Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

 

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 9. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

5. Продовольчі проблеми

Серед глобальних проблем, які безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі прогодувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн. осіб, а ще 1 млрд. осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. У сучасному світі продовольча проблема тісно пов'язана з іншими глобальними проблемами: демографічною, енергетичною, екологічною.

Недостачу в продуктах харчування людство відчувало завжди. Так, зі священних книг індіанців Центральної Америки довідуємося, що в їх ритуалах та релігійній символіці чільне місце займала головна продовольча культура цієї території — кукурудза. У щоденній християнській молитві, звертаючись до Бога, ми просимо "...хліб наш насущний дай нам днесь...". А на державному прапорі України хіба не впізнаємо блакить неба в погожу днину та золотистий колір українського хлібного степу?

Відомий демограф Б. Урланіс у 40-х роках писав, що у Х-ХІІІ ст. голод косив мільйони людей, а за ним часто йшли різні епідемії, що спустошували цілі міста, села, навіть народи.

Із середини XIV ст., коли розвинулася торгівля, вдосконалилося транспортування і зберігання зерна, забезпечення продуктами поліпшилося. Та глобальна продовольча проблема залишилася. Уперше про неї заговорили у 30-х роках XX ст. після штучного голодомору в Україні (1932-1933 рр.), організованого комуністичним режимом, коли вмерло до 6-7 млн. українців.

Після Другої світової війни (1945 р.) створена перша спеціалізована організація ООН-ФАО, у назві якої вживається слово "продовольча". Цим була підкреслена роль світового співтовариства і місце сільського господарства у боротьбі за ліквідацію бідності. До цієї справи приєдналися Світовий Банк Реконструкції і Розвитку, регіональні банки, спеціальний фонд ОПЕК — країн — експортерів нафти.

Вважають, що деяка відсутність продуктів харчування стимулює людську думку на пошук засобів виробництва, кращих сортів сільськогосподарських культур тощо. Англійський учений В. Бехерман у 1975 р. висловився, що недостача продовольства залишається серйознішою проблемою, ніж, наприклад, порівняно молода проблема забруднення довкілля. Однак більшість дослідників розглядають продовольчу проблему як багатопланове явище, яке має вплив на всі сторони суспільства і тому не може не розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання та вирощування сільськогосподарських культур.

Тривалий час дискусія про шляхи вирішення продовольчої проблеми зводилася до ідеологічної боротьби. Представники планової економіки доказували, що проблему голоду загострюють розвинені країни світу і що її можна вирішити шляхом "справедливого розподілу продуктів харчування". Досвід господарювання у колишньому СРСР та в інших країнах соціалістичної орієнтації показав, що таким шляхом можна хіба підтримувати мінімальний рівень фізіологічних потреб людини.

Адже важко знайти підприємця, який, виробляючи продукти харчування, не розраховував би на економічну вигоду.

Пояснення продовольчої проблеми у країнах, що розвиваються, "демографічним вибухом" теж не має під собою твердого ґрунту, бо, наприклад, китайці проблему забезпечення населення продуктами харчування частково вирішили шляхом реформування сільського господарства.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

- природні умови і розміщення населення. Сюди відносять загальну площу та структуру сільськогосподарських угідь, визначають сільськогосподарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо;

- світовий транспорт і зв'язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок (залізничний транспорт, міжнародний автомобільний транспорт, розвиток судноплавства, наявність сучасних засобів зв'язку);

- політична ситуація у світі (розстановка політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань і навіть використання поставок продовольства у політичних цілях);

- світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг (система безготівкових розрахунків).

Серед природних чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, визначальною є земля. Однак не вся земля придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Структура її використання в державах і районах світу дуже різна.

В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці і в Латинській Америці становить усього 6,0, 6,7 та 8,9% відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому вагу в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці — ліси (48,1%). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які не придатні для землеробства.

Крім цього, додаткові дослідження ФАО показали, що 78% земної поверхні мають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства; 13,5% площі характеризуються низькою продуктивністю; 6% — середньою і лише 3% — високою.

Як уже зазначалося, 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн. га (12% поверхні суші) можуть бути освоєні під орні землі та багаторічні насадження. 71 % резервних земель розміщений у країнах, що розвиваються. При цьому дев'ять десятих їх припадає на тропічні ліси, савани Африки і Південної Америки. Подальше їх освоєння вимагає нових агротехнічних вирішень, що неможливо без значних капіталовкладень. Крім того, подальше масове вирубування тропічних лісів може призвести до непередбачених екологічних катастроф.

Чималі площі родючих земель вилучаються у світі під забудову, особливо міську, яка в XXI ст. може значно зрости.

Особливою проблемою є деградація (погіршення) землі. Це не лише виснаження ґрунтів, їх ерозія, а й забруднення різними хімічними сполуками, що вносяться при удобренні. За даними ООН, площа орних земель лише у країнах "третього світу" на початок XXI ст. скоротиться на 17,7%, а їх потенційна продуктивність — на 28,9%.

Особливо чутливими є втрати сільськогосподарських угідь у системі зрошувального землеробства, яке виробляє приблизно третину продовольства, що продукується у світі. Загальна площа поливних земель складає 250 млн. га., але половина з них засолена і заболочена. У результаті щорічно виводиться з обороту близько 10 млн. га., тоді як приріст цих земель нині не перевищує 1%.

Компенсувати втрати можна за рахунок підвищення продуктивності оброблювальних земель, тобто збільшення збору врожаїв. Спеціалісти вважають, що цього можна досягнути, поєднавши апробовані форми землеробства із сучасними досягненнями біотехнології. Допускається, що таким шляхом можна збільшити врожайність, наприклад, кукурудзи і пшениці у країнах, що розвиваються, у 2-3 рази. Цього було б достатньо для задоволення потреб населення цих країн у зернових культурах.

Відомо, що швидкий ріст населення загострив проблему забезпеченості людства продуктами харчування. Першим, хто звернув на це увагу, був Мальтус. Він висловився про встановлення динамічної рівноваги між збільшенням чисельності населення і виробництвом засобів до існування, тобто продуктів харчування. Ця теза у різні періоди історії мала різне тлумачення.

Після Другої світової війни проблема забезпеченості населення світу продуктами харчування стала особливо гострою. Адже країни, що розвиваються, вступили у стадію демографічного "вибуху", у результаті якого чисельність населення у них подвоїлася всього за тридцять років. Однак темпи зростання чисельності населення і виробництва зерна свідчать, що фактичний приріст зерна є більшим від темпів приросту населення (1950— 2000 рр.).

Згідно з деякими прогнозами до 2030 р. чисельність населення зросте до 8,9 млрд. осіб, тобто збільшиться у порівнянні з 1990 р. майже в 1,7 разу. Якщо за попередні 40 років приріст населення в абсолютних цифрах становив 2,75 млрд., то в наступні 40 років він буде вже на рівні 3,58 млрд. осіб. Це означає, що у перспективі за кожне десятиріччя населення Землі буде щорічно зростати майже на 90 млн. осіб, що еквівалентно кількості жителів Англії, Бельгії, Данії, Швеції і Норвегії разом узятих. Але найбільш тривожним симптомом є те, що за темпами приросту виділятимуться регіони з напруженою продовольчою ситуацією — понад 60% його приросту припаде на Азію і Африку, у тому числі населення Індії зросте на 590 млн. осіб, Китаю — на 490 млн., Пакистану — на 197 млн., Нігерії — на 191 млн., Ірану — на 126 млн., Ефіопії — на 106 млн. осіб.

Досвід останніх десятиріч підтверджує, що ріст чисельності населення є не економічною, а швидше екологічною проблемою. Хоч людство в другій половині XX ст. не вирішило глобальної продовольчої проблеми, але й не дало їй загостритися. До середини 80-х років кількість людей, які недоїдають, знизилася: у Південній і Східній Азії — з 29 до 22%, становлячи 291 млн. осіб, у Латинській Америці — з 18 до 14% (55 млн. осіб), на Близькому Сході — з 22 до 16% (22 млн. осіб). Винятком із цього правила є Африка, де 32% населення (140 млн. осіб) хронічно недоїдає. Чисельність їх за останніх 25 років зросла на 48 млн. осіб.

Зонами критичної продовольчої ситуації у світі є територія у межах Сахелю (Мавританія, Сенегал, Гамбія, Малі, Нігерія, Чад), де слабо розвинена промисловість, і у Північно-Східній та в південній Африці (за винятком ПАР). Найбільш критичне становище склалося у 20 країнах "зони голоду", що розташована в сухих саванах і напівпустелях. Тут темпи приросту населення у два рази перевищують виробництво продовольства. Подібні тенденції спостерігаються і у вологих тропіках. У раціоні африканців переважає низькокалорійна рослинна їжа, з невисоким вмістом білків, жирів і вітамінів. Для низки африканських держав — Ефіопії, Чаду, Центральноафриканської Республіки, Нігерії та ін. — середньодобова забезпеченість їжею оцінюється у 80-85% від рекомендованих ФАО норм, що становить не менше 2400 ккал на добу.

Отже, причиною голоду є не відсутність запасів зерна, а неспроможність країн, що розвиваються, через власні низькі доходи закуповувати на світовому ринку продукти харчування. У структурі сімейного бюджету частка продовольчих затрат у них перевищує 60%, тоді як у Німеччині — 17%, у США — 19%, у країнах Дніпровсько-Чорноморського субрегіону і в Російській Федерації через невисокі доходи населення цей показник наближається до 70%, при цьому обмежується споживанням хліба, круп, картоплі.

Африканські країни змушені звертатися за допомогою до міжнародних доброчинних організацій та до розвинених країн світу, де калорійність споживання перевищує 3500 ккал на день.

Областями хронічного дефіциту продовольства є також центральноамериканський субрегіон — Сальвадор, Гондурас, Гватемала — де середньодобове споживання становить не більше 2000 ккал. Найбільш загострена продовольча проблема на Гаїті (1905 ккал/добу). У південноамериканських країнах найнижчий рівень харчування в Андських країнах — Еквадорі, Перу, Болівії. Так, у Болівії недоїдає 45% населення, а середня тривалість життя становить всього 49 років.

Значно поліпшилося продовольче становище в країнах мусонної Азії, хоча до кінця продовольча проблема тут не вирішена. Найтиповішою формою її прояву в цьому регіоні є неякісне харчування і хронічне недоїдання бідних верств населення. Масовий голод тут виникає тепер рідко, переважно під час неврожайних років, причому лише в окремих країнах — Бутані, Малі, Мальдівській республіці. Складним буває становище в окремих районах густонаселених країн мусонної Азії — в Індії, Пакистані, Бангладеш. Найбільш сприятливою є продовольча ситуація в країнах, де загальний економічний розвиток є вищим (Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея).

На початку 90-х років у країнах, що розвиваються, проживало 4 млрд. осіб. Згідно з оцінками ООН, у найближчій перспективі населення тут зросте майже на 1 млрд., а до 2100 р. стабілізується на рівні 8,8 млрд. осіб, що буде становити 86% усіх жителів планети. Із подальшим зростанням чисельності населення продовольча проблема в цих країнах буде загострюватися, незважаючи на те, що 60% їх економічно активного населення зайнято в аграрному секторі, тоді як у промислово розвинених країнах — лише 8,7%.

Спеціалісти ООН встановили, що екстенсивним шляхом господарювання (при низькому рівні капіталовкладень, без розширення площ під зрошувальні землі) у країнах "третього світу" можна було б додатково забезпечити продуктами харчування до 60 % населення, яке тут проживало на початку 90-х років. Оптимальна чисельність населення світу обґрунтовується у кількості 14 млн. осіб. А для задоволення потреб прогнозованої кількості населення необхідно буде використати всі потенційно придатні для агровиробництва землі, площа яких повинна б зрости: у Південній Америці — у 3,5 разу, в Африці — у 1,6, в Центральній Америці — у 1,4 і у Південній і Південно-Східній Азії — У 1,1 разу.

Зрозуміло, що в таких межах розширити площу сільськогосподарських угідь практично неможливо, так як людству, крім ріллі, потрібні ще ліси ("легені землі") і території, відведені під сільськогосподарські цілі. Тому встановлено, що вирішити продовольчу проблему молоді суверенні держави "третього світу" можуть двома шляхами. По-перше, екстенсивним шляхом, за рахунок освоєння нових земель і, по-друге, інтенсивним, тобто шляхом підвищення продуктивності використовуваних земель, що приведе до збільшення виробництва продовольства з одиниці площі.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20% харчових білків тваринного походження.

Оскільки можливості розширення сільськогосподарського виробництва в більшості країн світу обмежені, а інтенсифікація виробництва продовольства вимагає значних затрат, що викликає ріст цін, то особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Таким чином, продовольча проблема має всі підстави для її вирішення. Ця проблема повинна зводитися не до зменшення кількості населення, а до впровадження економічних реформ, перш за все в країнах, що розвиваються.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua