Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України

16.5.3. Степова зона

  Степова зона розпростерлася на південь від Лісостепу до Азово-Чорноморського узбережжя і Кримських гір; з заходу на схід на 1075 км., з півночі на південь — на 500 км. Вона охоплює 40% території України. Природні особливості степової зони визначаються її положенням на півдні Східноєвропейської рівнини, де степові ландшафти сформувались у межах різних орографічних одиниць: південних схилів Придніпровської та Подільської височин, Причорноморської низовини, Донецької та Приазовської височин, Північнокримської рівнини.

  Клімат степової зони помірно континентальний. Річний радіаційний баланс змінюється від 4100 (на півночі) до 5320 Мдж/м2 (на півдні). Завдяки цьому степова зона має найбільші теплові ресурси. Безморозний період триває 160—220 днів. Середні річні температури повітря змінюються з північного сходу на південний захід від + 7,5 до +11 °С. Середні липневі температури зростають у південному напрямку від +21,5 до +23 °С. Річні суми опадів зменшуються від 450 мм (на півночі) до 350 мм. (на півдні). Характерною особливістю степових ландшафтів є висока випаровуваність (від 700 до 1000 мм.). Через недостатнє атмосферне зволоження густота річкової мережі незначна: 0,08—0,05 км/км2. Стік формується за рахунок талих снігових вод.

  Степові ландшафти сформувалися за жаркого клімату з від'ємним балансом вологи. За особливостями ландшафтної структури, умовами зволоження і тепловими ресурсами, характером ґрунтового покриву і природної рослинності, особливостями сільськогосподарського використання степова зона поділяється на три підзони: північно-степову, середньостепову, сухостепову. Північностепова підзона охоплює різно травно-ковилові та лучні степи на чорноземах звичайних, майже повністю розораних. Цілинні степи збереглися в філіалах Українського степового заповідника — Кам'яні могили та Хомутівський степ. Середньостепова підзона об'єднує низовинні та схилово-височинні ландшафти з чорноземами південними, що сформувалися під типчаково-ковиловими степами, різнотрав'ям. Сухостепова підзона — це найнижчий рівень Причорноморської низовини та степового Криму. В ній переважають сухостепові ландшафти з темно-каштановими і каштановими ґрунтами, що сформувалися під полиново-злаковими степами з ковилою, типчаком, полинами. На південь від сухостепового Присивашшя з'являються південностепові ландшафти, які поширюються до передгір'їв Кримських гір.

  На загальному тлі степової зони вирізняється Донецька височина з байрачно-степовими та лісостеповими ландшафтами, поширеними в її південно-східній частині (Донецький кряж). Поділ степової зони на фізико-географічні провінції (краї) зумовлений неоднорідністю її тектоніко — орографічної будови, наявністю височинних і низовинних ландшафтів, кліматичними відмінностями.

  Дністровсько-Дніпровська північностепова провінція (край) знаходиться у північно-західній частині підзони. Вирізнення в її межах Південномолдавської, Південноподільської та Південнопридніпровської областей зумовлено розміщенням провінції на підвищених схилах Молдавської, Подільської та Придніпровської височин, відмінності в ландшафтній структурі яких пов'язані з ерозійним розчленуванням поверхні, розвитком зсувних процесів, врізом долин у балтські відклади (схили Подільської височини), докембрійські породи (схили Придніпровської височини).

  Лівобережнодніпровсько-Приазовська північностепова провінція (край) поділяється на орографічно відокремлені області: Орільсько-Самарську низовинну з привододільно-рівнинними ландшафтами з чорноземами звичайними, терасовими і долинно-балковими місцевостями; Приазовську височину з вододільно-останцевими, привододільними хвилястими, яружно-балковими місцевостями; Приазовську низовинну з рівнинно-степовими місцевостями з чорноземами звичайними, долинно-терасовими місцевостями, а також давніми морськими терасами і сучасними морськими рівнинами.

  Донецька північностепова провінція (край) характеризується переважанням вододільних степових місцевостей з чорноземами щебенюватими на елювії палеозойських пісковиків і сланців, а також чорноземів карбонатних на елювії крейдових мергелів і вапняків, поєднанням елементів лісостепових і степових ландшафтів. Вирізняються Західнодонецька схилово-височинна область з привододільно-межирічними, балково-долинними, схиловими, терасовими і заплавними місцевостями, Донецька височинна область з межирічними, перехідними від північностепових до лісостепових ландшафтів, долинно-балковими місцевостями, урбанізованими і промислово освоєними ландшафтами.

  Задонецько-Донська північностепова провінція (край) охоплює південні відроги Середньоруської височини і представлена в межах України Старобільською схилово-височинною областю, ландшафтну структуру якої утворюють ландшафтні місцевості розчленованих схилів та схилів височин із чорноземами малогумусними, розораними, а також терасові малорозчленовані, яружно-балкові та заплавні місцевості.

  Середньостепова підзона охоплює Причорноморську низовину, де переважають ландшафти південностепового підтипу, що мають порівняно одноманітну просторову структуру. В цій підзоні вирізняється Причорноморська середньостепова провінція (край), що обіймає периферійну частину однойменної низовини з абсолютними висотами від 150 м. на півночі до 45 м. на півдні. В її межах вирізняються: Задністровсько-Причорноморська низовинна область — акумулятивна приморська рівнина, розчленована долинами та балками, з привододільно-рівнинними, терасовими, приморськими галогенними, заплавними і дельтово-плавневими дунайськими ландшафтними місцевостями; Дністровсько-Бузька низовинна область, що тяжіє до схилу Причорноморської западини; в її ландшафтній структурі виокремлюються місцевості привододільних хвилястих рівнин, а також ерозійно-балкові схилові та долинно-терасові місцевості з озерами — лиманами; Бузько-Дніпровська низовинна область з рівнинно-подовими ландшафтними місцевостями з південними чорноземами в комплексі з лучно-чорноземними, дерновими осолоділими глейовими ґрунтами і солодями; в межах Дніпровсько-Молочанської низовинної області рівнинно-подові місцевості поєднуються з долинно-схиловими, ерозійно-балковими, рівнинно-межирічними природно-територіальними комплексами. Західноприазовська схилово-височинна область характеризується поширенням ландшафтних місцевостей останцевих і хвилястих привододільних рівнин, а також яружно-балкових, ерозійно-схилових, надзаплавно-терасових, заплавних місцевостей, морських рівнин.

  Сухостепова підзона охоплює південь Причорноморської низовини, Присивашшя, степовий Крим. Тут переважають сухостепові ландшафти з типчаково-ковиловими і полинно-злаковими степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах, наявні солонці й солончаки.

 У межах підзони вирізняється Причорноморсько-Приазовська сухостепова провінція (край), що тяжіє до приазової частини  западини. Це молода акумулятивна рівнина з позначками 50—10 м. У західній частині провінції — Нижньобузько-Дніпровська низовинна приморська область, у ландшафтній структурі якої вирізняються місцевості лесових рівнин із западинами й подами, терасових рівнин, еродованих схилів, абразивно-зсувні утворення. Нижньодніпровська терасово-дельтова низовинна область на загальному зональному тлі вирізняється степовими піщано-горбистими і рівнинно-подовими місцевостями з темно-каштановими і каштановими ґрунтами в комплексі з солонцями і солончакуватими лучно-каштановими ґрунтами подів, піщаними аренами і степами, степовими борами, болотами, плавнями. Ландшафтну структуру Присивасько-Приазовської області складають переважно рівнинно-подові місцевості з чорноземами південними солонцюватими, темно-каштановими і каштановими ґрунтами в комплексі з солонцями, ерозійно-балкові, заплавні прибережно-морські місцевості.

  Кримська степова провінція (край) характеризується розміщенням далі на південь зональних середньостепових ландшафтів, поширенням щебенюватих ґрунтів, значною неоднорідністю геолого-геоморфологічної будови, різноманітністю ландшафтів. Північну частину рівнинного Криму охоплює Присивасько-Кримська низинна область з висотною диференціацією геокомплексів на прибережно-лагунні напівпустельні полинні, лучні солонцюваті й солонцеві з пересипами і косами, приморські малодреновані рівнинні з типчаково-ковиловими степами на каштанових ґрунтах; хвилясті місцевості з ковилово-типчаковими і ковилово-різно травними степами на темно-каштанових солонцюватих ґрунтах. Тарханкутська на тлі степових ландшафтів височинна область помітно вирізняється в рельєфі своєрідною ярусністю ландшафтів, поширенням привододільних, останцевих, балкових, долинних і приморських місцевостей. У ландшафтній структурі Центральнокримської рівнинної області переважають ландшафтні місцевості привододільних рівнин із чорноземами малогумусними карбонатними, межирічних рівнин із чорноземами південними і темно-каштановими солонцюватими ґрунтами, приморсько-терасових рівнин, прибережних схилів, долин і балок. Керченська горбисто-грядова область має своєрідну ландшафтну структуру, утворювану поєднанням пасмово-платоподібних, грязьово-вулканічних, улоговинних, балкових, лучно-солянкових і напівпустинних, прибережних піщано-степових і галофітних місцевостей.

  У степовій зоні функціонують заповідники Асканія-Нова,  Український степовий, Луганський, Чорноморський біосферний, Дунайські Плавні, Азово-Сиваський.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua