Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

43. ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН СВІТУ

43.9. Росія (Російська Федерація)

  Географічне положення та основні відомості про країну. Росія — євразійська держава; 1/3 її території належить до Європи, 2/3 — до Азії. В політичному та економіко — географічному аспектах Росія — азійська держава. На північному заході вона межує з Норвегією та Фінляндією, на заході — з Естонією, Латвією, Білоруссю, Литвою та Польщею (Калінінградська область), на південному заході — з Україною, на півдні — з Грузією, Азербайджаном, Казахстаном і Монголією, на південному сході — з Китаєм і КНДР. Має морські кордони зі США (Аляска) та Японією. Географічне положення різних частин цієї держави доволі відмінне. Величезні простори півночі та сходу Росії значною мірою відірвані від її західної, найосвоєнішої та найзаселенішої частини.

  Територія — 17 075 тис. км2. Столиця — Москва (9 млн. жителів із населеними пунктами, підпорядкованими міській раді).

  Федеративний устрій. До складу Російської Федерації входять: 21 республіка, одна автономна область (Єврейська), 10 автономних округів, 6 країв, 49 областей. Міста федерального значення —  Москва, Санкт-Петербург. Грошова одиниця — рубль (1 рубль = 100 копійкам). Державна мова РФ — російська.

  Росія — федеративна республіка. Глава держави — президент, який вибирається на основі всенародного голосування. Представницький і законодавчий орган РФ — Федеральні збори (парламент), який складається з двох палат: Державної Думи (450 депутатів) і Ради Федерації. Уряд РФ здійснює виконавчу владу.

  Загальнофедеральні політичні партії: Демократична партія Росії, Соціал-демократична партія Російської Федерації, Республіканська партія Російської Федерації, Селянська партія Росії, Російський християнський демократичний рух, Російська християнсько-демократична партія, Народна партія Росії, Конституційно-демократична партія — партія народної свободи, Російська буржуазно-демократична партія, Російська партія демократичних перетворень, Соціалістична партія трудящих, Російська партія вільної праці, Християнсько-демократичний союз Росії, Консервативна партія, Партія конституційних демократів Російської Федерації, Національно-республіканська партія Росії, Європейська ліберально-демократична партія, Вільна демократична партія Росії, Російська соціально-ліберальна партія, Комуністична партія Російської Федерації, Партія економічної свободи, Народно-демократична партія та ін.

  Загальнофедеральні політичні рухи: «Демократична Росія», «Ветерани війни — за мир», Молодіжний рух на підтримку Народної партії «Вільна Росія», «Союз відродження», «Російський загальнонародний союз», Російський рух демократичних реформ, «Громадянський союз», «Молоді республіканці», «Жіноча ліга», «Вибір Росії».

  Профспілкові об'єднання: Федерація незалежних профспілок Росії, Загальна конфедерація профспілок, Об'єднання соціальних професіональних спілок.

  Природні умови та ресурси. Росія — переважно рівнинна країна. Близько 70% її території — рівнини і плоскогір'я: Східноєвропейська, Західносибірська рівнини, Середньосибірське плоскогір'я. На останньому височать окремі припідняті масиви — плато Путорана, Єнісейський кряж тощо. Гірські системи здіймаються на південному заході (Кавказ), півдні (Алтай, Саяни), на сході (Верхоянський хребет, Джугджур тощо), південному сході (Сіхоте-Алінь). Найвища точка Росії — гора Ельбрус (5642 м) знаходиться на Кавказі.

  Більша частина Росії лежить у помірному поясі. Острови Північного Льодовитого океану та його узбережжя — в арктичних і субарктичних поясах, а вузька смуга Чорноморського узбережжя

Кавказу — в субтропічному поясі. Континентальність клімату зростає з заходу на схід. У європейській частині він помірно континентальний, а в Східному Сибіру — різко континентальний. Південна частина Далекого Сходу має мусонний клімат. Середні температури липня коливаються від +25 °С на Прикаспійській низовині до +1 °С на північному узбережжі Сибіру. Середні температури січня змінюються від 0, —5 °С на заході країни до -40, -50 °С на сході Якутії (Сахи). Найбільше опадів випадає в горах Кавказу та Алтаю — до 2000 мм., найменше (120—150 мм.) — на Прикаспійській низовині.

  У Росії — близько 120 тис. річок, довжина яких перевищує 10 км. Загальна їх протяжність — понад 2,3 млн. км. Більшість цих річок належать до басейну Північного Льодовитого океану (Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима тощо). Значна частина їх несе води до Тихого океану, де вирізняється могутній Амур. Порівняно невеликі річки (Дон, Кубань, Нева) належать до басейну Атлантичного океану. До басейну внутрішнього стоку відносять Волгу. В Росії близько 2 млн. озер, солоних і прісних. Найбільші з них — Каспійське море, Байкал, Ладозьке, Онезьке, Таймир. Утворені й величезні штучні водосховища — Куйбишевське, Волгоградське, Красноярське, Братське тощо.

  Ґрунтовий покрив Російської Федерації не надто різноманітний. На півночі країни переважають арктичні й тундрові ґрунти. На більшій частині Східного Сибіру та Якутії — мерзлотно-тайгові ґрунти. На півночі та в центральній частині зони від кордонів із Фінляндією, країнами Балтії та Білоруссю аж до Єнісею тягнеться смуга підзолистих ґрунтів. На південь од них залягають сірі лісові та чорноземні, ще далі на південь — каштанові ґрунти.

  Рослинність на рівнинах має яскраво виражений зональний характер. У зоні арктичних пустель на крайній півночі країни — дуже бідна: складається з лишайників і мохів. На південь, у зоні тундри, рослинність більш різноманітна: до мохів і лишайників тут додаються низькорослі чагарники, берези, верби і трав'янисті рослини. В лісотундрі чергуються безлісі ділянки з рідколіссям із берези, ялини й модрини. Близько 65% території Росії — в зоні лісів. На півночі її переважають ялина та ялиця, на сході — кедр, за Єнісеєм — сибірська й даурська модрини. На південь від тайги у зоні мішаних лісів до хвойних порід додаються береза, осика і дуб. У лісостеповій зоні діброви чи березові ліси чергуються з різно травними луговими степами. У степовій зоні домінують різно травно-злакові рослини. На Прикаспійській низовині — напівпустельна рослинність із полину, злаків, солянок. У горах рослинність прибирає вигляду висотних поясів.

  Розподіл тварин теренами тісно пов'язаний з географічними зонами. В зоні арктичних пустель і тундри водяться песець, лемінг, північний олень, полярна сова тощо; у лісовій зоні — лось, рись, соболь, бурий ведмідь, білка; у Східному Сибіру — марал, кабарга, колонок. На Далекому Сході до них додаються уссурійський тигр, чорний ведмідь, єнотоподібний собака тощо. У лісостеповій, степовій та напівпустельній зонах переважають дрібні гризуни.

  У різних частинах Росії створено об'єкти природоохоронного фонду загальною площею понад 5 млн. га.

Природно-ресурсний потенціал Росії величезний. Річки судноплавні на відстані понад 400 тис. км. Вони та великі озера є також джерелом водопостачання та зрошення. Річки, особливо на сході країни, дуже багаті на гідроресурси. Надзвичайно великі лісові ресурси, які мають світове значення. Добре забезпечена Росія і паливно-енергетичними ресурсами. Серед кам'яновугільних басейнів вирізняється Кузнецький, буровугільних — Кансько-Ачинський. Світове значення мають родовища нафти й газу (Західносибірська, Волго-Уральська, Північнокавказька й Тімано-Печорська нафтогазоносні провінції). Величезними є поклади торфу. Родовища залізних руд також великі (Курська магнітна аномалія). Найрізноманітніші поклади руд кольорових металів (Урал, Західний та Східний Сибір). Є значні поклади кам'яної й калійної солей, апатитів, сірки, азбесту, алмазів. У різних частинах країни знайдено родовища різноманітних будівельних матеріалів.

  Населення. Його чисельність — 147,6 млн. осіб (1995 p.). Останнім часом зменшується народжуваність, зростає смертність. Лише за 1995 р. населення країни скоротилося на 840 тис. душ. У Росії налічується більш як 130 народів, що належать до чотирьох мовних сімей: індоєвропейської (89% населення), алтайської (6,8%), кавказької (2,4%) та уральської (1,8%). До найчисленніших відносять: росіян — 119,8 млн., татар — 5,5 млн., українців — 4,3 млн., чувашів — 1,7 млн., башкирів — 1,3 млн. осіб. У структурі населення чоловіки складають 47%, жінки — 53%. У містах проживає 73% населення. Найбільші міста, крім Москви, — Санкт-Петербург (4,8 млн.), Нижній Новгород, Новосибірськ, Єкатеринбург, Самара, Челябінськ, Омськ, Перм, Казань, Уфа.

  У 1995 р. в Росії економічно активне населення складало 73,5 млн. осіб. Налічується 13 073 релігійні об'єднання, у тому числі:

Російської православної церкви — 7195, римсько-католицької церкви — 164, мусульман — 2497, буддистів — 124, Української православної церкви — Київського патріархату — 6, баптистів — 677, адвентистів — 222, лютеран — 141, п'ятидесятників — 136.

  Населення розміщене нерівномірно. Середня його густота — 8,7 осіб на 1 км2. У європейській частині Росії — 29 осіб на 1 км2, в азійській — 2,5 особи на 1 км2. Основна зона розселення охоплює європейську частину країни, за винятком півночі. В азійських районах вона звужується і тягнеться смугою на півдні Сибіру та Далекого Сходу. Цій широтній зоні належить 34% території країни. В її межах проживає майже 138 млн. осіб. На північ від основної зони розселення й господарського освоєння простягається зона півночі, що охоплює 64% території Росії. Тут концентруються найважливіші ресурси країни, а проживають 10 млн. осіб за середньої густоти 0,9 особи на 1 км2. Розселення тут вибіркове, осередкове — поблизу великих ресурсних баз, по долинах річок і вздовж транспортних шляхів, поблизу портів. Життя в зоні півночі вимагає великих витрат на одежу, харчування, опалення тощо.

  Господарство. Економіка Росії переживає кризу. Причин тому багато, а найперша з них — монополізація економіки. У машинобудуванні, наприклад, 72% продукції вироблялося на заводах — монополістах, які могли нав'язувати споживачам будь-які ціни та будь-які товари. Розпад СРСР привів до розриву економічних зв'язків між підприємствами нових незалежних держав. У Казахстані, скажімо, вважають, що 85% падіння виробництва в цій республіці зумовлено саме цим. Ще одна причина кризи — гіпертрофована мілітаризація економіки. У кінцевій продукції машинобудування частка військової техніки (за вартістю в цінах світового ринку) складала близько 65%, тоді як виробництво обладнання для всіх галузей народного господарства — тільки 30%. Жалюгідно малою була частка виробництва товарів народного споживання (всього 5—7%; у США — близько 25%). Оборонний комплекс поглинав більш як 70% усіх науково-технічних розробок Росії.

  Економічну і соціально-політичну кризу поглибила відстала структура економіки, в якій переважали видобувний (сировинний) сектор і військово-промисловий комплекс. Найближчими пріоритетами структурної політики є: розвиток паливно-енергетичного комплексу, розвиток сільського господарства, конверсія військового виробництва, модернізація та розвиток комунікацій, соціальна  переорієнтація, модернізація виробничого апарату, випереджувальний розвиток наукомістких технологій.

Про структури виробництва Росії можна судити з числа зайнятих в економіці (1995 p.): усього зайнятих — 67,1 млн. осіб, у тому числі в промисловості — 25,6% , у сільському та лісовому господарстві — 15,7, у будівництві — 9,6, на транспорті — 6,5, в торгівлі — 9,9, в науці та науковому обслуговуванні — 2,5%.

  Промисловість. У промисловості Росії зайнято майже 16 млн. осіб. У її структурі чільне місце належить паливно-енергетичному комплексові, у складі якого вирізняються нафтова, газова, вугільна галузі промисловості та електроенергетика. За запасами (понад 20 млрд. т) і видобуванням нафти Росія посідає 2-е місце у світі після Саудівської Аравії. Вирізняються також Урало-Поволжя та Баренцово-Печорська нафтові провінції. По основних базах Росії видобування нафти 1993 р. склало: Західносибірська — 244 млн. т., Урало-Поволжя — 84 млн. т., Баренцово-Печорська — 93 млн. т. У 1993 p. експорт нафти Росії склав 80 млн. т.

   Промислові запаси газу Росії сягають 50 трлн. м3. Розвідано 700 родовищ. Основна газодобувна база Росії — Західносибірська (85% загальноросійського видобутку). Друга база — Оренбурзько-Астраханська. У перспективі посилиться роль півострова Ямал та Вілюйської улоговини. Діє система магістральних газопроводів: із Західного Сибіру до європейської частини (Сибір — Центр), на схід (до Байкалу), до Казахстану й Середньої Азії, з Урало-Поволжя — до різних районів європейської частини та сусідніх країн. У РФ розміщена система магістральних газопроводів — Центральна, Поволзька, Сибір — Центр та ін. Функціонують газопроводи до сусідніх країн, а також газопроводи Уренгой — Західна Європа, Ямбург — західний кордон та ін. Росія стала головною базою постачання газом нових незалежних держав, експортувавши 1992 р. 188 млрд. м3 до країн Східної та Центральної Європи.

  Загальні запаси вугілля в Росії складають 6,8 трлн. т., у тому числі 288 млрд. т. — промислові. Основні райони добування вугілля в Росії зосереджені в Сибіру (64%), на Далекому Сході (12%), на Уралі (7%) та в європейській частині країни (18%). 54,6% вугілля добувається відкритим способом, у тому числі в Кансько-Ачинському басейні — 100%, у Кузбасі — 46, на родовищах Уралу — 6, на Далекому Сході — 80%.

  У Росії виробляється 980 млрд. кВт • год. електроенергії (1992 p.). На теплові електростанції випадає 71,8% виробленої електроенергії, на ГЕС — 16,4, на АЕС — 11,8%. Найбільші теплові електростанції Росії: Сургутська (потужністю 4,8 млн. кВт), Костромська, Рефтинська. У 1994 р. 40% електроенергії Росії отримано на основі газу. Найбільші ГЕС Росії побудовано на Єнісеї — Красноярську (6 млн. кВт.), Саянську (6,4 млн. кВт.) та Ангарі — Братську, Усть-Ілімську. Створено каскад ГЕС на Волзі. У РФ діють 9 великих АЕС: у центральній Росії — Курська (4 млн. кВт.), Смоленська, Тверська, Нововоронезька, АЕС поблизу Санкт-Петербурга; на Поволжі — Балаковська, на Уралі — Білоярська і на Кольському півострові. Невелику атомну ТЕЦ створено на північному сході Росії.

У перспективі передбачається широке використання Нетрадиційних джерел енергії, зокрема створення сонячних електростанцій у південних районах. На півночі планується використовувати новітні вітрові електростанції. Будуватимуться геотермальні електростанції (перша діє на Камчатці) та припливні електростанції.

  У Росії — три металургійні бази: Уральська, Центральна та Сибірська. Уральська база має великі запаси залізних руд (Качканар), мідних (Гай), алюмінієвих (Краснотур'їнськ), нікелевих (Оренбурзька область), уранових (Зауралля) руд. На їх основі тут виникло чимало підприємств із виробництва чорних металів (Магнітогорськ), міді (Мідногорськ), алюмінію (Каменськ-Уральський), нікелю (Орськ). Але власних руд Уралу не вистачає. Тому 2/3 залізної руди завозиться з Казахстану, з Кольського півострова, КМА. Завозиться сюди також до 1/3 руд кольорових металів, усе коксівне вугілля (Кузбас, Караганда).

  Центральна металургійна база створюється на залізних рудах КМА і Кольсько-Карельського району, великих запасах металевого брухту. Значні центри чорної металургії — Череповець, Липецьк, Старий Оскол. У Кольсько-Карельському регіоні з місцевих і норільських руд виробляють нікель (Мончегорськ). Хібінські нефеліни — основа алюмінієвої промисловості (Волхов, Кандалакша). Поблизу Москви розміщено підприємства з переробки брухту кольорових металів та олов'яних руд (Подольськ), виробництва урану (Електросталь). Важливе значення має металургійний комплекс Череповця.

  У Сибірській металургійній базі вирізняють два райони: Південносибірський та Північносибірський. Південносибірський район розвивається на кузнецькому вугіллі й родовищах залізної руди Приангар'я та Гірської Шорії. їх використовують два металургійні підприємства в Новокузнецьку. Південь Сибіру — найбільший у Росії виробник алюмінію з місцевого (Ачинськ) та уральського  концентрату (глинозему). Велика кількість дешевої електроенергії сибірських ГЕС споживається алюмінієвими заводами Братська, Красноярська, Саяногорська, Шелехова. Тут добувають і переробляють поліметалеві руди (Кузбас, Забайкалля). У Північносибірському районі розробляються багаті поклади мідно-нікелевих руд Норільська. Частина з них переробляється на місці, решта — на підприємствах Кольського півострова і Красноярська.

  Частка машинобудування становить майже 20% виробленої продукції та всіх працюючих у господарстві Росії. Сучасний машинобудівний комплекс Росії складається з більш як 70 галузей. Географія машинобудування визначається низкою чинників. Так, виробництво прогресивної та складної техніки (ЕОМ, роботів) концентрується в регіонах і центрах із високорозвиненою науковою базою (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ та ін.). Підприємства, що випускають продукцію оборонного призначення, розміщуються далеко від кордонів, сконцентровані в «закритих» містах, у більшості з яких виробляється ракетно-ядерна зброя. Чимало галузей машинобудування тяжіє до районів із великою концентрацією населення. Висока трудомісткість властива верстатобудуванню (Москва), авіаційній промисловості (Казань, Самара), виробництву приладів та електронної техніки (Ульяновськ, Новосибірськ). У ряді машинобудівних галузей Росії склалася вузька спеціалізація, що призвело до значної монополізації виробництва. Так, тільки одне підприємство в Росії випускає тролейбуси (Енгельс), магістральні тепловози (Коломна), картоплезбиральні комбайни (Рязань).

  Значна кількість машинобудівних підприємств зорієнтована на споживачів продукції. Так, трактори для вивезення лісу (трелювальні) виробляються в Карелії (Петрозаводськ), зернозбиральні комбайни — на Північному Кавказі (Ростов-на-Дону). Нові центри транспортного машинобудування: Твер, Людіно, Москва (виробництво приміських електропоїздів), Нижній Тагіл, Саранськ (виробництво залізничних цистерн), Тула, Рязань, Калуга, Новгород, Омськ (збирання автобусів і мікроавтобусів).

  Машинобудування представлене повсюдно, але найбільше воно розвинене в центрі Росії (автомобільне, електротехнічне, верстатобудівне, важке, енергетичне, тракторне, сільськогосподарське машинобудування, приладобудування), на півночі європейської частини (обладнання для целюлозно-паперової промисловості, трелювальні трактори, суднобудування), у Поволжі й на Північному Кавказі (автомобільне, електротехнічне, тракторне й сільськогосподарське  машинобудування, приладобудування, хімічне й нафтове машинобудування), на Уралі (автомобільне, транспортне, важке, енергетичне, хімічне й нафтове, дорожно-будівельне і тракторне машинобудування), в Сибіру й на Далекому Сході (електротехнічне, тракторне й сільськогосподарське машинобудування, суднобудування, енергетичне й хімічне машинобудування). При цьому в західній зоні виробляється 86% продукції машинобудування, а в східній — лише 14%.

  У хімічній промисловості Росії — близько 1 млн. працівників. Вона випускає різноманітну продукцію, і центри її виробництва розміщено по всій країні. Промисловість синтетичних смол і пластичних мас зосереджено в Центральному районі (Москва, Владимир, Новомосковськ, Орєхово-Зуєво), в Поволжі (Казань, Волгоград), на Уралі (Єкатеринбург, Уфа, Салават, Нижній Тагіл), в Західному Сибіру (Кемерово, Новосибірськ, Тюмень), на північному заході (Санкт-Петербург). Основні центри з виробництва хімічних волокон — у районах зосередження текстильної промисловості чи в безпосередній близькості від них. Вони спеціалізуються з виробництва штучних (Шуя, Рязань, Санкт-Петербург, Балак-Ово, Красноярськ) або синтетичних (Курськ, Волзький, Саратов) волокон, або на випуску тих і тих рівночасно (Барнаул, Енгельс, Серпухов, Клин). Підприємства з виробництва синтетичного каучуку розміщені в Ярославлі, Воронежі, Казані, Нижньокамську, Волзьку, на Уралі (Стерлітамак), в Західному Сибіру (Омськ).

  Нафтопереробна промисловість виникла на шляху транспортування нафти Волгою (Волгоград, Саратов, Сизрань, Ярославль), уздовж трас і на кінцях нафтопроводів (Рязань, Москва, Омськ, Ангарськ, Комсомольськ-на-Амурі). Переробка нафти ведеться в районах її видобування: на території між Волгою та Уралом (Уфа, Ішимбай, Салават, Перм, Краснокамськ). Центри з переробки нафти є у Східному Сибіру (Ачинськ).

  До складу основної хімії входять галузі з виробництва мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди, хлору та інших продуктів. Природний газ, який витіснив усі інші види сировини у виробництві азотних добрив, уніс значні зміни до географії азотно-тукового виробництва. Підприємства одержали можливість розміщатися не лише в районах поширення газових ресурсів (Невинномиськ на Північному Кавказі), а й уздовж трас магістральних газопроводів (Новомосковськ, Щокіно, Новгород, Тольятті та ін.).

  Виробництво суперфосфату тяжіє здебільшого до районів споживання (Санкт-Петербург, Волхов), частково розміщується біля  джерел сировини (Воскресенськ). Основними виробниками суперфосфату є Центральний район і північний захід.

  Калійна промисловість через її значну матеріаломісткість прив'язана до місць видобування сировини. Основну масу калійних добрив дає Урал (Березняки, Солікамськ), де знаходиться Верхньокамське родовище калійних солей.

  Виробництво сірчаної кислоти зосереджене на Уралі та в Поволжі. Основними виробниками соди є Урал, Поволжя, Східний Сибір.

  У Росії значного розвитку набув лісовий комплекс. Основними районами лісозаготівлі є Північний район, Урал, Сибір і Далекий Схід. Лісопиляння або механічна обробка деревини здійснюється в Центральному, Центрально-Чорноземному районах, на Північному Кавказі, в Поволжі. Основні центри целюлозно-паперової промисловості розміщені в Північному районі (Кондопога, Сегежа, Архангельськ, Красновішерськ, Солікамськ, Нова Ляля) і у Волго-Вятському районі (Балахна, Волзьк). Великими промисловими комплексами є Красноярський, Братський, Усть-Ілімський та ін. У всіх великих містах діють меблеві фабрики.

  Промисловість будівельних матеріалів набула широкого розвитку майже в усіх регіонах Росії. Найбільші підприємства цементної промисловості розміщені в Центральному (Брянськ, Воскресенськ, Подольськ), Центрально-Чорноземному (Бєлгород, Старий Оскол) районах, у Поволжі (Вольськ, Михайловка, Жигульовськ), на Північному Кавказі (Новоросійськ), на Уралі (Магнітогорськ), у Сибіру (Новокузнецьк, Ачинськ, Красноярськ). Промисловість збірного залізобетону пов'язана з місцями споживання готової продукції та локалізується переважно у великих містах. Найпотужніші виробництва залізобетонних конструкцій зосереджені в Центральному районі, на Уралі. Віконне скло виробляється в Центральному, Північно-Західному районах, на Уралі, в Поволжі.

  Легка промисловість, що виробляє товари широкого вжитку, налічує 30 великих галузей та локалізується на території всієї країни. Провідним у виробництві тканин є Центральний район, де історично сформувався великий комплекс текстильної промисловості. Тут виробляється переважна частина бавовняних (Іваново, Москва, Ярославль, Орєхово-Зуєво), шовкових (Москва, Твер), лляних (Кострома, Вязники) та вовняних (Москва) тканин. Майже 4/5 сумарного виробництва швейних виробів зосереджено в європейській частині. Найбільші центри взуттєвої промисловості знаходяться в  Центральному (Москва) та Північно-Західному (Санкт-Петербург) районах, на Північному Кавказі (Ростов-на-Дону).

  Основне призначення харчової промисловості — виробництво продуктів харчування. Ця галузь тісно пов'язана з сільським господарством. Виробництво цукру та олії концентрується в Центральночерноземному районі, на Північному Кавказі. Рибна промисловість базується в основному на морському промислі. Частка океанічних басейнів у вилові риби неоднакова. На Далекосхідний випадає 60% від загального вилову риби, на Північний — 22, на Каспійський — 7, на західний — 8 і на Азово-Чорноморський — 3%. М'ясна промисловість розміщується як у районах споживання м'яса, так і в сировинних базах, що дозволяє уникнути значних транспортних витрат. Борошномельна промисловість зосереджується переважно в районах виробництва зерна.

  Сільське господарство. До 60% сільськогосподарських угідь (209,6 млн. га) розорано. Понад 80% ріллі — у Центральному та Центрально-Чорноземному районах, Поволжі, на Північному Кавказі, Уралі та в Західному Сибіру. Рослинництво дає майже 40% валової продукції сільського господарства, тваринництво — більш як 60%. Валовий збір зерна 1995 р. — 63,4 млн. т. Зібрано (млн. т.): пшениці — 30,1, жита — 4,1, гречки — 0,6, проса — 0,5, рису — 0,4, цукрових буряків — 15,9, насіння соняшнику — 4,2, картоплі — 39,9, овочів — 11,3. Основні регіони виробництва пшениці — Поволжя, Північний Кавказ, Західний Сибір, Урал і Центрально-Чорноземний район, льоноволокна — Центральний і Північно-Західний райони, соняшнику — Північний Кавказ, Поволжя і Центрально-Чорноземний район, цукрових буряків — Центрально-Чорноземний район і Північний Кавказ. Росія поки що не забезпечує себе зерном. У 1993 р. 11,2 млн. т. зерна було закуплено за кордоном.

  До 90% посівів картоплі зосереджено в європейській частині Росії. Картоплярські господарства створені поблизу великих міст і підприємств, що переробляють картоплю. Тут же вирощується більша частина овочів.

  У складі тваринництва вирізняється декілька галузей. У 1996 р. в Росії налічувалося (млн. голів): великої рогатої худоби — 48,2, у тому числі корів — 20,7, свиней — 29,5, овець і кіз — 61,4. Молочне скотарство розміщене в центральноєвропейській частині, у передмістях великих міст. Молочно-м'ясне скотарство локалізується на території всієї країни. М'ясо — молочне і м'ясне концентрується в степах і напівпустелях Північного Кавказу, на Уралі, в Поволжі, Сибіру.

Свинарство зосереджене в зонах високорозвиненого зернового господарства і картоплярства, а також поблизу великих міст і центрів харчової промисловості.

  Вівчарство відіграє найбільшу роль у напівпустельних і гірських районах. Головний напрямок російського вівчарства — тонкорунне (південь європейської частини й Сибіру). Зона напівтонкорунного вівчарства охоплює всю європейську частину країни, Далекий Схід. Птахівництво найбільшого розвитку досягло в головних зернових районах, поблизу великих міст. Конярство розвинене на Північному Кавказі та півдні Уралу. Основні райони оленярства — Крайня Північ. На південь розводять хутрових звірів. У Башкирії віддавна розвивають лісове бджільництво.

  Транспорт. У 1996 р. експлуатаційна довжина залізничних колій становила 87 тис. км., у тому числі електрифікованих — 38 тис., автомобільних доріг із твердим покриттям — 745 тис. км., трамвайних колій — 3 тис. км., тролейбусних ліній — 4,6 тис. км., ліній метрополітену — 389 км., магістральних трубопроводів — 210 тис. км., внутрішніх водних судноплавних шляхів — 84 тис. км.

  У європейській частині конфігурація залізниць нагадує гігантське колесо, центр якого — Москва. Від неї навсібіч розходяться радіуси. Економіка Росії історично концентрувалась у європейській частині. Там розміщені найбільші порти, основні торгові партнери. На схід від європейського «колеса» простерлися широтні магістралі.

  Географія автомобільного транспорту нагадує географію залізниць. Найбільші автодороги (їх 12) променями розходяться від Москви до Санкт-Петербурга, Бреста, Челябінська, півдня Росії. У східних районах кількість доріг різко зменшується.

  На морський транспорт випадає 38% усіх перевезень. Хоча 69% кордонів Росії — морські, за транспортним сполученням це континентальна держава. Із 39 її портів відносно великих — лише 11. Перше місце у вантажообігу належить Тихоокеанському басейну. На другому місці — Балтійський басейн, який забезпечує зовнішні зв'язки з кранами Європи та Азії. Через порти Чорноморського басейну в основному ведеться експорт нафти. Морями Північного басейну пролягає Північний морський шлях, що має важливе значення в освоєнні й постачанні районів Крайньої Півночі.

   Судноплавні річні порти Росії належать до різних басейнів. Основний серед них — Волго — Камський, до якого тяжіє економічно розвинена частина країни. Це — стержень єдиної глибоководної системи європейської частини Росії.

  Зовнішньоекономічні зв'язки. Експорт товарів 1995 р. склав 79,9 млрд. доларів США. Основний обсяг експортно-імпортних операцій припадає на країни Європи (68% зовнішнього обороту), у тому числі на ФРН — 10,7% , на Великобританію — 7,4, на Швейцарію — 7,4, на США — 6,7, на Китай — 5,7, на Італію — 5,6%. Імпорт становить 46,6 млрд. доларів США. В імпорті переважають поставки з ФРН — 19,9%, США — 7,3, Фінляндії — 5,7, Нідерландів — 5,7, Італії — 5,6% . У загальному обсязі експорту на енергоносії випадає більш як 50%, на машини та обладнання -— 9; в імпорті частка машин та обладнання складає 39%.

  Соціальний розвиток і соціальна інфраструктура. Валовий внутрішній продукт із розрахунку на душу населення 1994 р. в Росії становив 277 доларів США (20,4% до рівня США). Тривалість життя всього населення — 65 років (Японія — 80), у тому числі чоловіків — 58 (Японія — 76). Чисельність безробітних досягла 7,5% економічно активного населення. На 1000 жителів — 382 телевізори (у США — 816), 132 газети (у США — 236). У РФ налічується більш як 500 вищих навчальних закладів. Великими університетськими та інститутськими центрами є Москва, Санкт-Петербург, Єкатеринбург, Новосибірськ, Томськ. Найпопулярніші газети: тижневики «Аргументи і факти», «Московські новості»; щоденні газети: «Труд», «Комсомольська правда», «Ізвестія». Телеграфне інформаційне агентство — ІТАР—ТАСС. Інші великі агентства — Інтерфакс, Новості-РІА.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua