Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
ПЛАН І КАРТА

КАРТОГРАФІЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ

Тривалий час на картах рельєф зображали перспективними зарисо вками. На детальних картах малювали гору, вулкан, яр, а на оглядо вих — розсип окремих гір або цілий гірський ланцюг. За допомогою такої карти можна було знайти добре помітний орієнтир, обрив або перевал у горах. На рубежі XVIII і XIX ст. до складання карт почали висуватися нові вимоги. Наприклад, військовим треба було знати і складки місце вості, і недоступні схили, і командні висоти. Для будівництва каналів, що з'єднують судноплавні річки різних басейнів, необхідно було знати, наскільки вододіли підносяться над долинами річок. Треба було переда ти на карті висоту, крутість і пластику схилів, загальну картину рельєфу і окремі його форми. Спочатку на карті малювали контури яру або гори в плані, тобто обводили лінією їхню бровку і підніжжя, помітні на місцево сті, і відтіняли ці лінії штрихами. Поступово стали заштриховувати весь схил від бровки до підніжжя, причому домовилися, що різна товщина і густота штрихів буде відповідати різній крутості схилу. Так виник штри ховий спосіб, який вдало передає пластику рельєфу. Але цей спосіб дуже трудомісткий, та й штрихи утруднювали читання інших елементів місце вості. Нарешті, карта в штрихах не передавала даних про висоту, не до зволяла будувати профілі, необхідні для інженерних розрахунків. Ще в 1648 р. французький математик і фізик В. Паскаль застосував для вимі рювання висоти гори ртутний барометр: вона визначалася за різницею тиску повітря на вершині і біля підніжжя. Цей спосіб не відразу був вико ристаний у картографії. Лише в XVIII ст. на картах почали вказувати висоту найбільш помітних точок місцевості — вершин, перевалів тощо. З часом це стало головним у зображенні рельєфу, причому виявилося, що характер зміни висот дозволяє передати межі рельєфу: його форми, пла стику, крутість схилів. В основу передачі уявлення про розподіл висот, або гіпсометрії місцевості, покладено спосіб зображення рельєфу гори зонталями, тобто за допомогою ліній, усі точки яких на місцевості знахо дяться на однаковій висоті. При розповіді про те, що таке горизонталь, зазвичай користуються уявленнями про «ідеальний острів», який посту пово заливає вода. Якщо на поверхні острова накреслити різні рівні сто яння води, у плані вони будуть мати вигляд замкнених кривих. Якщо відстань по висоті між окремими горизонталями буде однаковою, тобто вони будуть проведені через певний перетин, тоді велика густота горизо нталей на плані буде свідчити про більшу крутість схилу, а розрідженість горизонталей — про його пологість. Щоб на карті з горизонталями визна чити різницю висот двох точок, треба помножити перетин на число гори зонталей між ними, а вимірявши також і відстань між ними по карті, можна за двома катетами знайти і довжину схилу, і кут його нахилу. Горизонталі передають також уявлення про форми рельєфу: замкнені, ніби вкладені одна в одну горизонталі зображують горб (гору) або запади ну, причому розрізнити їх допомагають берг-штрихи — маленькі риски, завжди направлені вниз по схилу. Втягнута петля горизонталей зображає пониження — долину або балку, а опукла — виступ, мис, вододіл. На гео графічній карті рельєф малюють узагальнено, горизонталі проводяться через десятки або сотні метрів (проміжні пропускаються). Звичайно, на карті великої території не можна зобразити окремий горб або яр, на ній зображаються великі низовини, рівнини, височини, плоскогір'я, хребти, тобто ділянки земної поверхні, відмінні за своєю висотою над рівнем моря. Простір на географічній карті, обмежений такими узагальненими горизо нталями, для наглядності зафарбовується різними кольорами, причому в нижній частині карти вміщують відповідну шкалу висот. Низовини забар влюють у зелені тони (западини нижчі від рівня моря — у темно-зелені), рівнини — в сірі, а гори — в коричневі, і чим вони вищі, тим темніший колір. Так само малюють і рельєф дна океанів, морів і великих озер, про водячи по дну ізобати — лінії однакових глибин. Проміжки між ними зафарбовують синім кольором — чим глибше, тим густіший синій тон.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua