Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

 

Розділ перший

ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ГЕОГРАФІЇ

Тема 6. ГЕОГРАФІЯ НАСЕЛЕННЯ СВІТУ

2. Відтворення населення

Ріст чисельності населення залежить від характеру його відтворення. Під відтворенням (природним рухом) населення розуміють сукупність процесів народжуваності, смертності і природного приросту, що забезпечують безперервне відновлення і зміну людських поколінь. Компоненти відтворення населення мають не лише біологічний, але в більшій мірі соціально-економічний характер. Рівень народжуваності залежить від умов життя людей, розвитку культури, добробуту, залучення жінок до участі в економічній сфері, релігійних поглядів тощо. Рівень смертності тісно пов'язаний з матеріальним становищем людей, розвитком охорони здоров'я, харчуванням, способом життя, політичних ситуацій (військових конфліктів тощо).

Демографи виділяють три історичні типи відтворення населення: архетип, традиційний, сучасний. Перехід від одного типу до іншого має назву "демографічна революція", або "демографічний перехід".

Процес демографічного переходу включає чотири послідовні фази. Для першої фази характерне збереження високої народжуваності при різкому скороченні смертності і досягненні високого природного приросту. Дуже часто цю фазу називають демографічною революцією. Друга фаза характеризується переходом від багатодітної сім'ї до малодітної, зниженням показників народжуваності і смертності. Характерними рисами третьої фази є підвищення показників смертності, головним чином, за рахунок "старіння" населення, при повільному зниженні народжуваності, що призводить до слаборозширеного відтворення населення і навіть до його зменшення (депопуляції). Четверта фаза демографічного переходу настає тоді, коли показники народжуваності і смертності зрівнюються, а ріст кількості населення припиняється. Це загальна схема, але в окремих регіонах Землі фази демографічного переходу відбуваються по-різному.

Архетип відтворення населення був характерним для первісного суспільства, яке існувало за умов привласнювальної економіки. Людина при цьому лише використовувала продовольчі ресурси природного ландшафту, тому чисельність населення на певній території була обмежена цими ресурсами і могла зростати лише за рахунок освоєння нових територій (показники народжуваності майже дорівнювали показникам смертності).

Перша демографічна революція відбулася при переході від привласнювального господарства до виробляючого (землеробство, скотарство). Починався перехід до осілості, утворювалися постійні поселення, поліпшувалися умови життя, стабільнішим ставало харчування людей, знижувалися показники смертності, забезпечувався повільний приріст населення.

На зміну архетипу прийшов другий історичний тип відтворення населення — традиційний (іноді його називають примітивним або доіндустріальним. Він панував у доіндустріальних суспільствах з пануючою аграрною економікою і відповідними суспільними відносинами. Для цього типу характерними були висока народжуваність і смертність — 200-300 дітей на

тисячу народжених, невеликий природний приріст і мала тривалість життя (25-35 років).

Друга демографічна революція розпочалася у XVIII ст. в країнах Західної Європи і поступово поширилася на весь світ. Вона забезпечила перехід до сучасного типу відтворення населення. В більшості країн цей перехід ще не завершився. Причинами цієї революції були зміни у характері суспільства, що стали наслідком процесів урбанізації, індустріалізації країн, демографічної поведінки населення (регулювання кількості дітей в сім'ї), радикальних змін в структурі причин смертності (почала стрімко спадати неконтрольована екзогенна смертність). Вона тривала приблизно 100-150 років. Потім країни Європи вступили у другу фазу демографічного переходу, яка призвела до вповільнення темпів приросту населення.

Несинхронність розвитку першої та другої фаз демографічної революції викликає нечувано швидкий ріст чисельності населення упродовж відносно короткого часу, тобто демографічний вибух. За XIX ст. населення Західної, Північної і Південної Європи зросло на 135 млн. осіб, Швеції — у 3,7 разу (за 150 p.). Сучасний світовий демографічний вибух, пов'язаний із демографічною революцією у країнах "третього світу", де проживає 70 % населення планети, перетворився на проблему глобального значення.

Країни, котрі майже завершили демографічний перехід (Північна і Західна Європа), уже наблизилися до стану "стаціонарного" населення, країни Південної Азії та Африки проходять "пік" демографічного вибуху, інші країни знаходяться між цими полюсами, поступово наближаючись до "європейського" типу.

Відтворення населення світу (згідно з даними ООН, 2001)

Загальний коефіцієнт %

народжуваність

смертності

природ. приросту

Африка

38

14

24

Латинська Америка

24

7

17

Північна Америка

14

9

5

Азія

22

8

14

Європа

10

11

-1

Океанія

18

7

11

Увесь світ

22

9

13

У країнах Східної і Центрально-Східної Європи демографічний перехід відбувається по-різному. Росія, Україна, Білорусь до недавнього часу забезпечували слаборозширене відтворення населення. Події останніх років (економічна криза, загострення міжнаціональних відносин) ускладнили демографічну ситуацію: показник природного приросту становить тут відповідно -6,0; -7,0; -5,0% (2001 р.). Країни Центральноазіатського регіону, як і раніше, перебувають в "епіцентрі" демографічного вибуху і чисельність їх населення швидко зростає: показник природного приросту становить у Таджикистані, Туркменії +19%с, Узбекистані +22%, Киргизії +20% (2001 р.).

Народжуваність, смертність і тривалість життя. Зміна чисельності населення у часі відбувається в процесі безперервної зміни поколінь.Режим якої визначається насамперед співвідношенням народжуваності і смертності людей. Для характеристики інтенсивності народжуваності, смертності і природного приросту населення найчастіше використовують коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту — відношення кількості народжених або померлих за рік на 1 тис. жителів до середньої чисельності всього населення; вони вимірюються в промілях (‰) і зручні для порівняння рівнів демографічного розвитку на різних територіях.

Для оцінки рівня народжуваності (високий — низький) користуються різними шкалами загальних коефіцієнтів.

Оцінка рівнів народжуваності

К-сть народжених на 1000 осіб

Оцінка даного рівня народжуваності

до 16,0

Низький, забезпечує просте відтворення населення

16,0-24,9

Середній

25,0-29,9

Вище середнього

30,0-39,0

Високий

40,0 і вище

Дуже високий

У стародавні часи народжуваність майже всюди була високою, близькою до фізіологічного максимуму (50-60%). Вона стала помітно знижуватися з кінця XVIII ст., і на початку XX ст. середня народжуваність у світі становила 40-45‰, у 50-х роках — 37,3%0, а в 1997 — 24%0. У другій половині XX ст. в світі щорічно народжувалося в середньому 131,2 млн. осіб, причому найбільше у країнах, що розвиваються (113,2 млн. осіб), тоді як у розвинених країнах населення зростало повільно (18,0 млн. осіб). Найбільші показники народжуваності зберігаються у країнах Африки та Азії: Нігер — 54%, Малаві, Ангола — 48%, Сомалі, Малі, Афганістан — 43%; серед країн Європи — у Албанії — 17%, Ісландії та Македонії — 15%; на американському континенті — у Гватемалі, Нікарагуа — 36—35%.

Порівняно 1995 р. число дітей на одну жінку в світі, в середньому, зменшилося з 3,1 до 3,0; в країнах, що розвиваються, з 3,5 до 3,4 (а без Китаю — до 4,0), у економічно розвинених країнах цей показник становіть 1,6. Найбільше значення його мають 15 країн, в тому числі, Гана, Ємен, Сомалі (7,4; 7,2; 7), Ефіопія, Танзанія, Лаос (6,6; 6,3; 6,1), Ірак, Пакистан, Гватемала (5,7; 5,5; 5,1).

Згідно з прогнозами ООН, до 2010-2014 рр. кількість народжених буде зростати (143,5 млн. осіб в середньому на рік), після чого почнеться спад.

Традиційними причинами смертності, що панували (до середини XVIII ?.), були голод у неврожайні роки, пошесті та війни. У Західній Європі у 1000-1855 рр. зареєстровано до 450 спалахів голоду. Другою причиною підвищення показників смертності були пошесті: чума, віспа, холера, висипай тиф та інші хвороби, що забирали мільйони життів. Третя причина — кровопролитні війни, особливо починаючи з XVIII ст.

Змінилася структура смертності. Перше місце тепер займає смертність від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, а також нещасних випадків, отруєнь і травм, забруднення навколишнього середовища, професій підвищеного ризику, високих нервових перевантажень, хвороби — СНІДу. Частка ВІЛ-інфікованих осіб серед населення світу у віці 15-49 рр. становить 1,2% (41 млн. осіб), в т. ч. у Африці — 6,7; Америці — 0,6; Азії, Європі — 0,3; Океанії — 0,1% (за даними ООН. СНІД).

Структура причин смерті в деяких країнах світу, % (за даними ВОЗ, 80-ті роки).

Причини смерті

Швеція

Португалія

США

Мексика

Філіппіни

Інфекційні і паразитарні

0,8

2,6

0,8

18,8

22,6

захворювання

Злоякісні новоутворення

22,5

12,3

19,5

5,0

4,6

Хвороби серцево-судинної

40,2

37,8

47,7

13,0

13,4

системи

Нещасні випадки

4,4

5,0

5,4

6,6

5,5

Інші причини

23,1

42,3

26,6

56,6

53,9

В Україні з розрахунку на 100 000 осіб в 1995 р. померло 1538 осіб, з них 874 — від хвороб системи кровообігу, 199 — від злоякісних новоутворень, 160 — від нещасних випадків, отруєнь і травм, 90 — від захворювання органів дихання.

Розвиток цивілізації сприяв розвиткові охорони здоров'я, поліпшенню побутових умов у розвинених країнах, що вплинуло на середню тривалість життя*. У Стародавньому Римі та Стародавній Греції вона не перевищувала 25 р., у середньовіччі — 32. Звичайно, це середні дані, бо грецький філософ Платон помер у віці 81 р., Мікеланджело — 89, Тиціан — 99, Гете — 83, Ньютон — 84 р.

На початку 50-х років XX ст. у розвинених країнах середня тривалість життя становила 71,4 р., у країнах, що розвиваються, — 52,7; у 1970-х роках — відповідно 73 та 56,6 р. Наприкінці XX ст. різниця у тривалості життя між різними типами країн і в різних регіонах поступово зменшується.

 

 

 

 

 

 

 

Очікувана тривалість життя чоловіків та жінок, роки (за даними ООН, 2001 р.)

Регіони

Африка

Америка

Азія (без Росії)

Європа

(без Росі!)

Океанія

Світ

у цілому

Чоловіки

52

70

65

70

72

65

Жінки

55

76

68

78

76

69

 

Середня тривалість життя при народженні становила в Україні у 1993- 1994 роках для чоловіків 63 р. у місті та 62 р. на селі, а для жінок 73 р. і 72,8 р. (відповідно).

Найвищий показник середньої тривалості життя — чоловіків і жінок Японії (77 і 83 рр.); Ісландії (77 і 81 рр.), Швеції (76 і 81 рр.), Швейцарії (75 і 82 рр.), Італії, Норвегії, Канади, Австралії (75 і 81 рр.), Кіпру, Ізраїлю (75 і 80 рр.), Франції (74 і 82 рр.); найнижчий — Замбії (37 р.).

Лише в Індії, Пакистані, Бангладеш, Іраку, Непалі, Бутані, Буркі-на-Фасо, Папуа-Новій Гвінеї тривалість життя жінок значно менша.

У світі в цілому кількість чоловіків на 30-35 млн. перевищує кількість жінок. Найбільше чоловіків у країнах Південної Азії і Китаї, де їх приблизно на 70 млн. більше. В економічно розвинених країнах жінок значно більше, ніж чоловіків (Європа, СІНА, Канада, Японія).

Структура населення регіонів світу за статтю, 1995 р.

Регіони

Чоловіки, млн. осіб

Жінки, млн. осіб

Частка

жінок, %

На скільки мільйонів чоловіків більше (+) «бо менше (-), ніж жінок

 

Африка

363

365

50,1

-2

 

Лат. Америка

240

241

50,1

-1

 

 

Півн. Америка

143

149

50,0

-6

Азія

1767

1690

48,9

+77

 

Європа

351

375

51,6

-24

 

Океанія

14,3

14,2

49,8

+0,1

 

Увесь світ

2879

2836

49,6

+43

 

 


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua