Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

3. ЗАХІДНА ЄВРОПА

ФРАНЦІЯ

(Французька Республіка)

Площа — 552,0 тис. км2.

Населення — 59,1 млн. осіб (2000 р.).

Столиця — Париж (9,3 млн. осіб, включно з передмістями).

Політичний устрій. В адміністративному відношенні Франція поділена на 22 райони, а ті, в свою чергу, — на 96 департаментів. До її складу входять такі володіння: у Південній Америці — Французька Гвіана; у Вест-Індії — острови Гваделупа і Мартініка; в Індійському океані — острів Реюньйон і острів Майотта, у Північній Америці — острови Сент-П’єр і Мікелон, у Тихому океані — Французька Полінезія. Всі вони представлені у французькому парламенті.

Великі міста — Ліон (1,3 млн.), Марсель (1,25 млн.), Тулуза (608 тис.), Ніцца (476 тис.) і Страсбург (338 тис.).

Склад населення досить однорідний. Французів проживає 93,6%, алжирців — 1,1%, португальців — 1,1, марокканців — 1,0%, італійців — 0,4% та інших національностей (бретонці, фламандці, корсиканці, німці (в Ельзасі та в Лотарингії), баски) — 2,8%. В країні нараховується 2 млн. робітників — іммігрантів (вихідців з Південної Європи і Північної Африки), а разом із сім'ями — близько 4 млн.

Державна мова — французька. Основна релігія — християнство (77,7%).

Глава держави — президент. Парламент як законодавчий орган складається із двох палат — національних зборів і сенату. Політичні партії: Об'єднання на підтримку Республіки, Союз французьких демократів, Республіканська партія, Партія радикалів і радикал-соціалістів, Французька соціалістична партія, Рух лівих радикалів, Французька комуністична партія та ін.

Франція розташована у Західному макрорегіоні Європи. Вона має сухопутні кордони на південному сході з Іспанією, Андоррою, на півночі і північному сході межує з Бельгією, Люксембургом, Німеччиною, на сході — з Швейцарією, на південному сході — з Італією, на заході омивається водами Атлантичного океану, а на півдні — Середземного моря.

Франції належать острів Корсика та малі прибережні острови.

Загальна характеристика господарства. Франція відноситься до високорозвинених постіндустріальних країн світу. Вона була однією з перших країн, що стали на шлях індустріального розвитку. У середині XIX ст. була другою у світі за рівнем економічного розвитку і наявністю колоніальних володінь після Великобританії. Пізніше темпи розвитку економіки Франції дещо спали. На початок XX ст. Франція була аграрно-індустріальною країною і характеризувалась сповільненими темпами розвитку економіки. Серед причин, що гальмували економічний розвиток, спеціалісти вказують на архаїчність сільського господарства, бідність запасів кам'яного вугілля, втрату перспективних областей — Ельзасу і частини Лотарингії після поразки у франко-прусській війні 1870-1871 рр., переважний експорт французького капіталу за кордон, що гальмувало розвиток національної економіки.

Згідно з Версальським договором, після Першої світової війни Франція повернула собі Ельзас і Лотарингію — разом із Лотаринзьким залізорудним басейном вона отримала металургійні заводи, текстильну і машинобудівну промисловість.

Під час Другої світової війни Франція була захоплена фашистською Німеччиною. Країна зазнала значних руйнувань. Відбудова економіки розпочалася в 1944 р., після визволення Франції з-під німецької окупації.

У перші повоєнні роки було здійснено націоналізацію Французького банку, найбільших підприємств вугільної, газової, авіаційної промисловості, повітряного транспорту і автомобільних заводів фірми "Рено". Конкурентна боротьба між політичними партіями за владу супроводжувалася змінами в економічному і політичному житті: в 1949 р. Франція увійшла до Північноатлантичного блоку, а в 1966 р. вийшла із цієї військової організації, через короткий період знову повертається в НАТО, в 1957 р. вступила у Європейське Економічне Співтовариство. До середини 60-х років XX ст. Франція втратила основну частину колоніальних володінь, на місці яких утворилися нові незалежні держави.

За останніх п'ятдесят років Франція значно зміцнила свою економіку. Обсяг промислового виробництва виріс майже у шість разів, а продукція сільського господарства — більше ніж удвоє. За обсягом промислового виробництва і розміром ВНП (1500 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Японії і Німеччини. У структурі ВНП питома вага промислової продукції значно перевищує частку продукції аграрного сектору, але поступається сфері послуг (частка сільського господарства — 3,6%, промисловості — 21,3% і сфери послуг — 76,0%). Продукція промисловості домінує і в експорті країни.

Промисловість. Пік розвитку промисловості Франції припав на 1960- 1973 рр. при середніх темпах росту близько 7%. Але згодом темпи почали спадати і у 80-х роках вже становили 1%. Особливо зменшилося виробництво традиційних товарів — текстилю, шкіри, а також паперу, металургійної продукції, будівельних матеріалів. Менших змін зазнали хімічна та харчова промисловість.

Характерною особливістю розвитку промисловості 1990-х років є високі темпи розвитку галузей, що визначають НТП. На світовому ринку отримали визнання такі галузі промисловості, як аерокосмічна і воєнна промисловість, загальне машинобудування і металообробка, автомобілебудування, кольорова і чорна металургія, електронна і електротехнічна промисловість, атомна енергетика, фармацевтика, парфумерія, хімічна промисловість. Франція все більше орієнтується на наукомісткі галузі економіки, що посилює конкурентоздатність промислової продукції.

Провідні позиції Франція займає у робототехніці, засобах зв'язку, виробництві нових матеріалів, біотехнології, мікроелектроніці і навіть в енергетиці.

Енергетика є розвиненою галуззю у Франції. Вона спирається на використання як власних, так і імпортних паливно-енергетичних ресурсів: вугілля, нафти, природного газу, атомного палива. Країна забезпечена власними енергетичними ресурсами менше ніж на половину. Більше половини енергоносіїв Франція імпортує.

Серед країн Європи і світу Франція виділяється високою часткою електроенергії, що виробляється на атомних електростанціях (три четвертих). АЕС працюють переважно на власному урані, який видобувають у Центральному масиві. За рівнем розвитку атомної енергетики Франція поступається лише США. У Франції, на відміну від України, переважають невеликі атомні електростанції потужністю до 1 млн. кВт.

Серед інших електростанцій виділяються ТЕЦ, що споруджені у промислових районах та біля великих міст (7,3%).

Великі ГЕС знаходяться на р. Рона і її альпійських притоках, багато їх також у центральному масиві, Піренеях і на витоках Рейну. ГЕС виробляють 17,0% електроенергії.

Вугільна промисловість країни переживає кризу. Видобувається вугілля також у Центральному масиві і на півночі країни. Видобуток вугілля постійно скорочується. У 1995 р. у Франції видобуто 7,5 млн. т. кам'яного вугілля і понад 2 млн. т. бурого вугілля, а через наступних 5 років — відповідно 3 і 0,5 млн. т. Головним районом видобутку вугілля залишається Лотарингія.

Незначним є видобуток нафти і природного газу, хоча заводи Франції переробляють понад 75 млн. т. сирої нафти. Нафта надходить переважно з країн Південно-Західної Азії і переробляється на нафтопереробних заводах Марселя, Гавра, Дюнкерка, Руана, Бордо, Страсбурга.

Природний газ імпортується із Алжиру, Нідерландів, Росії.

Виробництво електроенергії у Франції постійно зростає. Якщо у вісімдесятих роках вироблялось близько 260 млрд. кВт/год., а в середині дев'яностих (1995) — 493 млрд. кВт/год., то наприкінці 1990-х років цей показник перевищив 500 млрд. кВт/год.

Частину виробленої електроенергії Франція експортує.

У Франції добре розвинена чорна металургія. Республіка відноситься до найбільших виробників чорних металів, займаючи друге місце у Західноєвропейському економіко — географічному макрорегіоні і п'яте — у Європі після Росії, Німеччини, Італії і України.

Для виробництва чорних металів використовується, головним чином, місцева сировина. Франція, видобуваючи близько 12 млн. т. залізної руди і виплавляючи понад 13 млн. т. чавуну і 20 млн. т. сталі, входить у десятку найбільших виробників чорних металів у світі.

Найбільше залізної руди видобувається у Лотарингії. Металургійні заводи повного циклу функціонують в Лотарингії, у містах Дюнкерк (північ Франції) і Фоссюр-Мері (район Марселя), у Савойї, у групі міст Центрального масиву.

Франція має розвинену кольорову металургію, особливо алюмінієву, мідну і свинцево-цинкову. За видобутком бокситів країна займає перше місце у Західноєвропейському макрорегіоні і входить у двадцятку найбільших світових виробників (490 тис. т), а за виплавкою алюмінію (620 тис. т) поступається у Європі лише Російській Федерації і Норвегії, входячи у десятку найбільших світових виробників (1998 p.). Відомими виробниками алюмінію у Франції є департаменти Вар і Еро. Свинцево-цинкові руди видобуваються у департаменті Гар (родовище Магин) і Tape (Нуайяк-Сен-Солві). За виробництвом свинцю (300 тис. т.) і цинку (328 тис. т.) країна займає відповідно сьоме і десяте місця у світі (1998 p.). У Франції видобувають також мідь, срібло, вольфрам, літій, сурму. Франція є основним виробником золота у Західній Європі — 2,5 т. на рік (родовища Салсінь у масиві Монтань-Нуар і Бурней у Центральному масиві).

Машинобудування — головна галузь промисловості Франції. У ній функціонує 6500 підприємств. Частка галузі у загальній вартості продукції обробної промисловості країни становить майже одну третю, дещо поступаючись за цим показником США, Японії, Німеччині.

За вартістю продукції машинобудування Франція займає четверте місце у світі, поступаючись майже вдвічі Німеччині, у чотири рази — Японії і у сім разів СІНА.

Особливістю машинобудування розвинених країн є високий експортний потенціал їхньої продукції. Хоча у Франції він удвічі нижчий, ніж у Японії, однак більше третини загальної вартості експорту країни припадає на продукцію машинобудування.

Машинобудування розвинене у всіх районах Франції, але понад дві п'ятих зайнятих у цій галузі концентруються в районах Іль-де-Франс, Рона-Альпи і Нор-Па-де-Кале.

Провідною галуззю машинобудування є транспортне машинобудування, хоча у дев'яності роки XX ст. його обсяги дещо зменшилися. Однак окремі галузі, зокрема автомобільна, розвиваються. Наприклад, у 1998 р. у Франції вироблено майже 3 млн. автомобілів, у тому числі понад 80% — легкових, що є четвертим показником у світі. Більшість автомобільних підприємств змістились на окраїни Столичного району і навіть у віддалені райони Франції — Нормандію, Ельзас, Північ, Рона-Альпи. Правда, у виробництві сільськогосподарських машин намітився відчутний спад. Основні автомобільні заводи знаходяться у Парижі, Ліоні, Сошо-Монбельярді. Найбільш відомою автомобільною фірмою є "Пежо-Сітроен", яка забезпечує понад 30% випуску автомобілів у Франції.

Важливою галуззю машинобудування є авіаракетна. За виробництвом літаків (Airbus, Falkon, Mirage) Франція займає перше місце у світі. За кількістю зайнятих і обсягом виробництва у світі вона поступається лише США. Центри авіаційної промисловості — Париж, Тулуза, Бордо і Маріньяні. Авіаракетна промисловість у Франції, на відміну від інших західноєвропейських країн, належить державі.

Суднобудування перебуває у стадії депресії. Великі верфі знаходяться в Сен-Назаре, Нанті, Дюнкерку.

Франція є відомим виробником залізничного обладнання, тепло - і електровозів. За виробництвом швидкісних поїздів займає перше місце у світі.

Значного розвитку досягла електротехніка і електронна індустрія, яка поряд із побутовими товарами випускає вироби промислового, наукового і військового призначення, електронно-обчислювальні машини. Вагому частину цієї продукції дають підприємства Великого Парижа. У цій підгалузі машинобудування міцні позиції займає американський капітал.

Хімічна промисловість займається виробництвом мінеральних добрив, гуми, пластмас, синтетичного каучуку, синтетичних волокон, миючих засобів, медикаментів тощо. Хімічні заводи базуються переважно на дешевій сировині та енергії. Так, в Лотарингії на базі місцевої сировини розвинені вуглехімія і виробництво соди, в Ельзасі — виробництво калійних добрив, в Ландах — лісохімія, в Альпах і Піренеях — електрохімія.

Енергетична криза сімдесятих років XX ст. вплинула на зміну територіально-галузевої структури хімічної промисловості Франції. Посилилось значення великих центрів нафтохімічної промисловості, що орієнтується на імпортну сировину (Марсель, Нижня Сена). Водночас будуються дрібні підприємства наукомістких підгалузей, особливо фармацевтики і парфумерії в районах, що добре забезпечені кваліфікованою робочою силою (Париж).

Виробництвом синтетичних волокон у Франції виділяється хімічний концерн "Рон-Пулен" — четвертий у світі виробник хімічних волокон.

Важливою галуззю легкої промисловості залишається текстильна, яка займає традиційні райони — на півночі (Рубе-Туркуен, Лілль, Армантьєр, Комбре), де розвивається вовняне, лляне, джутове і бавовняне виробництво. На схилах Вогезів і Ельзасу — бавовняне виробництво. У Ліоні, колишньому центрі виробництва тканин з натурального шовку, тепер розміщується головний ареал продукування хімічних волокон і тканин із них.

Центрами трикотажної промисловості є Париж, Труа, Рубе. Париж і сьогодні вважається законодавцем мод і найбільшим центром швейної промисловості не лише Франції.

Серед інших галузей промисловості важливе значення зберігає харчова промисловість. Для неї характерні невеликі підприємства, розміщені у малих містах та у сільській місцевості. Провідними субгалузями є м'ясна, молочна, борошномельна, консервна, хлібобулочна, виробництво алкогольних, зокрема марочних вин — шампанське, бордоське, анжуйське, бургундське, кагор, коньяк) і безалкогольних напоїв. Підприємства первинної переробки сільськогосподарської продукції зосереджені у районах виробництва сировини, а також поблизу місць споживання.

Найбільшою концентрацією підприємств харчової промисловості виділяються Іль-де-Франс, Нор-Па-де-Кале, Пікардія, Бретань, землі вздовж Луари.

Сільське господарство Франції традиційно займає важливе місце у суспільному виробництві, хоча в останній період його частка значно зменшилась. Якщо в 1950 р. частка сільського господарства у ВНП держави займала 16,2%, а у вісімдесятих роках зменшилась приблизно на десять пунктів, то в кінці дев'яностих років — 3,0%. Одночасно зменшилась зайнятість із 29,2% працездатного населення 1950 р., до 5,0% у 1997 р., що є найвищим показником серед країн Західноєвропейського макрорегіону.

Вивільнене населення із сільського господарства було надійним джерелом поповнення робочою силою Паризької агломерації.

Основним виробником товарної сільськогосподарської продукції у Франції є фермери, які господарюють переважно на невеликих ділянках землі площею 20-25 га., але їх праця добре механізована. Так, у Франції на 100 га. оброблюваної площі припадає 8 тракторів. Хоча це у 2,5 раз менше, ніж у сусідній Німеччині, але значно більше, ніж у інших країнах Європи, що мають розвинене сільське господарство.

За останніх 30 років виробництво сільськогосподарської продукції у Франції зросло щонайменше у п'ять разів. Правда, подорожчання енергії в останні десятиріччя вплинуло на підвищення цін на мінеральні добрива, пестициди, обладнання, що ослабило ресурсну базу сільського господарства і перетворило його у досить ризиковану галузь. Нині для отримання одного євро прибутку у сільському господарстві треба вкласти чотири євро, що дорівнює ефективності капіталовкладень у важку промисловість. Якщо до енергетичної кризи 1973-1974 рр. французькі селяни на закупівлю палива тратили 10% прибутку, то вже у вісімдесятих роках — 20%, а у 90-х — ще більше.

У цілому ж Франція є відомою аграрною країною. Так, за виробництвом збіжися (1999 р.) вона займала четверте місце у світі і перше у Європі, цукрового буряку — перше у світі і в Європі, винограду — друге у світі і в Європі (після Італії). За кількістю вирощених свиней — 9 місце у світі і 5 у Європі, а за наявністю ВРХ — 13 місце у світі і друге у Європі (після Російської Федерації). Франція є відомим експортером сільськогосподарської продукції.

Структура сільського господарства характеризується великим розмаїттям галузей і приблизно однаковою значимістю рослинництва (47%) і тваринництва (53%) у вартості виробленої продукції.

Тваринництво. У Франції інтенсивно розвивається молочно-м'ясне тваринництво із використанням концентрованих кормів і пасовищного кормовиробництва. Важливим чинником підвищення продуктивності худоби вважається поліпшення кормової бази тваринництва, на відміну від своїх сусідів — Нідерландів, Бельгії, де дуже висока частка імпортних кормів (відповідно 50 і 40%). Франція використовує їх у мінімальній кількості — всього близько 10%.

Орієнтація Франції на власну кормову базу, використання досягнень селекції та сучасної індустріальної бази дає змогу нарощувати виробництво тваринницької продукції навіть при деякому скороченні поголів'я ВРХ. У 1999 р. нараховувалось 20,2 млн. голів ВРХ. Франція вважається одним з найбільших продуцентів молока у Європі і п'ятою країною у світі (24,5 млн. т.), поступаючись лише СІНА, Росії, Індії і Німеччині. Франція вважається основним виробником волового м'яса і телятини у Європі, випередивши за цим показником Німеччину, Італію і Великобританію. Дуже вплинуло на збільшення виробництва м'яса і зміну структури тваринництва свинарство. Поголів'я свиней у Франції зростає. В 1999 р. нараховувалось 16,1 млн. голів свиней. Для Франції характерне інтенсивне свинарство беконного і напівсального напрямку спеціалізації — третє місце у світі після СІНА і Німеччини. Інтенсивне свинарство розвинене у Центральному районі.

На вівчарстві спеціалізується район Косс-Нуар.

У Франції розвивається також промислове птахівництво. Воно наближене до споживача — великих агломерацій і промислових центрів.

У цілому сільське господарство Франції залишається найбільшим виробником продовольства у Європі, продукція якого використовується не лише для власних потреб, а й для експорту на європейський і світовий ринки.

У рослинництві найбільшу питому вагу займає зернове господарство (30%). Основна культура — пшениця. У 1999 р. її вирощено майже 37 млн. т (57,7% від усієї кількості зернових). Основними пшеничними районами є Північно-французька і Аквітанська низовини, де особливо багато великих капіталомістких господарств, а також у субрайонах Центр, Пікардія, Шампань-Ардени, Іль-де-Франс. Середня врожайність пшениці перевищує 50 ц/га. Другою зерновою культурою є кукурудза. Головні посіви зосереджуються на південному заході країни. Середній збір зерна кукурудзи, при врожайності 80-100 ц/га, у кінці дев'яностих років XX ст. впритул наблизився до 17 млн. т., що становить понад четверту частину від загальної кількості зібраних зернових. Третьою зерновою культурою є ячмінь. Його збір сягає 10 млн. т. На півночі Франції місцями вирощують овес, а на бідніших ґрунтах Центрального масиву — жито. На зрошуваних землях у дельті Рони — рис.

Важливе місце у рослинництві займають виноградарство і овочівництво. Тут збирають щорічно 7-8 млн. т. винограду. Середземноморське узбережжя майже все вкрите виноградниками. Багато виноградників у Шампані, де у довгих підземних галереях витримують всесвітньо відомі шампанські вина. Основна частина винограду іде на виготовлення вин. Окрім "Шампанського", відомими у світі є такі французькі напої, як "Коньяк", "Кагор" та ін. За якістю і кількістю вироблених виноградних вин, а їх продукується майже 5,6 млн. т. (1999), Франція поділяє перше і друге місця у світі з Італією. Основний район виноградарства — Лангедок, який дає 40% вин. Марочні вина виробляються у районі Бордо (Жиронда), у Шампані, Ельзасі, долині Луари.

Овочівництво найбільше розвинене в індустріальних районах та у передмістях великих населених пунктів, зокрема навколо Йарижа. Товарне овочівництво характерне також і для узбережжя Бретані, долини Луари, Паронни і Рони. Садівництво найбільш розвинене у помірних широтах, де вирощують високоврожайні сорти яблук, груш, персиків. У Середземномор'ї Франції — оливкові.

Транспорт. У Франції успішно розвиваються усі види транспорту. Однак у внутрішніх перевезеннях переважає автомобільний транспорт. На його частку припадає більше половини перевезень пасажирів і понад дві п'ятих вантажів. Автопарк за станом на 01.01.1997 р. нараховував майже 26 млн. автомобілів, з яких понад 85% — легкові.

Франція характеризується досить високою насиченістю автомобілів. Так, на 1000 жителів тут припадає майже 442 легкові автомобілі, що є п'ятим показником у Європі.

Вантажними автомобілями, яких у Франції 3,7 млн. одиниць, щорічно перевозиться величезний обсяг вантажів. Він становить 120-130 млрд. тонно/км.

Розвиток автомобільного транспорту залежить від стану і протяжності автомобільних доріг. Протяжність доріг з твердим покриттям становить 974 тис. км., в т. ч. на відстані понад 7 тис. км. прокладені сучасні автостради (1997 р.).

Друге місце у внутрішніх вантажоперевезеннях займає залізничний транспорт (8,2%). Правда, його частка в останні десятиріччя зменшується. Якщо в 1960 р. залізницями було перевезено 56,9 млрд. тонно/км вантажів, то в середині 1990-х роках — приблизно 50. Зате перевезення пасажирів за відповідний період зросло майже удвічі і досягло приблизно 65,0 млрд. пас./км, причому не за рахунок прокладення нових залізниць, а у результаті значного підвищення швидкості — до 180-250 км/год. Швидкість залізниці Париж — Ліон сягає 400 км/год. За таких умов залізничний транспорт стає конкурентоспроможним на ринку транспортних послуг.

Протяжність залізничного полотна Франції значно скоротилась. Якщо у 1940 р. вона становила 45 тис. км., то в 1998 — всього 32,0 тис. км. У цілому Франція відноситься до країн Європи із середньою густотою залізниць 5,8 км/100 км2 території. Це майже вдвічі більше, ніж у Іспанії чи в Греції, але менше, ніж у Німеччині, Чехії, Угорщині, Бельгії, Швейцарії, Великобританії, Австрії. Найбільшою густотою залізниць відрізняються Північний, Паризький і Східний промислові райони. Важливою залізницею є Париж-Ліон-Тулуза. У Франції ведеться будівництво швидкісних залізниць, що з'єднують окраїни держави зі столицею. Через протоку Ла-Манш прокладено тунель, який теж забезпечує швидкісний залізничний зв'язок.

Трубопровідний транспорт у Франції досить розвинений. Головними нафтопроводами є Марсель-Ліон-Страсбург і Гавр — Париж. Мережа газопроводів з'єднує райони видобутку газу у Франції (в Ланке) і морські порти, що приймають газ із Північної Африки. Природний газ надходить також з Нідерландів та Російської Федерації.

Франція відома у Західноєвропейському регіоні за рівнем розвитку річкового транспорту. В останні роки модернізуються канали. Головні водні артерії: Сена, Рона та ряд каналів, що з'єднують Сену з Марною та Рейном. Найбільшими річковими портами Франції є Париж, Страсбург і Руан.

Для зовнішніх торговельних і пасажирських перевезень важливе значення мають морський і авіаційний транспорт. Загальна тоннажність морського торгового флоту становить приблизно 4,7 млн. брутто реєстрових тонн. Понад 90% вантажообігу забезпечують такі морські порти, як Марсель, Гавр, Дюнкерк, Бордо, Нант, Руан. Найбільшим морським портом вважається Марсель, вантажообіг якого становить майже 90 млн. т. Щорічно порти Франції ввозять понад 62 млн. т. вантажів і вивозять 180 млн. т.

У цілому транспортна система Франції має виражену радіальну конфігурацію, її головні транспортні артерії (залізниці, автостради, водні і повітряні шляхи) сходяться у Парижі.

Сфера послуг відіграє важливе місце в економіці Франції. Про це свідчить її частка у ВНП країни — 76%.

Серед галузей сфери послуг вагоме місце займає фінансово-кредитна сфера і страхування, становлячи одну четверту вартості послуг усієї сфери. Серед перших 25 банків світу 4 французьких.

Важливою галуззю сфери послуг, що підтримується державою, є освіта. Серед особливостей французької освіти є тривалість навчання. Близько 30% випускників шкіл отримують бакалаврат, який дає право продовжувати навчання в університеті. Але значна кількість дітей здобувають освіту після 16 років за допомогою різних форм фахового навчання, що практично позбавляє їх права на отримання вищої освіти.

Світовою славою користуються вищі навчальні заклади, зокрема університет Сорбонна у Парижі, де готуються висококваліфіковані спеціалісти з різних галузей знань. Серед гуманітарних вищих навчальних закладів відомими є Школа хартій, Національна школа сучасних східних мов, Паризька вища нормальна школа. Серед вищих технічних шкіл великою популярністю користується Політехнічна школа, яка забезпечує дворічну підготовку з технічних дисциплін. Особливе місце у системі освіти Франції займає Колеж де Франс. Тут доступ до лекцій вільний, і для вступу не потрібно документів про отриману раніше освіту.

Франція здавна відома як популярний центр науки в Європі. Крім вказаних навчальних закладів своєрідним науковим центром є Інститут Франції, що об'єднує п'ять академій — Французьку академію, Академію надписів і вишуканої словесності, Академію фізико — математичних наук, Академію мистецтв і Академію моральних і політичних наук.

Серед учених, що прославили французьку науку — математики Декарт, Ферма, Паскаль, фізик Ампер, астрономо-геодезист Лаплас. Значний вклад у розвиток географічної науки внесли учасники кругосвітньої експедиції Бугенвіля (1766-1769), Лаперуза (1785-1788), а також праці Е.Реклю, Демантона, Мартонна. Значний вклад у розвиток біологічної науки і медицини вніс Пастер, з іменем якого пов'язано становлення мікробіології та ін.

Французька культура найбільш повно проявила себе у живописі. Французька романтична школа, французький імпресіонізм були новим етапом у розвитку світового мистецтва.

Франція — країна високої музикальної культури. Оперні театри "Гранд-Опера", "Опера Комік", консерваторія заслужено користуються міжнародною славою.

У світовій художній культурі особливе місце займає французький театр. Драматургія Мольєра, комедії Бомарше є помітними в історії світового театру.

Французи залишили глибокий слід у створенні кіно і кіномистецтва. Так, брати Люм'єр вперше продемонстрували кіно, що тривало одну хвилину, у 1895 р. Суто французьким жанром вважаються пародійні фільми. Щорічно французькі кіностудії випускають понад півтори сотні кінофільмів.

Величезною спадщиною духовної культури є французька література. Найбільшого розквіту вона досягнула в XIX ст., коли В. Гюго, Стендаль, О. де Бальзак, П. Меріме, Е. Золя, Гі де Мопассан, А. Франс, Р. Роллан та інші піднесли національну літературу на світовий рівень.

Важливим елементом французької культури є характер поселень, житло і національна кухня.

Для рівнинної і горбистої північно-східної Франції найбільш характерними є села вуличного плану, до яких примикають відкриті не огороджені поля і сади. У Центральному масиві переважають хутори і невеликі поселення.

Будівлі найчастіше бувають кам'яні або з глини на дерев'яному каркасі. Великі ферми, що розміщуються у північно-східній Франції, Паризькому районі, в Пікардії і Фландрії нагадують фортеці, будівлі яких огороджені зі всіх сторін.

Особливістю національної кухні є те, що французи багато споживають овочів, але менше — молока, ніж у сусідніх європейських країнах. Серед молочних продуктів найпопулярнішим є сир. Особливою рисою французького столу є щоденне споживання місцевих вин.

Серед інших галузей сфери послуг особливого розвитку досягнув туризм. У французів найпопулярнішим є автотуризм, завдяки якому місцеві туристи щонайменше двічі на рік відпочивають раз у горах, а раз — на березі теплого Середземного моря.

Більшість туристсько-рекреаційних об'єктів розміщається на узбережжі Середземного моря й Атлантики (44%) і в горах (26%), переважно в Альпах. Туристсько-рекреаційні місцевості мають розвинуту інфраструктуру, необхідну для обслуговування і створення комфортних умов для найрізноманітнішого контингенту відпочиваючих.

Усе більшого значення і популярності набуває відпочинок у гірській місцевості. У післявоєнний період кількість спортивних гірськолижних баз, які приймають любителів лижного катання, зросла у 15 разів. Більшість нових спортивно-оздоровчих баз сьогодні відкриваються у французьких Альпах на висоті понад 1500 м. над р. м.

На світовому ринку рекреаційних послуг Франція характеризується значною концентрацією міжнародного туризму. Щорічно її відвідує не менше 60 млн. туристів, що становить понад 15-16% кількості міжнародних туристів Європи. Понад чотири п'ятих іноземних туристів — це люди сусідніх європейських країн (з Німеччини приїжджає 25%, з країн Бенілюксу — 20%, Великобританії — 17% і Швейцарії — 10%), з Північної Америки — 6%, в т.ч. зі США — 5% і з Африки — 3%. Значна кількість іноземних туристів (понад дві п'ятих) відвідують столицю Франції — Париж.

Щодо завантаження туристичних об'єктів, то максимум відпочиваючих припадає на літні місяці (липень — серпень) — 32% і на другу половину весни і початок літа (квітень — червень) — 30% та ранню весну (березень) — 20%. У зимовий сезон приїжджає іноземних туристів найменше — 5%.

Популярним у Франції є конгресовий туризм. Так, у Конгресовому палаці Парижа щорічно відбувається 500 конгресів. Іншими центрами конгресового туризму є Каннес, Ніцца і Ліон. В цілому у Франції відбувається близько 15% міжнародних конгресів світу.

Чимало французів відпочивають за межами своєї країни. Щорічно понад 10 млн. жителів Франції поповнюють потоки іноземних туристів, які спрямовуються у Середземноморські країни, зокрема до Іспанії і Португалії — 35%, в Італію — 13, у країни Близького Сходу — 5%. Деяка частина відпочиває в Австрії — 4%.

З 1970 р. Франція має додатне сальдо балансу у туризмі. В 1998 р. воно становило більше 13 млрд. дол.

Зовнішньоекономічні зв'язки. За оборотом зовнішньої торгівлі (584,0 млрд. доларів) Франція займає четверте місце у світі після США, Німеччини, Японії. Понад три четвертих експорту Франції (в 1997 р. він склав 496,5 млрд. дол.) — це готова продукція і напівфабрикати, а саме: сільськогосподарські товари і продовольство становили 15,6%, устаткування — 25,0, хімічні вироби — 15,0, автомобілі — 13,2, споживчі товари — понад 15, метали — 8,2 та інші товари — майже 8%. Більшість товарів (62,9%) відправляються у країни Європейського Союзу.

Імпортує Франція товарів і напівфабрикатів на суму 287,3 млрд. доларів. Переважають хімічні вироби — 15,7%, споживчі товари — 15,6%, автомобілі та інші засоби транспорту — 11,7%, продукти харчування — 11,5%, паливно-енергетичні ресурси — 8,0%, промислова сировина — 27,0% та інші товари — 10,5%. Головними імпортерами є країни ЄС, зокрема Німеччина — 17,4%, Італія — 10,1, країни Бенілюксу — 8,4, Великобританія — 8,4% та інші. США постачають товарів у Францію на суму 19,3 млрд. дол., що становить 7,9% від загального імпорту.

Товарообіг Франції з середини 90-х років XX ст. став позитивним. У 1999 р. загальна сума експорту перевищувала імпорт на 9,1 млрд. дол. Загальний товарообіг на одного жителя склав у Франції 10683 дол., що на 4338 дол. більше, ніж у США, але на 1610 менше, ніж у Німеччині.

Масштаби зв'язків Франції з Україною невеликі, але вони поступово зростають. Частка Франції у зовнішньоторговельному обігу України — 1,07%.

Територіальні відмінності господарства Франції досить істотні і просторово диференційовані. Проявляються вони у виробництві на душу населення промислової та сільськогосподарської продукції, а також у доходах на одного жителя. З огляду на це, уряд розробив довгострокову програму вирівнювання соціально-економічного розвитку країни, яка передбачає децентралізацію промисловості і особливо впливу столиці, індустріалізацію аграрних департаментів, реконструкцію промисловості старих районів (Лотарингія), стимулювання розвитку центрів економічних районів. Для розв'язання цих проблем країну поділено на 22 адміністративно-планувальні райони, які згруповані у сім економічних районів.

Найбільшим за площею (29% території і майже дві чверті населення) є Паризький район. Він розташований на Північно-французькій низовині і включає сім адміністративно-планувальних районів: Уль-де-Франс, Шампань, Пікардію, Центр, Бургундію, Верхню та Нижню Нормандію. Характеризується найбільш розвиненою обробною промисловістю, найінтенсивнішим сільським господарством, густою мережею шляхів сполучення. Ядром району є Великий Париж з його майже десятимільйонним населенням і найпотужнішим інтелектуальним потенціалом країни. Промисловість Парижа спеціалізується на виробництві технічно складної і дорогої продукції. Головними галузями паризької промисловості є автомобільна, авіаційна, електротехнічна, виробництво верстатів, хімічна, поліграфічна, швейна. На Паризький район припадає понад 50% всього товарообігу Франції.

Паризький район — значний виробник сільськогосподарської продукції, який має великий ринок збуту. Віддалені від столиці райони є великим виробником винограду і вина, цукрового буряку, овочів, молочної і м'ясної продукції.

Північний район (Нор-Па-де-Кале) займає найменшу територію, але володіє значними трудовими ресурсами і економічним потенціалом. Він є типовим старим промисловим районом, що займає перше місце у Франції за рівнем розвитку текстильної промисловості і текстильного машинобудування, виробництвом гірничого і залізничного обладнання. Поступається лише Східному району за виплавкою чавуну і сталі. Займає друге місце (після Паризького) за машинобудуванням і металообробкою. Важливіше місце відіграє хімічна промисловість, виробництво електроенергії, паперу, скла, цементу, зерна, цукру. Основна частина текстильних і швейних фабрик концентрується в агломерації Лілль-Рубе-Туркуен. Тут розміщено багато машинобудівних і хімічних заводів.

Район спеціалізується на виробництві пшениці, ячменю, цукру, буряків, картоплі, льону. На його крайньому північному заході розвинене молочне тваринництво. Зовнішньоекономічні зв'язки район здійснює через порти Дюнкерк і Кале. В Дюнкерку працює потужний металургійний комбінат на імпортній сировині.

У Східний район входить Лотарингія, Ельзас і Франш-Конте. Лотарингія має великі запаси залізної руди і коксівного вугілля, будучи надійною базою розвитку чорної металургії і важкого машинобудування. Великі металургійні підприємства знаходяться у Гандраже, Сереманже, Тьонвіле.

Ельзас займає французьку частину долини Рейну і Східний схил Вогезів. Район густозаселений — понад 190 осіб на 1 км2. Основна галузь промисловості текстильна. На Рейні, який ще є судноплавним і у цій частині, побудовано ГЕС. У Страсбурзі, як головному місті Ельзасу, розвинені транспортне машинобудування, нафтопереробна, харчова і деревообробна промисловість.

У сільському господарстві домінує виноградарство, овочівництво, плодівництво, вирощують хміль, тютюн, виробляють м'ясо та молоко.

У Франш-Конте розвинена автомобільна промисловість — в Сото-Монбельєрі знаходяться завод "Пежо", а також годинникові підприємства. У гірській частині краю розвинене молочне тваринництво, лісова і паперова промисловість.

Ліонський район займає південну частину Франції і знаходиться між Східним і Середземноморським районами. У його склад входять два підрайони: Рона-Альпи і Овернь. Територія району включає долину Рони і Сени, а також Альпи і Центральний масив. За площею і кількістю населення район займає четверте місце у країні, зате значно поступається за щільністю населення найбільш густозаселеному (Північному) — майже в 3,5 разу. У структурі зайнятості серед галузей матеріального виробництва промисловість переважає сільське господарство в чотири рази. Це свідчить про значний промисловий потенціал району, що виділяється потужною гідроенергетикою, електрометалургією, а також електрохімією. Район спеціалізується на випуску вантажних автомобілів, автомашин, тканин із хімічних волокон і шовку. Міжнародне значення мають гірськолижні спортивні бази та гірські курорти.

Центр району — Ліон. Це друге місто у Франції як за величиною, так і за рівнем розвитку промисловості, транспорту. Він є значним фінансовим центром. У Ліоні розвинене виробництво автомобілів, електротехніки. Щорічно тут відбуваються міжнародні ярмарки.

Важливим промисловим центром району є місто Сент-Етьєн, де зосереджено виробництво тканин, зброї, велосипедів, галантереї.

В Оверні знаходиться потужний завод, що виробляє автомобільні шини.

В Альпах збудовані гідроелектростанції, на базі яких працюють заводи, що випускають алюміній, електросталь, азотні добрива.

Сільське господарство спеціалізується на молочному тваринництві, використовуючи гірські пасовища, а також на вирощуванні пшениці, картоплі, винограду тощо.

Західний район, який ще називають Північно-Західним за його географічне розташування, включає підрайони Бретань, землі вздовж Луари, Пуату-Шаранта. Він майже збігається з межами Армориканського масиву.

За площею і кількістю населення це третій у Франції район і перший за кількістю зайнятих у сільському господарстві.

Район спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби, свиней, коней. Він займає перше місце за виробництвом молока і м'яса. У рослинництві головною культурою є пшениця, овес, картопля, овочі і кормові трави. Розвинені садівництво і виноградарство.

Приатлантичне розташування визначає спеціалізацію бретонців на рибальстві і переробці риби.

Серед галузей промисловості виділяються суднобудування і харчова промисловість.

Головне місто району — Нант є важливим морським портом на Атлантичному узбережжі, що розташоване у гирлі Луари.

Південно-Західний район займає Аквітанську низовину, північну частину Піренеїв і Західну окраїну Центрального масиву. До складу району входить Аквітанія, Піренеї і Лімузенія.

Природно-кліматичні умови (теплий вологий клімат, досить родючі ґрунти) сприяють розвитку сільського господарства. Район багатий на енергетичні ресурси (гірська область Піренеїв, західна окраїна Центрального масиву). Промислове значення мають уранові руди та місцеві глини, що використовуються для фарфорової промисловості (Центральний масив), природний газ, сірка, буре вугілля, ліс (рівнина Ланд). Серед галузей промисловості найбільш розвинені авіаракетна, лісообробна, а також харчова, алюмінієва і хімічна промисловість.

У сільському господарстві добре розвинені рослинництво і тваринництво.

У рослинництві переважають пшениця, кукурудза, тютюн. Це другий район за рівнем розвитку виноградарства. Важливе місце займає також садівництво і вирощування овочевих культур. Серед галузей тваринництва найбільш розвинені свинарство і птахівництво.

За площею Південно-Західний район є другим у Франції, а за щільністю населення — останнім. Найбільш густозаселеними є долини Гаронни і Дордоні.

У гірській області Піренеїв переважає гірсько-пасовищне тваринництво. Найбільш загосподарованою є західна частина гір, де проживають баски, які зберегли свою древню мову і культуру.

Головним Центром району є Бордо. Це відомий морський порт, через який французи мають зручний вихід до моря у південно-західній частині Франції. Тут розвивається промислова переробка імпортної нафти, виробництво фосфоритів, а також суднобудівна і судноремонтна промисловість.

Важливим центром промисловості є Тулуза, де розвивається переважно воєнна промисловість — авіаракетна, виробництво зброї, електронні товари. У місті розміщений центр космічних досліджень Франції.

Район приваблює відпочиваючих. Найбільш популярними є морський курорт Біарріц, який має сучасну рекреаційну базу, понад 100 готелів. Щорічно тут оздоровлюється 150-200 тис. туристів. Понад 90% із них відпочивають у теплу пору року.

Середземноморський район розташований на березі Ліонської затоки, яка розділяється на дві частини дельтою Рони. Західну займає субрегіон Ланґедок-Руссільон, а східну — Прованс-Лазурний берег. Район характеризується типовим середземноморським кліматом — м'якою зимою і гарячим сухим літом, майже не буває великої хмарності та й опадів тут найменше серед інших районів Франції.

Західна частина району суттєво відрізняється від східної — вона більш загосподарована. Зона Лангедока — одна з найбільших у світі областей вирощування винограду. Узбережжя Лангедока — Руссільона (180 км.) останні тридцять років інтенсивно використовується як туристичний регіон.

Східна частина району порізана бухтами і затоками. Впритул до узбережжя наближені Південні Альпи. В районі добре загосподаровано лише узбережжя. Розвинені виноградарство, вирощування квітів, культивуються оливкові.

У цій частині району знаходиться один із найпопулярніших курортних районів Європи і світу — Рив’єра, або Лазурний берег. Курортна місцевість простягається від Марселя до італійських кордонів. Центром Рив’єри є Ніцца, що нагадує нашу Ялту. Щорічно Ніццу відвідує 1,5 млн. туристів, з них 800 тис. — влітку і 300 тис. — взимку, а решта — у міжсезоння. Доходи від туризму сягають 500 млн. доларів щорічно.

Центром французького Середземномор'я є понад мільйонний Марсель, який займає третє місце за чисельністю населення у Франції, після Парижа і Ліона. Марсель — значний торговельно-промисловий комплекс Півдня Франції. Тут розміщені великі нафтопереробні, нафтохімічні, судноремонтні і авіаційні заводи, розвинена харчова промисловість.

У Середземноморському районі є такі корисні копалини, як боксити, уранова руда, буре вугілля, сіль. Розвинене вівчарство.

До складу району входить острів Корсика, що займає найпівденнішу частину Франції. Господарство острова зорієнтоване на вирощування винограду, цитрусових та обслуговування туристів.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua