Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

6. СХІДНА ЄВРОПА

 

РОСІЯ (РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ)

 

Площа — 17,1 млн. км2.

Населення — 147 млн. осіб.

Столиця — Москва (9 млн. осіб).

Загальна характеристика країни. Росія — євразійська країна, яка займає східну частину Європи та північну частину Азії. Отже, країна знаходиться у північно-східній Євразії, в Північній та Східній півкулях. Лише крайня східна частина Росії Чукотка розташована у Західній півкулі. Назви Росія і Російська Федерація, згідно з Конституцією країни (1993), є рівнозначними. Росія незалежна країна з 1480 р. Тоді вона називалась Московія, сучасна назва — з 1721 р. З моменту отримання незалежності і досі Росія незалежності не втрачала.

Росія — найбільша країна світу за площею, яка становить 17 075 тис. км2 (11,5% площі світу). Населення країни — 147 млн. осіб. За цим показником вона займає шосте місце у світі після Китаю, Індії, США, Індонезії та Бразилії.

Крайня північна точка країни — мис Челюскін, крайня південна — околиці м. Дербент у Дагестані на кордоні з Азербайджаном, крайня західна — околиці м. Псков, або напіванклав Калінінградська обл., крайня східна — мис Дежнева. Максимальна відстань між західними і східними кордонами країни — 9 тис. км, між північними і південними — 4 тис. км.

Основна частина території Росії знаходиться у десяти годинних поясах: третьому (московському); четвертому (уральському); п'ятому; шостому; сьомому; восьмому; дев'ятому; десятому (сахалінському); одинадцятому (камчатському) та дванадцятому (чукотському). Різниця між східноєвропейським (київським) та московським часом — одна година.

Протяжність кордонів Росії становить 58,6 тис. км., у т. ч. сухопутні — 14,3 тис. км, морські — 44,3 тис. км. На північному заході країна межує з Норвегією та Фінляндією, на заході з Естонією, Латвією, Білоруссю та Україною (рис. 23), на південному заході з Грузією та Азербайджаном, на півдні з Казахстаном, Китаєм, Монголією та Північною Кореєю. По кордонах свого напіванклаву — Калінінградської обл., Росія межує з Литвою та Польщею. Морські кордони — з Японією та США. В Арктиці з 1926 р. виділено окремий російський сектор. З територіальними претензіями до Росії у різній формі виступають: Естонія — на райони Івангород та Печори (Петсері); Латвія — Питалово (Абрене); Японія — Південні Курили. Росія висуває територіальні претензії до України (Севастополь, Крим, острів Тузла), Грузії (Абхазія), Казахстану (Надуральщина та Північно-Східний Казахстан).

Росія є правонаступницею СРСР, вона постійний член Ради Безпеки ООН. Після розпаду СРСР (1991) Росія стала членом — засновником Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої увійшли — Росія, Білорусь, Україна, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан та Таджикистан. За ініціативою Росії створено політичну організацію, завдання якої сприяти уніфікації законодавства країн — членів — Міжпарламентську асамблею (штаб-квартира — Санкт-Петербург). До її складу входять країни — члени СНД, крім Туркменістану. Також за ініціативою Росії створено військово-політичну організацію Ташкентський пакт (Росія, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан, Вірменія) та економічну — Євразійське економічне співтовариство. 1999 р. Росія та Білорусь проголосили бажання утворити в майбутньому об'єднану російсько-білоруську державу.

Природні умови і ресурси. Для Росії є характерними найрізноманітніші типи і форми рельєфу, що зустрічаються в природі. Панівним типом рельєфу, що займає майже 3/4 території країни, є рівнини. Особливо виділяються Східноєвропейська і Західносибірська рівнини — найбільші у світі. Територію півдня європейської частини Росії займає Передкавказзя та північно-східні схили Великого Кавказу. Найвища точка Російського Кавказу і всієї Росії г. Ельбрус (5642 м.). Між Східноєвропейською та Західносибірською рівнинами вздовж меридіану простягається Уральська гірська система. На схід від Західносибірської рівнини, у межиріччі Єнісею і Лєни, розміщене обширне Середньосибірське плоскогір'я. Понижуючись до півночі і сходу, плоскогір'я переходить у Північно-Сибірську низовину і Центрально-Якутську рівнину. З півдня всю територію Сибіру замикає гірський пояс. Це переважно гірські системи — Алтай, Західні і Східні Саяни, Забайкалля і Станове нагір'я. На крайньому південному сході, за Амуром, розміщена гірська країна Сіхоте-Алінь. Північний схід Росії має гірський характер — хребет Перського, Верхоянський хребет, Чукотське і Корякське нагір'я. На Камчатці і Курилах є багато пасивних і активних вулканів. Найактивніший з них і найвищий у країні і Євразії вулкан Ключевська Сопка (4750 м.).

Росію омивають дванадцять морів (не вважаючи морем Каспійське), які відносяться до трьох океанів. На заході — це Балтійське, Азовське та Чорне моря Атлантичного океану. На півночі — Біле, Баренцове, Карське, Лаптєвих, Східносибірське, Чукотське — моря Північного Льодовитого океану. На сході — Берингове, Охотське, Японське — моря Тихого океану. У країні є 2000 озер. Особливо відомі Байкал — найглибше озеро у світі, живописне Ладозьке з архіпелагом Валаамських островів, суворе Онезьке — з унікальним архітектурним ансамблем на о. Кіжі і заполярне озеро Таймир. У Росії близько 120 000 рік (з довжиною понад 10 км.). Типова, і одна із найбільших, ріка країни — Волга, яка впадає в замкнуте Каспійське море. Волга — "національна" російська ріка. Більша частина її басейну входить до ареалу компактного розселення росіян. До басейну Атлантичного океану відносяться Нева, Дон, Кубань. Найбагатоводніші ріки впадають у Північний Льодовитий океан: Північна Двіна, Печора, Об з Іртишем, Єнісей з Ангарою, Лена, Колима та ін. У Тихий океан несуть свої води Амур, Анадир та ін.

У зв'язку з великою протяжністю території з півночі на південь Росію перетинають чотири кліматичних пояси: арктичний; субарктичний; помірний і субтропічний. їх характеризують відповідно чотири типи клімату.

Величезні розміри території зумовлюють різноманітність регіональних умов і ресурсів для господарської діяльності. За масштабами природно-ресурсного потенціалу Росія практично не має аналогів у світі.

Ліси в країні займають майже 2/3 всієї площі, а загальний запас деревини перевищує 81,6 млрд. м3. Основними лісоутворюючими породами є хвойні — 82%. На частку Росії припадає 1 /4 світових запасів деревини, за якими вона займає перше місце у світі. Лісові багатства країни зосереджені переважно у східних районах, на Уралі та у Сибіру.

На Росію припадає майже 1/2 вугільних ресурсів світу, приблизно 1/7 частина світових запасів нафти і 1/3 природного газу. За запасами вугілля і газу країна займає перше місце в світі. Основними кам'яновугільними басейнами Росії, що експлуатуються, є Печорський (Воркутинський) та Кузнецький (Кузбас). Буровугільними — Підмосковний та Кансько-Ачинський. Приблизно 70% балансових запасів нафти країни знаходиться на території Західного Сибіру, решта — у Поволжі, Російському Кавказі та в інших районах. Найбільші родовища природного газу розміщені у Західному Сибіру (близько 80%). Значні родовища природного газу є також у Поволжі, на Уралі та в інших місцях.

Росія багата рудами чорних і, особливо, кольорових металів. На Курську магнітну аномалію (КМА) у Південно-Західному районі припадає майже 55% балансових запасів залізних руд. У країні представлені родовища практично всіх кольорових металів. Поліметалічні руди найпоширеніші на Російському Кавказі, Красноярському краї (Норільський рудний район), Забайкаллі та Примор'ї. Найбільші родовища мідних руд знаходяться на Російському Кавказі, південному Уралі та Забайкаллі (Удокан). Нікелеві руди відомі в країні у Норільському рудному районі та на Кольському півострові. Запаси бокситів розміщені на Уралі, в Архангельській і Ленінградській областях та інших районах. Родовища олова приурочені до Тихоокеанського рудного поясу — Східний Сибір та Російський Далекий Схід. Там же розташовані і родовища золота.

Серед нерудної сировини виділяються апатити, калійні солі та алмази. Найбільші в світі родовища апатитів розміщені на Кольському півострові (Хібіни) та у Східних Саянах. Основний район поширення калійних солей — Приуралля. Родовища алмазів концентруються у республіці Саха-Якутія.

За природними умовами життя людей (рівень комфортності) тільки близько 1/3 території Росії придатна для проживання без спеціальних засобів захисту від несприятливого впливу суворих природних умов. Це південно-західні та південні сприятливі та найсприятливіші райони. Решта 2/3 — малосприятливі, несприятливі та вкрай несприятливі території. Аналогом цього серед інших країн світу може бути лише Канада.

Політичний лад і політико — адміністративний устрій. За політичним ладом Росія є президентсько-парламентською республікою. Згідно з Конституцією 1993 р., законодавчим органом влади у країні є Федеральні Збори. Вони складаються із двох палат — Ради Федерації та Державної Думи. До Ради Федерації входять по два представники від кожного регіону Росії: по одному від представницького і виконавчого органів державної влади. До складу Державної Думи входять 450 депутатів. Вони обираються за пропорційно-мажоритарною системою. Тобто 225 — за партійними списками і 225 — в одномандатних округах. Главою держави і фактичним керівником виконавчої влади є Президент Росії. Обсяг повноважень Президента Росії дещо більший, ніж в інших країнах. Виконавчу владу в країні здійснює Уряд Росії на чолі з Головою уряду.

За Конституцією Росія — федеративна країна. Проте у федеративних країнах суб'єкти федерації є однотипними (землі, штати, провінції, кантони) і вичерпують територію країни без залишку. Крім того, обсяг повноважень суб'єктів федерації є однаковим. У Росії ці дві умови не виконуються. Тому Росія є федеративною державою тільки за назвою.

В основі політико — адміністративного територіального устрою Росії лежить Федеративний договір, підписаний у березні 1992 р. Згідно з ним та з Конституцією Росії, у країні є три рівні адміністративно-територіальних одиниць (суб'єктів федерації).

Найвищий рівень, з найбільшим обсягом повноважень займають національно-державні утворення (республіки у складі Росії). Всього їх 21, а саме: Адигея (столиця Майкоп); Алтай (Горно-Алтайськ); Башкортостан (Уфа); Бурятія (Улан-Уде); Дагестан (Махачкала); Інгушетія (Магас); Кабардино-Балкарія (Нальчик); Калмикія-Хальмг Тангч (Еліста); Карачаєво-Черкесія (Черкеськ); Карелія (Петрозаводськ); Комі (Сиктивкар); Марій Ел (Йошкар-Ола); Мордовія (Саранськ); Північна Осетія (Владикавказ); Саха-Якутія (Якутськ); Татарстан (Казань); Тива (Кизил); Удмуртія (Іжевськ); Хакасія (Абакан); Чаваш (Чебоксари); Чеченська республіка (Грозний).

Нижчий рівень, з меншим обсягом повноважень формують адміністративно-територіальні утворення. їх 57: 6 країв, 49 областей та 2 міста федерального підпорядкування. Краї: Алтайський (центр Барнаул); Краснодарський; Красноярський; Приморський (центр Владивосток); Ставропольський; Хабаровський. Області: Амурська (центр Благовєщенськ); Архангельська; Астраханська; Білгородська; Брянська; Владимирська; Волгоградська; Вологодська; Воронезька; Івановська; Іркутська; Калінінградська; Калузька; Камчатська (центр Петропавловськ-Камчатський); Кемеровська; Кіровська; Костромська; Курганська; Курська; Ленінградська (центр Санкт-Петербург); Липецька; Магаданська; Московська; Мурманська; Нижегородська; Новгородська; Новосибірська; Омська; Оренбурзька; Орловська; Пензенська; Пермська; Псковська; Ростовська (центр Ростов-на-Дону); Рязанська; Самарська; Саратовська; Сахалінська (центр Южно-Сахалинськ); Свердловська (центр Катеринбург); Смоленська; Тамбовська; Тверська; Томська; Тульська; Тюменська; Ульяновська; Челябінська; Читинська; Ярославська. Міста федерального підпорядкування: Москва (столиця Росії); Санкт-Петербург.

Найнижчий рівень, з найменшим обсягом повноважень мають національно-територіальні утворення. їх 11. Одна автономна область — Єврейська (центр Біробіджан) та 10 автономних округів. Автономні округи: Агінський-Бурятський (центр Агінське); Евенкійський (Тура); Комі-перм’яцький (Кудимкар); Коряцький (Палана); Ненецький (Нар'ян-Мар); Таймирський (Дудинка); Усть-Ординський Бурятський (Усть-Ординський); Ханти-Мансій- ський (Ханти-Мансійськ); Чукотський (Анадир); Ямало-Ненецький (Салехард).

Суб'єкти федерації найвищого і найнижчого рівнів (21 + 11) разом становлять автономні утворення Росії. їх 32. Отож Росія фактично є унітарною державою з великою кількістю (32) автономій. Сумарна площа автономних утворень становить 53% території Росії. їх населення — 18% населення країни. Для порівняння, питома вага сумарної площі автономних утворень у Китаї становить 45%, населення 7%. Як видно, показники не дуже відрізняються.

Тільки в 1/3 республік у складі Росії (7 із 21) переважає корінне населення. Це республіки: Дагестан; Інгушетія; Кабардино-Балкарія; Північна Осетія; Тива; Чаваш; Чеченська. У всіх решти — некорінне. Найнижча питома вага корінного населення у Карелії (10%) та Хакасії (11%). З 11 національно-територіальних автономних утворень лише у двох переважає корінне населення. Це Агінський Бурятський та Комі-перм’яцький автономні округи. У всіх інших — некорінне. Причому у Єврейській автономній області та Ямало-Ненецькому автономному окрузі відсоток корінного населення становить тільки 4%, а у Ханти-Мансійському автономному окрузі — 1,4%!

Після 1991 р. у Росії створено низку національних районів у межах суб'єктів федерації. Такі національні райони є у Краснодарському краї (шапсугський), Алтайському краї і Омській обл. (німецькі), Бурятії (евенкійський), Саха-Якутії (евенкійський і евенський).

Населення Росії. Чисельність населення країни — 147,0 млн. осіб (1999), що становить 2,7% людності світу. За даними Першого всеросійського перепису 1897 р., чисельність населення в сучасних межах Росії становила 67,5 млн. осіб. В Європейській Росії проживає близько 78% населення, в Азійській відповідно — 22%. Аналогічний розподіл території країни майже діаметрально протилежний — 26% припадає на Європейську Росію і, відповідно, 74% на Азійську Росію.

Відтворення та структура населення. Природний приріст населення Росії у 1990-х роках став негативним. Народжуваність 1897 р. становила 50,5%; 1989 р. — 14,6% і 1999 р. всього 9%. Смертність відповідно — 34,8%; Ю,6% і 14,0%. Отже, природний приріст населення 1897 р. дорівнював 15,7%, 1989 р. — 4,0% і 1999 р. став уже від'ємним (-5,0%).

У 1999 р. — 52% населення становили жінки (1989 р. — 53%). Як бачимо, йде процес вирівнювання статевої структури населення Росії. Середня тривалість життя чоловіків становить 61 рік, жінок — суттєво більше — 73 роки. Близько 88% населення країни живе у сім'ях, решта — одинаки і члени сімей, що проживають окремо. Середній розмір сім'ї в Росії — 3,2 особи. Найменше значення цей показник має на Північному Заході країни (2,8 особи), найвище на Російському Кавказі — 4,3 особи.

Найбільша питома вага зайнятих припадає на промисловість (28%), сільське господарство — 14%, будівництво, транспорт і зв'язок — 18%. Відносно велика питома вага зайнятих у сфері освіти, науки, культури і охорони здоров'я — 19%, на сферу послуг припадає 12%, решта 9% — інші галузі. З початком економічних реформ в Росії різко загострилась проблема безробіття. На кінець 1990-х років офіційно було зареєстровано 1,5 млн. осіб безробітних (2% трудових ресурсів). Але фактична кількість безробітних набагато більша і становить приблизно 5 млн. осіб.

Середній рівень освіченості населення Росії (кількість осіб з освітою на 1000 осіб старших 15 років) становить 806. По території країни він коливається від 750 у Псковській, Костромській, Кіровській, Тамбовській та деяких інших областях до 850-900 у Мурманській обл., Якутії та Хабаровському краї та 902 у Москві.

За 1990-ті роки у зовнішніх міграціях Росії імміграція до країни у декілька разів перевищує еміграцію. Це пов'язано з розпадом 1991 р. СРСР та подіями після цього. У цей період до Росії в'їхало близько 2,5 млн. осіб, переважно з інших пострадянських країн, з них 1,2 млн. осіб біженці, 2/3 з яких росіяни. Проте тільки близько половини біженців отримали офіційний статус "вимушених переселенців". Найбільше "вимушених переселенців" прибуло з Таджикистану — близько 150 тис. осіб, Грузії — 110, Азербайджану — 90, Узбекистану — 70, Казахстану — 60, Киргизстану — 50. Еміграція з Росії за цей період становила майже 0,5 млн. осіб, з них близько 1/2 німців та 12% євреїв.

Внутрішні міграції країни мають свою специфіку. У 1920-1980-х роках дуже інтенсивними були міграції із сіл у міста. За 1927-1988 рр. чисельність російського сільського населення скоротилась з 76 до 39 млн. осіб. За приблизно цей же період основний внутрішньо-російський міграційний напрям був із Європейської Росії в Азійську Росію — у райони нового освоєння. З початку 1990-х років напрям міграційних потоків змінився на протилежний — з Азійської Росії в Європейську Росію. За цей період переїхали близько 0,7 млн. осіб, з них 0,6 млн. осіб із Російського Далекого Сходу і 0,1 зі Східного Сибіру. У Європейській Росії взагалі і на Російському Кавказі зокрема, дуже важливою проблемою є біженці із Чеченської республіки, близько 0,5 млн. осіб. Основна їх частина осіла в Інгушетії, Дагестані, Ставропольському краї. Досі в Росії відчутні наслідки антилюдської політики "переселення народів", проведеної в радянський час. Вперше, 1937 р. було переселено 200 тис. корейців з Приморського краю у Казахстан і Середню Азію. Під час Другої світової війни були виселені німці, калмики, карачаївці, балкарці, інгуші, чеченці. У 1956-1957 рр. калмики, карачаївці, балкарці, інгуші, чеченці були повернені на свою батьківщину, але повністю ситуація 1940-х років не була відновлена.

Розселення населення. Рівень урбанізації Росії становить 73%, у 1989 р. він дорівнював 74%. У країні є 1037 міст та 2193 селища міського типу. Серед міст найбільше малих (до 50 тис. осіб) — 709 і майже однакова кількість середніх (50-100 тис. осіб) — 163 та великих (понад 100 тис. осіб) — 165. Щільність мережі міських поселень у Європейській Росії приблизно у 20 разів вища ніж в Азійській Росії. Серед великих міст виділяються 13 міст — мільйонерів: Москва, Санкт-Петербург, Нижній Новгород, Новосибірськ, Катеринбург, Самара, Челябінськ, Омськ, Перм, Казань, Уфа, Ростов-на-Дону, Волгоград. Отже, 11 з них знаходяться у Європейській Росії і тільки 2 — в Азійській Росії. Крупних (0,5-1,0 млн. осіб) міст двадцять. Найбільші з них Красноярськ, Воронеж, Саратов. Цікаво, що три із двадцяти крупних міст не є центрами російських регіонів (суб'єктів федерації), це: Тольятті (Самарська обл.); Новокузнецьк (Кемеровська обл.); Набережні Челни (Татарстан). Найбільшими містами є Москва (9,0 млн. осіб), Санкт-Петербург (5,0 млн. осіб), Нижній Новгород (1,5 млн. осіб). Москва — столиця Росії (у 1480-1712 рр. та з 1918 р.). Санкт-Петербург був столицею Росії у 1712-1918 рр. Міста — мільйонери Європейської Росії формують дві системи: Західно-Російську та Волзьку. Західно-Російська складається з Санкт-Петербурга, Москви та Нижнього Новгорода. До Волзької входять міста — мільйонери, розміщені на р, Волга: Нижній Новгород, Казань, Самара, Волгоград та в її басейні: Перм, Уфа. Отже, центром двох систем міст — мільйонерів Європейської Росії є Нижній Новгород. Суто російським (колишнім радянським) феноменом є "закриті міста". Вони були і залишаються центрами ракетно-ядерного і космічного виробництва. З 1995 р. "закриті міста" Росії почали "відкривати". Найбільшими "закритими містами" є: Томськ — 7 (близько 110 тис. осіб); Красноярськ — 26 (близько 100 тис. осіб); Свердловськ — 4 і Челябінськ — 65 (по близько 90 тис. осіб); Арзамас — 16 (близько 80 тис. осіб) колишній знаменитий Саров у Мордовії.

Сільське населення проживає у 153 тис. сільських поселень різних типів і людності. Середня людність сільських поселень — 255 осіб. Найбільша частка (48%) сільського населення проживає у великих селах з людністю понад 1000 осіб. Трохи менше (45%) — у середніх селах з людністю від 100 до 1000 осіб. Найменша частка (7%) — у малих селах з людністю до 100 осіб.

Найважливішим показником заселеності території є щільність населення. За цим показником — 9 осіб/км2, Росія належить до найменш заселених країн світу. В Україні, наприклад, щільність населення 80 осіб/км2. Щільність населення Європейської Росії (27 осіб/км2) у дев'ять разів вища, ніж в Азійській Росії (3 особи/км2). У Центрально-Західному економічному районі, зокрема, вона становить 63 особи/км2, Поволзькому 31 особа/км2, Уральському 25 осіб/км2. Основна смуга розселення країни лежить на південь від лінії Санкт-Петербург-Кіров-Перм-Середній Урал-Тобольськ-Томськ-Красноярськ-Середній Байкал-початок Амуру. Тут сконцентровано близько 90% населення Росії, всі міста — мільйонери та більшість великих міст.

Національний склад населення. За національним складом населення країна відноситься до найскладніших у світі. Росію, у цьому плані можна порівняти хіба що з Індією. Основна частина населення країни належить до чотирьох мовних сімей: індоєвропейської (87% населення); алтайської (8%), уральської (2%); кавказької (2%). Тут і далі представлені дані за 1989 р. Основний народ Росії — росіяни, слов'янська група індоєвропейської сім'ї, налічує 120 млн. осіб, або 82% населення. Це свідчить про їхню абсолютну і вирішальну перевагу у національному складі населення країни. Найбільшими етнічними меншинами за чисельністю є: татари — 5,5 млн. осіб (3,8% населення Росії); українці — 4,4 млн. осіб (3,0%); чуваші — 1,8 млн. осіб (1,2%); башкири — 1,4 млн. осіб (0,9%); білоруси — 1,2 млн. осіб (0,8%); мордва — 1,1 (0,7%); чеченці — 0,9 млн. осіб (0,6%). Основна частина росіян зосереджена у межах основної смуги розселення. Більша частина населення основних корінних етнічних меншин проживає в межах своїх автономних утворень. За межами своїх автономних утворень проживає 68% татарів, 71% мордви, 88% евенків та 98% євреїв!

Переважно на південь від росіян, на Північному Кавказі, Урало-Поволжі та в Сибіру розселені народи алтайської мовної сім'ї — тюркської, монгольської та інших груп. Основними тюркськими народами є — татари, чуваші, башкири, якути, кумики (Дагестан), тувинці, карачаївці; монгольськими — буряти та калмики.

Народи уральської мовної сім'ї проживають, здебільшого, на північ від росіян — від Кольського півострова до Єнісею. Найбільшими з них є: мордва, удмурти, марійці, комі, комі-перм'яки, карели, ненці.

На крайньому півдні Європейської Росії, на Північному Кавказі, знаходиться відносно невеликий ареал проживання кавказьких народів. Найчисельніші з них: чеченці; аварці (Дагестан); кабардинці; даргинці та лезгини (Дагестан); інгуші; адигейці.

У цьому ж регіоні проживає найбільший після росіян корінний індоєвропейський народ Росії — осетини. На крайньому сході Росії розселені, зокрема, палеоазійські народи — чукчі і коряки. Абсолютна більшість корінних етнічних меншин Росії мають свої автономні територіальні утворення: республіки та автономні округи. Проте низка корінних етнічних меншин не має національної територіальної автономії: ногайці (етнічні спадкоємці Золотої Орди); Абазини; евени (у 1920-1930-х роках на Далекому Сході існував Охотський-Евенський національний округ); шорці; вепси; нанайці (у тих же роках існував Нижньоамурський національний округ); нівхи; селькупи; юкагири; кети та ін. Найбільшими осередками розселення українців у Росії є Москва і Московська обл. — 438 тис. осіб; Санкт-Петербург і Ленінградська обл. — 200 тис. осіб; Краснодарський край (частина української суцільної етнічної території, історична "Кубань", етнографічно-публіцистичний "Малиновий клин") — 182 тис. осіб; Приморський край (українська етнічна земля "Зелений клин") — 185 тис. осіб; Ростовська обл. (північно-західні терени області — частина української суцільної етнічної території) — 179 тис. осіб. Крім того, частиною української суцільної етнічної території є майже вся Білгородська обл. та південь Воронезької обл. Серед регіонів Росії найбільша питома вага українців в: Ямало-Ненецькому та в Чукотському автономних округах (по 17%); Магаданській обл. (15%); Ханти-Мансійському автономному окрузі (12%).

Географія господарства. З 1992 р. Росія приступила до радикальних економічних реформ. Валовий національний продукт (ВНП) на одного мешканця 1997 р. становив $2680. Для порівняння — середній ВНП/мшк для країн Європи дорівнював $16 790, Америки — $13 140, Азії — $2450, Африки — $660.

Економічні реформи з найбільшою швидкістю проводяться у старих промислових районах: Північно-Західному; Центрально-Західному; Волго-В'ятському та Уральському. Відчутними є регіональні диспропорції розподілу інвестицій. На Центрально-Західний район, Західний Сибір та Урало-Поволжя припадає по 1/5 всіх інвестицій, що в сумі дає 60%. Близько 40% біржового товарообігу припадає на шість найбільших товарно-сировинних бірж. Чотири із них знаходяться у Москві, одна у Саратові (Російська зернова товарна біржа) і одна в Омську. За обсягом банківського капіталу значно переважає Європейська Росія, де зосереджено 4/5 всіх банків і їх уставного капіталу. Особливо різко виділяється Москва. Тут концентрується 1/3 всіх банків, що мають майже половину загального уставного капіталу. За московськими банками йдуть банки Уралу та Санкт-Петербурга. Грошова одиниця країни — рубль. У структурі ВНП із реальної кількості товарів на промисловість припадає 28,3%, будівництво — 8,5%, сільське господарство — 6,3%.

Промисловість. Питома вага Росії у світовому промисловому виробництві становить 4%. Отже, Росія відноситься до основних індустріальних країн світу. Найважливішою макрорегіональною особливістю розміщення російської промисловості є те, що обробна промисловість концентрується переважно у Європейській Росії, а видобувна у Азійській Росії. У структурі промисловості на три міжгалузевих комплекси — паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний припадає близько 2/3 обсягу продукції. Паливно-енергетичному комплексу належить найбільша частка у структурі промислової продукції країни — 29,4%. Росія знаходиться на першому місці у світі за видобутком природного газу, на другому — за виробництвом електроенергії (після США), займає третє місце за видобутком нафти (після СІНА та Саудівської Аравії) і вугілля (після Китаю і США). Експорт продукції паливно-енергетичного комплексу — основне джерело валютних надходжень країни.

Структура паливних ресурсів у регіональному розрізі характеризується перевагою вугілля. Тільки на Північному Кавказі, Урало-Поволжі та Західному Сибіру переважаюче значення мають нафта та природний газ. У структурі паливної промисловості майже однаково добре розвинені вугільна, нафтова та газова.

На вугілля припадає 14% сумарного видобутку мінерального палива, у світі 28-30%. У розвитку вугільної промисловості відбулися помітні зрушення у східному напрямку. Зараз Азійська Росія дає 3/4 видобутку вугілля. Загальний видобуток вугілля — близько 270 млн. т. Відкритий видобуток вугілля становить понад половину загального обсягу. Це Кансько-Ачинський та, частково, Кузнецький басейни. Основними вугільними базами Росії є Кузнецький та Печорський кам'яновугільні басейни. Зростає значення Кансько-Ачинського буровугільного та Південно-Якутського кам'яновугільного басейнів. Значною залишається частка Російського Донбасу. За масштабами видобутку лідером, з великим відривом, є Кузбас. Він дає 1/3 усього видобутого в країні вугілля.

Видобуток нафти зосереджений у трьох найважливіших нафтогазових провінціях: Західносибірській, Волго-Уральській та Тімано-Печорській. Разом вони дають понад 9/10 усієї російської нафти. Найбільші з них: "ЛУК-ойл" ("Лангепаснафтогаз", "Уралнафтогаз", "Когалимнафтогаз"), "ЮКОС" ("Юганськнафтогаз") і "Сургутнафтогаз". Видобувається 310-320 млн. т. нафти. З них близько 70% у Західному Сибіру, 25% — Урало-Поволжі та 3% — Російської Європейської Півночі. Розвиненою в Росії є нафтопереробна промисловість. Історично в країні вона набула мазутного напряму. В результаті частка паливного мазуту становить майже 2/5 всіх нафтопродуктів (у США — 1/5). У Росії є 28 нафтопереробних заводів та 6 нафтомасло заводів. Нафтопереробна промисловість зосереджена переважно у Європейській Росії. Найбільші заводи: Ухта (Російська Європейська Північ); Уфа, Самара, Саратов, Волгоград (Урало-Поволжя); Нижній Новгород, Рязань, Ярославль (Середня Росія); Краснодар, Туапсе, Грозний (Російський Кавказ); Омськ, Ачинськ, Ангарськ (Сибір).

Головною базою Росії з видобутку природного газу є Західний Сибір. Він дає понад 9/10 усього газу в країні. Іншими значними районами видобутку газу є Тімано-Печорська та Прикаспійська (Оренбург, Астрахань) провінції. Видобуток, переробка і транспорт газу зосереджені у Російському акціонерному товаристві "Газпром". У його складі основну роль відіграють підприємства "Уренгойгазпром", "Надимгазпром", "Ямбурггазвидобуток". На їхню частку припадає понад 85% загального видобутку. Природний газ є важливим експортним товаром Росії. Найважливіші центри газопереробної промисловості знаходяться у Європейській Росії. Це: Ухта, Оренбург, Астрахань, Краснодар, Грозний та ін. Відносно недавно такі підприємства створені у Сибіру (Західному) — Нижнєвартовськ та ін.

Електроенергетика Росії виробляє близько 880 млрд. кВт/год. електроенергії на рік: 600 млрд. кВт/год. виробляють теплові електростанції (ТЕС), 180 млрд. кВт/год. — гідроелектростанції (ГЕС), 100 млрд. кВт/год. — атомні електростанції (АЕС). Більша частина теплової електроенергії виробляється у Європейській Росії. Найбільші ТЕС — Рефтинська (3,8 млн. кВт) на Уралі та Костромська (3,6 млн. кВт). Гідравлічна електроенергія, навпаки, виробляється переважно в Азійській Росії. Тут розташовані найбільші в Росії ГЕС: Саяно-Шушенська (6,4 млн. кВт); Красноярська (6,0); Братська (4,6); Усть-Ілімська (4,3 млн. кВт). Найбільшою ГЕС Європейської Росії є Самарська (2,5 млн. кВт). Практично всі АЕС розташовані у Європейській Росії. Найбільші з них: Курська (4 млн. кВт); Ленінградська (4 млн. кВт); Балаковська (3 млн. кВт) у Поволжі; Смоленська (3 млн. кВт). Російські електростанції об'єднані в енергосистеми. Функціонує Єдина енергетична система (ЄЕС) Росії. До її складу входять ЄЕС Європейської Росії та Об'єднана енергетична система (ОЕС) Сибіру. ЄЕС Європейської Росії включає п'ять ОЕС: Північного Заходу; Центру; Північного Кавказу; Середньої Волги та Уралу. ОЕС Сибіру тісно пов'язана з ОЕС Північного Казахстану. Окремо функціонує ОЕС Далекого Сходу. Для Росії характерним є високий рівень розвитку чорної і кольорової металургії, двох підкомплексів металургійного комплексу. На нього припадає 16,5% промислової продукції. Підприємства чорної металургії виробляють близько 40 млн. т. чавуну та 50 млн. т. сталі. Видобуток залізної руди становить близько 70 млн. т. Чорна металургія в Росії за рівнем технологічного розвитку відстає від розвинених країн. Мартенівським способом, який у розвинених країнах практично припинив своє існування, у країні виплавляється понад 1/2 сталі, а найсучаснішим електрометалургійним всього 15%. Виділяються чотири райони чорної металургії: Урал, Південь, Сибір, Північ. Урал виробляє майже половину російського чавуну і сталі. Переважну частину дають підприємства — гіганти (у Магнітогорську, Нижньому Тагілі, Челябінську, Новотроїцьку). Південь (КМА) дає 2/5 усієї залізної руди країни. Найбільші підприємства розташовано у Липецьку і Тулі. Старий Оскол — центр електрометалургії. Найважливіші центри чорної металургії Сибіру і Півночі — Новокузнецьк і Череповець відповідно.

У кольоровій металургії виділяються три основні райони: Урал, Російська європейська північ, Сибір. Головний район виробництва міді — Урал. Основні центри: Красноуральськ, Кіровград, Ревда, Киштим і Мідногорськ. Свинцево-цинкова промисловість приурочена до районів поширення поліметалічних руд: Садон (Північний Кавказ); Салаїр (Кузбас); Нерчинськ (Забайкалля) та Дальнєгорськ (Далекий Схід). Нікелекобальтова промисловість розвинена, здебільшого у Норільському (Таймирський автономний округ) та Кольському (Мурманська обл.) районах. Близько 40% виробництва глинозему (проміжного продукту виплавки алюмінію) припадає на Урал, 35% Східний Сибір і 20% на Північний Захід. Найпотужніші підприємства з виплавки алюмінію знаходяться також у Східному Сибіру, у Братську, Красноярську, Саяногорську і Шелехові. Росія видобуває близько 130 т золота і знаходиться за цим показником на п'ятому місці у світі, після ПАР, США, Канади і Австралії. Більше половини золота видобувається у чотирьох регіонах: Якутія та Магаданська обл. (по 30 т.), Іркутській обл. і Красноярському краї (по 10 т.).

У Росії машинобудування належить до найбільш розосереджених територіально галузей промисловості. За обсягом продукції його частка (19,1%) є більшою, ніж металургії.

Найважливіша галузь машинобудування — верстатобудування історично розпочиналось із Москви і Санкт-Петербурга. Із верстатобудуванням тісно пов’язане важке машинобудування. Його основні центри: Санкт-Петербург ("Електросила" та ін.); Катеринбург ("Уралмаш" та ін.); Красноярськ; Волгодонськ ("Атоммаш") Ростовської обл.

У країні розвинені різні галузі транспортного машинобудування. Основними центрами суднобудування є Санкт-Петербург, Виборг (Ленінградська обл.), Мурманськ, Владивосток, Астрахань. Головними центрами локомотивобудування є Коломна Московської обл. (тепловози) та Новочеркаськ Ростовської обл. (електровози). Основні центри вагонобудування: Санкт-Петербург, Твер, Брянськ, Нижній Тагіл (Свердловська обл.) та новий центр Абакан у Сибіру. Розвинені різні галузі автомобілебудування. Найважливіші центри випуску вантажних автомобілів: Москва; Нижній Новгород; Набережні Челни (Татарстан); Ульяновськ; Міасс (Челябінська обл.). Волзький автомобільний завод (ВАЗ) у Тольятті (Самарська обл.) дає майже 70% всіх російських легкових автомобілів. Інші центри випуску легкових автомобілів — Москва, Нижній Новгород, Іжевськ. Автомобілебудування розвинене у Лікіно (Московська обл.), Павлово (Нижегородська обл.), Ульяновську, Кургані та ін. Найпотужніші центри російської авіаційної промисловості — Москва, Воронеж, Казань, Ульяновськ, Самара.

Районами концентрації тракторобудування є Російська європейська Північ (Санкт-Петербург, Петрозаводськ), Середня Росія (Владимир, Липецьк, Чебоксари) та Урало-Поволжя (Волгоград, Челябінськ). Профіль підприємств сільськогосподарського машинобудування відповідає спеціалізації сільського господарства районів країни. Виробництво зернозбиральних комбайнів знаходиться у Ростові-на-Дону, Таганрозі (Ростовська обл.) та Красноярську. Картоплезбиральні комбайни випускають у Рязані і Тулі.

Основними центрами електротехнічної промисловості є Москва, Санкт-Петербург, Воронеж. Головні підприємства ракетно-космічної промисловості зосереджені у Москві, Санкт-Петербурзі, Самарі, Омську та Красноярську.

Росія має різні галузі хімічної промисловості — полімерних матеріалів, синтетичних смол і пластмас, хімічних волокон, синтетичного каучуку, мінеральних добрив. Виробляються три види мінеральних добрив — азотні, фосфатні та калійні. Основні центри азотних добрив — Новгород, Москва, Липецьк, Кемерово. Виробництво фосфатних добрив зосереджено у Європейській Росії, головними центрами є Кінгісепп (Ленінградська обл.), Уварово (Тамбовська обл.), Тольятті (Самарська обл.). Всі калійні добрива Росії дають Березники та Солікамськ (Пермська обл.).

Росія займає перше місце у світі за виробництвом пиломатеріалів (близько 1/5), але поступається США за обсягом лісозаготівель (вивіз деревини). Північний район, Урал, Сибір і Далекий Схід дають близько 4/5 всієї ділової деревини. У Сибіру і на Далекому Сході створені крупні лісопромислові комплекси: Братський, Усть-Ілімський, Єнісейський, Амурський та ін. Розвиненою є целюлозно-паперова промисловість, виробляється майже 1,6 млн. т. целюлози і 2,2 млн. т. паперу. Основні центри целюлозно-паперової промисловості: Кондопога (Карелія); Архангельськ; Котлас (Архангельська обл.); Правдинськ (Нижегородська обл.); Волжськ (Марій Ел).

Сільське господарство. З 1992 р. у Росії розпочались реформи у сільському господарстві. Реорганізація усуспільнених господарств найактивніше відбувалася у західних районах лісової, лісостепової і степової зон Європейської Росії. У той час в автономіях Урало-Поволжя колгоспи і радгоспи і зараз становлять 60-90%, а в автономіях Північного Кавказу — 70-90%. Сьогодні в державній власності знаходиться близько 10% сільгоспугідь, решта землі перейшла до недержавних сільгоспвиробників. Майже 80% валової продукції сільського господарства вироблено у недержавному секторі. Проте реформування сільського господарства не обійшлось без негативних наслідків. Так зросла частка імпорту у формуванні продовольчих ресурсів. Основний ареал розвитку сільського господарства збігається із основною смугою розселення. Рослинництво у Росії поділяється на низку галузей. Зернове господарство розповсюджене на всій землеробський освоєній території країни. Найважливішою продовольчою зерновою культурою є пшениця. Головною територіальною особливістю поширення пшениці є перевага у західному макрорегіоні її ареалу (до Волги) озимої пшениці, а у східному (за Волгою) — ярої пшениці. Це пов'язано з агрокліматичними особливостями Росії. Валові збори пшениці на початок 1990-х років становили 50-55 млн. т. зерна. Посіви ячменю, переважно, збігаються з територією зернового господарства. Жито тяжіє до північних окраїн цієї території, ячмінь, навпаки, до південних. Ареал вирощування кукурудзи обмежений — Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Нижнє Подоння. Основні райони вирощування соняшнику приурочені до степової зони і східної частини лісостепу Європейської Росії. На початку 1990-х років вироблено 1,2 млн. т. соняшникової олії, що не забезпечує потреб країни. Основний ареал вирощування цукрових буряків включає західні і центральні райони лісостепу. На початку 1990-х років було зібрано близько 33 млн. т. цукрових буряків і вироблено 3,6 млн. т. цукру, що становить лише 2/3 від потреб. Посіви картоплі переважають на більшій частині землеробський освоєної території країни. Однак найвища територіальна концентрація її посівів характерна для південних районів лісової і північних частин лісостепової зони. Середньорічний валовий збір картоплі у першій половині 1990-х рр. становив 36 млн. т. Льон — довгунець — традиційна російська культура. Його ареал: Санкт-Петербург-Вологда-Нижній Новгород-Брянськ збігається з зоною широколистяних лісів. Площа льону — довгунця з1960 р. до 1991 р. необґрунтовано скоротилась більш ніж утричі.

У тваринництві Росії з початку і до середини 1990-х рр. відбулося різке скорочення поголів'я (млн. голів): великої рогатої худоби з 54,7 до 43,9; свиней з 35,4 до 25,0; овець і кіз з 55,3 до 35,9. У країні найбільше поширене скотарство змішаного молочно-м'ясного і м'ясо — молочного напрямів. Історичні особливості розвитку сільського господарства зумовили недостатньо виражену територіальну диференціацію скотарства переважно до молочного або м'ясного напрямів у межах основної землеробські освоєної частини країни. Свинарство найбільше поширене в землеробські високоосвоєних районах з інтенсивним кормовиробництвом. Вівчарство представлене двома основними породами — тонкорунним і грубошерстним. Вони приурочені до степової зони Нижнього Поволжя та Північного Кавказу. Овчинно-шубний напрям грубошерстної породи поширений у лісовій зоні Європейської Росії.

Транспорт. Зважаючи на величезну територію Росії, у ній надзвичайно велику роль відіграє транспорт. Через своє переважно континентальне положення особливе місце у транспорті займає залізничний, автомобільний, а останнім часом трубопровідний і авіаційний.

Основним і "специфічно російським" видом транспорту є залізничний. Росія є навіть батьківщиною російсько-євразійської ширини залізничної колії — 1524 мм. в Європі і переважно у світі — 1435 мм. Зараз така колія поширена у пострадянських країнах. За обсягом перевезень вантажів залізничний транспорт знаходиться на другому місці, його частка становить близько 11%. Першою значною залізницею у Росії стала лінія Санкт-Петербург-Москва, введена в дію у 1851 р. Пізніше велось залізничне будівництво по радіальних напрямках від Москви. Основний каркас залізничної мережі Росії був сформований у другій половині ХІХ - на початку XX ст. У 1916 р. було завершено будівництво транссибірської залізниці Челябінськ-Владивосток, розпочате 1891 р. У XX ст. основне залізничне будівництво перемістилось у Азійську Росію. Будується, зокрема, Південно-Сибірська магістраль: Південний Урал-Акмолінськ (суч. столиця Казахстану Астана) — Кузбас. У 1974-1984 рр. збудовано "Байкало-Амурську магістраль" (БАМ). Після 1991 р. збудовано низку нових залізниць. У зв'язку з тимчасовим фактичним відокремленням Чеченської республіки в Дагестані введена до ладу обхідна залізниця Кизляр-Бабаюрт-Хасав'юрт. Продовжувалось будівництво Амуро-Якутської магістралі (АЯМ). Існуюча лінія Тинда-Нерюнгрі продовжена через Алдан до Томмота. На Сахаліні збудовано залізницю Ільїнський-Углегорськ. Стали до ладу інші лінії. Організаційно залізничний транспорт Росії поділяється на 17 залізниць, з них дві існують ізольовано від єдиної транспортно-залізничної мережі країни. Основні залізниці: Північна (центр Ярославль); Октябрська (Санкт-Петербург); Московська (Москва); Південно-Східна (Воронеж); Горьковська (Нижній Новгород); Куйбишевська (Самара); Приволзька (Саратов); Північнокавказька (Ростов-на-Дону); Свердловська (Катеринбург); Південно-Уральська (Челябінськ); Західносибірська (Новосибірськ); Красноярська (Красноярськ); Східносибірська (Іркутськ); Забайкальська (Чита); Далекосхідна (Хабаровськ). Ізольовані залізниці: Сахалінська (Южно-Сахалинськ) та Калінінградська (Калінінград). Залізничний транспорт — основний вид магістрального транспорту, що забезпечує міжрайонні перевезення масових видів вантажів. У структурі вантажів, що перевозяться залізницею, найбільша питома вага припадає на вугілля, будівельні матеріали та нафту і нафтопродукти. Найважливішими залізничними вузлами відправлення пасажирів є Москва і Санкт-Петербург. Однією із головних сучасних проблем розвитку залізничного транспорту Росії є розірваність мережі на південному заході Сибіру. Частина транссибу (Петропавловськ) і південсибу (Тобол-Кустанай-Астана-Павлодар) опинились у Казахстані.

Автомобільний транспорт за питомою вагою обсягів перевезення вантажів займає перше місце — 79%. В умовах Росії він забезпечує перевезення на короткі і середні відстані. Проведення першої дороги з твердим покриттям Санкт-Петербург-Москва було завершено 1834 р. Але до широкого будівництва автомобільних доріг у Росії приступили тільки у другій половині XX ст. Конфігурація автодоріг багато у чому повторює радіально-кільцевий рисунок залізничної мережі. Проте в Азійській Росії протяжність автомобільних доріг різко скорочується. Ще досі не побудована наскрізна автодорога у широтному напрямку, яка б сполучала Європейську і Азійську Росію.

За питомою вагою перевезених вантажів (8%) трубопровідний транспорт займає третє місце. На перші три види транспорту припадає близько 98%. Сучасна мережа нафтопровідного транспорту країни функціонує у чотирьох напрямках: західному; південно-західному; південному; східному. Практично всі нафтопроводи починаються у Західному Сибіру і Урало-Поволжі. На західному напрямку основними нафтопроводами є: нафтопровідна система "Дружба": Нижнєвартовськ-Уфа-Самара-Орел-Унеча (Брянська обл.) і далі в Білорусь, Україну та інші європейські країни; Сургут-Перм-Нижній Новгород-Ярославль-Полоцьк (Білорусь); Ярославль-Кіріші (Ленінградська обл.). Південно-Західний напрямок: Самара-Лисичанськ (Україна); Самара-Волгоград-Тихорецьк (Краснодарський край) — Новоросійськ. Південний напрямок: Сургут-Омськ-Павлодар-Чимкент (Казахстан). Східний напрямок: Анжеро-Судженськ (Кемеровська обл.) — Красноярськ-Ангарськ (Іркутська обл.). Газопровідний транспорт є молодшим від нафтопровідного. Найбільшим газопроводом, збудованим у 1950-ті роки був Ставрополь-Москва, у 1960-ті Краснодар-Ростов-на-Дону-Серпухов (Московська обл.)-Санкт-Петербург. У 1970-х роках виділяються два газопроводи, проведені із Західного Сибіру в Середню Росію і на Урал: Надим-Ухта (Комі)-Торжок (Тверська обл.); Надим-Тюмень-Челябінськ. У 1980-х роках введено до ладу крупні експортні газопроводи із Західного Сибіру і Уралу у країни Середньої та Західної Європи, зокрема "Прогрес": Уренгой-Помари (Марій Ел)-Суми (Україна) та "Союз": Оренбург-Волгоград-Новопсков (Україна).

На водний транспорт припадає близько 2% питомої ваги перевезень вантажів, з них 2/3 на річковий транспорт і тільки 1/3 на морський транспорт. Річковий транспорт — один із найдавніших у Росії. Переважна частина вантажних перевезень виконується у трьох воднотранспортних басейнах: Волзько-Камському; Західносибірському та Північно-Західному. Найважливішим басейном є Волзько-Камський, на який припадає 1/2 річкового вантажообігу країни. Найбільші порти басейну: Москва; Нижній Новгород; Казань; Самара; Волгоград; Астрахань. На другому місці за обсягом виконуваної роботи стоїть Західносибірський басейн, що включає Об з Іртишом та їхніми притоками. Найбільшими портами є: Новосибірськ; Омськ; Тобольськ; Сургут (Ханти — Мансійський автономний округ); Салехард. Третім за значенням є воднотранспортний басейн європейської Півночі, тобто Північної Двіни з притоками Сухоною і Вичегдою. Головні порти: Архангельськ; Котлас (Архангельська обл.). Морський транспорт для Росії є відносно молодшим за річковий. Ним перевозять здебільшого експортно-імпортні вантажі. Морський транспорт концентрується у чотирьох, слабо пов'язаних між собою, басейнах. За відправленням вантажів лідером є Далекосхідний басейн (близько 45%). Найбільші порти: Владивосток; Находка (Приморський край) — експорт вугілля і лісу; Ваніно (Хабаровський край). На другому місці Азово-Чорноморський басейн (майже 25% відправлених вантажів). Головні порти: Новороссійськ (експорт нафти, імпорт зерна) — найбільший за вантажообігом російський порт; Туапсе (Краснодарський край) — експорт нафти; Таганрог (Ростовська обл.). Третє і четверте місця займають Північний і Балтійський басейни (приблизно по 15% відправлених вантажів). У Північному басейні два головних порти — Мурманськ (експорт руд кольорових металів) на Баренцовому морі та Архангельськ (експорт лісу). Найбільшим і універсальним портом російської Балтики є Санкт-Петербург. На захід від нього у Лузькій губі (Ленінградська обл.) запроектовано будівництво нового крупного морського порту.

У Росії повітряний транспорт є одним із основних з перевезень пасажирів, зокрема на відстань понад 1000 тис. км. Особливу роль відіграє авіаційний транспорт для Азійської Росії. Найважливіша авіагавань Росії — Москва з аеропортами: Биково, Внуково, Домодедово, Шереметьєво. На московську авіагавань припадає 30% всіх пасажирських відправлень російського повітряного транспорту. Інші великі аеропорти Європейської Росії: Санкт-Петербург, Самара, Мінеральні Води (Ставропольський край), Сочі (Краснодарський край), Уфа, Катеринбург. В Азійській Росії: Новосибірськ, Сургут (Ханти-Мансійський автономний округ), Красноярськ, Іркутськ, Хабаровськ, Владивосток.

Соціально-економічне районування Росії. Через гігантські розміри для Росії завжди були актуальними проблеми економічного районування. У сучасних умовах доцільно вести мову про соціально-економічне районування Росії. Воно включає три рівні (рис. 25). Вищий — макрорегіональний; середній — мезорегіональний; нижчий — регіональний (районний).

На вищому рівні виділяються два макрорегіони: Європейська Росія; Азійська Росія. На макрореґіон Європейська Росія припадає майже 3/4 населення країни, проте всього 1/4 її площі. Тут сформувалась російська нація. Більша частина росіян проживає у Європейській Росії. У цьому макрорегіоні знаходяться практично всі культурні центри Росії. Це і є, можна сказати, "власне Росія". Азійська Росія — це, переважно, сировинна база для Росії загалом. На неї припадає левова частка російських енергетичних ресурсів (нафти, газу, вугілля), кольорових металів, лісу.

Середній рівень представлений шістьома мезорегіонами. На чотири мезорегіони поділяється Європейська Росія і на два Азійська Росія. Мезорегіони Європейської Росії: І. Російська європейська північ; II. Середня Росія; III. Урало-Поволжя; IV. Російський Кавказ. Мезорегіони Азіатської Росії: І. Сибір; II. Російський Далекий Схід.

Нижчий регіональний рівень представлений одинадцятьма соціально-економічними районами. Вони входять до складу певного мезорегіону. До мезореґіону Російська європейська північ належать такі соціально-економічні райони: 1. Північний (переважаючий центр — Архангельськ); 2. Північно-Західний (Санкт-Петербург). У склад мезорегіону Середня Росія входять три соціально-економічні райони: 1. Центрально-Західний (Москва); 2. Волго-Вятський (Нижній Новгород); 3. Південно-Західний (Воронеж). Урало-Поволжя формують два соціально-економічні райони: 1. Уральський (Катеринбург); 2. Поволзький (Самара). Мезорегіон Російський Кавказ має тільки один соціально-економічний район — Північнокавказький (Ростов-на-Дону). Сибірський мезорегіон включає два соціально-економічні райони: 1. Західносибірський (Новосибірськ); 2. Східносибірський (Красноярськ). До складу мезореґіону Російський Далекий Схід, як і до Російського Кавказу, входить тільки один соціально-економічний район Далекосхідний (Хабаровськ).

Соціально-економічні райони складаються з адміністративно-територіальних одиниць Росії (суб'єктів федерації): республік, країв, областей, міст федерального підпорядкування; автономної області; автономних округів. Калінінградська обл. виділяється окремо.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Росія активно підтримує і розширює свої зовнішньоекономічні зв'язки. Загальний зовнішньоторговельний оборот становить $87,5 млрд. З них $49,5 млрд. — експорт і $38,0 млрд. — імпорт. Отже, в Росії активне сальдо зовнішньоторговельного обороту — 511,5 млрд.

У товарній структурі російського експорту близько 85% припадає на сировину і метали. Найбільша частка — це енергоносії (нафта, газ, вугілля) — 48%. Спостерігається зростання експорту нафти на тлі неперервного скорочення її видобутку. У результаті експорт нафти досягнув майже 30% від її видобутку. Нафта експортується нафтопроводом "Дружба" та через морські порти Латвії і України. Експорт газу також збільшується і досяг майже 20% видобутку. Частка експорту у видобутку вугілля досягла 6%. Наступна за значенням стаття російського експорту (32%) — руди і метали. Значною експортною позицією є круглий ліс і продукція целюлозно-паперової промисловості.

Основними статтями російського імпорту є продукція машинобудування та продовольство (65%). На частку машинобудування припадає 34%, продовольчих товарів — 31%. Важливе значення має продукція хімічної промисловості (11%) та текстилю і текстильних виробів (7%). Росія, серед іншого, імпортує половину необхідного їй для алюмінієвої промисловості глинозему, зокрема з України.

У географічній структурі зовнішньоторговельного обороту Росії у першій половині 1990-х років відбулася різка переорієнтація з пострадянських країн на розвинені країни. У результаті частка пострадянських країн скоротилась до 1/5, а розвинених країн зросла до 3/5. Решта 20% припадає на постсоціалістичні країни та країни, що розвиваються. Найважливішим і традиційним російським зовнішньоторговельним партнером є Німеччина, її частка найбільша серед країн світу — 14%. На другому місці Китай — 8%. У географічній структурі експорту чільне місце посідають Німеччина ($5,8 млрд.), Китай ($3,3 млрд.), Італія ($2,8 млрд.), імпорту — Німеччина ($6,6 млрд.), Китай ($4,1 млрд.), Японія ($1,5 млрд.). З Україною Росія має дуже велике позитивне сальдо зовнішньоторговельного обороту: $7,1 млрд. експорт, $2,9 млрд. — імпорт.

Росія входить до п'ятірки найбільших боржників світу. За розміром зовнішнього боргу вона займає третє місце ($130 млрд.), перед Мексикою ($170 млрд.) та Бразилією ($160 млрд.), після Китаю ($120 млрд.) та Індонезії ($110 млрд.).

Для посилення зовнішньоекономічних зв'язків, залучення інвестицій та технологій у Росії оголошено про створення 15 вільних (спеціальних) економічних зон (СЕЗ). Проте до цього часу реально почали функціонувати лише три: "Янтар" (Калінінградська обл.), "Находка" (Приморський край) і "Сахалін". Перша орієнтована на зв'язки з Німеччиною, дві останні — з Японією.

Росія домагається реінтеграції прилеглих пострадянських країн, зокрема країн СНД, в єдиний економічний простір. За її ініціативою утворено Євразійський митний союз, до складу якого, крім неї, входять — Білорусь, Казахстан, Киргизстан та Таджикистан.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua