Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
ЕКОНОМІЧНА І СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ СВІТУ

КРАЇНИ АФРИКИ

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА КРАЇН АФРИКИ

Африка займає 1/5 суходолу земної кулі. За розмірами (30,3 млн км2) з усіх частин світу поступається тільки Азії. До складу регіону входять 55 країн.

У світі немає іншого континенту, який в такій же мірі постраждав би від колоніального гніту і работоргівлі, як Африка. Розпад колоніальної системи почався в 1950-х роках на півночі континенту, остання коло­нія — Намібія була ліквідована у 1990 р. У 1993 р. на політичній карті Африка виникла нова держава — Ерітрея (внаслідок розпаду Ефіопії).

Континент майже посередині перетинається екватором і повністю лежить між субтропічними поясами Північної і Південної півкуль. Своє­рідність його форми — північна частина в 2,5 разу ширша за південну — визначило відмінність їх природних умов. Загалом материк компактний: на 1 км берегової лінії припадає 960 км2 території. Африка виключно багата корисними копалинами, хоч вивчені вони поки що недостатньо. Серед інших континентів вона займає перше місце по запасах руд мар­ганцю, хромітів, бокситів, золота, платини, кобальту, алмазів, фосфори­тів. Великі також ресурси нафти, природного газу, графіту, азбесту. Час­тка Африки у світовій гірничій промисловості — 14 %. Майже вся сиро­вина і паливо вивозяться з Африки в економічно розвинені країни, що ставить її економіку у велику залежність від світового ринку. Усього в Африці можна виділити 7 головних гірничопромислових районів. Три з них знаходяться в Північній Африці і чотири — на південь від Сахари.

1. Район Атлаських гір виділяється запасами залізних, марганцевих, поліметалічних руд, фосфоритів (найбільший у світі фосфоритний пояс).

2. Єгипетський гірничопромисловий район багатий нафтою, приро­дним газом і титановим залізняком, фосфоритами тощо.

3. Район Алжирської і Лівійської частин Сахари відзначається найбі­льшими нафтовими і газовими запасами.

4. Західно-Гвінейський район характеризується поєднанням запасів золота, алмазів, залізняку, бокситів.

5. Східно-Гвінейський район багатий нафтою, газом, рудами металів.

6. Заїрсько-Замбійський район. На його території розташований уні­кальний «Мідний пояс» з родовищами високоякісної міді, а також коба­льту, цинку, свинцю, кадмію, золота, срібла.

Заїр — головний світовий виробник і експортер кобальту.

7. Найбільший гірничопромисловий район Африки розташований в межах Зімбабве, Ботсвани і ПАР. Тут добуваються практично всі види паливних, рудних і нерудних копалин, за винятком нафти, газу і бокситів.

Земельні ресурси Африки є значними. Усього оброблюється 20 % земель, придатних для сільського господарства. Однак екстенсивне господарювання і швидке зростання населення призвели до катаст­рофічної ерозії Грунтів, яка знижує врожайність культур. Це у свою чергу посилює проблему голоду, дуже актуальну для Африки. Агрокліматичні ресурси Африки визначаються тим, що вона найбільш жаркий материк. Але при цьому головним чинником, що визначає відмінності в кліматичних умовах, є опади. По об'єму водних ресурсів Африка значно поступається Азії і Південній Америці. Гідрографічна мережа розподілена надто нерівномірно. Міра використання величез­ного гідроенергетичного потенціалу річок (780 млн кВт) невелика. Лі­сові ресурси Африки за значенням поступаються тільки ресурсам Латинської Америки і Росії. Але середня лісистість її значно нижча, до того ж внаслідок вирубки, що перевищує природний приріст, збез­лісення прийняло загрозливі масштаби.

Африка виділяється у всьому світі найвищими темпами відтворю­вання населення. У 1960 р. на континенті проживало 275 млн людей, в 1980—475 млн людей, в 1990—648 млн, а в 2000 р. — 872 млн людей. За темпами приросту населення особливо виділяється Кенія — 4,1 % (пер­ше місце у світі), Танзанія, Замбія, Уганда. Такий високий рівень наро­джуваності пояснюється віковими традиціями ранніх шлюбів і багатоді­тності, релігійними традиціями, а також рівнем охорони здоров'я, що підвищився. Більшість країн континенту не проводить активної демо­графічної політики. Великі наслідки має також зміна внаслідок демографічного вибуху вікової структури населення: в Африці висока і продов­жує зростати частка дитячого віку (40—50 %). Це збільшує «демографіч­не навантаження» на працездатне населення. Демографічний вибух в Африці посилює проблеми регіонів, найважливіша з яких — продоволь­ча проблема. Незважаючи на те, що 2/3 населення Африки зайняті в сільському господарстві, середньорічний приріст населення (3 %) знач­но обганяє середньорічний приріст виробництва продовольства (1,9 %). Немало проблем пов'язано і з етнічним складом населення Африки, яке відрізняється великою строкатістю. Виділяється 300—500 етносів. Деякі з них вже склалися у великі нації, але більшість знаходиться ще на рівні народності, зберігаються і пережитки родоплемінного ладу. Важливою особливістю країн Африки є незбіг політичних і етнічних кордонів як наслідок колоніальної епохи розвитку континенту. В результаті багато єдиних народів виявилися по різні боки кордону. Це приводить до міжет­нічних і територіальних конфліктів. Останні охопили 20 % території. При­чому 40 % території взагалі не демаркировано, і тільки 26 % кордонів проходять по природних рубежах, що частково збігаються з етнічними кордонами. Спадщиною минулого є і те, що офіційними мовами більшо­сті країн Африки залишаються ще мови колишніх метрополій — англій­ська, французька, португальська. Середня густота населення Африки (24 чол./км2) в декілька разів менша, ніж в Європі і в Азії. Для Африки характерні дуже різкі контрасти розселення. Наприклад, у Сахарі знахо­дяться найбільші у світі незаселені території. Рідке населення і в зоні вологих тропічних лісів. Але є і досить значні скупчення населення, осо­бливо на узбережжі. Ще більш різкі контрасти характерні для окремих країн. За рівнем урбанізації Африка поки що значно відстає від інших регіонів. Однак темпи урбанізації тут найвищі у світі.

Після завоювання незалежності країни Африки почали робити зу­силля щодо подолання економічної відсталості. Особливе значення мали націоналізація природних ресурсів, здійснення аграрної рефор­ми, планування економіки, підготовка національних кадрів. У резуль­таті темпи розвитку регіону прискорилися. Почалася перебудова га­лузевої і територіальної структури господарства. Найбільші успіхи на цьому шляху були досягнуті в гірничій промисловості. По видобутку багатьох видів корисних копалин Африці належить важливе, а іноді і монопольне місце у світі. Основна частина палива і сировини виво­зиться на світовий ринок і дає 9/10 експорту регіону. Саме добувна промисловість визначає місце Африки в МГРП. Обробна промисло­вість розвинена слабо або взагалі відсутня. Але деякі країни в регіоні відрізняються більш високим рівнем обробної промисловості — ПАР, Єгипет, Алжир, Марокко. Друга галузь економіки, що визначає міс­це Африки у світовому господарстві, — тропічне і субтропічне земле­робство. Воно також має яскраво виражену експортну спрямованість. Але загалом Африка ще значно відстає у своєму розвитку. Вона за­ймає останнє місце серед регіонів світу за рівнем індустріалізації й врожайності сільськогосподарських культур. Для більшості країн ха­рактерний колоніальний тип галузевої структури господарства. Він визначається: переважанням малотоварного екстенсивного сільського господарства; слаборозвинутою обробною промисловістю; значним відставанням транспорту — транспорт не забезпечує зв'язку між вну­трішніми районами, а іноді — зовнішньоекономічні зв'язки держав; невиробнича сфера також обмежена і представлена зазвичай торгів­лею і послугами. Для територіальної структури господарства також характерні загальна нерозвиненість і сильні диспропорції. На еконо­мічній карті регіону виділяються лише окремі центри промисловості, в основному столичні райони і райони високотоварного сільського господарства.

Однобічний аграрно-сировинний напрям розвитку економіки біль­шості країн є гальмом на шляху зростання їх соціально-економічних по­казників. Монокультурна спеціалізація — вузька спеціалізація госпо­дарства країни на виробництві одного, як правило, сировинного або про­довольчого товару, призначеного в основному для експорту. Поява такої спеціалізації пов'язана з колоніальним минулим країн. Монокультурна спеціалізація і низький рівень економічного розвитку держав Африки проявляються в незначній участі їх у світовій торгівлі і у величезному значенні, яке має зовнішня торгівля для самого континенту. Так, на зов­нішні ринки поступає понад 1/4 ВВП Африки, зовнішня торгівля забез­печує до 4/5 державних надходжень до бюджету африканських країн. Бл. 80 % торгового обороту континенту припадає на розвинені країни Заходу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua