Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

3. ЗАХІДНА ЄВРОПА

НІМЕЧЧИНА

(Федеративна Республіка Німеччина)

Площа — 357,0 тис. км2.

Населення — 82,2 млн. осіб.

Столиця — Берлін (3,4 млн. осіб).

Німеччина розташована у Західній частині Європи. Її оточують дев'ять високорозвинених країн — сусідів: Данія — на півночі, Нідерланди, Бельгія, Люксембург і Франція — на заході, Швейцарія та Австрія — на півдні, Чехія та Польща — на сході.

На півночі Німеччина має досить зручний вихід до Північного і Балтійського морів, які з'єднані між собою Нільським каналом, перетинаючи основу Ютландського півострова. "Морські ворота" Німеччини забезпечують доставку великої кількості вантажів, зокрема палива, сировини, а також вивіз готової продукції найдешевшим видом транспорту.

За обсягом валового національного продукту (2252 млрд. доларів) Німеччина перевищує своїх сусідів — Францію, Англію, поступаючись у світі лише США і Японії.

За розмірами експорту (535,5 млрд. доларів — 1999 р.) випередила Японію на 116 млрд. доларів, поступившись наймогутнішій державі світу — США. Рівень капіталовкладень досяг сукупного рівня Англії і Франції. Золотовалютні запаси Німеччини є найбільшими у світі.

З історії виникнення і становлення Німеччини. Територія сучасної Німеччини була заселена ще в древні часи. Саме слово "німецький" з'явилось, як стверджують дослідники, у VII ст. і спочатку означало лише мову, якою розмовляли у східній частині імперії франків. З розпадом цієї імперії (початок IX ст.) її східну територію заселило німецькомовне населення, яке і дало назву регіонові проживання — "Німеччина".

Німецький західний кордон завжди був досить стабільним, тоді як східний — часто змінювався. Ще на початку X ст. кордон проходив приблизно вздовж рік Ельба і Заале. Пізніше німецький район поселення просунувся далеко на схід. Цей рух припинився лише в середині XIV ст. Досягнутий тоді етнічний кордон між німцями і слов'янами проіснував до Другої світової війни.У середньовіччі, починаючи з XI ст., назва держави звучала "Римська імперія", а з XIII ст. — "Священна Римська імперія".

Найважливішою подією ренесансу (періоду відродження) слід вважати релігійний поділ Німеччини, згідно з яким протестантська конфесія була визнана рівноправною з католицькою (1555). Однак міжконфесійна боротьба тривала ще довго. Так, Тридцятирічна війна (1618-1648), яка була проявом політичних та міжконфесійних протиріч, призвела до спустошення і навіть обезлюднення великої території Німеччини.

У період абсолютизму зміцнили свою економіку Баварія, Бранденбург (пізніше Пруссія), Саксонія, Ганновер.

У XVIII ст. Пруссія і Австрія стали у Європі наймогутнішими державами, але під тиском армії Наполеона (кінець XVIII ст.) імперія розпалася.

Важливою віхою на шляху до єдиної Німеччини було створення Німецького союзу із 39 держав, що відбулося після розгрому армії Наполеона, згідно з рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. Кількість німецьких держав скоротилась, але роздробленість залишалась. Лише в 1871 р. південно-німецькі держави об'єднались з Північно-німецьким союзом, створивши Німецьку імперію.

У 1918 р. Німеччина стала республікою. Влада перейшла до рук соціал-демократів. У січні 1933 р. до влади в Німеччині прийшли націонал-соціалісти, які поєднали екстремістські антидемократичні тенденції і шалений антисемітизм із псевдореволюційною пропагандою. У Другій світовій війні Німеччина зазнала найбільшої поразки за всю свою історію.

У червні 1945 р. держави — переможці (СІНА, Великобританія, Франція і Радянський Союз) перебрали верховну владу на всій німецькій території. Країна була поділена на чотири окупаційні зони. Східна територія Німеччини в кордонах 1937 р. (Сілезія, Східний Бранденбург, Східна Померанія та південна частина Східної Пруссії) відійшла під Польське адміністративне управління, а північна частина Східної Пруссії — під адміністративне управління Радянського Союзу). Подальший розвиток політичних подій привів до заснування Федеративної Республіки Німеччини (ФРН), яка була утворена на території американської, англійської і французької зон окупації в травні 1949 р.

Територія Німеччини, що контролювалась СРСР, в жовтні 1949 р. теж була проголошена державою — Німецькою Демократичною Республікою (НДР).

Таким чином, Німеччина була розділена на дві держави. Кожна із них йшла своїм шляхом розвитку і зближення.

Високі темпи відбудови і зміцнення авторитету ФРН на міжнародній арені, а також демократичні перетворення у Центрально-Східній Європі привели до об'єднання двох німецьких держав, яке відбулося 3 жовтня 1990 р.

Державна мова — німецька. Основна релігія — християнство (85,1%). Адміністративно-територіальний поділ — 16 земель. ФРН — федеративна держава, кожна із земель має свою конституцію, парламент та уряд.

Керівник держави — федеральний президент, законодавчий орган — бундестаг. Політичні партії: Християнсько-демократичний союз (ХДС), Християнсько-соціальний Союз (ХСС), Вільна демократична партія, Соціал-демократична партія, Союз 90 — "Зелені", Партія демократичного соціалізму, Націонал — демократична партія та ін.

Загальна характеристика господарства. Федеративна Республіка Німеччина належить до високорозвинених постіндустріальних країн світу. В загальній структурі господарства переважає сфера послуг — 68,0%. Промисловість становить 31,0% і сільське господарство — всього 1,0%. За обсягом економічного виробництва вона займає третє місце в світі, а у світовій торгівлі — друге. З 1975 р. Німеччина бере участь у діяльності групи семи індустріально найбільш розвинених країн світу, які щорічно узгоджують свою економічну і фінансову політику.

У післявоєнні роки економіка ФРН розвивалася швидкими темпами. Обсяг промислового виробництва Західної Німеччини до 1955 р. зріс удвічі, а до 1965 р. — вчетверо. Це й дало змогу ФРН вийти на одне із перших місць у світі. В наступні роки темпи виробництва не спадали. Наприклад, ВНП Західної Німеччини з 1960 по 1997 рр. зріс з 303 до 2151,4 млрд. доларів.

Східна Німеччина (НДР), як і інші країни Центрально-Східної Європи, розвивалася згідно зі сценарієм, розробленим в СРСР. Та адміністративно-командні заходи, до яких вдавався уряд НДР, не сприяли стабільному піднесенню економіки. Навпаки, темпи розвитку економіки знижувалися, обсяг капіталовкладень скорочувався. Плани наздогнати ФРН за рівнем економічного розвитку не були здійснені. Екстенсивні шляхи розвитку швидко себе вичерпали.

Подальший розвиток господарства НДР формально був спрямований на інтенсивний розвиток. Це забезпечило певні успіхи. Так, до кінця 1960-х- на початку 1970-х років НДР за рівнем загального розвитку вийшла на перше місце серед так званих соціалістичних країн. Однак у 70-80-ті роки XX ст. економічні труднощі наростали.

І тільки після об'єднання Німеччини економічна система колишньої НДР перейшла на засади соціальної ринкової економіки з глобальним управлінням економічними процесами, що означає відмову від державного регулювання і гарантування свободи приватної ініціативи і приватної власності. Для проведення такої економічної політики східні землі Німеччини отримали велику стартову допомогу. Кожна четверта марка федерального бюджету в останні роки витрачається на економічне піднесення нових федеральних земель, при цьому головна роль відводиться розбудові інфраструктури. З 1990 р. у Східну Німеччину вкладається щорічно не менше 100 млрд. німецьких марок загальнодержавних коштів. Значні суми сюди вкладають також приватні фірми, окремі особи.

Промисловість. Основою німецької економіки є промислове виробництво, де переважають невеликі підприємства. Так, у західній частині Німеччини, тобто на території старих федеральних земель, із 46700 підприємств лише близько двох відсотків належать до великих з числом зайнятих понад 1000 осіб.

Промисловість в 1998 р. забезпечила 35,3% вартості валового національного продукту, або 878 млрд. доларів. Правда, внаслідок структурних змін в економіці частка промисловості в західнонімецькому валовому національному продукті зменшилась за останніх десять років майже на 10 відсотків. Одночасно частка галузей сфери обслуговування зросла з 48,3% в 1973 р. до 68% у 1999 р. Частка сільського господарства становила у 1974 р. 4%, а через 25 років зменшилась на 3 пункти.

Загальний хід розвитку промисловості в останні десятиріччя супроводжувався, з одного боку, постійним ростом ВНП, а з другого — відчутними структурними змінами, що стало наслідком:

2) зменшення більш ніж вдвічі частки видобувної промисловості за рахунок значного зменшення видобутку кам'яного вугілля;

3) зменшення частки галузей легкої промисловості, зокрема текстильної, взуттєвої;

4) зростання частки нових галузей — хімії, нафтопереробки, електротехніки, автомобілебудування. Хімічна промисловість є найважливішою галуззю індустрії основних матеріалів і виробництва промислових товарів Німеччини. Оборот хімічної промисловості на початку 1990-х років становив майже 166 млрд. німецьких марок, причому частка експорту перевищила 50% при зайнятості майже 600 тис. працюючих.

За експортом хімічної продукції Німеччина займає перше місце у світі.

У хімічній промисловості розвивається виробництво кислот і мінеральних солей, синтетичного азоту, сірчаної кислоти, а також лаків і фарб.

У Німеччині виділяються два великі райони хімічної промисловості: Північний Рейн-Вестфалія, де ця галузь базується на переробці вугілля і використанні відходів коксування, а також імпортної нафти. Значними центрами хімічної промисловості на цій землі є Леверкузен, Кельн та ін. Другим великим районом є Прирейнський, де розвиваються нафтохімія, виробництво лаків і фарб. Найвідомішими центрами хімічної промисловості тут є Людвігсгафен і Франкфурт-на-Майні.

Найпопулярнішими фірмами, які займаються виробництвом хімічної продукції, є "БАСФ", "Гехст" і "Байер". Вони виробляють до двох п'ятих продукції і три п'ятих її експортують.

Хімічна промисловість непогано була розвинена у колишній НДР, але в умовах ринкової економіки, як свідчать спеціалісти, її продукція не є конкурентоспроможною. Для цього хімічну промисловість Східної Німеччини необхідно реконструювати і привести її до світового рівня.

Автомобілебудування. За кількістю виробництва автомобілів Німеччина посідає третє місце у світі, випустивши у 1998 р. 5,84 млн. автомобілів, в т. ч. 5,5 млн. легкових, що становить понад 14% світового виробництва.

П'ять найпопулярніших у світі фірм: "Даймлер-Бенц", "БМВ", "Фольксваген", а також "Опель" і "Форд" випускають у Німеччині понад 90% усіх автомобілів. При цьому "Форд" — німецька філія американського концерну "Форд", а "Опель" — дочірнє підприємство американської фірми "Дженерал Моторс". Виробництво автомобілів розкидане по всій Німеччині, але головними центрами автомобільної промисловості є Вольфсбург, Енден, Рюссельсгайм, Брауншвайг, Кельн, Штутгардт, Нюрнберг, Мюнхен.

Давні традиції автомобілебудування мають Східні землі. Правда, в умовах вільної конкуренції виробництво автомобілів східнонімецьких марок практично припинилося. Проводиться реконструкція і ведеться будівництво нових виробничих потужностей в Саксонії, Бранденбурзі і Тюрінгії. Західнонімецька промисловість за перших п'ять років єдиної Німеччини вклала в автомобільну промисловість Східних земель близько 10 млрд. німецьких марок.

Серед реконструйованих підприємств Східної Німеччини виділяється колишній завод "ІФА" (м. Людвіґсфельде), що підпорядковується фірмі "Даймлер-Бенц". Він продукує запчастини для вантажних автомобілів і експортує їх у понад 50 країн світу, використовуючи колишній ринок "ІФА". Виключно на експорт (м. Ціттау) працює колишній завод "Робур", що випускає вантажні автомобілі, будучи тепер у складі фірми М.А.Н.

У Німеччині, крім названих вище, продукують автомобілі ще дві незалежні фірми, що спеціалізуються на виробництві суперважких моделей. Це фірми у містах Аугсбург, Найнкірхен-ам-Санд, що знаходяться недалеко Нюрнберга, а також Бутибах (Гессен) і Остергальц-Шарлебекк, що біля Бремена.

Електротехнічна промисловість за вартістю продукції (майже 210 млрд. німецьких марок) і кількістю зайнятих (понад один мільйон осіб) відноситься до провідних галузей промисловості. Електротехнічна промисловість розвинена і на території Східної Німеччини. Правда, реконструкція цих підприємств призвела до значного скорочення виробництва.

Великими центрами електротехнічної промисловості є Мюнхен, Нюрнберг, Ерланґен, Штутгардт, Мангайм, Франкфурт-на-Майні, Кельн, Гамбург, Берлін.

Нафтопереробна промисловість Німеччини переважно базується на імпортній нафті. Власний видобуток нафти забезпечує потреби країни менше ніж на 5%. Основну частину видобутку дають нафтопромисли у міжріччі Везера і Емси. Значними центрами нафтопереробки є Кельн, Карлсруе, Інгольштадт, Гельзенкірхен, Гамбург. Організуючим центром цієї галузі є Гамбург, де розміщуються основні штаб-квартири нафтових компаній. Щорічний імпорт нафти перевищує 100 млн. т.; нафтопродуктів — до 50 млн. т.

Слід сказати, що половина потужностей нафтопереробної промисловості розташована у морських портах — Гамбурзі, Бремені, Вільгельмсгафені. Завершення будівництва великих нафтопроводів: Вільгельмсгафен — Кельн і Роттердам — Кельн сприяло виникненню нових нафтопереробних заводів у землі Північний Рейн-Вестфалія.

Значною підпорою для економіки південних земель Німеччини є постачання нафтопродуктів трубопроводами із Середземномор'я (Марсель, Генуя, Трієст) до німецьких міст Карлсруе і Інгольштадт та ін.

Сільське господарство. Німеччина має високорозвинене сільське господарство. На його частку припадає 1,0% ВНП, що дає змогу повністю задовольняти потреби населення у місцевій сільськогосподарській продукції.

Основою сільськогосподарського виробництва в Німеччині є сільська сімейна ферма. Понад 90% усіх ферм обробляють земельні площі, які є меншими від 50 га. Важливе значення мають також підсобні господарства, де джерелом основного доходу деяких сімей є робота поза сільським господарством. До цієї категорії відноситься майже половина сільськогосподарських ферм.

Сільське господарство Німеччини характеризується високою продуктивністю праці. Якщо в 1950 р. один сільськогосподарський працівник забезпечував продуктами харчування лише десять осіб, то сьогодні — понад 75.

Висока інтенсивність сільськогосподарського виробництва забезпечується широкою механізацією і електрифікацією, використанням добрив і сучасних засобів боротьби зі шкідниками. Структура сільськогосподарського виробництва Німеччини характеризується переважанням тваринництва над рослинництвом. Частка тваринництва у загальній вартості сільськогосподарської продукції перевищує 70%.

В останні десятиріччя змінилися звички і тип харчування німців. У порівнянні із повоєнними роками значно зменшився попит на багаті крохмалом рослинні продукти — картоплю, вироби із зерна. Проте зросло споживання м'яса, птиці, яєць, а також овочів і фруктів.

Тваринництво. Сприятливі умови для розвитку тваринництва мають передгір'я Альп та приморські території півночі. Майже 80% молочної худоби фермери утримують стадами не більше 40 голів. За наявністю великої рогатої худоби Німеччина займає друге місце у Західній Європі (після Франції), нараховуючи 14,9 млн. голів (1999).

Повсюдно в Німеччині поширене свинарство. За поголів'ям свиней Німеччина займає четверте місце у світі і перше у Європі, нараховуючи понад 26 млн. голів (1999). Більшість відгодівельних ферм (80%) утримують стада свиней кількістю до 60 голів.

Рослинництво характеризується відносно високою питомою вагою кормових культур, які разом із пасовищами і природними луками є надійною базою розвитку тваринництва. Товарною продукцією рослинництва є зернові культури, зокрема пшениця, ячмінь, а серед технічних культур — цукровий буряк, хміль.

Валовий збір зернових у 1999 р. становив 44,7 млн. т., це восьме місце у світі і третє — у Європі. Пшениці у тому ж році було вирощено 19,6 млн. т., або 43,8% вирощеного зерна у країні.

Головним районом вирощування зернових культур (особливо пшениці і ячменю) є так званий зерновий пояс, що простягається від землі Мекленбург-Передня Померанія і Шлезвіг-Гольштейн до Кельнської бухти вздовж передгір'я Нижньої Саксонії і землі Північний Рейн-Вестфалія.

Другим районом вирощування пшениці є Баварське плато, а також долини Рейну і Майну. Овес і жито вирощують переважно у приморських районах.

Цукровий буряк дає високі врожаї у Нижній Саксонії, Саксонії-Ангальт, Північному Рейн-Вестфалії, а також у Баварії. Щорічно німці збирають 26-30 млн. т цих коренеплодів.

Хміль вирощується переважно у Баварії — понад 90% загального збору. У 1997 р. його вирощено 34 тис. т. — перше місце у світі.

Виноградарство і садівництво розвинене в долинах рік півдня Німеччини, а також на схилах мальовничих гір Шварцвальду.

Сільське господарство на сході Німеччини зазнало значних деформацій з боку уряду колишньої НДР. Близько 600 тис. селянських ферм насильно були переформовані у сільськогосподарські виробничі кооперативи, яких у 1990 р. нараховувалось 5100. Визначальним у керівництві підприємствами було виконання спущених зверху планових завдань. Щорічно уряд НДР для підтримання цін на сільськогосподарську продукцію надавав дотацію у сумі 30 млрд. марок.

Після об'єднання Німеччини сільське господарство НДР було реприватизоване. Воно поступово входить у ринкову систему господарювання.

Транспорт. Розвиток транспорту Німеччини пов'язаний із такими особливостями: 1) центральним розташуванням у Європі, зокрема у її західній частині, наслідком чого є прокладання через територію Німеччини важливих міжнародних шляхів, що ідуть із сходу на захід, з півночі на південь і навпаки; 2) віддаленістю більшої частини території від моря і переважанням сухопутних кордонів над морськими; 3) орієнтацією паливно-енергетичного комплексу та гірничо-видобувної промисловості на дешевшу імпортну сировину; 4) розбудовою ефективного внутрішньо-німецького сполучення "схід — захід", у зв'язку із об'єднанням Німеччини і входженням її східної частини у європейський ринок.

У структурі перевезень як пасажирів, так і вантажів перше місце утримує автомобільний транспорт. Обсяг перевезень автомобілями на початку 1990-х років становив 685 млрд. пасажиро-кілометрів, що у десять разів більше, ніж на залізниці. У вантажоперевезеннях на першому місці теж знаходяться вантажні автомобілі — 183 млрд. тонно-кілометрів, або дві п'ятих загального тоннажу.

Мережа доріг міжрегіонального сполучення має загальну довжину 221 тис. км., з них 11 246 км. автобанів та 41 487 км. федеральних доріг. Після США, Німеччина має найбільшу мережу автомагістралей у світі.

Автомобільний парк Німеччини у 1997 р. перевищив 43 млн. зареєстрованих автомобілів. Серед них 41,3 млн. — легкові. Кількість автомобілів, особливо легкових, стрімко зростає. Так, за останніх п'ять років їх чисельність зросла майже на одну п'яту.

Важливим видом транспорту залишається залізничний. Він розділений між німецькою федеральною залізницею і німецькою імперською залізницею. На сьогодні загальна протяжність обох залізниць — понад 46 тис. км., з яких понад 18 тис. — електрифіковані (липень 1999 р.). За їх щільністю Німеччина займає одне із перших місць у світі. Значна частина масових вантажів, таких, як кам'яне вугілля, залізна руда, перевозяться залізницями. Головними залізничними вузлами в країні є Гамбург, Кельн, Берлін, Франкфурт-на-Майні, Лейпциг, Мюнхен. Залізниця вважається найбільш екологічно чистим засобом перевезення вантажів великих обсягів. На заході федеральна залізниця у 1990 р. ввела в експлуатацію свої перші швидкісні магістралі. Вони дають змогу поїздам розвивати швидкість до 250 км/год. Для модернізації залізниць Східної Німеччини потрібно затратити 40 млрд. німецьких марок.

Важливе значення для здійснення економічних зв'язків у середині країни відіграє річковий транспорт. Загальна протяжність водних шляхів Німеччини — 7,4 тис. км. (1999 р.). Найважливішим міжнародним водним шляхом, яким перевозяться близько двох третіх німецьких річкових вантажів, є Рейн. Нині проводиться модернізація річкової мережі, зокрема, Середньо-німецького каналу і каналу Ельба-Гавель для внутрішньо-німецьких сполучень. Зростає значення каналу Рейн-Майн-Дунай, який є прямим водним шляхом сполучення між Північним і Чорним морями.

Морський транспорт обслуговує, головним чином, зовнішньоторговельні перевезення країни. Торговий флот нараховує 1146 суден загальним тоннажем майже 6 млн. брутто — реєстр. тонн.

Найбільшими морськими портами є Гамбург, Бремен, Бремергафен, Вільгельмсгафен, Енден, Любек і Росток.

В економіці Німеччини, як і інших розвинених країн, все більшого значення набирає так званий третій сектор, тобто сфера послуг, до якої відносять транспорт, складське господарство, зв'язок, торгівлю, кредитно-фінансові заклади, страхування, а також освіту, охорону здоров'я і державну обслугу.

За останні роки частка сфери послуг зросла не лише у загальному числі зайнятих, але й у виробництві ВВП. Так, фінансово-кредитна сфера і страхування становить понад 20%.

Центральним банком Німеччини є Німецький федеральний банк у Франкфурті-на-Майні. Він має право випускати банкноти, регулює грошовий обіг і кредитне фінансування економіки і займається банківськими операціями платіжного обороту всередині країни і за її межами. З 1 липня 1990 р. була переведена на німецьку (федеральну) валюта колишньої НДР. Нині грошовою одиницею виступає євро.

У Німеччині функціонують громадсько-правові, акціонерні і приватні банківські установи. їх діяльність спрямована на активізацію господарської діяльності у різних галузях і сферах діяльності.

Активізують фінансову діяльність фінансові ринки, які надають кредити, торгують акціями. Найважливіша біржа цінних паперів знаходиться у Франкфурті-на-Майні. Там здійснюється майже дві третіх усього обороту цінних паперів німецьких бірж.

Важливою галуззю сфери послуг є торгівля. Її частка у ВВП Німеччини перевищує 10%. Тут було зайнято майже 4,0 млн. осіб. Найбільш вагомою є роздрібна система торгівлі, де працює понад 73% зайнятих у торгівлі.

Щорічний грошовий обіг після об'єднання німецьких земель досягнув 850-900 млрд. колишніх німецьких марок. Традиційні торгові ярмарки відбуваються в Ганновері, Франкфурті-на-Майні, Ляйпцігу.

Охорона довкілля в Німеччині є загальнодержавною справою. Її вирішення базується на трьох основних принципах:

5) принцип профілактики, що зобов'язує будь-які нові проекти впроваджувати з урахуванням екологічної безпеки;

6) принцип відповідальності (за забруднення довкілля несе відповідальність не громадськість, яка безпосередньо терпить від забруднення, а прямий винуватець);

3) принцип кооперації (у вирішенні екологічних проблем співпрацюють держава, власник і громадськість).

У Німеччині функціонує надійна програма охорони повітря, спрямована на попередження і ліквідацію можливих джерел забруднення. Так, в постанові про великі опалювальні системи держава змушує власників теплоелектростанцій оснащувати їх таким устаткуванням, щоб забезпечити надійний рівень екологічної безпеки. Як наслідок, небезпечне забруднення повітря двоокисом сірки і окисом азоту в середині 90-х років минулого століття зменшилося на 40%.

Не менш важливою є робота, спрямована на охорону вод, зокрема очистку стічних вод з допомогою біологічних методів. Якщо Рейн і Майн у 70-х роках були практично мертвими річками, то зараз там знову з'явилися різні види риб.

Охорони потребують і природні ландшафти, яких у результаті відчуження земель під будівництво промислових підприємств, житла, доріг стає все менше. У зв'язку з цим у Німеччині оголошено Національними парками десять просторих зон з особливо мальовничими ландшафтами. До них слід також додати значну кількість природних парків і заповідників. Забезпечується охорона населення від шуму, особливо автомобільного. Вулиці міст викладені звукопоглинаючим настилом, а міжміські автостради, що проходять близько населених пунктів, звукозахисними парканами.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Німеччина належить до країн із широкими економічними зв'язками. За обсягом зовнішньоекономічного обігу вона займає друге місце у світі після США. Загальна її вартість у 1999 р. становила майже один трлн. доларів. Протягом тривалого часу у Німеччині експорт переважав над імпортом. Лише в період об'єднання земель експорт із Німеччини дещо зменшився, але позитивне сальдо збереглося. Це пов'язано з великим попитом на товари в нових федеральних землях.

Головними експортними товарами Німеччини є машини, хімічні та електрохімічні вироби, автомобілі, продукти харчування, алкоголь.

До найважливіших імпортних товарів належать: продукція обробної промисловості, транспортне обладнання, сільськогосподарські продукти і вироби текстильної промисловості, а також нафта і нафтопродукти, залізна руда, кольорові метали.

Найбільшими торговельними партнерами — імпортерами Німеччини є Франція, Голландія, Італія. Головні напрями експорту — Франція, США, Великобританія та інші країни ЄС. Так, зовнішній експорт до країн ЄС сягнув майже 60%.

Територіальні відмінності господарства. На території сучасної Німеччини виділяють п'ять економічних районів з відповідними землями: Північ (Шлезвіг-Гольштейн, Нижня Саксонія, Бремен, Гамбург), Північний Захід (Північний Рейн-Вестфалія), Південний Захід (Гессен, Рейнланд-Пфальц, Саар і Баден-Вюртемберг), Південний Схід (Баварія) і Схід (Мекленбург-Передня Померанія, Бранденбург, Берлін, Саксонія-Ангальт, Тюрінгія і Саксонія).

Північ. Розташування району на узбережжі Північного та Балтійського морів визначає домінуючу роль у ньому суднобудування, морського рибальства. На півночі наявні такі корисні копалини, як калійна і кам'яна сіль, вугілля, частково нафта і газ.

Промисловість розвивається на базі розробки корисних копалин і використання переваг приморського розташування. Розвинені в районі чорна і кольорова металургія, калійна промисловість.

Найбільшим промисловим центром району є Гамбург, де розвинені суднобудування, виробництво обладнання для харчової промисловості, будівництва, а також авіапромисловість.

Серед інших промислових центрів виділяються міста Бремен, Ганновер, Вольфсбурґ, де розташований головний завод фірми "Фольксваген", та ін.

Район забезпечує країну сільськогосподарською продукцією, зокрема цукром, продуктами тваринництва, овочами. Він має важливе значення у виконанні транспортно-транзитних функцій. Так, Середньо-німецький канал з'єднує ріки Рейн, Ельбу та Одер, а отже, внутрішні водні шляхи Західної і Центрально-Східної Європи.

Північний Захід (Північний Рейн-Вестфалія) є особливим економічним районом. Займаючи найменшу площу (34,079 км2), він володіє найбільшим економічним потенціалом країни. Тут середня щільність населення перевищує 500 осіб/км2. Рурська частина агломерації утворює суцільний міський масив із населенням 10,5 млн. осіб і є найбільшим не лише в Німеччині, а й у Європі. Цю землю ще називають економічним центром Європейського Союзу. 31 електростанція Рурського басейну роблять його енергетичним центром Німеччини.

Сільське господарство, хоч і не відіграє відчутного значення в економіці району, але є надійним постачальником в межах району сільськогосподарської продукції, особливо овочів, свинини, яєць, м'яса птиці тощо.

Дуже густою є мережа автострад, залізниць та водних шляхів. Вони знаходяться на перехресті транспортних потоків Європи і з'єднують такі великі міста, як Кельн, Ессен, Дортмунд, Дюссельдорф, Дуйсбург, Бохум, Вупперталь, Білефельд, Гельзенкірхен, Леверкузен і Аахен. Дуйсбург є найбільшим річковим портом світу.

Південний Захід серед економічних районів Німеччини займає перше місце за кількістю населення, а за величиною займаної території і щільністю населення — друге. Район за рівнем розвитку промисловості та економічним потенціалом поступається лише Північному Заходу (Північний Рейн-Вестфалія). До району відносяться землі Рейнланд-Пфальц, Баден-Вюртемберг, Гессен, Саар. Усі ці землі об'єднує ріка Рейн у її верхів'ї. Рейн є економічним стержнем цих земель.

Серед корисних копалин району — кам'яне і буре вугілля, сіль, залізна і поліметалеві руди, уран, марганець, срібло і будматеріали. Південний Захід дає майже 50% калійних солей країни. Багатий район на рекреаційні ресурси.

У повоєнний період швидкими темпами розвиваються такі галузі машинобудування, як автомобільна промисловість, електротехнічна, приладобудування. Це найбільший район виробництва електронно-обчислювальної техніки. Важливим економічним центром району є земля Гессен, де найбільшою промисловою агломерацією є Рейнсько-Майнська. Тут знаходяться такі відомі фірми, як "Гехст", "Опель", "Дегусса". Важливим промисловим осередком машинобудування, вагонобудування, автомобілебудування є також місто Кассель із прилеглими територіями.

Сільське господарство Південного Заходу спеціалізується на вирощуванні теплолюбних культур: винограду, хмелю, овочів, ягід, тютюну та інших культур.

Крім названої тут знаходяться такі промислові агломерації, як Рейнсько-Неккарська, Штутгартська, Саарська.

Гори Шварцвальду використовуються як центр літнього і зимового (гірськолижного) туризму. Баденське озеро, або Бадензеє ("Швабське море") — відоме місце відпочинку, як і курорт Баден-Баден із знаменитим казино.

Значними промисловими, транспортними та культурними центрами району є Франкфурт, Штутгардт, Мангайм, Людвігсгафен, Карлсруе.

До Південно-Східного економічного району відноситься земля Вільна держава Баварія. Ця земля має найдавніші традиції державності. Культурно-історична спадщина Баварії нині використовується для розвитку іноземного туризму. Гірські пейзажі Альп з найвищою вершиною в Німеччині Цугшпітце (2963 м.), Баварський Ліс з першим німецьким національним парком приваблюють туристів протягом цілого року.

У Мюнхені (столиці Баварії) значним є осередок української діаспори. Український Вільний Університет є відомим українським культурним центром. Серед галузей промисловості провідна роль належить новим наукомістким виробництвам, зокрема електротехнічній, аерокосмічній, моторобудівній.

Добре розвинена легка промисловість — фарфоро-фаянсова, швейна, текстильна і скляна, а також виробництво музичних інструментів та іграшок.

Із галузей харчової промисловості виділяється виробництво пива (Мюнхен, Нюрнбергг).

У сільському господарстві переважає тваринництво. Найбільшими промислово-культурними центрами Баварської землі є Мюнхен, Нюрнбергг і Аугсбург.

Схід як економічний район є найбільшим за територією (108,568 км2) і другим за кількістю населення (17,4 млн. осіб). Ця територія пройшла складний шлях розвитку, адже на відміну від західної частини Німеччини вона опинилась під контролем радянських військ і розвивалася як соціалістична країна. Переважну частину району займає Північно-Німецька низовина. На півдні — Середньо-німецькі гори, що складаються із Рудних гір, Тюрінгського Лісу і Гарца.

Серед мінеральних ресурсів — родовища бурого вугілля, а також калійної і кухонної солі. У Рудних горах є уранові, а в Гарці — мідні руди.

Серед нових федеральних земель найбільш розвиненою є Саксонія. Вона має найбільшу щільність населення, потужну промисловість. Значними центрами тут є Лейпциг (465 тис. осіб) і столиця Дрезден (467 тис.) (1999 р.). Лейпциг — традиційне місто — ярмарок.

У м. Хемніц розвивається машинобудування, мікроелектроніка, а в районі Цвіккау — автомобілебудування. Замість малолітражки часів НДР "Трабі" в Мозелі коло Цвіккау виробляють "Фольксваген-Поло".

Саксонія є батьківщиною Роберта Шумана, Ріхарда Вагнера, Тюрінгія — Йоганна Себастьяна Баха.

Земля Саксонія-Ангальт виділяється колишніми великими осередками хімічної і буревугільної промисловості (сьогодні у значно менших розмірах) — Галле, Біттерфельд, Вольфен. Центром важкого машинобудування тут є Магдебург (столиця землі Саксонія-Ангальт), де знаходяться технічний університет і медична академія. Район має непогані аграрні традиції. Найбільш вираженою сільськогосподарською спеціалізацією виділяється земля Мекленбург-Передня Померанія, де однаково добре розвинуте землеробство і тваринництво. Конкурентоспроможною в районі є нова галузь — туристика, що базується на привабливості північних озер та пам'ятках архітектури.

Берлін, як столичне місто, упродовж чималого часу був символом "холодної війни" між західними державами і Радянським Союзом. 9 листопада 1989 р. була зруйнована мурована стіна, що розділяла єдиний німецький народ. Берлін сьогодні знову повертає собі значення визначного німецького і європейського культурного центру.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua