Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

33. СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА СВІТУ

33.2. Типологія країн.

  На сучасній політичній карті світу нараховується понад 200 країн, із них 193 — суверенні держави. Серед них — країни з дуже великою територією і чисельністю населення (Китай, Індія, США), з одного боку, і зовсім маленькі — з іншого, такі, як «малі» держави Європи: Монако, Андорра, Ватикан, Ліхтенштейн. Є однонаціональні країни (Японія, Швеція та ін.) і багатонаціональні (Індія, Росія, США та ін.); є багаті природними ресурсами і обділені ними. Є країни, які мають вихід до моря і протяжні морські кордони, і внутрішньоконтинентальні країни (такі, як Чад, Малі, ЦАР, Парагвай, Непал, Бутан). Географічне положення впливає на рівень соціально-економічного розвитку. Деякі країни займають цілі континенти (Австралія), а інші розміщені на маленькому острові або групі островів (Науру, Мальта, Кабо-Верде та ін.).

  Тип країни формується сукупністю умов та особливостей розвитку, котрі в якихось істотних, інколи вирішальних, типологічних рисах, з одного боку, роблять схожою її з іншими країнами, а з другого — виділяють з-поміж усіх інших. Крім наукової цінності, типологія має і практичне значення. Так, в ООН при визначенні стратегії подальшого розвитку країн світу, для надання фінансової або гуманітарної допомоги визначають групу найменш розвинутих країн на основі трьох основних критеріїв: дуже низькі доходи на душу населення; частка обробної промисловості в структурі господарства складає менше 10%; частка неграмотних серед дорослого населення — понад 80%. На початку 90-х років до цієї групи було віднесено 40 країн: Афганістан, Гаїті, Гвінея, Бангладеш, Лаос, Непал, Бутан, Малі, Мозамбік, Сомалі, Бурунді, Чад, Ефіопія та ін.

          За рівнем соціально-економічного розвитку і місцем у географічному поділі всі сучасні країни світу розподіляються на три групи: високорозвинені, середньорозвинені та країни, що розвиваються.

  У кожній з цих груп за рівнем економічного розвитку, виробництвом валового внутрішнього продукту (ВВП) та господарською спеціалізацією в географічному поділі праці виділяються окремі типи країн.

  Перший тип високорозвинених країн світу утворюють держави «великої сімки» — США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Це відносно великі за площею та населенням країни з розвинутою ринковою економікою, з надзвичайно диверсифікованою економічною структурою, з високою часткою ВВП на душу населення (20—30 тис. дол.). їхнє лідерство визначається не величиною території і чисельністю населення, а роллю в світовій економіці, високим рівнем продуктивності праці, незаперечними успіхами у розвитку науки і техніки. На частку країн «великої сімки» припадає більше половини світового ВВП.

  Другий тип — малі високорозвинуті країни Західної Європи: Голландія, Бельгія, Люксембург, Данія, Швеція, Норвегія, Австрія, Швейцарія. За винятком Швеції та Норвегії, це невеликі за територією країни. Чисельність їхнього населення від 2,5 до 13 млн. осіб.

 

Рівень індустріалізації — високий (в 2—3,5 рази перевищує пересічний у світі). Характеризуються високою питомою вагою експортної продукції та отриманням сировини і палива із-за кордону. В економіці значну частку посідають невиробничі галузі, пов'язані з міжнародною сферою послуг — банківська справа, міжнародний туризм, торгівля, транспортне обслуговування (морське) і т.п. Територія країн добре вивчена, природно-ресурсний потенціал в народному господарстві використовується майже повністю.

  До особливого типу сучасних держав належать так звані «нові індустріальні країни»: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Малайзія, Аргентина, Бразилія, Мексика та ін. Майже всі вони в недалекому минулому були слаборозвинутими державами. їхня економіка характеризується високими темпами індустріалізації, активною участю у міжнародному поділі праці.

  Із термінології Міжнародного валютного фонду зникло поняття «промислово розвинуті крани», яке застосовувалось до країн «великої сімки». Нині вживається термін «країни з розвинутою економікою». У цю групу, крім сімки, включені азіатські країни Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Ізраїль. Вони зрівнялися з провідними державами за доходом на душу населення, мають стійкий фінансовий ринок, широку різноманітну структуру економіки, включаючи швидко зростаючий сектор обслуговування.

  Серед країн з середнім економічним розвитком є два типи: країни з вищим середнім розвитком і країни з нижчим середнім розвитком.

  До першого типу країн даної групи належать ПАР, Греція, Мексика, Бразилія, Угорщина, Чилі, Уругвай, Аргентина та ін. Загальний національний продукт у них на душу населення в 1995 р. перевищував 4 тис. доларів. Рівень індустріалізації в них дорівнює пересічному світовому або перевищує його. Розвиток продуктивних сил з різних причин деякий час гальмувався (військові диктатури, тоталітарні адміністративно-командні режими, політична та економічна залежність тощо). Більшість з них має значні природні, трудові ресурси, характеризується високими темпами розвитку і в близькій перспективі може перейти до групи високорозвинутих країн.

  Другий тип країн утворюють країни Азії, Африки, Латинської Америки і постсоціалістичні країни: Росія, Україна, Білорусь, Болгарія, Литва, Латвія, Естонія та ін. До цього типу зараховують також Болівію, Індонезію, Філіппіни, Марокко, Гватемалу, Парагвай, Туніс, Туреччину, Польщу та ін.

  Постсоціалістичні країни перехідної економіки (15 незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, 5 — на території колишньої Югославії; роз'єднались Чехія і Словаччина, територія колишньої НДР увійшла до складу ФРН) відзначаються високим рівнем суспільного і територіального поділу праці, розгалуженими господарськими системами. У всіх у них розпочалася економічна перебудова на ринкових засадах, і деякі держави вже досягли певних успіхів. Більш вдало зарекомендували себе польська, чеська та угорська моделі економічних реформ.

  Досить багаточисельну групу країн утворюють окремі нафтоекспорті країни (Катар, Кувейт, Бахрейн, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) та ін.), які досягли високого рівня ВВП на душу населення завдяки нафтодоларам, а також малі держави «концесійного розвитку» капіталізму, «країни — готелі», які розбагатіли внаслідок розвитку туризму, транзиту, плантаційного господарства (Барбадос, Ямайка, Тринідад і Тобаго, Науру та ін.). Характерні особливості цих країн: крайній лібералізм економічного законодавства, політична стабільність, високий розвиток інфраструктури.

  До країн, що розвиваються, належать держави Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії, в яких проживає більша частина населення Землі. Ці країни — важливий постачальник сировини на світовий ринок. У сільському господарстві в них домінують доіндустріальні форми праці, а підприємства обробної промисловості небагато-чисельні і механічно слабо обладнані.

  До найменш розвинутих країн (за списком ООН) належать Афганістан, Бангладеш, Бенін, Нігер, Сомалі, Чад, ЦАР та ін. Деякі з них не мають виходу до моря і майже не зв'язані із зовнішнім світом. У них малий дохід на душу населення, переважають доіндустріальні форми праці, слабо розвинуті система освіти та охорони здоров'я.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua