Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

43. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ

43.20. Аргентина

  Географічне положення та основні відомості про країну. Аргентина охоплює південно-східну частину Південної Америки. Крім того, їй належить східна частина острова Вогняна Земля та декілька менших островів в Атлантичному океані. На заході Аргентина має дуже протяжний кордон із Чилі. На півночі вона межує з Болівією, на північному сході — з Парагваєм, Бразилією та Уругваєм. Серед країн Південної Америки Аргентина поступається площею лише Бразилії. Тому географічне положення різних її частин можна оцінити по-різному. Найсприятливіше воно на узбережжі океану та в долині річки Парани.

  Територія — 2,8 млн. км2. Столиця — Буенос-Айрес [Великий Буенос-Айрес, 12,58 млн. жителів (1996 р.)]. Адміністративно-територіальний поділ: 22 провінції, 1 національна територія та 1 федеральний столичний округ. Населення — 34,29 млн. (1996 p.). Офіційна мова — іспанська. Релігія: більшість населення сповідує католицизм. Грошова одиниця — песо (1 песо = 100 сентаво).

  Аргентина — федеративна республіка. Глава держави та уряду — президент. Вищий законодавчий орган — національний конгрес, який складається з сенату (46 членів) і палати депутатів (254 члени).

Політичні партії: Хустисіалістська партія, Громадянський радикальний союз, Союз демократичного центру, Християнсько-демократична партія, Народна непримиримість.

  Серед профспілкових організацій найвідоміша — Загальна конфедерація праці.

  Природні умови та ресурси. У рельєфі Аргентини можна вирізнити рівнинну східну та гірську західну частини. Весь північний захід — це Лаплатська низовина, лише на крайньому північному сході між річками Парана та Уругвай — окремі ділянки Бразильського плоскогір'я. На півдні країни — Патагонське плоскогір'я з висотами до 2000 м. Північно-західна частина Аргентини найвища. Тут поблизу кордону з Чилі підноситься найвища вершина Анд і всієї Південної Америки гора Аконкагуа (6960 м.).

  Аргентина знаходиться в трьох кліматичних поясах — тропічному, субтропічному й помірному. Крім того, особливості клімату визначають гірські системи Анд, які відділяють країну від Тихого океану. Водночас більша частина Аргентини відкрита для впливу Атлантичного океану. У тропіках на півночі з віддаленням від Атлантики  вологий і жаркий клімат поступово змінюється континентальним високогірно-пустельним. Те саме відбувається й далі на південь, у субтропіках. Середні температури найтеплішого місяця — січня від +28 °С на півночі до +10 °С на Вогняній Землі. У липні в цих же місцевостях температури відповідно — від +18 до +1 °С. Річна сума опадів — від 1600 мм. на північному сході до 100 мм в Патагонії та Пуні.

 Найгустішу річкову мережу має північний схід Аргентини. Тут течуть повноводні й судноплавні річки Парана, Парагвай та Уругвай. На заході багато річок, що беруть початок в Андах і до океану не доходять — губляться в посушливих районах. В Андах лежать великі льодовикові озера.

  Доволі різноманітні в Аргентині ґрунти. На півночі переважають коричнево-червоні й червоно-бурі ґрунти саван. Далі на південь їх заступають червонувато-чорні ґрунти прерій. На захід від них лежить смуга сіро-коричневих ґрунтів чагарникових степів. Ще далі на захід, у більш посушливих передгірних районах, їх витісняють сіроземи напівпустель. У Патагонії переважають бурі напівпустельні ґрунти.

  Рослинний світ у тропіках на північному сході та на східних схилах Анд представлений вологими тропічними лісами. У Гран-Чако переважають сухі рідколісся. У субтропічному поясі на півдні між річками Параною та Уругваєм знаходиться савана. На схід лежать вологі лучні степи — пампас. Вони розорані або використовуються як пасовища. Далі на захід простерлася чагарникова напівпустеля. Вона ж переважає і в Патагонії. Східні схили Анд на півночі вкриті вічнозеленими лісами, на південь від 41° з'являються мішані, а ще далі на південь — листопадні ліси.

  Тваринний світ Пампи, а також межиріччя Парани та Уругваю майже винищений. У чагарникових напівпустелях збереглися лами, страуси нанду. Подекуди трапляються броненосці. Промислове значення мають нутрія, віскаша, видра уільїн.

  Найбільші заповідні території (національні парки): Ігуасу, Ланін, Науель-Уапі.

  З-поміж природних ресурсів у Аргентині вирізняються родючі ґрунти. Річки, які беруть початок у Андах, у верхів'ях мають великі запаси гідроенергії (Ріо-Негро, Ріо-Колорадо та ін.). Територія Аргентини перспективна для пошуку найрізноманітніших корисних копалин. На півночі країни є поклади поліметалевих руд, нафти й природного газу. На заході, в Андах, виявлено родовища міді та уранових руд. У передгір'ях Анд, на південно-східному узбережжі  Атлантичного океану та на острові Вогняна Земля видобувають нафту і природний газ. Поки що недостатньо використовуються значні рекреаційні ресурси.

  Населення. Аргентинська нація сформувалась із креолів, які частково змішалися з місцевими індіанцями, а в XIX ст. — із численними європейськими іммігрантами. Основна частина іммігрантів приїхала в країну на зламі XIX—XX ст. Європейська імміграція була дуже різноманітна за національним складом: переважали іспанці та італійці, значну частину складали французи, українці, німці, англійці. За існуючим законом кожний, хто народився на території країни, вважається аргентинцем; вони складають понад 90% сучасного населення. Живуть тут також італійці, українці, іспанці, поляки, німці, євреї, переселенці з Азії. Корінне індіанське населення — нечисленне і збереглося в окремих прикордонних місцевостях.

  Характерні велика концентрація населення в прибережному районі Пампи та висока урбанізація. Густота населення в провінціях Буенос-Айрес і Санта-Фе — 20 осіб на 1 км2, а в промислових районах поблизу Буенос-Айреса і в пониззях Парани — 100, за середньої по країні — 16 осіб. Внутрішні території заселені досить рідко: густота населення не перевищує 5—6, а на південь від Ріо-Негро — навіть менше, ніж 1 особа на 1 км2.

  Частка міського населення сягає 90%; 70% із них — у містах із числом жителів понад 100 тис., половина — у Великому Буенос- Айресі. Найбільші міста — вже згадуваний Буенос-Айрес, Росаріо, Кордова, Мендоса, Ла-Плата.

  Господарство. Аргентина — високорозвинена індустріальна держава. Її економіка має різко виражену експортну орієнтацію. Ще до кінця XIX ст. країна посіла міцні позиції серед найбільших світових виробників та експортерів м'яса, зерна, вовни. Після другої світової війни сталися структурні зміни в економіці. Вони знайшли вияв у прискореному розвитку промисловості, диверсифікації сільського господарства. Серед латиноамериканських країн Аргентина вирізняється високим рівнем економічного розвитку, має різноманітну структуру господарства, пристосовану до ринкових умов.

  Промисловість. Понад 1/2 промислової продукції випускається у Великому Буенос-Айресі; важка індустрія зосереджена в основному в пониззях Парани, у промисловому поясі між Буенос-Айресом і Росаріо.

  Енергетика базується головно на газовому й нафтовому паливі за зростаючої ролі гідро - та атомної енергетики. Основні райони видобутку нафти й газу — Патагонія, а також провінції Мендоса і Сальта. Розвинена нафтопереробна промисловість у центрах нафтодобування (Кампо-Дуран на півночі, Комодоро-Рівадавія і Ріо-Гранде — на півдні, Пласа-Уїнкуль — у провінції Неукен, Лухан-де-Куйо — в провінції Мендоса), але найбільші заводи зі складнішою структурою виробництва розміщені в індустріальних центрах Пампи — містах Ла-Плата, Баїя-Бланка, Кампана, Буенос-Айрес.

  Співвідношення ТЕС і ГЕС змінюється в бік останніх. Цьому сприяє освоєння гідроенергоресурсів рік Уругваю (ГЕС Сальто-Гранде), Парани (ГЕС Ясірета), Неукену й Лімаю (Чокон-Серрос-Колорадос). Розвивається атомна енергетика.

  Чорна металургія працює головно на довізній сировині, тому тяжіє до портових міст. Металургія повного циклу зосереджена в Сан-Ніколасі, Енсенаді та Пальпалі (провінція Жужуй). Заводи переробної металургії та з виробництва прокату розміщуються в пониззях Парани, де склався «металургійний» пояс між Буенос-Айресом і Росаріо. Найбільші центри — Вілья-Констітусьйон (виплавляння сталі та виробництво безшовних труб), Росаріо, Кампана.

  З-поміж галузей кольорової металургії вирізняється виробництво свинцю (Пуерто-Вілелас), цинку (Комодоро-Рівадавія, Сарате, Ріо- Терсеро) на власній сировині. Діє алюмінієвий завод (Пуерто-Мадрін). Налагоджено виробництво олова.

  Розвиваються транспортне й сільськогосподарське машинобудування, виробництво нескладних типів металорізальних верстатів, електротехніка, електроніка.

  Найбільші нафтохімічні комплекси розміщені в Сан-Лоренсо й Кампані. Традиційні галузі — лакофарбова, парфумерна, фармацевтична — працюють на сільськогосподарській сировині та відходах лісової промисловості. Фармацевтична продукція випускається з відходів м'ясохолодобійного виробництва. Налагоджено також випуск технічних масел — тунгового і лляного.

  Із галузей лісової промисловості вирізняються целюлозно-паперова (Пуерто-Пірая, Сарате) і виробництво квебрахового екстракту (із лісових ресурсів квебрахо в Чако).

  Текстильна промисловість представлена лляною, вовняною, бавовняною; зростає значення нових виробництв — хімічних і синтетичних волокон.

  Шкіряно-взуттєва — одне з найпоширеніших по всій країні виробництв, пов'язане з розвитком тваринництва. Вона забезпечена багатою сировинною базою, в якій особливо цінне поєднання шкіряної сировини і гарного дубителя — квебрахового екстракту. Аргентина — один із провідних світових експортерів шкіряної сировини.

  Серед галузей харчової промисловості особливе місце належить м'ясохолодобійній. Більшість великих високомеханізованих м'ясохолодобоєнь розміщено в Буенос-Айресі («столиця м'яса») і поблизу нього. Експортне значення мають також виробництво олії (маслинової, соняшникової), борошномельна промисловість, виноробство. Переважно на внутрішній ринок орієнтуються цукрова, плодоовочева, консервна галузі.

  Сільське господарство. Сільськогосподарських угідь — 138 млн. га, із них обробляється лише 1/5, решту складають луки і пасовища. На більшій частині території країни рослинництво можливе лише за штучного зрошення. Домінуючий тип спеціалізації сільського господарства — товарне виробництво зерна і м'яса.

  Сільське господарство забезпечує практично всі потреби у продовольстві та промисловій сировині (за винятком тих їх видів, для виробництва яких у країні відсутні необхідні кліматичні умови) і значною мірою продовжує характеризувати місце Аргентини в міжнародному поділі праці. За обсягом виробництва зернових (понад 20 млн. т.), яловичини, вовни, винограду країна посідає 1-е місце в Латинській Америці.

  Головна зернова культура — пшениця; за її збором і експортом Аргентина веде перед у світі. Важлива культура — кукурудза, використовується переважно на корм. Те ж призначення мають і інші зернові: жито, овес, ячмінь. Зернофуражні культури вирощують переважно в Пампі.

  З-поміж технічних культур основними є льон і соняшник, що їх збирають у тій же Пампі. Культивують арахіс (провінція Кордова), оливкові дерева (в сухих субтропіках провінцій Мендоса, Сан-Хуан), тунгове дерево (в Межиріччі). На північному заході вирощують цукрову тростину. Серед волокнистих культур переважає бавовна (на півночі, Чако). У Межиріччі культивують чай, у тому числі різновидність його — парагвайський чай (йєрба-мате).

  Поширені садівництво, овочівництво, виноградарство. Виноградники тяжіють до передгірних районів сухих субтропіків в Андах. Кліматичні умови сприяють різноманітному садівництву: субтропічних плодових (Межиріччя, захід крани), плодових помірного поясу (Південна Пампа, Північна Патагонія).

  Тваринництво (переважно пасовищне) — основна галузь у сільському господарстві країни. Його головний напрям — розведення великої рогатої худоби, переважно м'ясної. За його поголів'ям (близько 60 млн. голів) Аргентина посідає одне з перших місць у світі. Основний район розведення — Пампа.

  Вівчарство — друга важлива галузь аргентинського тваринництва. Аргентина — одна з провідних вівчарських країн світу; поголів'ям овець (більш як 30 млн голів) і настригом вовни (майже 150 тис. т.) вона поступається лише Австралії та Новій Зеландії. У гірських районах розводять коней, кіз, мулів.

  Транспорт. Країна вирізняється в Латинській Америці протяжністю залізничних колій (34,1 тис. км.), автомобільних доріг із твердим покриттям (54,6 тис. км). В Аргентині склалася радіальна конфігурація транспортної мережі з центром у Буенос-Айресі. У внутрішніх перевезеннях переважають залізничний і автомобільний транспорт. Внутрішній водний транспорт великої ролі не відіграє, він розвинений в основному лише по річках Парані та Уругваю. Значну роль відіграє трубопровідний транспорт. Значний торговий і танкерний флот. Головний морський порт — Буенос-Айрес. Діють 4 міжнародні авіакомпанії, 10 міжнародних аеропортів.

  Зовнішньоекономічні зв'язки. Основні статті експорту — зерно, м'ясо, вовна, вино, фрукти, вироби обробної промисловості; імпорту — машини, устаткування, паливо, хімічні товари, обладнання для електростанцій. Основні торгові партнери — країни Західної Європи, США, Японія, Бразилія.

  Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. В Аргентині виробництво національного продукту на душу населення перевищує 2000 доларів США. Середня тривалість життя населення — 71 рік.

  У країні понад 50 університетів, найбільший з яких — університет Буенос-Айреса налічує близько 200 тис. студентів. Серед найбільших періодичних видань — газети «Кларін», «Кроніка», «Насьйон» та ін. Діють більш як 200 радіостанцій і понад 60 телецентрів. Є урядове інформаційне агентство «Теленотісьйоса американа» (Телам) і два приватні.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua