Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

3. ЗАХІДНА ЄВРОПА

Західна Європа займає площу 1422,8 тис. км2, що становить 16,6% усієї території Європи. У склад регіону входить одинадцять країн. Три з них (Німеччина, Франція, Великобританія) відносяться до семи найбільш розвинених країн світу. Інших шість (Австрія, Бельгія, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Швейцарія) — малі високорозвинені країни, а Монако та Ліхтенштейн залишаються у ранзі "карликових" держав.

У цілому регіон характеризується високим рівнем розвитку економіки, значними доходами населення і відповідно — найвищим життєвим рівнем населення в світі.

Важливою особливістю географічного розташування (положення) Західної Європи є широкий доступ найрозвиненіших держав до Світового океану, який упродовж багатьох віків використовувався для прокладання морських шляхів, завоювання заокеанських територій та утворення таких могутніх у минулому колоніальних держав, як Великобританія, Франція, Нідерланди, Бельгія.

Подальший розвиток відносин між метрополіями і залежними від них територіями був дуже складним, у більшості випадків загарбницьким, однак в цілому він сприяв міжнародному поділу праці, формуванню світогосподарської системи, "рушійною силою" економічних реформ.

Інші країни — Австрія, Ліхтенштейн, Люксембург — хоч і не мають прямого виходу до моря, але, користуючись внутрішніми водними шляхами, густою мережею сучасних автодоріг і залізниць, долають просторову замкнутість і створюють всі передумови для відкритості свого господарства. Східні та південно-східні терени регіону, зокрема Німеччини, Австрії, Швейцарії, межують із Центрально-Східною та Південною Європою, кордони з якими у більшості випадків проходять вздовж рік, гірських хребтів, що не є перешкодою для прокладання залізниць, автодоріг.

Вплив океану особливо відчувається на господарській діяльності західних прибережних територій, а також південної Англії. Чимало морських портів стали відомими урбанізованими центрами — Лондон, Ліверпуль, Роттердам, Гамбург та ін. До таких центрів тяжіють внутрішня транспортна система і окремі галузі господарства, зокрема суднобудування, нафтопереробна та інші галузі, що спеціалізуються на переробці імпортної сировини. Водночас не слід відкидати центроформуючого значення столичних міст та регіональних центрів, що сформувалися як значні політичні, економічні та культурні осередки, віддалені від моря, але розміщені на вигідних європейських перехрестях доріг: Париж, Бонн, Берлін, Відень, Люксембург та ін.

Економіко — географічна оцінка природних умов і ресурсів. Західна Європа виглядає досить компактною територією, за винятком Британських островів, які зміщені далеко на захід, врізаючись в океанічний простір Атлантики. Таке специфічне положення впливає на кліматичні умови регіону. Якщо для Британських островів клімат є типово морським, де річні суми опадів можуть перевищувати 1500 мм., а річні амплітуди коливань температури є незначними (майже безморозна зима, відносно прохолодне літо), то для континентальної частини регіону його зміна пов'язана із трансформацією морських повітряних мас при їх переміщенні у глибину материка. Наприклад, на крайньому заході Нідерландів річна сума опадів становить 700-800 мм. з максимумом випадання взимку, переважно у вигляді дощу, із середніми температурами холодного місяця від +1 до -1 °С. Віддаляючись на схід, річна кількість опадів зменшується і на східних кордонах Німеччини середня температура січня повсюдно від'ємна (-2...-З °С), а середня температура липня +20 °С з річною кількістю опадів близько 500 мм., максимум яких припадає на другу половину весни і початок літа, що сприяє розвитку землеробства, особливо просапних культур. Подібною закономірністю зміни клімату характеризується середня і частково південна частина регіону. Правда, тут важливе значення має не лише географічне розташування, а й характер рельєфу. Якщо північну частину Західної Європи займає Середньоєвропейська рівнина, де клімат змінюється у східному напрямі, набуваючи поступово континентального характеру, то південну частину займають плоскогір'я і гори Альпи, клімат яких залежно від висоти гірських масивів, наявності замкнених котловин та сторін схилу може бути дуже різним. Прикладом м'якого і теплого клімату з континентальним відтінком може бути Верхньо-Рейнська рівнина, яка вважається дуже сприятливою для розвитку землеробства. Прикладом унікального клімату гірських територій можуть бути південні схили Швейцарії, Австрії, які використовуються для розвитку кліматичних курортів та сільськогосподарського освоєння гірських схилів.

У цілому територія Західної Європи розташована у зоні помірного клімату. Майже вся її материкова частина, окрім альпійських районів і вузької смуги середземноморського узбережжя Франції, а також півночі Великобританії, має річну суму активних температур від 2200° до 4000°, що дає змогу вирощувати основні сільськогосподарські культури із середнім і довгим вегетаційним періодом: пшеницю, жито, овес, цукровий буряк, соняшник, кукурудзу і т.д. Для Шотландського нагір'я, Ірландії та високогірних районів континентальної частини сума активних температур вдвічі менша — від 1000° до 2200°, тут вирощують культури з коротким вегетаційним періодом. Лише вузька смуга середземноморського узбережжя Франції відноситься до субтропічного клімату із сумою активних температур від 4000° до 6000°. Тому тут вирощують такі теплолюбні культури, як цитрусові, оливкові, виноград та ін.

У Західній Європі переважно м'які зими із середньо-січневими температурами, що рідко опускаються нижче нульової відмітки (за винятком гірських районів і східних кордонів Німеччини). Літо не жарке, а середня температура липня коливається від +16 до +24 °С.

Західна Європа характеризується високою зволоженістю, особливо її західна частина. Сільськогосподарські землі Великобританії, прибережні землі Франції, Нідерландів і Німеччини потребують осушення, особливо на глинистих ґрунтах, які слабо пропускають атмосферну вологу. Гірські масиви регіону, найбільше Альпи, стримуючи атлантичні повітряні маси, конденсують значну кількість вологи — від 1500 до 3000 мм. опадів на рік. Альпи мають чітко виражену висотну зональність (поясність) — від теплого помірного клімату до помірного холодного із суворим високогірним кліматом верхньої частини гір. Для господарських цілей гори найактивніше використовуються до висоти 1500_2000 м.

Ґрунти Західної Європи не є дуже родючими, але завдяки впровадженню високого рівня агротехніки їх якість помітно зросла. Це дає змогу розвиненим країнам Західної Європи отримувати дуже високі врожаї основних сільськогосподарських культур.

Більшість території Західної Європи давно освоєна людиною, окультурена, лише на півночі Великобританії та в Альпах збереглися куточки дикої природи. Там і знаходяться праліси. Лише одна п'ята території регіону вкрита лісами. Найбільшою лісистістю виділяються гірські райони континентальної Європи (30%), найменшою — Британські острови ( в Ірландії — менше 3%).

Країни Західної Європи мають густу річкову систему. Майже всі ріки повноводні, більшість із них у нижній і середній течії судноплавні. Транспортне значення рік підсилюється наявністю прокладених каналів. За обсягом ресурсів річного стоку на душу населення регіон займає високе місце у світі. Серед країн регіону на першому місці перебуває Ірландія — 13,7 тис. м3, на другому Австрія — 7,70, на третьому Швейцарія — 7,28. Серед великих країн обсяг водних ресурсів річного стоку на душу населення становить: для Франції — 4,57; Великобританії — 2,73 тис. м3, а для Німеччини — ще менше.

Значна концентрація водних ресурсів знаходиться в Альпах — на високогірних льодовиках. Вони займають 3200 км2 площі, маючи запаси 3500 км3 води.

До країн, непогано забезпечених водними ресурсами, відносять Великобританію та Францію.

Гірські ріки Західного регіону володіють потужними гідроенергоресурсами: Франція — 80 млрд. кВт • год./рік, Австрія — 44 і Швейцарія — 39 кВт • год./рік. На їх частку припадає майже одна четверта загальних запасів гідроенергії Європи.

У геологічному відношенні територія регіону, як і всієї Європи, вивчена досить добре. Серед корисних копалин важливе господарське значення мають вугілля, залізна руда, нафта.

Кам'яне вугілля залягає майже у всіх країнах регіону, та найбільшими запасами виділяються Рурський (Рейнсько-Вестфальський) басейн, родовища Північної Франції, Великобританії та Бельгії. Буре вугілля, яке є доброю сировиною для хімічної промисловості, розташоване на окраїнах альпійської складчастої системи (східна Німеччина).

Металургійні ресурси західного регіону Європи некомплектні. Із основних руд чорних металів (залізна, марганцева, хромова) великими запасами виділяється лише залізна руда. Основні її родовища знаходяться у Великобританії, північно-західній Франції і Люксембурзі. Правда, ці рудимають відносно низький вміст металу: у Франції і Люксембурзі — від 30 до 40%; в Англії і Німеччині — від 20 до 35%.

Значні запаси алюмінієвої сировини (бокситів) є у Франції, сурми і молібдену — в Австрії.

Західна Європа багата на важливі види хімічної сировини — калійної і кухонної солі. Головні їх родовища зосереджені у Німеччині.

Серед енергетичних ресурсів крім вугілля і водних ресурсів регіон володіє запасами нафти, природного газу і урану.

Нафтою багатий шельф Північного моря — особливо та його частина, що належить Великобританії. Слідом за нафтою у 70-ті роки були відкриті великі родовища природного газу, але переважно у шельфі Норвегії, що значно змінило енергетичне господарство не лише цієї країни, а й сусідніх країн Північного макрорегіону.

Промислові запаси урану залягають на території Франції.

І все ж, незважаючи на деяке поліпшення паливно-енергетичного балансу за рахунок внутрішніх резервів, основним джерелом поновлення енергоносіїв залишаються країни — експортери з інших регіонів світу.

Населення. Населення регіону на середину 2000 року нараховувало майже 246 млн. осіб, що становить 37% загальної чисельності всієї Європи, будучи у 7,7 разу більшою, ніж у Північній Європі, і на 47,2% більшою, ніж у Центрально-Східній, та на 73,2% більшою, ніж у Південній Європі. Понад чотири п'ятих населення регіону припадає на три країни — Німеччину, Францію, Великобританію.

Західна Європа відноситься до найбільш густозаселених регіонів світу. Середня щільність населення тут перевищує 173 особи на 1 км2, що у 5 разів більше, ніж у Північній, у 3,5 разу — ніж у Східній, у 1,7 разу — ніж у Центрально-Східній та в 1,8 разу — ніж у Південній Європі. За показником середньої щільності населення Нідерланди, Бельгія входять до числа перших п'яти країн світу. До першої десятки входять також Німеччина і Великобританія. Найбільшою щільністю в регіоні виділяються центральна та північно-західна частини регіону: Нідерланди — 382 особи/км2, Бельгія — 330, Англія — 238, Німеччина — 230 осіб/км2. Лише окраїни Західної Європи, зокрема територія Шотландського нагір'я, Західна Ірландія і Альпи, заселені менше.

Західна Європа здавна вважається одним із найбільш урбанізованих районів земної кулі. У містах проживає понад три чверті населення, зокрема у Бельгії майже 97%, у Великобританії — близько дев'яти десятих, у Німеччині — понад 85%. У цій частині Європи розташовано багато міст-мільйонерів. Майже вдвоє більше великих міст (від 500 тис. до 1 млн. жителів), багато середніх і малих міст. Мережа міст в регіоні є найгустішою у світі. Значного розвитку у Західній Європі досягли міські агломерації, особливо у Великобританії, Німеччині, Франції. В агломераціях концентрується значна кількість населення. Лише в Лондонській і Паризькій агломераціях проживає понад 10 млн., у Рурській — 6 млн.

Розвиваються групові форми розселення — міські агломерації. Найбільшим містом є Великий Париж, де зосереджено одну п'яту населення і більше п'ятої частини робочих місць Франції. Рурська агломерація простягається на відстані понад 100 км. при середній ширині 20 км. Тут проживає понад 10 млн. осіб.

За темпами приросту населення Західна Європа значно відстає від інших регіонів, займаючи останнє місце у світі. Наприклад, у 1983-1993 рр. темпи приросту становили менше одного відсотка в рік, а в наступні п'ять років стали від'ємними, тоді як для країн, що розвиваються, цей показник

Народжуваність у високорозвинених країнах Західної Європи у 1960-2000 рр., %

Країна

1960

1970

1980

1990

2000

Бельгія

16,9

14,7

12,5

12,8

11,0

Великобританія

17,5

16,3

13,5

13,9

12,0

Голландія

20,8

18,3

12,8

13,2

13,0

Німеччина

17,8

13,8

10,1

11,2

9,0

Франція

17,9

16,8

14,8

13,3

13,0

перевищує 2 і навіть 3,0%. Частка регіону у складі населення світу невелика — 4,3%.

 

Головною причиною зменшення темпів приросту населення є спад народжуваності. З таблиці видно, що найнижчою народжуваністю характеризується високо-урбанізована Німеччина (9,0%), а також Бельгія (11,0%). Відповідно низьким для цих та інших промислово розвинених країн є народжуваність дітей на одну жінку"(коефіцієнт сумарної народжуваності), вона становила в 1995-2000 рр. від 1,3 до 1,7 дитини, тоді як смертність немовлят є незначною. На 1000 народжених в 2000 р. в Західній Європі померло 5 дітей. У деяких країнах, що розвиваються, такий показник становить навіть 140 і більше дітей (Західна Сахара, Сьєрра-Леоне, Ліберія).

У регіоні смертність населення невисока. Вона стабілізувалась на показнику 8-10 померлих за рік на 1000 осіб населення. Загальний коефіцієнт природного приросту (приріст на 1000 осіб населення) стабілізувався на середньому показнику 1,0—3,5. Найвищий приріст серед країн Західної Європи (2000 р.) мають Нідерланди — 1,0, а найнижчий Німеччина, Люксембург, Франція — 4.

У віковій структурі населення зростає частка найстаріших вікових груп. Середня тривалість життя у регіоні серед чоловіків становить 72,4 року, що є найвищою у Європі і 74,9 року серед жінок, поступаючись життям лише жінкам Північної Європи.

Трудові ресурси, що становлять понад 3/5 усього населення регіону, використовують не повністю. Шукаючи доброго заробітку, місцеве населення часто відмовляється від дешевих робочих місць, і їх займають робітники — іммігранти, яких на середину 90-х років у країнах Західної Європи нараховувалось майже 7 млн. осіб. Найбільше їх осіло у Німеччині, Великобританії та Франції, — понад чотири п'ятих усіх іммігрантів, що працюють і проживають у регіоні. Вони переїжджають сюди як із європейських країн (Іспанії, Італії, колишньої Югославії, Греції, Португалії), так і з країн Африки, Східної та Південно-Східної Азії.

Майже все населення регіону належить до великої європеоїдної раси (білої), яка умовно розділяється на північну європеоїдну, або балтійську, і південну європеоїдну, або індо-середземноморську. Північна європеоїдна раса займає територію більшості країн Західної Європи. Її характерними ознаками є відносно високий зріст, світлий колір волосся і очей, густий заріст на обличчі і тілі, видовжена форма черепа.

Більшість народів регіону розмовляють на індоєвропейських мовах, що належать до германської групи: німці, німці — швейцарці, австрійці, люксембуржці, ельзасці та лотаринзці, голландці, фризи, фламандці, англійці, шотландці, шотландо-ірландці.

Другою за чисельністю індоєвропейською мовною групою Західної Європи є романська, що сформувалася на базі латинської мови. До цієї групи належать французи, франко-швейцарці, валлони, корсиканці, італійці, італо-швейцарці, ретороманці.

Найменш поширеною в регіоні є кельтська група мов. До неї відносяться народи, що заселяють Британські острови: ірландці, уельсці, гели та бретонці (Франція).

Основні етапи економічного розвитку країн Західної Європи. Економіка країн Західної Європи пройшла тривалий і своєрідний шлях розвитку.

Вирішальний вплив на зміни економічного статусу багатьох європейських держав мали Великі географічні відкриття ХV-ХVІІ ст., які дали початок колоніальним завоюванням і поділу заокеанських земель між європейськими державами.

На початку XVIII ст. особливо укріпили свою економіку Нідерланди та Англія. Торгівля із країнами світу приносила їм величезні прибутки, а аграрні революції прискорювали інтенсифікацію сільського господарства.

Наприкінці XVIII ст. особливо зросло значення Англії. Вигідне географічне положення, величезні доходи від колоніальної торгівлі, реформи у сільському господарстві сприяли перетворенню землеробства у крупно-товарне виробництво, а найголовніше — промисловий переворот сповна використав економіко — географічне поєднання кам'яного вугілля та залізно руди, що стало важливою передумовою для створення базової галузі економіки — важкої індустрії.

Французька революція 1789 р. стала передумовою подальшого розвитку економіки як Франції, так і інших країн Європи, розташованих на схід від Англії. Але війна 1812 р. відкинула французів від економічного поступу і призвела до закріплення Англії як наймогутнішої держави XIX ст. До середині: цього ж століття фактично була створена нова могутня держава — Британська імперія.

У 50-60-х роках XIX ст. перехід від ремесла до машинного виробництва активно сприяв утворення централізованих національних держав. Після франко-прусської війни 1870-1871рр. було завершено об'єднання Німеччини. До її складу ввійшли крім Пруссії Баварія, Саксонія, Тюрінгія, Вюртенберг, Баден та ще кілька десятків невеликих самостійних земель.

На початку XIX ст. остаточно сформувалися території Бельгії та Голландії.

На зламі століть (кінець ХІХ- початок XX ) відбулися значні зміни у структурі господарства європейських країн. Цьому сприяли поява електричного струму, двигуна внутрішнього згорання тощо. У цей період складаються контури основних індустріальних районів заходу Німеччини, півдня Великобританії, півночі Франції, а також країн Бенілюксу.

До Першої світової війни Західна Європа сконцентрувала до 60% світового обігу міжнародної торгівлі і понад половину експортованого капіталу.

Та незважаючи на значні фінансово-економічні зрушення, переважаюча роль Європи, що тривала протягом трьох століть, була втрачена. Світовий центр промислової і фінансової могутності наприкінці ХІХ- на початку XX ст. перемістився у США. Перша світова, міжвоєнний період і Друга світова війни не принесли особливих змін в економіці західноєвропейських та й інших держав континенту. Навпаки, остання війна створила зовсім нову політико — економічну ситуацію. На території регіону утворилась нова республіка Ірландія. Великобританія, Франція, Бельгія фактично втратили свої заокеанські колонії. Розпалися колоніальні імперії. Повоєнну Німеччину було розділено на дві держави: ФРН і НДР. У Європі розростався вірус "холодної війни" між прибічниками Радянського Союзу та країнами Організації Північно-Атлантичного Договору (НАТО), до якого початково ввійшли 12 держав. Із них п'ять були країнами Західної Європи: Англія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург.

Зовсім нова ситуація зобов'язувала країни Західної Європи формувати економічні союзи. У процесі створення єдиного європейського економічного простору у країнах ЄЕС відбувалась масштабна перебудова технологій виробництва. Одночасно впроваджувалась єдина система оподаткування і соціального захисту населення. На базі більшості країн регіону в 1992 р. (в Маастрихті — Нідерланди) підписано договір про Європейський Союз (ЄС). Згідно з цим договором, передбачено створити економічне і політичне об'єднання європейських країн зі спільними органами управління, єдиною фінансовою системою і грошовою одиницею, де б окремі держави аніскільки не були принижені у своїй державності, національній гідності чи економічній доцільності.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua