Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ГЕОГРАФІЯ
ЛІТОСФЕРА І РЕЛЬЄФ

ВУЛКАНІЧНІ ПРОДУКТИ

Лава — це магма, що виливається на земну поверхню під час вивер­жень, яка потім твердіє. Виливання лави може відбуватися з основного вершинного кратера, бічного кратера на схилі вулкана або з тріщин, сполучених з вулканічним вогнищем. Вона стікає вниз по схилу у вигля­ді лавового потоку. У деяких випадках відбувається виливання лави в рифтових зонах величезної протяжності. Наприклад, в Ісландії в 1783 р. у межах ланцюга кратерів Лакі, що простяглися вздовж тектонічного розлому на відстань бл. 20 км, сталося виливання 12,5 км3 лави, яка розлилася на площі 570 км2. Тверді породи, що утворюються при ости­ганні лави, містять, в основному, діоксид кремнію, оксиди алюмінію, заліза, магнію, кальцію, натрію, калію, титану і воду. Зазвичай у лаві вміст кожного з цих компонентів перевищує 1 %, а інші елементи прису­тні в меншій кількості. Існує безліч типів вулканічних порід, що розріз­няються за хімічним складом. Частіше за все зустрічаються 4 типи, приналежність до яких встановлюється за наявністю у породі діоксиду кре­мнію: базальту, андезиту, дациту, ріоліту. Породи, в яких діоксиду крем­нію менше, у великій кількості містять магній і залізо. При вистиганні лави значна частина розплаву утворює вулканічне скло, в якому зустрі­чаються окремі мікроскопічні кристали. Виняток становлять т. зв. фено­кристали — великі кристали, що утворилися в магмі ще в надрах Землі і винесені на поверхню потоком рідкої лави. Найчастіше фенокристали представлені польовими шпатами, олівіном, піроксеном і кварцом. По­роди, що містять фенокристали, зазвичай називають порфиритами. Ко­лір вулканічного скла залежить від кількості наявного в ньому заліза: чим більше заліза, тим воно темніше. Таким чином, навіть без хімічних аналізів можна здогадатися, що світлозабарвлена порода — це ріоліт або дацит, темнозабарвлена — базальт, сірого кольору — андезит. За мінера­лами, що містяться в породі, визначають її тип. Так, наприклад, олівін — мінерал, що містить залізо і магній, характерний для базальтів, кварц — для ріолітів.

У залежності від хімічного складу лави розрізнюються за в'язкістю, або текучістю. Рідкі базальтові лави з низьким вмістом кремнезему утворюють лавові потоки довжиною понад 100 км. Товщина лавових потоків колива­ється від 3 до 15 м. Більш рідкі лави утворюють тонші потоки. Коли на поверхні базальтового потоку починається отвердіння, його внутрішня частина може залишатися в рідкому стані, продовжуючи текти і залишаю­чи за собою протяжну порожнину, або лавовий тунель. Наприклад, на о. Лансарот (Канарські о-ви) великий лавовий тунель тягнеться на 5 км. Гаряча лава, що має високу текучість, може просуватися зі швидкістю понад 35 км/год, однак частіше її швидкість не перевищує декількох ме­трів на годину. У такому повільному потоці шматки застиглої верхньої кірки можуть відвалюватися і перекриватися лавою; в результаті в при­донній частині формується зона, збагачена уламками. При остиганні лави іноді утворюються стовбчасті споруди (багатогранні вертикальні колони діаметром від декількох сантиметрів до 3 м). При виливанні лави в кратер або кальдеру формується лавове озеро, яке згодом остигає.

Куполи, маари і туфові кільця. Дуже в'язка лава (частіше за все дацитового складу) при виверженнях через основний кратер або бічні тріщи­ни утворює не потоки, а купол діаметром до 1,5 км і висотою до 600 м. Наприклад, такий купол сформувався в кратері вулкана Сент-Хеленс (США) після сильного виверження в травні 1980 р. Тиск під куполом може зростати, а через декілька тижнів, місяців або років він може бути знищений при наступному виверженні. В окремих частинах купола маг­ма піднімається вище, ніж в інших, і в результаті над його поверхнею виступають вулканічні обеліски — брили або шпилі застиглої лави, часто висотою в десятки і сотні метрів. Після катастрофічного виверження в 1902 р. вулкана Монтань-Пеле на о. Мартиніка протягом перших трьох місяців після виверження в кратері утворився лавовий купол, який що­добово зростав на 9 м і в результаті досяг висоти 250 м, а через рік обва­лився. На вулкані Усу на о. Хоккайдо (Японія) в 1942 р. купол Сева-Синдзан виріс на 200 м. Його в'язка лава пробилася крізь товщу осадів, що утворилися раніше. Маар — це вулканічний кратер, що утворюється при вибуховому виверженні (частіше за все при підвищеній вологості порід) без виливання лави. При цьому кільцевий вал з уламкових порід, викинутих вибухом, не формується, на відміну від туфових кілець — кра­терів від вибухів, які оточені кільцями уламкових продуктів.

Уламковий матеріал, що викидається в повітря під час виверження, називають тефрою, або пірокластичними уламками. Так само назива­ються і відкладення, що сформовані ними. Уламки пірокластичних порід бувають різних розмірів. Найбільші з них — вулканічні брили. Якщо про­дукти в момент викиду настільки рідкі, що застигають і набувають фор­ми ще в повітрі, то утворюються т. зв. вулканічні бомби. Матеріал розміром менше за 0,4 см відносять до попелу, а уламки розміром від горошини до волоського горіха — до лапілей. Затверділі відкладення, що складаються з лапілей, називаються лапілієвим туфом. Виділяються декілька видів тефри, що розрізнюються за кольором і пористістю. Світлозабарвлена, пориста тефра, та, що не тоне у воді, називається пемзою. Темна пузир­часта тефра називається вулканічним шлаком. Кусочки рідкої лави, що недовго знаходяться в повітрі і не встигли повністю затвердіти, утворю­ють бризки, які часто утворюють невеликі конуси розбризкування по­близу місць виходу лавових потоків. Коли ці бризки спікаються, пірокластичні відкладення, що формуються, називають аглютинатами. За­висла в повітрі суміш дрібного пірокластичного матеріалу і нагрітого газу, викинута при виверженні з кратера, може рухатися над поверхнею грун­ту зі швидкістю 100 км/год, утворюючи попелові потоки. Вони розпо­всюджуються на багато кілометрів. Ці утворення відомі також під назвою пекучих хмар вони настільки розжарені, що світяться уночі. Частіше за все пекучі хмари утворюються під час обвалення стовпа попелу і газів, що викидається вертикально з жерла. Під дією сили тяжіння, протидію­чої тиску газів, що вивергаються, крайові частини стовпа починають осідати і спускатися по схилу вулкана у вигляді розжареної лавини.

Підводні вулканічні виверження. Якщо над вулканічним вогнищем розташоване водоймище, під час виверження пірокластичний матеріал насичується водою і розноситься навколо вогнища. Відкладення такого типу, уперше описане на Філіппінах, сформувалося внаслідок вивер­ження у 1968 р. вулкана Тааль, що знаходиться на дні озера; вони часто представлені тонкими хвилястими шарами пемзи.

Гази, що виділяються з магми до і після виверження, мають вигляд білих струменів водяної пари. Коли до них під час виверження домішу­ється тефра, викиди стають сірими або чорними. Виділення газів у вул канічних районах може продовжуватися роками. Такі виходи гарячих газів і пари через отвори на дні кратера або схилах вулкана, а також на поверхні лавових або попелових потоків називають фумаролами. До осо­бливих типів фумарол відносять сольфатари, що містять сполуки сірки, і мофети, в яких переважає вуглекислий газ. Температура фумарольних газів близька до температури магми і може досягати 800 °С, але може й знижуватися до температури кипіння води (100 °С). Фумарольні гази зароджуються як у неглибоких приповерхневих горизонтах, так і на ве­ликих глибинах у розжарених породах. У 1912 р. внаслідок виверження вулкана Новарупта на Алясці утворилася знаменита Долина десяти ти­сяч димів, де на поверхні вулканічних викидів площею бл. 120 км2 вини­кло безліч фумарол.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua