Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

5. ПІВДЕННА ЄВРОПА

РЕСПУБЛІКА БОЛГАРІЯ

 

Площа — 111,0 тис. км2.

Населення — 8,3 млн. осіб.

Столиця — Софія (1,1 млн. осіб).

Географічне положення. Республіка Болгарія є балканською, придунайською і причорноморською державою. Має форму компактного чотирикутника, протяжність зі сходу на захід — 520 км., з півночі на південь — 330 км. Сусідами її на півночі є Румунія, на північному заході — Сербія і Чорногорія, на південному заході — Македонія, на півдні — Греція, на південному сході — Туреччина. 1182 км. державних кордонів — сухопутні, 686 км. кордонів проходять по річці Дунай та 378 км. — по акваторії Чорного моря.

Країни — сусіди Болгарії — Туреччина та Греція — держави середнього економічного рівня розвитку з ринковими виробничими відносинами, члени НАТО. Не до кінця вирішені питання турецької і грецької громад на острові Кіпр. Сербія і Чорногорія та Македонія — країни з перехідною економікою, загостреними внутрішньодержавними, міжнаціональними і міжконфесійними відносинами.

Східнобалканське розміщення Болгарії сприяє розвитку на її території міждержавних зв'язків країн Європи та Азії, однак відсутність прямих сухопутних кордонів зі стратегічними партнерами Україною, Росією та країнами — членами ЄС дещо послаблює їх інтенсивність.

Історико-географічні особливості формування території та державно-політичний лад. Початок формування сучасної Болгарської держави припадає на другу половину XIX ст. Кордони Болгарії остаточно встановлені у 1940 р.

В історичному минулому помітний політичний внесок в історію та матеріальну культуру Болгарії зробили фінікійці, які заселяли її ще з періоду "бронзового" віку. Вони займалися землеробством та випасанням худоби. Слов'янські племена прийшли на територію сучасної Болгарії в VI ст. Разом із асимільованими фінікійцями, а також прибулими з Північного Кавказу тюркськими племенами болгар (від назви цього племені пішла назва держави Болгарія), вони створили першу (685-1018) та другу (1185- 1396) Болгарську держави, які тоді відігравали помітну роль у взаємовідносинах з Візантією та країнами Причорномор'я і Середземномор'я.

Справжнє випробування для Болгарії настало після Турецької навали у 1396 р. та поневолення, яке тривало п'ять століть і завершилось здобуттям незалежності у 1878 р. внаслідок російсько-турецької війни. Незважаючи на тривалий час перебування у складі Османської імперії, болгарський народ зберіг свою культуру та національну ідентичність.

У Першій світовій війні Болгарія підтримувала Німеччину. У 1919 р., після закінчення війни, через перерозподіли територій і зміни кордонів втратила значні південні та західні території, вихід до Егейського моря.

У 1940 р. Болгарію окупувала фашистська Німеччина, у 1944 р. радянські війська звільнили її.

У період так званого соціалістичного будівництва Болгарія продовжувала розвивати свою економіку. З 1946 р. в країні (тоді НРБ) розпочалось формування нової індустріально-аграрної структури господарства.

На початку 90-х років XX ст. у країні розпочались демократичні перетворення, проведено реформи. У Конституції (1991) закріплено демократичні засади розбудови Болгарії. Вона стала парламентською республікою. Найвищий законодавчий орган — Народні збори, глава держави — президент, якого обирають на п'ять років. Виконавча влада належить Кабінету Міністрів. У державі є близько 90 партій.

Адміністративно-територіальний устрій країни (1999) налічує 28 областей, 285 общин. Грошова одиниця — лев.

Природні умови та ресурси. Рельєф Болгарії різноманітний, основні його форми мають широтну спрямованість. Північна та південно-східна частини лежать у межах Нижньодунайської низовини та низовини річки Мариці, їх роз'єднують гірські системи Старої Планини. На півдні є гірські масиви Ріла (найвища точка Болгарії — пік Мусула 2925 м.), Пірін, Родопи.

Основну групу корисних копалин Болгарії становлять свинцево-цинкові (Родопи), мідні (Стара Планина), марганцеві (Креміковці, Варна) та залізні (Креміковці) руди, буре вугілля (Новий Іскар, Твердиця), лігніти (різновид бурого вугілля) — Східномаріцький басейн. Незначні запаси нафти та попутнього газу розвідані в Нижньодунайській низовині (біля м. Плевен) та Причорноморській низовині (район м. Шабла). Країна має промислові запаси кам'яної солі (м. Провадія), значні ресурси мінеральних лікувальних вод.

Болгарія розташована на стику двох кліматичних поясів — помірного та субтропічного (середземноморського). Середньосічневі температури становлять — -0,6° (в горах — -11,2°), липневі — +22,8°, річна — +11,7°. Кількість опадів коливається від 450 мм/рік на рівнинах до 1300 мм/рік у гірських регіонах.

Річкова система Болгарії густа. Води річок Мариця, Струма і Места мають енергетичне значення, Дунай — транспортне та сільськогосподарське (зрошувальне).

Ґрунтовий покрив країни — типові чорноземи та їхні різновиди у низовинних і рівнинних регіонах, у передгірських та гірських регіонах переважають лучні та дернові лісові.

Близько 30% території країни покрита лісами. Переважають широколистяні породи — 65% (бук, дуб), на хвойні припадає 35%. Основне призначення лісів — природоохоронні та рекреаційні функції.

Особлива гордість Болгарії — рекреаційні ресурси: пляжі, мінеральні цілющі джерела, грязі, історичні та архітектурні пам'ятки. Серед регіонів, що мають такі ресурси, — Чорноморське узбережжя, гірські масиви Старої Планіни та Східних Родопів, а також міста Софія, Велике Тирново, Пловдів та ін.

Населення. Кількість населення Болгарії на 01.01.1998 налічувало 8,3 млн. осіб, що на 0,7 млн. осіб менше, ніж у 1989 р. Процес депопуляції населення спричинений такими негативними явищами: від'ємний природний приріст (-0,66%) населення, збільшення частки населення похилого віку (16% старше 65 років), міграції. Близько 86% населення — болгари, тому вона належить до однонаціональних країн з досить великою часткою національних меншин: 10% — турки; 4% — інші нації та народності. За межами країни проживає близько 500 тис. болгар, з яких половина — в Україні. Основне віросповідування — православ'я, близько 12% населення — мусульмани.

У Болгарії високий рівень урбанізації. У 230 містах, найбільші з яких Софія, Пловдів, Варна та інші, проживає 70 % населення країни, у 5300 сільських поселеннях — тільки 30 %. Середня щільність населення країни — 74,6 особи/км2. Максимальна — 100 особи/км2 у міжгірських улоговинах та рівнинних територіях, мінімальна — менше 50 осіб/км2 у гірських регіонах.

Середній вік у жінок — 74,3 і чоловіків — 67,1 року. Частка безробітного населення (станом на 01.01.1998) становила 14,4%. Показник ВВП на душу населення — 1220 американських доларів.

Господарство, міжгалузеві та галузеві комплекси. З аграрної відсталої країни Болгарія перетворилась в індустріально-аграрну з середнім рівнем розвитку. Станом на 01.01.1999 частка промислового виробництва становила 34,8% від валового національного продукту, сільського господарства — 14,1%, у сфері послуг — 51%. Винятково важливе значення для країни має рекреаційно-відпочинкове господарство.

Трансформаційні суспільно-політичні процеси в Болгарії 90-х років XX ст. спричинили реформування її національної економіки. Відбулося роздержавлення підприємств, залучення у виробництво приватного національного та іноземного капіталу. Країна й надалі перебуває в пошуку оптимальної моделі розвитку.

Основа паливно-енергетичного комплексу — видобувні та електрогенеруючі підприємства. їхня питома вага у 1998 р. становила 12,9% промислової продукції країни. Серед видобувних галузей перше місце належить вугільній промисловості. У країні щорічно видобувається 29-32 млн. т. бурого вугілля, з якого 80% — лігніти. Головний басейн — Східно-Марицький з центрами Раниво та Глибово. Видобування нафти і природного газу є незначними. їхні показники відповідно становлять 0,7-1,0 млн. т. та 0,6-0,8 млрд. м3/рік і покривають близько 10% загальних потреб. Основні родовища в с. Олександрово біля Плевена і м. Шабла та північна шельфова частина Чорного моря.

На 01.01.1999 у Болгарії виробляли 31,9 млрд. кВт – год. електроенергії, створено єдину енергосистему. Суттєва залежність Болгарії від імпорту енергетичних ресурсів, зростання цін на світовому ринку зумовило збільшення частки виробництва електороенергії на Козлодуйській АЕС до 47% і зменшення на ТЕС до 45 %. З 5% до 8% зросло її виробництво на ГЕС, побудованих на річках Мариці та притоках Іскарі й Арді. Нестачу електроенергії країна компенсує імпортом з Румунії, частково з України.

Важливе внутрішньогосподарське й міжнародне значення для Болгарії має кольорова металургія. Вона виробляє й експортує свинець, цинк, мідь. Основні центри — Пловдів, Кирджалі та Златіці. Чорна металургія працює як на власній, так і на привізній сировині з України та Російської Федерації. Щорічно виробляється близько 3,5 млн. т. різної продукції. Основним підприємством повного металургійного циклу є комбінат "Креміковці" (Софія) та завод у Перніку. Хоча металургійний комплекс є однією з основних ланок національного господарства Болгарії, виробляє 12,7% промислової продукції (1998), потреби країни у металі він не забезпечує.

Машинобудування — нова для Болгарії галузь. Вона почала розвиватись на початку 50-х років XX ст. і сьогодні має чотири напрями виробництв — електротехнічне (Софія, Ресе, Габрово, Пловдів), підіймально-транспортне машинобудування (Софія, Пловдів), суднобудування (Варна, Бургас, Русе), сільськогосподарське машинобудування (Русе). У Софії, Русе, Габрово випускають верстати та прилади, у Габрово — лісопереробні і текстильні машини, у Пловдиві — поліграфічне обладнання.

Економічна криза, що охопила Болгарію на початку 90-х років XX ст., стала причиною скорочення продукції машинобудування майже на половину (з 32% частки машинобудування у промисловості в 1989 р. до 14,8% у 1995 р.). Починаючи з 1998 р. галузь активно реформується. У машинобудуванні Болгарії помітну роль відіграють фінансово-промислові групи країн ЄС — Туреччини, Російської Федерації. Останніми роками зменшено обсяг виробництва хімічної промисловості, хоча її частка у промисловому виробництві залишається досить високою — 17,5 % (1998). Основу її виробництв становлять: нафтопереробна та нафтохімічна — Бургас; основна хімія — Софія, Девня; хімія органічного синтезу — Стара Загора, Бургас, Девня; випуск та переробка поліматеріалів — Бургас, Свіштова, Відін. Парфумерну продукцію, фармацевтичні засоби, ефірні олії, добрива Болгарія експортує.

Промисловість будівельних матеріалів охоплює виробництво цементу (Девен, Плевен, Ізовр), виготовлення цегли, черепиці, скла. У великих містах сформувались потужні будівельні комбінати.

Легка промисловість вважається однією з найстаріших галузей Болгарії. Частка її у промисловому виробництві продукції становить лише 7 %. Текстильні і швейні підприємства працюють у Софії, Габрово і Слівені, а шкіряно-хутрові та взуттєві — у Габрово, Софії, Плевені.

Починаючи з 1950-х років у Болгарії, завдяки різним формам зв'язків сільськогосподарських виробників та галузей харчової промисловості, сформувався потужний агропромисловий комплекс.

Особливі риси сільськогосподарського виробництва — поєднання на території країни галузей двох регіонів: Причорноморського та Середземноморського.

Нижньодунайська на півночі та Причорноморська на сході низовини є основними сільськогосподарськими житницями Болгарії. їх виробнича спеціалізація — вирощування зернових (пшениця, ячмінь, кукурудза), а також цукрового буряку та соняшнику. Рівнинна територія річки Маріца на південному сході країни — район овочівництва, садівництва, виноградарства, бавовництва та з передгірськими районами Східних Родопів — район тютюнництва.

Основна спеціалізація тваринництва — розведення великої рогатої худоби, кіз, овець у гірських та передгірських територіях Старої Планіни і Східних Родопів, Добруджі та Бургаської низовини, свинарство на передгірських та рівнинних територіях і птахівництво поблизу великих і середніх міст.

Вагомі зміни, які відбулися за останнє десятиліття у сільськогосподарському виробництві Болгарії, пов'язані з приватним сектором (87% площ сільськогосподарських угідь), формуванням ринкових відносин. У зв'язку з економічною кризою сільськогосподарське виробництво скоротилося на 15- 37%.

У структурі економіки Болгарії важливе значення має харчова промисловість, яка становить 22,7 % виробництва (1998).

Розміщення основних груп переробних підприємств харчової промисловості пов'язане з районами спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Плодоконсервні підприємства розміщені у районах Нижньодунайської низовини (Плевен, Русе, Горна Ореховиця), виноробство в західній частині Маріцької низовини і прилеглих схилах Старої Планіни (Асеноґрад, Помор'є, Айтос), цукроваріння на Нижньодунайській рівнині (Русе, Лом), містах Пловдів, Девня, переробки тютюну та виробництва сигарет (Софія, Пловдів, Стара Загора), ефірно-олійної (Пловдів, Стара Загора).

Міжнародне значення має рекреаційний комплекс Болгарії. Щорічно країна приймає стільки іноземних туристів, скільки мешкає у ній населення. Болгарія славиться морськими ("Золоті піски", "Албена", "Сонячний берег"), гірськими (Алеко, Боровец, Мальовіце) та лікувально-бальнеологічними (Банкя, Констенділ) курортами. Софія, Велике Тирново, Габрово — популярні історико-культурні центри, які активно відвідують туристи.

Транспортна система. Болгарія володіє всіма основними видами транспортних сполучень. На початку XX ст. через територію країни прокладено міжнародну залізницю Берлін-Бєлград-Софія-Стамбул-Тегеран і паралельно шосе Європа-Мала Азія. Вагомого значення для розвитку транспортного сполучення з країнами Східної Європи надало завершення в 1954 р. будівництва двох'ярусного моста через річку Дунай біля міста Русе.

Основний обсяг перевезень у Болгарії (більше 80%) припадає на залізничні та автомобільні сполучення. Основу їхніх мереж становить решітчастий каркас. З найбільшого транспортного вузла — Софії — у трьох напрямах на схід розходяться північна (на Плевен, Велике Тирново, Варна), Прибалканська (на Казанлик, Слівен, Бургас) і південна (на Пловдив, Стара Загора, Бургас) залізничні лінії. їх перетинають з півночі на південь магістралі Відін-Софія-Благоєвград-Кулата; Русе-Велике Тирново-Казанлик-Подкова. Протяжність діючих залізниць у країні 4294 км., з яких 65,4% електрифіковані. Основні вантажі — будівельні матеріали, кокс, метали, продукція машинобудування.

Протяжність автомобільних доріг Болгарії становить 36,7 тис. км. Значну частину реконструюють, враховуючи міжнародні стандарти. Основне навантаження автомобільних перевезень у країні припадає на велике магістральне кільце (понад 1000 км.), яке з'єднує найбільші міста — промислові та рекреаційні центри країни Софію-Плевен-Ботєвград-Варну-Бургас-Пловдів, і формує мережу прилеглих доріг, що мають внутрішньо-національне значення.

Болгарія є морською державою. Порти Бургас та Варна можуть приймати океанічні судна, а портова інфраструктура може навантажувати та розвантажувати сухі й рідкі вантажі. Між Варною та українським портом Іллічівськ діє поромна переправа. Для міжнародних сполучень з країнами Європи використовують порти на річці Дунай (Русе, Лом).

У Болгарії від кордонів з Румунією побудовано кільце трубопроводів, які постачають газом міста Варну, Бургас, Пловдів, Софію, Плевен та прилеглі до них території.

У країні діють три міжнародних авіапорти (Софія, Варна, Бургас) та більше десяти авіапортів, які обслуговують внутрішні перевезення.

Стан розвитку і функціонування економіки можна вважати стабільним. Рівень інфляції у 1998 р. досягнув 6,2 % і є найнижчим за останні десять років.

Зовнішні зв'язки. На рівні міждержавних зв'язків Болгарія відома як член ООН, країна — учасниця багатьох міждержавних політичних та економічних організацій. Вона є членом Ради Європи, входить, як і Україна, до Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, сил швидкого реагування "Black Sea".

Починаючи з другої половини 1990-х років Болгарія активізувала міждержавні економічні зв'язки. Як результат на 01.01.1999 у країні діяло більше 2 тис. спільних підприємств. Це сприяло надходженню іноземних інвестицій, новітніх технологій. У містах Бургас, Відін, Пловдів, Русе запроваджено режим вільних економічних зон.

За цей період відбулася трансформація зовнішньоторговельних відносин. Збільшилась частка з 34% до 52% експортного обороту з країнами Західної і Центральної Європи та знизилася з 56% до 32% з країнами СНД. Розширилась географія економічної співпраці з країнами Північної та Латинської Америки, Азії, Африки.

Основна продукція Болгарії, що йде на експорт, — тютюн та тютюнові вироби, консервна продукція, вина, ефірна олія, руди кольорових металів і кольорові метали, підіймально-вантажні машини, акумулятори. В структурі імпорту переважають енергетичні ресурси, залізна руда, метали, продукція машинобудування.

Україна і Болгарія у грудні 1994 р. підписали угоду про співробітництво. Згідно з цими домовленостями Болгарія імпортує залізні руди, метал, коксівне вугілля, машини та обладнання, експортує парфуми, вина, хімічні засоби, машини. Між країнами існують тісні культурні зв'язки.

Територіальні відмінності. У соціально-економічному розвитку територія Болгарії є неоднорідною. Це пов'язано з нерівномірним розміщенням і поєднанням природних ресурсів та умов, історичними особливостями формування населення і форм його розселення, економічною структурою господарства та галузями спеціалізації. Ці та інші чинники дають змогу виділити в межах країни дев'ять соціально-економічних районів (СЕР).

Південно-Західний СЕР. До нього входять місто Софія (в адміністративно-територіальному устрої прирівнюється до рівня області), Софійська, Перниківська, Благоєвська та Констандіновська області. Територія — 20,3 тис. км2, населення — 2,1 млн. осіб. Рельєф — гірські масиви Ріли та Пірін, які розчленовані котловинами та долинами річок Места, Струма, Іскир. Кам'яне і буре (лігніти) вугілля, залізні, марганцеві, олов'яно-цинкові руди, а також висококваліфіковані трудові ресурси та столичне положення визначають основні галузі спеціалізації — чорна та кольорова металургія, машинобудування, фармацевтична, харчова і тютюнова промисловості. Сільське господарство має внутрішньогосподарське значення, переважає садівництво, тютюнництво, розведення великої рогатої худоби.

Софія (1,1 млн. осіб) — політичний, фінансово-економічний і культурно-освітній центр країни, районоформуюче ядро Південно-Західного СЕР. Основні галузі господарства — машинобудування, фармацевтика, легка, харчова та тютюнова промисловості. Центр туризму. Перник (87 тис. осіб) — обласний адміністративний центр, відомий організацією і розвитком чорної металургії та машинобудування. Благоєвград (73,8 тис. осіб) — обласний адміністративний центр, розташований у долині ріки Бистриці; основні галузі господарства — машинобудування, деревообробна, легка та харчова промисловості.

Західний Гірськотрокійсько-Родопський СЕР (Пловдівська, Позарджицька, Смолянська області), площа — 13,5 тис. км2, населення — 1,2 млн. осіб. Зручно (близько) розташований до столичного Південно-Західного СЕР, поєднуються гірські (Стара Планіна, Західні Родопи) та рівнинні (Тракійська) форми рельєфу; сприятливі агрокліматичні умови і ґрунтові ресурси; поклади олов'яно-свинцевих та рідкоземельних, молібденових і вольфрамових руд; висококваліфіковані трудові ресурси. Провідні галузі — інтенсивне рослинництво та тваринництво, харчова промисловість, кольорова металургія, машинобудування.

Територіальним районоутворюючим ядром Західного Гірськотрокійсько-Родопського СЕР є Пловдів (340 тис. осіб) — обласний адміністративний центр з розвиненою харчовою промисловістю, виробництвом підіймально-транспортних машин, електродвигунів, текстильної та швейної продукції. Пазарджик (79 тис. осіб) — обласний адміністративний і культурний центр, розташований у центральній частині Трокійської низовини з розвиненими галузями харчової і текстильної промисловості та гумових виробів.

Східний Гірськотрокійсько-Родопський СЕР (Старозагорська, Хасківська і Крджалинська області), площа — 13,8 тис. км2, населення — 890 тис. осіб. Розвиток району визначають: запаси лігнітів (75% запасів країни), будівельні матеріали, сприятливий субтропічний клімат, іригаційні системи у долині річки Мариці, запаси мінеральних вод. Основа економіки — овочівництво, виноградарство, садівництво, тютюнництво, розведення великої рогатої худоби. У промисловому виробництві переважають видобувні галузі, електроенергетика (30% виробництва в країні), виробництво азотних добрив (65%), лісозаготівельна, деревообробна, харчова галузі промисловості.

Стара Загора (148 тис. осіб) — обласний адміністративний центр та територіальне ядро Східного Гірськотрокійсько-Родопського СЕР. Місто виникло біля підніжжя гори Синена як військове фортикаційне укріплення. Сьогодні це центр машинобудування, хімічної і харчової промисловості. Хасково (79 тис. осіб) — обласний адміністративний центр, великий транспортний вузол. Основні галузі промисловості — машинобудування, текстильна та харчова промисловість.

Південно-Східний СЕР (Бургаська, Слівенська й Ямболська області), площа — 14,7 тис. км2, населення — 834 тис. осіб. Економічний розвиток і спеціалізацію району визначають рівнинність рельєфу (90% території району) та агрокліматичні умови, рекреаційно-відпочинкові зони Чорноморського узбережжя та досить багаті на залізо, мідь, поліметали руди, мармур. Район має добре розвинену транспортну мережу і достатньо забезпечений трудовими ресурсами. Основа господарства району — сільськогосподарський сектор та галузі переробки продукції. Вирощують зернові, розвинене овочівництво, садівництво, виноградарство, бавовництво та тютюнництво, розводять свиней, овець. Міжнародне значення має розвиток відпочинкового туризму. Важливе значення серед галузей промисловості займають електротехнічне машинобудування, текстильне виробництво.

Бургас (194 тис. осіб) — обласний адміністративний і культурний центр, розташований на узбережжі Чорного моря, є районоутворюючим ядром Південно-Східного СЕР. Провідні галузі господарства — нафтохімія, харчова та легка промисловість, машинобудування. Слівен (106 тис. осіб) — обласний адміністративний центр, розвинена текстильна і харчова промисловості. Історико-культурний центр.

Північно-Східний приморський СЕР (Варнівська, Добричинська, Шуменська, Тирговіщенська області), площа — 14,4 тис. км2, населення — 910,8 тис. осіб. Особливість території — вигідне розташування, вихід до Чорного моря; рельєф — приморські низовини, рівнина Добруджа, горбисті території Френгенско, Проведійско, Шуменско, гори Східної та Старої Планіни. Корисні копалини — нафта, газ, марганцеві руди, будівельні матеріали, сприятливі агрокліматичні, ґрунтові та рекреаційно-відпочинкові ресурси.

Варна (300 тис. осіб) — обласний адміністративний, культурно-освітній і рекреаційний центр країни, районоутворююче ядро Північно-Східного приморського СЕР. Провідні галузі — рекреаційно-відпочинкова індустрія, суднобудування, хімічна та харчова промисловість. Варна — це найбільший транспортний вузол країни. Доброчин (101 тис. осіб) — обласний адміністративний центр і найбільше місто південної Добруджи. Основні галузі — машинобудування, харчова та легка промисловості.

Північно-Східний придунайський СЕР (Сілістранська, Роздрадська, Русенська області), площа — 8,3 тис. км2, населення — 539 тис. осіб. Рельєф рівнинний, переважають чорноземи, клімат помірно континентальний, з корисних копалин переважають будівельні матеріали, важливе господарське значення для району має річка Дунай. Основа господарства району — сільськогосподарське виробництво: вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, виноград; займаються рослинництвом, садівництвом та розведенням великої рогатої худоби, свиней, овець. Виділяються видобувна, харчова промисловість і виробництво сільськогосподарських машин.

Русе (166 тис. осіб) — обласний адміністративний і найбільший економічно розвинений і районоутворюючий центр Північно-Східного придунайського СЕР. Відомий ще з часів завоювань сучасної території Болгарії римлянами і найбільший у ХV-ХІХ ст. центр торгівлі у нижній частині Дунаю. Сьогодні Русе — транспортний, промисловий і культурний центр загальнонаціонального значення. Сілістра (45 тис. осіб) — обласний адміністративний центр відомий машинобудуванням, текстильною та харчовою промисловістю.

Ятренський СЕР (Велико-Тирновська і Габровська області), населення — 425 тис. осіб, 7,7 тис. км2. Район лежить у трьох орографічних областях — Дунайській рівнині, передгір'ї та гірській частині Старої Планіни. Серед корисних копалин є базальти. Клімат помірно континентальний, переважають чорноземи та дерново-підзолисті ґрунти. Основа господарства — сільськогосподарське виробництво: вирощують пшеницю, кукурудзу, соняшник, цукровий буряк, розводять велику рогату худобу та овець, в промисловості — виробництво харчових продуктів, текстилю, електротехнічного обладнання.

Великий Тирнів (65 тис. осіб) — обласний адміністративний та історико-культурний і економічний центр Ятренського СЕР. Основні галузі — переробні підприємства харчової промисловості, виробництво електротоварів побутового призначення та текстилю. Габрово (71 тис. осіб) — обласний адміністративний центр з розвиненим машинобудуванням і металообробкою, виробництвом текстилю, меблів, пластмасових виробів, виготовленням взуття. В місті діє єдиний у світі театр гумору.

Витсько-Осмский СЕР (Плевенська і Ловечська області), площа — 7,6 тис. км2, населення — 410 тис. осіб. Північна частина розташована в межах Дунайської рівнини, центральна — у передгір'ї, південна — у гірській частині Старої Планіни. Має невеликі поклади нафти, багатий на нерудні корисні копалини, родючі чорноземи. Серед галузей господарства виділяються нафтовидобувні промисли, електротехнічне машинобудування, виробництво цементу, харчова промисловість, виноробство, переробка тютюну та виробництво сигарет. Важливе значення має сільськогосподарське виробництво, яке спеціалізується на вирощуванні пшениці, кукурудзи, цукрового буряку, соняшнику, розведенні великої рогатої худоби, овець.

Плевен (126 тис. осіб) — обласний адміністративно-культурний центр і територіальне районоутворююче ядро Витсько-Осмского СЕР. Розвинені машинобудування, нафтопереробне та цементне виробництво, харчова і трикотажна промисловості. Місто відоме панорамою історичних подій російсько-турецької війни. Ловеч (45 тис. осіб) — обласний адміністративний центр, в якому переважають галузі харчової промисловості, налагоджено виробництво мікроелектродвигунів і велосипедів, обробка шкіри.

Північно-Західний СЕР (Відінська. Монтанська та Врацанська області), площа — 10,6 тис. км2, населення — 603 тис. осіб. Особливості району: зручне (близьке) розташування до столичного Південно-Західного СЕР; поєднання рівнинних (Нижньодунайська низовина) та гірських територій (Стара Планіна); незначні запаси бурого вугілля (лігніти), газу, нафти, залізних та олов'яно-цинкових руд; родючі чорноземи і гірські лучні ґрунти, сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва агрокліматичні умови; вигідне транспортне сполучення з країнами Центрально-Східної Європи.

Основа спеціалізації — сільськогосподарське виробництво: вирощування зернових, овочівництво та садівництво, у передгір'ї — виноградарство, вівчарство. Промислове виробництво — харчова промисловість, машинобудування, індустрія будівельних матеріалів, нафто - та газовидобуток.

Монтана (51 тис. осіб) — обласний адміністративний і регіональний соціально-економічний центр Північно-Західного СЕР. Центр машинобудування, харчової, текстильної промисловості, виробництва трикотажних та керамічних виробів. Враца (75 тис. осіб) — обласний адміністративний і торговий центр. Розвинене хімічне виробництво, машинобудування, харчова промисловість.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua