Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

5. ПІВДЕННА ЄВРОПА

РУМУНІЯ

 

Площа — 237,5 тис. км2.

Населення — 22,3 млн. осіб.

Столиця — Бухарест (2,02 млн. осіб).

Географічне положення. Румунія розташована на південний схід від Центральної Європи і має безпосередній вихід до Чорного моря. На півночі і південному сході межує з Україною, на північному заході — з Угорщиною, на південному заході — з Сербією і Чорногорією, півдні — з Болгарією, сході — з Молдовою. Державний кордон з Болгарією, Молдовою та Україною чітко виражений, оскільки проходить по ріках.

За формою правління Румунія — парламентська республіка, за адміністративно-територіальним устроєм — унітарна держава. В адміністративному відношенні Румунія поділяється на 41 повіт (жудець). На території Румунії виділяються також історичні провінції: Валахія, що поділяється р. Олт на східну — Мунтенію — і західну — Олтенію, Молдова, Добруджа, частина Банату, Крашана, Марамуреш, Трансільванія і Південна Буковина.

Причорноморське положення, а також контроль над найбільшою транспортною артерією Західної та Південної Європи Дунаєм робить географічне положення Румунії надзвичайно сприятливим. Важливість румунських портів зростає у зв'язку зі створенням трансєвропейської магістралі Рейн-Дунай. Через територію Румунії проходить також сухопутний транспортний коридор Відень — Будапешт — Бухарест.

Природно-ресурсний потенціал. В орографічному відношенні центральну і північну частину Румунії займають гірські хребти Карпат (31% території країни), що утворюють майже замкнене коло — горбисте Трансільванське плато (250-800 м. над р. м.). Карпати на території Румунії простягаються з півночі на південний схід, далі різко повертають на захід. Частина гірського ланцюга, що розміщена на північ та схід від долини р. Прахова і перевалу Предял, називається Східними Карпатами, на захід — Південними Карпатами, або Трансільванськими Альпами. Долина р. Мурешул відокремлює західну частину Південних Карпат від Західних Румунських гір. Гори Румунії переважно середньовисотні, характеризуються значною розчленованістю і не створюють перешкод для зв'язку між окремими частинами країни (найвища вершина Румунії — гора Молдов'яну (2544 м.) в масиві Фигираш у Південних Карпатах). Низовини (36% території) займають приблизно третину території: Нижньодунайська (Валахська), частина Середньодунайської (Притисенської), улоговини північної частини Молдовської височини. Переважання горбистих та рівнинних територій сприяє розвитку землеробства.

Порівняно з іншими країнами Південної Європи Румунія має багаті мінеральні корисні копалини.

Особливе значення мають паливні ресурси: нафта, природний газ, буре вугілля, лігніт. Основні нафтові родовища приурочені до зовнішнього флішового краю Східних Карпат, а також передкарпатської зони (долина річки Прахова, район Бакеу у Молдові, а також родовище Билтені в Олтенії).

Основний район видобутку природного газу — Трансільванське плато (Копша — Міки, Сирмишел).

Найбільші родовища бурого вугілля зосереджені в долині р. Жіу (район Петрошань), лігніту — в південній частині Підкарпаття. Запаси кам'яного вугілля незначні (найбільші родовища поблизу м. Решиця).

З інших корисних копалин осадочного типу Румунія багата на кам'яну сіль (Трансільванія, передгір'я Карпат).

У Румунії наявні корисні копалини кристалічного типу: руди чорних і кольорових металів. Основні запаси залізної руди зосереджені поблизу м. Хунедоари, з руд кольорових металів є марганець (Північна Молдова і Банат), свинець і цинк (Марамуреш), мідь (Марамуреш, Добруджа), боксити (Західні Румунські гори).

Гірський і передгірний рельєф зумовлює достатні запаси гідроенергоресурсів (приблизно 13 млн. кВт.), з них більше половини припадає на Дунай. З інших рік в енергетичному відношенні виділяються Жіу, Яломіца, Олт, Муреш, Сірет та ін. Річкова мережа Румунії щільна і майже повністю належить до басейну Дунаю (за винятком вузької причорноморської смуги).

Клімат на низовинах та височинах помірно континентальний, з жарким і сухим літом і короткою, порівняно м'якою зимою. У горах клімат більш суворий, з прохолодним літом і холодною зимою, а також більшими опадами.

Ліси займають приблизно чверть території країни. Залежно від висотних рівнів переважають дубові, букові та хвойні ліси. Гори і передгір'я зайняті змішаними лісами в нижній зоні гір і хвойними — у верхній. Природна рослинність на низовинах — лісостепова і степова, що сильно змінена людиною (зараз переважають поля і пасовища). В дельті Дунаю є значні площі очерету.

Ґрунтовий покрив Румунії різноманітний. На низовинах, а також в улоговинах Молдовської височини поширені родючі чорноземні та бурі лісові ґрунти. Для підвищення родючості тут проводиться система меліоративних заходів: зрошування, осушення, будівництво дамб тощо. В передгір'ї та на плато поширені бурі лісові, підзолисті та скелетні ґрунти, які сильно еродовані. У горах на схилах переважають скелетні ґрунти, в улоговинах — бурі лісові та підзолисті. Природні пасовища та альпійські луки сприяють розвитку тваринництва.

Політичний устрій. Територія Румунії належить до районів давнього освоєння. Ще у II ст. до Христа тут існувала велика держава даків, пізніше завойована Римською імперією. Романізація краю залишила значні сліди в мові та культурі країни. Крім того, на формування румунського етносу значний вплив мали слов'янські племена, що проходили через цю територію і змішувалися з корінним населенням.

Етнічні процеси зумовили формування тут двох етнічних груп: валахської та молдовської, що зумовило виникнення в ХІІ-ХІІІ ст. на південь від Карпат двох князівств — Валахії і Молдови. У ХІV-ХV ст. обидва князівства перебували під владою Туреччини. Незалежність Румунія здобула в результаті російсько-турецьких воєн 1877-1878 рр.

Після Першої світової війни, в результаті розпаду Австро-Угорщини, до Румунії були приєднані Буковина, Трансільванія, Східний Банат. Її територія збільшилася з 137 тис. км2 (площа так званого Старого королівства) до 294,8 тис. км2, населення — відповідно з 7,9 до 17,3 млн. осіб.

Остаточно державна територія Румунії була сформована у роки Другої світової війни. У 1940 р. до СРСР відійшла Бессарабія, а також заселена українцями Північна Буковина. Після війни, згідно з протоколом 1948 р., до складу СРСР відійшов острів Зміїний, в 1992 р. успадкований Україною.

Основні політичні партії: Партія соціальної демократії, Партія "Велика Румунія", Демократична партія, Націонал — ліберальна партія, Демократичний союз угорців Румунії та ін.

Румунія офіційно визнана країною "другої хвилі" щодо вступу до Європейського Союзу. Згідно з довготривалою стратегією розширення Європейського Союзу на схід, членство Румунії планується орієнтовно на 2010 р.

Населення. За людністю Румунія належить до великих європейських країн — 22,3 млн. осіб. Середня щільність населення — 94 особи/км2 (2000 р.). Однак заселена вона нерівномірно. Особливо густо заселені долини рік Прахова, Сірет, Муреш. Менш заселені території в дельті Дунаю, в гірських районах, у Добруджі.

Демографічна ситуація в Румунії порівняно з іншими південно-європейськими країнами досить складна: у 1998 р. коефіцієнт народжуваності становив тут 10,5%, коефіцієнт смертності — 11,8, коефіцієнт природного приросту -1,3%, що свідчить про звужений тип відтворення населення. В середньому за період 1995-2000 рр. щорічно населення країни скорочувалося на 0,36%.

У віковій структурі населення частка осіб у віці 0-14 р. становила на середину 2000 р. 18%, 15-64 рр. — 68%, 65 р. і більше — 14%.

Рівень урбанізації в країні — 56% (2000 р.), він значно зріс за роки індустріалізації. Однак за період 1995-2000 рр. щорічний середній приріст міського населення становив тільки 0,1% (сільське населення скорочувалось за цей період в середньому на 0,93%). Найбільші міста за людністю Бухарест (2,02 млн. осіб), Констанца, Брашов, Ясси, Тімішоара, Клуж-Напока, Ґалац, Крайова. Однак у міському розселенні переважають малі поселення до 25 тис. осіб, у сільському — навпаки, великі поселення понад 1 тис. осіб. Особливості розселення зумовлені рівнинним характером території, історичними та соціально-економічними особливостями.

Етнічна структура населення характеризується переважанням румунів — 89,4% загальної кількості населення. Проживають тут угорці (7,1%). цигани (2%), німці, українці та представники інших етносів (1,5%).

Угорці становлять більшість населення у Північній Трансільванії — майже третину населення в Крашані та Марамуреші, проживають також в областях Клуж, Банат, Брашов. Німці — переважно в Банаті та в Брашові. Найбільш багатоетнічними є Добруджа, Банат та Сучава.

За офіційною статистикою 1992 р. у Румунії проживало 65764 українців, однак, як стверджує проф. Ф.Заставний, їх тут значно більше — до 250-300 тис. осіб. Основними районами проживання українців є етнічні та змішані українсько-румунські землі. Найбільша кількість українців проживає на північному заході країни у повіті Марамуреш (36685) на межі з Закарпатською областю України. Другим великим районом проживання українців є етнічна українська земля Південної Буковини (тут мешкає 9549 українців). Крім того, українці проживають у Банаті, які є нащадками переселенців з північно-західної Румунії, Закарпаття, Буковини, Мармарощини і Східної Галичини. Незначна кількість українців проживає в Добруджі та дельті Дунаю. Це переважно нащадки запорозьких козаків, що поселилися тут після ліквідації Запорізької Січі (1775 р.).

Сучасна географічна структура господарського комплексу. За рівнем економічного розвитку Румунія належить до індустріально-аграрних країн. Виробництво валового національного продукту на душу населення (1998 р.) становило 1,7 тис. доларів.

З 9,5 млн. осіб економічно активного населення (1995) у промисловості зайнято 28,6%, у сільському господарстві — 33,6%.

У галузевій структурі промисловості переважає металургійна, хімічна, гірничо-видобувна промисловість, що відзначаються високою централізацією, наявність підприємств з понад 5000 працівників.

Основні центри чорної металургії — Галац (металургійний комбінат постачав металом близько 1200 підприємств Румунії), Гунедоара, Решіца. Розміщення великого металургійного комбінату в Галаці зумовлене орієнтацією переважно на імпорт коксу і залізної руди, в Гунедоарі та Решіці — територіальною близькістю родовищ кам'яного вугілля та залізної руди.

Основні підприємства кольорової металургії розташовані в Марамуреші та Трансільванії поблизу родовищ відповідних руд (Бая-Маре, Златна, Орадя, Слатіна, Копша-Міки).

Хімічна промисловість має багату сировинну базу для свого розвитку: нафта, газ, вугілля, кам'яна сіль, деревина тощо. Основна підгалузь хімічної промисловості — нафтохімія. Найбільші центри нафто - та газохімії створені в районі Бакеу (Дирминешть, Онешть, Борзешть), в районі Плоєшти (Плоєшть, Теляжен, Кимпіна), поблизу газових родовищ Трансільванії, в кінцевих пунктах нафтопроводів (Констанца), в центрах споживання нафтопродуктів (Брашов).

Підприємства основної хімії розміщені поблизу родовищ солі, в районах кольорової металургії.

За роки індустріалізації в Румунії створене диверсифіковане машинобудування, що спеціалізується на виробництві технологічного устаткування для різних галузей господарства (нафтовидобувної, нафтопереробної, сільського господарства), а також тракторів, автомобілів, верстатів. Основні центри машинобудування — Бухарест, Решіца, Брашов.

На місцевій сировині розвивається деревообробна промисловість (Марамуреш, Північна Молдова, Трансільванія).

Електроенергетична база для розвитку господарства — теплові електростанції, що працюють переважно на природному газі, частково на мазуті, дизельному паливі, низькоякісному вугіллі. Виробництво електроенергії зросло в країні після спорудження ГЕС на Дунаї ("Залізні ворота"), на Бістріці (поблизу м. Біказ).

Румунія відзначається високим рівнем сільськогосподарського освоєння території. Сільське господарство має рослинницько-тваринницьку спеціалізацію.

У структурі посівних площ понад дві третини площ (64,5%) припадає на зернові культури (кукурудза, озима пшениця). На технічні культури (соняшник, цукровий буряк, тютюн) припадає до 10% посівних площ. Решта площ зайнята під кормовими культурами, картоплею та овочами. Основні зернові райони — Олтенія, Мунтенія, Добруджа, південь Молдови. Посіви цукрового буряку переважають у центральній та південній частинах Трансільванії, на півночі Молдови та Тисенській низовині; посіви соняшнику — на сході низовин. Виноградарство та садівництво розвинене на височинах Передкарпаття, у Банаті, Добруджі, в середній течії р. Муреш.

Тваринництво Румунії має м'ясо — молочний та м'ясо — вовняний напрям спеціалізації.

Транспортна інфраструктура Румунії забезпечує внутрішні та економічні зв'язки країни. Для зовнішніх зв'язків використовується переважно залізничний та автомобільний транспорт.

Протяжність залізниць — 11 350 км., з них понад 32% електрифіковано; щільність залізниць — 4,8 км на 100 км2 площі. Залізнична мережа країни має концентричну кільцеву конфігурацію з виділенням внутрішнього (Брашов-Сібіу) та зовнішнього кілець (Тімішоара-Крайова-Бухарест-Плоєшть-Бузеу — до північного кордону). Залізнична мережа Румунії з'єднана з залізницями європейських країн. Важливе значення мають вузли Джурджу, Ясси, що з'єднані відповідно з болгарським містом Русе, молдовським Унгень.

Морський та річковий транспорт Румунії обслуговує переважно зовнішню торгівлю та транзитні перевезення. З річок судноплавними є Дунай, Прут, канал Беґа (ділянка р. Беґа, що впадає у Тису). На ділянці Дунаю від м. Сулина до Браїли з глибинами 6-7 м. можуть проходити й морські судна. Найбільші річкові порти на Дунаї — Джурджу, Калафат, морські — Констанца, Галац, Браїла.

Зовнішні економічні зв'язки. Основна форма зовнішньоекономічної діяльності — зовнішня торгівля. Станом на 1994 р. обсяг експорту становив 5998 млн. доларів, імпорту — 6328 млн. доларів. У структурі експорту переважають метали (20,3%), текстильна продукція (17,8%), мінеральна сировина (14,9%), імпорту — машини і устаткування (22,5%), мінеральна сировина (20,1%), текстильна продукція (13,3%). Найбільшим зовнішньоторговельним партнером Румунії є Німеччина (15,8% експорту, 19,4% імпорту) Розвиткові зовнішньоекономічної діяльності країни сприяє участь Румуні у роботі міждержавних організацій — Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС), Дунайській комісії, метою яких є координація економічного розвитку країн Чорноморського і Дунайського регіону

Територіальна структура господарства. Виділяють чотири економічних райони: Південний, Західний, Центрально-Північний і Північно-Східний.

Південний район включає територію між Дунаєм на півдні та Південними Карпатами на півночі, а також Добруджу. Господарська спеціалізація району — машинобудування і нафтохімія у промисловості, а також виробництво зерна, виноградарство і садівництво у сільському господарстві. Найбільші промислові центри — Бухарест, Плоєшть, Крайова, Галац. Браїла.

Західний район охоплює історичні області Банат, Крішану і південно-західну частину Трансільванії. Основний напрям спеціалізації промисловості — вугільна, металургійна промисловість, металомістке машинобудування. Найбільші промислові центри — Тімішоара, Ґунедоара, Решіца. Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, м'яса та молока.

Центрально-Північний район включає Трансільванію та Марамуреш. Мінеральні корисні копалини району зумовлюють розвиток паливної промисловості (видобуток природного газу), електроенергетики, кольорової металургії, хімічної промисловості, а особливості структури сільськогосподарських угідь (переважання пасовищ, природних лук) — розвиток тваринництва. Найбільші індустріальні центри — Брашов, Клуж-Напока, Бая-Маре.

До Північно-Східного району входить територія між прикордонною р. Прут і Східними Карпатами. У районі розвиваються нафтохімія, дерево- переробка, окремі галузі харчової промисловості (цукрова, м'ясна, молочна). Найбільші промислові центри — Ясси, Бакеу.

Перехідний період від планової до ринкової економіки вніс суттєві зміни щодо підходів до соціально-економічного районування країни, а також самої схеми районування. Зокрема, за допомогою агрегованих індексів соціально-економічного неблагополуччя у 1991-1992 рр. (відхилення від загальнодержавних середніх значень трьох показників: динаміки виробництва, рівня безробіття і сальдо міграцій) на території Румунії виділяється 8 районів: від особливо неблагополучних до особливо благополучних. Вектор не благополучності соціально-економічного життя Румунії спрямований на схід. Західна і Центральна Румунія має більш сприятливу соціально-економічну ситуацію: тут швидше здійснюється процес деструктуризації, швидше розвивається сфера обслуговування, більша підприємливість населення, нижче безробіття. Це пояснюється тим, що західна частина країни упродовж тривалого часу входила до складу Австро-Угорщини, тут проходив транспортний коридор Будапешт — Бухарест. На південному сході найбільш сприятлива ситуація склалася в районі приморської Констанци.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua