Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 11. АЗІЯ

1. ПІВДЕННО-ЗАХІДНА АЗІЯ

Географічне положення. Південно-Західна Азія знаходиться на перехресті важливих світових міжконтинентальних шляхів (морських, повітряних і сухопутних), які з'єднують країни Європи з країнами Африки, Південної і Південно-Східної Азії, Австралії і Океанії.

Важливими ланками морських шляхів сполучення в цьому субрегіоні є Суецький канал, протоки Босфор і Дарданелли. Біля узбережжя субрегіону прокладені важливі міжнародні морські комунікації: з Чорного моря через протоку Босфор і Дарданелли — в Середземне море і далі через Суецький канал і Червоне море — в Індійський океан.

Політична карта. Сучасна політична карта Південно-Західної Азії почала формуватися після Другої світової війни. У довоєнний період майже всі країни були колоніями, тільки Іран і Туреччина належали до суверенних держав. Боротьбу за стратегічно важливі території у цьому субрегіоні вели в основному Великобританія і Франція.

Політична карта Південно-Західної Азії характеризується неоднорідністю державного правління. Одинадцять країн обрали республіканську форму правління, в семи країнах зберігаються монархії, в т. ч. у трьох — абсолютні монархії. За адміністративно-територіальним устроєм країни Південно-Західної Азії належать до унітарних і тільки Об'єднані Арабські Емірати — федеративна держава.

Сучасні політичні проблеми Південно-Західної Азії є наслідком її колоніального минулого. Державні кордони, які були встановлені в колоніальний період, породжують сьогодні прикордонні конфлікти, збройні сутички і війни.

Вузловою проблемою субрегіону є арабо-ізраїльський конфлікт, пов'язаний з окупацією Ізраїлем арабських територій — західного берегу ріки Йордан (5,5 тис. км2) і сектора Газа (365 км2). Ще в 1947 р., згідно з рішенням Генеральної Асамблеї ООН, Палестина, колишня колонія Великобританії, була розділена на дві держави: державу Ізраїль площею 14,1 тис. км2 і Арабську Палестинську державу площею 11,1 тис. км2. Проте у 1948 р. Ізраїль порушив рішення ООН і захопив більшу частину території арабської держави.

Немає єдності і між арабськими державами. Загарбницька політика Іраку, наприклад, призвела до війни спочатку з Іраном, потім з Кувейтом.

Серйозні проблеми виникають на релігійному ґрунті, наприклад, між християнами і мусульманами серед арабів Лівану, між прихильниками різних напрямків ісламу (сунітами і шиїтами). Нерозв'язана проблема між турецькою та грецькою общинами на Кіпрі. До цього часу не мають своєї незалежної держави курди, яких в субрегіоні налічується 21,3 млн. осіб (рис. 26).

Природно-ресурсний потенціал. Для розвитку економіки країн Південно-Західної Азії дуже важливе значення має природно-ресурсний потенціал (ПРП). Господарство у більшості країн зберігає яскраво виражену сировинну і аграрну спеціалізацію.

На значних територіях переважає гірський рельєф. Північну частину субрегіону займають гірські системи Малого і Великого Кавказу та Середньоазіатські нагір'я (Малоазіатське, Вірменське, Іранське), які на півдні змінюються рівнинами Аравійського півострова. Порівняно з обширними гірськими територіями площі низовин відносно невеликі. В основному вони займають вузьку смугу вздовж узбережжя Середземного, Чорного і Каспійського морів, Індійського океану і Перської затоки. Найбільша в субрегіоні Месопотамська низовина займає великий передгірський прогин на краю Альпійсько-Гімалайського геосинклінального поясу.

Невелика кількість опадів, високі температури у поєднанні з сухими вітрами створюють вкрай несприятливі умови для господарського освоєння регіону. Гірські території і пустелі практично незаселені і неосвоєні, тоді як низовини мають високу концентрацію населення і господарства.

Корисні копалини. Головне багатство країн Південно-Західної Азії — нафта. Основні її запаси зосереджені в межах величезного нафтогазового басейну Перської затоки, який простягнувся більш як на 2500 км. від передгір'їв Східного Тавру до Аравійського моря. Він займає передгір'я Загросу, Месопотамію, східну частину Аравійського півострова і акваторію Перської затоки. Більша частина нафтових родовищ залягає на глибині 1800-3000 м. У басейні Перської затоки відомі близько 200 родовищ нафти, серед яких 12 так званих супергігантів з дійсними запасами нафти понад 1 млрд. т. кожен. В Саудівській Аравії знаходиться найбільше в світі нафтове родовище Гсавар. Його запаси — 11,9 млрд. т. Другим великим родовищем є Бурган-Ахмаді-Магва, яке займає східне узбережжя Кувейту. Його запаси оцінюються у 8,5 млрд. т.

Наприкінці 90-х років запаси нафти у субрегіоні оцінювалися у 100 млрд. т. і становили 65% світових запасів рідкого палива. Нафту знайдено у 13 країнах Південно-Західної Азії. На п'ять країн припадає 92% всіх запасів: Саудівська Аравія, Кувейт, Ірак, ОАЕ, Іран. Найбільші запаси знаходяться у Саудівській Аравії — майже половина всіх запасів субрегіону.

Потенціальні ресурси басейну Перської затоки ще точно не визначені. Його перспективи пов'язують з розвідкою нафти на шельфі Перської затоки.

Запаси природного газу в країнах Південно-Західної Азії наприкінці 90-х років оцінювалися у 34 трлн. м3, що становили чверть світових запасів.

Родовища природного газу виявлено у тих самих районах, що й нафтові. Найбільші його родовища — Норт-Філд (Катар) та Канган і Парс (Іран). У чотирьох країнах — Ірані, ОАЕ, Саудівській Аравії і Катарі зосереджено понад 90% усіх запасів природного газу субрегіону, з яких більше половини припадає на Іран.

До найбільших у світі належать запаси й деяких інших корисних копалин: хроміти (Туреччина), калійні солі (Йорданія, Ізраїль), фосфорити (Ірак, Сирія, Саудівська Аравія).

Кліматичні ресурси впливають на розміщення сільськогосподарського виробництва, галузеву структуру рослинництва, способи землеробства і продуктивність сільськогосподарських культур. На всій території субрегіону можна збирати по два, а в тропіках — по три урожаї в рік при умові штучного зрошення.

На значних територіях Передньоазіатських нагір'їв переважає субтропічний і тропічний континентальний клімат. Континентальність клімату зростає в міру віддалення від морів у внутрішні райони. Літо жарке і сухе, а зима прохолодна. Середні температури липня становлять від 25° на півночі до 29° на півдні, а січня — відповідно 20° і 10°.

Найбільше опадів на Східно-Анатолійському нагір'ї — до 700 мм. На решті території опадів мало, їх річна кількість коливається від 50 до 300 мм. Особливо посушливі центральна і південна частини Іранського нагір'я.

У межах арідної Південно-Західної Азії сприятливими кліматичними умовами виділяється Месопотамська низовина. Середні температури липня — +33°...+34°, а січня — +10°...+12°.

Для всієї Месопотамії характерна велика засушливість клімату. Річна кількість опадів не перевищує 200 мм. Опади випадають здебільшого взимку. На значній території Месопотамії землеробство може розвиватися тільки при штучному зрошенні.

З півночі і заходу Месопотамії простягнулася зона сухих степів. Ця територія володіє значним агрокліматичним потенціалом. Літо жарке, а зима тепла. Середні температури липня — +30°...+35°, а січня — +7°...+8: Річна кількість опадів коливається від 300 до 600 мм. Ця територія здавна служить населенню як важлива житниця.

Узбережні низовини відзначаються найбільш вологим кліматом, на яких землеробство можливе без штучного зрошення. Літо жарке з середніми температурами липня +22°...+24°, зима тепла — +5°...+7°. Найбільш вологий клімат на чорноморському узбережжі, де випадає до 3000 мм. опадів за рік.

Аравія розташована в тропічному кліматичному поясі і отримує найбільшу кількість сонячної радіації в Азії. Середні річні температури сягають 30°, а сума активних температур становить 9000-10000° і забезпечує розвиток найбільш теплолюбивих тропічних культур. Щорічна сума опадів — 100 мм. і менше, іноді досягає 150 мм.

Через нестачу вологи в Аравії на невеликих територіях розвивається зрошуване землеробство. Суцільних землеробських районів немає.

Водні ресурси — супердефіцитний ресурс в країнах Південно-Західної Азії. Субрегіон відчуває гостру нестачу прісної води. Зокрема, в Саудівській Аравії на 1 млн. м3 води припадає 4000 осіб, тоді як в країнах Європи — 350 осіб.

Субрегіон бідний на поверхневі води. Більшість рік маловодні і мають тимчасовий стік. Найбільші з них: Тигр і Євфрат. Водопостачання і зрошення земель в засушливих районах Туреччини, Сирії й Іраку дуже залежить від цих рік.

Найбільш густу річкову мережу в субрегіоні має Туреччина. Її ріки несудоплавні, але мають важливе значення як джерела гідроенергії.

Річкову мережу в Аравії утворюють тимчасові водотоки — ваді, які повноводні тільки в період дощів. Влітку пересихають або дуже міліють. Лише р. Йордан має постійну течію. Ця ріка задовольняє потреби чотирьох арабських країн — Сирії, Лівану, Йорданії й Ізраїлю. Політична ситуація в субрегіоні не дає змоги координувати використання водних ресурсів.

Озера в основному безстічні, сильно засолені. Багато з них влітку зовсім пересихають. Найбільші озера — Мертве море, Резайє, Ван.

При нестачі поверхневих джерел прісної води в субрегіоні широко використовуються підземні води, які видобувають за допомогою підземних каналів (канатів), а ті, що лежать близько до поверхні — колодязів. Там, де підземні води виходять на поверхню у вигляді різноманітних джерел, утворюються оазиси.

Ще недавно прісну воду в країни Перської затоки на суднах доставляли з Іраку й Індії. Зараз тут широко використовують нетрадиційні методи отримання прісної води. У другій половині XX ст. в субрегіоні була створена особлива галузь промисловості з опріснення морської води. У цій області країни субрегіону займають позиції світових лідерів.

Одночасно в субрегіоні використовують інші способи освоєння водних ресурсів. Наприклад, в столиці Саудівської Аравії прісну воду видобувають з допомогою свердловин глибиною 1200_1500 м. Інші нетрадиційні методи отримання чистої води (переробка стічних вод, вторинне використання вод для зрошення) поки що не досягли промислових масштабів.

Найбільшим потенціальним постачальником води на Близькому Сході може стати Туреччина. Наприкінці 1980-х років уряд країни висунув проект будівництва "Водопроводу миру" у вісім арабських країн. Проект може задовольнити потреби у воді близько 30 млн. осіб. Проте здійснення цих планів неможливе без миру і стабільності в субрегіоні.

Ґрунтові ресурси. Південно-Західна Азія бідна на придатні для землеробства ґрунти. Найбільш родючі ґрунти приурочені до Месопотамської та узбережних низовин. Характерними ґрунтами Нижньої Месопотамії є алювіальні. У Верхній Месопотамії поширені степові сіроземи і каштанові ґрунти, які при використанні штучного зрошення дають високі урожаї. В передгір'ях Месопотамії поширені бурі, червоно-бурі і каштанові ґрунти, а в міжгірських котловинах зустрічаються чорноземи. Ці ґрунти незасолені.

На значних територіях субрегіону переважають малопродуктивні ґрунти — сіроземи. Ґрунтовий покрив піщаних і кам'янистих пустель Аравії представлений примітивними ґрунтами, які бідні на гумус і сильно засолені.

Земельні ресурси. Близько 2/3 території субрегіону — це землі несільськогосподарського призначення. Частка оброблюваних земель становить лише 15,8%. За винятком Іраку, значні земельні ресурси знаходяться в країнах, які не мають нафти. Найбільшими площами оброблюваних земель володіють Іран, Ірак, Туреччина, Сирія і Ємен. Частка оброблюваних земель в цих країнах коливається від 30 до 35%.

Пасовищами і луками зайнято 14,9% території. Такі країни, як Саудівська Аравія, Ємен і Сирія, у яких велику роль відіграє скотарство, мають найбільші площі цих угідь.

У цілому природні передумови для сільськогосподарського використання території субрегіону несприятливі.

Лісові ресурси. Південно-Західна Азія бідна на лісові ресурси. Частка площ, зайнятих лісами, майже у шість разів поступається світовому рівню і становить 5,5%. Найбільш "безлісий" район — країни Близького Сходу. Майже "безлісі" — Бахрейн, Катар, Оман, ОАЕ. Менше 1% лісистість в Саудівській Аравії, Кувейті, Йорданії. Невеликими є лісові угіддя в Іраку, Ізраїлі, Сирії. Найвищий рівень лісистості в Туреччині, де лісами вкрито майже третину території.

Населення. Населення Південно-Західної Азії майже повністю належить до південної гілки європеоїдної раси. Для незначної частини населення характерні домішки монголоїдних, негроїдних і австралоїдних расових елементів.

Етнічний склад населення дуже різноманітний. Етнографи виділяють на території субрегіону близько 60 великих народів. Значна частина населення відноситься до трьох великих мовних груп: іранської, семітської і тюркської. За чисельністю населення переважають народи іранської мовної групи, які становлять 40% жителів Південно-Західної Азії. До іранської мовної групи належать перси, таджики, курди та ін. У семітську мовну групу входить третина жителів субрегіону, в основному арабів. До семітів відносяться також євреї.

До тюркської мовної групи належить близько чверті населення субрегіону, серед яких домінують турки і азербайджанці. Серед народів інших мовних груп переважають греки, вірмени, грузини.

До багатонаціональних країн відноситься: Туреччина, Іран, Ірак. Поряд з турками, персами і арабами тут живуть національні меншини: курди, азербайджанці, узбеки та ін.

Населення Південно-Західної Азії розміщене вкрай нерівномірно. Середня щільність населення — 49,7 осіб/км2. Цей показник коливається від 6 осіб/км2 в Омані до 763 осіб/км2 у Бахрейні. Майже незаселені великі території пустель і частина гірських районів, де щільність населення менше 1 особи/км2. Найбільша щільність населення на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, в долині Тигру і Єфрату, в оазисах пустель. На цій території проживає 90% населення.

Демографічна ситуація відзначається високою народжуваністю — понад 28 народжених на 1000 жителів в рік, тоді як аналогічний показник в Азії — 22 народжених (2001). Найвищі показники народжуваності у країнах Аравійського півострова. Максимальне значення цього показника спостерігається в Ємені — 44, а мінімальне — в Грузії — 9. Показник смертності є одним з найменших в Азії — 7 осіб на 1000 жителів. Його значення коливається від 11 осіб в Ємені до 2 осіб в Катарі, ОАЕ, Кувейті.

Середня очікувана тривалість життя в країнах Південно-Західної Азії за останні десятиліття хоч і зросла, становила 67 р., але все ще не досягла рівня економічно високорозвинених країн (73 р.), проте на два роки більша, ніж в цілому в Азії. Найбільша середня тривалість життя в Ізраїлі і Кіпрі — 77 р., а найменша в Ємені — 59 р. У всіх країнах Південно-Західної Азії жінки живуть на чотири роки довше, ніж чоловіки.

Темпи приросту населення у країнах Південно-Західної Азії мають тенденцію до дальшого зростання. Швидкі темпи приросту населення можуть поставити під загрозу сьогоднішній рівень забезпеченості ресурсами і послугами і принести багато економічних проблем. Згідно з прогнозами ООН, чисельність населення в субрегіоні зросте з 193 млн. осіб у 2001 р. до 329 млн. осіб у 2025 р.

Темпи приросту населення в країнах Південно-Західної Азії є найвищими в Азії і становлять 2,8% за рік. Найбільш високі темпи приросту населення спостерігаються в аграрних країнах — від 3,5-4,5% в рік. Максимальний приріст населення характерний для Йорданії і Саудівської Аравії — 4,9% в рік. Тільки Ізраїль і Туреччина відзначаються середніми темпами приросту населення — 2,3% в рік. Найнижчі темпи приросту населення спостерігаються у п'яти країнах субрегіону — Кіпрі, Лівані, Вірменії, Грузії, Азербайджані і коливаються від 1,5 до 1% в рік.

Високий природний приріст населення зумовлює молоду вікову структуру населення. У Південно-Західній Азії половина населення молодше 20 років, що створює цілий ряд проблем: підвищений попит на освіту, працевлаштування, житлове будівництво.

У статевій структурі населення переважають чоловіки — 51,7%. Положення жінок у суспільстві більшості країн нерівноправне.

Для країн Південно-Західної Азії характерні досить значні міграції населення. В нафтовидобувних країнах Аравійського півострова, наприклад, відчувається дефіцит робочої сили. Тому для цих країн характерний значний приплив емігрантів з інших країн.

Процеси еміграції найбільш поширені в Лівані і Туреччині. Частина населення цих країн в пошуках роботи виїхала в Західну Європу і Америку.

Урбанізація. При низькій для Азії середній щільності населення (через наявність пустель) у Південно-Західній Азії найвищий рівень урбанізації у регіоні — 65,8%.

До найбільш урбанізованих країн належать Кувейт, Катар, Ізраїль. У цих країнах частка міського населення становить відповідно 96, 90, 90%. У семи країнах рівень урбанізації коливається від 50 до 70%. І тільки у двох країнах субрегіону переважає сільське населення — Омані і Ємені.

Міста у країнах субрегіону здебільшого невеликі — до 10 тис. жителів. Зараз у Південно-Західній Азії нараховується близько 100 великих міст, серед них 11 міст — мільйонерів. Найбільші міста: Стамбул і Тегеран, в яких проживає понад 7 млн. осіб.

Економічно активне населення (ЕАН). У середині 90-х років у промисловості субрегіону було зайнято 20% ЕАН і майже така ж кількість у сільському господарстві — 19,1%. У більшості країн переважає частка зайнятих у промисловості, головним чином, у нафтовидобувній.

У нафтовидобувних країнах Аравійського півострова спостерігається значний приплив робочої сили з інших регіонів. Серед країн, які імпортують робочу силу, слід назвати перш за все Саудівську Аравію. Некорінні жителі цієї країни становлять понад 50% ЕАН. Найбільші постачальники робочої сили в нафтовидобувні країни — Єгипет, Ємен, Йорданія. Еміграція у Ємені і Йорданії набула такого широкого розмаху, що ці країни змушені були в свою чергу імпортувати робочу силу з Індії і Пакистану.

Релігійний склад населення. Більшість населення Південно-Західної Азії сповідує іслам, який є державною релігією у мусульманських країнах. Мусульмани в країнах субрегіону належать до двох напрямків ісламу: сунітського і шиїтського. Переважають суніти, більшість яких проживає в Ірані й Іраці. В країнах Перської затоки проживають прихильники шиїтів.

Християни переважають тільки на Кіпрі і в Лівані, де вони становлять близько половини населення. Іудаїзм сповідують в Ізраїлі. У Південно-Західній Азії знаходиться важливий релігійний центр ісламу, християнства і юдаїзму — Єрусалим, а також важливі центри паломництва мусульман — Мекка, Медина, Єрусалим та ін.

Сучасна структура господарського комплексу. Країни Південно-Західної Азії, незважаючи на суттєві відмінності в рівні розвитку їх господарства, належить до групи країн, що розвиваються. Тільки Ізраїль відноситься до економічно високорозвинених країн. Азербайджан, Вірменія і Грузія, які увійшли до складу субрегіону з огляду на їх географічне положення, представляють країни колишньої планової економіки.

Галузеву структуру господарства субрегіону визначають поклади нафти і обмежені можливості для розвитку сільського господарства. У створенні ВВП субрегіону, як за вартістю валової продукції, так і за чисельністю зайнятих, провідна роль належить промисловості, особливо нафтовидобувній.

На базі доходів від нафти в країнах субрегіону здійснюється досить швидкий процес промислового розвитку. В нафтовидобувних країнах Перської затоки, приморських районах Іраку і Саудівської Аравії цей процес відбувається за рахунок побудови промислових комплексів, для яких характерні три галузі спеціалізації: нафтопереробна і металургійна; нафтопереробна і цементна; металургійна і цементна.

Для країн Південно-Західної Азії характерна нерівномірність темпів економічного розвитку. Динаміка економічного зростання більшості країн за останні 20 років залежала в основному від відкриття і освоєння нових родовищ нафти, кон'юнктури світових цін на нафту і нафтопродукти та аграрну продукцію.

У 80-ті роки динаміка економічного зростання країн Південно-Західної Азії різко знизилася. Багато країн після високих темпів економічного зростання переживали стагнацію. Політична нестабільність, внутрішні збройні конфлікти, локальні війни, падіння світових цін на нафту були причинами сповільнення темпів економічного зростання в субрегіоні. В середині 90-х років серед країн субрегіону найвищі темпи економічного зростання спостерігалися в Кувейті і Лівані — відповідно 7,8 і 7,0%, а найменші — в Саудівській Аравії і Іраку — 0,3 і 1,0% в рік. Країни колишньої планової економіки (Азербайджан, Вірменія і Грузія) на початку 90-х років переживали глибоку економічну кризу і характеризувалися від'ємними показниками економічного зростання.

У 2000 р. середній рівень ВВП на душу населення в субрегіоні був досить високий і становив 4810 доларів, в той час як середній його рівень для країн, що розвиваються, — 3800 доларів. Найвищий рівень ВВП на одного жителя спостерігався у Кувейті і ОАЕ. За цим показником вони увійшли у другу десятку країн світу.

Промисловість. Промисловий розвиток країн Південно-Західної Азії тісно пов'язаний з територіальною локалізацією нафтових ресурсів. Великі поклади нафти визначають галузеву структуру як видобувної, так і обробної промисловості. На доходи від нафти в країнах субрегіону здійснюється будівництво промислових підприємств, житла, об'єктів інфраструктури.

Нафтовидобувна промисловість. Нафту у Південно-Західній Азії почали видобувати давно. Найстаріші родовища, розміщені у передгір'ях Загросу, дали першу нафту ще у 20-х роках XX ст. Освоєння родовищ Аравійського півострова почалося тільки після Другої світової війни. А вже у 50-х роках Південно-Західна Азія перетворилася у світовий центр нафтовидобутку.

До 70-х років нафтові багатства країн Південно-Західної Азії знаходилися в руках Міжнародного нафтового картелю. Спочатку контроль над розвідкою і видобутком нафти здійснювали англійські монополії, а в повоєнний період — американські. Від експлуатації нафтових ресурсів вони отримували великі прибутки. А країнам, з надр яких видобували нафту, залишалася тільки незначна частина цих прибутків.

У постколоніальний період нафтові ресурси в країнах субрегіону були націоналізовані. У 1960 р. для захисту своїх інтересів від Міжнародного нафтового картелю країни, що розвиваються, створили Організацію країн — експортерів нафти (ОПЕК), в яку увійшло шість країн субрегіону.

У 80-ті роки у зв'язку з перебудовою структури енергетичного балансу в економічно високорозвинених країнах експорт нафти скоротився, що призвело до різкого падіння цін. У 1986 р. ціни на нафту впали майже у три рази, досягнувши практично рівня 1974 р., тобто 70-100 доларів за тонну. Це суттєво вплинуло на обсяги експортних надходжень у нафтовидобувних країнах.

У країнах субрегіону видобувають нафту дуже високої якості, причому її собівартість найнижча в світі — від 4 до 7 доларів за тонну, тоді як в США — 60-80 доларів.

На початку 90-х років у Південно-Західній Азії видобували щорічно понад 800 млн. т. нафти, що становило 26% її світового видобутку.

Південно-Західна Азія — найбільший нафто-експортний район світу. Десять країн належать до експортерів нафти. Серед них: Саудівська Аравія, Іран, Ірак, ОАЕ і Кувейт — до найбільших не тільки у субрегіоні, але і в світі. Такі країни, як Туреччина, Бахрейн, Катар і Сирія повністю забезпечують свої потреби і вивозять невелику кількість нафти на світовий ринок. Тільки Ємен, Йорданія і Ліван задовольняють свої потреби у рідкому паливі за рахунок імпорту.

Значна частина нафти з субрегіону експортується у сирому вигляді. Близько половини загального експорту надходить у країни Західної Європи, 1/4 — в Японію, решта — в США та в інші країни Азії.

Нафту транспортують морським і трубопровідним транспортом. Перші нафтопроводи були збудовані ще до Другої світової війни. Головні нафтопроводи простягнулися від нафтопромислів до портів на Середземному морі. Довжина більшості нафтопроводів не перевищує 1000 км. Головне призначення магістральних міжнародних нафтопроводів полягає у перекачуванні нафти до портів Середземного моря і Перської затоки. Далі танкерами її перевозять у Західну Європу.

Газова промисловість. На початку 90-х років у Південно-Західній Азії видобували щорічно 100 млрд. м3 природного газу, що становило 1/3 загального видобутку природного газу в Азії і 5,0% — світового. Природний газ добувають у десяти країнах субрегіону. Найбільшими продуцентами природного газу є Іран, Саудівська Аравія, ОАЕ, на які припадає 2/3 загального видобутку. Саудівська Аравія входить в "першу десятку" газодобувних країн світу.

Щорічно країни Південно-Західної Азії експортують 20 млрд м3 природного газу. Головні експортери в субрегіоні — Саудівська Аравія і ОАЕ.

Експортні можливості природного газу суттєво обмежуються труднощами його транспортування. В країнах субрегіону збудовані заводи зрідження природного газу. Для його транспортування використовують спеціальні танкери — газовози. Обсяги міжнародної торгівлі зрідженим газом поки що незначні. Головні імпортери — Японія, США і країни Західної Європи.

Енергетика. У субрегіоні виробляється 41,3% всіх первинних джерел енергії Азії і 10,2% — світових. Загальний обсяг споживання первинних джерел енергії становить 245 млн. туп, або 25% загального виробництва.

Головним енергоресурсом у Південно-Західній Азії є нафта. Її частка в структурі споживання первинних джерел енергії досягає 70%. У десяти країнах нафта є головним, а в Йорданії і Ємені — єдиним джерелом енергії.

Друге місце в енергоспоживанні субрегіону займає природний газ. У таких країнах, як Бахрейн і Катар, його частка суттєво перевищує нафту. В нафтовидобувних країнах постійно зростають обсяги споживання природного газу, який видобувають попутно з нафтою.

Тільки в Туреччині в структурі споживання енергоносіїв переважає кам'яне вугілля. Роль гідроенергії та інших джерел енергії в субрегіоні незначна.

У нафтовидобувних країнах спостерігається найбільший абсолютний рівень споживання первинних джерел енергії. Такі країни, як Іран, Туреччина і Саудівська Аравія, споживають в рік близько 50 млн. туп, а в п'яти країнах цей показник становить понад 10 млн. туп.

У країнах Південно-Західної Азії середній показник споживання енергій на душу населення становить 4,5 туп, що більш як у два рази перевищує аналогічний показник у світі. Дуже високий відносний рівень споживання у Катарі, Бахрейні, Кувейті і ОАЕ — 15-20 туп, що пов'язано з невеликою чисельністю населення у цих країнах.

Обробна промисловість. До Другої світової війни в Південно-Західній Азії розвивалися лише традиційні галузі обробної промисловості — текстильна і харчова. В постколоніальний період в субрегіоні отримали розвиток нові галузі обробної промисловості — хімічна і нафтохімічна, металургійна, машинобудівна і металообробна та ін.

Обробна промисловість перетворилася в найбільш динамічну галузь економіки. Проте її частка у створенні ВВП становить всього 13%. Найвищі темпи розвитку цієї галузі спостерігаються в нафтовидобувних країнах. У більшості країн обробна промисловість за своєю питомою вагою у ВВП поступається видобувній промисловості, а в найменш розвинених країнах — сільському господарству. Тільки в Ізраїлі і Туреччині обробна промисловість виступає провідною галуззю господарства. У цих країнах її частка є найвищою в субрегіоні і перевищує 25%. В семи країнах вона коливається від 10 до 15%, а в решти країнах — менша 10%.

У галузевій структурі обробної промисловості нафтовидобувних країн провідна роль належить нафтопереробній і хімічній промисловості. Частка цих галузей в структурі обробної промисловості становить 42%. Для розширення експорту нафтопродуктів і продукції нафтохімічної промисловості споруджені нафтохімічні комплекси. Серед галузей хімічної промисловості важливе значення має виробництво мінеральних добрив, гумових виробів і побутових товарів.

Харчова промисловість тісно пов'язана з місцевою сировинною базою. Вона займає друге місце за вартістю валової продукції обробної промисловості, хоч темпи росту інших галузей набагато вищі. Її питома вага у структурі валової продукції обробної промисловості становить 16,6%. З галузей харчової промисловості найбільший розвиток отримали: борошномельна, цукрова, олійна, консервна, тютюнова та ін. Рівень розвитку цієї галузі не забезпечує продовольчими товарами потреби країни. Значну частину продовольчих товарів країни субрегіону змушені імпортувати.

Серед галузей легкої промисловості провідне місце належить текстильній промисловості. Країни субрегіону мають власну сировинну базу для виробництва бавовняних, шерстяних тканин. Розвивається виробництво тканин зі штучного і синтетичного волокна, а також килимарська і шкіряно-взуттєва промисловість.

Машинобудування і металообробка в країнах Південно-Західної Азії має вузьку спеціалізацію. Переважають підприємства, які займаються ремонтом машин і обладнання, а також складальні заводи, що випускають автомобілі, трактори, комбайни, радіоапаратуру і електроприлади. Металообробка розвивається у всіх країнах субрегіону. Серед країн субрегіону машинобудування найбільш розвинене в Ізраїлі і Туреччині.

В Ізраїлі розвиваються майже всі галузі машинобудування, включаючи авіа - і суднобудування, в тому числі військове. їм надають фінансову і науково-технічну допомогу США і субсидії сіоністських організацій. За виробництвом воєнної продукції на одного жителя ця країна займає перше місце у світі.

Найбільші перспективи для розвитку машинобудування має Туреччина, де воно спирається на значну металургійну базу. В країні розвивається виробництво засобів виробництва для легкої і харчової промисловості, транспортне, електротехнічне машинобудування та інші галузі.

Металургійна промисловість у країнах Південно-Західної Азії розвинена ще слабо. На базі вітчизняної і привізної сировини споруджено підприємства чорної і кольорової металургії. В нафтовидобувних країнах Перської затоки на базі дешевої енергії діють підприємства по виробництву алюмінію. Промисловість будівельних матеріалів є однією з найдинамічніших галузей, так як створює матеріальну базу для розвитку інших галузей. Найбільший розвиток отримали: цементна, цегляна галузі, виробництво різноманітних конструкцій із залізобетонних виробів та ін.

Сільське господарство. Темпи приросту валової продукції сільського господарства, які становлять в середньому 2,6%, значно відстають від темпів приросту населення — 2,8% (1999 р.), що не забезпечує внутрішніх потреб в продуктах харчування. Згідно з розрахунками експертів ООН, необхідні мінімальні темпи приросту сільськогосподарського виробництва в країні регіону повинні бути на рівні 4%.

Країни Південно-Західної Азії, крім Туреччини і Саудівської Аравії, належать до імпортерів продовольчих товарів. На динаміку продовольчого імпорту серйозно вплинули багаторічні військові дії в різних частинах цього субрегіону, а також нестабільна політична обстановка. В сільськогосподарському експорті країн важливе місце займають продукти тропічного і субтропічного землеробства — фініки, ізюм, інжир, цитрусові, фрукти, тютюн і бавовник.

Різноманітність природних умов території обумовлюють відмінності спеціалізації сільського господарства. В умовах засушливого клімату землеробство без поливу вкрай обмежене. До найбільших сільськогосподарських регіонів поливного землеробства належать центральні райони Аравії, де поширене дрібнооазисне землеробство, і Месопотамська низовина. Незрошуване землеробство займає нешироку смугу сухих степів, які простяглися на північ від Месопотамської низовини. В гірських районах Аравії розвивається терасне землеробство. До числа країн терасного землеробства відноситься Ємен.

Рослинництво. Більша частина оброблюваних земель використовується під зерновими культурами — пшеницею, ячменем і рисом.

Технічні і плодові культури в структурі оброблюваних земель займають незначне місце, хоч кліматичні умови винятково сприятливі для вирощування багатьох цінних тропічних і субтропічних плодових і технічних культур. З плодових культур найбільш перспективною є фінікова пальма, продукція якої завжди займала важливе місце у продовольчому балансі і експорті.

Зернові культури. Більша частина зрошуваних земель Месопотамії, оазиси центральних районів Аравії використовуються під посівами зернових культур. В степовій зоні зернові культури вирощують на поливних землях. Головні зернові культури — пшениця, ячмінь і рис. Серед посухостійких зернових культур найбільше значення мають просо і сорго. Майже з половини оброблюваних площ у рік збирають по два урожаї.

Зернове господарство відзначається низьким рівнем продуктивності. Середня урожайність зернових в країнах субрегіону становить тільки 15,2 ц/га, що у 2 рази менше, ніж в цілому в світі. Валові щорічні збори зерна — 46-48 млн. т. Частка країн Південно-Західної Азії у загальному виробництві зерна країн Азії не перевищує 6%. Найбільші виробники зерна в субрегіоні — Туреччина й Іран. Ці дві країни дають 8,5% загального виробництва зерна. Виробництво зерна на одного жителя в країнах Південно-Західної Азії — 170 кг., що більш як у 2 рази менше, ніж в середньому в світі. Тільки Туреччина виробляє 465 кг. зерна на одного жителя, а це — найбільший показник, як в субрегіоні, так і в цілому в Азії (1996).

Щорічно країни імпортують 20-21 млн. т. зерна. Імпорт зерна на одного жителя становить в середньому 205 кг., що в 5 разів перевищує аналогічний показник у світі. Найбільшими імпортерами зерна в субрегіоні є Ізраїль, ОАЕ, Ірак, Кувейт. Тільки Туреччина і Саудівська Аравія забезпечують свої потреби за рахунок внутрішнього виробництва.

Головні технічні культури — цукрова тростина, цукровий буряк, бавовник, тютюн, опійний мак. Бавовник і цукрову тростину можна розглядати як перспективні технічні культури. Для їх вирощування найбільш сприятливі умови склалися в Месопотамії. На півночі субрегіону важливе значення серед технічних культур займають посіви цукрового буряку.

Вирощування плодових дерев — традиційна галузь сільського господарства, яка розвивалася в субрегіоні здавна. Головна плодова культура — фінікова пальма. Ареали її вирощування займають Месопотамську низовину і оазиси Аравії. Широко поширені також цитрусові, хоч з'явилися вони тут значно пізніше, ніж інші плодові культури. Природні умови виключно сприятливі для вирощування інжиру, який був тут широко поширений ще в глибоку давнину. На узбережжі Перської затоки основна частка посівних площ зайнята насадженнями фруктових дерев — персиків, абрикосів, цитрусових і фініковою пальмою.

До числа традиційних галузей сільського господарства субрегіону належить виноградарство. Проте виноград можна вирощувати не скрізь, оскільки він дуже чутливий до несприятливих ґрунтових умов, зокрема до засолення. Найбільшу питому вагу земель ця культура займає на Месопотамській низовині.

Кормові культури поки що не зайняли належного місця у структурі посівних площ. Під ними зайнято близько 1% оброблювальних земель. Це пов'язано з пріоритетом у вирощуванні продовольчих культур, які поки що не забезпечують внутрішніх потреб країн субрегіону. Проте проблема розширення посівних площ під кормовими культурами є дуже актуальною у зв'язку з розвитком тваринництва.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua