Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

 

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 9. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

4. Економічні проблеми

До цієї групи проблем відносять переважно енергетичну, сировинну та продовольчу. З одного боку, економічні проблеми стосуються безпосередньо кожного жителя, як споживача продукції. Адже дефіцит сировини, енергії, продуктів харчування призводить до зростання цін на готову продукцію, а отже — до зниження життєвого рівня населення, особливо в найбідніших країнах. З іншого боку, в глобальних масштабах, економічні проблеми втрачають гостроту у зв'язку з тим, що людство почало їх ефективно вирішувати. Зараз, наприклад, вже не стоїть питання про те, чи ресурсний потенціал нашої планети дасть змогу прогодувати шість чи навіть десять млрд. жителів. Тієї сільськогосподарської продукції, яка виробляється в останні роки, цілком достатньо для повноцінного харчування всіх жителів Землі. Проблема полягає в тому, що вона дуже нерівномірно розподіляється між різними регіонами і країнами.

Сировинна та енергетична проблеми мають багато спільного. Викликані вони насамперед недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. У 60-70-ті роки найбільш песимістично настроєні вчені передбачали, що вже до 2000 р. будуть вичерпані родовища срібла, золота та інших кольорових металів, а до 2025 р. — більшість запасів корисних копалин. Активізація пошукових робіт дала змогу наприкінці 80-х-на початку 90-х років досягти позитивного балансу між кількістю новорозвіданих запасів корисних копалин і розмірами їх видобутку. Проте доводиться експлуатувати родовища, які знаходяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призводить до подорожчання сировини і енергії, а значить, і всієї продукції різних галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинної та енергетичної кризи є перехід до матеріале- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і безвідходного виробництва.

Уже в 70-80-х роках матеріаломісткість продукції у найбільш розвинених країнах світу зменшилась на 25-40%, зараз цей процес охопив усю світову економіку. Країни, які мають значно вищі від середньосвітових показники витрат сировини і енергії, не можуть випускати конкурентно-здатної продукції. Це добре видно на прикладі України та інших постсоціалістичних країн, в яких витрати матеріалів і енергії на одиницю готової продукції у 2-3 рази більші, ніж у Японії і країнах Західної Європи.

До зменшення використання сировини повинна привести і заміна багатьох видів існуючих матеріалів на штучні і синтетичні, які можуть створюватися із наперед заданими властивостями. Але більшість цих матеріалів є надзвичайно складними хімічними сполуками, часто вони мають токсичні і канцерогенні властивості. Тому в світі існує тенденція до ширшого використання екологічно безпечних матеріалів на основі відновних біологічних ресурсів (деревина, натуральні волокна, шкіра) та найбільш розповсюджених корисних копалин (будівельне каміння, пісок, глина).

Цьому сприяють і зміни у суспільній свідомості. Зараз більш престижними вважаються меблі, виготовлені із натуральної сировини, а не з деревостружкових плит чи пластмас, одяг з натуральних, а не з штучних чи синтетичних волокон.

Значна економія сировини досягається за рахунок використання вторинних матеріалів — металобрухту, макулатури, пластмас. Запаси їх у багатьох країнах настільки значні, що можуть значною мірою компенсувати дефіцит природних ресурсів. У старопромислових районах Західної і Східної Європи та США обсяги заготівлі вторинних ресурсів навіть перекривають місцеві потреби і частково експортуються в інші країни (так країни колишнього Радянського Союзу в останні роки стали великими експортерами брухту чорних і кольорових металів).

Приклади високоефективного використання вторинної сировини показують "малі" високорозвинені країни Західної Європи. Тут використовується 80-90% щорічного надходження металобрухту, 50-70% макулатури і багатьох видів пластмас, до 75% побутового сміття спалюється з метою виробництва енергії.

Розв'язання енергетичної проблеми, крім повсюдної економії енергії і вдосконалення існуючої теплової енергетики на принципово нових технологічних основах (спалювання вугілля у "киплячому шарі", МГД — генератори), передбачає широке використання альтернативних джерел енергії.

Використання енергії Сонця. Феноменальним явищем природи є те, що на нашу планету постійно виливається нескінченний потік енергії. Ця енергія невичерпна, доступна, екологічна, вона дає життя всьому на Землі. Більше того, вона — дармова. Однак парадокс полягає в тому, що при всій її доступності енергія Сонця є дуже дорогою при використанні.

З одного боку, лише за один цикл обертання навколо Сонця Земля отримує енергії в 22 тис. разів більше, ніж споживає за цей час весь сучасний світ, а з іншого, — роль сонячного випромінювання у паливно-енергетичному балансі усіх країн світу є незначною. Невигідність широкого використання сонячної енергії зумовлена насамперед тим, що промені від нашого світила надходять на Землю дуже розсіяним, нещільним потоком, а їх ущільнення та концентрація при використанні вимагають великих матеріальних затрат.

Згідно з легендою, ще Архімед, використавши енергію Сонця за допомогою запалювальних дзеркал, знищив римський флот під Сіракузами.Подібні дзеркала вироблялися також у VI ст. В середині XVIII ст. французький дослідник Ж. Бюффон проводив досліди з великим увігнутим дзеркалом. Цей апарат, фокусуючи в одну точку відбиті сонячні промені, міг в ясний літній день з відстані 68 м запалити просякнуте смолою дерево. Згодом у Франції було виготовлене увігнуте дзеркало діаметром 1,3 м, у фокусі якого за 16 сек. можна було розплавити чавунний стержень. Першим пристроєм, що перетворював сонячну енергію в механічну, був інсолятор О. Мушо, продемонстрований наприкінці XIX ст. на Всесвітній виставці в Парижі. Згідно з уже відомим принципом дії, велике увігнуте дзеркало фокусувало сонячні промені на паровому котлі, який приводив у дію друкарську машину, що робила до 500 відбитків газети за годину.

З цього часу в цілому ряді країн світу почали з'являтися експериментальні рефлектори — нагрівачі, можливості яких були дуже значними. В Самарканді (Узбекистан) ще в 30-ті роки XX ст. працювали парники, в яких підтримувалась температура 8-25 °С тепла, хоча надворі в цей час був мороз до -15 °С. Пристрої, що використовували сонячну енергію, діяли у Росії. Вони нагрівали воду в лазнях та пральнях, подавали повітря в сільськогосподарські сушарки. За таким же принципом у 1938 р. в Туркменістані збудували промисловий холодильник.

В Японії сьогодні працюють мільйони пристроїв, які використовують енергію Сонця, в Австралії — десятки тисяч. їх серійно виробляють у США, Великобританії, Франції, Німеччині, Нігерії, Малі, Сенегалі. Американці та австралійці нагрівають ними воду для побутових потреб та плавальних басейнів. В Індії та на острові Тринідад їх використовують для сушіння фруктів, овочів, кормів.

Нескладні сонячні пристрої опріснюють солону морську воду. Так, подібний пристрій біля м. Бхавнагар (Індія) дає щодня 5 тис. літрів надзвичайно чистої питної води.

Дуже поширеним є використання сонячної енергії в Румунії. Вже близько 20 років працюють геліопристрої на Бухарестському заводі важкого машинобудування, на хлібозаводі в м. Аджуд, в готелях чорноморського курорту Мангалія та столичних кафе. В Констанці є житловий масив, обладнаний сонячним агрегатом. Ці пристрої використовуються також для сушіння деревини та виробництва асфальту.

Зрозуміло, що перевести всю енергетику світу на геліотехніку нереально. Але слід пам'ятати, що з точки зору екології сонячна енергія є дійсно ідеальною, так як не порушує рівноваги в природі.

Використання енергії вітру. Невід'ємною частиною нідерландського пейзажу поряд з каналами, дамбами і протоками тривалий час були вітряні млини. Наприкінці XIX ст. понад 30 тис. вітряків діяли в маленькій Данії, близько 250 тис. їх було в царській Росії, вітряками славилась Україна, не були вони рідкістю в Іспанії, якщо саме з ними воював Дон Кіхот Сервантеса.

Можливості вітру в масштабі планети дуже великі. Вітер постійно намагається зрівноважити атмосферний тиск між окремими районами земної кулі, а переміщування повітряних мас — це повноцінна механічна енергія, здатна виконувати корисну роботу. Загальний вітроенергетичний потенціал Землі майже в 30 разів перевищує річне споживання електрики в усьому світі.

Для нормальної роботи вітрових пристроїв швидкість вітру в середньому за рік не повинна перевищувати 4-5 м/с. Найбільш постійні вітри дмуть на узбережжях морів та океанів, на степових просторах, в тундрі та в горах. Саме ці місця найбільш сприятливі для використання енергії вітру.

Про великі можливості вітрової енергії свідчать наступні розрахунки. Західна Європа, берегова лінія котрої перевищує 20 тис. км., може отримувати за допомогою енергії вітру більше 1 трлн кВт • год електроенергії щорічно.

Перша у світі вітрова електростанція потужністю 100 кВт була спроектована та збудована в Криму в 1931 р. Струм надходив в електромережу Севастополя.

На початку 80-х років на узбережжі Північного моря спорудили "Гровіан-1" — першу вітрову електростанцію ФРН. Потужність її — 3 тис. кВт. Вона може забезпечити енергією 250 односімейних будинків, або заощадити за рік 3,5 тис. т рідкого палива.

У США, з їх великою територією, значною береговою лінією та обширними гірськими областями всіляко заохочується будівництво малих вітропристроїв в 1,5 кВт. їх купують фермери та власники невеличких будиночків на окраїнах міст. Вітродвигуни малої потужності досить широко використовуються при механізації підйому води в відгінному тваринництві ряду господарств Росії, Казахстану, Туркменістану. З кожним роком все більше вітряків використовують на Кубі.

Густа мережа вітроелектростанцій існує в Швеції. Близько 1,5 тисячі їх налічується в Данії, де щороку вводиться в дію приблизно 200 нових вітряків потужністю до 100 кВт.

Досвід та розрахунки показують, що при певних умовах вартість енергії, що виробляється вітровими електростанціями, дешевша, ніж на теплових станціях такої ж потужності. Вдосконалення конструкцій вітроагрегатів, застосування нових акумулюючих пристроїв, паралельна робота з електростанціями інших типів значно розширить можливості вітроенергетики.

Енергія океану. Румунські вчені провели в Чорному морі досліди з пристроями для перетворення енергії морських хвиль в електричну енергію. Один тип пристрою — це порожній всередині плавучий буй з відкритою нижньою частиною, закріплений до дна на порівняно невеликій відстані від берега. Коли буй хитається на хвилях, рівень води в ньому змінюється. Від цього й повітря то входить в нього, то виходить. Але внаслідок особливостей конструкції повітря може виходити тільки через верхній отвір, у якому встановлена турбіна. І навіть невеликі хвилі висотою 35 см. обертають турбіну більше 2000 разів у хвилину.

Другий тип пристрою — стаціонарна мікроелектростанція, яка подібна на ящик, встановлений на опорах на незначній глибині. Хвилі проникають в ящик і приводять в дію турбіну. Такі припливні електростанції можуть забезпечувати енергією морські бакени, освітлювачі на пристанях, хвилерізи.

У багатьох країнах світу вивчаються можливості створення крупних хвильових пристроїв. Уже діє ПЕС в гирлі ріки Ране на узбережжі Ла-Маншу біля м. Сен-Мало у Франції. Потужність її 240 МВт.

Успішно діє в Росії Кислогубська ПЕС біля Мурманська. Планується будівництво ПЕС на Далекому Сході — в Чижигінській та Пенжинській губах Охотського моря. Там потенційні ресурси припливної енергії оцінюють в 170 млрд. кВт • год. в рік.

Проекти будівництва крупних ПЕС існують і в інших країнах. Наприклад, у Великобританії — це район гирла річки Северн біля Брістольської затоки. Аргентинці надіються в майбутньому одержувати таким чином по 10 млрд. кВт • год. в рік з затоки Сан-Хосе.

Слід сказати, що на Землі є не так багато місць, де з найбільшою ефективністю можна було б розмістити припливні електростанції. Насамперед повинна бути висока припливна хвиля. В цьому відношенні найсприятливіші характеристики мають канадська затока Фанді (17 м.), протока Ла-Манш (до 15 м.), Бенжинська Губа на Камчатці (до 13 м.), Біле море (10 м.) та деякі інші райони.

До нетрадиційних джерел належать також синтетичне рідке і газоподібне паливо, гідротермальні електростанції, енергія водню.

Але розрахунки показують, що й зараз, наприкінці XX ст., на всі ці нетрадиційні джерела енергії у світовому паливно-енергетичному балансі припадає менше 2%.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua