Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 11. АЗІЯ

1. ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

АЗЕРБАЙДЖАН

 

Площа — 86,6 тис. км2.

Населення — 7,8 млн. осіб.

Столиця — Баку (1,8 млн. осіб).

Географічне положення. Республіка Азербайджан розташована у Західній Азії, східній частині закавказького регіону. Кордони Азербайджану чітко окреслені гірськими рубежами — Великим Кавказом, Малим Кавказом і Талишем. На півночі республіка межує з Росією, на північному заході з Грузією, на південному заході — з Вірменією, на півдні — з Іраном. На сході Азербайджан омивається Каспійським морем, через акваторію якого має прямі виходи на Туркменістан і Казахстан. Республіка має анклав — територію Нахичиванської автономії, яка знаходиться між Вірменією, Іраном та Туреччиною. Отже, Азербайджан на крайньому південному заході через Нахичиван межує з Туреччиною. У складі Азербайджану формально знаходиться Нагірно-Карабаська автономія, в якій проживає 87% вірмен. Найбільша протяжність Азербайджану з півночі на південь — 375 км., зі заходу на схід — 485 км.

Історико-географічні особливості. Територія Азербайджану населена ще з часів раннього палеоліту. Зародком перших державних утворень на території Азербайджану стали племінні союзи манеїв, мідян. У І тисячолітті до Христа на території Азербайджану жили племена каспів, кадусіїв, албанів. Племінні союзи манеїв у 9 ст. до Х р. утворили державу Мана (столиця — м. Ізірту). У 70-х роках VII ст. до Х р. на півдні Азербайджану і на території сусідніх країн виникла Мідійська держава. У середині VI ст. до Христа Мідія розпалася під ударами давньоперсидської держави Ахеменідів. Після розгрому останньої Олександром Македонським наприкінці IV ст. до Х р. на території Азербайджану виникла держава Атропатена Атрпатакан, Адербайган, Азербайджан) зі столицею м. Газакою. На території сучасного Азербайджану і південного Дагестану на межі нової ери утворилася держава Албанія.

У III-V ст. в Азербайджані в основному склалися феодальні відносини. З середини III ст. Азербайджан перебував під владою іранської держави Сасанідів. У IV ст. територія Азербайджану стала ареною руйнівних воєн між Римською імперією та Іраном.

Наприкінці V- поч. VI ст. в Азербайджані почався маздакітський рух.

На початку VIII ст. Азербайджан був підкорений арабським Халіфатом. У другій половині ІХ- першій половині X ст. в умовах розкладу арабського Халіфату, в Азербайджані утворилося кілька феодальних держав, серед яких виділялися володіння Ширваншахів і Шеддадидів. Встановлювалися зв'язки з Київською Руссю. У середині XI ст. Азербайджан зазнав навали сельджуків. Після ослаблення влади сельджуків у XII ст. підносяться держави Ширваншахів, Ільдегізидів та ін.

У ХІ-ХІІІ ст. в основному сформувалася азербайджанська народність. Монголо-татарська навала у 30-х роках XIII ст. спустошила країну і надовго затримала її історичний розвиток. У 1387 р. на територію Азербайджану вдерлися війська Тимура. Наприкінці XIV-XV ст. після падіння влади монголів зміцніла держава Ширваншахів.

На початку XVI ст. на азербайджанських землях утворилася держава Сефевідів. Вона об'єднувала майже всі землі Азербайджану, що сприяло піднесенню господарського і культурного життя. Однак зміни напряму світових торговельних шляхів, війни між Сефевідською державою і Туреччиною, феодальні міжусобиці призвели до падіння темпів соціально-економічного розвитку країни. Наприкінці XVI ст. Азербайджан почав перетворюватися на одну з окраїн Ірану.

У другій половині XVIII ст. на території Азербайджану сформувалося близько 15 державних утворень. У 1803-1805 pp. до Росії було приєднано ряд азербайджанських ханств: Карабахське, Шекинське, Гянджинське. За Гюлістанським (1813) і Туркманчайським (1828) договорами між Іраном і Росією північний Азербайджан був приєднаний до Росії, а південний Азербайджан залишився у складі Ірану.

Розвиток промисловості, особливо нафтової, сприяв створенню умов для консолідації азербайджанської народності в націю.

У травні 1918 р. було проголошено створення незалежного Азербайджану. У квітні 1920 р. влада перейшла до Азревкому, який проголосив Азербайджанську PCP.

У березні 1922 р. Азербайджан увійшов до Закавказької Федерації, а 30 грудня 1922 — до Союзу PCP. У складі Азербайджанської PCP утворено Нагірно-Карабаську автономну область (7.7.1923) і Нахичиванську АРСР (9.2.1924 p.). 5.12.1936 p. Азербайджан ввійшов до Союзу PCP на правах союзної республіки.

У 1991 р. Азербайджан проголосив незалежність і став членом СНД.

У 1988 р. розпочалися військові зіткнення між вірменами Нагірного Карабаху і азербайджанцями, внаслідок чого Карабах став фактично незалежним від Азербайджану. Карабах підтримала Вірменія, що призвело у 1992 р. до вірмено-азербайджанської війни. У результаті цієї війни Нагірний Карабах та ряд південно-західних районів Азербайджану перейшли під контроль Вірменії.

Сучасний адміністративно-територіальний устрій республіки Азербайджан існує з 1993 р. Офіційно Азербайджан поділяється на Нахичиванську Республіку (з шістьма районами), 59 сільських адміністративних районів (при цьому 9 районів де-факто є у складі Вірменії) і 7 територій міських рад.

Форма правління в Азербайджані — президентська республіка (з 1995 p.).

Природні умови та ресурси. Гори займають близько 2/3 території Азербайджану. Між ними знаходиться обширний міжгірський прогин, основною частиною якого є Куринська рівнина. Ділянка, що лежить нижче від рівня моря (у т. ч. Ленкорань), займає 1/5 рівнинної території. Берегова лінія розчленована мало. Найбільший півострів — Апшеронський, є затоки та архіпелаги. На півночі простягаються хребти Великого Кавказу — Головний, або Вододільний, та Боковий; на заході і південному заході — система Малого Кавказу: хребти Шахдагський, Муровдаг, Карабахський та Карабахське нагір'я; на південному сході — Талишські гори. Внутрішню частину Азербайджану займає Куро-Араксинська низовина, яка поділяється на Ширванську, Мільську та Муганську рівнини. Вздовж морського узбережжя розкинулись низовини.

Азербайджан серед усіх південно-кавказьких держав найбільш багатий корисними копалинами. Серед них особливе місце належить нафті, найбільші родовища якої розташовані на Апшеронському півострові. Не менш важливе значення має і газ. Поблизу Гянджі є родовища лікувальної нафти — нафталану. Залізорудне родовище (Дашкесан) найбільше на Південному Кавказі. Потужне родовище алунітів (алюмінієва сировина) є у районі Заглика. Неподалік від Дашкесану є запаси руд кобальту, сірчаного колчедану. У межах Нахичиванської автономії видобувають кам'яну сіль, руди миш'яку, молібдену. Азербайджан багатий на поліметалеві руди, будівельні матеріали.

Клімат на території Азербайджану різноманітний: на Куро-Араксинській низовині — сухий субтропічний, на Ленкоранській низовині — вологий субтропічний, у передгірських і гірських районах — помірний, помірно холодний і холодний.

Опади розподіляються вкрай нерівномірно: від 200 мм. за рік (південь Апшеронського п-ва) до 1600 мм. (південь Ленкоранської низовини).

Усі ріки течуть в Каспійське море. Одні з них впадають в Куру, інші — в її найбільшу притоку Аракс, інші — безпосередньо в море. Найбільшого розвитку річкова мережа досягла на висотах 1000-2500 м. Головна ріка — Кура з притоками Араксом і Алазані, які використовуються для зрошення та одержання гідроенергії. На Курі створено Мінгечаурське водосховище.

На низовинах переважають сіроземи й лучні ґрунти, у т. ч. солончаки з напівпустельною і степовою рослинністю, на Ленкоранській низовині — жовтоземи, в передгір'ях — коричневі й каштанові, в горах — бурі гірсько-лесові та гірсько-лучні ґрунти.

Рослинність Азербайджану різноманітна (понад 4100 видів). Схили гір (особливо південні схили Великого Кавказу) вкриті широколистяними лісами (бук, граб, дуб), ближче до вершин переважають субальпійські й альпійські луки. На східних схилах Талишських гір — реліктові ліси з каштанолистого дуба, залізного дерева, хурми та ін. Є плантації чаю, цитрусових, фейхоа, що чергуються з овочевими полями і виноградниками. В Азербайджані найбільш розповсюдженим є напівпустельний ландшафт. Фауна налічує близько 12 тис. видів. Функціонує 8 заповідників.

Населення і культура. На початок 2000 р. населення Азербайджану становило 7,8 млн. осіб. У віковому складі населення питома вага осіб до 14 років — 30%, 15-64 років — 63%, старших 64 років — 7%. Азербайджан — наймолодша за віковим складом країна на Південному Кавказі. Природний приріст населення — 0,5‰. Дитяча смертність — 3,6% . Очікувана тривалість життя чоловіків становить 65,5 року, жінок — 74,1 року.

Рівень урбанізації сягає 57%. Найбільше місто — столиця Баку (1,8 млн. осіб). У цій агломерації сконцентрована майже половина всього міського населення. Великими містами є старовинна Гянджа, молоді промислові центри — Сумгаїт, Мінгечаур, Дашкесан і Шемаха (древня столиця Ширзана).

Найбільша кількість зайнятого населення у сфері послуг — 57%, у сільському та рибному господарстві — 31,9%, у промисловості — 6,9%, у будівництві — 4,2%.

Азербайджан — одна з найбільш густозаселених територій Південного Кавказу. Середня густота населення — 88,9 осіб/км2. Найгустіше заселені території Апшеронського півострова, Ленкоранський район, передгірські зони. Низькою густотою виділяються високо-гірські райони і засушливі рівнини. Найрідша мережа населених пунктів є в гірських районах. Вони невеликі — від 100 до 500 жителів.

За національним складом основним населенням є азербайджанці — 85,4% (6,6 млн. осіб). Чисельність етнічних меншин — 14,6%, тобто 1,1 млн. осіб. Найчисельнішою етнічною меншиною є росіяни — 4%, або 0,3 млн. осіб. Далі за кількістю йдуть вірмени — 2%, або 0,2 млн. осіб. Проживають також інші етнічні меншини (лезгини, євреї, татари, аварці, українці, грузини, тати та ін.), кількість яких дорівнює 8,6%, або 0,6 млн. осіб.

За межами Азербайджану азербайджанці живуть головним чином в Ірані (10,0 млн. осіб), Грузії (понад 256 тис.), Вірменії (понад 161 тис.), а також в Росії (понад 152 тис.). Вірмени в межах Азербайджану проживають переважно в Нагірному Карабасі, а також в Нахичивані і містах Баку, Гянджі, Шемасі та ін. Дагестанські народи — лезгини, аварці та ін. — населяють північні райони; росіяни живуть в Баку, Сумгаїті, Мінгечаурі та інших поселеннях. Татари і євреї живуть розсіяно серед інших етнічних меншин, переважно в містах і районних центрах.

У числі давніх мешканців краю слід згадати іраномовних татів, талишів, курдів, а також грузинів-інгілойців. Азербайджанці, а також тати, талиші і частково курди відносяться до особливого каспійського антропологічного типу південних європеоїдів.

Азербайджанська мова належить до огузької — південно-західної групи тюркських мов. Проникнення тюркської мови на територію країни відносять до IV-V ст., коли тут почали селитися кочові племена болгар і гунів. У наступні віки сюди періодично проникали і осідали тюрки — хазари.

Віруючі азербайджанці сповідують іслам, переважно шиїтського спрямування, який став панівною релігією у VПI-X ст., в період входження Азербайджану до Арабського халіфату. У процентному відношенні мусульмани — шиїти становлять 62%, мусульмани — суніти — 26%, християни — 12%.

В Азербайджані збереглося багато архітектурних пам'ятників: палаци шахів, мавзолеї, мечеті, а також старовинні східні лазні.

Географія господарства. Азербайджан — індустріально-аграрна країна з розвиненими нафтовою і газодобувною промисловістю та пов'язаними з ними хімічною і нафтохімічною, електротехнічною промисловістю, машинобудуванням і чорною металургією. Важливе значення має також шовкова, текстильна, виноробна і плодоовочеконсервна промисловість. У сільському господарстві найбільш розвинені бавовництво, виноградарство, овочівництво, садівництво, шовківництво, тютюнництво, вирощування чайного листу та пасовищне скотарство.

Промисловість. Питома вага промисловості у господарстві Азербайджану становить 32%. Центральну ланку у галузевій структурі промисловості займає паливно-енергетичний комплекс (68%).

Азербайджан — один із найстаріших у світі районів видобутку нафти і газу. Запаси нафти оцінюються у 4 млрд. т. (80% з них — морські поклади). Розподіл родовищ Каспійського шельфу проведено між Азербайджаном і Росією. Суперечності за окремі родовища виникли між Азербайджаном і Туркменістаном. Експлуатація родовищ і переробка нафти ведеться в рамках державної нафтової компанії (ДНКАР). Потужність НПЗ компанії становить 20 млн. т нафти в рік, вони завантажені приблизно на 50%. Нафтопродукти, у т.ч. дизельне паливо, експортуються в Іран. Нафту видобувають на Апшеронському півострові, Куро-Аракській низовині та на морських промислах у Каспійському морі (Нафтові Камені). Газ — головним чином у Карадаг-Дуванинському та Зиря-Гюргянському районах. Нафто- й газопереробна промисловість зосереджена переважно навколо Баку. На її базі хімічна й нафтохімічна промисловість виробляє мінеральні добрива, сірчану кислоту, каустичну соду, синтетичний каучук, шини, сажу тощо (Сумгаїт, Баку, Мінчегаур, Сальяни).

На нафту, газ і гідроресурси Кури (Мінгечаурська і Шамхорська ГЕС) спирається електроенергетика республіки. 90% електроенергетики дають великі ТЕС. Електроенергетика представлена Мінгечаурською, Варваринською, Тертерською, Араксинською, Зейхурською ГЕС, Північною та Алі-Байрамлинською теплоелектроцентралями. Збудовані Новоазербайджанська ТЕС і Шамхорська ГЕС.

З нафтодобувною і нафтопереробною промисловістю тісно пов'язаний розвиток хімічної, машинобудівної, чорної металургії, електротехнічної промисловості. Чорна металургія (Сумгаїт) постачає нафтовикам труби. З місцевої і привізної сировини виплавляють алюміній (Сумгаїт). Чорна і кольорова металургія представлена заводами: трубопрокатним і алюмінієвим (Сумгаїт), алюмінієвим (Гянджа) і сталевих канатів (Баку).

Спеціалізація машинобудування визначена розвитком паливно-енергетичного комплексу. Випускаються нафтове і газове устаткування: бурові вишки, установки, насоси, бурильні інструменти. Представлені інші галузі машинобудування: приладобудування, електро- і радіотехніка (Баку, Гянджа).

Розвинені сільськогосподарське машинобудування, суднобудування, виробництво устаткування для харчової промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Основні центри: Баку, Гянджа, Мінгечаур, Ханкенді, Нахичиван, Куба.

Видобувають і збагачують сірчаний колчедан, залізну й поліметалеві руди (Дашкесан, Алунітдаг, Чирагідзор та ін.).

У галузевій структурі значну частку посідає легка і харчова промисловість. Серед галузей легкої промисловості розвинені бавовняна (Баку, Гянджа, Мінгечаур), шовкова (Шекі, Ханкенді), вовняна (Баку, Гянджа), трикотажна, швейна, шкіряно-взуттєва (Баку, Гянджа, Ханкенді), виробництво килимів (Гянджа, Куба).

У харчовій промисловості виділяються м'ясна й молочна, маслоробна й сироварна, тютюново-ферментаційна, борошномельна, коньячна, чайна, плодоовоче- й рибноконсервна галузі. Її основні центри: Баку, Гянджа, Геокчай, Худат, Нафточала, Ленкорань, Нахичиван, Шекі, Наріяма-Набад.

Сільське господарство. Питома вага сільського господарства у господарстві Азербайджану становить 27%. Понад 80% валової продукції землеробства одержують на зрошуваних землях. Найбільші зрошувальні канали: Зерхньоширванський, Верхньокарабахський і Самур-Апшеронський; водосховища: Джейран-Батанське, Акстафинське, Арпачайське, Араксинське.

Сільське господарство займає важливе місце в економіці країни. Загальна площа земель 8,7 млн га. Сільськогосподарські угіддя — 4 млн. га., у т. ч. 32% — орні землі.

За площею посівів перше місце займають зернові культури (пшениця, рис, озимий ячмінь). Однією з провідних галузей сільського господарства є бавовництво. Посіви бавовнику зосереджені переважно на Куро-Араксинській низовині та в Приараксинській долині. У передгір'ях Великого й Малого Кавказу вирощують високоякісні сорти тютюну, на Ленкоранській низовині — чай. Із зернових, посіви яких зосереджені головним чином у передгір'ях та на півдні Муганської рівнини, переважає пшениця. Вирощують також кукурудзу, ячмінь, рис. Азербайджан — країна раннього овочівництва. Розвинені садівництво й виноградництво. Поширені субтропічні культури: гранат, інжир, айва, японська хурма, мигдаль, цитрусові. Одна з найстаріших галузей сільського господарства — шовківництво — відіграє важливу роль в економіці країни.

Тваринництво м'ясо — вовняного і м'ясо — молочного напрямів. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець і кіз. Велике значення має напівтонкорунне вівчарство (у передгір'ях і на рівнинах).

Транспорт і зв'язок. У загальному вантажообігу 60% припадає на залізничний транспорт. Протяжність залізниць — 1800 км. Майже всі залізниці електрифіковані. Через Азербайджан проходить транзитна залізнична магістраль з Росії в Іран (на Тебріз).

За обсягами перевезень друге місце займає морський транспорт. Функціонує паромна переправа Баку-Туркменбаші (кол. Красноводськ, Туркменістан). По р. Курі здійснюється судноплавство.

Значна частина вантажів і пасажирів перевозиться автомобільним транспортом. Довжина автошляхів більше, ніж у 10 разів перевищує довжину залізниць і становить 21 тис. км.

Авіалінії сполучають Баку з багатьма містами зарубіжних країн.

Певну роль відіграє трубопровідний транспорт, зокрема нафтопроводи Баку-Батумі (Грузія) та Алі-Байрамли-Баку, а також газопроводи Карадаг-Акстафа з відгалуженнями на Тбілісі (Грузія) і Єреван (Вірменія), Карадаг, Сумгаїт та ін. У Баку діє метрополітен.

Основну частину імпорту (65%) становлять продовольчі товари. У структурі експорту висока питома вага енергоносіїв і енергоємних матеріалів —- 85%.

60% товарообігу в зовнішній торгівлі припадає на Росію. Іншими важливими зовнішньоекономічними партнерами є Іран, Туркменістан та Україна.

Внутрішні відмінності. Під впливом природно-географічних та історичних факторів, а також у процесі поглиблення внутрішнього територіального поділу та інтеграції праці в межах Азербайджану склались райони з різною господарською спеціалізацією і своєрідністю культурно-побутових традицій населення. Виділяють шість таких районів.

Апшеронський район включає Апшеронський півострів, а також прилягаючі до нього зони. Займаючи 7% території, він охоплює 28% населення країни. Тут склався потужний комплекс з нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості, нафтогазохімією і хімією, машинобудуванням, легкою і харчовою промисловістю. Цей район дає понад 70% всієї продукції Азербайджану. На півострові і прилеглих акваторіях розробляються родовища нафти і газу.

Води Самур-Апшеронського каналу і Джейран-Батанського водосховища зрошують навколишні землі, на яких ростуть маслини, мигдаль і т.д. Створено десятки індустріально-сільськогосподарських об'єднань, тваринницьких комплексів, птахофабрик та переробних підприємств: маслинна фабрика, консервні заводи, м'ясо — молочні підприємства. У північній частині Апшерону, на морському узбережжі, розкинулась зона курортів і відпочинку.

Головним центром економіки і культури країни є столиця Азербайджану — Баку. У поняття "Великий Баку" входять багаточисельні робітничі селища. Територія Великого Баку охоплює близько 2200 км2. У ньому проживає 1/4 всього населення і 1/2 міського населення країни. Тут сконцентровано 1/2 промислового потенціалу Азербайджану. Сучасний Баку — багатогранний господарський, науковий і культурний центр країни. Тут знаходиться потужний порт вивозу нафти.

На північному заході Апшерону, в 35 км. від Баку, розташований другий за величиною промисловий, науковий і культурний центр — Сумгаїт. Найбільші його підприємства — трубопрокатний, алюмінієвий заводи та ін.

Шемахсько-Хачліаський район розташований на півночі Азербайджану. На території району, який займає 15% площі країни, проживає 10% населення Азербайджану. Це важлива плодоовочева база країни. Природні умови сприятливі для розвитку садівництва, овочівництва і зернового господарства. Район дає третину фруктів (20% валового збору винограду) і половину овочів.

Тваринництво переважно м'ясо — молочного і м'ясо — вовняного напрямку.

Найважливішим центром району є м. Шемаха — старовинне місто, багате на історичні пам'ятки (караван-сарай, джума-мечеть та ін.). Важливий господарський і адміністративний центр — Куба, старовинне і красиве місто. В околицях збереглося багато історичних пам'яток XIX ст.

Центром нафтогазовидобутку і газопереробки є м. Сіазань. Місто Хачмас — центр консервної промисловості. Поблизу курортний центр Натрань і туристичні бази.

Куро-Араксинський район займає південно-східну частину країни. Це район інтенсивного субтропічного господарства, раннього овочівництва, зернового господарства. У районі зосереджені майже всі посіви бавовнику, створені бавовноочисні заводи та інші підприємства, що обслуговують бавовництво. Тут розкинулись чайні плантації і сади з цитрусовими і фейхоа. Ближче до узбережжя сади чергуються з овочевими полями і виноградниками. Західна зона — гірські та передгірські райони Талишу — вкрита густими лісами з дуба, граба, залізного дерева та багатьох ендемічних рослин.

Субальпійські високогірні луки — прекрасна база для розвитку тваринництва. На Каспійському узбережжі створений рибогосподарський комплекс.

Промисловість зосереджена в Алі-Байрамли, Сальянах, Ленкорані та інших містах.

Основні міста — Мінгечаур, Євлах, Барда (столиця середньовічного Азербайджану), Ленкорань.

Гянджинський район займає північний захід Азербайджану. На район припадає близько 25% території країни. Він займає друге місце за рівнем промислового розвитку. На базі цінних корисних копалин створена потужна гірничо-видобувна і гірничо-хімічна промисловість, кольорова металургія. Розвинені сільське господарство і на його основі — легка і харчова галузі промисловості.

Район забезпечує більше ніж половину тютюну, рису, кукурудзи. На частку виноградарсько-виноробного агропромислового комплексу припадає понад 25% виноградних садів і 25% виробництва вина і виноробної продукції. Розвинені овочівництво і зернове господарство. Цей район — основний виробник картоплі та розведення тонкорунних овець і корів молочних порід.

У районі гірського озера Гейгьоль, в долинах гірських рік і на високогірних луках є прекрасні умови для відпочинку, створено курорт і лічницю Нафталан.

Міста: Гянджа — великий промисловий, культурний і науковий центр Азербайджану; Дашкесан — центр гірничорудної промисловості; Ханлар — центр виробництва високоякісних коньяків і шампанських вин; Шекі — місто шовкообробної промисловості; Закатали — центр сільськогосподарського виробництва і харчової промисловості; Білокани — центр харчової, деревообробної і гірничо-видобувної промисловості.

Карабах — займає південно-західну частину Азербайджану. Це типово гірський край, який фактично знаходиться під контролем Вірменії.

Провідні галузі господарства — легка (шовкова, шкіряно-взуттєва) і харчова. У долинах рік розвинені виноградництво, шовківництво і виробництво зерна; місцями — тютюнництво, овочівництво і плодівництво. Це важливий район тваринництва (розводять овець і велику рогату худобу).

Столиця Карабаху — Ханкенді (Степанакерт). Центри — м. Лачин, Кубатли, Кельбаджар.

Відомий бальнеологічний курорт Істісу, аналог знаменитих Карлових Вар.

Нахичиван — анклав, відділений територією Вірменії та Ірану від основної території Азербайджану. Розташований на південному заході. Охоплює територію Нахичиванської автономії. Площа його — 5500 км2. Це гірська країна, 30% її території лежить на висоті 600-1100 м над р. м.

Там розробляються мідно-молібденові і свинцево-цинкові родовища, кам'яна сіль, золото і миш'як. Багато джерел мінеральних вод.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні субтропічних культур, винограду, кісточкових фруктів, тютюну і твердих сортів пшениці. Повсюдно розвинене тваринництво, головним чином вівчарство. Більше ніж половина валової продукції промисловості припадає на харчову промисловість (виноробну, розлив мінеральних вод, маслосироварну, консервну, м'ясну, борошномельну, тютюнову та інші галузі).

Друге місце за обсягом валової продукції займає легка промисловість: шовкова — Ордубад, трикотажна, швейна — Нахичиван. Розвинені електроенергетична, електротехнічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів, меблева промисловість.

Столиця — Нахичиван.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua