Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЗЕМНОЇ КУЛІ

6. ГІДРОСФЕРА

6.8. Розчленованість берегової лінії

  Кожний океан має особливості в розчленуванні берегових ліній.

  Береги Тихого океану надзвичайно різноманітні. Так, уздовж американського узбережжя височать гірські хребти Анд і Кордельєрів. Велетенські прибійні хвилі перпендикулярно підходять до них з відкритого океану і руйнують їхні підніжжя. Наносів тут мало. Лише зрідка трапляються акумулятивні тераси. Отже, східні береги абразивні.

  Західними берегами океану є береги окраїнних морів. Оскільки прибій та хвилі тут незначні, то вздовж рівнинних просторів Азії більше акумулятивних берегів, хоча подекуди трапляються абразивно-денудаційні. Там, де гірські хребти підходять до океану під значним кутом, утворюються расові береги. На узбережжя Азії потрапляє багато теригенного матеріалу, з якого під час високих припливів формуються піщані пасма й вали.

  В екваторіально-тропічних широтах від австрало-азійських морів до Тасманового моря на сотні й тисячі кілометрів простяглися органогенні коралові та мангрові береги. Вздовж Австралії на 2300 км. від затоки Папуа до острова Фрейзер тягнеться унікальна смуга коралових споруд. Вона відгородила від океану мілководну лагуну, ширина якої сягає кількох десятків кілометрів. Коралового походження ряд низьких островів з архіпелагу Тонга, Каролінські острови, Маршаллові острови, острови Лайн, Туамоту та ін.

  У районах давнього та сучасного зледеніння обох півкуль, зокрема на Камчатці, Алясці, в Канаді, Чилі, Новій Зеландії, здебільшого фіордові береги.

  У північній частині Атлантичного океану головним чином фіордові береги та шхери. Довжина деяких фіордів досягає кількох десятків кілометрів, а Согне-фіорд у Північному морі простягся на 220 км. при ширині 1,5—6,0 км. та глибині 1245 м. Його скелясті береги здіймаються на висоту 1500 м.

  Схили фіордових берегів Канади, Гренландії, Ісландії, Норвегії, частково південної частини Південної Америки мають сліди льодовикового шліфування.

  Для берегів Швеції, Фінляндії, Ісландії та Канади характерні складна подрібненість шхерами, багато островів і мілин — решток затоплених або напівзатоплених баранячих лобів, друмлин, горбів кінцевих морен.

  Уздовж рівнинних просторів Європи, Північної та Південної Америки переважно акумулятивні береги, місцями — абразивно-денудаційні.

  В екваторіально-тропічних широтах трапляються мангрові береги, а надто в місцях, захищених від прибою. У дерев мангрових заростей глибокі «ходульні» та повітряні «дихальні» корені, які перешкоджають циркуляції води і сприяють нагромадженню відкладів,

підвищенню дна і наступу суходолу на море. Таких берегів найбільше у Мексиканській та Гвінейській затоках.

  В Адріатичному морі далматинський тип берегів. Вони характерні для затопленої морем гірської місцевості, хребти й долини якої розташовані паралельно до берегової лінії. При затопленні утворюються острови, затоки, що простягаються вздовж берега.

  В Егейському морі здебільшого лопатевий тип берега з великими затоками у вигляді лопат, що виокремлюються масивними півостровами.

  Особливості берегів Індійського океану визначаються геологічною будовою материків та дією хвильових процесів. Позаяк більша частина океану розташована в межах екваторіально-тропічного поясу, тут поширені коралові та мангрові береги. Коралові береги характерні для узбереж Північної та Північно-Західної Австралії та острова Мадагаскар. Уздовж Індонезійського узбережжя багато коралових рифів, менше — мангр.

  Береги Червоного моря та Аденської затоки сформовані відповідно до рифтової структури цих басейнів. Чимало бухтових форм пов'язано зі скидовою будовою окраїнних зон Африканського материка та Аравійського півострова. Тут багато гребінних бухт — шерм, коралових споруд, які ускладнюють судноплавство. Розвиток магматичних і міцних осадових порід на багатьох ділянках півострова Сомалі та узбережжя Аравії сприяють поширенню слабо видозмінених морем берегів денудаційного типу. Для східних берегів Африки характерне бухтове розчленування (расовий тип), пов'язане з підтопленням гирл річок під час трансгресії моря. Береги Перської затоки та Індостанського півострова головним чином абразивно-акумулятивні, хоча є тут і мангрові зарості.

  Індоокеанське узбережжя Малаккського півострова та Зондських островів здебільшого абразивно-акумулятивне, з неглибокими бухтами. Його розчленування пов'язане з вулканізмом і тектонічною структурою острівного суходолу. Майже по всьому периметру островів розвинуті коралові рифи і мангри. Лише для острова Суматра характерні низинні акумулятивні береги, вкриті мангровими заростями.

  Отже, особливістю Індійського океану є те, що через своє внутрішньотропічне географічне положення більшість його берегів коралові і мангрові.

  Водночас з антарктичних берегів коли-не-коли сповзає крига, обриваючись крутими, високими уступами.

  Різноманітність приморського рельєфу у північному Льодовитому океані зумовлює велику різноманітність типів берегів океану. На їхньому розвитку позначається вплив плавучої морської криги. Вона послаблює хвилі та обмежує період їхньої дії.

  Велику роль у формуванні берегів відіграє морозне вивітрювання, яке найактивніше у тріщинуватих великозернистих вивержених породах. Унаслідок вивітрювання та морської абразії виникають особливі форми берегових обривів — жолоби, останці-кекури, ніші, печери.

  На берегах, де відшаровуються осадові породи (сланці й пісковики), вплив морозного вивітрювання зменшується, але посилюється абразія. Берегова лінія в цих місцях відступає під дією хвильового розмиву.

  Термоабразія — один з основних процесів формування берегів у полярних морях. Морфологічно вона виявляється в утворенні ніш із наступним обвалюванням верхньої частини берегів. Цей процес спричинює значне відступання берегової лінії.

  На узбережжях Таймиру, Скандинавського півострова, Гренландії, Канадського Арктичного архіпелагу багато фіордів і шхер. Ці форми берегів сформувалися під дією льодовиків.

  Береги Білого, Баренцового, Карського морів здебільшого високі абразивні з невеликими затоками. Водночас ділянки суходолу на берегах морів Бофорта, Чукотського, Лаптєвих, Східносибірського затоплені. Тому їхні береги здебільшого складчасті, на окремих ділянках рівні й дельтові, місцями лагунні.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua