Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 11. АЗІЯ

5. СХІДНА АЗІЯ

ЯПОНІЯ

 

Площа — 377,8 тис. км2.

Населення — 126,5 млн. осіб.

Столиця — Токіо (11,8 млн. осіб).

Японія (самоназва — Ніппон) — держава у Східній Азії, в західній частині Тихого океану. Територія — 377,8 тис. км2. Більшу частину території країни займають острови Японського архіпелагу: Хонсю — 231 тис. км2, Хоккайдо — 79 тис. км2, Кюсю — 42 тис. км2 та Сікоку — 19 тис. км2. Острови простягаються дугою вздовж узбережжя материка з північного сходу на південний захід на 3400 км. Крайня північна точка — мис Соя на острові Хоккайдо (45° 33' пн. ш.), південна — на острові Мінаміно з групи Валкано (24° 14' пн. ш.), західна — на острові Йонакуні (122° 56' сх. д.), східна — на острові Маркус (154° 01' сх. д.). Японія відділена від материка Східнокитайським, Японським і Охотським морями, а зі сходу і південного сходу Японія омивається Тихим океаном, на півдні розташоване Внутрішнє Японське море.

Столиця Японії — Токіо (11,8 млн. осіб). Великими містами з населенням більше, ніж 1 млн. осіб є: Йокогама, Осака, Кобе, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Кавасакі, Кітакюсю. Офіційна мова — японська. Грошова одиниця — єна.

Адміністративно-територіальний поділ — 47 префектур. Префектури поділяються на 4 категорії: "то" (Токіо), "до" (Хоккайдо), "фу" (Кіото, Осака), "кен" (43 інші префектури).

Нижчі територіальні одиниці країни утворюють сільські общини ("мура"), селища ("маті") і міста ("сі"). Столиця Японії — м. Токіо — в адміністративному відношенні являє собою 23 самостійних спеціальних райони ("токубецуку"), які прирівнюються за статусом до категорії "сі". Острів Хоккайдо поділяється на 14 округів.

Форма правління — конституційна монархія, глава держави — імператор. Виконавча влада — уряд на чолі з прем'єр-міністром. Законодавча влада — двопалатний парламент: верхня палата радників — 252 місця (152 від 47 префектур плюс 100); нижня палата представників — 480 місць (змішана). У нижній палаті 233 місця займає ліберально-демократична партія. 127 — демократична партія, 31 — комейто, 22 — ліберальна партія, 20 — комуністична партія, 19 — соціал-демократична партія, 7 — консервативна партія, 5 — незалежні, 16 — інші (вибори 2000 р.).

Формування території. Японія — одна з древніх держав світу, конституційна монархія. Перша ранньокласова держава на чолі з царями Ямато сформувалась на півдні острова Хонсю — півночі острова Кюсю у V ст. Роль феодалів у Японії завжди була значною, з середини XII ст. країною правили сьогуни — військові князі, а імператор був ніби втіленням єдиної нації.

Сильним пожвавленням зовнішньої торгівлі, яка перепліталася з піратськими нападами на прибережні території Китаю, Кореї і Південно-Східної Азії характеризуються ХV-ХVІ ст. У цей час Японію вперше відвідують європейці — спочатку португальці (1542), потім іспанці (1584).

Наприкінці ХVІ-ХVІІ ст., після невдалих спроб захопити Корею і прибережні райони Китаю, Японія згортає всі свої зовнішні зв'язки, виганяє з території островів католицьких місіонерів. У цей час європейці вперше відвідують північний острів Хоккайдо і зустрічаються з корінними жителями — айнами (експедиція М. де Фріза і Х.Схепа). Але уряд (сьогуни з роду Токугава) строго контролюють будь-які зовнішні зв'язки і з початку XVIII ст. Японія стає повністю закритою державою.

Експедиція США у 50-60-ті роки XIX ст. привела до відкриття деяких японських портів для європейців і американців. У 1855 р. Японія підписала трактат про торгівлю з Росією. Згідно з першим російсько-японським договором, кордон між країнами проходив між островами Уруп і Ітуруп по протоці Фріза. Сахалін залишався у спільному володінні.

Буржуазна революція 1865-1867 рр. (реставрація Мейдзі) відновила імператорську владу в країні і дозволила розвиватися капіталістичним відносинам. Промисловий розвиток був однобічний. Переважала легка (текстильна) промисловість. Японія відчувала нестачу ринків збуту своєї продукції і дефіцит сировини і продуктів. Правлячі кола вступили на шлях агресивної зовнішньої політики. За договором 1875 р. Російська імперія дістала права на острів Сахалін, уступивши взамін Японії всі Курильські острови. У кінці XIX ст. Японія нав'язує своє правління Кореї і веде війну з Китаєм (захопивши Тайвань та інші острови). Зміцнення позицій Росії в Маньчжурії Японія сприйняла дуже вороже.

У лютому 1904 р. Японія формально оголосила війну Росії. Після закінчення війни за Портсмутським мирним договором Японія отримала південну частину Ляодунського півострова (Квантунська область), порти Дальній і Порт-Артур, орендовані Росією у Китаю і частину Сахаліну (на південь від 50° пн. ш.).

Після Жовтневого перевороту 1917 р. і громадянської війни в Росії Японія здійснила інтервенцію на радянський Далекий Схід. Інтервенція закінчилась повним провалом. Та починаючи з 1937 р. японці продовжують нападати на окремі райони Китаю і роблять спроби окупувати радянську територію: у 1938 р. біля озера Хасан, а у 1939 р. на монголо-китайському кордоні в районі ріки Халхін-Гол.

Наприкінці Другої світової війни 9 серпня 1945 р. СРСР оголошує Японії війну, яка закінчується перемогою антияпонської коаліції (2 вересня 1945 р.). Згідно з рішенням Кримської конференції трьох держав — переможниць (Великобританія, СРСР, США), СРСР були передані Південний Сахалін і Курильські острови, а також орендована у Китаю південна частина Ляодунського півострова, від якого після проголошення КНР СРСР відмовився. Слід зазначити, що і понині між Росією і Японією не підписаний мирний договір за підсумками Другої світової війни.

У 90-х роках, після розпаду СРСР, питання про приналежність південних Курильських островів знову було поставлено на порядок денний. Розглядаються принципи можливого спільного використання ресурсів в акваторії островів, безвізовий в'їзд японців на них, часткове виведення прикордонних військ з островів.

Природні умови і ресурси. У природі Японії поєднується приморське положення з гірськими ландшафтами (3/4 території островів займають гори). Гірські масиви Японії не дуже високі і становлять 1600-1700 м. над рівнем моря, проте вони дуже круті. У переважаючих ландшафтах крутизна схилів поверхні суші становить більше 15°, через що господарське використання багатьох територій практично неможливе.

Основні острови: Хонсю, Кюсю, Сікоку та Хоккайдо знаходяться у зоні частих землетрусів. Загалом у Японії більше ніж 200 вулканів (40 — діючі, у т. ч. і Фудзіяма — символ країни).

Лише вузькі смуги біля морських узбереж і річкових долин займають низовини та рівнини. Найбільші за площею рівнини зосереджені на о. Хонсю — Канто (площею 13 тис. км2), Нобі та Етіго; на о. Кюсю — Тікуго; на о. Хоккайдо — Ісікарі.

Японія бідна на корисні копалини, родовищ промислового значення дуже мало. Є порівняно великі запаси сірки, вапняків, а решта потреб задовольняються за рахунок імпортованої сировини і палива.

Японія розташована у трьох кліматичних зонах: помірній (Хоккайдо і північ Хонсю), субтропічній (південь Хонсю, Кюсю і Сікоку) та тропічній (о-ви Рюкю). Для території країни характерна діяльність мусонів, які влітку супроводжуються тайфунами, а взимку — снігопадами. Пом'якшуючий вплив на клімат Японії має тепла океанічна течія Куро-сіо.

Японія характеризується численними ріками, проте вони малопротяжні. Лише ріка Сінано має довжину 367 км. Більшість рік країни — швидкі гірські потоки, непридатні для судноплавства. Значення рік переважно гідроенергетичне, а також їх воду використовують для зрошення.

Як джерела прісної води велике значення мають озера Японії. У Японії є два типи озер: живописні глибоководні гірські озера тектонічного і вулканічного походження і мілководні лагунні озера прибережних низовин. До перших можна віднести такі озера, як Товада (площа — 60 км2; найбільша глибина 378 м.); Тадзава (26 км2; 425 м); Інавасіро (104 км2; 105 м.). До другого типу — Касумігаура, Кітаура, Абасірі та ін.

Ґрунти в Японії переважно слабопідзолисті і торфянисті, бурі лісові, червоноземи. 2/3 території займають ліси, якими вкриті переважно гори. Ландшафти Японії дуже змінені діяльністю людини. Флора Японії відноситься до Східноазійської області Голарктичного флористичного царства; фауна — до Китайсько-гімалайської підобласті Голарктичної фауністичної області.

Населення. У Японії починаючи з 1920 р. через кожних 5 років проводяться переписи населення. На 2000 р. у Японії налічується 126,5 млн. осіб, 7-ме місце у світі після Китаю, Індії, США, Індонезії, Бразилії та Росії. Щільність населення — 335 осіб/км2. Природний приріст — 0,2%. Дитяча смертність — 0,4%. За прогнозами японських вчених чисельність населення Японії до 2010 р. досягне рівня 130 млн. осіб.

Етнічний склад населення характеризується однорідністю — 98,5% становлять японці. Серед етнічних меншин виділяються корейці (0,5%), китайці (0,2%), бразилійці (0,1%) та 0,7% — інші меншини.

У релігійному складі переважають синтоїсти — 39,5% та буддисти — 38,3%, набагато менше є християн — 3,9%, інші релігії становлять 18,3%. Японія характеризується відсутністю конфліктів у релігійній сфері.

Урбанізація в Японії становить 79% (2000 р.). Оскільки більшість населення проживає у містах, то на її території сформувалися великі міські агломерації. Однією з них є агломерація Кейхін, до складу якої належить столиця Токіо з населенням 11,8 млн. жителів, Йокогама, Кавасакі та інші міста. Загальна площа агломерації Кейхін — близько 7 тис. км2. Друга за величиною — агломерація Хансін займає площу 4,5 тис. км2 з населенням 13 млн. жителів. Третя — агломерація Тюкьо з ядром в Нагої займає площу 3,2 тис. км2. Ці три агломерації становлять єдину урбанізовану систему — Токійський мегалополіс.

Господарство. Японія — високорозвинена держава, яка займає 2-ге місце (після США) у світі за економічною потужністю. Валовий національний продукт Японії становить 14% світового, а за обсягом ВНП на одну особу (32 350 доларів) вона випередила США.

У господарстві Японії після Другої світової війни, яка знищила 40% виробничих потужностей промисловості, зруйнувала сільське господарство, спостерігалось два етапи розвитку. Перший етап припадає на 50-60-ті роки, коли японська економіка відновилась і були всі умови (висококваліфікована і дешева робоча сила, відбулись аграрні реформи на селі, впроваджено нові досягнення науково-технічного прогресу) для її розвитку. У цей період економічне зростання досягалось головним чином за рахунок екстенсивних чинників. Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень. Розвивались сировинні, матеріально – і - трудоємні галузі, що мали інвестиційний запит. З'явились нові галузі господарства: автомобільна та електротехнічна.

У 70-80-ті роки сприятлива ситуація у Японії змінилася. Особливо цій зміні сприяла паливно-сировинна криза, яка відбулась у 1973-1974 рр. і привела до подорожчання природних ресурсів. У цей період важливу роль відігравала кваліфікована робоча сила, яка була однією з найдорожчих у світі. Провідну роль відігравали і наукоємні виробництва (радіоелектроніка, приладобудування, авіакосмічна галузь, а також фінансова, торговельна та інші галузі сфери послуг).

На початку 90-х років XX ст. господарство Японії досягло етапу "постіндустріального суспільства". Зросла її роль у міжнародному поділі праці. Стали стійкими японські корпорації, нагромадились капітали, посилилась валюта (єна) для міжнародних розрахунків.

Динаміка галузевої структури зайнятості Японії демонструє постійне збільшення ролі спочатку галузей господарства, не пов'язаних з використанням природних ресурсів, а потім, — обслуговуючих галузей.

 

Динаміка галузевої структури зайнятості в Японії у 1950-1998 рр.

Галузь господарства

1950

1960

1970

1980

Сільське господарство

45,2

30,0

18,0

9,8

5,3

Лісове господарство

1,2

1,0

0,4

0,3

0,1

Рибальство

1,9

1,6

1,0

0,8

0,5

Гірнича промисловість

1,7

1,2'

0,4

0,2

0,1

Обробна промисловість

15,9

21,9

26,0

23,7

21,1

Будівництво

4,3

6,1

7,1

9,6

10,3

Електроенергія, газ, вода

0,6

0,5

0,6

0,6

0,6

Транспорт і зв'язок

4,4

5,0

6,2

6,3

6,1

Торгівля

11,2

15,9

19,2

22,8

22,8

Фінансова діяльність

1,0

1,8

2,6

3,6

4,2

Обслуговування

9,2

12,0

14,7

18,4

24,8

Адміністративна діяльність

3,3

3,0

3,3

3,6

3,4

Інші види діяльності

0,1

0,0

0,0

0,3

0,7

Найважливішою галуззю є промисловість, яка займає 40,1% у господарстві Японії. У структурі японської промисловості важливу роль відіграють потужні багатогалузеві концерни, які входять до великих фінансово-монополістичних груп: Фуйо, Міцубісі, Сумітомо, Міцуї, Дайіті та ін. Однак у промисловості Японії існує також велика кількість дрібних фірм, в яких створюється близько третини промислової продукції.

У Японії спостерігається висока територіальна концентрація виробництва. Наприклад, в межах Тихоокеанського промислового поясу виробляється 80% промислової продукції країни.

Японія є лідером світової чорної металургії. Тут працює близько 20 металургійних заводів повного циклу. Значну роль відіграють металургійні заводи, розташовані поблизу Осаки і Токіо, що зорієнтовані на великі центри споживання металу.

Кольорова металургія зосереджена у всіх ведучих центрах промислового поясу. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості тяжіють до Тихоокеанського промислового поясу. Заводи знаходяться у деяких містах Токійської агломерації — Кавасакі, Тіба, Ітіхара, Йокогама. В останні роки Японія спеціалізується на нафтохімії.

На Японію припадає до 10% світового виробництва продукції машинобудування. Машини і устаткування є основою експорту Японії (1/4 продукції вивозиться за межі країни). Зараз в Японії розвиваються як традиційні галузі машинобудування (суднобудування, автомобілебудування, деякі види загального машинобудування), так і нові наукоємні (радіоелектроніка, сучасне приладобудування, авіаційно-космічна та інші).

Основні центри суднобудування — великі портові міста: Йокогама, Кобе, Нагасакі. Підприємства автомобілебудування розташовані в районі Нагої (Тойота), Хіросіма і у ряді міст у столичній агломерації Кейхін.

Наукомісткі галузі машинобудування (радіоелектроніка, електротехнічна промисловість) орієнтуються на науково-технічний потенціал великих міст — Токіо, Осака, Йокогама, Фукуока та ін.

У сільському господарстві зайнято близько чверті економічно активного населення. В цілому на сільське господарство припадає 3,5% господарства Японії.

У Японії мало земель, придатних для землеробства. Розвивається дрібне землекористування фермерського типу. Виділяються три галузі спеціалізації: рисосіяння, плодоовочівництво, тваринництво. Решту продукції Японія імпортує. Довозиться пшениця (85%), кукурудза (100%), боби і соя (90%), цукор (80%), м'ясо (50%).

Тваринництво (птахо - і свиноферми) поширене на великих рівнинах Японії. Район вирощування рису — рівнина Етіго (північний захід Хонсю); плодоовочівництво — о-ви Кюсю і Сікоку. Велике значення в житті японців має споживання риби та інших морепродуктів.

Транспорт. На першому місці за обсягом вантажо- і пасажироперевезень в Японії є автомобільний транспорт (52 і 60% відповідно). Решту внутрішніх перевезень забезпечують залізничний і морський каботажний транспорт. Зовнішні вантажні перевезення — морський, а пасажирські — повітряний. Мережа залізниць із швидкостями руху до 250 км. за годину з'єднує всі основні економічні центри Японії. Найбільші морські порти є в затоці Ісе-Кобе, Осака та Сакаї, в Токійській затоці — Йокогама, Тіба, Токіо; інші важливі — Нагоя, Хіросіма, Фукуока та ін.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Японія — великий світовий торговельний партнер. На Японію припадає 6% імпорту і 9% експорту. У структурі імпорту переважають: сировина, напівфабрикати, хімікати, промислове устаткування; у структурі експорту — годинники, фотоапарати, відеомагнітофони (80-90%), судна і комп'ютери (70%), автомобілі (50-60%) та інші товари.

Більше ніж 50% зовнішньоторговельного обігу Японії припадає на розвинені держави. Серед країн — партнерів виділяються: США, Китай, Південна Корея, Німеччина, Австралія. Активний торговельний баланс Японія має з країнами Південно-Східної Азії — імпорт її переважає експорт у 2 рази.

Особливе значення у розвитку відносин із провідними країнами світу Японія надає своїм зв'язкам зі США. Її пов'язують зі США насамперед тісні, багатосторонні і широкомасштабні торговельно-економічні відносини, які створюють взаємну залежність економік обох країн, а також військово-політичний союз. Військовий союз зі США юридично оформлений рядом документів, основним з яких є японо-американський договір про співробітництво і гарантію безпеки 1960 р.

Японія бере активну участь у різних економічних організаціях, таких як ВТО (Всесвітня організація торгівлі), МВФ (Міжнародний валютний фонд), ОЕСР (організація економічного співробітництва і розвитку); має вплив на ООН.

Територіальні відмінності. Хоча в Японії досить розвинені внутрішні господарські зв'язки, спостерігаються значні територіальні відмінності у галузевій структурі господарства.

 

На сьогоднішній день у Японії є 9 регіонів (47 префектур):• Столичний (рівнина Канто та прилеглі гірські райони);

• Кінкі (ядро — агломерація Осака-Кобе-Кіото);

• Токай (центр — Нагоя);

• Хокуріко (узбережжя Японського моря);

• Тюгоку (південний захід о. Хонсю);

• Сікоку;

• Кюсю;

• Тохоку (північний схід о. Хонсю);

• Хоккайдо.

Столичний район є ведучим економічним районом, у якому виробляється більше ніж 35% національного доходу. Велике значення має наявність у ньому столиці Токіо і агломерації Кейхін. Тут розвинені всі галузі господарства, але найбільше виділяються: наукоємне машинобудування (радіоелектронне, приладобудування, авіакосмічне), поліграфічна і легка промисловість. Висока концентрація важкої промисловості зосереджена у містах — Йокогама, Кавасакі, Тіба.

Кінкі — другий за величиною економічний район. Тут зосереджені як традиційні, так і нові галузі господарства. Важливу роль відіграє економічний і культурний центр Осака, навколо якого склалась агломерація Хансін.

Токай — розташований на Тихоокеанському узбережжі. Галузями спеціалізації є транспортне машинобудування, нафтохімія, текстильна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Токай — важливий сільськогосподарський район, який виділяється виробництвом специфічних культур.

Хокуріко — четвертий за економічним розвитком район. Найбільш розвинені машинобудування, деревообробка, текстильна промисловість. Найважливіше місто району — Ніїгата.

Тюгоку — район займає південно-західну частину Хонсю і поділений гірським хребтом на дві частини. У даному районі найбільш розвиненими є чорна металургія, нафтопереробка, хімічна промисловість, судно - і автомобілебудування.

Сікоку — гірський район. У економічному відношенні розвиненішою є його північна частина. Важливими містами є Мацуяма і Такамацу. Найбільш розвиненими є харчова, целюлозно-паперова і текстильна галузі промисловості.

Кюсю — економічний район, який розвивається нерівномірно у північній і південній частинах. Північна частина Кюсю характеризується переважанням чорної металургії, важкого машинобудування, нафтопереробної, тобто це промисловий район. Південна частина характеризується розвитком сільського господарства і рекреаційними функціями.

Тохоку розташований на північному сході Хонсю. Найбільш розвиненими тут є сільське господарство, рибальство, лісозаготівля і слабо розвинена промисловість.

Хоккайдо відомий лісовим і сільським господарством, рибальством, деревообробкою, целюлозно-паперовою промисловістю. Важливі адміністративні функції виконує місто Саппоро.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua