Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 15. ОКЕАНІЯ

Площа — 806,454 тис. км2.

Населення — 6736,5 тис. осіб (без Нової Зеландії).

Океанія — це макрорегіон, який формують острови південно-західної і центральної частини Тихого океану. Більшість островів згруповані в архіпелаги. Вони тягнуться вздовж берегів Азії та Австралії між 28° півн. ш і 52° півд. ш. і 130° сх. д. і 109° зах. д., простягаючись з півночі на південь на 10 500 км, а зі сходу на захід — 14 000 км. Вся Океанія нараховує понад 1( тис. розсіяних островів. Проживає тут близько 7 млн. осіб, щільність населення невисока — дещо перевищує 8 осіб/км2. Кількість незалежних держав — 12 (без Нової Зеландії).

Загальна характеристика. Океанію традиційно ділять на три історико-етнографічні частини: Меланезію, Мікронезію і Полінезію (рис. 40). Вперше такий поділ здійснив французький мореплавець Юлій-Себастьян-Цезар Думон д'Урвілл ще на початку XIX ст.

Назва Меланезія (від грецького слова "melas", що означає "чорний" та "nesos" — "острів") пов'язана з переважанням чорношкірих мешканців. До її складу входять Нова Гвінея, архіпелаг Бісмарка, острови Д'Антракасто архіпелаг Луїзіада, Соломонові Острови, острови Санта-Крус, Нові Гебріди (держава Вануату), острови Нової Каледонії та ін. Найбільшу територію займає Нова Гвінея, яку деякі автори відносять до Океанії.

Мікронезія названа так через малі розміри островів переважно коралового, а також вулканічного походження. Вона займає північно-західну частину Океанії, до якої входять Маріанські і Маршаллові острови, а також острови Кірібаті і Каролінські острови. Острови Мікронезії розсипані по величезній акваторії Тихого океану площею 14 млн. км2.

У східній частині Тихого океану, в межах умовного трикутника, розташовані багаточисельні острови Полінезії (з давньогрецької означає "багато островів"). До її складу входять Гавайські острови, острови Самоа, Тонга, острови французької Полінезії, острови Кука, острів Пасхи та ін. Останніми роками чимало краєзнавців Нову Зеландію не відносять до групи країн Океанії. Можливо, це пов'язують з її віддаленим розташуванням відносно основної групи тихоокеанських островів, а можливо — із рівнем розвитку, який є значно вищим, ніж у будь-якій іншій країні Океанії. Островитяни Полінезії мають багато спільного з культурою острова Фіджі, тому цей острів слід вважати перехідним від Полінезії до Меланезії.

Океанія здавна цікавила представників західної цивілізації. Різноманітність тихоокеанського середовища, зумовленого замкнутим острівним розташуванням, зі своєрідними материково-океанічними і океанічними фізико-географічними комплексами, етногеографічними особливостями, є справжньою лабораторією для соціокультурних досліджень.

Одним із відомих дослідників Океанії був українець за походженням Микола Миклуха-Маклай, який у 1879 р. побував на островах Нової Каледонії, Нових Гебрідів, Банксової Групи, Санта-Круз, Адміральських, Тробріандських, Соломонових, Люізайдських та вздовж південно-східного узбережжя Нової Гвінеї, а в 1880 р. відвідав деякі острови Торрезової протоки і східне узбережжя Австралії.

Політична карта Океанії до середини XX ст. визначалося особливими інтересами п'яти найбільших метрополій: Австралії, Франції, Великобританії, Нової Зеландії і США. У 1960-х роках розпочинається нова епоха для Океанії — розпад колоніальної системи. Дві найбільші території, що перебували під протекторатом ООН — Західне Самоа і Науру — стали першими країнами, які отримали незалежність відповідно у 1962 і 1968 рр. Залежні в минулому острови Кука в 1965 р. та Ніусанс у 1974 р. стали самоврядними у добровільному союзі з колишньою метрополією — Новою Зеландією. В 1975 р. Австралія, як країна у складі співдружності, з територіальними інтересами в Меланезії, відмовилась від своїх прав над Папуа, котрі вони отримали від Великобританії ще на початку XX ст., володіючи північно-східною частиною Нової Гвінеї. Невдовзі тут утворилася незалежна держава Папуа — Нова Гвінея.

Британські Фіджі та Тонга отримали незалежність від Сполученого Королівства у 1970 р. Інші колонії Великобританії стали вільними у наступні роки: Соломонові Острови і Тувалу — в 1978 р.; острови Кірибаті — у 1979 р., а Нові Гібридські острови, якими британці управляли спільно з французами, — у 1980 р., останні скоро стали незалежною державою — Республікою Вануату.

Франції досі належать такі території, як Французька Полінезія, Нова Каледонія, Валліс і Футуна. Кожна з вказаних територій має місцеву автономію і представляється у французькому парламенті виборними делегатами. Правда, у Французькій Полінезії і Новій Каледонії відбуваються рухи за повнішу автономію.

США домінують у північній частині Тихого океану. Гавайські острови в 1959 р. стали п'ятдесятим штатом США. Іншими американськими територіями є Гуам і (Східне) Самоа. Більшість островів Мікронезії згідно з рішенням ООН у 1947 р, були віддані під опіку СІНА. Північні Маріанські острови прийняли статус території співдружності зі США, Такі політичні одиниці, як Республіка Бісау (Белау), Федеративні Штати Мікронезії (Косрае, Понпей, Трук, Яп) і Республіка Маршаллові Острови, були прийняті в 1981 р. у Федеративні Штати Мікронезії та Маршаллових Островів. Кожна з цих країн стала частиною вільної асоціації зі США. Останньою у 1994 р. отримала незалежність країна Палау.

Дві периферійні території, зокрема Західна Нова Гвінея, що була колонією Нідерландів, з 1963 р. відійшли до Індонезії і стали її провінцією, отримавши назву Іріан-Джая, а острів Пасхи зорієнтований на чилійські інтереси.

Отже, основні зміни політичної карти Океанії відбулися в XX ст. Водночас ця територія залишається важливим стратегічним макрорегіоном світу і в XXI ст., бо тут перетинаються політико — економічні інтереси багатьох держав Європи, Азії, Америки.

Фізико-географічні особливості Океанії. Острови Океанії класифікуються за походженням на континентальні і океанічні. Перші асоціюються з древньою континентальною платформою Азії і Австралії. Так, Торресова протока, що розділяє південну частину Нової Гвінеї і північні береги Австралії, утворилася не раніше як 5-11 тис. років тому, будучи в тектонічному відношені єдиною древньою Австралійською платформою. Рельєф великих континентальних островів, що розташовані ближче до Австралії (Меланезія), переважно гористий і сильно розчленований. У Новій Гвінеї знаходиться найвища гора у всій Океанії — Джая (5029 м.).

Океанічні острови, що знаходяться в центральній та східній частинах Тихого океану, вирізняються вулканічним походженням, будучи вкритими магматичними лавами та іншими продуктами виверження, вік яких сягає сотень тисяч і мільйонів років. Чимало островів є діючими вулканами. До вулканічних островів відносяться: південно-східна частина Гавайських островів, Маркізькі, Самоа, низка островів із групи Каролінських, Маріанських, острів Пасхи та ін. Вулканічні острови переважно гористі із обривистим узбережжям. У тропічних і екваторіальних водах Океанії багато островів, що мають біогенне походження — це коралові острови. їх виникнення пов'язане із життєдіяльністю вапнякових водоростей і коралових поліпів (Тувалу, Гілберта, Маршаллові). Переважають корали на островах Кароліни, Кука, Туамоту, Лайн, Фенікс.

Корисні копалини островів Океанії пов'язані з особливостями геологічної будови. Острови континентального походження (Нова Гвінея, Нова Каледонія) багаті на залізо, мідь, золото, свинець, цинк, срібло, платину. В осадових породах цих островів зустрічаються кам'яне вугілля, нафта, природний газ. Найбагатшою на мінеральні ресурси є Нова Каледонія. Тут знаходиться одне із найбільших родовищ нікелю у світі. На острові Буґенвіль містяться значні поклади мідних руд.

Ґрунти островів Океанії дуже різноманітні. Вони залежать від складу порід, впливу температури, опадів та органічних впливів на поверхню. Ґрунти островів коралового походження є найменш сформованими, тобто молодими. Вони малопотужні, часто щебенисті або супіщані. Такі ґрунти не відзначаються особливою родючістю, вони найчастіше використовуються для вирощування кокосових пальм.

На островах вулканічного походження формуються ґрунти суглинкового складу яскраво-червоного або червонувато-бурого відтінків. Ці ґрунти вважаються родючими.

Ґрунти островів континентального походження за мінеральним складом і вмістом гумусу є найродючішими в Океанії. У Новій Гвінеї їх використовують для закладання плантацій кави, какао і деяких інших тропічних культур.

Рослинний світ Океанії багатий і різноманітний. На островах Нова Гвінея, Бісмарка, Луїзіада, Нова Каледонія, Фіджі, Тонга, Самоа, Малайський Архіпелаг переважають панданусові, пальмові, фікусові, лаврові, бобові, дзбаноподібні тропічні сімейства. Острови, що знаходяться на південний схід від Австралії, включаючи Нову Зеландію, вкриті вічнозеленими породами дерев, деревоподібними папоротями, а також хвойними деревами південних порід.

Гавайські острови дуже багаті на різні види папоротників. Вони першими заселяють вулканічні породи. Зростають тут також пальми, орхідеї.

Тваринний світ дуже збіднений і одночасно — ендемічний. Майже повністю відсутні ссавці. Зате багато птахів: смітникові кури, казуари (страусоподібні), райські птахи, папуги, летучі миші — крилани та ін.

Клімат вказаної території — океанічний, піддається впливу низьких широт і, звичайно, моря. Води Тихого океану протягом року мають плюсові температури — від 28°С на екваторі до 20~25°С у тридцятих широтах. Лише на відстані 50° півд. ш. температура знижується до +6 +9°С в серпні і близько +12°С у лютому. Річні амплітуди океанічних вод незначні. Регіональна відмінність у кліматі найперше пов'язана з опадами. У цьому випадку фактор висоти над рівнем моря, географічної довготи і широти відіграють дуже важливу роль, оскільки ці території можуть відноситися до різних систем повітряної циркуляції, що домінують в Тихому океані. Тайфуни найчастіше трапляються у Західній Мікронезії з липня до листопада, а на південь від екватора вони формуються на 4-6 місяців пізніше. Ці вітрогони поєднуються з великими опадами і високими океанічними хвилями, завдаючи шкоди посівам, будівлям переважно островів коралового походження.

Населення. Вважається, що люди вперше проникли на територію Океанії понад 30 тис. років тому. Вони поселилися на Новій Гвінеї і, напевне, були вихідцями з Південно-Східної Азії.

Друга хвиля мігрантів, які з'явились на острові значно пізніше, за расовим складом і способом життя майже не відрізнялась від палеопапуасів. Названі поселенці на Новій Гвінеї і деяких інших островах в основному займалися збиральництвом та полюванням.

Приблизно 10 тис. років тому на Нову Гвінею з Малих Зондських Островів проникли нові переселенці. За свідченням спеціалістів, усі ці народи, яких називають неопапуасами, вже мали досконаліші знаряддя праці, зокрема сокиру та інші пристосування, що використовувались для вирубування лісу і примітивного землеробства. Папуаси проникли, крім Нової Гвінеї, на Архіпелаг Бісмарка, Соломонові Острови, Острови Санта-Крус та ін.

Помітну міграційну хвилю (5-6 тис. років тому) сформувала нова група людей, які належали до австранезійської сім'ї і антропологічно, найвірогідніше, відносились до південних монголоїдів. Вони розселились на Новій Гвінеї, на Архіпелазі Бісмарка, північно-західних Соломонових Островах, Нових Гібридах, Новій Каледонії, островах Луайоте. Австранезійці відрізнялися від папуасів більш високим рівнем господарського розвитку. Надавали перевагу землеробству. Вирощували картоплю і займалися свинарством.

Деякі зміни в етнічну мозаїку Океанії внесли вихідці з Європи, а з кінця XVIII ст. і американці. На деяких островах утворилися прошарки метисів.

Територія Океанії досить різна за расовими і мовними особливостями. Так, полінезійці є найбільш однорідними у мові, звичаях та зовнішньому вигляді. Вони найбільше займаються рибальством і збиральництвом. Це вплинуло і на специфіку їхнього духовного життя. Мікронезія, в свою чергу, сформована з 8-10 культурно-мовних ареалів, що спричинило значно більшу їх різноманітність, ніж в Полінезії. Меланезія вважається регіоном великих контрастів. Наприклад, жителі островів, які проживають на узбережжі, можуть різко відрізнятися традиціями, культурою від тих, які проживають у центральній його частині. Це пояснюється більшою активністю у сфері торгівлі, культурних обмінах з іншими народами сусідніх територій. Меланезійці є землеробами, займаються також свинарством.

Господарство. За рівнем економічного розвитку Океанію відносять до найбільш відсталої території світу. Більшість островитян займаються натуральним і напівнатуральним господарством, де зайнято до половини працездатного населення.

Народи Океанії споживають, переважно, традиційні для них види продовольства, а саме: таро, ямс (одна з перших окультурених рослин), саго, батат (солодку картоплю), банани і т. п.

Основою економіки залишається сільське господарство, забезпечуючи надходження в казну держави, і виробництво харчових продуктів на експорт, найголовнішою серед них вважається копра (продукт кокосової пальми). Експортують островитяни також ананаси, банани, цитрусові. Частина сільськогосподарської продукції переробляється на місці. Так, на Гавайських островах і Фіджі виготовляють цукор з цукрової тростини. На деяких островах вирощують на експорт каву, какао — боби (південно-західні райони Океанії), спеції (Тонга) та іншу прибуткову сільськогосподарську продукцію.

Дещо пом'якшує монокультурну спеціалізацію країн Океанії переробка тропічної деревини (Соломонові Острови, Папуа — Нова Гвінея) і виготовлення з неї напівфабрикатів. Важливим резервом підвищення ефективності економіки країн Океанії слід вважати рибне господарство. Найбільші перспективи має глибоководне рибальство. Вилов тихоокеанської риби здійснюють корейські, японські та американські кораблі. З 1987 р. існує об'єднання у складі понад півтора десятка країн Океанії, так званий "Форум", яке уклало багатосторонню угоду зі США, згідно з якою останні зобов'язуються сплачувати 60 млн. доларів за ліцензію на виловлювання риби у водах, контрольованих країнами Океанії.

Серед галузей обробної промисловості найкраще розвивається харчова промисловість. На невеликих підприємствах сушать м'якоть кокосових горіхів (копри), обробляють чайний лист, тютюн, виготовляють пальмову олію. Дещо пожвавлюється виробництво мінеральних добрив, фосфатів, упаковок, ювелірних виробів. В деяких країнах розвивається видобувна промисловість.

Імпортують країни Океанії переважно паливо і споживчі товари.

Транспорт відіграє дуже важливу роль у країнах Океанії. Так, завдяки повітряному транспорту в останні десятиріччя налагоджені внутрішні і міжнародні сполучення.

Важливе значення має також судноплавство, особливо у встановленні торговельних зв'язків та інших контактів між острівними державами. Більшість островитян за допомогою невеликого човна можуть протягом тижня — двох доїхати до Сіднея, Сан-Франциско, Ванкувера, Токіо, Сянгана.

Важливою проблемою для острівних держав залишаються внутрішні транспортні сполучення, що вимагають значних капіталовкладень для будівництва автомобільних доріг від узбереж до центральної частини островів.

Найбільшими транспортними вузлами Океанії є міста — Порт-Морсбі, Гоніара, Сува, Паго-Паго, Гонолулу.

Розвиток транспорту, особливо повітряного і морського, посприяли ширшим контактам із зовнішнім світом. Це також відбилось на розвитку міжнародного туризму, який є провідною галуззю сфери послуг. Найкраще туризм розвинений на Гавайських островах. Починаючи з 1980-х років, туризм інтенсивно розвивається на Гуамі, Маріанських Островах, Фіджі, Французькій Полінезії і Новій Каледонії, тобто на островах, що запозичили досвід Гаваїв, які значно раніше вийшли у лідери розвитку туризму, приваблюючи туристів екзотичними екскурсіями, унікальними кліматичними ресурсами, демонстрацією оригінального побуту островитян Океанії.

Міжнародні зв'язки. Країни Океанії, будучи виробниками сільськогосподарської та морської продукції, стикаються з проблемами недостачі ринків збуту, кваліфікованої робочої сили, управлінських кадрів і транспортних засобів. Крім того, високі ціни на імпортне паливо, велика залежність від іноземної допомоги відвертають іноземних інвесторів і роблять економіку острівних країн надзвичайно вразливою.

Продукція, що йде на експорт, спрямовується переважно у США, Австралію, Нову Зеландію, Францію, Японію, Сінгапур. Майже всі острівні групи Океанії імпортують значно більше, ніж вони експортують. Зовнішня фінансова допомога островитянам надається з Австралії, Нової Зеландії, США, Франції. Допомогу надають також Азіатський Фонд Розвитку, Програми ООН, Європейський Союз.

Серед країн Океанії найбільш активними у зовнішніх зв'язках виступають Нова Зеландія, Папуа — Нова Гвінея, Республіка Фіджі, Французька Полінезія.

У цілому економіка країн Океанії залишається відсталою. Для її подальшого розвитку потрібні значні капіталовкладення. Одним із джерел їх отримання слід вважати розвиток туристської індустрії, яка має необмежені можливості для збільшення міжнародних туристичних потоків.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua