Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

31. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

31.6. Земельні ресурси та їх використання

  До земельних ресурсів відносяться землі, які використовуються або можуть бути використані різними галузями господарювання. У відповідності з цільовим призначенням в Україні є такі землі: 1) сільськогосподарські; 2) населених пунктів; 3) промисловості, транспорту, зв'язку, оборони; 4) природоохоронні, оздоровчі, рекреаційні, історико-культурні; 5) лісового фонду; 6) водного фонду; 7) запасу (Земельний кодекс України, 1992).

  Землі сільськогосподарського призначення — ті, що надані сільському господарству або призначені для нього. На них здійснюються такі види діяльності, як товарне сільськогосподарське виробництво, колективне та індивідуальне садівництво і виноградарство, городництво, сінокосіння, випас худоби та ін.

Землі населених пунктів — це землі в межах міст, селищ міського типу і сіл. Землі промисловості — ті, на яких розміщені основні, підсобні і додаткові споруди промислових, гірничо-видобувних, транспортних та інших підприємств, їхніх під'їзних доріг, інженерних  мереж, адміністративних і побутових будинків та ін. Землі транспорту і зв'язку та іншого призначення — ті, що надані в користування підприємствам та організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного, трубопровідного транспорту, ліній електропередач і зв'язку.

  Землі природоохоронного, оздоровчого та історико-культурного призначення — ті, на яких знаходяться заповідники, національні, зоологічні і дендрологічні парки, ботанічні сади, ділянки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища, пам'ятки природи. Ці землі мають природоохоронний режим, на них заборонена діяльність, яка призводить до їх порушення.

   Землями оздоровчого призначення є ділянки з природними лікувальними ресурсами, що використовуються для лікування або профілактики захворювань. Землі рекреаційного призначення — ті, що використовуються для відпочинку, туризму; це ділянки з будинками відпочинку, пансіонатами, кемпінгами, туристськими базами і таборами, дитячими туристськими станціями, спортивними таборами, приміськими зеленими смугами та ін.

  Землями історико-культурного призначення є землі культурно-історичних заповідників, меморіальних парків, архітектурних та археологічних пам'ятників, архітектурно-ландшафтних комплексів, поховань.

  Землями лісового фонду є землі, на яких росте ліс, а також ті, що надаються для потреб лісового господарства.

  Землі водного фонду — ті, які зайняті ріками, озерами, болотами, водоймами, водогосподарськими спорудами. Землями запасу є ділянки, які не передані у власність або не надані для постійного використання.

  Всі землі України потребують дбайливого використання та охорони. Особливо це стосується ґрунтів — одного з найважливіших природних ресурсів держави, національного багатства українського народну. Понад 65% ґрунтового покриву України припадає на родючі чорноземи. На решті території поширені менш родючі ґрунти, їхня продуктивність збільшилася за час їх землеробського використання. Якраз саме цей вид природокористування в Україні має як наслідок ряд негативних процесів. Як вказувалося раніше, територія України надзвичайно високо землеробськи освоєна: співвідношення площі орних земель до площі всіх сільськогосподарських угідь найбільше у світі — 80% . Сільськогосподарські угіддя продовжують вилучатися для інших потреб. Із загальної площі сільгоспугідь водна ерозія проявляється на 33,6%, дефляційно небезпечні площі становлять 51,7%, кислі — 30,8, заболочені — 5,2%, перезволожені — 5,7, солонцюваті — 5,6, засолені — 4,6, з солонцевими комплексами — 1,6, кам'янисті — 1,2%. Площа щорічно порушуваних земель становить біля 200 тис. га. Водночас площа пасовищ показує, що їхній ґрунтовий покрив не стійкий до впливу несприятливих природних процесів, сільськогосподарського використання і потребує охорони.

  Дослідженнями встановлено, що за сто років (з 1882 до 1992 р.) у ґрунтовому орному шарі втрачено біля 25% гумусу. Цю втрату не врівноважує збільшення в ґрунтах рухомих форм фосфору та калію за рахунок хімізації ґрунтів.

  Які основні заходи для збереження, раціонального використання та охорони ґрунтового покриву? Спеціалісти (ґрунтознавці, ландшафтознавці) пропонують впроваджувати еколого-ландшафтне землеробство, при якому співвідношення у фізико-географічних зонах сільськогосподарських угідь (ріллі, садів, луків, пасовищ), природних комплексів (лісів, озер, водойм, заповідників) буде економічно доцільне та економічно виправдане, а сільгоспугіддя — будуть пристосовані до ландшафтних особливостей. На непродуктивних у землеробському відношенні землях необхідно створити сіножаті, пасовища, лісонасадження, заповідні ділянки. Зростання продуктивності земель можливе на основі досягнень генетики, виведення сортів рослин, пристосованих до зональних умов. Основними напрямками охорони земель залишаються запобігання і знешкодження водної та вітрової ерозії ґрунтів, зсувів, заболочування, засолення, забруднення пестицидами, стічними водами, промисловими і комунальними відходами. Важливе значення має рекультивація порушених господарською діяльністю земель.

  Збереження родючості ґрунтів пов'язане також з видобутком власних ресурсів фосфоритів, збільшенням виробництва калійних добрив. Особливої уваги потребує співвідношення галузей землеробства і тваринництва. Тваринництво ресурсомістке і водночас екологічно несприятливе. У зв'язку з цим важливо враховувати такі факти: у 1990 р. в Україні тільки для кормових потреб пішло 30 млн. т. зерна, тобто 60% його валового збору! Тваринницька продукція вирощується майже на двох третинах посівних площ, використовується 6,8 млн. га пасовищ та сіножатей. Разом це займає до 68% сільськогосподарських угідь. Це означає, що необхідно змінювати підхід до розвитку тваринницької галузі: підвищувати продуктивність,  зменшуючи поголів'я, що екологічно виправдано, надавати перевагу виробництву м'яса птиці, яловичини як менш енерго- і ресурсомістких.

  Отже, потрібне впровадження в усі галузі сільського господарства нових технічних, технологічних, економічних і організаційних принципів у відповідності з екологічними нормами.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua