Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
ГЕОГРАФІЯ МАТЕРИКІВ І ОКЕАНІВ
МАТЕРИКИ

ЄВРАЗІЯ

ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ І ДОСЛІДЖЕННЯ АЗІЇ

Початковий етап

Деякі відомості з географії Азії були відомі ще давнім народам Месо­потамії. Походи Олександра Македонського (IV ст. до н. е.), торгівля Єгипту з Індією, наявність торгового шляху («шовковий шлях») з Китаю в Передню Азію сприяли поступовому накопиченню відомостей про Азію. Однак більш глибокі знання про цю частину суходолу були отримані пізніше.

Другий етап (VII—XVII ст.)

У VII ст. буддійський чернець Сюань-Цзан, що мандрував Центра­льною і Середньою Азією, Індією, виклав відомості з географії, етногра­фії та історії побачених країн в одному зі своїх головних творів — «Запи­ски про країни Заходу», закінченому у 648 р. Арабський мандрівник і географ Ібн Хордадбех (IX—X ст.) описав провінції Передньої Азії. Аль-Біруні склав опис Індії, Аль-Масуді дав географічний та історичний опис мусульманських країн, Індії, Китаю, Палестини, Шрі-Ланки. У IX— XI ст. різні регіони Середньої і Передньої Азії вивчали Мукадассі, Ібн Сіна, Ібн Фадлан і Ібн Руст. Арабський мандрівник Ідріси (XII ст.) опи­сав Малу Азію, яку він відвідав. У XIV ст. Ібн Баттута, що побував у багатьох країнах Азії, написав велику працю, у якій дав докладний опис цих країн, включаючи відомості про корисні копалини.

У XII—XIII ст. європейці, що здійснювали хрестові походи, збирають відомості про країни Центральної і Південної Азії. У 1253—1255 pp. фламандський мандрівник, чернець Рубрук, здійснив подорож з дипло­матичними цілями в Монголію. Звіт про цю подорож містив цінні відомо­сті з географії Центральної Азії (зокрема, в ньому вказувалося, що Кас­пійське море є не морем, а озером). Значний внесок у розвиток уявлень про Азію вніс венеціанський мандрівник Марко Поло (1271 — 1295), що проживу Китаї бл. 17 років. «Книга» (1298), записана з його слів у гену­езькій в'язниці, куди він потрапив під час війни Венеції з Генуєю, упер­ше познайомила європейців з Персією, Вірменією, Китаєм, Індією та іншими країнами Сходу. Вона була настільною книгою у таких великих мореплавців, як Колумб, В. да Гама, Магеллан. Венеціанський купець і мандрівник М. Конті, що мандрував в 1424 р. по землях Індії, відвідав також острови Шрі-Ланка, Суматра, Борнео, Ява, і за дорученням папи римського у 1444 р. продиктував звіт про цю подорож. У 1468—1474 pp. руський купець А. Нікітін здійснив подорож до Індії. Його записи, що містили цікаві спостереження, були надруковані під назвою «Хождіння затри моря».

У середині XV ст. європейці почали шукати морський шлях до Азії. Португальські моряки досягли Індії під час експедиції 1497—1499 pp. (В. да Гама), відвідали Малакку, Макао, Філіппіни, Японію. У другій по­ловині XVI—XVII ст. в країни Південної Азії плавали голландці, англій­ці, іспанці. У 1618— 1619 pp. сибірський козак 1. Петлін побував в Монго­лії та Китаї, наніс маршрут на карту, а побачене виклав у книзі, переве­деній на англійську, французьку та інші мови. Німецький натураліст і лікар Е. Кемпфер одним з перших європейців у 1690—1692 pp. відвідав Японію, де зібрав великий матеріал про природу, історію і побут її народу. Його книга, опублікована у 1728 р. в Лондоні, довгий час була основним джерелом відомостей про Японію.

У цей період найбільший внесок у дослідження північних областей Азії, куди не проникали європейці, зробили російські землепроходці. До кінця XVI ст., після походу Єрмака, європейці отримали перші відомості про Західний Сибір. У 1639 p. І. Ю. Москвітін із загоном козаків досяг узбережжя Охотського моря. У 1632—1638 pp. загін під командуванням Є. П. Хабарова досліджував басейн річки Лени. У 1649—1653 pp. він перетнув Становий хребет, подорожував у Приамур'ї, першим склав його карту. У 1643—1646 pp. по річках Лені, Алдану, Зеї і Амуру пройшов загін В. Д. Пояркова, який також зробив карту пройдених маршрутів і зібрав цінні відомості про Далекий Схід. У 1648 р. експедиція С. І. Дежнєва обігнула Чукотський півострів і відкрила протоку, що відділяє Азію від Америки, і мис, що є крайньою північно-східною точкою Азії. Сибірсь­кий козак В. В. Атласов у 1697—1699 pp. подорожував по землях Камча­тки, досяг північних Курильських островів і склав опис відкритих зе­мель. У XVII ст. російські землепроходці, незважаючи на надто скрутні кліматичні умови, долаючи величезні простори, відкрили практично весь Сибір. Завершився цей етап упорядкуванням перших карт Сибіру, вико­наних тобольским воєводою П. Годуновим і його земляком географом і картографом С. Ремізовим.

Третій етап (XVIII — середина XIX ст.)

У цей період продовжуються дослідження півночі і північного схо­ду Азіатського континенту російськими мандрівниками і мореплав­цями. За указом Петра І споряджаються Камчатські експедиції, яки­ми керував В. Беринг, помічником був О. Чиріков. Перша експедиція (1725—1730) пройшла суходолом через Сибір до Охотська, а потім, після споруди суден, Беринг вийшов у море, обігнув береги Камчатки і Чукотки, відкрив острів Св. Лаврентія і пройшов протокою, яка нині носить його ім'я. Друга Камчатська експедиція (1733—1741) завдяки великому розмаху робіт відома також як Велика Північна і займає помітне місце в історії вивчення Арктики і північних районів Азії. Були нанесені на карту азіатські береги Північного Льодовитого океану, відкриті Командорські, Алеутські та інші острови, обстежені береги Аляски.

Окремі загони очолювали брати Лаптєви, В. В. Прончищєв, С. І. Челюскін. Значний внесок у вивчення Центральної Азії внесли місіонери, які на початку XVIII ст. дали опис Китаю, Монголії і Тибету. У кінці XVIII ст. російський мандрівник і дослідник П. С. Паллас досліджував Східний Сибір і Алтай. У 1800—1805 pp. Я. Санніков відкрив і описав Столбовий і Фаддєєвський о-ви Новосибірського архіпелагу, передба­чив існування на півночі від нього Землі Саннікова. У 1811 р. В. М. Голо­вній здійснив подорож на Курильскі о-ви, склав їх опис і карту. Під час експедиції він був захоплений у полон японцями. Його спогади про пе­ребування в полоні містять відомості про країну та звичаї японців і стали першим у Росії описом Японії. У 1821—1823 pp. П. Ф. Анжу досліджував узбережжя Північного Льодовитого океану (між гирлами pp. Оленьок та Індігірка) й виконав ряд астрономічних і геомагнітних спостережень. Ф. П. Врангель у 1820— 1824 pp. очолював експедицію з вивчення півні­чних берегів Східного Сибіру. За відомостями, отриманими від чукчів, він у Чукотському морі визначив положення нового острова, названого пізніше його ім'ям. У 1829 р. на запрошення російського уряду О. Гумбольдт здійснив подорож на Урал, Алтай, у південно-західну частину Сибіру, на береги Каспійського моря, у киргизькі степи, результати якої були відображені у працях «Центральна Азія» (т. 1—3, 1843, у російсько­му перекладі т. 1., 1915) і «Фрагменти з геології і кліматології Азії» (т. 1—2, 1831). Ф. П. Літке під час кругосвітньої подорожі у 1826—1829 pp. обсте­жив східний берег Азії і Камчатку.

Четвертий етап (середина XIX — початок XX ст.)

З середини XIX ст. різко зростає роль систематичних досліджень, що проводяться науковими інститутами, географічними товариствами і то­пографічними службами Англії, Франції, Нідерландів, Німеччини, Япо­нії і Китаю. Збільшилося число монографічних описів Азії. Російське географічне товариство, створене у 1845 p., розпочало роботи в Сибіру і на Далекому Сході. У 1856—1857 pp. П. П. Семенов-Тян-Шанський здій­снив подорож на Тянь-Шань (зробив його першу орографічну схему), обстежив західні відроги Заїлійського Алатау, першим з європейців під­нявся на схили масиву Тенгрі. У пам'ять про його досягнення у вивченні Тянь-Шаню в 1906 р. до його прізвища було додано «Тян-Шанський». О. П. Федченко у 1868—1871 pp. здійснив декілька подорожей по Туркестану, першим з російських мандрівників відвідав Алайську долину, від­крив Заалайський хребет, досліджував низов'я річки Сирдар'я. У 1872— 1876 pp. О. І. Воєйков відвідав Південну і Передню Азію, Китай, Японію, Індію, Середню Азію, зібравши цінні відомості про клімат різних регіонів Азії. У 1877—1880 pp. І. Д. Черський дав детальний географічний і геоло­гічний опис узбережжя Байкалу. У 1870—1885 pp. організовано чотири експедиції в Центральну Азію під керівництвом М. М. Пржевальського, що відкрили невідомі віддалені області в Куньлуні, Наньшані, Тибеті тощо. Його дослідження продовжили російські мандрівники М. В. Пєвцов, Г. Ю. Грум-Гржимайло, Г. Ц. Цибіков. В. О. Обручев зробив багато досліджень у Середній Азії, здійснив три експедиції в Закаспійську об­ласть (1886—1888), відкрив кілька хребтів у горах Наньшань, хребет Даурський тощо, досліджував нагір'я Бейшань.

Уперше північно-східним проходом з Європи на Далекий Схід прой­шов у 1878—1879 pp. Н. Норденшельд, пізніше (1911 — 1915) цей шлях, тільки вже зі сходу на захід, подолала експедиція Б. А. Вількицького. У цей період починаються поглиблені географічні дослідження азіатських країн (Японії, Китаю, Індії, Індонезії). Починаючи з середини XX ст. пожвавилися дослідження в російській частині Азії, пов'язані з народно­господарським освоєнням величезної території, були створені регіона­льні наукові центри і інститути, які здійснювали роботи з картографу­вання й комплексного вивчення Сибіру і Далекого Сходу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua