Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України

16.5.2. Лісостепова зона

Лісостепова фізико-географічна зона простягається від Передкарпаття до західних відрогів Середньоруської височини майже на 1100 км. Її площа 202 тис. км2, або 34% території України. Південна межа її проходить на північ од Великої Михайлівни, Ширяєвого, через Первомайськ, на північ од Новоукраїнки, Кіровограда, через Знам'янку, Онуфріївку, вздовж річки Ворскли, на Кобеляки, Нові Санжари, Красноград, через Балаклію, вздовж річки Оскіл до Росії.

  Своєрідність природи лісостепової зони виражається в складному перемежуванні широколистяно-лісових ландшафтів з опідзоленими ґрунтами та лучно-степових ландшафтів із типовими чорноземами, що розвинулись у схожих кліматичних умовах, за середнього співвідношення опадів і випаровування близького до 0,1. Основне зональне тло створюють широколистяно-лісові ландшафти, які в минулому обіймали великі площі на височинах, а лучні різно травно-злакові степові ландшафти поступилися місцем сільськогосподарським угіддям.

  У внутрізональній диференціації ландшафтів важлива роль належить контрастам рельєфу, літології покривних порід, розвиткові території в неоген — антропогеновий період. Тут — розчленовані Волинська, Подільська та Придніпровська височини, Придніпровська низовина, західні відроги Середньоруської височини. Тяжіння орографічних одиниць до певних тектонічних структур і пов'язана з цим різнорідність корінної основи ландшафтів, значні коливання гіпсометричних рівнів зумовлюють властиву Лісостепові вертикальну диференціацію ландшафтів, що проявляється на загальному зональному тлі.

  За рік зона отримує 4190 МДж/км2 сонячної радіації, а річний радіаційний баланс становить 1800—1850 МДж/км2. Середня температура липня на північному заході зони +18 °С, на півдні підвищується до +22 °С; середня температура січня -5, -8 °С, абсолютний мінімум на сході —36 °С. Тривалість періоду з середньодобовими температурами від +5 до +15 °С становить на заході 100—110 днів, на лівобережжі Дніпра 80—90 днів. Безморозний період триває 190— 180 днів на заході і 160—150 на сході. Річна сума опадів зони 550— 700 мм, на сході — 450 мм., а випаровуваність — відповідно 550 і 750 мм. Найбільша кількість опадів (65—75%) — із квітня по вересень. Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) змінюється від 2,8 (Львів), 2,0 (Хмельницький) до 1,4—1,2 на півдні. За сумами тепла й вологи лісостепова зона сприятлива для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Несприятливість клімату для землеробства проявляється в нестійкості зволоження внаслідок чергування вологих і посушливих років, зі зростанням посушливості та її ймовірності у східному напрямку. Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Південного й Західного Бугу, Дністра, значні розміри мають балково-яружні системи. Середня густота річкової мережі 0,15—- 0,24 км/км2. Середній річний стік становить 4,4—5 на заході, 3,5 на сході, 1,5—2,0 л/с. з 1 км2 в центрі зони. Весняний стік досягає 42— 60% річного. Живлення річок — переважно снігове й дощове, частка підземних вод незначна (до 10%).

  Найбільш поширеними є мало - й середньогумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та світло-сірі лісові ґрунти. На терасах Дніпра поширені солонцюваті ґрунти, солонці й солончаки, в річкових долинах сформувалися лучні, дернові та болотні ґрунти.

  Чорноземи утворились на відносно вирівняних вододільних поверхнях центральної та південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. Типові малогумусні чорноземи мають потужний гумусовий профіль (120—130 см.), уміст гумусу становить 4—5%. Опідзолені чорноземи й темно-сірі лісові ґрунти сформувалися на правобережжі Дніпра по периферії типових чорноземів, на Придніпровській низовині — на розчленованих правобережжях приток Дніпра, вони містять 3,8—6,0% гумусу. Сірі та світло-сірі лісові ґрунти утворилися на Волинській і

Подільській височинах, вершинних поверхнях Придніпровської височини, вздовж річок Псла, Ворскли та ін. На давніх терасах, в широких зниженнях сформувалися лучно-чорноземні ґрунти, в заплавах річок — лучні, дернові та болотні ґрунти. А втім, загальна заболоченість зони незначна — 1,6%.

  Загальна природна рослинність представлена залишками остепнених луків і степів на плакордах, масивів дубових і дубово-грабових, на лівобережжі — дубово-липово-кленових лісів. Первісні степи й ліси збереглися мало. Сучасна середня лісистість становить 12,5% . За історичний час вона змінювалась від 50 до 11% . У деревостанах найбільше поширені дуб (43% покритих лісом площ), граб (10%), бук (5%), сосна (23%), вільха (3,3%), береза (2,6%). Великі площі зайняті дібровами з багатоярусною структурою: деревний ярус складають дуб черешковий, граб звичайний, в'яз, липа серцелиста, груша звичайна; в чагарниковому ярусі ростуть берест, клен бородавчатий і європейський, шипшина та ін. Лучні степи та остепнені луки збереглися в заповідній Михайлівській цілині. Лучна й болотна рослинність поширена переважно в долинах річок. Розораність лісостепової зони становить 75—85%. У фауні представлені як лісові, так і степові види тварин.

  Лісостепові ландшафти сформувалися за оптимального співвідношення тепла й вологи. Своєрідність лісостепової зони виражається в тому, що в таких умовах утворилися різні типи ландшафтів: 1) широколистяно-лісові з сірими й темно-сірими лісовими ґрунтами; 2) лісостепові з опідзоленими чорноземами, представленими фрагментарно широколистяними лісами; 3) лучно-степові з типовими чорноземами, лучно-чорноземними ґрунтами, суцільно трансформованими в сільськогосподарські угіддя. В річкових долинах, давніх улоговинах стоку сформувалися мішано — лісові та болотні ландшафти, площі яких порівняно невеликі. Лісостепові ландшафти сформувалися на лесових породах, що легко розмиваються дощовими та сніговими водами. Тому характерною рисою таких ландшафтів є широкий розвиток балок, ярів на схилах височин і крутих берегах річок. Прив'язаність сучасних ерозійних процесів до давніх від'ємних форм поверхні сприяє процесам площинного змиву, глибинній яружній ерозії. Ландшафтна структура схилових ПТК ускладнюється зсувами, ерозійно-зсувними процесами (долина Дніпра та його приток, великі балки). На Придніпровській височині характерним є складне поєднання плоских останцевих плато з яружно-балковими місцевостями, які охоплюють 12—15% території. Характерне для лісостепових ландшафтів чергування розчленованих схилових низовинних і долинних природних комплексів, орних земель і лісових масивів зумовлює помітні контрасти їх тепло - й вологозабезпеченості. Низовинні ландшафти менше дренуються, для них характерні процеси соленакопичення, а в давніх долинах — і заболочування. Заболочуються ландшафти у смузі впливу Канівського та Кременчуцького водосховищ. На плоских вододільних і терасових рівнинах проявляються сліди давніх суфозійних процесів. На загальному тлі вирізняються північно-лісостепові та південно-лісостепові ландшафти. Один із основних природних, несприятливих для господарства, процесів у Лісостепу — ерозія. Для збереження високого рівня сільськогосподарської освоєності є необхідними регулювання стоку, дотримання рівноваги в межах височинних еродованих і схилових ерозійно небезпечних природних комплексів зі збереженням існуючих видів їх використання, протиерозійні лісомеліоративні заходи, контурне землеробство.

  За особливостями просторової диференціації, генезисом і поширенням височинних і низовинних ландшафтів лісостепова зона України поділяється на чотири провінції, в межах яких вирізняються фізико-географічні області.

  Західноукраїнська лісостепова провінція (край) є найбільш підвищеною частиною Лісостепу, а за гідротермічними показниками, переважними за площею ґрунтами має риси ландшафтів широколистяно-лісового типу, серед яких поширені мішано — лісові і лучно-степові ландшафти. Волинська височинна область характеризується переважанням опільських рівнинно-горбистих ландшафтів. Мале Полісся є акумулятивно-денудаційною рівниною з ландшафтами мішано — лісового та лісостепового типів. Ростоцько-Опільська горбогірна область вирізняється поєднанням контрастних типів ландшафтів: розчленованих лісостепових, лісових горбогірних, поліських суборових. Західноподільська височинна область характеризується поширенням вододільних, останцево-горбистих і яружно-балкових ландшафтів. Середньоподільська височинна область вирізняється структурно-денудаційними горбогірними ландшафтами (Кременецький кряж), вододільними рівнинними, хвилястими, яружно-балковими комплексами (Авратинська височина) та ін. Прут-Дністровській височинній області властиві складні поєднання рівнинно-хвилястих і горбисто-грядових ландшафтів із долинно-терасовими та яружно-балковими комплексами, поширення дубово-букових лісів, розвиток карстових процесів.

  Дністровсько-Дніпровська лісостепова провінція (край) охоплює центральну частину зони в межах Подільської та Придніпровської височин із позначками 200—300 м., прив'язаних до Українського щита і його схилів. Внутрішньозональні відмінності провінції взято до уваги під час вирізнення в її межах фізико-географічних областей: Північно-західної Придніпровської, Північно-західної Київської височинної, які характеризуються ландшафтами лесових рівнин із чорноземами типовими й опідзоленими, сірими лісовими ґрунтами, острівними дубовими та грабово-дубовими лісами. Придніпровсько-Східноподільська, Середньобузька, Центральнопридніпровська височинні області охоплюють середню, найбільш підвищену, частину провінції, де знанні площі в минулому були під широколистяно-лісовими ландшафтами. Південноподільська й Південнопридніпровська височинні області характеризуються переважанням південно-лісос-тепових ландшафтів із чорноземами типовими, мало - й середньогумусними, відведеними під орні вгіддя.

  Лівобережно-Дніпровська лісостепова провінція (край) охоплює Придніпровську низовину з позначками 100—175 м. Характерною є значна остепненість і засоленість сучасних ландшафтів. Області Північнодніпровської та Південнодніпровської терасових низовинних рівнин мають тлом лучно-степові ландшафти; тут поширені терасові опільські, борові та заплавні місцевості, помітно значну для Лісостепу заболоченість і засоленість ґрунтів. Області Північнополтавської та Східнополтавської рівнин характеризуються наявністю височинних, малорозчленованих лучно-степових межиріч із чорноземами мало - й середньогумусними, яружно-балкових і заплавних місцевостей, западин із болотами й солончаками.

  Середньоруська лісостепова провінція (край) своєю більшою частиною виходить за межі України. У Харківській та Сумській схилово-височинних фізико-географічних областях переважають полого-хвилясті розчленовані лісостепові межиріччя з чорноземами типовими малогумусними (північ) і середньогумусними (південь), ділянками дубових і дубово-липових лісів, різноманітними проявами ерозії.

  Лісостепова зона — регіон інтенсивного сільськогосподарського виробництва, розвинутої урбанізації на базі промисловості, великих територіально-виробничих комплексів, переважно літніх видів оздоровчої та пізнавальної рекреації. Значна господарська перетвореність ландшафтів свідчить про необхідність регульованого господарського використання з природоохоронними лісомеліоративними  заходами, ґрунтозахисною технологією землеробства, регулюванням водного режиму і стоку, заходами з підвищення стійкості ландшафтів проти антропогенних навантажень. Заповідні ландшафти зберігаються в Канівському і Ростоцькому заповідниках.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua