Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

5. ПІВДЕННА ЄВРОПА

Південна Європа (площа понад 1696 тис. км2, 180 млн. осіб) є другим регіоном у Європі за розміром території (після Східної Європи) і за кількістю населення.

Більшість країн Південної Європи, за винятком Іспанії, Італії, Румунії, Болгарії, Греції і Югославії, відносяться до малих країн Європи, що займають площу, кожна зокрема, меншу 100 тис. км2.

Територія регіону досить виразно розчленовується на три великі субрегіони у вигляді півостровів — Піренейського, Апеннінського, Балканського.

До Південної Європи належать також острови північної частини акваторії Середземного моря — Кріт, Сицилія, Сардінія, Балеарські острови та ін.

Південна Європа дуже витягнена вздовж паралелі — на відстань, що перевищує 4000 км., і стиснена меридіально, ледве перевалюючи за 1000 км.

У цілому, економіко — географічне розташування Південної Європи характеризується такими особливостями: 1) близькістю регіону до Північної Африки. Таке сусідство має визначальний вплив не лише на природні особливості, а й етногенез народів, що тут проживають; 2) наближеністю до країн Південно-Західної Азії, що багаті на паливно-енергетичні ресурси, яких не вистачає у Південній Європі; 3) широкою протяжністю морських кордонів із Атлантичним океаном, з морями Середземноморського басейну, зокрема Тірренським, Адріатичним, Егейським, а також західною частиною Чорного моря, що різносторонньо впливало і впливає на господарську діяльність та вигідні економічні зв'язки південно-європейських країн зі всіма континентами світу; 4.) Середземномор'я — древній район людської цивілізації, його ще називають "колискою європейської цивілізації", адже Антична Греція, Стародавній Рим мали визначаючий вплив на історичну долю сусідніх країн і навіть всієї Європи.

Отже, макрорегіон Південної Європи представляє собою особливу спільність, що зумовлена не лише типовими рисами середземноморського клімату, але і подібністю історичної долі, культурою, традиціями і навіть рівнем соціально-економічного розвитку.

Економіко — географічна оцінка природних умов і ресурсів. Південна Європа, хоч і не є територіально компактною, але за морфоструктурними і кліматичними ознаками досить однорідна.

Південна Європа є найбільш гористою серед європейських макрорегіонів, займаючи понад три чверті її території. Найвищі гори переважно знаходяться на півночі регіону, на кордонах із Західною і Центрально-Східною Європою. Так, Піренеї відділяють Іспанію від Франції, високі Альпи є природним кордоном між Італією, Францією, Швейцарією і Австрією, а Південні Карпати північними схилами відгороджують Південний регіон від Центрально-Східної Європи.

Внутрішні райони Південної Європи займають середньовисотні гірські хребти — Іберійські гори, Апеннінська гірська система, Балканські гори і плоскогір'я, а також рівнини.

Гірська система Південної Європи перебуває у зоні альпійської складчастості. Про відносну молодість цих споруд свідчать геологічні процеси, що тривають до наших днів. Про це нагадують часті і сильні землетруси, а також вулканічна діяльність.

Гірські масиви, що вкриті мезозойськими вапняками, часто відслонюються, створюючи примхливі форми рельєфу у вигляді крутих вершин, зубчатих гребенів тощо. Тут поширені карстові явища. Там, де на поверхню виступають осадові породи (фліш), утворюються м'якші форми гір, переважно з багатою рослинністю.

Одним із найголовніших природних ресурсів Півдня Європи є лагідний клімат, дуже сприятливий для життєдіяльності людини. Тут він типово середземноморський на більшій частині регіону — сухе гаряче літо, м'яка дощова зима, рання весна і довга тепла осінь. Вегетаційний період у регіоні триває 200-220 днів. А на півдні Піренейського півострова і в Сицилії — ще довше. Тут температурний режим сприяє вегетації рослин впродовж усього року.

Усе це є доброю передумовою для вирощування двох врожаїв: у зимовий сезон — малотеплолюбивих культур (зернових, овочевих), а влітку — пізніх сортів рису, чаю, інжиру, оливкових, цитрусових.

Посушливість клімату найбільш виражена влітку — у внутрішніх субрегіонах, зокрема у Центральній і Східній Іспанії, навіть у помірному кліматичному поясі Середньо- і Нижньодунайської низовини, що на сході макрорегіону.

Узимку переважають морські повітряні маси помірних широт. Вони приносять з Атлантики теплі рясні дощі.

У цілому ж опадів небагато. Рівень зволоження поверхні макрорегіону має тенденцію до зменшення у східному і південному напрямах. Це підтверджує зростання континентальності клімату.

Територія Південної Європи відноситься до слабозабезпечених водними ресурсами. Найбільший їх дефіцит відчувається в Греції, Італії, Іспанії. Для останньої ця проблема перетворилась у першочергову. Незважаючи на це, деякі гірські території, що мають повноводні стрімкі ріки, володіють значними гідроресурсами. До них належать ріки північної Іспанії — Ебро з її притоками, Дуеро, Тахо, а також Динарського нагір'я, що на Балканах, та ін.

Земельні ресурси Південної Європи зосереджені переважно в долинах рік або у міжгірських котловинах. Винятком є Піренейський півострів, значну частину якого займає обширна рівнина, але вона потребує інтенсивного зрошення.

У південно-європейському макрорегіоні переважають коричневі (середземноморські) ґрунти, які багаті на запаси мінеральних речовин і характеризуються значним вмістом гумусу. Більш зволожені північні райони, наприклад, Португалії, півночі Італії, мають коричневі ґрунти, але збіднені карбонатами, тому для отримання високих урожаїв їх слід удобрювати. Лісові ресурси Південної Європи незначні. Лише деякі масиви мають промислове значення. Так, Піренейський півострів багатий на ліси коркового дуба, що дає змогу Іспанії та Португалії бути головними експортерами виробів із нього у світі. Непогано збереглися ліси на Балканському півострові, особливо на Динарському нагір'ї, в Південних Карпатах. Але в цілому залісненість Півдня є дуже низькою. В окремих країнах вона не перевищує 15-20%, у Греції — 16%. До того ж, лісові масиви Півдня часто спустошуються пожежами.

Дуже цінними і перспективними для використання є рекреаційні ресурси Півдня Європи. Природні умови, а також розмаїття рослинного покриву, форм рельєфу, наявність морських пляжів, унікальних історичних пам'яток створюють найсприятливіші умови для розвитку різних видів туризму та відпочинку.

Серед мінеральних ресурсів найбільшим багатством південно-європейських країн є руди чорних, кольорових металів і нерудних матеріалів. Основні родовища залізних руд знаходяться в Іспанії, яка володіє власною залізорудною базою. Руди Іспанії містять 48-51% металу, тоді як найбагатші руди Швеції і України — 57-70% металу.

Значними запасами алюмінієвої сировини виділяються боксити Греції, запасами міді — Іспанія, ртуті — Іспанія, Італія, калійними солями — Іспанія.

Енергетичні ресурси південно-європейських країн представлені кам'яним, бурим вугіллям (Іспанія, Італія), нафтою (Румунія, Словенія), ураном (Іспанія, Португалія), але не всі вони мають промислове значення.

Південна Європа славиться на весь світ будівельними матеріалами, зокрема мармуром, туфами, гранітом, глиною, сировиною для цементної промисловості тощо.

Населення. У Південній Європі проживає майже 180 млн. осіб, що становить понад 27,0% загальної кількості населення Європи. За кількістю населення вона займає друге місце у Європі. Серед південно-європейських країн найбільшою кількістю населення виділяються три країни: Італія (57,2 млн. осіб), Іспанія (39,6 млн. осіб) і Румунія (22,4 млн. осіб), у яких проживає дві третіх населення, або 66,3% загальної кількості проживаючих у регіоні.

За щільністю населення (106,0 осіб/км2) Південна Європа перевищує середньоєвропейські показники на 74%, але поступається серед внутрішніх європейських регіонів промислово розвиненій Західній Європі, де щільність населення становить 173 особи/км2, у країнах Центрально-Східної Європи цей показник значно менший — понад 94 особи/км2. Серед окремих країн найбільшою щільністю населення виділяється промислово розвинена здавна загосподарована Італія (190 осіб/км2), Албанія (119,0 осіб/км2). Меншою щільністю виділяються такі країни Балканського півострова, як Хорватія (85,3 особи/км2), Боснія і Герцеговина (86,5 осіб/км2), Македонія (80,2 особи/км2) та Іспанія (77,5 осіб/км2). Отже, центр Південної Європи — Апеннінський півострів є найбільш густо заселеним, зокрема родюча Паданська рівнина та більшість приморських низовин. Найменш щільно заселеними є високогірні райони Іспанії, де на один км2 припадає менше 10 осіб.

У південно-європейському макрорегіоні народжуваність майже однакова із західноєвропейським макрорегіоном — 11 дітей на 1000 жителів і поступається лише Північній Європі, де цей показник у 1999 р. становив майже 12%. Серед окремих країн за цим показником перше місце займає Албанія, де народжуваність досягає 23 особи на 1 тис. жителів у рік, а природний приріст — 18 осіб. На другому — Македонія, де ці показники відповідно 16 і 8 і на третьому — четвертому — Мальта, Боснія і Герцеговина. У промислово розвинених країнах Півдня народжуваність значно менша. Так, в Італії — 9% при мінусовому прирості (-1), в Словенії — 10 осіб при нульовому природному прирості. Дитяча смертність дещо вища у південно-європейських країнах у порівнянні із Західною і Північною Європою, але менша на чотири смертних випадки, що припадають на 1000 немовлят, у порівнянні із Східною Європою. Серед окремих країн найвищою вона є в Адріатично-Чорноморському субрегіоні, зокрема в Албанії, Македонії, Румунії і колишній Югославії — відповідно 33, 24, 23, 22 і 18 дитячих смертей на 1000 народжених. Отже, дитяча смертність є найвищою у постсоціалістичних країнах із нижчим життєвим рівнем населення.

За останні роки середня тривалість життя населення в регіоні зросла до 70 років серед чоловіків і 76 років — серед жінок. Найдовше живуть чоловіки в Греції (75 років) і в Італії, Андоррі та Мальті відповідно 74 роки, а жінки — в Італії, Іспанії та Андоррі відповідно 81 рік. Згідно з прогнозами ООН, у найближчі десять років середня тривалість життя чоловіків і жінок у Південній Європі повинна зрости відповідно до 73 і 79 років.

Південна Європа найменш урбанізована на Європейському континенті. Тут у містах проживає всього 56,1% населення. Найбільшими містами регіону є Афіни (3662 тис. осіб), Мадрид (3030), Рим (2791), Белград, Сарагоса, Мілан, Неаполь, Бухарест та ін. Більшість південних міст засновані дуже давно, ще в дохристиянську епоху. У багатьох із них збереглися пам'ятки античного періоду і більш пізніх епох (Рим, Афіни та десятки інших не менш відомих південних міст).

Південна Європа досить однорідна у расовому відношенні. Населення регіону відноситься до середземноморської або південної гілки європеоїдної великої раси (білої). Її характерними ознаками є невеликий ріст, темне хвилясте волосся і карі очі. Майже все населення Півдня Європи говорить на мовах індоєвропейської мовної сім'ї. Населення Італії, Іспанії, Румунії, Португалії відноситься до романських народів, що говорять на мовах, які утворені із древньої латинської мови. Найбільші їх групи — це італійці, іспанці, румуни. У високогірних альпійських районах Італії живуть ладіни, фріули, які говорять на ретороманській мові, в Іспанії — каталонці і галісійці. Португалію заселяють португальці. На Балканському півострові живуть південні слов'яни. До них відносяться болгари, серби, хорвати, словенці і македонці. Південнослов'янські народи відносяться до середземноморської раси. Крім слов'ян, тут живуть албанці і греки. У мові і культурі албанців сильним є південнослов'янський вплив. Етнічні греки є потомками древніх греків — еллінів, які зазнали сильного впливу слов'ян. Антропологічний тип сучасних греків відрізняється від древньогрецького, мова зазнала змін.

Із нероманських народів на Піренейському півострові живуть баски, які заселяють невеликий район Північної Іспанії. Це потомки іберів — древнього населення, які зберегли їх мову і елементи культури. Більшу частину населення Румунії складають румуни, які сформувались в єдину націю із двох близьких народів — волохів і молдован.

 

Основні етапи соціально-економічного розвитку Південної Європи.

Південна Європа пройшла дуже своєрідний шлях розвитку від найдавнішого часу до наших днів.

Уже в XVII ст. до Христа на сході Середземномор'я існувала фінікійська цивілізація. Вона мала вплив на культуру Греції і навколишніх територій.

Наприкінці XI ст. до Христа сформувалася древньогрецька цивілізація, яка мала визначаючий вплив не лише на розвиток сусідніх областей, а й значної частини Європи.

У центрі регіону з VIII ст. до Христа розпочинає свою історію стародавній Рим, який поступово посилює свій вплив на Апеннінський півострів, а з І ст. після Христа його влада поширюється на все Середземномор'я та інші регіони Європи.

У IV ст. Римська імперія розпадається на західну — Римську імперію і східну — Візантійську у результаті нападів готів, вандалів, лангобардів та інших племен.

Послаблення імперії привело до завоювання майже всієї території Іспанії, Сицилії, Мальти та інших островів Середземного моря вихідцями із Північної Африки — берберами і арабами. Значна частина Італії була завойована лангобардами. Територія сучасної Греції і Південної Італії входила до складу Візантійської імперії.

Араби за період багатовікового перебування на півдні Європи мали сильний вплив на культуру завойованих територій, навчили місцеве населення вирощувати рис, бавовник, будувати зрошувальні системи, а також залишили свій слід у мові і топоніміці.

Особливий вплив на розвиток Півдня і всієї Європи мала епоха Відродження, яка супроводжувалась бурхливим духовним розвитком, зокрема мистецтва, науки, творів національних літератур тощо.

У середні віки, на перехресті морських доріг із сухопутними, виникали держави — міста Венеція, Генуя, які розбагатіли на посередницькій торгівлі Європи із країнами Сходу. Виробництвом сукна і шовкових тканин славились Флоренція і Мілан. У ХІV-ХV ст. у цих торгових містах зародилося мануфактурне виробництво, яке поступово проникло у Західну Європу. Це був новий етап в економічному житті Європи.

Великі географічні відкриття ХV-ХVІІ ст. сприяли утворенню на півдні Європи двох могутніх колоніальних держав: Іспанії і Португалії.

Однак гонитва за легкою наживою у колоніальних землях (пошуки дорогоцінних металів та різних скарбів) стримувала розвиток ініціативи цих найбагатших держав Півдня щодо пожвавлення міжнародних взаємовигідних зв'язків і перебудови національних економік. Багатство від колоній вкладалось не в модернізацію застарілої економіки, як це робили у Великобританії та Нідерландах, а використовувалось для другорядних, переважно розважальних заходів. Це призвело до поступового відставання та економічного занепаду Іспанії і Португалії в епоху індустріалізації, що почалася в Європі з кінця XVIII ст.

Процес перебудови економік супроводжувався значними політичними змінами. Так, французька революція 1789 р. прискорила ліквідацію кріпацтва не лише у Франції, а й у всій Європі.

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській монархії, до складу якої входила частина Балканських земель, закріпила в них перемогу нових господарських відносин над старими.

У 50-60-ті роки XIX ст. завершився перехід від ремесла до машинного виробництва: будувалися залізниці, фабрики тощо.

У другій половині XIX ст. на Апеннінському півострові виникла нова централізована національна держава — Італійське королівство (1870).

Наприкінці XIX ст. структурні зміни господарств західноєвропейських країн не обійшли стороною і країни Південної Європи. Так, у Північній Італії сформувалися основні контури індустріального району, тобто промислова революція втягнула економіку регіону у нові світогосподарські економічні відносини, що утверджувались на зламі століть.

Однак політичні події XX ст. (Перша та Друга світові війни, міжвоєнні катаклізми) стали перешкодою на шляху економічних перетворень південно-європейських країн. Так, у середині 30-х років в Іспанії до влади прийшов диктаторський режим генерала Франко, який не сприяв економічному благополуччю іспанського народу.

На сході регіону, зокрема в колишній Югославії, Румунії, Болгарії, Албанії, в 40-ві роки розпочалося будівництво соціалістичної планової економіки. Воно завершилось повним крахом національних економік.

Лише Італія, яка стала на шлях ринкових перетворень, у післявоєнний період швидко досягла високих економічних показників, ставши однією із найрозвиненіших держав не лише Півдня, а й всієї Європи і світу.

У цілому Південна Європа за рівнем виробництва ВНП, в розрахунку на одного жителя, серед п'яти європейських регіонів займає третє місце (5655 доларів), поступаючись Західній Європі у п'ять разів, а Північній Європі — у три рази. Найбільш розвинені країни регіону — Італія та Іспанія досягнули непоганих показників, відповідно 20090 і 14100 доларів (1998). Однак низьке виробництво у постсоціалістичних країнах — до тисячі доларів (Албанія) і трохи більше тисячі (Македонія, Румунія, Болгарія) і більше чотирьох тисяч доларів (Хорватія, Боснія і Герцеговина) в розрахунку на одного жителя цих країн, привело до значного зниження середніх показників регіону.

Подальше реформування економіки, перш за все колишніх соціалістичних країн, що супроводжуватиметься зростанням виробництва, дасть змогу значно підвищити середньорегіональні показники, а отже, і життєвий рівень Адріатично-Чорноморського субрегіону Південної Європи.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua