Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ І СОЦІАЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ

46. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

46.9. Урбанізація і типи міст

  Урбанізація (англ. urbanization, від лат. urbanus — міський, urbs — місто) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства. Виявляється у зростанні міських поселень, концентрації населення в них, особливо у великих містах, у поширенні міського способу життя на всю мережу поселень. Рушійними силами урбанізації є розвиток продуктивних сил, технічний і соціальний прогрес, розширення рамок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної та соціальної рухливості населення. Порівняльний аналіз демографічних аспектів розвитку урбанізації в різних країнах світу прийнято базувати на даних про рівень урбанізованості населення — частки міського населення в загальній його чисельності. Динаміка урбанізації виглядає так. У 1800 р. частка міського населення становила близько 3%, 1850 р. — 6,4, 1900 р. — 19,6, 1992 р. — 43%. В Австралії, Північній Америці, Європі, Латинській Америці та Океанії 1990 р. переважало міське населення. Населення афро-азіатських країн завдяки своїй великій чисельності створює перевагу села над містом у середньому в світі. Найвищий процент міського населення мають розвинені країни (1990 р.): в Європі — Великобританія (89,1%), Швеція (84%), Бельгія (96,9%) та ін.; у Північній Америці — США (75%), Канада (77,1%); в Латинській Америці — Венесуела (90,5%), Аргентина (86,3%); в Азії — Ізраїль (91,6%), Кувейт (95,6%), Японія (77%); Австралія (85,5%); в Африці — ПАР (59,5%), Туніс (54,3%). Коли частка міського населення перевищує 70%, темпи урбанізації зазвичай сповільнюються.

  Контрурбанізація — соціально-економічні процеси, протилежні урбанізації. Теоретичні концепції та практичні заходи, спрямовані на обмеження урбанізаційних процесів, виходять з уявлення про можливість регулювання суспільного розвитку, зокрема й росту міст. Перевага віддається економічним методам, скерованим на раціональніше розміщення галузей економіки, зміну напрямів міграційних потоків, розвиток приміських зон. Заходи з контрурбанізації тісно пов'язані з регіональною політикою. Контрурбанізація характерна тільки для розвинених країн і є процесом, що слідує за урбанізацією. Більшість учених схильна вважати контрурбанізацію новою фазою міського розвитку. Для деяких країн, що розвиваються, характерними є зміни поляризації урбанізації, коли прискорено ростуть середні міські агломерації та сповільнено — великі. Ці процеси — контрурбанізація в розвинених країнах і зміна поляризації в країнах, що розвиваються, — пов'язані зі змінним характером потоків міграції.

  Рурбанізація (від англ. rural — сільський та урбанізація) — процес поширення міських форм і умов життя на сільську місцевість. Рурбанізація може супроводжуватися міграцією міського населення в сільські поселення, перенесенням у сільську місцевість форм господарської діяльності, характерних для міст, у тому числі промисловості, сфери обслуговування та ін. Здійснюється, з одного боку, залученням сільських жителів до міської культури, а з іншого — з допомогою втягування сільських поселень провідними міськими центрами у сферу своєї діяльності, перетворення сільської місцевості на функціональну складову виробничо-територіальних систем, що формуються на базі великих міст.

  Місто — населений пункт, віднесений згідно з законодавством держави до категорії міст і має, як правило, значну (порівняно з сільськими поселеннями) чисельність населення, зайнятого переважно у промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, науці, культурі. Міста мають свою територію, обмежену так званою міською межею, здебільшого досить стійкою. Населення міст 1992 р. складало 43% всього населення світу. Великих міст, які мають більше 100 тис. жителів, у світі близько 2,4 тис., у тому числі понад 200 з них мають більше 1 млн. жителів (в Україні — 5). Перші міста виникли в IV—III тис. до н. е. в Месопотамії, Єгипті, Сирії, Індії, Китаї в басейнах та поблизу великих рік. На території України міста відомі з І тис. до н. е. на узбережжі Чорного моря (античні міста — держави Північного Причорномор'я). Міста є надзвичайно складним соціальним організмом, економіко — географічним, архітектурним, інженерно-будівельним, культурним комплексом. У них зосереджено адміністративно-політичні, промислові, транспортні, військові (міста — фортеці), культурні, наукові, рекреаційні (міста — курорти), релігійні (міста — релігійні центри, наприклад, Мекка) та інші функції.

  Світові міста — ті, функції яких мають планетарне значення. У них концентрується виробництво не стільки товарів, скільки  інформації, яка поширюється в глобальному масштабі. Світовими містами є також транспортні вузли зі зручним географічним положенням, великі морські порти, значні міжнародні центри з рекреаційними функціями. Головні ознаки світових міст, окрім великої людності, — спеціалізація в галузі фінансово-управлінських операцій та ділових послуг, інтенсивність різноманітних інтернаціональних зв'язків, концентрація штаб-квартир транснаціональних корпорацій, банків, юридичних фірм, рекламних агентств. Концепція світових міст, висунута Дж. Фрідманом і Уолффом у працях 1982 і 1986 pp., увійшла до числа класичних. До світових міст можна віднести Лондон, Париж, Берлін, Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур тощо. В Україні ознаки світових міст притаманні Києву, Харкову, Одесі та Львову.

  Субурбанізація (від лат. sub — під, біля та urbanus — міський) — процес зростання і розвитку приміської зони великих міст, унаслідок чого формуються міські агломерації. Характеризується вищими темпами збільшення кількості жителів приміських поселень і містсупутників порівняно з містами — центрами агломерацій. Під впливом урбанізації формуються міські агломерації. Агломерація міська (від лат. agglomero — приєдную, накопичую, нагромаджую) — форма розселення, під якою слід розуміти територіальне утворення, що:

виникає на базі великого міста (або кількох компактно розташованих міст — конурбація) і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;

  вирізняється високим ступенем територіальної концентрації різноманітних виробництв, насамперед промисловості, інфраструктурних об'єктів, наукових навчальних закладів, а також значною чисельністю населення;

  справляє вирішальний перетворювальний вплив на навколишнє середовище, змінюючи економічну структуру території та соціальні аспекти життя населення;

  має високий рівень комплексності господарства і територіальну інтеграцію його елементів.

  За основними характеристиками агломерації бувають різні: великі й малі, сформовані й такі, що перебувають у стадії формування, моно - і поліцентричні, міські, сільські, змішані тощо. В агломераціях, розміщених у розвинених країнах, чисельність населення збільшується незначними темпами або навіть потроху зменшується (Лондон, Париж, Осака, Токіо, Нью-Йорк та ін.). Агломерації країн, що розвиваються, продовжують швидкими темпами збільшувати населення.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua