Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

4. ПІВНІЧНА ЄВРОПА

Північна Європа включає Скандинавські країни, Фінляндію, країни Балтії. Скандинавськими країнами називають Швецію і Норвегію. Враховуючи спільні історичні та культурні особливості розвитку, до країн Північної Європи відносять також Данію та Ісландію.

Під країнами Балтії розуміють Естонію, Литву, Латвію. Часто в науково-популярній літературі можна зустріти і поняття "Феноскандія", яке має більше фізико-географічне походження. Ним зручно користуватись при економіко — географічній характеристиці групи країн Північної Європи, що включає Фінляндію, Швецію, Норвегію.

Північна Європа займає територію 1433 тис. км2, що становить 16,8% площі Європи — третє місце серед економіко — географічних макрорегіонів Європи, після Східної та Південної Європи. Більші за площею країни — Швеція (449,9 тис. км2), Фінляндія (338,1 км2) і Норвегія (323, 9 тис. км2), які займають понад три чверті території макрорегіону. До малих країн належать Данія (43,1 тис. км2), а також країни Балтії: Естонія — 45,2, Латвія — 64,6 і Литва — 65,3 тис. км2. Ісландія за площею є найменшою з-поміж країн першої групи і майже удвічі перевищує площу будь-якої окремо взятої малої країни.

 

Країни Північної Європи, 1999 р.

Країна

Площа, тис. км2

Населення млн. осіб

Щільність населення (осіб/км2)

Данія

43,09

5,3

122,9

Естонія

45,22

1,4

30,9

Ісландія

103,00

0,3

2,9

Латвія

64,60

2,4

37,1

Литва

65,20

3,7

56,7

Норвегія

323,87

4,4

13,6

Фінляндія

338,14

5,2

15,4

Швеція

449,96

8,9

19,7

Усього

1433,08

31,6

22,0

 

Територія Північної Європи складається із двох субрегіонів: Феноскандії і Балтії. До першого субрегіону ввійшли такі держави, як Фінляндія, група Скандинавських країн — Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія разом із островами північної частини Атлантики і Північного Льодовитого океану. Зокрема, у складі Данії перебувають Фарерські острови та острів Гренландія, який користується внутрішньою автономією, а Норвегії належить архіпелаг Шпіцберген. Більшість північних країн зближені подібністю мов і культур, характеризуються історичними особливостями розвитку та природно-географічною цілісністю.

До другого субрегіону (країни Балтії) входять Естонія, Литва, Латвія, які в силу свого географічного положення завжди були північними. Однак реально їх можна було віднести до Північного макрорегіону лише в новій геополітичній ситуації, що склалася на початку 90-х років XX ст., тобто після розпаду СРСР.

Економіко — географічне положення Північної Європи характеризується такими особливостями: по-перше, вигідним положенням щодо перетину важливих повітряних і морських шляхів з Європи у Північну Америку, а також зручністю виходу країн регіону у міжнародні води Світового океану; по-друге, близькістю розташування до високорозвинених країн Західної Європи (Німеччина, Голландія Бельгія, Великобританія, Франція); по-третє, сусідством на південних кордонах з країнами Центрально-Східної Європи, зокрема Польщею, в якій успішно розвиваються ринкові відносини; по-четверте, сухопутним сусідством з Російською Федерацією, економічні контакти з якою сприятимуть формуванню перспективних ринків збуту продукції; по п'яте, наявністю територій, що знаходяться за межами Полярного Кола (35% площі Норвегії, 38% — Швеції, 47% — Фінляндії). Серед інших географічних особливостей — наявність теплої течії Гольфстрім, яка має безпосередній вплив на клімат та господарську діяльність всіх країн макрорегіону; значна протяжність берегової лінії, що проходить вздовж Балтійського, Північного, Норвезького і Баренцового морів, а також переважно платформовою будовою земної поверхні, найбільш виразною територією якої є Балтійський щит. У його кристалічних породах знаходяться корисні копалини переважно магматичного походження.

Природні умови і ресурси. У рельєфі Північної Європи виразно виділяються Скандинавські гори. Вони сформовані у результаті підняття каледонських споруд, які у наступні геологічні епохи у результаті вивітрювання і новітніх тектонічних рухів перетворилися у відносно вирівняну поверхню, яку у Норвегії називають фельдами.

Скандинавські гори характеризуються значним сучасним зледенінням, яке займає площу майже 5 тис. км2. Снігова межа у південній частині гір знаходиться на висоті 1200 м., а на півночі може опускатися до 400 м.

У східному напрямі гори поступово знижуються, переходячи у кристалічне плато Норланд висотою 400-600 м.

У Скандинавських горах проявляється висотна зональність. Верхня межа лісу (тайга) на півдні проходить на висоті 800-900 м. над рівнем моря, понижуючись на півночі до 400 і навіть 300 м. Вище межі лісу знаходиться перехідний пояс шириною 200-300 м., який вище (700-900 м.) перетворюється у зону гірської тундри.

У південній частині Скандинавського півострова кристалічні породи Балтійського щита поступово зникають під товщами морських відкладів, утворюючи Середньошведську горбисту низовину, яка із підняттям кристалічної основи переростає у невисоке плато Споланд.

Балтійський кристалічний щит понижується у східному напрямі. На території Фінляндії він дещо піднімається, утворюючи горбисту рівнину (Озерне плато), яка північніше 64° п. ш. поступово підвищується і на крайньому північному заході, куди заходять відроги Скандинавських гір, досягає найбільших висот (гора Хамти, 1328 м.).

На формування рельєфу Фінляндії вплинули четвертинні льодовикові відклади, які перекрили древні кристалічні породи. Вони утворюють моренні гряди, валуни різної величини і форми, які чергуються із великою кількістю озер, болотистих понижень.

За кліматичними умовами Північні землі — найсуворіша частина Європи. Більшість її території зазнає впливу океанічних мас помірних широт. Клімат віддалених територій (островів) — арктичний, субарктичний, морський. На архіпелазі Шпіцберген (Норвегія) практично не буває літа, а середні температури липня відповідають показникам від ...+3° до ...-5°. Найбільш віддалена від материкової Європи Ісландія має дещо кращий температурний режим. Завдяки одній із віток Північноатлантичної течії, що проходить біля південних берегів острова, тут у липні температури становлять ...+7°...+12°, а в січні — від ... -3° до ...+2°. У центрі і на півночі острова значно холодніше. Опадів в Ісландії багато. В середньому за рік їх кількість перевищує 1000 мм. Найбільше їх випадає восени.

В Ісландії практично немає лісів, зате переважає тундрова рослинність, зокрема мохові і осикові хащі. Поблизу теплих гейзерів проростає лугова рослинність. В цілому природні умови Ісландії мало придатні для розвитку сільського господарства, зокрема землеробства. Лише 1% її території, переважно луки, використовується для сільськогосподарських цілей.

Усі інші країни Феноскандії і Балтії характеризуються кращими кліматичними умовами, особливо виділяються західні окраїни і південна частина Скандинавського півострова, що перебувають під безпосереднім впливом атлантичних повітряних мас. У східному напрямі тепле океанічне повітря поступово трансформується. Тому клімат тут значно суворіший. Наприклад, середні температури січня північної частини західного узбережжя змінюються від ...-4° до 0°, а на півдні від 0 до ...+2°. У внутрішніх районах Феноскандії зими дуже затяжні і можуть тривати до семи місяців, супроводжуючись полярною ніччю, низькими температурами. Середні температури січня тут становлять ...-16°. Під час проникнення арктичних повітряних мас температура може знижуватися до ...- 50°.

Для Феноскандії характерним є прохолодне, а на півночі ще й коротке літо. У північних районах середня температура липня не перевищує ...+10-...+120, а на півдні (Стокгольм, Гельсінкі) — ...+16-...+ 170 . Заморозки можуть дошкуляти до червня і з'являтись у серпні. Незважаючи на таке прохолодне літо, більшість сільськогосподарських культур середніх широт дозрівають. Це досягається завдяки продовженню вегетації рослин під час тривалого полярного літа. Тому південні райони країн Феноскандії придатні для розвитку землеробства.

Опади розподіляються дуже нерівномірно. Найбільше їх випадає у вигляді дощу на західному узбережжі Скандинавського півострова — на території, зверненій до насичених вологою атлантичних повітряних мас. Центральні і східні райони Феноскандії отримують значно менше вологи — близько 1000 мм., а північно-східні — всього 500 мм. За сезонами року кількість опадів теж розподіляється нерівномірно. Південна частина західного узбережжя найбільше зволожується у зимові місяці у вигляді дощу. Максимум опадів у східних районах припадає на початок літа. Взимку переважають опади у вигляді снігу. У гірських районах і на північному заході сніг лежить до семи місяців, а у високих горах залишається навічно, підживлюючи таким чином сучасне зледеніння.

Данія за природними умовами дещо відрізняється від своїх північних сусідів. Будучи розташованою у середній частині Середньоєвропейської рівнини, вона більше нагадує приатлантичні країни Західної Європи, де переважає м'який вологий клімат. Максимум опадів у вигляді дощів припадає на зиму. Тут майже не буває морозів. Середня температура січня близько 0°. Лише зрідка, коли проривається арктичне повітря, можуть бути низькі температури і випадати сніг. Середня температура липня — ...+ 16°.

У країнах Балтійського субрегіону переважає морський клімат з перехідним до помірно континентального. Літо прохолодне (середня температура липня — ...+16...+17°), зима м'яка і відносно тепла. Середньо-січневі температури змінюються від 0° до ...-5°. Найбільш континентальним є клімат Литви. Кількість опадів за рік коливається у межах 700-800 мм. Найбільше їх випадає у другій половині літа, коли завершуються жнива і заготівля кормів. В умовах рівнинної поверхні і відносно слабкого випаровування відбувається заболочення земель. У цілому клімат і рівнинна місцевість Естонії, Литви і Латвії сприяють господарській діяльності людини. Країни Північної Європи неоднаково забезпечені мінеральними ресурсами. Найбільше їх у східній частині Феноскандії, фундамент якої складений з кристалічних порід магматичного походження, яскравим виявом яких є Балтійський щит. Тут зосереджені поклади залізних, титаномагнієвих і мідно-колчеданових руд. Підтвердженням сказаного є родовища залізистих руд Північної Швеції — Кірунаваре, Луссаваре, Гелліваре. Породи цих родовищ залягають від поверхні до глибини 2000 м. Вміст заліза дуже високий. Він становить 62-65%. Цінним попутним компонентом цих залізорудних родовищ є апатити.

Титаномагнетитові руди займають обширні території у Фінляндії, Швеції, Норвегії, хоча такі родовища не виділяються значними запасами сировини.

Родовища мідно-колчеданових руд широко поширені у Феноскандії. Найбільші із них розміщуються у Фінляндії — Оутокунпу (південний схід країни). На західному узбережжі Фінляндії знаходиться також велике родовище міді — Віханті. Крім міді (1,7-3,7%), руди магматичного походження містять також залізо — 2,7%, цинк — 0,8, нікель — 0,1, кобальт — 0,2, сірку — 2,7%, а також золото — 0,8 г/т, срібло 9-12 г/т. Серед інших територій, багатих на мідну руду, виділяється Центральна Швеція.

На півночі Фінляндії розробляється одне із найбільших у світі родовищ хромових руд — Оліярві. Донедавна вважалося, що Північні землі бідні на запаси паливно-енергетичних ресурсів. Лише на початку 60-х років XX ст., коли у донних відкладах Північного моря були відкриті нафта і природний газ, спеціалісти заговорили про значні поклади. Було встановлено, що обсяги нафти і газу в басейні цієї акваторії значно перевищують усі відомі запаси даної сировини в Європі.

Міжнародними угодами басейн Північного моря був поділений між державами, що розташовані вздовж його берегів. Серед північних країн найбільш перспективним на нафту виявився норвезький сектор моря. На його частку припало більше одної п'ятої запасів нафти. До числа нафтовидобувних країн, що користуються нафтогазоносним районом Північного моря, увійшла і Данія.

Серед інших видів палива у країнах Північної Європи промислове значення мають горючі сланці Естонії, кам'яне вугілля Шпіцбергену, торф Фінляндії.

Північні території добре забезпечені водними ресурсами. Найбільшою їх концентрацією виділяються Скандинавські гори, зокрема їх західна частина. За ресурсами повного річкового стоку попереду знаходиться Норвегія (376 км3) і Швеція (194 км3), займаючи перші два місця у Європі. В розрахунку на одного жителя за повним і підземним стоками води виділяється малозаселена Ісландія, відповідно 255 і 93 тис. м3. Далі йдуть Норвегія, Швеція, Фінляндія.

Важливе значення для країн Північної Європи мають гідроенергетичні ресурси. Найкраще забезпечені гідроенергоресурсами Норвегія і Швеція, де значні опади і гірський рельєф забезпечують формування сильного і рівномірного стоку води, а це створює добрі передумови для будівництва гідроелектростанцій. Енергетичний потенціал рік Норвегії найбільший, він становить 152 млрд. кВт/год./рік.

Земельні ресурси, особливо в країнах Скандинавського півострова, незначні. У Швеції і Фінляндії вони становлять до 10% сільськогосподарських угідь. В Норвегії — всього 3%. Частка непродуктивних і незручних для освоєння земель у Норвегії — 70% загальної площі, в Швеції — 42% і навіть у рівнинній Фінляндії — майже одна третина території країни.

Зовсім іншою є ситуація у Данії та в країнах Балтії. Рілля у першій займає 60% загальної території. В Естонії — 40%, в Латвії — 60 і в Литві — 70%. Ґрунти в Північному макрорегіоні Європи, особливо в країнах Феноскандії, підзолисті, перезволожені і малопродуктивні. Вимагають значної меліорації.

Деякі землі, особливо тундрові ландшафти Норвегії та Ісландії, де переважає мохово-лишайникова рослинність, використовуються для екстенсивного випасу оленів.

Одним із найбільших багатств країн Північної Європи є лісові ресурси, тобто "зелене золото". За площею лісів і валовими запасами деревини виділяються Швеція, Фінляндія, займаючи за цими показниками відповідно перше і друге місця в Європі. Лісистість у цих країнах висока. У Фінляндії вона становить майже 66%, у Швеції — понад 59% (1995). Серед інших країн Північного макрорегіону високою лісистістю виділяється Латвія (46,8%). За деякими розрахунками згадані країни займають майже третину європейських лісопокритих площ і валових запасів деревини (без Східної Європи). Густі хвойні ліси займають височини і рівнини Центральної і Північної Швеції, всю територію Фінляндії і нижні схили гірських масивів південно-східної Норвегії та заболочені території країн Балтії.

Північна Європа володіє різноманітними рекреаційними ресурсами: середньовисотні гори, льодовики, фіорди Норвегії, шхери Фінляндії, мальовничі озера, водоспади, повноводні ріки, діючі вулкани і гейзери Ісландії, архітектурні ансамблі багатьох міст та інші історико-культурні пам'ятники. їхня висока атрактивність сприяє розвитку туризму та інших форм відпочинку.

Населення. Північна Європа відрізняється від інших макрорегіонів як за кількістю населення, так і за основними демографічними показниками.

Північні землі відносяться до найменш заселених територій. Тут проживає понад 31,6 млн. осіб, що становить 4,8% загальної кількості населення Європи (1999). Щільність населення невисока (22,0 особи на 1 км2). Найменша кількість жителів на одиницю площі припадає в Ісландії (2,9 особи на 1 км2) і Норвегії (13,6 особи на 1 км2). Слабо заселені також Фінляндія і Швеція (за винятком південних прибережних районів Швеції, Норвегії, Фінляндії). Серед країн Північної Європи найбільш густо заселена Данія (123 особи на 1 км2). Країни Балтії характеризуються середньою щільністю заселення — від 31 до 57 осіб на 1 км2). Темпи приросту населення Північної Європи дуже низькі. Якщо в 70-ті роки XX ст. чисельність населення зростала на 0,4% у рік, переважно за рахунок природного приросту, то на початку 90-х його приріст був зведений до нуля. Друга половина останнього десятиріччя XX ст. характеризується від'ємним приростом населення (-0,3%). Визначальний вплив на таку ситуацію мають країни Балтії. Фактично Латвія, Естонія, Литва вступили у стадію депопуляції. У результаті чисельність населення у Північному макрорегіоні Європи, згідно з прогнозами, у найближчі десятиліття майже не зростатиме. Наприклад, у 2025 р. тут проживатиме всього 32,6 млн. жителів.

Країни Феноскандії, крім Швеції, характеризуються додатнім, але низьким природним приростом населення, за винятком Ісландії, де природний приріст зберігся на показнику 9 осіб на 1000 жителів. Така напружена демографічна ситуація пояснюється, в першу чергу, низькою народжуваністю. Тенденція до зниження народжуваності у європейських країнах проявилася ще у 60-х роках і на початку 90-х минулого століття становила у Європі всього 13 осіб на 1000 жителів, що удвічі нижче середньосвітового показника. У другій половині 90-х років ця тенденція збереглася, а розрив навіть дещо зріс. Якщо прирівнювати народжуваність країн Північної Європи із середньоєвропейським показником, який становить 10‰, то для північноєвропейських країн у більшості випадків він є більшим або дорівнює загальноєвропейському, за винятком Естонії і Латвії, де рівень народжуваності становить 9%.

Причини такого зниження народжуваності населення для різних країн різні. Якщо для Феноскандії головною причиною виявились природні демографічні процеси (збільшення середньої тривалості життя, поступове старіння населення), то для країн Балтії — труднощі переходу до ринкової економіки вплинули на деяке зниження життєвого рівня, а це не могло не відбитись на рівні дітонароджуваності. В середньому у країнах Північної Європи на одну жінку припадає 1,7 дитини, в Литві — 1,4, в Естонії — 1,2, а в Латвії — всього 1,1 дитини. Відповідно і рівень дитячої смертності тут найбільший: у Латвії — 15%, Естонії — 10 і в Литві — 9%, тоді як у макрорегіоні цей показник становить 6%, а в середньому по Європі — 8 смертей на тисячу народжених (1999). Рівень смертності всього населення у північноєвропейських країнах теж досить диференційований. Для країн Балтії він становив 14%, будучи на три пункти вищим від середньоєвропейського показника, для субрегіону Феноскандія — менший на 1‰, становлячи 10 осіб на тисячу жителів. У світі на той час смертність становила 9%с, тобто на 2‰ нижче від середньоєвропейського і на 2,5‰ нижче від середньомакрорегіонального. Причини такого явища треба шукати не у життєвому рівні чи в існуючому соціальному захисті, що склався у країнах Північної Європи, а у зростанні втрат населення, пов'язаних із професійними захворюваннями, виробничими травмами, різного роду нещасними випадками, а також зі старінням населення. Середня тривалість життя у країнах Північної Європи висока — для чоловіків вона становить майже 74 роки, а для жінок понад 79 років. Найбільшою тривалістю життя виділяються Швеція, Норвегія, Ісландія — 77-76 років для чоловіків і 82-81 рік — для жінок. У Латвії тривалість життя чоловіків і жінок найнижча — відповідно 64 і 79 років.

Рівень урбанізації в макрорегіоні досить високий — понад 76%. Серед окремих країн найбільше міського населення в Ісландії — 92%, Данії — 85 і Швеції — 84%. Найбільшим містом макрорегіону є столиця Данії — Копенгаген (1,5 млн. осіб). До групи великих міст відносяться також Стокгольм, Осло, Ґетеборг, Мальмйо, Рига, Вільнюс, де зосереджено не менше однієї третини населення Північної Європи.

Більшість країн макрорегіону однонаціональні: у Швеції проживає 91% шведів, у Фінляндії — 90% фінів, у Норвегії — майже 97% норвежців, в Данії — понад 96% данців і в Ісландії — майже 99% ісландців. Винятком слід вважати країни Балтії. Імперська політика в національному питанні колишнього СРСР принесла свої плоди. В Естонії, наприклад, естонців залишилось трохи більше половини від загальної кількості населення, що там проживає. Дещо краща ситуація у Латвії, де латвійців майже 58%. Лише в Литві відчутно переважає автохтонне населення — понад 80%. Серед національних меншин переважають росіяни (в Естонії їх проживає 25%, в Латвії — 30 і в Литві — 9%), живуть також українці, поляки, білоруси.

Більшість народів Північної Європи належать до індоєвропейської мовної сім'ї, де найбільш поширеними є мови германської і балтійської мовних груп. До скандинавської вітки германської групи мов належать шведська, данійська, норвезька, ісландська. Шведською мовою розмовляє частина населення Фінляндії, яке проживає на півдні і заході країни.

Переважна більшість громадян Фінляндії розмовляє фінською мовою (в тому числі невеликий кочівний народ саамі (лапландці), яка належить до уральської мовної сім'ї народів світу.

В основному саамі проживають в Норвегії (30 тис.) і лише 5 тис. — на Фінському плато. Влітку, випасаючи стада північних оленів, вони спускаються у прибережні райони, вкриті тундровою рослинністю. Саамі — народність з темним волоссям і низькою статурою — були першими поселенцями віддалених районів Феноскандії. Вони переселилися сюди приблизно 10 тис. років тому з Центральної Азії.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua