Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
БІОСФЕРА

КЛАСИФІКАЦІЯ ҐРУНТІВ

Класифікація грунтів допомагає систематизувати знання про грунти. У США були розроблені дві системи фунтової класифікації. Перша з них була опублікована у 1938 р. В ній усі фунти поділені на 3 фупи: зональні, інтразональні і азональні. Перша група включає Грунти, сфор­мовані в добре дренованих позиціях; вони мають профілі, які відобража­ють тривалий вплив клімату. В інтразональних грунтах вплив клімату модифікований умовами рельєфу, дренажу, вмісту солей або яких-небудь інших локальних чинників. Азональні фунти, як, наприклад, грунти на сучасному річковому відкладенні, через відсутність розвиненого профілю не відбивають кліматичного впливу. Класифікація 1938 р. скла­дається з таких рівнів (від найвищого до найнижчого): порядок, підпорядок, великі Грунтові групи, сімейства, серії і типи. Ця класифікаційна система мала широке застосування.

Друга класифікаційна система була розроблена в 1960-х роках. У ній виділяються 10 порядків. Виділення цих порядків проводилося на підста­ві властивостей грунтів, а не клімату та інших грунтоутворючих чинни­ків, як це було в класифікації 1938 р. Дана класифікація містить 6 кате­горій: порядок, підпорядок, велика ґрунтова група, підгрупа, сімейство, серія. Ґрунтова номенклатура цієї класифікації побудована таким чи­ном, що на кожному більш низькому рівні відбувається деталізація вла­стивостей ґрунту, як у класифікаціях тварин і рослин. Ґрунти світу мо­жуть бути охарактеризовані на основі використання категорій великих ґрунтових груп класифікації 1938 р. або порядків другої класифікаційної системи.

Тундрові ґрунти. У їх основі знаходиться постійний мерзлий шар — багаторічна мерзлота, — який перешкоджає дренуванню вищих ґрунто­вих горизонтів під час короткого вегетаційного періоду, коли лід в них розтає на кілька сантиметрів. Поверхневий шар грунту представлений помірно розкладеними рослинними залишками. Під ним залягає «під­ґрунтя» сірого кольору з іржаво-бурими плямами, які містять залізо. Зона тундрових ґрунтів оточує арктичний пояс. Місцями тундрові ґрунти зу­стрічаються в горах вище від межі лісу. Природна тундрова рослинність складається з лишайників, мохів, трав'янистих рослин і чагарників.

Пустельні ґрунти (аридисолі) у поверхневому або «підповерхневому» горизонтах містять карбонати кальцію та інші легкорозчинні солі, а гори­зонт А у них дуже слабо прокрашений органічною речовиною. Оскільки випадає мало опадів, ці фунти протягом тривалого часу не зволожуються. Природна рослинність складається з кактусів, полину і пустельних чага­рників і напівчагарників, а також деяких однолітніх трав'янистих рослин. Тут практикується переважно пасовищне скотарство. Там, де є доступ до прісної, помірно мінералізованої води, розвинене інтенсивне зрошуване землеробство. Для цих потреб вода, як правило, відводиться з річок і струмків, що беруть початок у горах, де випадає більше опадів.

Каштанові ґрунти, чорноземи і ґрунти прерій (молісолі) характеризу­ються багатим на органічні речовини верхнім горизонтом, який внаслі­док вилужування позбавлений карбонатів кальцію і легкорозчинних со­лей. Вони розрізняються перш за все властивостями «підґрунтового» го­ризонту. Цей горизонт може бути збагачений карбонатами кальцію у верхній частині (каштанові грунти), а якщо є шари, збагачені глиною, то карбонати кальцію вимиваються нижче від них (як, наприклад, в фун­тах прерій). Серед цих ґрунтів каштанові відповідають найбільш сухим кліматичним умовам, а грунти прерій — найбільш вологим. Природна рослинність прерій представлена переважно злаками. Зазвичай тут роз­вивається пасовищне тваринництво, але значна частина таких грунтів в наш час розорана, і найбільші райони світового виробництва зерна при­урочені до їх ареалів.

Сіро-бурі підзолисті грунти (альфісолі) є помірно вилуженими, мають кислу реакцію по всьому профілю і характеризуються акумуляцією ілю­віальної глини в горизонті В. Горизонти А слабо просякнуті органічною речовиною. Вони сформувалися в районах з вологим помірним кліматом під листопадними лісами, більшість яких зараз вже вирубані. Ландшафт часто являє собою чергування розораних земель, пасовищ і лісів.

Підзоли (сподосолі) мають горизонт В, збагачений ілювіально нако­пиченими залізом, алюмінієм і органічною речовиною, винесеною з вер­хніх горизонтів. Підзоли формуються у холодних гумідних регіонах під хвойними або мішаними хвойно-широколистими лісами. Ці грунти дуже кислі і вилужені, а в природних умовах над вилуженим горизонтом А часто зустрічається органогенний горизонт. В умовах холодного вологого клімату органічна речовина помірно розкладається, і органічні кислоти сприяють винесенню заліза з горизонту А у горизонт В. При цьому відбу­вається утворення металоорганічних сполук у формі хелатів, у яких один атом металу утримується двома атомами органічної молекули. Лісовий опад є важливою складовою балансу речовини підзолів. На деяких тери­торіях ліси вирубані, а грунти культивуються або використовуються під випас худоби.

Червоні і жовті підзолисті ґрунти (ультисолі) схожі з сіро-бурими під­золистими ґрунтами, але на відміну від них більш вилужені і характери­зуються більш червоними тонами за рахунок збагачення горизонтів В залізом. У районах їх поширення природна рослинність складалася із мішаних хвойно-широколистих лісів, які значною мірою збереглися досі.

Латосолі (оксисолі). З горизонтів латосолей майже усі розчинні міне­рали вилужені. Оксиди і гідроксиди заліза і алюмінію нагромаджуються у пористому «підґрунті», який найчастіше має червоний колір і містить багато глини. Ці ґрунти поширені в теплих і вологих кліматичних умо­вах, хоч у деяких районах чітко виражені вологий і сухий сезони. За таких обставин органічна речовина швидко розкладається, і в результаті рослини забезпечуються більшістю поживних елементів. Коли природна рослинність зникає, відбувається втрата значної кількості органічної ре­човини, а отже, за декілька років втрачається і родючість ґрунту. Тому в Африці та Азії століттями практикувалася переложна система землероб­ства, при якій орні землі залишали на декілька років — поки там не відновлювалася природна рослинність. За цей час відбувалося накопи­чення поживних елементів, після чого ці землі на декілька років знову залучалися до сільськогосподарського обігу.

Болотяні ґрунти (гистосолі) — органогенні ґрунти, що сформувалися там, де вироблення органічної речовини було високим, а швидкість її розкладання через надмірне зволоження — низькою. Невеликі ділянки цих ґрунтів поширені на внутрішньоматерикових болотах або на маршах узбережжя. Застосування дренажу і контроль за рівнем фунтових вод підвищують родючість цих ґрунтів, які придатні, наприклад, для виро­щування овочевих культур.

Грумусолі (вертисолі) характеризуються високим вмістом набухаю­чих глин монтморилонітового складу. Вони зустрічаються у тих регіонах, де чітко виражені вологий і сухий сезони. При висиханні такі фунти розтріскуються на значну глибину. При зволоженні тріщини закрива­ються. Значні площі грумусолей зустрічаються на півдні США, в Індії та Австралії.

Алювіальні ґрунти (ентисолі) — азональні фунти, що являють собою алювіальні відкладення без розшарування їх на ґрунтові горизонти; по­ширені вздовж річок у широкому діапазоні кліматичних умов. Зазвичай це найродючіші регіональні ґрунти завдяки щорічному відкладенню сві­жих наносів під час паводків. Алювіальні ґрунти широко використову­ються для вирощування харчових культур.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua