Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

3. ЗАХІДНА ЄВРОПА

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

 

Площа 245 тис. км2.

Населення — 59,4 млн. осіб.

Столиця — Лондон (7,6 млн. осіб).

Географічне положення. Країна розташована на острові Великобританія, північно-східній частині острова Ірландія та групі сусідніх малих островів. Офіційна назва — Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії. До її складу входять чотири основні історико-географічні області: Англія як основне ядро держави і також приєднані до неї Уельс, Шотландія та Північна Ірландія (Ольстер).

Слід мати на увазі, що назви Сполучене Королівство, Велика Британія та Англія не є синонімами. Англія — це лише одна з історико-географічних областей Королівства, Велика Британія (Великобританія) включає Англію, Уельс та Шотландію, тоді як Сполучене Королівство — назва держави — об'єднує крім Великобританії ще й Північну Ірландію.

Серед островів Великобританії найбільшими є Уайт і Мен, а із острівних груп — Гебридські, Оркнейські і Шотландські острови в Атлантичному океані і Нормандські острови у протоці Ла-Манш. Володіння Великобританії: у Європі — Гібралтар, Вест-Індія — острови Монтсеррат, Віргінські, Кайман, Теркс і Кайкос; в Атлантичному океані — Бермудські острови, Фолклендські, Вознесіння, Св. Єлени, Трістан да-Кунья, Південні (Георгія, Оркнейські, Шотландські); в Індійському океані — острови Чагос; в Тихому океані — острів Піткерн. Між Великобританією і Аргентиною точаться суперечки за володіння Мальвінськими (Фолклендськими) островами біля берегів Південної Америки. Острівну державу відділяють від материка протоки Ла-Манш і Па-де-Кале.

На суші Великобританія межує лише з Ірландською Республікою. Решта кордонів є морськими: західні береги Уельсу та Центральної Англії омиваються Ірландським морем; західна Шотландія та північні береги Ольстеру — Атлантичним океаном; на півдні Англії (між Сполученим Королівством і Францією) кордон проходить протоками Ла-Манш (Англійський канал), Па-де-Кале (Дуврська протока); на сході Великобританію омивають води Північного моря.

Розвиток міждержавних зв'язків привів до того, що Великобританія опинилася на пожвавленому перехресті морських шляхів, а після відкриття Америки — на основній магістралі міжконтинентального судноплавства і торгівлі.

В епоху Великих географічних відкрить Великобританія захопила величезні заморські території і стала метрополією обширної Британської імперії, де у XIX ст. проживало близько 40% населення земної кулі. Розпад колоніальної системи у XX ст. привів до нових форм політичного і економічного об'єднання колишніх колоніальних територій. Ними стала Британська Співдружність, куди на цивілізованих засадах нині входять близько 50 країн і територій, що колись належали Британській імперії. Членами співдружності є також домініони Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші незалежні і залежні від Великобританії території.

У другій половині XX ст. економіко — географічне положення Великобританії змінилося. Утворення Спільного ринку посилило перевагу географічного розташування континентальної Європи. Великобританія опинилася, до певної міри, на окраїні загальноєвропейських інтересів Європейського Співтовариства.

Максимальна протяжність острова Великобританія з півночі на південь простягається майже на тисячу кілометрів, а зі сходу на захід — менше ніж на 500 км. Північна Ірландія має максимальну протяжність 120 км. — із півночі на південь і близько 200 км. — зі сходу на захід.

Природно-ресурсний потенціал. Клімат Великобританії характеризується м'якою вологою зимою, прохолодним і вологим літом. Лише південь і південний схід придатні для вирощування всіх сільськогосподарських культур помірного поясу.

Корисні копалини в країні досить обмежені — є родовища кам'яного вугілля, залізних руд, а також руд кольорових металів. У 60-х роках XX ст. на континентальному шельфі Північного моря відкрито нові потужні родовища нафти і газу, що вивели Сполучене Королівство на перше місце в Західній Європі за наявністю енергетичних ресурсів. Країна володіє значними запасами вапняків.

Близько 20% території Великобританії займають ліси, гористі місцевості, болота. Решта поверхні освоєна і використовується для сільськогосподарських угідь і під населеними пунктами, промисловими зонами, комунікаціями.

Населення. Основу сучасної англійської нації становлять племена англосаксів, які прийшли із Європи і завоювали Британські острови у V-VІ ст., витіснивши місцеве населення — кельтів. Англійців сьогодні — 80%, шотландців — 10%, ірландців — 4%, уельсців (валлійців) — 2%, індусів — 1%, інших народностей (переважно вихідці із держав Співдружності) — 3%. В Англії проживає понад 30 тис. українців.

Серед релігій переважає християнство. Англійці сповідують англіканську віру, ірландці — католицьку, шотландці — пресвітеріанську. Досить поширені мусульманство, а також інші вірування.

Англіканська протестантська церква є офіційною релігією в державі. У Північній Ірландії триває протистояння на конфесійному ґрунті — протестантів з римо — католиками, що нерідко викликає криваві сутички.

Для Великобританії здавна характерним є низький приріст населення. Так, у перші десятиріччя після Другої світової війни він становив 15,0- 17,0% за рік. У наш час — 0,18%. Відбувається старіння нації. Населення віком понад 60 років становить 21,0% (2000 р.). Середня тривалість життя на 10 років більша, ніж у світі в цілому, але дещо нижча, ніж у сусідніх західноєвропейських країнах — 74,5 років у чоловіків і 79,8 років — у жінок.

Переважає міський тип розселення: 89% населення — жителі міст, причому майже половина з них проживає у великих містах і міських агломераціях. Найбільш урбанізованою є південно-східна і центральна частини країни — між містами Лондон, Бірмінгем, Ліверпуль, Манчестер і Лідс. Поза цими агломераціями знаходяться ще три великі центри розселення: Ньюкасл, Глазго і Белфаст. За чисельністю населення найбільшими містами Великобританії є Лондон (7,6 млн. осіб), Бірмінгем (2271 тис. осіб), Манчестер (2252 тис. осіб), Лідс (1456 млн. осіб), Ліверпуль (877 тис. осіб).

Сільськогосподарські поселення у Великобританії дуже різноманітні. Для Південно-Східної і Південно-Західної Англії типовими є села і окремі ферми, для Шотландії — невеликі села. В Уельсі і Ольстері переважають багатолюдні села.

Середня щільність населення — 242 осіб/км2. Це друге місце серед західноєвропейських країн після Бельгії (330 осіб/км2).

Політичний устрій. Великобританія — унітарна парламентська монархія. Формально законодавча влада належить монарху і парламенту, який складається із палати общин (650 осіб), палати лордів (близько 1200 осіб). Фактично — Кабінету Міністрів, що його формує прем'єр-міністр.

Основними політичними партіями є Консервативна і Лейбористська. Консервативна партія заснована у 1867 р. і виражає інтереси монополістичного капіталу, земельної аристократії і частини управлінського персоналу. Лейбористська партія створена у 1890 р. і перебуває під впливом соціал-реформістів та профспілкових лідерів.

У Великобританії існує також Ліберальна партія, яка організаційно оформлена в 1877 р. Вона відстоює інтереси середніх і дрібних власників та інтелігенції. У наш час її вплив на політичне життя країни незначний. Існують й інші менш впливові політичні партії.

Традиційно велике значення у державному будівництві мають профспілки. Британський конгрес тред-юніонів об'єднує понад 10 млн. осіб.

Великобританія входить до складу Європейського Союзу і є членом Північноатлантичного блоку (НАТО).

Сучасна структура господарського комплексу. Великобританія відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу. За останні два століття вона пройшла складний шлях розвитку: від найбагатшої колоніальної держави світу, батьківщини індустріального суспільства ("світової майстерні" і "світового банкіра") з величезними надприбутками, до кризи 30-х років XX ст., повоєнної відбудови господарства, до поступового відставання від своїх основних конкурентів — США, Японії, Німеччини і навіть Франції.

У господарській структурі за величиною ВНП домінує невиробнича сфера — 71,0%, на промисловість припадає 28,0, на сільське господарство — 2,0% (1999 р.).

За рівнем валового національного продукту — 1257 млрд. доларів (1999 р.) Великобританія змістилася на п'яте місце у світі. Зате у фінансовій сфері Лондон продовжує надійно займати друге місце у світі, поступаючись лише Нью-Йорку.

Для післявоєнного економічного розвитку Великобританії характерними були низькі темпи виробництва у порівнянні з іншими високорозвиненими країнами. Якщо в західноєвропейських країнах середньорічні темпи росту промисловості в 1961-1979 рр. становили 5,9%, то у Великобританії — 2,9%. Ця тенденція збереглася у 80-х і дещо покращилась у 90-х роках XX ст.

Відчутно змінилася структура економіки. Найбільш динамічно розширювалась сфера послуг, особливо банківська справа. Скоротилася питома вага обробних галузей, енергетики, сільського господарства. Розширювалося дрібне підприємництво. У цьому секторі у 80-х роках щорічно створювалось близько 350 тис. робочих місць. Розвиток малого підприємництва стимулював ріст венчурної (рискованої) індустрії. Ефективності економіки сприяло підвищення рівня кваліфікації управлінського персоналу тощо.

Наростанню ділової активності на початку 90-х років XX ст. сприяло підвищення у світі попиту на англійські товари; якщо в 1994 р. темпи росту імпорту становили 3,9% у порівнянні з 1990 р., то ріст експорту перевищив 8%. Відповідно знизився дефіцит торговельного балансу. Сучасна структура зайнятості працездатного населення Великобританії виглядає таким чином: частка у сфері послуг становить 71,5%, в промисловості і будівництві 26,4% і в сільському господарстві — 2,1%.

Згідно з прогнозами, економічний ріст у Великобританії продовжуватиметься завдяки збільшенню особистих доходів англійців, зростанню зайнятості, поступовому підвищенню заробітної плати основних верств населення.

Промисловість. Характеризуючи промисловість в цілому, слід сказати про зміну як її галузевої, так і територіальної структури. Наприклад, вугільна промисловість весь післявоєнний період, незважаючи навіть на державну підтримку, згортається, а нафтогазова вже понад 20 років інтенсивно розвивається. Криза охопила чорну металургію, суднобудування, важке машинобудування, текстильну промисловість. Разом із тим зростає значення високотехнологічних галузей промисловості, а саме: електротехніки і телекомунікації, авіа - і аерокосмічної промисловості, деяких галузей хімічної промисловості (нові матеріали, біотехнології, фармацевтики). Нові й найновіші галузі характеризуються високою мобільністю. Вони зміщуються із центральних і південних районів країни на периферію. Наприклад, нафтогазова промисловість, зосереджена спочатку у Східній Англії, у зв'язку із відкриттям нафти і газу у Північному морі, різко змістилася на північ.

У цілому, розміщення промисловості у післявоєнний період стало більш рівномірним.

Енергетика. У розвитку енергетики Великобританії відчутні зміни відбулися у 70-ті роки, коли розпочалась інтенсивна експлуатація нафтових та газових родовищ шельфу Північного моря. Великобританія, починаючи з 1975 р., стала використовувати енергоносії з власних родовищ. На початку 90-х років вона увійшла до десяти найбільших нафтовидобувних країн світу (щорічно видобувається понад 120 млн. т., або щоденно 2735 тис. барелей нафти).

Нафтопереробна промисловість Великобританії в основному створена після війни. Потужні заводи розташовані в гирлі Темзи (Шелхейвен, Корітон), поблизу Саутгемптона, біля берегів Уельсу (Мілдфорд — Хейвен, Пембрук, Мандарсі і Баглан-Бей), вздовж Манчестерського каналу (Стенлоу), в Тиссайді (Тиспорт), в Шотландії (Грейнджмут), поблизу Іммінгема (Кімінгхолм).

Використання нафти у паливно-енергетичному балансі Великобританії призвело до зменшення видобутку вугілля. За останні 25 років (1970-1995 роки) видобуток зменшився майже у 2,9 раз і в 1995 р. становив 51 млн. т., а в 1997 р. — 48 млн. т. Цікаво, що Великобританія ще сто років тому видобувала кам'яного вугілля значно більше, ніж тепер. В 1913 р., наприклад, його було видобуто 292 млн. т. Продуктивність праці у сучасних шахтах Великобританії в чотири рази нижча, ніж у високорозвинених країнах світу, зокрема у США, звідки і завозиться частина значно дешевшого вугілля.

Найбільші запаси енергетичного вугілля зосереджені в Йоркширському кам'яновугільному басейні. Тут видобувається 60% усього вугілля, причому його видобуток утричі дешевший, ніж в інших басейнах країни.

Нортумберленд — Даремський басейн, що забезпечує трохи більше 10% видобутку, виділяється якіснішим коксівним вугіллям. Однак умови роботи тут складні через малу потужність вугільних пластів. Ще один кам'яновугільний басейн — Південно-Уельський — відомий своїми антрацитами.

Інші басейни — Середньо-Шотландський, Північно-Східний, Ланкаширський, Західно-Мідлендський — мають другорядне значення.

Основна частина кам'яного вугілля використовується для ТЕС, до 10% — у чорній металургії.

Природний газ використовується не лише як паливо, а й як важлива сировина хімічної промисловості. В 1996 р. його було видобуто більше 90 млрд. м3.

Великобританія експлуатує прибережні газові родовища Північного моря з 1964 р. За рівнем видобутку природного газу вона входить до четвірки найбільших країн світу. Газопроводи із морських родовищ прокладені до Східної Англії, а звідти — до магістрального газопроводу Лондон-Ланкашир і далі в інші райони країни.

На базі власних та привозних енергоносіїв Великобританія має досить потужну електроенергетичну промисловість. У 1997 р. вона виробила 345 млрд. кВт/г електроенергії і зайняла за цим показником восьме місце у світі. Основою енергетичної галузі є теплоелектростанції. Частка АЕС становить 10%.

У металургійній промисловості Великобританії важливе місце відводиться чорній металургії, яка залишається важливою галуззю промисловості, хоча обсяги виробництва чавуну і сталі зменшуються. Якщо в 1990 р. було виплавлено 12,8 млн. т. чавуну і 18,8 млн. т. сталі, то в 1997 р. — відповідно 8,5 і 16,6 млн. т. Виплавка сталі проводиться передовими киснево-конвертерним і електроплавильним способами. Як і більшість розвинених країн світу, Великобританія нині спеціалізується на виробництві якісної сталі і складних видів прокату.

Галузь забезпечена власним коксом, але крім марганцю і легуючих металів імпортує майже всю необхідну залізну руду.

У Великобританії традиційно метал виплавлявся поблизу вугільних басейнів (Південно-Уельського, Північно-Східного, Шотландського, Ланкаширського) у Західному Мідленді і поблизу залізорудних родовищ (Комберлендського, Лінкольширського, Нортгемптонширського). В останні десятиріччя металургія змістилася до морського узбережжя у зв'язку з доставкою імпортної сировини через порти країни.

У структурі галузі суттєво зросло значення переробної металургії, яка базується на металобрухті. Досить сказати, що виробництво сталі майже в 1,5 разу перевищує виплавку чавуну.

Серед країн Європи Великобританія замикає п'ятірку найбільших виробників чорних металів (після Російської Федерації, Німеччини, Італії, України), у світі вона займає одинадцяте місце (1996).

Основною формою розміщення чорної металургії у Великобританії є не ізольовані металургійні центри, а металургійні райони. Найбільшим таким районом є Південний Уельс. Поєднання кам'яного вугілля, що видобувається у Південно-Уельському кам'яновугільному басейні, із залізними рудами Центральної Англії, а також близькість морських портів (Порт-Толбот і Манверн поблизу Ньюпорта) роблять місцеву чорну металургію конкурентоспроможною на сучасному ринку конструкційних матеріалів.

Серед інших металургійних підприємств виділяються прибережні міста: Сканторп (поблизу Хамберсайде), Тиссайде (Лакенбі — Редкар), Шотландії (Равенскрейг). У центральній частині виділяється ще один металургійний район — Шеффілдський, який базується на використанні вугілля Середньо-Англійського кам'яновугільного басейну і місцевих залізних руд, продукуючи високоякісну сталь для машинобудівної промисловості.

У цілому галузь чорної металургії є найбільш монополізованою. Адже 90% сталі і 75% стального прокату виробляється компанією "Брітіш стіл", яка займає провідне місце у світі за виробництвом сталі.

Кольорова металургія Великобританії переважно орієнтується на переробку привозних неочищених металів і брухту. З власної сировини в незначних кількостях видобувають тільки олово і вольфрам.

Великобританія майже повністю задовольняє власні потреби в олові. Значна його частина використовується у виробництві білої бляхи, зосередженому на півдні Уельсу.

За останні десятиріччя зросло виробництво алюмінію. У 1998 р. його виплавлено 500 тис. т. (90% від потреби). За виробництвом алюмінію Великобританія відкриває другу десятку найбільших виробників світу.

Інших кольорових металів для господарського комплексу країни не вистачає. Так, власною рафінованою міддю і цинком країна забезпечена всього на 40%. Зато продукує 350 тис. т свинцю (майже 6% світового виробництва).

Як і в чорній металургії, виробництво кольорових металів тяжіє до портових міст, куди надходить сировина, зокрема до Ліверпуля, портів Південного Уельсу, Лондонського порту. Виробництво алюмінію наближене до джерел продукування енергії (на о. Англс і Лінмуте та ін.), біля ГЕС Шотландії.

Серед англійських компаній, що займаються виробництвом кольорових металів, виділяються "Ріо Тінто-Зінк" і "Джонсон Маттей". Вони входять до числа 25 найбільших виробників кольорових металів у світі.

Хімічна промисловість орієнтується на власну сировину (вуглехімія), власну і привозну сировину (нафтохімія, основна хімія), зростає значення пластмас, синтетичних смол і волокон.

Хімічна промисловість найбільшого розвитку досягнула у повоєнні роки, коли вона базувалася на місцевих коксохімічних продуктах, кам'яній солі і частково — на імпортній мінеральній сировині. Розвиток нафтопереробної промисловості посприяв швидкому становленню синтетичної хімії. Завдяки цьому галузь займає провідні позиції у світі. Так, за виробництвом синтетичного каучуку Великобританія займає сьоме місце у світі (274 тис. т.), за виробництвом автопокришок — десяте.

Головним районом розміщення хімічної промисловості є Південний Схід із такими великими центрами нафтохімії як Фолі, фармацевтичної промисловості — Великий Лондон. Серед інших районів значною концентрацією основної хімії виділяється Ланкашир з центром в Чеширі. Північний Схід спеціалізується на виробництві органічної і неорганічної хімії — Біллінґем — Уілтон. Шотландія, особливо в середній її частині, відома нафтохімією Грейнджмута. У Південному Уельсі значним центром переробки нафти є Севернсайд, а також Хамберсайд, що знаходиться недалеко від Іммінгема. В цілому нафтохімія наближена до портових міст, куди надходить як вітчизняна, так і імпортна нафта. Виробництво мінеральних добрив розраховане на потреби споживача (Південний Схід, Йоркшир).

Найбільшою компанією хімічної промисловості є "Імперіал Кемікл Індастріз" (ІКІ), яка є п'ятою в світі за обсягом реалізації хімічної продукції і серед промислових компаній країни займає третє місце, виробляючи 22% поліефірних і поліамідних волокон серед індустріально розвинених країн світу та 25% вибухових речовин промислового призначення. Це один із найбільших виробників сільськогосподарських хімікатів, фарб, аміаку, хлору, синтетичних волокон.

За останні роки особливо швидко розвивається виробництво косметичної та фармацевтичної продукції.

Машинобудування є провідною галуззю британської економіки.

Основними секторами машинобудування є загальне, електротехнічне (включаючи електроніку) і транспортне машинобудування.

За вартістю продукції і кількістю зайнятих перше місце займає загальне машинобудування, що включає виробництво промислового обладнання, будівельної техніки, підіймально-транспортних, сільськогосподарських машин, зокрема колісних тракторів. За виробництвом різного сільськогосподарського обладнання Великобританія займає одне з перших місць у світі.

В останні десятиріччя зросла питома вага електротехнічних і електронних виробів, які є базою технічного переобладнання і автоматизації господарства. В електротехніці найдинамічніше розвивається виробництво електронно-обчислювальної техніки, інтегральних схем, мікропроцесорів. Ринок комп'ютерної техніки Великобританії один із найбільших у Європі. Однак домінуючі позиції тут займають японські і американські фірми, які не лише реалізують свою продукцію на внутрішніх ринках Великобританії, а й створили групу власних підприємств, наприклад, завод напівпровідників у Единбурзі. У різних містах країни розміщені підприємства, що випускають магнітофони, різну звукову і відеоапаратуру.

Транспортне машинобудування займає важливе місце у промисловості країни, хоча виробництво суден, тепловозів, електровозів постійно зменшується. Зате виробництво автомобілів дещо зросло. Якщо в 1990 р. було випущено 1627 тис. автомобілів, то в 1997 р. — 1924 тис., що на 15,4% більше. Особливо збільшилося виробництво легкових автомобілів — із 1278 до 1700 тис., або на 33,0%.

Донедавна вважалося, що британське автомобілебудування спеціалізується на випуску малолітражних машин. У 1980-ті роки виробництво таких машин зменшилося, проте зріс випуск машин середнього класу. Великобританія утримує лідерство за випуском автомобілів вищого класу — "Роллс-Ройс", "Ягуар", 70% яких експортується. У цій галузі домінують компанії, а саме: "Ровер", "Форд", "Пежо-Талбот" та три японські компанії "Ніссан", "Тойота", "Хонда".

Швидкими темпами розвивається авіаракетно-космічна промисловість, займаючи третє місце серед розвинених країн світу, після США і Франції. Найбільшою англійською компанією в цій галузі є "Брітіш Аероспейс". Компанія є другою у світі за виробництвом літальних апаратів. Спеціалізуючись на виробництві цивільних і військових літаків, а також супутників зв'язку. Друга англійська компанія — "Роллс-Ройс" займається виробництвом авіаційних двигунів. Її продукція користується попитом на світовому ринку.

Серед інших галузей транспортного машинобудування найбільший спад намітився у суднобудуванні. Судноверфі технічно застаріли і фінансово не спроможні швидко модернізуватись, тому будівництво кораблів на них затягується, до того ж вони дорожчі, ніж у країнах — конкурентах. Великобританія відома виробництвом обладнання для суден і будівництвом бурових платформ.

Розвинене в країні і загальне машинобудування, зокрема виробництво сільськогосподарської техніки і верстатів, текстильного обладнання (за виробництвом останніх Великобританія займає сьоме місце у світі).

Електротехнічна і електронна промисловість представлені виробництвом комп'ютерів, суперкомп'ютерів, засобів телекомунікації (системи зв'язку, оптико-волокнистого кабелю, радарів).

Машинобудування Великобританії розвивається повсюдно, але певні галузі мають свої особливості розміщення. Так, електротехнічна і електронна промисловість переважно зосереджені у Великому Лондоні, виробництво автомобілів — у Західному Мідленді (Бірмінгем і Ковентрі), на Південному Сході (Великий Лондон, Лутон, Оксфорд) і менше — в Ланкаширі, авіакосмічна промисловість — на півдні і в центрі країни (Брістоль з округою навколо Великого Лондона), у Східному Мідленді (Дербі) і Західному Мідленді, суднобудування — у Клайдсайді, на північному Сході Англії, Белфасті, Беркенхеді (передмістя Ліверпуля), Барроу-ін-Фернессі.

Важливе місце в економіці країни займає харчова промисловість (12,5% від обсягу промислової продукції), включаючи виробництво шотландського віскі, джину і молока.

Легка промисловість. Ця галузь упродовж століть була провідною і до Першої світової війни знаходилась поза конкуренцією. Сильний спад у 30-х роках XX ст. підірвав позиції галузі настільки, що Великобританія поступово перетворилася з постачальника бавовняних і навіть вовняних тканин у їх імпортера. Британські фірми належать до провідних виробників тканин, килимів.

Основним районом бавовняної промисловості є Ланкашир, вовняної — Йоркшир, лляної — Північна Ірландія, трикотажної — Східний Мідленд.

Сільське господарство Великобританії завжди було другорядною галуззю господарства. В умовах метрополії, коли продовольство ввозили із колоній, економічно займатися сільськогосподарським виробництвом було невигідно. Лише під час Другої світової війни, коли довіз продовольства ускладнився, уряд почав всіляко заохочувати розвиток сільського господарства. У післявоєнні роки аграрникам надавались субсидії, що сприяло розвитку сільського господарства більш швидкими темпами. Країна наполовину забезпечує себе власними продуктами харчування.

У Великобританії збереглися великі землевласники, які здають землю в оренду фермерам. Середній розмір ферми тут більший, ніж у сусідніх країнах Західної Європи. Площею понад 50 га землі володіють близько 30% усіх ферм; від 50 до 10 га — 40%, дрібні ферми, у яких менше 10 га землі, становлять понад 20%. Типова британська ферма — це високомеханізоване товарне господарство, що широко використовує найману працю, а також досягнення сучасної агротехніки і ветеринарії. У сільському господарстві зайнято понад 1,0% трудових ресурсів країни. Майже дві третини сільськогосподарських земель є приватною власністю.

Важливою галуззю аграрного сектора стало тваринництво, де виробляється більше двох третин сільськогосподарської продукції (у вартісному вимірі). Тваринництво Великобританії має молочний напрямок, а особливо на заході країни. Цьому сприяють наявність природних пасовищ і сінокосів, що на значній території використовуються цілорічно, а також високий попит на молочну продукцію. Значна частина молока, що виробляється у приміських зонах великих міст та агломерацій, реалізується у свіжому вигляді. На віддалених від міста молочних фермах молоко переробляють, що дає змогу транспортувати його на значні відстані.

Важливою субгалуззю тваринництва є скотарство. Поголів'я великої рогатої худоби нараховує понад 11 млн. голів, 20% з яких молочні корови (1999). Британські тваринники вивели багато порід корів, овець, свиней, що мають міжнародну репутацію. Наприклад, м'ясна порода Абердин Ангус або молочна порода Джерсі відомі у всьому світі.

Найбільшою проблемою 90-х років для скотарства Сполученого Королівства стало захворювання на синдром Крайтуфельда Якоба (сказ). До середини 1994 р. цією хворобою були заражені 130 тис. голів ВРХ. Після заборони продавати телячі нутрощі в 1994 р. споживання волового м'яса знизилось більш ніж на 10%. У зв'язку із загрозою розповсюдження цього небезпечного захворювання на континентальну Європу країни ЄС в середині 1990-х років встановили тимчасове обмеження на імпорт британського волового м'яса.

На вирощуванні ВРХ спеціалізуються Східний Мідленд, Північно-Східна Шотландія і Південно-Східна Англія.

Динамічно розвивається свинарство, яке поширене у всіх районах країни, але найбільше — поблизу великих міст, де є відходи молочного тваринництва і значний попит на готову продукцію. Інтенсивне свинарство спеціалізується на вирощуванні беконного напівсального м'яса, що є серйозною конкуренцією воловому м'ясу.

У Великобританії поголів'я свиней сягає майже 8 млн. голів. Традиційною галуззю тваринництва Великобританії є вівчарство (28,8 млн. голів, 1996 р.). Правда, в останні роки поголів'я овець зменшилось. Розвивається як вовняне, так і м'ясне вівчарство.

Високопродуктивним є рослинництво. Середньорічний збір збіжжя балансує на рівні 20-22 млн. т., картоплі — 7 млн. т., цукрових буряків — майже 10 млн. т. (дані 1994-1999 рр.).

Рослинництво в основному спеціалізується на забезпеченні тварин кормами. Близько двох третин посівних площ зайняті кормовими культурами, зокрема люцерною, ріпаком, конюшиною. У закритому ґрунті вирощують овочі, фрукти і зелень. У приміській зоні також вирощують квіти та декоративні рослини.

Розвивається рибальство. Причому колись рибу виловлювали переважно у Північному морі, зараз же англійські рибальські судна ідуть на промисел у всі океани і навіть до берегів Антарктиди.

Рибу розводять також у ставках і озерах, особливо в Шотландії та Північній Ірландії.

Основними районами вирощування зернових є Східна Англія і територія Південно-Східної Англії. Територію на південь від Темзи називають '' Садом Англії". Навколо Белфаста (Північна Ірландія) теж вирощують овочі, фрукти, ягоди, квіти.

Транспорт. Серед різних видів транспорту найважливішим для Великобританії залишається морський.

Британський морський флот за тоннажністю (5,98 млн. брутто реєстрових тонн) займає вісімнадцяте місце у світі, друге — у Європі і перше — у Західному макрорегіоні континенту. Його частка на фрахтовому ринку світу скоротилася з 10% в 1917 р. і 4% в 1984 р., до 1,3% на середину 1990-х років. На морський флот сьогодні припадає близько 90% за вагою і дві третини за вартістю вантажообігу держави. Великобританія має широку мережу морських портів. Найбільшими серед них за вантажообігом є порти Лондона, Ліверпуля, Манчестера, Белфаста. Серед спеціалізованих портів (нафтоналивних) виділяються Мілфорд-Гейвен, Саутгемптон, Іммінгем і ті, що приймають багатотоннажні рудовози — Порт-Тобот, Редкар та ін. З середини 1980-х років, коли пожвавилася торгівля з континентальною Європою, зокрема з країнами ЄС, все більшого значення набувають південні і південно-східні порти Англії. Ще на початку XIX ст. (1825 р.) у Великобританії відкриті перші у світі залізничні лінії: Стоктонська та Дарлінгдонська з паровозною тягою. Нині залізничний транспорт працює з великим недовантаженням, виконуючи тільки 8,6% вантажообігу країни. Протяжність залізниць у другій половині XX ст. постійно скорочується. За останні 10 років, наприклад, вона скоротилась на 2 тис. км. і становить всього 17 тис. км. Найінтенсивнішою за кількістю перевезень є промислово-міська вісь Лондон — Ліверпуль. Зростає навантаженість найдовшої магістралі Лондон-Едінбург. У зв'язку з впровадженням нового покоління вагонів і локомотивів, здатних транспортувати надважкі ешелони з підвищеною швидкістю, конкурентоспроможність залізниць зростає. Все більшу популярність здобуває 50-кілометровий євротунель під Ла-Маншем, із яких 37 км. проходять під водою, що з'єднав острівну Великобританію з континентальною Європою (Франція). Тунель відкрито в травні 1994 року.

Зростає значення автомобільного транспорту, вантажообіг якого щонайменше у 8 разів перевищує залізничні перевезення. Країна має густу мережу автомобільних шляхів — 161 км. на 100 км2 площі. Найважливішою автомагістраллю є Лондон-Бірмінгем-Манчестер-Глазго.

Внутрішній водний транспорт втратив своє колишнє значення. Нині більшість каналів, що з'єднують річкову систему Великобританії, мало використовуються для судноплавства, за винятком поглиблених естуаріїв великих річок. У загальному вантажообігу частка перевезень водними артеріями становить всього 1,7%. При цьому 20% вказаних перевезень припадає на ріки південно-східної Англії, переважно на Темзу.

Особливу роль в господарстві Великобританії відіграє трубопровідний транспорт, що використовується для постачання нафти, природного газу із свердловин шлейфу Північного моря до споживачів. Він забезпечує перевезення 23% вантажів. Трубопроводи прокладаються морським дном, що вважається складним технологічним процесом навіть у сучасних умовах.

Із 1999 року функціонує газопровід від англійського міста Бакстон до бельгійського Зебрюгге, куди вже надходить газ із норвезьких морських промислів.

Важливе міжнародне значення має повітряний транспорт. Адже через аеропорти Великобританії здійснюються міжнародні авіарейси між Європою і США, а також між країнами Північної і Південної Європи та Північної Африки. Головним міжнародним аеропортом країни є Лондон (Гітроу, Гатвік), через які щорічно перевозиться близько 80 млн. пасажирів. Великими летовищами є також Бірмінгем, Манчестер та ін.

Сфера послуг у Великобританії розвинена добре. Її частка у ВНП у 1999 р. становила понад 71%, дещо більше, ніж у Німеччині. Причому обсяг послуг зростає. Особливо високими темпами розвиваються фінансово-кредитна сфера і торгівля.

У фінансово-кредитній сфері Великобританії особливе місце займає банківська справа. Визначним банківським центром не лише Сполученого Королівства, а й розвинутих країн світу виступає Лондонський Сіті. Тут зосереджена значна кількість банківських активів (цінні папери, майно, гроші). Частка Великобританії становить понад 13% усіх банківських активів розвинених країн світу.

Основою банківської системи є комерційні банки, зокрема т. зв. "Велика четвірка" — "Барклейз Бенк", "Нешнл Вестмінстер бенк", "Лойдз бенк" і "Мідлен бенк". На них припадає понад 90% усіх вкладів у лондонські клірингові банки.

Торгові банки Сіті беруть активну участь у міжнародних операціях. Сімнадцять найбільших торгових банків країни мають понад 140 підрозділів майже у 50 країнах світу.

Крім того, Сіті має свої представництва, філіали і відділення у понад 500 іноземних банках. У Лондоні найбільше представлені американські і японські банки, серед європейських країн — італійські та французькі.

Сфера діяльності банків давно вийшла за межі фінансово-банківських операцій. Вони займаються, крім основної, факторською і лізинговою (орендною) діяльністю.

Важливе місце в Сіті займають страхові компанії. На їх частку припадає 20% загального страхування розвинених країн світу. Провідними страховими компаніями є "Пруденшл", "Лічел енд дженерал", "Ройал", "Коммершел юніон" та ін.

Значними фінансовими центрами вважаються Манчестер, Кардіфф, Ліверпуль, Единбург.

Зміцнюють свої позиції також спеціалізовані кредитні заклади, які дають в оренду промислове обладнання, засоби транспорту тощо.

Останнім часом за часткою у ВВП Великобританії на друге місце виходить королівський двір, який відтіснив на третє місце торгівлю. За кількістю зайнятих перше місце займають послуги, що не вказуються як основні. Серед них виділяється реклама. У Великобританії існує декілька сотень спеціалізованих рекламних агентств, які організовують рекламну діяльність для промислових, торговельних, банківських та інших компаній. Із загальних затрат на рекламу попереду — преса, далі — телебачення, пошта, а відтак — комерційне радіо і фільми. Загальні витрати на рекламу становлять майже 1,6 млрд. доларів СІНА, що відповідає 1,5% ВВП країни.

Туризм. Другою за значимістю галуззю сфери послуг виступає туризм. Щорічно Великобританію відвідує близько 25 мли іноземних туристів. Зокрема зі СІНА прибуває 17%, з Франції — 13, Німеччини — 12, Ірландії — 7,5, Голландії — 5,5, Канади — 4%.

Іноземний туризм є прибутковою галуззю сфери послуг — щорічно від нього одержують понад 8 млрд. доларів. Більшість поїздок до Великобританії здійснюється з метою відпочинку (46%), а також відвідування друзів, родичів (20%). Середня тривалість перебування туристів у країні — близько 12 днів. Максимальна чисельність туристів припадає на третій квартал (37%), мінімальна — на перший (15%). Розвиток іноземного туризму у Великобританії базується на привабливих природних ландшафтах, унікальних історико-культурних пам'ятках, широкій мережі готелів із загальною кількістю 650 тис. місць тощо.

Особливою атрактивністю відзначаються історико-культурні пам'ятники — ранньої англійської готики (собори в містах Кентербері, Лінкольн, Солсбері, Йорк, Ексетер, Лондон, доби класицизму (архітектурні ансамблі бальнеологічного курорту Бат), будівлі сучасної архітектури тощо.

Привабливістю і концентрацією художніх цінностей виділяється Лондон, де знаходяться такі відомі у світі музеї, як Британський музей, Музей природничої історії, Музей науки, Музей Вікторії і Альберта (прикладного мистецтва), Королівська обсерваторія і Морський музей в Грінвичі, картинні галереї, Музей воскових фігур мадам Тюссо та ін.

Приваблюють туристів також королівські палаци — Букінгемський, Віндзорський і Хемптон-Кортський, а також Вестмінстерське аббатство, де коронувались і знайшли свій вічний спочинок майже всі британські монархи. На особливу увагу заслуговують англійські парки — Сент-Джейнс, Бін, Ріджент-парк і Гайд-Парк. Останній відомий не лише в Англії "куточком ораторів".

Відомим туристським центром Великобританії є м. Стратфорд-апон-Ейвон-парк, де народився Шекспір, університетські центри в Кембріджі і Оксфорді.

Жителі Великобританії теж беруть участь у міжнародних поїздках. Щорічно у закордонні мандри виїжджає не менше 25 млн. осіб. В основному — у країни Європи (понад 50%). Найпопулярнішими є поїздки до Франції, Іспанії та Ірландії.

Організацією туризму займається близько 460 компаній. Найпопулярніші з них — "Томсон Холідейз", "Інтерсан", "Хорайзон", "Б. А. турс" та ін.

Велику увагу розвитку вітчизняного туризму приділяє уряд: значні субсидії витрачаються на збереження і відновлення ландшафтів, будівництво готелів, спортивних комплексів, знижуються податки на окремі види туристського обслуговування.

Зовнішні економічні зв'язки. Упродовж століть Сполучене Королівство більше ввозило товарів, ніж вивозило. Ця тенденція збереглася до наших днів. Так, в 1999 р. імпорт перевищив експорт на 51,4 млрд. доларів, при експорті товарів на суму 268,9 млрд. доларів і імпорті — 320,3 млрд. доларів. Правда, у повоєнний період (1956, 1958, 1971, 1980-1982 рр.) домінував експорт.

У структурі зовнішньої торгівлі Сполученого Королівства за останні три десятиріччя відбулися відчутні зміни, особливо в експорті мінерального палива. Якщо в 1970 р. експортувалося 2,6% сирої нафти, то 1999 р. вона майже подвоїлась, дещо скоротилась частка машинобудування. У групі готових виробів і напівфабрикатів спостерігалося збільшення товарів електротехнічної і хімічної промисловості. За експортом продукції хімічної промисловості Сполучене Королівство займає третє місце у світі, після Німеччини і США, де переважає продукція тонкого хімічного синтезу.

Із продукції машинобудування експортується авіаційна техніка, особливо реактивні двигуни і газові турбіни, наукові прилади, електронна техніка, а також насосно-компресорне і дорожньо-будівельне обладнання. Дещо зменшився експорт сільськогосподарських тракторів і автомобілів, металообробних верстатів.

У структурі експорту промислових виробів Сполученого Королівства високу питому вагу займає продукція загального машинобудування. За часткою хімічних товарів, електротехніки, транспортних засобів Великобританія поступається Німеччині, але частково переважає Францію. Важливе місце у зовнішній торгівлі країни займає експорт зброї і військового спорядження.

Змінилася товарна структура імпорту. У ньому зросла питома вага готових виробів і напівфабрикатів (з 50,6 до 85% за 1970-1999 рр.). Скоротилася частка продовольства. Імпорт готових виробів і напівфабрикатів зріс за рахунок товарів з більш високим рівнем обробки.

Найбільші зміни відбулися в структурі імпорту машин та обладнання. Частка цих товарів зросла з 16,6 майже до 60,0%. Різко зріс ввіз легкових автомобілів та іншої техніки.

В імпорті хімічних товарів провідне місце займають хімікати виробничого призначення, а також синтетичні смоли і пластмаси.

Із нафтопродуктів Сполучене Королівство імпортує головним чином більш важку близькосхідну нафту, на яку зорієнтовані потужності нафтопереробки. Країна також ввозить кам'яне вугілля, переважно коксівне, і приблизно чверть природного газу від існуючої потреби.

У структурі імпорту продовольчих товарів близько 20% припадає на м'ясні продукти, овочі і фрукти, зернові, каву, какао, чай, тютюн. Зменшилася частка сировини. Це пов'язано із зниженням потреби на метали і текстильну сировину. Зокрема у Великобританії із імпортованих руд виплавляють майже всі основні кольорові метали, при цьому 80% продукції галузі припадає на виробництво алюмінію.

Провідне місце серед країн Європи Сполучене Королівство займає в імпорті лісоматеріалів та целюлози. Частка імпорту деревини становить майже 90% від загальної потреби.

У зовнішній торгівлі найтісніші зв'язки Сполучене Королівство має із розвиненими країнами, зокрема ЄС (56,9% в експорті і 54,0% в імпорті товарів). З країнами, що розвиваються, питома вага експорту й імпорту за всіма основними товарними групами знизилася. Це пов'язано із відносним скороченням ввозу із цих регіонів продовольчих і сировинних товарів.

Великобританія поступово розширює зв'язки з Україною. В лютому 1993 р. у Лондоні підписаний договір між Україною та Великобританією про принципи відносин і співробітництва. Частка у зовнішньому торговельному обігу України з Великобританією становить 0,97%.

Територіальна структура господарства. Дослідники Великобританії виділяють на її території одинадцять економічних районів, які характеризуються історичними особливостями формування господарства в основних історико-географічних областях — Англії, Шотландії, Уельсі, Північній Ірландії.

Англія. До її складу входять Південно-Східний (Столичний), Західно-Мідлендський, Східно-Мідлендський, Ланкаширський, Йоркширський, Північно-Східний, Північно-Західний та Південно-Західний економічні райони. На відміну від інших історико-географічних областей Англія не має внутрішньої самоврядності, або автономних інституцій. Однак її метропольне панування в економіці, культурі, політиці очевидне. Англія займає приблизно половину площі острова Великобританія (130,4 тис. км2). На півночі межує з Шотландією, на заході — з Уельсом. Вся інша територія омивається морськими та океанічними водами.

До XVIII ст. економіка Англії мала аграрну спрямованість. У XVIII- XIX ст. — це уже індустріально-аграрна країна з провідними галузями машинобудування, а також сталеварною, металообробною, текстильною, суднобудівною галузями, розвиненими найбільше у північно-східній частині. Криза традиційних галузей у 30-ті роки XX ст. зумовила помітне зміщення робочої сили у південно-східні графства, де успішніше розвивались автомобільна, хімічна, електроенергетична та інші галузі економіки.

Серед економічних районів Англії найбільш розвиненим є Південно- Східний (Столичний) район. Особливо висока питома вага району в електротехнічній, електронній, автомобільній, авіаракетній, хімічній галузях промисловості, а також у транспорті, торгівлі, фінансовій сфері.

За рівнем розвитку Південно-Східний район ділять на три пояси (мікрорайони) — Великий Лондон, Зовнішній метрополітенівський пояс та Зовнішній Південний Схід.

Перед Другою світовою війною прискореними темпами розвивався Великий Лондон. У 40-60-ті роки XX ст. — Зовнішній метрополітенівський пояс і починаючи з 70-х років, — Зовнішній Південний Схід. Про це свідчать також міграційні потоки населення. Якщо у перші післявоєнні роки люди переселялись із столиці у Зовнішній метрополітенівський пояс, то вже у 70-80-ті роки — на периферію Південного Сходу і навіть у сусідні економічні райони, зокрема у Південно-Західний.

Важливе значення для розвантаження Великого Лондона та зміни просторової структури розселення і розміщення господарства району відіграли нові міста, а саме Стівенідж (1946 р. заснування), Крош (1947 р.), Хемел-Хемпсмід (1947 р.), Харлоу (1947 р.), Хатфілд (1948 р.), Бразілдон (1949 р.), Мілтон-Кенс (1967 р.), Нортгейптон (1968 р.) та ін., що розмістились у радіусі 35-100 км. від Лондона. Такі міста зорієнтовані на нові танайновіші галузі промисловості — електроніку, авіаракетну, приладобудування, автомобільну та сферу послуг. Зокрема, у передмісті Лондона розміщуються світової слави університетські центри — Оксфорд і Кембридж.

Лондон, як столиця Сполученого Королівства, є портом і фінансовим центром світового значення. Цьому сприяє його вигідне економіко — географічне розташування, зручний вихід до моря, близькість до високорозвинених країн європейського континенту і важливих світових торговельних шляхів.

Сільське господарство Столичного району — це багатогалузеве високотоварне землеробство, яке спеціалізується на виробництві зерна, цукрового буряку, овочів, продукції садівництва. Тваринництво спеціалізується на відгодівлі свиней, птиці, худоби.

Західний Мідленд — другий за значенням район країни. Головна його спеціалізація — виробництво автомобілів, верстатів, електротехніки, озброєння. Район славиться ювелірними виробами, фарфоро-фаянсовою продукцією, обробкою кольорових металів.

Головним промисловим, транспортним, культурним та адміністративним центром району є м. Бірмінгем. Великими містами є також Ковентрі, Сток-он-Трент та ін.

У сільському господарстві переважає молочне тваринництво.

Східний Мідленд спеціалізується на легкій промисловості — виробництві трикотажу, взуття, а також літакобудуванні. На кам'яному вугіллі південної частини Йоркширського басейну працюють ТЕС. Найбільшими промисловими та культурними центрами є міста Ноттінгем, де виробляють товари легкої промисловості, верстати, авіадеталі, ліки, електротехніку. Тут розташований університет. Дербі — транспортний вузол, центр залізничного машинобудування, авіабудування; Лестер і Нортгемптон — основні виробники взуття в країні.

У межах Англії виділяються також Ланкашир і Йоркшир як економічні райони. Перший з них історично спеціалізується на текстильній, головним чином, бавовняній промисловості, з центром у Манчестері. Нова його спеціалізація — хімія, кольорова металургія і різні галузі машинобудування.

Йоркшир історично спеціалізується на виробництві вовняних тканин, а також на металообробній галузі. Новою спеціалізацією є високоякісна металургія і сучасні галузі машинобудування.

Йоркшир в останні десятиріччя досяг деяких переваг. Це пов'язане із переорієнтацією торгівлі на країни Європейського Союзу, до якого входить і Великобританія, тому перспективними стали східні порти району.

Північні райони Англії, зокрема Північно-Західний і Північно-Східний, спеціалізуються на "старших" галузях (вугільній, металургійній, текстильній і т.д.) при недостатньому розвитку нових і найновіших галузей і характеризуються відносно слабшим розвитком сфери послуг та інфраструктури в цілому.

Північно-Східний район. Крім старих і кризових галузей, зокрема кам’яновугільної, чорної металургії і суднобудування, в районі розвивається хімічна промисловість. Держава також підтримує розвиток підприємств електротехнічної і швейної промисловості. Тіссайдський промисловий вузол відомий не лише в районі, а й у всій Великобританії як центр виробництва чавуну, сталі, прокату. Важливою галуззю спеціалізації є хімічна промисловість (органічна і неорганічна), що останнім часом використовує північноморську нафту. Комплекс нафтопереробки і нафтохімії розвивається в Уілтоні, Біллінгемі, Тіспорті. Індустрія зосереджена у прибережній зоні району.

На рівнинах розвивається молочне, у передгір'ях — м'ясне тваринництво.

Північно-Західний район займає півострів Камберленд. Особливості рельєфу дають змогу на узбережжі і по окраїнах гірського масиву займатися землеробством, м'ясним і молочним скотарством. Гірська місцевість використовується для тваринництва — розведення овець і молодняка великої рогатої худоби, а також для розвитку туризму.

У районі видобувається незначна кількість вугілля, функціонують підприємства чорної металургії, металомістке машинобудування і хімічна промисловість. Важливим промисловим центром є Барроу-ін-Фернесс, де розвивається металургія, суднобудування, зокрема виробництво підводних човнів та іншої продукції машинобудування.

Південно-Західний район відносять до перспективних районів Англії. Це пояснюється його економіко — географічним розташуванням — безпосереднім виходом до моря через зручні порти (Брістоль, Плімут), близькістю до Столичного району тощо.

Головним промисловим вузлом району є порт Брістоль, що спеціалізується на авіаракетній, харчовій, хімічній промисловості та кольоровій металургії.

Плімут — відома військово-морська база і центр невеликих курортів, що розвинулися на узбережжі Англійського каналу.

Сільське господарство спеціалізується на молочному скотарстві, базою для якого є природні пасовища.

Шотландія — найбільш віддалений північний район Великобританії. Вона займає приблизно третину площі острова (73,2 тис. км2). На півдні межує із Англією. З інших сторін омивається водами Атлантичного океану і Північного моря.

Сьогодні Шотландія є адміністративною автономією. Тут проживає п'ять млн. осіб.

Донедавна головним мінеральним ресурсом краю було вугілля. Сьогодні його видобуток на значних глибинах став нерентабельним і наприкінці 80-х років минулого століття чисельність діючих шахт зменшилася. Серед інших мінералів, що залягають у Шотландії, але не мають промислового значення, є золото, срібло, хром, доломіти, торф. На сьогодні найціннішим ресурсом є нафта, що залягає у шельфі Північного моря. Центрами нафтової індустрії стали Абердін і частково Шетлендз.

Важливу роль у шотландській економіці відіграють морські ресурси. Наприклад, понад дві третини вилову риби у Великобританії припадає на Шотландію.

Якщо в минулому розвиток промисловості базувався на видобутку вугілля, виробництві сталі, суднобудуванні, то останнім часом ці галузі стали неконкурентоспроможними, у зв'язку із зменшенням попиту на їх продукцію.

Шотландія всесвітньо відома як найбільший виробник віскі.

Значним фінансовим центром і столицею краю є Единбург (440 тис. жителів), який за обсягом фінансових операцій в країні поступається лише Лондону.

Завдяки роботам, пов'язаним із розробкою нафти, значно поліпшилось транспортне сполучення на сході і півночі краю. Розвивається сфера послуг. У сільському господарстві переважають молочне тваринництво та землеробство. Останнє спеціалізується на вирощуванні картоплі, ячменю, вівса, пшениці. Гориста місцевість дуже зручна для випасання овець.

Уельс займає півострівну територію Великобританії площею 20,7 тис. км2.

Одним із головних ресурсів Уельсу традиційно залишається кам'яне вугілля, однак його видобуток останнім часом помітно зменшився.

Промисловість зазнає реструктуризації: відбувається поступовий перехід від "димарних" виробництв до високотехнологічних. Важливого значення набирають газопереробна, металообробна галузі, загальне машинобудування, особливо у південно-східній та північно-східній частинах району. Так, південний схід Уельсу виділяється найбільшою у Британії концентрацією японського капіталу — в основному в електронну галузь; розвинені тут машинобудування та фармацевтична промисловість. В Уельсі розміщується низка морських портів загальнодержавного значення: порти Холіхед і Фішгард є важливими вузлами Ірландсько-Британських морських сполучень, а порт Мілфорд-Гейвен — одним із найважливіших нафто-імпортуючих та нафтопереробних центрів Європи. Центром авіаперевезень є Кардіффське летовище, а сам Кардіфф (270 тис. жителів) є адміністративною "столицею" Уельсу.

У гірській частині Уельсу розводять велику рогату худобу і овець. У прибережній смузі району розвивається інтенсивне сільське господарство, де переважає молочне скотарство.

Північна Ірландія, або Ольстер, походить від історичної області Ірландії, захопленої англійцями і шотландцями у XVII ст. Її економіка майже повністю інтегрована у господарство Сполученого Королівства.

Північна Ірландія бідна на корисні копалини. Хоча більша частина вивізної продукції, що тут виробляється, — промислові товари. Ця обставина спричинила велику залежність Північної Ірландії від імпорту сировини (серед власних ресурсів переважає сировина для цементної і цегельної промисловості).

У Сполученому Королівстві Ольстер має найнижчий рівень економічного розвитку. І хоч тут найвищою є зайнятість у сільському господарстві, специфічні погодні умови не дають змоги вирощувати високі врожаї сільськогосподарських культур. Однак вони створюють максимально сприятливі умови для випасу худоби (трава росте цілий рік). Звідси і основна спеціалізація аграрного сектору — розведення молодняка, який продається на відгодівлю в Англію. Розводять також свиней, в гірській місцевості — овець. Три чверті землі займають кормові угіддя, а решту — овес, картопля, льон.

Економічним, адміністративним і культурним центром Північної Ірландії є Белфаст (302 тис. жителів, з передмістями 550 тис.). Провідна галузь — машинобудування, в якій виділяється суднобудування, а також авіабудування і електротехніка. В районі розвинута лляна промисловість, тютюнова і харчова.

У характері розселення Північної Ірландії переважають невеликі міста. За останні двадцять років розширилась сфера послуг: освіта, медицина, фінансово-банківська справа. Зайнятість у цій сфері зросла майже втричі. Неабиякі можливості для розвитку має туризм. Однак політична нестабільність не сприяє паломництву туристів і стабільному розвитку економіки.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua