Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів

ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ
ФІЗИЧНА ГЕОГРАФІЯ УКРАЇНИ

14. ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ, ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

14.1. Умови ґрунтоутворення, основні генетичні типи ґрунтів, закономірності їх поширення. Господарське використання ґрунтів.

  Утворення й поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу залежить від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. Щодо поширення їх територією України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунти і рослинний покрив змінюються також і в довготному напрямку через посилення континентальності клімату з заходу на схід. Ґрунтові та рослинні зони простягаються з південного заходу на південний схід. На заході широколистяні та мішані ліси зміщуються на південь, а на сході — в північно-східному напрямку.

  Висотна поясність ґрунтів, рослинності, тваринного світу Українських Карпат і Кримських гір є різною, оскільки Українські Карпати розташовані в помірному поясі, а Кримські гори — далі на південь, на межі помірного поясу з субтропічним.

  Значні зміни в поширенні та властивостях цих природних компонентів сталися за історичний період унаслідок освоєння земель, господарської діяльності на них, що супроводжувалося розорюванням земель, зникненням степової рослинності й тварин, вирубуванням лісів, вирощуванням сільськогосподарських культур, одомашненням та акліматизацією тварин, насадженням нових лісів, створенням парків та ін.

  Вивчіть карту ґрунтів України. На півночі рівнинної частини нашої держави поширені дерново-підзолисті ґрунти. Вони утворилися на водно-льодовикових, льодовикових і давньоалювіальних піщаних і супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами; поширені на терасах, моренних і моренно-зандрових рівнинах. Профіль цих ґрунтів поділяється на добре виражені горизонти; верхній гумусовий шар незначний, лише 18—24 см. Ґрунти бідні на гумус, його вміст у верхньому горизонті становить лише 0,7—2,0% .

Для підвищення родючості вносять органічні й мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмістові в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину. Для покращення умов росту сільськогосподарських культур їх вапнують; у разі близького залягання ґрунтових вод їх рівень знижують меліоративними заходами.

  Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистяними лісами. Вони поділяються на світло-сірі, власне сірі лісові й темно-сірі опідзолені. Світло-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти; їхній верхній (гумусовий) горизонт — сірого кольору. В ньому міститься 2,5— 3,0% гумусу.

  Темно-сірі опідзолені ґрунти, на відміну від сірих лісових, мають потужний гумусовий горизонт, під яким простежується білувата крем'яниста присипка. Вміст гумусу в них становить 3,5—4,5%, вони багатші, ніж сірі лісові ґрунти, на поживні речовини, такі як азот, калій, фосфор.

  Чорноземні ґрунти поширені в лісостеповій і степовій зонах України. Ці ґрунти утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки трав'янистій рослинності утворювався гумус, він насичений кальцієм і магнієм, нагромаджується в ґрунті. Тому чорноземні ґрунти мають потужніший, аніж решта ґрунтів, гумусовий горизонт, з яким пов'язана їхня висока родючість.

  Чорноземи опідзолені займають значні площі в північній частині лісостепової зони; поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській височинах та схилах Середньоруської височини. Вони зовні (в розрізі) подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу — 3,5—5,5% . Чорноземи опідзолені сформувались у процесі природного заліснення степових просторів широколистяними лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

  Чорноземи типові утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню коріння і вологи. Тому їхній гумусовий горизонт досягає глибини 120—150 см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6% гумусу. Родючість їх також є високою.

Чорноземи звичайні поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними й типчаково-ковиловими  степами за посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх горизонту менша порівняно з чорноземами типовими і становить 60—80 см. Уміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4—5 до 6,5%. Чорноземи звичайні на схилах зазнають змиву дощовими й талими сніговими водами.

  Чорноземи південні поширені в північній частині Причорноморської низовини, у степовому Криму. Ці ґрунти утворилися за посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Загумусована частина їх профілю менша, ніж у чорноземів звичайних. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30— 50 см. А на глибинах 90—120 см. залягає суцільний горизонт білозірки, який є водонепроникним. Це погіршує агрономічні властивості ґрунтів. Вони містять від 3,5 до 5% гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур тут застосовують зрошення.

  Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, у степовій частині та в передгір'ях Криму. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, у ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів проти інших чорноземів є нижчою.

  Темно-каштанові й каштанові ґрунти поширені на півдні Причорноморської низовини та в північній частині степового Криму. Вони утворилися на засолених ґрунтотворних породах під ковилово-типчаковими і полиновими степами. Кліматичні умови там посушливі, каштановим ґрунтам властива солонцюватість, наявність у них легкорозчинних солей. їхній гумусовий горизонт має потужність 40—50 см; уміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0—4,5% .

  Лучні та дернові ґрунти сформувалися в заплавах річок і зниженнях під лучною рослинністю за неглибокого залягання ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3—6%, вони багаті на поживні для рослин речовини.

  Болотні ґрунти поширені в зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях. Вони утворилися за надмірного зволоження та близького до поверхні рівня ґрунтових вод. Розрізняють болотні мінеральні ґрунти, торфово-болотні, торфові ґрунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання на цих ґрунтах здійснюють меліоративні заходи.

  Солончаки поширені на незначних ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. На Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

  Солонці поширені в лісостеповій і степовій зонах окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових і каштанових ґрунтів. Особливістю їхнього профілю є наявність у ньому щільного солонцевого горизонту, що значно погіршує властивості цих ґрунтів.

  Солоді утворились у зниженнях — подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів. Вони мають невисоку родючість, погані фізичні властивості.

  В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині ґрунтознавці вирізняють лучно-буроземні ґрунти. Вони утворилися під лучною та деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Уміст гумусу в їхньому верхньому шарі становить 3—5%, вони використовуються як сільськогосподарські вгіддя, сіножаті й пасовища.

  У Передкарпатті розпросторилися буро-підзолисті поверхневооглеєні ґрунти. Явище поверхневого оглеєння зумовлене значним атмосферним зволоженням і застоюванням води на поверхні. Ці ґрунти кислі, природна родючість їх невелика.

  У межах південно-західних передгір'їв поширені буроземно-підзолисті ґрунти. їх профіль має буруватий колір завдяки присутності сполук заліза. Ґрунти утворилися під широколистяними лісами за теплого й вологого клімату. В передгір'ях сприятливі умови для вирощування садів і виноградників. У гірсько-лісовому поясі від 325 до 1450 м. переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистяними і хвойними лісами, на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці горизонти щебенюваті, містять 2,3—4% гумусу на орних землях; вони кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою залягають гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають неглибокий профіль, характеризуються значною щебенюватістю.

  Вище від лісового поясу на плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні та гірсько-торфові ґрунти. Вони утворилися під лучною рослинністю за надмірного зволоження на пісковикових породах. Гірсько-торфові ґрунти мають незначний оторфований горизонт.

  У Кримських горах, у їхніх північних передгір'ях сформувалися чорноземні південні та дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів порівняно невеликий, до 25 см. Материнськими  породами є лесові породи та червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0—3,5%. Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті. У нижньому поясі південного схилу Кримських гір на висоті до 300 м. поширені коричневі ґрунти. Вони утворилися під розрідженими лісами й чагарниками, трав'янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт має сірувато-коричневий колір до глибини 25—30 см. Уміст гумусу у верхньому шарі становить 5—7% . На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву атмосферними опадами. У цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що сформувалися під трав'янистою рослинністю. Вміст гумусу в їхньому верхньому шарі 3,0—3,5%, вони щебенюваті. Ґрунти придатні під сади й виноградники, інші культури. Північні схили Головного пасма вкриті бурими лісовими ґрунтами. Вони утворилися під широколистяними лісами за м'якого теплого клімату. Материнськими породами є звітрілі вапняки, пісковики, глинисті сланці. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4-—5% гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворилися бурі опідзолені ґрунти. У верхньому поясі розвинулися гірські чорноземні ґрунти. Вони сформувалися під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід. їхній гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4—7% гумусу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua