Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 11. АЗІЯ

1. ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

ВІРМЕНІЯ

Площа — 29,8 тис. км2.

Населення — 3,7 млн. осіб.

Столиця — Єреван (1,3 млн. осіб).

Географічне положення. Вірменія розташована в Азії, на Південному Кавказі, у північно-східній частині Вірменського нагір'я. На півночі вона межує з Грузією, на сході — з Азербайджаном, на півдні — з Іраном, на заході — з Туреччиною. Більша частина кордонів Вірменії припадає на держави, з якими протягом віків у неї були постійні конфлікти, — Туреччина і Іран. Вірменія фактично знаходиться у стані затяжної військової конфронтації з Азербайджаном. Найбільша протяжність з північного заходу на південний схід — 365 км, зі заходу на схід — 200 км.

Історико-географічні особливості. У IX ст. до Христа виникла перша вірменська держава Урарту з адміністративним центром Еребуні (Єреван). Відсутність єдності, внутрішні суперечності, а також натиск скіфів і Мідійської держави призвели до того, що на початку VI ст. до Христа Урартське царство розпалося.

В останній чверті IV ст. до Христа вірменські царства у верхів'ях рік Євфрат, Лікус, Галіс (Мала Вірменія) і в Араратській долині стали незалежними. Близько 220 р. до Христа південна і центральна Вірменія об'єдналися з Араратським царством. Об'єднана територія стала називатися Великою Вірменією (столиця — м. Армавір). Наприкінці III ст. до Христа Велика Вірменія потрапила у васальну залежність від Селевкідів. І тільки після їх поразки у боротьбі проти римлян Велика Вірменія і Софена у 189 р. до Христа стали незалежними царствами.

Територія вірменської держави за Тіграна II повністю включала царство Селевкідів. З І ст. до Христа територія Вірменії перетворилася на арену жорстокої боротьби між Римом і Парфянським царством. У другій половині III ст. Велика Вірменія потрапила у залежність від Ірану.

У 387 р. Візантія та Іран поділили між собою Велику Вірменію (Західна Вірменія відійшла до Візантії, Східна Вірменія — до Ірану). Країна надовго втратила державну самостійність.

У середині VII ст. Вірменію завоювали араби. Опір вірмен арабському пануванню призвів до повалення влади Халіфату і відновлення вірменської державності. Управління країною зосередилося в руках династії вірменських Багратидів. З X ст. Вірменія підтримувала торговельні й культурні зв'язки з Київською Руссю. Поділена на дрібні феодальні володіння, вона не могла протистояти загарбницькій політиці Візантії і в першій половині XI ст. та поступово приєднала всі вірменські землі. У середині XI ст. на територію Вірменії вторглися сельджуки. До 1065 р. вони завоювали і нещадно спустошили майже всю країну, зруйнували міста, винищили населення. Значна частина вірмен змушена була втікати до західних районів Візантії. Тільки Кілікійське вірменське царство (1080-1375) витримало навалу завойовників — кочівників. Це створило передумови для відновлення вірменської державності. Упродовж другої половини ХІІ- поч. XIII ст. грузинські й вірменські війська визволили більшу частину Вірменії і відновили під захистом грузинської держави самостійність вірменського феодального князівства Захаридів. Південні та західні райони Вірменії залишилися під владою сельджуків. У 1236-1243 рр. Південний Кавказ завоювали монголо-татари.

У кінці ХІІІ-ХІV ст. вірмени масово емігрували в Західну Європу, Індію, Київську Русь. Вірменські колонії виникли у Львові, Луцьку, Кам'янці-Подільському. Вони стали осередками розвитку дружніх зв'язків між українським і вірменським народами.

Наприкінці XIV ст. Вірменія була спустошена під час походів Тохтамиша, а потім Тімура. На поч. XV ст. її захопили кочові туркменські племена. У ХVІ-ХVІІІ ст. Вірменія стала об'єктом жорстокої боротьби між Туреччиною та Іраном.

У 1639 р. західна Вірменія відійшла до Туреччини, східна — до Ірану. Одним з керівників повстання проти турецьких і іранських завойовників у 1722-1728 рр. став Давидбек. У 1805 р. до Росії приєднано Карабах, Зангезур і Східний Ширак. У результаті російсько-іранської війни 1826- 1828 рр. до складу Росії увійшла й решта Східної Вірменії — Єриванське й Нахичиванське ханства. Західна Вірменія залишилась під владою Туреччини. На землі Східної Вірменії почали переселятися вірмени з Ірану, Туреччини (у 1828-1829 pp. — 130 тис. осіб). У другій половині XIX ст. посилився національно-визвольний рух у Західній Вірменії, що залишалася під Туреччиною. Цей рух особливо активізувався у період російсько-турецької війни 1877-1878 pp., після якої Каре і деякі райони Західної Вірменії було приєднано до Росії.

Під час Першої світової війни національно-визвольний рух у Західній Вірменії спалахнув з новою силою. У 1915-1916 pp. за розпорядженням турецького уряду, який проводив політику геноциду, 1,5 млн./ вірмен у Західній Вірменії було знищено, більше 600 тис. вигнано в пустелі Месопотамії, 300 тис. вірмен — біженців знайшли притулок у Росії.

28 травня 1918 р. Вірменія була проголошена незалежною та у квітні-травні 1918 р. Туреччина, порушивши умови Брестського миру, знову окупувала значну частину Східної Вірменії. І тільки 29 листопада 1920 р. ревком оголосив Вірменію радянською республікою. Через два роки вона увійшла до Закавказької федерації, а 30 грудня 1922 p. у складі останньої — до Союзу PCP. З 5 грудня 1936 р. Вірменія — союзна республіка у складі Союзу PCP; Нагірний Карабах (близько 80% вірмен) був приєднаний до Азербайджану; у 1988 р. розпочалася вірмено-азербайджанська війна за цю територію.

У 1991 р. проголошено незалежність Вірменії.

У адміністративно-територіальному устрої Вірменії виділяється 10 областей, статус області отримав і Єреван, столиця країни: 1. Арагацотинська; 2. Араратська; 3. Армавірська; 4. Гехаркунікська; 5. Лорійська; 6. Котайкська; 7. Шіракська; 8. Сюнікська; 9. Вайоцдзорська; 10. Тавушська; 11. Єреван (столиця).

Форма правління у Вірменії — президентська республіка (1991 p.).

Парламент складається з палати депутатів (131 депутат). 55 місць у парламенті займає виборчий блок "Єдність", 11 — ортодоксальні комуністи, 6 — націоналістична партія, 59 — інші (вибори 1999 p.).

Природні умови та ресурси. Вірменія — гірська країна зі складним, дуже розчленованим рельєфом. Близько 90% її території лежить на висоті понад 1000 м. над р. м. На півночі та північному сході республіки підносяться хребти Малого Кавказу, на півдні від них — Вірменське нагір'я (у межах Вірменії — хребти північно-східної його частини). Масив Арагац висотою до 4090 м — найвища точка Вірменії. Між гірськими хребтами є долини і Севанська улоговина. У межі Вірменії заходить лівобережна частина Середньоараксинської міжгірної западини, її північно-західна частина називається Араратською рівниною.

Основні корисні копалини: мідно-молібденові, мідно-колчеданові, поліметалеві руди, золото. Є родовища залізних руд, нефелінових сієнітів, бентонітових глин, кам'яної солі. Значні поклади будівельних матеріалів (мармур, доломіти, туф, пемза та ін.), мінеральні джерела.

Клімат Вірменії відзначається великою різноманітністю. Республіка розташована у субтропічному поясі. На формування клімату великий вплив мають особливості рельєфу. Клімат на рівнинах і в передгір'ях — сухий континентальний (пересічна температура липня +24°С, +26°С, січня — -5°С), у середньогір'ї — помірний (пересічна температура липня — серпня + 18°С, січня — від -2°С до -8°С), у високогір'ї — холодний (пересічна температура липня від +10°С до +15°С, січня — від -9°С до -14°С), на крайньому сході — сухий субтропічний. Середньорічна кількість опадів 200- 300 мм. — на Араратській рівнині, до 800 мм. — у горах. Ріки Вірменії належать до басейну Араксу і Кури. Головна ріка — Аракс (прикордонна) із притоками Раздан, Арпа та Воротан. їх використовують для зрошування та як джерело гідроенергії. В республіці понад 100 гірських озер, найбільше з них — Севан.

У ґрунтовому покриві переважають гірські чорноземи, головним чином, на вулканічному плато. У Середньоараксинській западині (до висоти 900 м.) поширені світло-бурі ґрунти (майже всюди розорані й окультурені) з ділянками засолених ґрунтів; у передгір'ях до висоти 1400 м. — темно-бурі, до висоти 1800 (на сході до 800 м.) — каштанові; в лісових районах — коричневі та бурі лісові; у верхньому поясі гір — гірсько-лучні ґрунти.

У Вірменії різноманітний видовий склад рослинності (близько 3200 видів). На Араратській рівнині — напівпустельна полинова й пустельна, у степах — ковилова й типчакова рослинність. На кам'янистих схилах — колючі чагарники. Під лісами (бук, дуб, граб) і чагарниками знаходиться близько 13% території Вірменії (особливо на півночі). У верхній частині гірських схилів — субальпійська і альпійська рослинність. На території республіки створені заповідники.

Населення і культура. На початок 2000 р. населення Вірменії становило 3,7 млн. осіб. У віковій структурі населення питома вага осіб до 14 років становила 24%, 15-64 років — 66%, старших 64 років — 10%. Природний приріст — від'ємний і дорівнює -0,3% . Дитяча смертність — 2,6% . Очікувана тривалість життя у чоловіків дорівнює 67,2 років, а у жінок — 73,6 років.

Рівень урбанізації у Вірменії сягає 69%. Найбільші міста у республіці — Єреван, Кумайрі, Ванадзор.

Найбільше зайнятого населення є у галузях сільського господарства, лісівництва і рибного господарства — 42,6%; у сфері послуг — 38,3%; у промисловості — 15,0%; у будівництві — 4,1%.

Розміщене населення нерівномірно і знаходиться у прямій залежності від особливостей рельєфу: найбільш густо заселені долинні частини між-гірських котловин і на гірських плато. Скоротилось число високогірних дрібних сіл, зростає кількість крупних сіл. Середня щільність населення —124 особи/км2.

За національним складом населення Вірменія дуже однорідна країна. 93% населення — вірмени (3,4 млн. осіб). Чисельність етнічних меншин — 7%, тобто 0,3 млн. осіб. Найчисельнішою етнічною меншиною є азербайджанці — 3%, або 0,1 млн. осіб. Далі за чисельністю йдуть курди — 2% і росіяни — 2%, тобто по 0,07 млн. осіб.

Вірмени розсіяні по 70 країнах світу: США, Ірані, Франції, Лівані, Туреччині, Сирії та інших країнах. їх загальна чисельність там понад 2 млн. осіб.

Вірменська діаспора утворилася як результат національних і релігійних переслідувань, гонінь і насильних переселень, особливо в останні десятиріччя існування султанської Туреччини (кінець XIX — поч. XX ст.).

Антропологічно вірмени відносяться до передньоазіатського, чи арменоїдного типу південної гілки європеоїдної раси, формування якої хронологічно збігається з епохою неоліту.

Вірменська мова утворює особливу вітку в індоєвропейській мовній сім'ї. Водночас вона має окремі спільні елементи з кавказькими мовами.

Конфесійний склад населення Вірменії досить однорідний: 95% населення — християни (вірмени — монофізити, росіяни — православні), 5% населення — мусульмани (азербайджанці та курди).

Вірменська церква — одна з найдревніших християнських церков. Християнство стало проникати у Вірменію ще до II ст. через сірійські міста, а утвердилось як офіційна релігія у 301 р. Вірменська церква виробила своє вчення і з 506 р. стала самостійною. На чолі вірменської церкви стоїть верховний патріарх — католикос всіх вірмен.

Географія господарства. Вірменія — країна розвиненої кольорової металургії, машинобудування, хімічної, харчової промисловості, виробництва будматеріалів, виноградарства, плодоовочівництва, овочівництва.

За питомою вагою переважає виробнича сфера. Питома вага виробничої сфери і сфери послуг співвідноситься як 79% до 21%.

Промисловість. Питома вага промисловості у господарстві Вірменії становить 35%. Провідні галузі: машинобудування й металообробка, хімічна та нафтохімічна, легка й харчова, кольорова металургія та виробництво будматеріалів. Електроенергетика представлена Севано-Разданським каскадом ГЕС (6 станцій), Воротанським каскадом ГЕС, кількома ТЕС та Вірменською АЕС.

Машинобудування характеризується розвитком трудомістких неметаломістких галузей (електронна, радіотехнічна, приладобудівна, електротехнічна промисловість, точне верстатобудування), а також автомобілебудування, виробництво компресорів, гідронасосів, пасажирських ліфтів. Основні центри: Єреван, Кумайрі, Ванадзор, Чаренцаван, Абов'ян, Спітак, Діліжан, Раздан.

Хімічна і нафтохімічна промисловість дає синтетичний каучук, хімічні волокна, азотні добрива, сірчану кислоту тощо. Основні центри — Єреван, Ванадзор, Алаверді.

Кольорова металургія представлена виробництвом міді, алюмінію, концентратів, молібдену, свинцю, золота та ін. Основні центри: Каджаран, Алаверді, Кафан, Єреван, Зод, Агарак, Арарат.

Промисловість будматеріалів базується на використанні унікальних вулканічних порід — туфів, пемзи, а також вапняків, гранітів і мармуру. Виробляють легкі наповнювачі та вироби із них, облицювальні і стінові блоки з туфів, цемент, залізобетонні та бетонні конструкції. Є підприємства, що виробляють скло і фарфор.

Найменший спад спостерігається у харчовій промисловості. З галузей харчової промисловості виділяються вино — коньячна і плодоовочеконсервна. Діють підприємства м'ясо — молочної, цукрової та тютюнової промисловості, розливу мінеральних вод. У легкій промисловості найбільш розвинені текстильна, особливо трикотажна, швейна і взуттєва, а також виробництво килимів.

Сільське господарство. Питома вага сільського господарства становить 44%.

Важливе значення має зрошування. Діє кілька зрошувальних каналів.

У рослинництві переважають виноградарство та плодівництво, вирощування технічних (тютюну, герані, цукрових буряків) та овоче-баштанних культур. Вирощують зерно, картоплю, овочі, плоди та ягоди, виноград.

Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби молочно-м'ясного напряму та вівчарстві м'ясо — вовняного напряму.

Транспорт і зв'язок. У загальному вантажообігу республіки понад 55% припадає на залізничний транспорт. Основні залізничні лінії: Єреван-Кумайрі, Єреван — Севан та Єреван-Нахичиван. Діють міжнародні авіалінії: Єреван — Бейрут та ін.

Газ надходить з Азербайджану трубопроводом Карадаг — Єреван та з Росії.

Близько 80% зовнішньоторговельного обігу Вірменії припадає на Росію та Білорусь. Інші важливі зовнішньоекономічні партнери — Туркменістан та Іран.Експорт: електро- і радіотехнічні вироби, мідь, вино — коньячна продукція; імпорт: природний газ, нафта, лісоматеріали, цукор.

Внутрішні відмінності. У межах Вірменії виділяється п'ять природно-історичних районів (ашхари або міри): Араратський, Ширакський, Гугаркський, Севанський і Сюнікський.

Як за географічним положенням, так і за рівнем господарського розвитку центральне місце займає Араратський район. Територіально він збігається з лівобережною частиною Араратської котловини, що утворює обширний амфітеатр між прикордонною рікою Аракс і горами, які оточують котловину з півночі. На відносно невеликій рівнинній території (6 тис. км2) чергуються вертикальні природні пояси — від напівпустельного до гірсько-тундрового.

Тут проживає 55% населення країни, виробляється 65% валової промислової продукції та 50% сільськогосподарської продукції. В районі знаходиться половина площ зрошуваних земель. До висоти 1000 м. над р. м. землі розорані і окультурені. Середня щільність населення району найвища у республіці — до 400 осіб/км2.

Серед багатьох міст району знаходиться столиця держави — Єреван — важливий промисловий, транспортний і культурний центр країни. Особливе місце займає Ечміадзін — столиця вірменської держави раннього середньовіччя. Він відомий як центр вірменської апостольської церкви.

Ширакський район — житниця держави, знаходиться на північному заході Вірменії і займає 1/10 території республіки. Більша частина території зайнята Ширакською рівниною.

За щільністю населення і рівнем економічного розвитку цей район поступається лише Араратському. Провідними є текстильна (бавовняна) і машинобудівна галузі (верстатобудування, електротехнічна, приладобудування), видобуток і обробка природних будівельних матеріалів (головним чином, вулканічних туфів), а також харчова промисловість.

У сільському господарстві розвиваються як землеробство, так і тваринництво. Вирощують озиму пшеницю, цукровий буряк, кормові трави.

Центральне місце в районі займає м. Кумайрі.

Місто Артік — центр видобутку рожевого вулканічного туфу.

Гугаркський район займає північно-східну частину республіки. Це гористий район. Тут знаходиться головний центр мідної промисловості — м. Алаверді. Виникли нові галузі — хімічна, машинобудівна, промисловість будівельних матеріалів, легка і харчова. У сільському господарстві головне місце займає тютюнництво, плодівництво, картоплярство, виноградарство і тваринництво.

Господарський і культурний центр — Ванадзор — третє за величиною місто держави. Тут проживає 76 тис. осіб. Багато підприємств хімічної, машинобудівної і легкої промисловості.

Місто Спітак зазнало великої руйнації внаслідок землетрусу.

Місто Іджеван славиться килимарством, Діліжан — розвиненим машинобудуванням і рекреацією.

Севанський район. У даному районі збудовано Севан-Разданський іригаційно-енергетичний комплекс, що призвело до порушення екологічної рівноваги в районі озера. Промисловість представлена підприємствами машинобудівної, легкої, харчової та інших галузей.

Серед міст виділяються: Камо, Севан, Раздан. Розвивається туристський комплекс.

Сюнікський район — найбільший (займає 1/4 площі країни) за територією і найменший за кількістю населення (менше 7%). Це переважно гірський район, що найменш освоєний у господарському відношенні. Значну площу тут займають сухі субтропіки і лісові масиви.

Провідна галузь промисловості — кольорова металургія (становить 50% валового національного продукту — мідь, молібден, поліметалеві руди). Друга галузь промисловості — машинобудування (електротехнічне і приладобудування). Функціонує каскад ГЕС на р. Воротан.

Це район вівчарства, скотарства, тютюнництва і плодівництва.

Міста невеликі і виконують локальні функції. Серед них виділяються промислові центри: Кафан з мідними і поліметалевими рудниками, машинобудівна і харчова промисловість; Горіс, де розвинені електротехнічна, легка і харчова галузі промисловості; Каджаран, Сісіан, Мегрі і відомий курортний центр Джермук з цінними мінеральними джерелами — аналогом джерел в Карлових Варах у Чехії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua