Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 13. АМЕРИКА

2. ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА

БРАЗИЛІЯ

Територія — 8,5 млн. км2.

Населення — 171,3 млн. осіб (2001).

Столиця — м. Бразиліа (1,8 млн. осіб, 1996).

Загальні відомості. Бразилія належить до десяти найбільших країн світу, як за площею, так і за чисельністю населення. Територія країни займає 6,3% заселеної суші, на якій проживає 2,8% населення світу. За розмірами території вона поступається тільки Росії, Китаю, США і Канаді.

Бразилія займає східну і центральну частини Південної Америки. Територія країни дуже компактна. Протяжність її з півночі на південь і з заходу на схід майже однакова. Сухопутні кордони Бразилія має майже з усіма країнами материка, крім Чилі і Еквадору, протяжність яких — 16 тис. км. На півночі межує з Венесуелою, Гаяною, Суринамом і французькою Гвіаною, на заході — з Колумбією, Перу і Болівією, а на південному заході — з Парагваєм, Аргентиною і Уругваєм. На сході її омивають води Атлантичного океану. Довжина морських кордонів — 7367 км. Берегова лінія розчленована досить слабо. В Атлантичному океані Бразилії належить декілька невеликих островів: Мартін-Вас, Рокас, Сан-Себастьян, Фернанду-ду-Норонья та ін.

Узбережжя країни у 1600 р. відкрив португальський мореплавець П. Кабрал. Більше 300 років вона була колонією Португалії. У 1822 р. Португалія офіційно визнала незалежність Бразилії. Протягом перших 67 років свого незалежного існування країна залишилася монархією. Тільки у 1899 р. вона була проголошена Федеративною Республікою.

Бразилія — президентська республіка. Глава держави — президент, який обирається на п'ять років. Вищий законодавчий орган — Національний конгрес, який складається з палати депутатів і федерального сенату.

Основні політичні партії: Соціал-демократична партія (СДП), Партія Ліберальний фронт (ПЛФ), Партія Бразильської соціал-демократії (ПБСД), Партія національної реконструкції (ПНР) та ін.

Серед інших країн регіону Бразилія виділяється найбільшим економічним потенціалом. За обсягом ВВП вона далеко випереджує всі інші країни, що розвиваються, посідаючи дев'яте місце в світі. Частка Бразилії у створенні ВВП світу становить 2,9%.

У 2000 р. обсяг ВВП Бразилії становив 1100 млрд. доларів, або третину загального ВВП Латинської Америки. Проте з розрахунку на одного жителя — становив тільки 6300 доларів, або третину від рівня США. За цим показником, який характеризує рівень соціально-економічного розвитку країни, вона займає тільки сьоме місце в регіоні і 64 місце в світі.

За основними макроекономічними показниками Бразилія — індустріально-аграрна країна. За рівнем соціально-економічного, а також за характером економічних і соціальних проблем, які необхідно ще розв'язати, вона відноситься до групи країн, що розвиваються. Згідно класифікації ООН вона належить до нових індустріальних країн (НІК).

Природні умови і ресурси. За особливостями рельєфу її можна поділити на дві частини. Північ країни займає Амазонська низовина, а південь — Бразильське нагір'я. На значній території в основному поширені невисокі вирівняні плато, на низовини припадає 40% території і тільки 3% території піднімається на висоту більше 2000 м.

Більшу частину країни займає Бразильське нагір'я, південно-східний край якого круто обривається до Атлантичного океану. В районі Великого Уступу розміщена найвища його точка — гора Бандейра (2884 м.). На півночі в межі Бразилії глибоко заходять південні відроги Гвіанського нагір'я, де знаходиться найвища точка країни — г. Небліна (3014 м.).

Бразильське нагір'я полого понижується на північний захід і переходить в Амазонську низовину. Поверхня Західної частини Амазонської низовини рівнинна, а східної — більш розчленована.

Особливості геологічної будови зумовлюють наявність на території Бразилії різноманітних корисних копалин. Це одна з найбільш забезпечених мінерально-сировинними ресурсами країн Латинської Америки. За запасами залізної, марганцевої, олов'яної руд, бокситів і золота Бразилія входить до першої десятки країн світу.

З паливно-енергетичних корисних копалин Бразилія виділяється запасами кам'яного вугілля. За його запасами (20,5 млрд. т.) вона займає перше місце в регіоні.

Запаси нафти в країні незначні і оцінюються в 120 млн. т., або 2% загальних запасів регіону. Основні її промислові запаси відкриті в межах Приатлантичної западини в штаті Байя, а також розвідані на шельфі. В Амазонії з нафтовими родовищами пов'язані запаси природного газу.

Бразилія багата на залізну руду, загальні запаси якої оцінюються у 80 млрд. т., що становить чверть загальних світових запасів. Головні промислові запаси знаходяться в штаті Мінас-Жерайс. Тут відомо понад 100 родовищ високоякісної залізної руди. В Амазонії (в штаті Пара) відкрите одне з найбільших в світі родовищ залізної руди Карипсас, запаси якого оцінюються у 18 млрд. т. В країні зосереджена половина загальних запасів марганцевих руд регіону, а також значні запаси свинцю, цинку, олова і бокситів. Родовища міді незначні. З благородних металів видобувають золото, запаси якого тут найбільші в Латинській Америці.

Клімат Бразилії змінюється від вологого екваторіального на північному заході до субтропічного на південному сході: 4/5 території знаходиться між екватором і південним тропіком. Це і визначило переважання у більшості районів країни жаркого тропічного клімату.

Середньомісячні температури змінюються в межах від +16°С до +29°С. Температурний режим в основному поступово понижується з півночі на південь. Найвищі температури у Східній і Середній Амазонії, на Гвіанському нагір'ї, а також у внутрішніх районах північно-східної частини країни. Найнижчі — в горах на сході країни. На всій території Бразилії, за винятком деяких районів північного сходу, випадає велика кількість опадів — більше 1000 мм. за рік. Найбільше опадів випадає на заході Амазонської низовини та на узбережжі Атлантичного океану — до 3000 мм. за рік. Найпосушливіший — північний схід Бразильського нагір'я, де випадає всього 500 мм. опадів за рік. Це район частих і тривалих засух. Сезоном дощів у більшості районів Бразилії є літо: найбільше опадів випадає у жовтні — квітні. Для всієї країни, особливо під час сезону дощів, характерна висока вологість повітря.

Водні ресурси. Густа мережа повноводних річок охоплює майже всю територію країни. Вона включає вісім великих річкових басейнів. Найбільший з них басейн Амазонки, який в межах Бразилії займає 4,8 млн. км2. Ширина головного русла Амазонки ще за 3000 км. від Атлантичного океану перевищує 1,5 км. У нижній течії ширина зростає до 20 км., а в гирлі досягає 80 км. На відміну від більшості інших річок країни, які або мають пороги, або не мають постійного водного режиму, Амазонка завжди судноплавна. Морські судна піднімаються вверх за течією на 4000 км. від океану.

Басейн другої за величиною річки Південної Америки — Парани займає понад 10% території країни. В середній течії вона утворює великі водоспади. На одному з них споруджено найбільший гідроенергетичний комплекс західної півкулі потужністю 4,6 млн. кВт. На водні ресурси басейну Парани припадає половина гідроенергетичного потенціалу країни. Друге місце за запасами гідроенергії займає басейн річки Сан-Франциско. В північно-східних районах країни водні ресурси обмежені.

У цілому територія Бразилії добре забезпечена водними ресурсами. На одного жителя припадає 33,7 тис. м3 води на рік. Щорічні витрати води на одного жителя — 248 м3.

Лісові і ґрунтові ресурси. Ліси займають 58,0% території країни, головним чином Амазонську низовину. Тут переважають вологі вічнозелені екваторіальні ліси (гілеї) на латеритних ґрунтах. Значна частина Бразильського нагір'я вкрита саванним рідколіссям на червоних ґрунтах. На півдні поширені вічнозелені і листопадні ліси на червоноземах.

Бразилія займає перше місце в світі за запасами твердої деревини. Особливим багатством видового складу відзначаються ліси Амазонії. В них зустрічається до 5 тис. видів деревних порід, з яких 600 видів мають господарське значення. Найбільш відома серед них знаменита бразильська гевея, яка дає кращі в світі сорти натурального каучуку. Половина рослин і тварин, які є в лісах Амазонії, у світі більше ніде не зустрічаються.

За різними підрахунками в бразильській Амазонії вирубано від 10 до 20% лісів. Наприклад, під час будівництва трансамазонської магістралі вирубано 80 тис. км2 лісу. Ліси вирубують під пасовища і посіви. Масова вирубка лісу веде до деградації природного середовища.

Населення. Серед етнічних груп населення в Бразилії переважають європейські емігранти та їх потомки. Вони проживають в основному на півдні і південному сході країни і становлять більше половини її населення. Етнічні групи із змішаними ознаками: метиси становлять більш як третину загальної чисельності населення. На півночі і північному сході переважають негри. їх в Бразилії трохи більше 10%. В країні залишилося тільки 200 тис. чистокровних індіанців, які збереглися в малообжитих внутрішніх районах Амазонії.

Державна мова в Бразилії — португальська. Цією мовою розмовляє близько 90% населення. Крім португальської, поширені й деякі інші мови.

За перших три століття з часу відкриття Бразилії її населення зростало повільно. На початку XIX ст. в країні проживало 4 млн. осіб. Наприкінці XIX ст. темпи приросту населення були найбільшими в світі. За першим офіційним переписом 1872 р. чисельність населення країни становила 10,1 млн. осіб. У 1973 р. населення Бразилії перейшло 100-мільйонний рубіж і наприкінці XX ст. досягло 170 млн. осіб.

До початку XX ст. важливу роль у зростанні населення Бразилії відігравали зовнішні міграції. Сьогодні збільшення чисельності населення в країні відбувається в основному за рахунок природного приросту. У 2001 р. середній рівень народжуваності в Бразилії становив 22 особи на 1000 жителів. Головною причиною високого природного приросту населення стало пониження смертності, особливо дитячої.

Характерною рисою вікової структури населення є висока частка дітей до 15 років, яка становить 29,0% загальної чисельності населення. Частка осіб, старших 65 років, невисока — тільки 5,0%. Населення у працездатному віці становить 66,0% населення країни (2000 р.).

У середині 90-х років середня очікувана тривалість життя в Бразилії становила 66,5 років (жінок — 69 років, чоловіків — 64 роки). Цей показник значно нижчий, ніж в економічно розвинених країнах і ряді інших країн Латинської Америки.

У середині 90-х років частка економічно активного населення в Бразилії становила 55% населення країни. В динаміці галузевої структури економічно активного населення проявляється тенденція до збільшення частки населення, зайнятого в промисловості. Проте ще більш швидкими темпами зростає частка населення, зайнятого в сфері послуг — понад 55% загальної чисельності працюючих. В структурі зайнятості населення спостерігаються значні територіальні відмінності. Якщо на півночі і північному сході країни більша частина населення зайнята в сільському господарстві і видобувній промисловості, то в промислово розвинених районах південного сходу і півдня основна частина населення зайнята в обробній промисловості і сфері послуг.

У Бразилії невисока питома вага осіб найманої праці — 55%, з яких третина працює в сфері послуг. Проблема зайнятості в країні стоїть дуже гостро: безробітні становлять 6% економічно активного населення. Середня щільність населення Бразилії — 20 осіб на 1 кв. км. (2001). За цим показником країна займає 151 місце в світі. Найвища щільність населення — понад 3500 осіб на 1 кв. км. — у штаті Ріо-де-Жанейро, тоді як у внутрішніх районах Амазонії тільки дві особи на один км2.

У середині 90-х років 77% населення проживало у містах. Темпи приросту міського населення — 3,7% щорічно перевищують аналогічні показники Латинської Америки і середні темпи приросту населення в країні.

Найбільш урбанізована смуга Бразилії — Атлантичне узбережжя, тут зосереджене майже все її економічне життя. В останні десятиріччя швидко зростав рівень урбанізації у внутрішніх районах країни. На південному сході переважають в основному великі міста, тоді як в інших районах — середні і малі міста.

З 38 міст — мільйонерів Латинської Америки 14 знаходяться в Бразилії. В містах — мільйонерах проживає близько третини населення країни. Перше місце за кількістю жителів займає м. Сан-Паулу — 9,48 млн. осіб (з передмістями — 19,2 млн., 1992 р.). Друге за чисельністю жителів місто країни — Ріо-де-Жанейро нараховує 5,34 млн. осіб (з передмістями — 11,3 млн., 1992 р.). Понад 2 млн. осіб проживають у Ресифі і Белу-Орізонті.

Місто Бразиліа — нова столиця країни. Її було перенесено з Ріо-де-Жанейро у центр країни для прискореного освоєння внутрішніх територій. Місто стало новим символом Бразилії. Його називають столицею майбутнього і архітектурною поемою XXI ст. У другій половині XX ст. процес урбанізації в Бразилії супроводжувався формуванням агломерацій і метрополітенських районів. У Бразилії сім агломерацій утворюють міста чисельністю понад 2 млн. осіб. Агломерації Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро належать до найбільших у світі.

Згідно з даними, опублікованими в Програмі розвитку ООН, Бразилія відноситься до країн з середнім рівнем людського розвитку — 13 місце в регіоні і 63 місце в світі.

Швидкий ріст населення і прискорена урбанізація спричиняють численні проблеми. Особливо гострі проблеми має Бразилія в поліпшенні системи освіти і охорони здоров'я.

Більше 20% дорослих бразилійців неписьменні. Особливо низький рівень письменності серед індіанського населення. Повний курс початкової школи закінчують тільки 10% учнів.

Бразильська система медичного обслуговування характеризується високим професійним рівнем. Проте чисельність медичного персоналу і сітка лікарень ще не відповідають сучасним потребам. Основна частка медичних закладів розміщена у великих містах. В середньому на одного лікаря припадає 685 жителів. За цим показником Бразилія залишається позаду багатьох країн Латинської Америки.

Особливості розвитку і загальна характеристика господарства. На початку колонізації Бразилії єдиним її багатством було дерево паул-бразил, від якого походить назва країни.

З середини XVI ст., після того як кращі ліси паул-бразил були вирубані, в країні почалася "цукрова лихоманка". Для вирощування цукрової тростини завозили з Африки рабів. Півтори століття Бразилії належала абсолютна монополія на світовому ринку цукру.

Наприкінці XVII ст. на території сучасного штату Мінас-Жерайс знайшли золото, а трохи пізніше — алмази. Почалася "золота лихоманка". Вже через 25 років тут проживала половина населення країни. Згідно з деякими оцінками, за 100 років з надр країни видобули більше 2000 тис. т. золота. Наприкінці XVIII ст. кращі родовища виснажилися і їх експлуатація практично припинилася.

Наступний етап розвитку економіки країни був пов'язаний з вирощуванням кави. З середини XIX ст. кава стала головним джерелом доходів і продуктом експорту. Її почали вирощувати спочатку на узбережжі навколо м. Ріо-де-Жанейро. Трохи пізніше ця культура поширилася на захід у штат Сан-Пауло. Завдяки каві цей штат став найбагатшим у країні. З цього часу Бразилія займає місце одного з найбільших у світі виробників й експортерів кави.

На межі ХІХ-ХХ ст. в Амазонії почався "каучуковий бум". Проте він продовжувався недовго. У 20-х роках XX ст. виробництво каучуку в Бразилії різко скоротилося через більш сприятливі умови у країнах Південно-Східної Азії.

У постколоніальний період у традиційній структурі господарства відбулися значні зміни — Бразилія стала на шлях індустріалізації. Процес промислового розвитку в країні розпочався з галузей легкої і харчової промисловості. Згодом почали розвиватися і галузі важкої промисловості — чорна і кольорова металургія, транспортне машинобудування та ін.

Промисловість. Бразилія володіє значним промисловим потенціалом. Його основу становлять такі галузі важкої промисловості, як гірничо-видобувна, нафтовидобувна і нафтопереробна, чорна і кольорова металургія, машинобудування та ін. У 80-х роках в Бразилії виникли наукомісткі галузі виробництва — радіотехніка, мікроелектроніка, біотехнологія, аерокосмічна промисловість.

За виробництвом багатьох видів промислової продукції вона входить до першої десятки країн світу. У світовому рейтингу виробників промислової продукції Бразилія посідає за випуском суден третє місце, тракторів — п'яте, автомобілів — сьоме, верстатів — десяте.

Видобувна промисловість. На Бразилію припадає майже половина мінерально-сировинного потенціалу і чверть вартості продукції видобувної промисловості Латинської Америки. Проте частка видобувної промисловості у ВВП країни не перевищує 2%.

Гірничорудна промисловість. Найбільше значення в країні має видобуток залізної руди, марганцю, бокситів, олова і золота. За цими видами корисних копалин Бразилія входить до першої десятки країн світу.

Бразилія займає друге місце в світі за видобутком залізної руди — 3/4 загального видобутку її в регіоні. Головний район видобутку знаходиться в штаті Мінас-Жерайс. Недавно в країні почали освоювати найбільш перспективну високоякісну залізну руду в районі Каражасу. Тут сформувався комплекс, який включає родовища залізної руди Каражас, велику збагачувальну фабрику, залізницю для вивозу залізної руди і спеціалізований порт Понта-де-Мадейра для її експорту. На внутрішньому ринку споживається тільки чверть загального видобутку, а решта — експортується, головним чином в країни ЄС та Японію.

Бразилія входить до числа головних світових виробників олова. На середину 1990-х років в країні щорічно видобували 19 тис. т. олова. Головні райони видобутку знаходяться в штатах Рондонія і Каражас. Близько половини видобутого олова споживається на внутрішньому ринку.

На середину 1990-х років в Бразилії щорічно добували 9,0 млн. т. бокситів, що становило третину загального видобутку в регіоні. 3/4 загального видобутку переробляють на алюмінієвих заводах, решта — експортується.

У невеликій кількості і переважно для потреб внутрішнього ринку видобувають мідь, свинець, цинк і нікель. Видобуток руд кольорових металів в Бразилії контролюють іноземні компанії.

Видобуток золота у 1996 р. становив 90 т. Головні райони видобутку — штати Пара, Гояс і Мінас-Жерайс.

Бразилія є важливим продуцентом і експортером алмазів і напівдорогоцінного каміння. Головний район їх видобутку — штат Мату-Гросу. Найбільшими імпортерами напівдорогоцінного каміння є Японія, СІНА, Німеччина.

Паливна промисловість. Серед паливних галузей країни провідне місце займає нафтова промисловість. За видобутком нафти Бразилія займає третє місце в Латинській Америці. Загальний видобуток нафти на середину 90-х років досяг 34 млн. т., що дає змогу на 50% забезпечити внутрішні потреби.

Бразилія належить до країн — імпортерів нафти. Витрати на нафту становлять третину вартості її імпорту.

На середину 90-х років видобуток природного газу в Бразилії становив 3 млрд. м3, або 3,7% в регіоні. Такий обмежений видобуток природного газу пояснюється його невеликими запасами, а також структурою паливно-енергетичного балансу.

За запасами кам'яного вугілля Бразилія займає перше місце в Латинській Америці, а за видобутком — тільки третє — 7,2 млн. т. за рік. Основні запаси кам'яного вугілля в Бразилії не збігаються з головними районами видобутку. Значні його запаси зосереджені в штаті Ріу-Гранді-ду-Сул, але його частка у видобутку становить лише 25%. Це єдиний район, де кам'яне вугілля видобувають відкритим способом. У штаті Санта-Катаріна зосереджено лише 1 /4 запасів кам'яного вугілля країни. Проте цей штат є головним його продуцентом. Тут знаходиться шість найбільших шахт, які забезпечують 2/3 загального видобутку цього палива. Кам'яне вугілля Бразилії — низькокалорійне і непридатне для використання в доменному виробництві. Тому коксівне вугілля країна імпортує.

Енергетика. Головним енергоресурсом Бразилії є нафта. Її значення в енергобалансі країни (близько 50%) більше, ніж в середньому у світі і в багатьох економічно розвинених країнах. Друге місце в енергобалансі займають гідроенергоресурси — близько 28%, а на третьому — біомаса (в т. ч. дрова) — 25%. Роль кам'яного вугілля і природного газу незначна.

В електроенергетиці країни різко переважає гідроенергетика. На початку 90-х років на неї припадало понад 95% усього виробництва електроенергії. Енергетика Бразилії не задовольняє потреб країни. Тут використовуються альтернативні джерела палива, зокрема технічний спирт, який виробляють з рослинної сировини, головним чином, цукрової тростини. В перспективі розвиток енергетики Бразилії буде орієнтований на спорудження атомних електростанцій, які використовуватимуть багаті запаси руд урану і торію.

Обробна промисловість. Наприкінці 90-х років частка обробної промисловості у ВВП країни становила 30%. За обсягом виробництва продукції обробної промисловості Бразилія займає перше місце в регіоні. Вона дає 45,9% загального обсягу продукції обробної промисловості Латинської Америки. Але за виробництвом продукції на одного жителя Бразилія поступається в регіоні Мексиці й Аргентині.

У структурі обробної промисловості домінують дві групи галузей: нові і традиційні. Нові галузі з'явилися в Бразилії в останні два десятиріччя і відзначаються великими підприємствами, швидкими темпами росту, використанням сучасних технологій. До них відносяться — машинобудування, верстатобудування, електроніка, нафтохімія та ін. Підприємства цих галузей розміщені в основному на Південному Сході країни. Традиційні галузі — легка і харчова промисловість. Тут переважають дрібні підприємства, які розміщені більш рівномірно по території країни.

Чорна металургія Бразилії працює на власній залізній руді і привізному коксівному вугіллі. Країна входить до числа найбільших продуцентів і експортерів чорних металів в Латинській Америці.

Підприємства чорної металургії виплавляють чавун, сталь, прокат. За виробництвом сталі Бразилія посідає сьоме місце в світі. Щорічно в країні виплавляють 22-25 млн. т. сталі. Половину загального виробництва чорних металів споживають на внутрішньому ринку, решту — експортують. Потужний металургійний комбінат збудовано в Амазонії на базі недавно відкритих родовищ залізної руди. Майже всі підприємства чорної металургії Бразилії розташовані на південному сході країни. Найбільшим виробником і експортером чорних металів є штат Мінас-Жерайс. Головні центри чорної металургії: Ітабара (штат Мінас-Жерайс), Волта-Редонта (штат Ріо-де-Жанейро).

Кольорова металургія Бразилії виробляє олово, алюміній, мідь, свинець, цинк і нікель. Виробництво кольорових металів не забезпечує внутрішніх потреб, тому значну їх частину імпортують. Розвиток галузі контролюється в основному американським капіталом.

З галузей кольорової металургії найбільше значення має алюмінієва промисловість. Це нова галузь, яка почала розвиватися в 70-х роках XX ст. В країні побудовано декілька алюмінієвих заводів. Бразилія увійшла до числа найбільших світових виробників і експортерів алюмінію. Щорічно виробляють 1,2-1,3 млн. т. алюмінію. За виплавкою алюмінію країна займає 6-е місце в світі (1995 р.).

У машинобудуванні провідне місце належить транспортному, перш за все автомобілебудуванню. У вартості промислової продукції частка автомобілебудування становить 11,2%. В країні нараховується 23 підприємства по виробництву автомобілів, на яких працює 1,2 млн. осіб.

У 1995 р. Бразилія за випуском автомобілів вийшла на дев'яте місце в світі. Якщо у 80-х роках тут щорічно виробляли близько 900 тис. автомобілів, то в 1995 р. виробництво досягло 1,7 млн., з них 82% — легкових. При цьому значна частина автомобілів працює на технічному спирті.

Автомобільна промисловість Бразилії характеризується високим рівнем концентрації. Донедавна майже все виробництво автомобілів було зосереджене в м. Сан-Бернанду-ду-Кампу (штат Сан-Паулу). Тут розташовані заводи головних компаній країни. За межами штату Сан-Паулу в м. Белу-Орізонті (штат Мінос-Жерайс) знаходиться одне з найбільших сучасних автомобільних підприємств — завод, що виробляє вантажні автомобілі й автобуси.

На внутрішньому ринку країни щорічно реалізується 1,5 млн. автомобілів (сьоме місце у світі), з яких 1,1 млн. припадає на місцеву продукцію і понад 400 тис. — імпортні моделі.

Автомобілі Бразилії експортуються у 120 країн світу. В 1995 р. країна експортувала 259 тис. автомобілів. Спочатку продукція направлялася в основному в країни Латинської Америки. З середини 80-х років все більшого значення почали набувати ринки збуту в інших регіонах — Африці, Європі, Азії. Згідно з прогнозами, у XXI ст. Бразилія стане третім за величиною автомобільним ринком світу (після США і Японії), а збут автомобілів зросте у два рази: випуск власних автомобілів становитиме приблизно 2,5 млн., а імпорт — 500 тис. за рік.

Авіабудівна промисловість — одна з провідних галузей транспортного машинобудування. В країні налагоджено випуск пасажирських, сільськогосподарських, військових і військово-транспортних літаків. Виробництво літаків здійснює в основному компанія "ЕМБРАЕР". Високий технічний рівень оснащення літаків дає змогу Бразилії успішно конкурувати на міжнародному ринку авіатехніки. Половина загального виробництва літаків експортується. За цим показником Бразилія займає шосте місце в світі. Експортує їх у 30 країн світу — Латинської Америки, Європи, Африки, в т. ч. у США.

Суднобудівна промисловість країни спеціалізується в основному на виробництві балкерів (для експорту залізної руди), нафторудовозів і танкерів. Крім суднобудівної промисловості, у Бразилії добре розвинена судноремонтна галузь, за потужностями якої вона займає перше місце в реґіоні. Найбільший центр суднобудівної і судноремонтної промисловості — Ріо-де-Жанейро.

За останні десятиліття у Бразилії зросло виробництво засобів виробництва. За випуском верстатів вона займає перше місце серед країн, що розвиваються, друге місце в Америці (після США), дев'яте в світі. Важливе значення у випуску продукції цієї галузі мають фірми Німеччини, а також США, Італії, Франції. Освоєння нових технологій дало змогу випускати найсучасніші засоби виробництва, в т.ч. верстати з числовим програмним управлінням. Для зміцнення технологічної незалежності в країні створено національну промисловість по виробництву електроніки та обчислювальної техніки. Високі темпи росту (30-35% в рік) дали змогу вже наприкінці 80-х років забезпечити потреби країни в ЕВМ за рахунок власного виробництва. На сьогодні Бразилія займає третє місце в світі за виробництвом мікро- і супермікрокалькуляторів.

Хімічна промисловість повністю контролюється іноземним капіталом і виробляє всі види продукції: соду, кислоти, барвники, азотні і фосфорні добрива, синтетичні волокна, пластмаси тощо.

Нафтопереробна промисловість відіграє важливу роль в економіці країни. Понад 2/3 потужностей нафтопереробних заводів зосереджено на Південному Сході. Нафтопереробні заводи працюють в основному на привізній нафті. Значна частина продукції використовується як паливо. Нафтопереробна промисловість Бразилії задовольняє 90% внутрішніх потреб у нафтопродуктах.

Зросла частка нафтопродуктів, які використовуються як нафтохімічна сировина. Найбільший в Латинській Америці нафтохімічний комплекс збудовано поблизу м. Салвадор в штаті Байя. Великі нафтохімічні комплекси діють в м. Кубатан (штат Сан-Паулу) і на півдні країни в м. Порту-Алегрі.

Традиційні галузі належать в основному приватному національному капіталу. Серед галузей легкої промисловості провідне місце займають текстильна і виробництво шкіряного взуття. Текстильна промисловість працює на власній сировині, 2/3 її продукції — це бавовняні тканини. Шерстяна промисловість розвинена слабо. В останні роки розширюється виробництво штучних тканин. Основними центрами текстильної промисловості Бразилії є Сан-Паулу і Ріо-де-Жанейро. З галузей легкої промисловості експортне значення мають шкіряно-взуттєва і бавовняна промисловість.

Харчова промисловість працює на власній сировині. Деякі галузі — цукрова, м'ясна, тютюнова і олійна — мають експортне значення. За виробництвом цукру Бразилія займає перше місце в світі. Його експортують в США і країни Європи.

Сільське господарство Бразилії може задовольняти основні потреби населення в продуктах харчування, крім пшениці. Аграрний ВВП Бразилії можна порівняти з французьким чи італійським. А за обсягом аграрного експорту країна поступається тільки США і Франції. Бразилія — важливий постачальник на світовий ринок кави, какао, тропічних фруктів, цукру і сої.

Згідно з земельним кадастром Бразилії, площа сільськогосподарських угідь становить 376 млн. га. Близько 44% цих земель припадає на великі господарства — понад 1000 га., і тільки 2,7% сільськогосподарських угідь займають господарства до 10 га.

У Бразилії порівняно з іншими країнами Латинської Америки вищий рівень механізації сільського господарства. Тут зосереджено більше половини тракторного парку регіону. За останні 30 років рівень механізації сільського господарства зріс майже втричі. Якщо у 1960 р. на 1000 га ріллі припадало 2,9 трактора, то на початку 1990-х років — вже більше 17-ти.

Рівень використання мінеральних добрив у Бразилії набагато нижчий, ніж в економічно розвинених країнах. їх використовують переважно на плантаціях експортних культур. У 1995 р. на 1 га. ріллі вносили 60 кг. мінеральних добрив.

У структурі сільського господарства домінує рослинництво. На його частку припадає 2/3 вартості сільськогосподарської продукції. Спеціалізацію сільського господарства визначає вирощування експортних культур — кави, какао, бавовнику, цукрової тростини і сої.

У структурі посівних площ домінують продовольчі культури — кукурудза, рис, пшениця, квасоля і маніока їх вирощують на невеликих ділянках по всій території країни. Переважають зернові культури. Головна зернова культура — кукурудза. Валові збори зерна у Бразилії досягли 46 млн. т. (1996 р.). Головний виробник зернових — штат Парана, який дає 1/4 валових зборів зернових культур.

Плантаційні експортні культури займають третину посівних площ. Головна експортна культура Бразилії — кава. За її виробництвом і експортом Бразилія посідає перше місце у світі. У середньому щорічно в країні вирощують 1,5 млн. т. кави, що становить 25% світового виробництва.

За виробництвом какао Бразилія посідає четверте місце в світі. В 1997 р. в країні вироблено 282 тис. т. какао, що становить 9,5% світового виробництва. Майже всі плантації какао зосереджені в штаті Байя.

За валовими зборами цукрової тростини Бразилія посідає перше місце в світі. За останні 20 років її виробництво зросло втричі — з 100 млн. т. у 1975 р. до 300 млн. т. у 1995 р.

Бразилія — важливий світовий виробник тропічних фруктів — бананів, ананасів, апельсинів. В південних районах країни вирощують виноград.

На тваринництво припадає третина вартості сільськогосподарської продукції. Провідні галузі — розведення ВРХ, свинарство і вівчарство.

У країні переважає екстенсивно-пасовищне м'ясне скотарство. Бразилія має друге за кількістю голів ВРХ стадо в світі (після Індії). Поголів'я ВРХ досягло 163,0 млн. голів, що становить 12,4% світового поголів'я. Навколо великих міст організовані сучасні спеціалізовані тваринницькі ферми, які забезпечують населення м'ясо молочною продукцією. В південних і південно-східних штатах країни продукція скотарства має експортне значення.

Виробництво м'яса досягло 11,0 млн. т. щорічно. Це найбільший показник у регіоні, хоч скотарство має низький рівень продуктивності. Вихід м'яса на одну голову ВРХ становить 215 кг. На одного жителя в Бразилії виробляється 68 кг. м'яса (1996 р.).

У Бразилії одна корова в середньому дає 800 кг. молока річно, тоді як в Голландії продуктивність корів досягає 6500 кг.

Бразилія є одним з головних виробників свинини у регіоні. Товарне свинарство розвивається у районах вирощування кукурудзи — на південному сході і півдні країни. Його продукція споживається переважно на внутрішньому ринку.

На півдні Бразилії розвивається вівчарство м'ясо — шерстяного напрямку. Головна продукція його експорту — шерсть.

Транспорт. Транспортна мережа Бразилії почала формуватися наприкінці XIX ст. Сухопутні шляхи сполучення розподілені по території дуже нерівномірно. Найгустіша сітка доріг — на Південному Сході, Півдні і узбережжі Атлантичного океану. Багато внутрішніх територій не мають сухопутних шляхів сполучення.

Головний вид транспорту в Бразилії — автомобільний. Загальна довжина автодоріг становить понад 1,7 млн. км., з них тільки 8% — дороги з твердим покриттям.

Автодороги в цілому не відповідають потребам країни як за протяжністю, так і за розміщенням. Основні дороги, які були прокладені ще в колоніальний час, сполучають райони виробництва експортної продукції з морськими портами. На початку 70-х років в Бразилії було прокладено Трансамазонське шосе протяжністю 5,5 тис. км., яке проходить через важкодоступні тропічні ліси. Воно відіграє важливу роль в освоєнні внутрішніх районів Амазонії. Парк легкових автомобілів перевищує 8 млн. машин і є другим показником в Латинській Америці. Більшість легкових автомобілів працюють на спиртових двигунах. На початку 90-х років автомобілі на спиртовому пальному становили понад 60% усього автопарку. Це дає змогу заощаджувати значні кошти, бо вартість етанолового спирту становить в середньому 50% вартості бензину.

На початку 90-х років протяжність залізниць перевищувала 30 тис. км. Відносно густа сітка залізниць зосереджена на Південному Сході країни. В країні існує чотири типи колій, що створює додаткові труднощі для нормальної експлуатації залізниць. Актуальною для країни є проблема електрифікації залізничного транспорту. В Бразилії електрифіковано тільки 2 тис. км. залізниць. Правда, це половина електрифікованих залізниць Латинської Америки.

Загальна протяжність внутрішніх водних шляхів, які судноплавні упродовж року — понад 31 тис. км. Судноплавні ріки відіграють важливу роль у міжрайонних зв'язках. Річкове судноплавство найбільш розвинене на ріках Амазонка, Парана і Сан-Франциско. Найбільші річкові порти — Манаус, Белен.

Морський транспорт відіграє важливу роль у каботажних перевезеннях вздовж Атлантичного узбережжя і зовнішніх економічних зв'язків. В країні морським транспортом перевозиться понад 90% зовнішньоторговельних вантажів. Бразилія посідає перше місце в Латинській Америці за тоннажністю морського флоту. Найбільші порти: Сантус, Ріо-де-Жанейро, Ресіфі, Сальвадор, Порту-Алегрі.

Повітряний транспорт. Регулярні авіалінії з'єднують країну зі США, країнами Західної Європи та іншими регіонами. На внутрішніх лініях діють національні компанії, а на міжнародних — іноземні. Повітряний транспорт є, по суті, єдиним видом транспорту, який з'єднує віддалені й ізольовані райони. Він відіграє дедалі більшу роль у перевезенні вантажів, особливо цінних і тих, що швидко псуються. На Бразилію припадає майже половина вантажообороту авіатранспорту Латинської Америки. В країні функціонує 21 аеропорт міжнародного класу, найбільший — поблизу Ріо-де-Жанейро.

Трубопровідний транспорт розвинений у Бразилії порівняно слабо.

Зовнішня торгівля завжди відігравала важливу роль у соціально-економічному розвитку Бразилії. У 1996 р. обсяг її зовнішньої торгівлі становив 99,6 млрд. доларів, в т. ч. експорт — 45,5 млрд., імпорт — 53,8 млрд.

На регіональному промисловому ринку країна виступає головним постачальником продукції машинобудування і промислових товарів. Провідну роль відіграє експорт автомобілів і запасних частин до них, в основному — на ринок Аргентини. В останні роки Бразилія експортує технологічні лінії і навіть цілі підприємства. Крім того, вона займає п'яте місце в світі за вартістю експорту продукції військової промисловості. Технології і продукція військової техніки експортуються в основному в країни Африки і Близького Сходу.

Вагомі позиції займає Бразилія на світових ринках мінеральної сировини і металів — залізної і марганцевої руд, олова і чорних металів. В останні роки країна закріпилася на новому ринку металів — алюмінію.

У світовій торгівлі Бразилія продовжує залишатися важливим експортером сільськогосподарської сировини і продовольчих товарів — кави, цукру, какао, бананів. На Бразилію припадає 1/3 світового експорту апельсинового соку. Важливого значення набувають нові експортні культури — соя, яблука і виноград. За експортом сої Бразилія займає друге місце в світі після США. Вагомі позиції займає країна як експортер яловичини і вовни.

Головна стаття імпорту країни — промислові товари, на які припадає 1/2 його вартості. Другою важливою статтею імпорту є нафта і нафтопродукти. В період нафтових криз їх питома вага досягала 53% загального імпорту.

У регіональній зовнішній торгівлі Бразилії особливе місце займають партнери Південноамериканського Спільного ринку — Аргентина, Уругвай і Парагвай. За 1990-1995 pp. товарооборот з цими країнами зріс відповідно з 4,1% до 12,2%.

У торгівлі між Бразилією і Україною спостерігається тенденція до зростання обсягів товарообороту. Наприклад, з 1996 р. даний товарооборот становив 150 млн. доларів і порівняно з 1994 р. зріс більш як у 10 разів. При цьому спостерігалося кількісне зростання не тільки експорту, але й імпорту. Головні статті експорту Бразилії в нашу країну — цукор і руди металів, а імпорту — чорні метали. Бразилія проявляє інтерес до співробітництва з Україною у суднобудуванні, чорній і кольоровій металургії, енергетиці, інформатиці і харчовій промисловості. Асортимент імпорту з України можна значно розширити за рахунок поставок кам'яного вугілля, мінеральних добрив.

Внутрішні відмінності. У Бразилії виділяють п'ять районів: Північний, Північно-Східний, Південно-Східний, Південний і Центрально-Західний. Ці райони різняться між собою розмірами території, природними умовами і ресурсами, а також рівнем соціально-економічного розвитку.

Південно-Східний район включає штати Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро, Мінас-Жерайс, Еспіранту-Санту. Він займає 10% території країни, тут проживає близько 45% населення.

Колонізація району почалася наприкінці XVII ст., коли на території сучасного штату Мінас-Жерайс знайшли золото, а потім — алмази. Проте вже наприкінці XVIII ст. кращі родовища виснажилися і їх експлуатація практично припинилася. Наступний період розвитку господарства району пов'язаний з виробництвом кави. Перші плантації кави були закладені навколо Ріо-де-Жанейро та інших населених пунктів на узбережжі, звідки ця культура поширилася на захід, у штат Сан-Паулу.

Південно-Східний район має багаті мінерально-сировинні ресурси — високоякісну залізну руду, боксити, марганцеву руду і алмази. Тут зосереджена третина оброблюваних земель.

Це єдиний район в Бразилії, де в структурі господарства переважає промисловість. Провідне місце займає обробна промисловість, особливо чорна і кольорова металургія, машинобудування. На Південному Сході зосереджена майже половина залізниць, більше половини вантажного і 2/3 посажирського автопарку країни.

Сільське господарство району має експортне значення. Понад 70% посівних площ зайнято товарними культурами. Тут знаходяться найбільші в країні плантації кави. Менш родючі землі використовують під посіви бавовни, цукрової тростини і рису. На узбережжі вирощують тропічні фрукти, в долині р. Парана — цитрусові.

Промислове ядро району — Сан-Паулу — найбільший промисловий центр не тільки Бразилії, але й Латинської Америки. В Сан-Паулу та містах — супутниках розміщені підприємства металургійної, машинобудівної, електротехнічної, хімічної, нафтохімічної та інших галузей промисловості. Проте найвищий рівень концентрації має автомобілебудування. Тут знаходиться 10 автомобільних заводів. Ріо-де-Жанейро — другий за значенням промисловий центр країни. Промисловість міста сформувалася на базі портових і адміністративних функцій. До 1956 р. місто було столицею Бразилії. Найбільш розвинені в місті суднобудування, нафтопереробна, легка і харчова галузі промисловості.

Південний район включає штати Парана, Санта-Катаріна і Ріо-Гранді-ду-Сул. Займає 7% території країни, тут проживає близько 17% населення. Колонізація району почалася відносно пізно — наприкінці XIX ст.

Природні умови сприятливі для життя і господарської діяльності людини. Більша його частина знаходиться в субтропічному кліматичному поясі. Родючі ґрунти, обширні природні пасовища є передумовою розвитку землеробства і тваринництва. На водні ресурси р. Парана припадає половина гідроенергетичного потенціалу країни. З мінеральних ресурсів найбільше значення має кам'яне вугілля, в невеликій кількості є мідь, цинк, свинець і олово.

У структурі сільського господарства району домінує м'ясне тваринництво. Значна частина продукції тваринництва — м'ясо, шкіра і шерсть — експортується. В рослинництві важливе значення мають пшениця, кукурудза, картопля. На Атлантичному узбережжі вирощують рис. Розвивається тютюнництво і виноградарство.

Обробна промисловість Півдня тісно пов'язана з переробкою сільськогосподарської сировини. Міжрайонне значення має харчова промисловість, перш за все м'ясна, а також шкіряно-взуттєва і деревообробна. Місцеве значення мають металургія, нафтопереробна, хімічна і текстильна промисловість. Обробна промисловість зосереджена в основному в агломераціях Порту-Алегрі і Куритиба.

Північно-Східний район включає 9 штатів і займає 18% території, на якій проживає третина населення країни. Звідси почалася колонізація країни європейцями, саме тут були закладені перші плантації цукрової тростини.

Природні умови не дуже сприятливі для життя і господарської діяльності людини. На узбережжі Атлантичного океану клімат жаркий і вологий, у внутрішніх районах періодично бувають засухи. З мінерально-сировинних ресурсів найбільше значення мають нафта і фосфорити. Серед населення переважають негри і мулати.

У структурі сільського господарства району домінує рослинництво. На вологих берегових низовинах вирощують цукрову тростину, а на більш засушливих схилах Бразильського нагір'я — бавовну. Під товарними культурами зайнято чверть посівної площі. Район забезпечує 90% валових зборів какао і 40% цукрової тростини в країні. У внутрішніх засушливих районах переважає екстенсивне м'ясне тваринництво.

Промисловість розвинена слабо. В галузевій структурі обробної промисловості переважають легка і харчова галузі. В останні роки виникли підприємства важкої промисловості: металургійний комбінат, нафтопереробний завод, нафтохімічний комплекс, а також виробництво мінеральних добрив на місцевих фосфоритах. Майже все нове промислове будівництво концентрується в містах Ресифі і Салвадор.

Центрально-Західний район — другий за розмірами території. Активне освоєння району почалося в 50-х роках XX ст. З метою прискорення економічного розвитку в цьому районі збудована нова столиця — Бразиліа.

Для району характерне чергування сухого і вологого клімату. Район має значні водні ресурси, які використовуються ще слабо. З мінерально-сировинних ресурсів важливе значення мають залізна і марганцева руди, алмази, гірський кришталь. Головна перешкода для їх розробки полягає у відсутності транспортних зв'язків з центрами переробки.

У структурі сільського господарства району головну роль відіграє екстенсивне м'ясне тваринництво. Рослинництво дуже обмежене. Близько 2/3 посівних площ відводиться під рис. Обробна промисловість тільки зароджується. Важливі міста району: Бразиліа, Гоянія, Анаполіс, Кампу-Гранде.

Північний (Амазонія) район — найбільший за територією, найменший за населенням і одночасно найменш освоєний у Бразилії. Амазонія — єдиний район країни, де ще збереглося корінне індіанське населення.

Колонізація району почалася наприкінці XIX ст., коли тут стали видобувати натуральний каучук. Після того, як Бразилія втратила монополію на видобуток каучуку в світі, господарське життя Амазонії занепало.

Головне багатство району — вологі екваторіальні ліси. Населення в основному розселене поблизу рік і займається збором плодів, мисливством і рибальством. В гирлі Амазонки зосереджено 2/3 посівних площ району. Основні товарні культури — чорний перець і рис. У середній течії Амазонки знаходяться плантації джуту. Місцеве значення в деяких регіонах має екстенсивне тваринництво.

На території району видобувають марганцеву руду на експорт, розробляють олов'яні руди. Для прискорення колонізації басейну Амазонки в Манаусі створено вільну економічну зону (ВЕЗ).

Найбільші міста: Белен, Манаус.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua