Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 11. АЗІЯ

1. ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

ГРУЗІЯ

 

Площа — 69,7 тис. км2.

Населення — 5,4 млн. осіб.

Столиця — Тбілісі (1,25 млн. осіб).

Географічне положення. Республіка Грузія розташована в центральній та західній частинах Закавказзя, що прилягає до Чорного моря. На півночі країна межує з Росією, на сході і південному сході — з Азербайджаном, на півдні — з Вірменією і Туреччиною, на заході — омивається Чорним морем. Сухопутні кордони Грузії проходять, як правило, по горах та інших природних рубежах. По Чорному морю Грузія має сусідство з Росією і Туреччиною, Україною, Болгарією і Румунією. Чорноморське положення Грузії сприяє розвитку різнобічних зв'язків з країнами Середземномор'я та виходу на важливі міжнародні шляхи.

Грузія як суверенна незалежна держава утворилась у 1991 р. (після розпаду СРСР). Грузія — президентська республіка.

У зв'язку з прийняттям у 1995 р. нової конституції, в Грузії була здійснена реформа адміністративно-територіального поділу. Згідно з нею, у Грузії виділяється 9 країв: 1. Самегрело-Верхня Сванетія; 2. Рача-Лечхумі і Нижня Сванетія; 3. Гурія; 4. Імеретія; 5. Месхет-Джавахетія; 6. Шіда Картлі; 7. Квемо Картлі; 8. Мухета-Мтіанеті; 9. Кахетія. Крім цього, особливий статус отримали республіки Аджарія і Абхазія і міста республіканського підпорядкування Тбілісі та Поті. До її складу входять Абхазія, Аджарія та Південна Осетія. Країна поділяється на 65 адміністративних районів, має 51 місто і 62 селища міського типу. У 1992 р. Грузія, як і інші закавказькі республіки (Азербайджан і Вірменія), вступила в нове регіональне утворення — Чорноморську зону економічного співробітництва (ЧЗЕС). На Чорному морі Грузія має традиційні інтереси, вона ще з часів Колхідського царства успішно освоювала його для торгівлі з далекими країнами.

Історико-географічні особливості. Перші державні утворення виникли в північно-західній частині Грузії наприкінці ІІ- на початку І тисячоліття до Христа. На цій же території в результаті об'єднання споріднених племен виникли дві держави: на Заході — Колхіда (приблизно в VI ст. до Христа) і на Сході — Іверія (ІV-ІІІ ст. до Христа). В 65 р. до Христа Грузію підкорив Рим. У II—VI ст. в західній Грузії існувало Лазьке царство (Егрісі). В III—IV ст. поширилося християнство. З IV ст. Іверії довелося вести боротьбу проти агресії Ірану. Згідно з договором 562 р. між Іраном і Візантією Лазіка (Егрісі) перейшла під владу Візантії, вплив якої на початку VII ст. поширився і на Картлі. З середини VII до IX ст. значну частину території Грузії захопили араби. Наприкінці VПI- на поч. IX ст. виникливеликі феодальні князівства; міжусобна боротьба між ними завершилася у другій половині Х- на початку XI ст. об'єднанням грузинських земель в єдину феодальну державу на чолі з Багратом III (975-1014). У VІ-Х ст. в основному завершився процес формування грузинської народності.

ХІ-ХІІ ст. — період найбільшої політичної могутності та розквіту економіки й культури феодальної Грузії. За царювання Давида Будівника (1089— 1125) Грузія, відбивши навалу турків-сельджуків, визволила значну частину Закавказзя — Ширван і Північну Вірменію, приєднавши їх до себе. В роки правління Георгія III (1156-1184) і Тамари (1184-1213) Грузія стала однією з найсильніших держав Закавказзя і Близького Сходу. За тих часів зміцніли культурно-економічні та політичні зв'язки Грузії з Київською Руссю, Іраном, Сирією, Єгиптом, Індією та іншими державами.

У другій чверті XIII ст. Грузію підкорили монголо-татари. Навала Тімура в другій половині XIV ст. ще більше сплюндрувала країну. Посилилася феодальна роздробленість. Наприкінці XV ст. Грузія розпалася на незалежні царства — Картлійське (Тбілісі), Кахетинське (Гремі), Імеретинське (Кутаїсі) та князівство Самцхе-Саатабаго (Південна Грузія). У XVI- на поч. XVII ст. з Імеретинського царства виділилися незалежні князівства — Мегрелія, Гурія і Абхазія.

У 1783 р. було оформлено Георгіївський трактат, згідно з яким Східна Грузія прийняла покровительство Російської імперії. У 1801 р. Східна, а в 1803-1864 рр. Західна Грузія увійшли до складу Російської імперії. Після Жовтневої революції Грузія проголосила незалежність і у 1922 р. увійшла до складу СРСР спочатку у складі Закавказької Соціалістичної Федеративної Радянської республіки, а з 1936 до 1991 р. — як союзна республіка.

9 квітня 1991 р. Верховна Рада республіки прийняла Акт про відновлення державної незалежності Грузії.

Спроби Тбілісі проголосити Грузію унітарною державою, яка виключає існування в її складі автономій, зустріли опір зі сторони абхазів та південних осетинців. У серпні 1992 р. на цій основі розгорівся грузинсько-абхазький конфлікт. Лише 14 травня 1994 р. в Москві під егідою ООН було підписано Згоду про припинення вогню. На основі цього документу з червня 1994 р. в зоні конфлікту розміщені колективні сили з підтримання миру.

Зараз внутрішньополітичне становище Грузії залишається складним. Грузія — член ООН (з 1992 р.). У Грузії є великі можливості, бо вона є геополітичним важливим "містком" між багатим на корисні копалини Каспійським басейном і Європою.

У господарському відношенні Грузія розвивається з античних часів. На її території видобували золото, срібло, залізо, розвивалися ремесла і торгівля, виробляли шовк, килими, будували фортеці, дороги, зрошувальні системи. В другій половині XIX ст. розпочалися розробки марганцевої руди і вугілля, розпочалося будівництво залізниць, розвивалося морське судноплавство, товарне тютюнництво, плодівництво, шовківництво, виноградарство.

Природні умови та ресурси. Грузія — переважно гірська країна, близько 2/3 її території займають гори. На півночі підноситься Головний Кавказький хребет, окремі вершини якого перевищують 5000 м. (г. Шхара — 5068 м., г. Казбек — 5033 м.), з перевалами Клухорським (2782 м.), Мамісонським (2829 м.), Хрестовим (2379 м.) та ін. Із заходу на схід простягаються поздовжні хребти: Бзибський, Абхазький, Кодорський, Сванетський, а також поперечні — Гагрський, Картлійський, Кахетський. На півдні Грузії — система Малого Кавказу (хребти Месхетський, Тріалетський та ін. з відносно м'якшими формами рельєфу. Між Великим Кавказом та Малим Кавказом — міжгірна улоговина, зайнята на заході Колхідською низовиною, на сході — Алазанською рівниною. На рівнинах і передгір'ях зосереджено найбільше населених пунктів, промислових центрів, посівів сільськогосподарських культур.

Основні корисні копалини: марганцеві руди, кам'яне вугілля, нафта, поліметалеві, сурм'яно-миш'якові, мідні руди, будівельні матеріали (мармур, сланці, туфи, глини тощо). Багато мінеральних і термальних джерел.

Клімат Грузії перехідний від субтропічного до помірного: на заході теплий, вологий субтропічний, на сході — сухий. Пересічна температура січня на узбережжі +5°...+6°, на сході — трохи нижча від 0°, липня відповідно +22°...+23° та +23°...+25°. Опадів на заході — 1000-3000 мм. на рік (на Аджарському узбережжі — 2400-2800 мм.), на сході — 300-800 мм.

Через Грузію протікає багато річок. Більшість з них бере початок високо в горах Великого Кавказу. З рік, що впадають у Чорне море, найбільша — р. Ріоні. В Каспійське море впадає головна ріка Грузії — Кура. В Грузії бере початок найбільша річка Північного Кавказу — Терек. Верхів'я деяких річок живляться льодовиками. Озера: Паравані, Палеостомі, Ріца та ін.

Ґрунти на заході Грузії — червоноземні і жовто-земні (найпридатніші для вирощування субтропічних культур), є також болотні, торфово-болотні, підзолисті й алювіальні. В рівнинних районах Східної Грузії поширені чорноземні, каштанові та коричневі ґрунти, в горах — бурі, гірсько-лісові та бурі опідзолені, вище — гірсько-лучні ґрунти.

Флора Грузії багата на рослини квіткові та ендемічні (рододендрон, самшит, лавровишня, хурма). Лісами вкрито близько 37% території (переважно схили гір). На заході поширені дубово-грабові та букові ліси з вічнозеленим підліском, є тисові та самшитові гаї, в середньому поясі гір — ялино — смерекові та соснові ліси. На верхніх схилах гір — альпійські та субальпійські луки. В рівнинній східній частині країни переважає напівпустельна рослинність, у горах — широколистяні (дуб, граб, липа, клен, бук) та соснові ліси. В лісах Грузії зберігаються реліктові і рідкісні породи дерев: піцундська сосна, тис, самшит. Східна Грузія частково зайнята степами, які використовуються як зимові пасовища.

Отже, на порівняно невеликий території Грузії можна зустріти найрізноманітніші природні зони — від посушливих напівпустель до альпійських лук і вічних снігів високогір'їв. Характер природи в основному визначає вертикальна поясність: із зміною висоти змінюється клімат, природна рослинність, склад сільськогосподарських культур і тваринний світ. Райони узбережжя Чорного моря — край вологих субтропіків. Високі гори захищають цю вузьку смугу землі від холодних північних вітрів. Завдяки достатку тепла і вологи тут добре себе почувають теплолюбні чай, виноград, мандарини, апельсини, лимони, яблука і хурма. Дбайливо використовується кожен родючий клаптик землі.

Населення. У Грузії проживає 5,4 млн. осіб (2000 р). Основне населення — грузини (70,1%, перепис 1989 р.). Крім грузинів тут живуть вірмени (8,1%), росіяни (6,3%), азербайджанці (5,7%), осетини (3,0%), греки (1,8%), абхази (1,7%), українці (1,0%) та інші етнічні меншини (2,3%). В останні роки з країни виїхала значна частина етнічних росіян, половина осетинів і більшість вірмен.

Природний приріст населення скорочується. За період з 1991 до 2000 р. він знизився у 2,5 разу і становить 1,1%. Значний відтік працездатного населення з сіл призвів до порушення вікової структури сільського населення, серед якого переважають старші вікові групи. Вікова структура населення Грузії така: 0-14 років — 25%; 15-64 р. — 67,3%, понад 64 р. — 11,5%, середній вік чоловіків — 69 р., жінок — 76 р. Населення у працездатному віці становить 55,8% загальної чисельності населення. Населення, зайняте в господарстві країни, розподіляється таким чином: у промисловості і будівництві (31%), в сільському і лісовому господарстві (25%), на транспорті і в зв'язку (7%), в торгівлі, громадському харчуванні, матеріально-технічному постачанні, збуті і заготівлях (7%), в інших галузях господарства (30%).

Середня густота населення Грузії 77,5 осіб на км2. На рівнинних територіях густота населення досягає 180-200 осіб/км2. Відносно невисока в Грузії частка міських жителів (60%). Це, в свою чергу, частково пояснюється своєрідністю сільського господарства, яке спеціалізується на вирощуванні субтропічних культур, що важко піддаються механізації, а також складністю рельєфу.

Різноманітність природних факторів і відмінність в рівні господарського освоєння території зумовили нерівномірність розміщення населення. Основна частина жителів зосереджена на рівнині і в передгір'ях (90%). В північній гірській зоні живе близько 5% населення, а частка південної гірської зони в загальній чисельності населення не перевищує 8%. Верхня межа заселеної території проходить на висоті 2400 м. Загальна чисельність сільських поселень наближається до 4500. Величина їх вкрай різна від поселень хутірного типу до великих сіл. Сьогодні великі міста країни: Тбілісі, Кутаїсі, Руставі, Батумі, Сухумі, Горі стали важливими центрами промислового виробництва, науки і культури. Інші регіональні центри виконують виробничі, соціально-культурні і адміністративні функції.

Грузини живуть також в сусідньому Азербайджані, Північній Осетії, в інших країнах СНД, переважно в містах, а також в Туреччині й Ірані.

Серед грузин виділяється ряд етнографічних і локальних груп. Близькоспоріднені мови картвелів, мегрелів і сванів (басейн Інгурі) творять картвельську групу. В свою чергу, картвели розділяються на декілька локальних груп. У Східній Грузії це кахетинці і картлійці, в Південній — месхі і джавахі, в Західній — імеретини, лечхумці, рачинці, аджарці, гурійці. Природною історичною границею Східної і Західної Грузії вважається Ліхський (Сурамський) хребет. В гірській Грузії живуть тушини, хевсури, пшави, мтіули, можевці.

У Грузії представлені чотири великі мовні сім'ї — кавказька, індоєвропейська, алтайська і семіто-хамітська. До південної (картвельської) групи кавказької мовної сім'ї відносяться грузинська, мегрельська і сванетська мови. Індоєвропейська мовна сім'я представлена російською, українською, грецькою (частина), вірменською, осетинською і курдською мовами. На мовах алтайської сім'ї говорять азербайджанці і греки (частина). До семіто-хамітської групи відносяться ассірійці.

У релігійному відношенні населення Грузії дуже неоднорідне. Основна маса грузин сповідує православ'я, частина абхазів, греків, осетинів (65%) відноситься до грузинської православної церкви. Невеликі групи грузин перейшли в католицизм, а деякі змушені були прийняти іслам, який сповідує також частина абхазів і азербайджанців (11%). Вірменське населення Грузії належить до вірмено-григоріанської церкви (8%), до російської православної церкви — 10%.

З антропологічної точки зору все населення Грузії належить до південної гілки європеоїдної раси.

Загальна чисельність населення Абхазії — понад 500 тис. осіб, Аджарії — понад 360 тис. осіб. В Південній Осетії проживає близько 100 тис. осіб, осетинів серед них — 65 тис.

Географія господарства. На базі використання різноманітних природних ресурсів у Грузії створені передумови для розвитку не тільки видобувної промисловості, але і таких провідних галузей, як електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість, промисловість будівельних матеріалів та ін. Сприятливі ґрунтово-кліматичні умови низинної зони сприяють розвитку чайного господарства, цитрусівництва, виноградарства, плодівництва, тютюнництва. У Грузії видобувають марганцеві руди, виробляють феросплави, сталеві труби, електровози, вантажні автомобілі, металорізальні верстати, деякі електротехнічні прилади, азотні добрива, харчові продукти — чай, цитрусові, тютюн, вина, ефірну і тунгову олію тощо.

У структурі виробленого національного доходу Грузії частка промисловості становить 22,0%, сільського і лісового господарства — 67%. Міжнародне значення має курортне господарство на узбережжі Чорного моря і в гірських районах.

Промисловість. У структурі промисловості Грузії важливого значення набуває комплекс галузей важкої індустрії. У поєднанні з інтенсивним сільським господарством харчова і легка промисловість виробляє 60% валової продукції промисловості.

Електроенергетика представлена в основному гідроелектростанціями (Інгурі ГЕС, ЗАГЕС, Ріоні ГЕС та ін.) і тепловими електростанціями (Тбіліська, Ткварчельська та ін.).

Основна галузь гірничорудної промисловості — марганцеворудна (район Чіатурі), вугільна (Ткібулі, Ткварчелі), видобувають руди кольорових металів, барит, діатоміт тощо. Більшість вугільних шахт потребує реконструкції, створюються нові підприємства з видобутку нафти і міді. Чорна металургія представлена заводами: металургійним (трубний) у Руставі та феросплавів у Зестафоні, хімічна (азотні добрива, синтетичні волокна) — у Руставі, Кутаїсі, нафтопереробна — у Батумі. Новою галуззю є видобування і збагачування мідно-поліметалевих руд (Маднеулі).

Машинобудування і металообробка представлені великими підприємствами авто -, електровозо-, авіа -, верстатобудування, електротехнічної і приладобудівної промисловості, сільськогосподарського машинобудування, випуском підйомних кранів і катерів на підводних крилах. Основними центрами машинобудування є Тбілісі, Кутаїсі, Руставі, Батумі, Поті.

З будівельних матеріалів у Грузії виробляють цемент, шифер, стінові блоки, залізобетонні вироби, черепицю, цеглу, видобувають мармур, туф, облицювальний камінь (Руставі, Каспі). Функціонують підприємства лісової, деревообробної промисловості, поблизу Зугдіді — целюлозно-паперовий комбінат.

Основні галузі легкої промисловості: шовкова, вовняна, бавовняна, трикотажна, шкіряно-взуттєва (Тбілісі, Кутаїсі, Батумі, Горі). У харчовій промисловості Грузії значну питому вагу займає виробництво чаю (понад 80% чайних фабрик у Західній Грузії), вина, тютюну, плодових консервів. Широко налагоджено розливання місцевих мінеральних вод, особливо з Боржомського джерела. Розвиваються курортні зони, будуються туристичні бази на узбережжі Чорного моря і в гірських районах.

Сільське господарство. Основною сільськогосподарською галуззю є землеробство, що спеціалізується на вирощуванні субтропічних культур (чай, лимони, мандарини), винограду та овочів і дає майже вдвічі більше продукції, ніж тваринництво. На сході Грузії значна територія земель зрошується. Працюють зрошувальні системи (Самгорська, Алазанська та ін.). Землі Колхіди осушуються. Сільськогосподарські угіддя займають лише приблизно 40% території країни, з них орні землі — 11%. У субтропічній зоні вирощують чайні кущі, цитрусові (культивують у приміських районах), плодові (хурма, гранат, мушмула, фейхоа), тунг (дає високоякісну оліго), благородний лавр, бамбук та ін.

Традиційна галузь сільського господарства — виноградарство. Основні зернові культури — кукурудза, пшениця; технічні — тютюн, соняшник, цукрові буряки, ефіроолійні. Здавна розводять тутовий шовкопряд.

Тваринництво переважно м'ясо — молочного і м'ясо — вовняного напрямів (корови, свині, вівці, кози). Вівчарство зосереджене здебільшого в гірських районах. Розвинені птахівництво, а також шовківництво (переважно на заході).

Транспорт. У загальному вантажообороті республіки 2/3 припадає на залізничний транспорт. Територією Грузії вздовж Чорного моря проходить залізниця Самтредіа-Цхакая-Сухумі-Туапсе, а також головна залізниця Закавказзя — Баку — Батумі з відгалуженнями.

Розвинений морський транспорт. Головні порти: Батумі, Поті. Найважливіші автошляхи: Тбілісі-Владикавказ (Військово-Грузинська дорога), Батумі — Новоросійськ (Чорноморська дорога), Самтредіа-Тбілісі-Баку. Авіалінії сполучають Грузію з найбільшими містами країн СНД. Діють нафтопровід Баку — Батумі, газопровід Грозний — Тбілісі та ін. В Тбілісі функціонує метрополітен.

Внутрішні відмінності. Під впливом різноманітних природно-географічних і соціально-економічних чинників на території Грузії сформувались історико-географічні провінції, що різняться природними умовами, етнографічними особливостями, структурою і характером господарства. Нині на території Грузії виділяються чотири природно-господарські зони: зона міжгірських знижень, Причорномор'я, південна і північна зони.

Зона міжгірських знижень охоплює територію історико-географічних провінцій Картлі, Кахеті (на сході) та Імереті (на заході). Міжгірські долини займають близько 1/4 території Грузії (17,6 тис. км2) до висоти 800-1000 м. над р. м. Сприятливі природно-географічні фактори (родючі ґрунти і теплий, м'який клімат) сприяли заселенню території. В межі зони входить більшість міських поселень, в т.ч. найбільш розвинені міста і столиця країни. Це обширна рівнина з придатними для обробітку і заселення землями. На цій території знаходиться Чіатурське родовище марганцевої руди, Ткібульське родовище кам'яного вугілля, Маднеульське родовище міді. Видобувають мармур, туф, вапняк та інші будматеріали. Зона багата на значні рекреаційні ресурси — цілющі мінеральні джерела в Цхалтубо, Боржомі та інших містах.

Транспортна вісь (залізнична і автомобільна) перетинає територію з заходу на схід і має багато відгалужень. Уздовж осі знаходяться важливі промислові і транспортні вузли, розвинені міста, які утворюють Тбіліську і Кутаїську агломерації. Загальна чисельність жителів понад 3 млн., середня густота — 173 чол./км2. В містах живе 60% населення зони.

На цю зону припадає близько 70% валового суспільного продукту і національного доходу Грузії. Провідне місце в економіці займає промисловість (переважно видобувна і обробна). Важливі галузі промисловості — машинобудування (головним чином транспортне), чорна металургія і хімічна промисловість, легка та харчова і промисловість будматеріалів).

У сільському господарстві найбільш розвинені виноградарство і плодівництво, вирощування пшениці і кукурудзи, цукрового буряка (Картлі), соняшнику (Кахетія), овочівництво. В тваринництві переважає скотарство і птахівництво.

У Картлі розташована столиця республіки — Тбілісі. На південний схід від столиці знаходиться важливий індустріальний центр Руставі, а також Кутаїсі — другий індустріальний і культурний центр Грузії.

Причорномор'я включає Абхазію, Аджарію й історико-географічні провінції Самегрело та Гурію, займаючи приморську низовину (до 600 м над р.м.) і гірські смуги (ареали). Територія зони близько 18 тис. км2, населення — понад 1,4 млн. чол. 94% населення проживає в приморській зоні і тільки 6% — в гірській смузі (в основному Внутрішня Аджарія). Рівнина з передгір'ями, за винятком заболоченої центральної частини Колхідської низовини, добре освоєна і виділяється високою густотою населення (150 осіб/км2).

Клімат вологий субтропічний. У зв'язку з цим сільське господарство має яскраво виражений субтропічний напрям. Головні культури — чай, цитрусові, тунг, благородний лавр. Вирощують зернові культури, бобові, овочеві, тютюн, ефіроносні і лікарські культури.

Промисловість представлена машинобудуванням, легкою і харчовою промисловістю, переробкою чаю. Важливу роль в економіці регіону займає курортно-туристське господарство.

Поті — важливий морський порт Грузії. Регіональними центрами виступають Зугдіді і Озургеті (до 1989 р. Махарадзе).

Абхазія. Її територія — 8,7 тис. км2. Населення — понад 500 тис. чол. Основна частина населення зосереджена в низовинній смузі. Розвинені гірничо-видобувна, приладобудівна, харчова промисловість. Провідні сільськогосподарські культури — чайний кущ і цитрусові, тютюнництво, плодівництво, овочівництво, молочне тваринництво і птахівництво.

Розвинене курортно-туристське господарство.

Сухумі — столиця Абхазії. До Абхазії належать Такі райони: Гальський, Гудаутський, Гульріпшський, Очамчірський, Сухумський.

Аджарія. Територія — 2,9 тис. км2. Проживає понад 360 тис. чол. Район чаєводства і цитрусоводства. Все узбережжя — курортна зона.

Батумі — столиця Аджарії, промисловий і культурний центр, порт. Працює Батумський ботанічний сад. До Аджарії належать такі райони: Кедський, Кобулетський, Хелвачаурський, Хулойський, Шуахевський.

На березі Чорного моря розташовані відомі курорти: Гагра, Піцунда, Гудаута, Новий Афон.

До північної гірської зони входить Південна Осетія, історично-географічні провінції: Сванеті, Лечхумі, Рача, невеликі етнографічні області Хевсуреті, Пшаві, Мтіулеті, Хеві і Тушеті. Площа зони, включаючи гірську територію Абхазії і Південної Осетії, більше 24 тис. км2. Тут проживає близько 175 тис. чол. Населені пункти розташовані переважно на берегах рік, у вузьких гірських ущелинах, ізольованих одна від другої високими, важкодоступними хребтами. Розвивається гірничо-видобувна промисловість, гідроенергетика, тваринництво. Невеликі міста виконують переважно адміністративно-культурні функції.

Південна Осетія. Площа 3,9 тис. км2, населення близько 100 тис. чол. Центр — м. Цхінвалі. Працюють електротехнічні і авторемонтні підприємства, а також підприємства харчової, деревообробної промисловості і будматеріалів.

Південна гірська зона відокремлена від зони міжгірських знижень Месхетським і Тріалетським хребтами і включає історико-географічні провінції Месхеті і Джавахеті. Рельєф переважно середньогірний. Ця зона краще освоєна і розорана, ніж північна. Територія (без Внутрішньої Аджарії) — 16,7 тис. км2, населення — 280 тис. чол. Провідна галузь сільського господарства — землеробство (вирощують картоплю) з тваринництво. Вузловий центр району — м. Ахалціхе.

Зовнішні зв'яжи. На даний час імпорт різко переважає над експортом. Серед імпортованих товарів головне місце займають нафта і нафтопродукти, тютюнові вироби, природний газ, автомобілі. У експорті переважають продукти сільського господарства і харчової промисловості (50%), а саме: горіхи (7,9% від загального вивозу), вино (6,5%), а також метали і вироби з них (літаки — 8,4%) і хімічна продукція.

Головні торговельні партнери Грузії: Росія (поставка газу), Туреччина, Азербайджан, Болгарія, США, Великобританія, Україна, Румунія, Італія та Німеччина.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua