Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

16. ПРИРОДНІ КОМПЛЕКСИ УКРАЇНИ І ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ

16.4. Фізико-географічне районування України, його наукове і практичне значення.

  У межах географічної оболонки сформувалися різноманітні та різні за розмірами природні (фізико-географічні) регіони, кожному з яких властиве певне просторове поєднання ландшафтів. Для того, щоб розрізняти ці регіони за їхньою належністю до материків, географічних поясів, зон, установлювати їхню підпорядкованість за розмірами, визначати притаманні тільки даним територіям (чи акваторіям) риси природних умов, проводяться їх комплексні дослідження, на основі яких складаються карти фізико-географічного районування.

  Фізико-географічне районування — це виявлення відносно однорідних за природними умовами регіонів, які різняться ландшафтною структурою. Ареали ландшафтів беруться до уваги під час визначення меж одиниць фізико-географічного районування. Особливості їх поширення на території України відображено на карті фізико-географічного районування. На ній вирізнено фізико-географічні країни, зони, підзони, провінції (краї), області.

  Фізико-географічна країна є одиницею фізико-географічного районування, що виокремлюється як частина материка і має площу в сотні тисяч і навіть мільйони квадратних кілометрів. їх утворення і розвиток пов'язані з великими тектонічними структурами (платформами, складчастими областями). Така геоструктурна єдність зумовлює подібність загальних рис будови поверхні (рівнини, гори). Географічним положенням, характером рельєфу зумовлюються певна подібність загальних особливостей атмосферної циркуляції в межах фізико-географічної країни, зональні відмінності тепло- та вологообміну, продуктивності біоти. Розрізняють рівнинні й гірські фізико-географічні країни, що характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності. Рівнинна частина України розташована в межах древньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезо- і кайнозойських відкладів, горизонтальне залягання яких зумовлює рівнинність поверхні України. На її просторі простежується зміна ландшафтних зон із півночі на південь. Українські Карпати і Кримські гори є складчастими антиклінальними спорудами, що сформувалися внаслідок альпійського орогенезу. Для них характерною є зміна ландшафтних поясів із підняттям угору, чим обумовлюється неоднаковість умов ландшафтоутворення, розвиток фізико-географічних процесів від підніжжя гір до їхніх вершинних поверхонь. Українські Карпати і Кримські гори є окремими фізико-географічними країнами; їхні тектоніко — орографічні та ландшафтні межі з рівнинною частиною республіки досить чіткі та простежуються в помітній зміні рівнинних ландшафтів на передгірні.

  Фізико-географічна зона визначається як частина географічного поясу, що на рівнинних країнах має широтне чи близьке до нього простягання. Головні риси природних умов фізико-географічних зон зумовлюються певним співвідношенням тепла й вологи, їх балансом і характером циркуляції атмосфери на різних широтах. Внаслідок цього в межах зони існують типові для неї гідротермічні умови, що є вирішальним чинником формування зональних типів ґрунтів і рослинності, прояву геохімічних процесів. Основною ознакою фізико-географічної зони є переважання в її межах зонального типу ландшафтів. У межах рівнинної частини України вирізняються зона мішаних хвойно-широколистяних лісів, лісостепова зона, степова зона. Природні умови цих зон значною мірою змінені господарською діяльністю, зокрема землеробством. Тому їх межі фіксуються за поширенням зональних типів сучасних ґрунтів і відновлюваного рослинного покриву. Зональні відмінності природних умов враховуються під час планування сільськогосподарського виробництва, ведення лісового господарства, містобудівництва, рекреацій, проектування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів та ін.

  Фізико-географічна підзона — частина зони, що виокремлюється в її межах за умовами зволоження. Підзони мають аналогічне зонам простягання. У різних зонах підзональні особливості виражені неоднаково. Розмитість підзональних меж пов'язана зі складом антропогенових відкладів, характером рельєфу, що поряд із широтно-довготними відмінностями гідрокліматичних умов у межах зони проявляється в неоднорідності властивих зоні підтипів ландшафтів, просторове поєднання яких створює власне підзону. На рівнинній частині України підзональні фізико-географічні межі виражені неоднаково. В зоні мішаних хвойно-широколистяних лісів та в Лісостепу підзони не виокремлюються. Степова зона України за параметрами зволоження, температур, характером ґрунтово-рослинного покриву, фізико-географічних процесів, біотичної продуктивності поділяється на північностепову, середньостепову, південностепову підзони.

  Фізико-географічна провінція (край) — частина зони або підзони на рівнинах, а також гірської країни, що виокремлюється з огляду на неоднорідність геолого-геоморфологічної будови, наявність у її межах низовин і височин, групи гірських хребтів, міжгірних улоговин у горах, віддаленість території від океанів, різний характер трансформації повітряних мас, ступінь континентальності клімату. Також береться до уваги історія розвитку території в антропогені (вплив материкових зледенінь, морських трансгресій, новітніх тектонічних рухів). Українські Карпати і Кримські гори є середньогірними фізико-географічними провінціями (краями), формування ландшафтів яких пов'язано з розвитком значних антиклінальних альпійських структур. Характерні ландшафтні риси Українського Полісся зумовлені Дніпровським зледенінням, генезисом і літологією покривних порід, що ними перекриті різнорідні геологічні структури, до яких прив'язані різні види природно-територіальних комплексів мішано — лісового типу. Провінціальні фізико-географічні відмінності лісостепової та степової зон України найвиразніше представлені в межах височин і низовин (Придніпровської,  Причорноморської, Північнокримської та ін.). Найбільш піднесеною та зволоженою в лісостеповій зоні є Західноукраїнська провінція (край). Найпосушливіша у степовій зоні — молода морська акумулятивна рівнинна Причорноморсько-Приазовська провінція (край). Провінційні ландшафтні особливості зон беруться до уваги за господарського використання їх ресурсів.

  Фізико-географічна область вирізняється як складова фізико-географічної провінції з огляду на неоднорідність її геолого-геоморфологічної будови, що спричиняє просторову зміну показників водного, теплового і геохімічного балансів, помітні внутрішньопровінційні відмінності в характері й перебігові сучасних фізико-географічних процесів, а отже, в структурі ландшафтів. Фізико-географічні області можуть поділятися на підобласті за відмінностями в заляганні корінних і поверхневих порід, особливо антропогенового покриву. Фізико-географічні області й підобласті просторово охоплюють певні види й підвиди ландшафтів. Під час визначення меж фізико-географічних областей зважають на їхню прив'язаність до тектонічних структур, гіпсометричне положення, ступінь розчленованості поверхні, літологічний склад антропогенових відкладів. Класичним прикладом поділу провінцій на фізико-географічні області є виокремлення в межах Українського Полісся областей Волинського, Житомирського, Київського, Чернігівського та Новгород-Сіверського Полісся, прив'язаних до різних тектонічних структур із властивими їм комплексами геологічних порід, неоднаковими поєднаннями форм рельєфу, видів і підвидів ландшафтів. Розрізняються фізико-географічні області й за проявами фізико-географічних процесів. Так, у межах південної частини Придніпровської височини значного поширення набули ерозійно-зсувні процеси, а на сусідній з нею Південній області Дніпровської терасової рівнини відбуваються процеси засолення й заболочування.

  Наукове значення фізико-географічного районування полягає в поглибленні уявлень про просторові закономірності диференціації території України на регіональні природно-територіальні комплекси. Детальність схеми фізико-географічного районування свідчить про ступінь комплексного вивчення території України та пізнання взаємозв'язків і взаємодії між природними компонентами, ними і чинниками господарського впливу. Для території України, що характеризується високим ступенем господарської освоєності, під час вирішення сучасних проблем природокористування необхідно всебічно враховувати природні умови й ресурси, властиві окремим територіям внутрішні відмінності природних умов. Тому детальні схеми фізико-географічного районування є науковою основою обґрунтування регіональних схем, проектів (землевпорядних, планувально-містобудівельних, меліоративних, раціонального використання земельних і водних ресурсів, охорони природного середовища, перспективної сітки охоронюваних ландшафтів), якими регламентується природокористування в межах республіки, окремих адміністративних областей, річкових басейнів і т. д.

  Загальні особливості фізико-географічної диференціації території України визначаються тим, що майже вся вона знаходиться в межах помірного поясу, і тільки на південному сході Кримських гір  ландшафти мають риси субтропічних. Територія України розташована в межах трьох фізико-географічних країн: Східноєвропейської рівнини, Українських Карпат і Кримських гір.

  Рівнинна частина являє собою південний захід Східноєвропейської фізико-географічної країни з чітко вираженою широтною зональністю ландшафтів. Тут вирізняються три природні зони: мішаних хвойно-широколистяних лісів, лісостепова і степова.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua