Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 10. ЄВРОПА

Європа є частиною світу, більшість території якої знаходиться у Східній півкулі. Ґібралтарська протока відокремлює її від Африки, Босфор і Дарданелли — від Азії, східна та південно-східна умовна межа проходить вздовж східних передгір'їв Уралу та по головному Кавказькому хребті.

Європі як континенту притаманні такі особливості. По-перше, вона є великим єдиним монолітом з Азією і тому поділ на Європу і Азію має швидше історичний, ніж фізико-географічний характер. По-друге, вона порівняно невелика за площею — близько 10,5 млн. км2 (разом із європейською частиною Росії і Туреччини), тобто більша від Канади всього на 500 тис. км2. Менша за Європу лише Австралія. По-третє, значна частина території Європи складається з півостровів — Піренейського, Апеннінського, Балканського, Скандинавського. По-четверте, материкову частину Європи оточують досить великі острови (Великобританія, Шпіцберген, Нова Земля, Ісландія, Сицилія, Сардинія й ін.), які значно розширюють її територію. По-п'яте, Європа — єдиний материк, що не займає зони тропіків, а це значить, що природна різноманітність кліматичних поясів і рослинних зон тут дещо нижча.

Європа була і залишається важливим макрорегіоном в політичному, економічному і культурному житті всієї планети.

У межах Європи розміщені 43 незалежні держави. За розмірами території вони невеликі і досить компактні. Найбільшими державами Європи є Україна, Франція, Іспанія, Швеція, які займають площу відповідно 603,7; 552,0; 504,8; 449,9 тис. км2. Росія є євразійською державою, займаючи площу 17,1 млн. км2. Площу від 100 до 449 тис. км2 мають лише дванадцять країн Європи. 19 країн володіють площею від 20 до 100 тис. км2. Найменшу площу займають так звані країни — карлики: Ватикан, Андорра, Монако, Сан-Марино, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта.

Усі європейські країни, за винятком Ватикану, входять до Організації Об'єднаних Націй.

Тривалий час Європа XX ст. була поділена на дві частини — Східну і Західну. До першої входили колишні так звані соціалістичні країни (Центрально-Східна або Середня, і Східна Європа), а до другої — капіталістичні (Західна Європа). Події кінця 80-х-початку 90-х років докорінно змінили характер сучасної епохи. Розпад соціалістичної системи привів до об'єднання німецьких земель у єдину державу (1990 р.), утворення самостійних незалежних держав на теренах колишнього Радянського Союзу (1991 р.), розпаду Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії (СФРЮ) в 1992 р., Чехословаччини — у 1993 р. Усе це мало не лише політичне, а й важливе економічне значення. Центрально-Східна і Східна Європа, а також країни Адріатично-Чорноморського субрегіону поступово створюють ринкове господарство.

Нова фаза розрядки, що почалася наприкінці 80-х-на початку 90-х років XX ст., створила зовсім нову ситуацію. Ідея загальноєвропейського дому від Атлантики до Уралу стала об'єктивною реальністю. Створилися умови для існування різних форм інтеграції у різних регіонах Європи, включаючи Центрально-Східну і Східну Європу. Першою такою "ластівкою" в умовах нової Європи була спроба створити міждержавне об'єднання ще на початку 1990-х років, яке сусідні держави у складі Австрії, Угорщини, Італії та колишніх Чехословаччини і Югославії назвали "Пентагоналією" (тепер "Октагональ"). Таке поєднання різних за політичним та соціально-економічним становищем держав показало, що сусідні держави мають чимало спільних проблем (захист довкілля, використання енергетики, співпраця в області культури, НТП). Після розпаду РЕВ у Центрально-Східній Європі виник геополітичний вакуум. Вихід із нього країни шукають у регіональній і субрегіональній інтеграції. Так, у лютому 1991 р. виникло Вишеградське субрегіональне об'єднання у складі Польщі, Угорщини і колишньої Чехо-Словаччини, яке переслідувало мету прискорити входження цих країн у загальноєвропейські інтеграційні процеси.

Колишня Чехословаччина у квітні 1990 р. виступила з ініціативою зробити її з'єднувальною ланкою між Дунайсько-Ядранськими співтовариствами (Австрія, Угорщина, Італія, Югославія) та Балтійським співтовариством, тобто закладалась ідея глобального виходу із економічної кризи, у якій опинилися країни — члени колишньої РЕВ, з підключенням у перспективі країн Балтії.

Після розпаду СРСР Україна запропонувала реалізувати Балтійсько-Чорноморську доктрину, розроблену ще на початку XX ст. видатним українським географом Степаном Рудницьким: створення міждержавного об'єднання у складі Фінляндії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі та України, що сприяло б виживанню цих держав в нових економіко — політичних умовах і служило б своєрідним бар'єром проти експансії російського імперіалізму у Центрально-Східну і Західну Європу.

Досить життєвою виявилася також Чорноморська доктрина. У червні 1992 р. було створено Організацію Чорноморського Економічного Співробітництва держав у складі Албанії, Болгарії, Греції, Румунії, Росії, Молдови, Туреччини, Грузії, Вірменії, України, Азербайджану. Однак широкомасштабної співпраці в рамках цієї організації не налагоджено.

Про поглиблення регіонального співробітництва сусідніх країн свідчить і створення в лютому 1993 р. асоціації Карпатського Єврорегіону, в якій об'єдналися органи місцевого самоврядування Польщі, Угорщини, України, Словаччини та Румунії. У 1995 р. підписано угоду про створення єврорегіону "Буг", до якого увійшли прикордонні території Польщі та України.

Особлива ситуація склалася у новоутворених країнах Балканського півострова. Тут досі не врегульовані міжетнічні відносини. Небезпечним для європейської і світової стабільності є регіон Косово, нестабільною залишається ситуація у Боснії і Герцеговині. Значну стабілізуючу роль у цьому регіоні відіграють миротворчі сили ООН. Однак політична напруга триває.

Після розпаду СРСР докорінно змінилося геополітичне становище у Східній Європі. "Путч" 19-21 серпня 1991 р., який переслідував мету збереження радянської імперії, прискорив її розпад. В Україні Першого грудня відбувся референдум, на якому за Незалежну Самостійну Українську Державу проголосувало понад 90% виборців.

Колишні радянські республіки, здобувши незалежність, почали створювати рівноправні об'єднання. 8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) за участю лідерів трьох новоутворених держав — Б.Єльцина (Росія), Л.Кравчука (Україна) і С. Шушкевича (Білорусь) створено Співдружність Незалежних Держав (СНД), до якої згодом приєдналися й інші республіки колишнього Радянського Союзу (крім держав Балтії).

У Західній Європі активно здійснюється ідея поглиблення загальноєвропейської інтеграції у рамках Європейського Союзу — економічної, валютної моделі об'єднання, яка ґрунтується на економічній та політичній доцільності і спільних вигодах країн — учасниць.

Важливою подією, що відбулася в листопаді 1991 р. в Люксембурзі, став договір між двома європейськими організаціями — ЄС і ЄАВТ про створення єдиного економічного простору на території 19 країн Європи.

Україна, підтримуючи якнайтісніші зв'язки із сусідніми державами, шукає нових надійних партнерів у Європі. Наприклад, 23 березня 1993 р. у штаб-квартирі Європейського Союзу (ЄС) було парафовано угоду про партнерство і співробітництво між ЄС і Україною, 14 червня цього ж року у Люксембурзі її підписав тодішній президент України Л.Кравчук. 9 листопада 1995 р. Україну прийнято у Раду Європи.

Ще донедавна існували два антагоністичні типи економіки — вільна, або ринкова економіка, де зв'язки між окремими підприємствами здійснюються через ринкову систему господарювання, і планова, в якій до того ж вся господарська система підпорядкована єдиній метрополії; сюди належали країни колишнього СРСР і РЕВ. Однак після краху комуністичної системи держави, що утворилися на цих теренах, стали на шлях ринкових перетворень.

Цікаво відзначити, що доктрину соціальної ринкової економіки розробили західнонімецькі вчені — економісти, тобто її батьківщиною є країна зі слабкими ліберальними традиціями, де ринковий механізм господарювання не мав суттєвих традицій. Тоді як Великобританія, Франція, країни Бенілюксу у післявоєнні роки надавали перевагу державному регулюванню економіки, тобто втручанню держави у процес відтворення і формування ринкових відносин. І лише наприкінці 70-х-на початку 80-х років XX ст. у англосакських країнах відновилася доктрина соціальної ринкової економіки.

Першим значущим європейським об'єднанням стало Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС), або "Спільний ринок", яке стало об'єднанням держав, що намагаються досягнути політичної і економічної єдності. Країни — члени Співтовариства вважають себе ядром майбутніх Сполучених Штатів Європи. Договір про таке співробітництво підписаний ще в 1957 р. Спочатку його учасниками були шість європейських держав — Бельгія, Німеччина, Франція, Італія, Люксембург, Голландія. Нині у цю міжнародну організацію, яка з 1992 р. носить назву Європейський Союз (ЄС), входять 15 країн: Бельгія, Німеччина, Данія, Франція, Греція, Великобританія, Ірландія, Італія, Люксембург, Голландія, Португалія, Іспанія. В 1994 р. прийнято ще три держави: Швецію, Фінляндію і Австрію.

Чисельність населення країн — членів Європейського Союзу — понад 320 млн. осіб, тобто більша, ніж у США (278,4 млн. осіб). З 1967 р. ЄС має такі міждержавні органи: Раду Міністрів — законодавчий орган; Європейську Комісію — виконавчий орган; Європейський Парламент — контрольний орган; Суд — вищий судовий орган. Останнім часом все більшого значення набуває створена в 1974 р. Європейська Рада.

До 1970 р. країни — учасниці ЄС вносили свої кошти у спільний бюджет, а з 1970 р. Співтовариство має власні кошти, незалежні від бюджетів країн, що входять до нього.

Іншою європейською організацією є Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЄАВТ), яка існує з січня 1960 р. На час створення асоціації до неї входили Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія, Великобританія, Ісландія і Португалія. Зараз ЄАВТ нараховує чотири країни — учасниці: Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн, Швейцарія. На відміну від ЄС в ЄАВТ не існує наднаціональних органів, які б мали право видавати закони.

У торгівлі між країнами ЄАВТ існує режим вільного безплатного торговельного обігу, який діє тільки для промислових товарів і не поширюється на сільськогосподарську продукцію.

Із зміцненням ЄС значення ЄАВТ поступово зменшується, і тому чимало країн вийшли із цієї організації і вступили у ЄС. Цей процес виходу країн із ЄАВТ триває.

Проблеми безпеки і колективної оборони країн Західної Європи вирішуються у рамках НАТО, членами якого є Бельгія, Франція (бере участь лише в політичних структурах), Голландія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ісландія, США, Канада, Норвегія, Португалія, Італія; від 1952 р. — Греція, Туреччина, від 1982 р. — Іспанія, а також Польща, Чехія, Угорщина (з 1999 р.). Країни Центрально-Східної Європи орієнтують свою політику на негайний вступ до ЄС і НАТО. Серед інших країн найвірогіднішими претендентами є Словенія, Естонія, Литва, Латвія.

Важливим об'єднанням європейських держав залишається Центральноєвропейська Ініціатива (ЦЄІ), створена в 1989 р. До неї входять Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Македонія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна. Її діяльність спрямована на багатостороннє співробітництво у політичній та соціально-економічній сферах, зміцнення стабільності і безпеки в регіоні. Україна стала членом ЦЄІ в 1996 р.

Єдиною міжнародною організацією, що об'єднує країни практично всієї Європи, є Організація з Безпеки та Співробітництва в Європі (ОБСЄ). Вона періодично проводить наради на рівні глав держав, де обговорюються проблеми безпеки та співробітництва.

Створення "Спільного Європейського Дому" триває. Цьому посприяло підписання в 1992 р. в Маастріхті (Голландія) угоди, що визначила нові перспективи розвитку Європейського Союзу. Згідно з цією угодою, у вільній Європі формується нова господарська, культурна і політична єдність, яка відповідатиме вимогам вільної ринкової економіки XXI ст.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua