Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

31. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

31.5. Проблеми охорони природних систем Чорного га Азовського морів і водних ресурсів

  Чорне море. Чорне море є нащадком велетенського Тетіса — океану, що займав простір від нинішніх Тихого до Атлантичного океанів. Це було 30—40 млн. років тому. Набагато пізніше, 3—7 млн. років тому океан Тетіс поділявся на окремі морські басейни. Це сталося після горотворення, результатом якого було виникнення гірських систем альпійського поясу — власне Альпійських хребтів і вершин Карпат, Балканських гір, Кавказу. Одним з морських басейнів стало Сарматське море, на місці якого через мільйони років утворилися Каспійське, Чорне та Азовське моря. Чорне море 7—5 тис. років до н.е. через протоки Босфор і Дарданелли з'єднувалося із Середземним морем. Цей зв'язок існує і понині. В нинішніх межах Чорне море має такі основні розміри: площа — 420 300 км2, глибина — 2211 м., а об'єм — 547 000 км3.

  Чорне море через Босфор, Дарданелли, Гібралтар сполучається з Атлантичним океаном, підтримує постійно свій рівень. Якби цього не було, то, за підрахунками доскіпливих гідрологів, для заповнення Чорноморської западини Дунай мав би «працювати» 2700 років!

  Такий баланс сприяє загальному опрісненню морської води. Солоність води в Чорному морі зростає з глибиною: 17—18%о біля дна.

  Умови перебування в морській воді ікринок, планктону визначаються її температурою і щільністю, прозорістю. Поверхневий шар води влітку прогрівається до 25 °С. Взимку температура води знижується до 6 °С. Північно-західна частина акваторії може замерзати. А от на глибині температура води постійна -9 °С. Поверхневі шари води мають щільність 1,007—1,015 г-см-3 (влітку) і 1,013— 1,015 г-см-3 (взимку). У відкритому морі прозорість води в середньому становить 15—20 м., а на прибережних ділянках зменшується до 7—5 м. — тут збільшується вміст органічних і мінеральних часток. Зі стоком річок до моря надходять сполуки азоту, фосфору, необхідні для мінерального живлення морської флори.

  За вмістом основних іонів води Чорного моря близькі до океанічних, за винятком карбонатного іона.

  З водами Дунаю, Дніпра, Дністра, Дону і Кубані в Чорне та Азовське моря потрапляють сполуки азоту і фосфору, якими живляться морські рослини. Ці ділянки акваторій опріснені і характеризуються багатьма видами морських рослин та їх біомаси. Цікаво, що там, де солоність води найбільша (вздовж Південного берега Криму), при найбільшій різноманітності видів їхня біомаса найменша.

  Пересічна глибина Чорного моря 1271 м., максимальна — 2245 м. Води моря до дна насичені сірководнем. Неймовірно, але факт: сірководень поширений у 87% об'єму Чорного моря, тут є бактерії, які споживають сірководень. І лише 13% об'єму води містять кисень, в них розвиваються мікроорганізми, тварини і рослини.

Відомо, що сірководень швидко окислюється під дією кисню. Саме тому у верхніх шарах чорноморських вод сірководню немає.

  Важливий з геоекологічних позицій факт: сірководнева потужна товща Чорного моря багата фосфатами, мікроелементами, які потрапляють до вищих шарів з киснем і живлять фітопланктон. Саме тому була відкинута згубна для цієї акваторії ідея поховання тут радіоактивних відходів. Крім того, чорноморське дно багате запасами корисних природних ресурсів, які необхідно охороняти.

  Екологічна ситуація в Чорному морі зумовлюється природними процесами в Світовому океані, атмосфері, характером стоку впадаючих у нього річок, господарською діяльністю, впливом курортно-рекреаційних та військових об'єктів.

  Рослинні і тваринні ресурси Чорного моря різноманітні. Тут нараховується до 665 видів рослин, 2000 видів тварин, і з морем та його берегами пов'язано 300 видів птахів.

  Для охорони біотичних ресурсів створені заповідники Чорноморський біосферний, Карадазький, Мис Март'ян, Дунайські плавні, які охоплюють ділянки суші та моря. З 1966 р. заборонено промисел чорноморських дельфінів. До Червоної книги Міжнародного Союзу охорони природи занесено білочеревного тюленя. Ряд видів тварин опинилися на межі вимирання і потребують охорони. Це скумбрія, пеламіда, біла морська миша, морський котик, трав'яний краб, філофора, цістозера бородата.

  У Чорному морі здавна виловлювали хамсу і білугу, пеламіду, скумбрію, шпроти, ставриду та ін. Теперішній вилов складає 250 тис. т за рік, причому 90% його припадає на хамсу і шпроти. Хамса використовується як сировина для виготовлення кормів для тварин, птахів. У Чорному морі добували також мідій, філофору, із корисних копалин — будівельний пісок, гравій, газ; перспективними є пошуки нафти в континентальному шельфі.

 

  В улоговину Чорного моря течуть води з річок, що беруть початок у горах Шварцвальда, Валдайської височини, Кавказу, Малої Азії (площа водозбору — 864 000 км2). Ці води формуються в різних фізико-географічних умовах, умовах різного господарського використання і приносять в море у розчиненому стані мільйони тон різноманітних речовин, чим забруднюють його. Характерно, що з Дунаю надходить 83 млн. т речовин, а це вдвічі більше, ніж з усіх інших річок. Води Дунаю, збагачені фосфатами, нітратами, органічними речовинами, сприяють евтрофуванню північно-західного шельфу Чорного моря.

  Речовини, що потрапляють у море, переробляються морськими екосистемами: розбавляються водою, переносяться течіями, випадають в осад, трансформуються живими організмами, мінералізуються. Водні рослини, молюски, риби, краби містять ртуть та ін. Величини їх вмісту нижчі від ГДК. Однак здатність морських екосистем очищувати морські води не безмежна. За даними досліджень, вони можуть виводити до 30 млн. т. свинцю, саме стільки, скільки надходить у Світовий океан з атмосфери. Це означає, що екологічна ємкість океану щодо накопичення в ньому свинцю вичерпана. Під «екологічною ємкістю» розуміють той обсяг потоку забруднень, який може бути «перероблений» морськими екосистемами (руйнування органічних речовин, перехід у менш токсичні і нетоксичні сполуки, видалення за межі екосистем, зберігання в донних відкладах). Екосистема функціонує надійно, поки забруднюючий об'єм речовин не перевищить її ємкість або не зрівняється з нею.

  Азовське море має ряд особливостей: розташоване серед степових просторів, що зумовлює континентальність його кліматичних умов, воно незначних розмірів і глибин, має велику біологічну продуктивність, рівне дно, великі за площею мілководдя. Затоки на північному узбережжі відділені піщаними косами. їхня довжина зростає зі сходу на захід: східна, Білосарайська, має довжину до 8 км., а західна, Бирюча, видовжена на 40 км. Своєрідною є коса Арабатська стрілка, що відділяє від Азовського моря озеро Сиваш протягом 110 км. Ширина піщаної стрілки від 0,3 до 0,5 км. Над рівнем моря вона піднімається на 3—4 м., а 100-метровою Генічеською протокою відділяється від суші. Її існування — результат тривалої роботи морських хвиль, які наливали вздовж берега ракушняк, утворюючи своєрідний береговий вал, яким від Азовського моря відмежовані сиваські мілководні лагуни. Коси вздовж північного узбережжя утворені прибереговими течіями, котрі зміщують наноси на південний захід; колові течії в затоках виносять донні відклади до кінців піщаних кіс.

  Морські береги підмиваються, вони уривисті і мають висоту від 5—7 м. (Обиточна затока) до 30—40 м. (Бердянська затока). Береги Керченського півострова місцями скелясті. Такий, наприклад, мис Казантип, складений рифовими вапняками давніх морів. Урвища досягають тут висоти 100 м, окремі химерні групи скель видніються в морі. До Азовського моря на північному заході прилягають неглибокі Утлюцький і Молочний лимани, а на заході — Сиваш.

  Особливістю Азовського моря є також те, що в його центральній частині дно мулисте, а на решті акваторії, пляжах і косах багато ракушняку. Він утворився на основі ракушок молюсків, які заселяли морське дно при значному прогріванні води та багатій їжі.

  Характерні особливості температурного режиму вод Азовського моря. При середніх температурах липня — серпня плюс 24—25 °С і січневих 0 °С максимальні їхні показники влітку становлять +28,5 °С. Протягом року на мілководдях температура води може змінюватися від +32,5 °С у липні до +1,5 °С в січні. Лід починає утворюватися в грудні, смуга льодів уздовж північного узбережжя досягає 5—7 км. Товща криги в суворі зими становить 80—90 см. При штормових вітрах лід дрейфує, утворюються справжні тороси. Лід тане в кінці лютого (південна частина акваторії) та на початку березня (біля північних берегів).

  Середня солоність вод Азовського моря нині до 14%о. Однак раніше цей показник становив 10,9%. Зростання солоності пов'язане із зарегулюванням і зменшенням стоку прісних вод річок Дону і Кубані і викликаним цим збільшенням притоку солоніших вод з Чорного моря. Найбільша солоність вод біля дна Керченської протоки (17,6%о), її зменшення спостерігається в напрямку до Таганрозької затоки (8—4%о) та гирла річки Дон. Солоність морських вод збільшується взимку: в цей час зменшується стік в море прісних вод, цьому сприяє також льодоутворення, при якому солі виморожуються і їхня концентрація збільшується.

  Напрям течій в Азовському морі зумовлюється напрямком і силою переважаючих вітрів, потоками вод з Таганрозької затоки вздовж північного узбережжя. В середньому переважає західний напрямок течій вздовж північного узбережжя; в західній частині Азовського моря утворюється колообіг течій проти годинникової стрілки. Сильні вітри восени і взимку зумовлюють згінно-нагінні явища і переміщення водних мас, коливання рівня моря від 1,0 до 3,0—3,5 м. З чого складається водний баланс Азовського моря? Річки, що впадають у нього в межах України (Кальміус, Берда, Обиточна та інші) дають 5% річного стоку (2 км3). Основна ж його величина припадає на річки Дон і Кубань (34,5 км3). Разом з атмосферними опадами море отримує 4,3 км3 прісної води. Тобто, щорічно море отримує 50,9 км3 прісних вод, що становить майже 20% його об'єму.

   Чорноморська вода потрапляє в Азовське море через придонну течію Керченської протоки — це протитечія поверхневим водам, що виносяться з Азовського моря в Чорне. За багатолітній період стік з Азовського моря в Чорне переважає.

  Склад фауни і флори в Азовському морі бідніший порівняно з Чорним. У прибережній частині Азовського моря на піщаних і мулистих ґрунтах, при зимовому промерзанні, водорості, ракоподібні і молюски не можуть розвиватись. У Керченській протоці на незначних глибинах зустрічаються червона водорость поліосифонія, цераміус, зелена водорость кладофора, ентероморфа та ін. Тут поширені також квіткові рослини, густі зарості утворює зостера, в яких накопичуються ракоподібні. Ними харчуються кулики-травники, зуйки, чибіси. В затоках і лиманах в заростях зостери, рдестів знаходять притулок креветки. Біля берегів зустрічається маленький крабик, у нірках живуть краби-упоченята. Серед риб багато бичків — кругляків.

  У пелагіалі Азовського моря при постійному перемішуванні вод існують мікроскопічні водорості, безхребетні, риби. Серед риб багато тюльки, хамси, оселедців, атеринки. Влітку сюди із Чорного моря заходять дельфіни, морська свиня, або азовка.

  На дні Азовського моря живуть безхребетні (понад 110 видів), серед них переважно молюски (75%), ракоподібні (понад 15%). З-поміж донних угруповань-бички, осетер, севрюга, білуга, лящ, рибець та ін.

  Основними рисами природного комплексу Азовського моря є високий рівень забезпечення первинної продукції живої речовини рослинами, мала стійкість морських екосистем до природних і антропогенних впливів. Помітні зміни в гідрологічному режимі Азовського моря сталися після створення Цимлянського гідровузла і зарегулювання стоку р. Дон, будівництва зрошувальних систем у басейнах Кубані і Дону, що зменшило притік прісних вод на 14 км3 і біогенних речовин. Погіршились умови нересту осетрових риб, оселедців, рибця та ін. Зменшення сумарного стоку позначилось на кількості поживних солей, необхідних для розвитку планктону. Зменшення стоку прісних вод сприяло притоку солоних чорноморських вод і підвищенню солоності з 10 до 14%о. З цим пов'язане проникнення діатомових водоростей, планктонних тварин, розмноження медуз.

  Притік солоних вод з Чорного моря утруднює перемішування донних шарів і погіршує їхній кисневий режим, внаслідок чого гинуть донні безхребетні і риби. За оцінками, кількість рослинного і тваринного планктону скоротилась на 30—35%, суттєво зменшились ресурси прохідних і напівпрохідних риб, донних морських риб.

  Для відновлення гідрохімічного режиму Азовського моря, його сольового балансу обговорювались два проекти: 1) збільшення притоку прісних вод за рахунок перекидання стоку з Волзького басейну; 2) обмеження стоку азовських вод у Чорне море, регулювання притоку солоних вод в Азовське море, побудувавши для цього греблю в Керченській протоці. Азовське море — складний природний комплекс, пов'язаний з Чорним морем і своїм водозбірним басейном, тому пропоновані заходи можуть мати непередбачувані наслідки, а здійснення проектів вимагає глибоких наукових обґрунтувань. Це стосується і заходів по використанню та охороні його мінеральних, біологічних і рекреаційних ресурсів.

  Цінна хімічна сировина накопичена в Сиваській затоці, в якій за рік випаровується до 1,2 км3 азовських вод. Загальні запаси солей тут оцінюються в 190 млн. т, в них переважає кухонна сіль. На ропі сиваських озер працює Красноперекопський бромний завод, содовий та ін.

Біологічні ресурси представлені промисловими видами напівпрохідних, прохідних і морських риб. Напівпрохідні (лящ, тараня, судак) живуть в опрісненій Таганрозькій затоці, розмножуються в річках. Прохідні (оселедці, севрюга, осетер) — зимують у Чорному морі, харчуються влітку в Азовському, розмножуються у водах Дону і Кубані. Морські (тюлька, бички, хамса, атерина) — постійно мешкають в Азовському морі або приходять сюди влітку. Основний промисловий вилов дають морські риби. Важливим заходом по відновленню продуктивності Азовського моря є розведення і випуск з нього мальків осетра, білуги, судака, ляща, тарані, рибця та ін.

  Азовське узбережжя важливе в курортно-рекреаційному відношенні. Тут розташовані бази відпочинку, санаторії. Багато рекреаційних закладів на Арабатській стрілці, Білосарайській косі, в районах Бердянська, Генічеська та ін. Розвиток рекреації на Азовському узбережжі, його курортна забудова вимагають посиленої уваги до питань забруднення моря, утримання приморських ландшафтів в оптимальному екологічному стані.

  Лимани. Уважно вивчіть фізичну карту узбережжя Чорного моря. Відзначте, що р. Дунай утворює величезну дельту, а річки Дністер, Південний Буг і Дніпро впадають у великі естуарії. Між цими річками багато різних за конфігурацією лиманів. Це своєрідні природні системи, різні за місцеположенням, походженням, гідрологічним режимом, гідрохімічними особливостями, водним балансом, мінливістю фізико-хімічних умов, впливом морських припливів, згінно-нагінних вітрів. Особливістю цих природних систем є те, що в умовах мінливості солоних лиманних вод, їхньої швидкості, річкового стоку тут виживають пристосовані до цього організми. їх видовий склад не багатоманітний. На розмноження організмів негативно впливає коливання солоності води в лиманах, там, де зустрічаються прісні річкові і солоні морські води. Особливо відчутний цей вплив при інтервалі солоності біля 5%о. Але незважаючи на це, лимани мають високу біологічну продуктивність. Цьому сприяє поступання біогенних та органічних речовин з річковим стоком, морською водою та їх відтворення в лиманах. Тут мешкають напівпрохідні та прохідні риби, які розмножуються в пониззях річок, а потім переходять у лимани.

  Лимани завдяки їх розташуванню на узбережжі, стоку в них річкових вод, впливу на них морських припливів поєднують у своєму природному комплексі як морську, так і прісноводну флору і фауну. Внаслідок тривалого функціонування біотичний комплекс лиманів набув тільки йому властивих рис.

  Озера — лимани в пониззях Дунаю поділяються на дві групи. Першу групу складають озера Кагул, Ялпуг, Катлабуг, Китай, Саф'ян, які в давнину були пониззями річок, що впадали в давній дунайський естуарій. Тривале наступання на цей естуарій дельти Дунаю призвело до відокремлення озер-лиманів від моря. Другу групу складають заплавні озера Картал, Дервент, Довге, Кугурлуй.

  Середні глибини озер невеликі — 0,7—2,0 м., максимальні — до 7,0 м. Вони з'єднуються між собою та з р. Дунай протоками, каналами, шлюзами. Рівень води в озерах залежить від водності Дунаю та витрат води на зрошення.

  В озерах багато заростів очерету, рогози вузьколистої, дресту, елодеї та ін. Зоопланктон складають черви-політехи, молюски, ракоподібні. Озера — лимани — це рибогосподарські об'єкти, в них мешкає 47 видів риб. Це — осетрові, лососеві, коропові, оселедці. Рибопродуктивність озер велика.

  На Дунай — Дністровському межиріччі знаходяться лимани Шагани, Алібей, Бурнас. Вони утворилися в результаті опускання суші і трансгресій Чорного моря в антропогені. Виникли морські затоки, які потім відокремилися від моря пересипами шириною від 50 до 400 м. З морем вони зв'язані протоками, тому їхній рівень залежить від впливу згінно-нагінних вітрів. Зв'язок лиманів з морем впливає на солоність лиманних вод. У верхів'ях лиманів Шагани, Алібей, Бурнас солоність становить 7—8%, а в лиманах, більш ізольованих від моря, солоність досягає 33,0—37%, а в окремих місцях — 31,0—35,0%. Лимани — високопродуктивні екосистеми, в них живуть цінні в промисловому відношенні риби: кефаль, камбала, бички, атерина, ставрида, султанка, сарган та ін.

  Між Дністром і Дніпром знаходяться лимани Куяльницький, Хаджибейський, Тулігульський, Березанський. Вони утворилися в антропогеновий період у пониззях річкових долин у результаті їх затоплення морськими водами. Пізніші підняття суші, процеси ерозії та акумуляції зумовили відмежування лиманів від моря пересипами шириною понад 3 км. (Куяльницький, Хаджибейський лимани). Лимани Дністровсько-Дніпровського межиріччя мають своєрідні солоність, флору, фауну, біологічну продуктивність, зумовлені історією їхнього розвитку та гідрологічним і гідрохімічним режимами.

  В Україні багато води використовується промисловістю, агропромисловим комплексом, комунальним господарством та ін. Основне джерело водозабезпечення цих галузей — річки й озера, водосховища, підземні води.

  Україна є регіоном з недостатнім водним забезпеченням. Місцеві ресурси підземних і поверхневих вод оцінюються в 60 км3, а в маловодні ріки — лише 37 км3; з урахуванням стоку суміжних територій ці показники становлять відповідно 94 і 63 км3. Розподіл річкового стоку нерівномірний: на Донецько-Придніпровський і Південний регіони, де найбільш водомісткі галузі господарства і проживає біля 60% населення, припадає лише третина місцевого стоку. Проблеми регулювання стоку, водопостачання Донбасу, Криворіжжя, меліорації земель Причорномор'я і Кримського півострова вирішувались створенням каскаду дніпровських водосховищ. Внаслідок цього було затоплено понад 500 тис. га. і підтоплені 100 тис. га. продуктивних земель, зруйновано береги (1400 км), нині спостерігається цвітіння води, застійний режим у ній. З річок найбільш забруднені Сіверський Донець, Інгулець, Південний Буг, Дніпро, Дунай (нафтопродуктами, біогенними речовинами, фенолами, отрутохімікатами, солями важких металів та ін.).

  Забруднюються також підземні води, дуже небезпечно те, що 25% з них під загрозою якісного виснаження. У підземних вод півдня України підвищена мінералізація, в них зріс вміст нітратів і пестицидів. У Степовому Криму підземні води забруднені на 38% площі.

  Інтенсивно забруднюються підземні води в Лисичансько-Рубежанському промисловому вузлі, де одні водозабори вже виведені з ладу, а інші — виходять. Потребують очищення шахтні, кар'єрні, рудникові і дренажні води, сумарні об'єми яких досягають 1 млрд. м3. Промисловими і комунальними стоками, поверхневим стоком із сільськогосподарських угідь забруднюються акваторії Чорного та Азовського морів.

  Водні відносини в нашій державі регулюються «Водним кодексом України». Всі води України повинні охоронятися від забруднення, засмічення і вичерпання, оскільки недотримання цих вимог може заподіяти шкоди здоров'ю населення, призвести до зменшення рибних запасів, погіршення умов водопостачання, родючості земель, якості вод, негативних змін їхнього гідрологічного і гідрогеологічного режиму.

Україна бере участь у міжнародному співробітництві в галузі використання і охорони водних ресурсів.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua