Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

31. РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ УМОВ І ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ ОХОРОНА

31.2. Геоекологічна ситуація в Україні

  У 1991 р. коефіцієнт народжуваності в Україні становив 12,2 осіб, у 1992 — 11,5 на 1000 жителів, чого не було тривалий час. Різке погіршення екологічної ситуації разом з соціально-економічними чинниками, низьким рівнем медичного забезпечення зумовили зростання загальної захворюваності на 21,5%, онкологічних захворювань — на 2,5, гіпертонії — на 84, психічних розладів — на 31, алергічних захворювань — на 85 (бронхіальна астма), виразки шлунку на 44, цукрового діабету на 44%. Не дивно, що за тривалістю життя [середній вік 71 рік (1991 р.) і 70,1 року (1992 р.), в тому числі у чоловіків 66 років (1991 р.) і 65,5 років (1992 р.), у жінок 75 років (1991 р.) і 74,4 року (1992 р.)] Україна посідає 52 місце в світі. З 1991 р. зафіксовано зростаюче природне скорочення населення: перевищення кількості померлих над народжуваними зросло від 32,2 тис. осіб (1991 р.) до 97,0 тис. осіб (1992 p.). Особливо вражаючими є показники смертності дітей на першому році життя: 13,6 на 1000 народжених (1991 p.), що в 1,5—1,7 раза більше, ніж у розвинутих країнах.

Однією з головних причин цього є стан навколишнього середовища. Як вказувалося раніше, довкілля України зазнає відчутного техногенного впливу. В 1991 р. при загальному економічному спаді в Україні було вироблено 278,7 млрд. кВт. «годин електроенергії, виплавлено 36,6 млн. т чавуну, 45,0 млн. т. сталі, вироблено 21,7 млн. т. цементу, 4,2 млн. т. мінеральних добрив, зібрано 38,7 млн. т. зерна, отримано 4,0 млн. т. м'яса.

  Негативний техногенний вплив на природне середовище зумовлений тим, що не проводиться геоекологічна політика в розвитку промисловості і сільського господарства, багато різних видів будівництва, застарілі, неекологічні технології природокористування, недосконала галузева структура і деформована територіальна організація промисловості. Наслідком цього є надмірна концентрація промисловості в Донбасі і Придніпров'ї і забрудненість природного середовища цих регіонів.

  Більше 10% викидів в атмосферу, здійснюваних стаціонарними забруднювачами (0,9 млн. т.), припадає на Криворіжжя. Або такий красномовний факт: показники патологічних змін у крові населення Дніпродзержинська в 2,2—3,0 рази більші від середніх по Україні. Про критичність екологічної ситуації в Лисичансько-Рубежанському районі, містах Сєверодонецьку, Рубіжному свідчить рівень захворюваності населення, який на 25—40% вищий від контрольних показників.

  Відомо, що рівень забруднення атмосфери залежить від обсягів неконтрольованих промислових викидів у повітря. Концентрація промислових підприємств призводить до понадмірного забруднення міст. Найзабрудненішими є промислові центри Донецько-Придніпровського регіону. Особливо небезпечне забруднення повітря канцерогенними речовинами. Лише в трьох містах України з 52 обстежених вміст бензопірену в повітрі не перевищує ГДК.

  Забруднення атмосфери спричиняє зміну термічного режиму (підвищення температури повітря біля поверхні землі при збільшенні запиленості атмосфери).

  Атмосферні забруднення завдають шкоди здоров'ю людей, а також будівлям, матеріалам, покриттям, обладнанню, потребують додаткових затрат праці й матеріалів на їх очищення та фарбування, заміну тканин тощо. Крім того, збільшення вмісту сірки та інших сполук в атмосферних опадах, так звані кислотні дощі, — усе це завдає шкоди як сільському, так і лісовому та рибному господарствам, спорудам, пам'яткам архітектури. При аналізі викидів забруднюючих речовин від стаціонарних джерел з'ясувалося, що протягом 1985 —1992 pp. зменшились обсяги викидів в атмосферу, однак в Донецько-Придніпровському регіоні їхній рівень залишається високим.

  За даними аналізу мережі спостережень Держкомітету з гідрометеорології України, середньорічна концентрація шкідливих речовин у повітрі 49 міст України перевищувала санітарні норми: бензопирену у 5 разів, формальдегіду у 4 рази, фенолу та аміаку у 2 рази, діоксиду азоту в 1,5 рази, фтористого водню у 1,2 рази.

  Основними забруднювачами атмосфери є підприємства металургії (30,7%), енергетики (28,9%), вугільної (17,2%) та нафтохімічної промисловості (5%). Зазначимо також, що найбільше оксидів азоту (72%) викидають підприємства енергетики та металургії, а сірчистого ангідриду (82,4%) — підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості. Зафіксовано, що в 1992 р. у Донецькій області підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості викинули в атмосферне повітря 1998,0 тис. т. шкідливих речовин. Причому найбільший внесок у забруднення роблять підприємства Донецька, Горлівки, Єнакієвого, Дніпродзержинська, Макіївки, Краматорська, Луганська, Запоріжжя, Дніпропетровська та ін.

  Як зазначалося, потужний забруднювач повітря — автотранспорт, який «постачає» в атмосферу більше 40% оксидів вуглецю та вуглеводнів, більше 30% оксидів азоту (від загальної кількості викидів). У Донецькій області викиди автотранспорту в 1992 р. становили 13% загального об'єму, в Івано-Франківській — 24%, а в Автономній Республіці Крим — аж 80%! Неймовірно, але факт — у містах автотранспорт дає більше половини викидів, а в Чернівцях, Вінниці, Києві, Сімферополі, Івано-Франківську, Луцьку, Полтаві, Хмельницькому, Ялті, Ужгороді автотранспортні викиди досягають 75—90% загальної кількості. Забруднені також атмосферні опади. Так, за спостереженнями, вміст в атмосферних опадах сульфатів у 1992 р. коливався в межах 6—24 мг/л., що значно нижче, ніж у 1991 р. (34 мг/л.); максимальні значення (19—24 мг/л.) виявлені в Донецькій, Львівській, Луганський, Миколаївській, Херсонській областях. Водночас вміст нітратів в опадах коливався в межах 0,4—2,5 мг/л. з найбільшими значеннями (1,0—2,5 мг/л.) у Волинській, Донецькій, Львівській, Хмельницькій областях та в Автономній Республіці Крим.

  Максимальні значення азоту амонійного (2—3 мг/л.) виявляються в опадах Дніпропетровської, Миколаївської, Харківської, Херсонської та Черкаської областей. А от середній вміст загального азоту в опадах у 1992 р. зменшився у 10 областях і був нижчий від середнього багаторічного. Максимальні значення (1,5 г/м2) виявлені тільки у Львівській, Тернопільській, Харківській областях. У випаданні кислих дощів (рН 5,5) та лужних опадів (рН 8,3) спостерігаються сезонні зміни. А саме — у холодний період року (жовтень-березень) кислотні дощі спостерігались у 10% випадків. Кислі опади з рН 4,5 зафіксовані лише у 2% випадків. У теплий період року (квітень-вересень) повторюваність випадків кислих опадів складала 7,5%, а з рН 4,5 — 0,2%. Характерно, що велика повторюваність кислих опадів у Волинській, Кіровоградській, Київській, Одеській областях, а також в Криму (Ялта, Карадаг).

  А найбільша повторюваність лужних опадів відмічалася у Донецькій та Тернопільській областях, в таких містах, як Кривий Ріг, Одеса, Рівне, Чернівці, Ялта та ін.

  Дуже прикро, але факт — усі великі річки України та їхні ос повні притоки забруднені. В басейні р. Західний Буг виявляються випадки забруднення азотом амонійним та нітритним, сполуками цинку та марганцю. Максимальна концентрація за азотом амонійним досягала 38 ГДК1 (м. Бузьк), азотом нітритним — 88 ГДК (м. Сокаль) і марганцем — 11 ГДК (м. Сокаль). Зверніть увагу — найбільш забруднений водний об'єкт України — притока Західного Бугу — р. Полтва. У річці біля Львова у воді немає розчиненого кисню, проте є сірководень. Вміст основних забруднюючих речовин складав відповідно за легкоокисними органічними речовинами — З—22 ГДК, азотом амонійним — 22—35 ГДК, азотом нітритним — 3—7 ГДК, нафтопродуктами — 6—13 ГДК, сполуками міді — 9 ГДК, цинку — 4 ГДК та марганцю — 10 ГДК (Національна доповідь, 1993).

  У басейні р. Дунай біля м. Вилкове протягом 1992 р. спостерігалось високе забруднення азотом нітритним (11 —16 ГДК), сполуками цинку (41 — 53 ГДК), а також відмічено випадок екстремально-високого забруднення сполуками міді (124 ГДК). Річка Латориця біля м. Мукачевого забруднена сполуками міді (44 ГДК), цинку (11 ГДК), марганцю (10—21 ГДК) та р. Уж біля м. Перечин — сполуками цинку (10 ГДК). Вміст легкоокисних органічних речовин азоту нітритного, нафтопродуктів, сполук міді у воді більшості придунайських озер перевищує гранично допустимий рівень.

  Басейн р. Дністер забруднений азотом нітритним (13—19 ГДК) біля міст Роздол, Галич; сполуками міді (80 ГДК) — м. Могилів-Подільський, цинку (11 ГДК) — м. Роздол, марганцю (16—61 ГДК) — міста Роздол, Могилів-Подільський.

  Найбільш забруднена притока Дністра — р. Тисьмениця, забруднені й інші притоки: річки Свіча, Бистриця Солотвинська, Золота Липа, Коропець, Серет — азотом нітритним, азотом амонійним, фенолами, сполуками міді та цинку.

  Басейн р. Південного Бугу забруднений азотом амонійним (26 ГДК) біля м. Хмельницького, азотом нітритним (12—16 ГДК) — міст Хмельницький, Первомайськ; сполуками міді (50 ГДК) — с. Олександрівка, цинку (10—40 ГДК) та марганцю (56 ГДК) — біля міста Вінниця та с. Олександрівка.

  Річка Дніпро й каскад дніпровських водосховищ переважно забруднені азотом нітритним, сполуками важких металів. Крім того, водосховища Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське забруднені азотом амонійним; водосховища Кременчуцьке, Дніпровське, Каховське — фенолами; водосховище Дніпровське — нафтопродуктами. Відзначається велике забруднення азотом нітритним Київського (11 ГДК), Канівського (14—16 ГДК), Кременчуцького (11— 15 ГДК) водосховищ, а також сполуками важких металів.

  Більшість приток Дніпра забруднені переважно азотом амонійним і нітритним, фенолами, нафтопродуктами, сполуками важких металів.

  У воді більшості річок і водосховищ Криму вміст основних забруднюючих речовин не перевищує гранично допустимий рівень, за винятком легкоокисних органічних речовин, вміст яких у воді річок становив 1—2 ГДК. Такі річки, як Альма, Дерекойка, Демерджі, Таракташ, Салгир, забруднені азотом амонійним (1—3 ГДК) і нітритним (1 — 5 ГДК). Річки Приазов'я переважно забруднені фенолами, нафтопродуктами, сполуками азоту та важких металів. Відзначимо, що забрудненими річками є р. Кальміус (міста Донецьк, Маріуполь), р. Кальчик (м. Маріуполь), р. Кринка (с. Новоселівка), р. Булавин (м. Єнакієве).

  Річка Сіверський Донець і його притоки забруднені легкоокисними речовинами, нафтопродуктами, фенолами, сполуками азоту та важких металів. Найзабрудненіші річки басейну — Уда, Лопань, Казенний Торець, Бахмут, Лугань.

  За спостереженнями, є тенденція до зростання забруднення морських вод у дельті р. Дунай, Дніпро-Бузькому лимані нафтовими вуглеводами в середньому у 2,5 рази. Максимум забруднення синтетичними поверхнево-активними речовинами спостерігається у водах Чорного моря.

  Найбільш забруднені морські води порту Одеса, де середня концентрація за об'ємом фенолу досягає 8 ГДК, дельтові водотоки та узмор'я Дунаю (4 ГДК), але і в цих районах спостерігається тенденція до зменшення рівнів забруднення в 1,4—1,5 раз.

  За вмістом кисню у водах Азовського і Чорного морів їхній стан може вважатися задовільним, зміни у насиченості води киснем визначалися тільки залповими скидами стічних вод та сезонною динамікою. Міжрічна мінливість концентрації розчиненого кисню найхарактерніша для поверхневого і придонного горизонтів Дніпровсько-Бузького лиману, для північно-західної частини Чорного моря (Сухого лиману і порту Одеса), для Азовського моря (порт Маріуполь).

  Спостереження за рівнем забруднення вод важкими металами в акваторії Чорного моря у Каркінітській і Каламітській затоках, біля міст Севастополь, Алупка, Ялта, Гурзуф показали, що морські води найбільш забруднені міддю, ртуттю, марганцем, цинком, нікелем, але середньозважена річна їхня концентрація не перевищувала ГДК (за винятком Ялтинської та Гурзуфської заток, де концентрація міді переважала ГДК у 2,5 і 2,1 рази відповідно). У Каламітській та Ялтинській затоках вміст заліза досягав 1,5 і 2,2 ГДК.

  Крім негативних змін у гідрокліматичних умовах, в Україні спостерігаються тенденції до погіршення геологічних умов. їхні суттєві зміни відбуваються під впливом інженерних споруд, промислових об'єктів Києва, Дніпропетровська, Одеси, Харкова, міст Донбасу, Кривбасу та ін.

  Порушення рівноваги поверхневих порід під впливом гірничих робіт, промислової та міської забудови, меліорації, зарегульованого поверхневого стоку (будівництво більш як 24 тис. ставків і водосховищ) з величезними водними масами призвело до активізації фізико-географічних процесів — зсувів, карсту, просідання, провалів, підтоплення.

  Погіршення геологічних умов зумовлюється також зниженням сейсмостійкості порід на ділянках підтоплення. За даними Держкомгеології України та Інституту геології НАНУ, техногенний приріст сейсмічності на півдні України перевищує 1,5 бали. У зв'язку з цим до 30—50% житлових, промислових, енергетичних та інших об'єктів України за своєю сейсмостійкістю не відповідають сучасним вимогам за рівнями сейсмологічного ризику.

  Внаслідок господарської діяльності зменшуються запаси та погіршується якість підземних вод. Інтенсивний відбір їх для господарських потреб, зрошення, шахтний відлив сформували значні за площею і глибиною депресійні лійки в Кривбасі, Західному Донбасі, в долині р. Сіверський Донець, Республіці Крим, Запорізькій та інших областях. Водночас збільшується вміст у підземних водах солей, важких металів, органічних речовин, нафтопродуктів, нітратів, пестицидів, підвищується їх загальна мінералізація.

  Тенденція до погіршення якості підземних вод спостерігається в економічно розвинутих регіонах, в районах інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розміщення військових частин та об'єктів військово-промислового комплексу.

  Як показують постійні спостереження, за останні десятиріччя якість ґрунтів України істотно погіршилась внаслідок сільськогосподарського виробництва (безповоротні втрати гумусу і поживних речовин, забруднення агрохімікатами), водної та вітрової ерозії в результаті зрошувальної та осушувальної меліорації (перезволоження, заболочування, засолення, закислення, висушення), забруднення промисловими відходами. Щорічно для виробництва сільськогосподарської продукції використовується понад 4 млн. т мінеральних добрив. Забруднення ґрунтів зумовлюється недосконалою технологією їх зберігання та використання.

  Низька забезпеченість України складськими приміщеннями для зберігання мінеральних добрив, а також машинами для їх внесення в ґрунт призводить до значних їх втрат. А це зумовлює негативні наслідки понадмірного та нераціонального порушення балансу хімічних речовин, що входять до складу добрив, наприклад, до збільшення азоту нітратного в рослинах і отруєння тварин і людей. Хімізація землеробства пов'язана з широким застосуванням пестицидів, які є важливим мутагенним чинником. За результатами агрохімічних аналізів, у 1973—1990 pp. залишки пестицидів виявлялися в 54% зразків ґрунту, в т.ч. в 15% з перевищенням ГДК. В останні роки забрудненість зменшилась і становила в 1991 р. відповідно 36% і 4%.

  Найбільший вміст ДДТ встановлено в ґрунтах садів Запорізької області — 39 ГДК навесні і 43 ГДК восени.

  Ґрунти забруднюються також промисловими викидами. Наприклад, у Луганській, Донецькій, Харківській областях у смугах впливу підприємств чорної та кольорової металургії, хімічної та вугільної промисловості, теплоенергії та будіндустрії виявлені техногенні геохімічні зони з аномально високим вмістом елементів — забруднювачів. Радіус таких зон змінюється від 3 до 30 км. Так, трикілометрова смуга Комунарського металургійного комбінату Луганської області площею понад 22 тис. га забруднена Мп, Cz, Fe, Pb, Co, Ni, трикілометрова смуга заводу «Укрцинк» Донецької області забруднена РЬ, Zn, Co, Cz, Си. Смуги забруднення Луганської та Зміївської ДРЕС, які працюють на вугіллі, досягають 30 км.

  Значні земельні площі зайняті під звалища промислових і побутових відходів. Горіння териконів, пилоутворення над шлакозвалищами, підвищення мінералізації ґрунтових вод є додатковими чинниками негатрівного впливу на якість ґрунтів України.

  Приголомшуючий вплив на природне середовище України здійснила катастрофа на Чорнобильській АЕС, набувши глобального характеру. Показники викидів зі зруйнованого четвертого реактора пального: 1 • 1018 — 2 • 1018 Бк (3 • 107 — 5 • 107 Кі); з ним  виділилося 10—12% летючих радіонуклідів йоду, цезію і телуру, 3—6% тугоплавних радіонуклідів барію, стронцію, плутонію.

  Аварійний викид Чорнобильської АЕС — понад 50 млн. кюрі техногенних радіонуклідів, у тому числі довгоживучих — С-137, -90, Р-239, -240 — у водойми (переважно р. Прип'ять та р. Дніпро), у повітря та на поверхню ґрунту призвів до радіаційного забруднення майже 20% території України.

  Забруднення стронцієм-90 з концентрацією від 0,05 до 0,5 Кі/км2 виявлено на тих же територіях, що й забруднення цезієм - 137, з тією тільки різницею, що «стронцієві плями» зустрічаються крім того ще і в східному напрямі. Але радіоактивно забрудненими стали не лише території України, Росії, Білорусі, радіоактивність повітряних мас і поверхні зафіксована в багатьох країнах.

  Показники поверхневого забруднення цезієм-134, 137 і йодом-131 (за Д. М. Гродзинським) 


Країна

Поверхневе забруднення (Бк/м2'

Країна

Поверхневе забруднення (Бк/м2)

цезій-134, 137

йо

д- 131

цезій-134, 137

йод-131

Швеція

190

950

Нідерланди

9,0

28,0

Норвегія

Понад 100

Франція

7,6

Італія

100

500

Люксембург

7,3

40,0

ФРН

65

160

Данія

4,6

4,2

Австрія

60

700

Бельгія

3,0

10,0

Швейцарія

41

180

Туреччина

0,9

8,0

Фінляндія

30

190

Японія

0,41

3,8

Греція

28

60

Ісландія

0,1

Ірландія

22

16

Канада

0,065

0,24

Великобританія

20

40

Іспанія

0,041

0,09

Португалія

0,012

0,013


  Однак основні радіоактивні опади випали в Україні, Білорусі та в Брянській області. В Україні дуже забруднені 5 млн. га. На забруднених територіях проживає 2,4 млн. осіб. З понад 2 тис. населених пунктів переселено 200 тис. осіб. У 18 областях України в окремих пунктах у ґрунтах визначено аномальні концентрації плутонію-239, 240. Максимальна кількість таких точок у Чернігівській області.

  На формування радіоекологічних умов на півдні України впливає надходження радіонуклідів зі зрошувальними водами із р. Дніпра, в донних відкладах водосховищ якого накопичились радіонукліди.

  На території України внаслідок радіоактивного забруднення великих площ виник аномальний екогеохімічний регіон, в межах якого існує загроза довгострокового надходження радіонуклідів у сільськогосподарську продукцію, поверхневі і ґрунтові води, загроза вторинного забруднення атмосфери, довгострокового опромінювання населення, що проживає на забруднених територіях.

  Площа забрудненої території зі щільністю більше за 1 Кі/км2 — понад 41 тис. км2. Тут 2215 населених пунктів, в яких проживає 2 млн. 421 тис. осіб, у т.ч. 544 тис. дітей. Зона безумовного (обов'язкового) відселення охоплює 92 населених пункти, зона гарантованого добровільного відселення — 835, зона посиленого радіоекологічного контролю — 1288 населених пунктів (Національна доповідь, 1993).

  У законі «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської трагедії», визначено категорії зон радіоактивно забруднених територій. За характеристиками ландшафтно-геохімічних особливостей території, ступенем перевищення природного (доаварійного) рівня накопичення радіонуклідів в оточуючому середовищі і пов'язаного з цим можливого негативного впливу на здоров'я населення, за характеристиками вимог радіаційного захисту населення, що зазнало радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, територію поділено на такі «зони»: 1) відчуження — звідки населення евакуйоване в 1986 p.; 2) безумовного (обов'язкового) відселення — територія з інтенсивним забрудненням довго-живучими радіонуклідами, де доза опромінювання перевищує 0,5 Бер за рік понад дозу, отриману в доаварійний період; 3) гарантованого добровільного відселення — територія, де вказана доза перевищує відповідно 0,1 Бер за рік; 4) зона посиленого радіаційного контролю — територія, де вказана доза не повинна перевищувати 0,1 Бер за рік. Проживати і трудитися без обмежень відповідно до вимог радіаційного захисту населення допускається на такій території, де забруднення радіоактивними ізотопами не перевищує 0,1 Бер за рік.

  Отже, техногенний вплив на довкілля України значний і різноманітний за видами, інтенсивністю, поширенням по території. Як же оцінити сумарний техногенний вплив на природне середовище та його просторову диференціацію?

  Вчені Інституту географії Національної Академії наук України застосували для цього метод картографування. На карту були нанесені показники забруднення окремих компонентів природного середовища. Потім вони синтезувались, що дало змогу виділити території з різними сумарними показниками їх еколого-географічного стану (карту склали Л. Руденко і В. Барановський).

  Забруднення повітря оцінювалось за основними забруднювачами (пил, сірчаний газ, двоокис азоту, окис вуглецю) і специфічними. Забрудненість повітря враховувалась на маршрутних постах, стаціонарних пунктах, під факелами промислових підприємств і від автотранспорту. Ареали розсіювання домішок з їх якісною оцінкою розраховані, зважаючи на кліматично-погодні та інші фактори.

  Комплексний індекс забруднення поверхневих вод обчислений у басейнах основних річок з урахуванням органолептичних, токсичних властивостей і санітарного режиму. При визначенні стану ґрунту до уваги брались умовна доза пестицидів з урахуванням здатності ландшафтів до самоочищення, кількість внесених пестицидів та мінеральних добрив.

  Синтез карт забруднення повітря, води, ґрунту (в т.ч. і радіонуклідами) з урахуванням можливого впливу цього забруднення на життєдіяльність людини дає змогу виділити такі регіони: 1) відносно екологічно комфортні території з невеликим перевищенням нормативів забруднення природних ресурсів (а — умовно чисті; б — помірно забруднені); 2) екологічно некомфортні території з перевищенням допустимих нормативів (в — забруднені; г — дуже забруднені); 3) екологічно дискомфортні території із значним підвищенням допустимих нормативів (д — надзвичайно забруднені з посиленням ризику для здоров'я людей; е — екологічної біди) (див. карту). Картографічний аналіз показав, що території з останньою характеристикою займають до 15% території країни. Території екологічної біди охоплюють 30-кілометрову зону ЧАЕС, південь Херсонської області і північну частину Кримської області. Передостання характеристика стосується в основному територій постійного радіоактивного контролю місцевості, а також Донецької, півдня Луганської, Дніпропетровської, східних районів Кіровоградської, значної частини Чернівецької областей, південного узбережжя Миколаївської, Херсонської, Запорізької та східних районів Кримської областей.

На карті виділено також міста, в яких стан забруднення окремих компонентів природи перевищує допустимі норми: в 60 разів — для повітря (за сумарним індексом Р — таких міст 78); у 12 разів — для поверхневих вод (таких міст 21).

  Для тих, хто зацікавиться, чим викликана певна екологічна ситуація, потрібно звернутися до карти. Ліва частина карти може бути автономною і передає екологічне зонування території в цілому. На карті бачимо індексні цифрово-літерні позначення. Прочитавши індекс на карті, звертаємось до її легенди, де знаходимо відповідний індекс. Знаходимо ступінь забруднення (кратність, перевищення сумарних нормативних величин) для повітря, води, ґрунтів і радіаційний контроль території. Отже, синтетико — аналітичний підхід до зображення забруднення на карті дозволив виділити інтегральні зони з різною екологічною ситуацією, а також установити, чим такі ситуації викликані. Таким чином, карта відображає географо-екологічну ситуацію на території України в цілому, а також в окремих її регіонах.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua