Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Розділ другий

РЕГІОНИ І КРАЇНИ СВІТУ

Тема 13. АМЕРИКА

1. ПІВНІЧНА (АНГЛОМОВНА) АМЕРИКА

СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ (США)

 

Площа — 9,4 млн. км2.

Населення — 278,4 млн. осіб (середина 2000 р.).

Столиця — Вашингтон (626 тис. осіб).

Історія формування та заселення США. Територія США у сучасних кордонах формувалася понад двісті років. В 1775-1783 рр. на американському континенті відбулася перша національно-визвольна революція, яка поклала початок об'єднанню американської нації. Цю революцію ще називають "війною за незалежність". В 1776 р. була прийнята Декларація про незалежність. Мирним договором 1783 р. Великобританія надала США територію на південь від Великих озер і на схід від Міссісіпі. В 1787 р. прийнято Конституцію США як федеральної республіки, що тоді складалася із 13 штатів (Нова Англія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсільванія та ін.).

Корінний перелом у розвитку молодої національної економіки почався після 1800 р., коли Схід США остаточно сформувався як найбільш промислово розвинена частина країни (Нова Англія). Схід став промисловим ядром подальшої індустріалізації інших територій і тих штатів, що організовувались (Кентуккі — 1792 р., Теннессі — 1796 р., Огайо — 1802 р., Індіана — 1816 р., Іллінойс — 1818 р.).

Південь США у перші роки незалежності теж зазнав змін, особливо після винайдення бавовноочищувальної машини, коли вирощування бавовни стало дуже вигідною справою.

Країна індустріалізувалася: виростали нові промислові об'єкти, прокладалися залізниці, створювалася розгалужена система водних каналів. Перші залізниці у США з'явилися в 1840 р. За 20 років (1860 р.) їх протяжність досягла 50 тис. км., тоді як у Великобританії було 10 600 км., у Німеччині — 6 тис. км., у Франції — 3 тис. км. Залізниці прискорили розвиток внутрішньої торгівлі, а також заселення території родючих прерій Заходу США.

Найбільшим досягненням цього періоду стало будівництво каналів, які значно здешевили перевезення товарів, пасажирів і нових переселенців річками з Півдня на Північ, зі Сходу на Захід. "Ера каналів" в США розпочалася з 1825 р. спорудженням Ері — каналу (584 км.) — від Олбані на Гудзоні до Буффало на озері Ері. Два розгалуження були прокопані до озера Шамплейн і до озера Онтаріо. Таким чином, відкрився великий водний шлях у саме серце континенту. Уздовж каналів і на берегах озер швидко розросталися міста як нові індустріальні центри. Друга половина XIX ст. (1860-1900) ознаменувалася в історії США великими потрясіннями і новим економічним злетом. Громадянська війна 1861- 1865 рр. між промисловою Північчю і рабовласницьким Півднем завдала великої шкоди країні. Проте Сполучені Штати доволі швидко відновили економіку, за винятком Півдня, де відбудова проходила дуже повільно. Але і тут поступово розвивалася велика промисловість, а сільське господарство відновлювалося на принципово нових засадах — утверджувалися фермерські господарства.

Еміграційні потоки з Європи не зменшувалися. За останніх сорок років XIX ст. США прийняли понад 12 млн. іммігрантів. Це були переважно німці, ірландці та вихідці з Великобританії. На цей період часу припадає перша хвиля імміграції із Центральної та Східної Європи, зокрема з України.

Одним із перших українців, що побували у США, був Андрій Гончаренко (1865 р.). Масово українські емігранти почали селитись у США з 1876 р. Переважно це були вихідці із закарпатської та галицької Лемківщини і займалися вони сільським господарством. У 90-х роках XIX ст. почалася інтенсивна еміграція зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття. До Першої світової війни виїхало в США до 500 тис. українців.

У міжвоєнний період міграція з України ослабла, а після Другої світової війни дещо зросла. В Америку (США) після війни переїхало близько 100 тис. українців.

Перша і Друга світові війни мали особливе значення для економіки США. Америка, будучи далеко від театру воєнних дій, максимально використала вигоди свого географічного положення — розвивала економіку, розширювала ринки збуту, постачаючи антигітлерівську коаліцію, і в першу чергу Радянський Союз, військовою технікою, обмундируванням, продовольством.

Після Другої світової війни США стали найбільш економічно розвиненою державою. У 1945 р. тут було вироблено понад 50% промислової продукції світу.

Що ж сприяло тому, що за відносно невеликий історичний період США зуміли випередити не лише свою колишню метрополію, але й інші індустріально розвинені країни Європи і світу? Основні фактори такі: 1) інтенсивній колонізації Америки майже не перешкоджали держави — метрополії, які знаходились дуже далеко від освоюваних територій; 2) Америка відносно швидко заселялася, а корінне населення без особливих труднощів або зганяли з колонізованих територій, або знищували; 3) колонії заселяли молоді, грамотні, кваліфіковані працівники, які годилися для доброї роботи у будь-якій галузі економіки; 4) для боротьби з економічно слабкими сусідами не потрібно було утримувати велику армію та нести значні військові витрати; 5) широке надходження інвестицій із Європи дало змогу у найкоротший термін створити розвинену індустрію, могутню транспортну систему і високотоварне сільське господарство; 6) значна віддаленість території США від основних районів військових дій Першої та Другої світових воєн.

Територія США у сьогоднішніх кордонах остаточно сформувалася після Другої світової війни. Вона складається із трьох різних за розмірами, природними умовами і рівнем розвитку регіонів:

• основна частина — 48 штатів і федеральний округ Колумбія зі столицею держави — Вашингтоном. Розташована у Північній Америці, межуючи з Канадою на півночі і Мексикою на півдні, на сході омивається водами Атлантичного океану, на заході — Тихого. Займає площу 7,83 млн. км2.

• Аляска (штат з 1958 р.) — займає північно-західну частину Північної Америки, межує з Канадою і омивається водами Тихого і Північного Льодовитого океанів. Займає площу 1,53 млн. км2.

• Гавайї (штат з 1959 р.) — розташовані у Тихому океані, займають площу 16,8 тис. км2, що становить 0,2% території країни.

США мають різні володіння: вільно приєднану державу Пуерто-Ріко і Віргінські острови у Вест-Індії; острови Гуам, Східне Самоа і дрібні острови у Тихому океані; Каролінські, Маріанські і Маршаллові острови в Тихому океані, якими вони керують згідно з мандатом ООН. Під юрисдикцією США перебуває зона Панамського каналу у центральноамериканській державі Панама.

Державний лад і політико — адміністративний устрій. За формою державного правління США — федеративна президентська республіка, до якої входять 50 штатів і федеральний округ Колумбія.

Основним законом СІНА є Конституція, яка була розроблена і прийнята Конституційним конвентом 17 вересня 1787 р. Вона чинна й сьогодні і працює практично без змін основних положень уже 210 років.

Вищим законодавчим органом країни є Конгрес, який складається з двох палат — Сенату (по два представники від кожного штату) і Палати Представників (435 членів — за кількістю виборчих округів). Члени Палати Представників обираються на два роки, сенатори — на шість років (але з перевиборами кожні два роки на одну третю). Закон вважається прийнятим лише тоді, коли його затвердять і Палата Представників, і Сенат. Згідно з традицією, Сенат займає більш привілейоване положення, ніж Палата Представників. Президент може заборонити закон (накладається на нього вето). Однак якщо Конгрес затвердить його вдруге, то закон вважається прийнятим. Сенат ратифікує міжнародні договори, підписані президентом, затверджує призначених президентом міністрів і т. д.

Згідно з Конституцією США, штати не мають права вільного виходу із федерації. Але мають значну автономію в економічній, правовій та інших сферах. В адміністративному відношенні кожен штат має свій парламент, свій уряд, свій суд і свого губернатора. Штати діляться на чотири тисячі графств.

У США нараховується 13 федеральних міністерств (департаментів), де працює 1,8 млн. службовців.

Вищою посадовою особою, яка поєднує повноваження глави держави і глави уряду, є президент США. Він обирається на чотири роки з можливістю бути переобраним ще на один термін. Президентом може бути громадянин США з народження, якому виповнилося 35 років і який прожив на території США не менше 14 років. З 1800 р. офіційною резиденцією президента є Білий Дім, що знаходиться в столиці США — Вашингтоні.

Судова влада надається Верховному Суду і федеральним судам. Згідно з Конституцією, кожен штат має право створювати власний судовий орган. Члени Верховного Суду призначаються на все життя і офіційно відповідальні тільки перед законом і перед власною совістю. Верховний Суд має право оголосити неконституційними закони, прийняті Конгресом, і розпорядження адміністрації президента. Характерною особливістю судоустрою в США є відсутність єдиної загальнонаціональної системи. Специфіка американської правової системи зумовлена федеральним устроєм держави і Конституцією штатів, особливостями політичного і соціально-економічного розвитку США. У США історично склалася двопартійна система. Ще в 1828 р. у північних штатах була заснована Демократична партія, яка виражала інтереси демократичного фермерства, міських низів і плантаторів Півдня, ведучи боротьбу з торговельно-промисловою знаттю Північного Сходу. Республіканська партія США заснована в 1854 р. як союз багатих капіталістів Півночі з підприємливими фермерами, які жили за межами південних штатів, дрібних і середніх багатіїв невеликих міст. При утворенні Республіканської партії головним завданням було проголошення боротьби з рабством. Першим республіканським президентом був А. Лінкольн.

У США традиційно сильними є профспілки. Перші профспілки тут були створені на початку XIX ст. як цехові об'єднання. Сьогодні вони не дуже багаточисельні, але діяльні.

Населення. США як національну державу історично формували переселенці з Європи. Найбільшу частку становили вихідці з Великобританії (англійці, шотландці, ірландці). Упродовж XIX ст. імміграційні потоки поповнили вихідці з Німеччини, Скандинавських країн, а наприкінці XIX і на початку XX ст. — із країн Південної, Центрально-Східної Європи.

У період між двома світовими війнами домінувала імміграція із Канади і Латинської Америки (переважно із Мексики і Пуерто-Ріко). У післявоєнні роки знову зросло число іммігрантів із країн Європи.

У 1965 р. було прийнято імміграційний закон, який відмінив імміграційні квоти, полегшивши умови в'їзду в США кваліфікованим робітникам, спеціалістам тощо. Після 1965 р. відчутно зросла частка іммігрантів із країн Азії, Карибського басейну, а коли розпалася соціалістична система — з країн Центрально-Східної і Східної Європи.

У 1992 р. найбільше було іммігрантів з Мексики, більше третини усіх переселенців. Україна займала 14-те місце (2,2%).

Якщо на початку XX ст. щорічно до США прибувало до одного мільйона іммігрантів, то тепер не більше 400 тисяч.

За останніх 200 років чисельність населення зросла у 65 разів, порівняно з 1900 р. — всього у 3,4 разу, досягнувши у 2000 р. 278 млн. Прогнози передбачають і подальше зростання чисельності населення.

Середньорічний рівень народжуваності в США наприкінці 90-х років становив близько 11 дітей на 1000 жителів, тоді як на початку 60-х — 22 дитини. У 1999 р. на одну жінку припадало у Сполучених Штатах 2,0 новонароджених, тоді як у країнах, що розвиваються, цей показник був у 2- 3 рази вищим. Зате кількість померлих дітей, в розрахунку на 1000 немовлят, у 1999 р. становила у США всього вісім, а у країнах третього світу була в 5-10 разів більшою.

Середній вік громадян США в 1999 р. становив 77 років. У віці понад 64 роки, тобто пенсіонерів, проживало 33,3 млн. осіб, або майже 13% загальної кількості населення. Смертність наприкінці 1990-х років стабілізувалась на показнику 8,0-9,0%.

Згідно з офіційною статистикою, у США проживає білого населення 80,3%, а чорного — 12,1%, або відповідно 223,5 і 33,7 млн. осіб, індіанців, ескімосів, алеутів — 2,0 млн. осіб, вихідців з Азії та Океанії — 7,5 млн. та осіб інших національних груп — 11,7 млн. Іспаномовних американців, серед яких зустрічаються представники расово-етнічних груп, нараховується 23,2 млн. осіб. Так зване "біле" населення переважає у всіх штатах США, крім Гавайїв, де переважає "азіатське", та округу Колумбія — чорношкіре населення.

Корінне населення — індіанці — до кінця XIX ст. були остаточно завойовані, розбиті і поселені у резервати. У результаті воєнних дій, затяжних епідемій чисельність їх скоротилась і на початку XX ст. індіанців нараховувалось лише 200 тис. Більш лояльна політика щодо аборигенів у наступні десятиліття сприяла поступовому зростанню їх чисельності, і в 90-ті роки їх чисельність вже досягла 2 млн. осіб. Найбільше індіанців зараз проживає у штатах Арізона, Нью-Мексико, а також на Північному Заході (Вашингтон, Айдахо, Монтана) та ін.

Серед національних меншин слов'янського походження за чисельністю виділяються українці (1,2 млн.), займаючи друге місце після поляків. Найбільше українців та осіб українського походження у промислових штатах — Пенсільванії, Нью-Йорку та Нью-Джерсі.

Середня щільність населення США — 29 осіб на 1 км2, а без рідкозаселеної Аляски — 34,8. Це значно менше, ніж у всіх інших розвинених країнах (за винятком Канади і Австралії).

США — одна з найбільш урбанізованих країн світу. У містах проживає 77% жителів. Провідне місце в урбанізації належить великим містам. У США є сім міст з населенням понад 1 млн. осіб: Нью-Йорк — 7,32 млн., Лос-Анджелес — 3,49 млн., Чикаго — 2,78 млн., Х'юстон — 1,63 млн., Філадельфія — 1,59 млн., Детройт — 1,60 млн., Сан-Дієго — 1,1 млн. осіб, що одночасно виступають центрами міських агломерацій. У США нараховується 37 агломерацій, в яких проживає близько 50% населення країни.

В економічно найбільш розвинених регіонах США сформувалися мегалополіси — обширні урбанізовані території, що утворюються при злитті сусідніх агломерацій. Найбільшим мегаполісом СІНА, що простягається вздовж північно-східного узбережжя країни майже на 1000 км., є відстань від Бостона до Вашингтона, нараховуючи майже 50 млн. осіб. Серед інших мегаполісів виділяється Приозер'я — від Мілуокі до Пітсбурга (40 млн. осіб) і в Каліфорнії — від Сан-Франциско до Сан-Дієго, де проживає понад 20 млн. осіб.

Сільських поселень, особливо таких, як в Україні, у США немає. Населення, яке займається сільським господарством, живе у віддалених один від одного фермерських господарствах. До сільських жителів, які не зв'язані з сільськогосподарським виробництвом, у США відносять також мешканців містечок чисельністю до 2,5 тис. осіб. Усього в США нараховується 64 млн. сільських жителів, або 23% населення країни.

Загальна характеристика господарства. США — наймогутніша постіндустріальна держава світу з інтенсивним сільським господарством, розвиненою сферою послуг.

Валовий національний продукт (ВНП) країни у поточних цінах становив у 1998 р. 8076,1 млрд. доларів і в 1,9 разу перевищував ВНП Японії, в 3,7 разу — Німеччини, майже в 5,7 разу — Франції, в 7,0 разів — Італії, в 6,1 разу — Великобританії. У структурі ВНП сфера послуг становить 75,4%, сільське господарство — 1,9 і промисловість — 22,7% (1998 р.).

Особливої могутності американська економіка досягла після Другої світової війни. На фоні зруйнованої Європи США виглядали квітучою державою, посилюючи свій вплив майже на всі регіони світу. Національний дохід США за роки війни зріс більше ніж удвічі, а загальні промислові потужності — у 2,4 разу, тобто середньорічні темпи приросту становили 18,7%, сільського господарства — 16%.

Одночасно США стали наймогутнішою військовою державою світу.

Промисловість США характеризується повнотою галузевої структури, високою забезпеченістю природними ресурсами і кваліфікованою робочою силою, розвиненою науково-дослідною базою, а також значною концентрацією капіталу і виробництва. Характерною особливістю промисловості США є зниження питомої ваги сировинних галузей і збільшення темпів розвитку наукоємних галузей і виробництв.

У результаті структурної перебудови промислового виробництва 80-х років прискореними темпами розвиваються електроенергетика, машинобудування та хімічна промисловість. їх сукупна частка у продукції промисловості США перевищує 50%, на них припадає до 60% усіх інвестицій у промисловість.

Енергетика. За запасами енергоресурсів та їх видобутком США займають одне з перших місць у світі, далеко обійшовши всі інші розвинені країни.

Частка США у світовому видобутку нафти становить 11,1% (1997 р.). Правда, в останні роки її видобуток зменшується. Якщо в 1970 р. було видобуто 475 млн. т., в 1980 р. — 424 млн., у 1991 р. — 371 млн. т., то в 1997 р. — 306 млн. т. Найбільшим районом видобутку нафти є південно-західні штати: Техас, Луїзіана, Оклагома, Нью-Мексико, які постачають майже половину нафти, що видобувається в країні. У межах цього району нафта розробляється і на шельфовій смузі Мексиканської затоки. Другим важливим районом видобутку і розміщення нафти є Тихоокеанське узбережжя у штаті Каліфорнія (від порту Сан-Луїс до міста Лос-Анджелес), а також територія на південний схід від цієї лінії. Тут видобувається понад 50 млн. т. нафти (13% всього видобутку). Новим районом видобутку нафти стала Північна Аляска, де у 1960-ті роки розвідано великі поклади рідкого палива поблизу Прадхо-Бей із запасами понад 1,5 млрд. т., родовище Норт-Шлоре — 1,3 млрд. т. На Алясці щорічно видобувається не менше 100 млн. т. нафти.

США також володіють найбільш розвиненою нафтопереробною промисловістю. Нафтопереробні заводи наближені до основних районів споживання нафтопродуктів — промислових вузлів Північного Сходу, портових центрів, де переробляється імпортна нафта, вздовж трас магістральних нафтопроводів.

У США виділяються три найбільші райони переробки нафти: узбережжя Мексиканської затоки, що тягнеться смугою до 300 км. (штати Техас, Луїзіана, Міссісіпі). Тут переробляється майже третина сирої нафти, що надходить на нафтопереробні заводи країни. Далі йдуть Південна і Центральна Каліфорнія, на яку припадає понад 10% потужностей нафтопереробних заводів, а також смуга Атлантичного узбережжя від Нью-Йорка до Балтимора, де концентрується до 10% потужностей нафтопереробних заводів США.

За видобутком природного газу США займають друге місце у світі (після Росії). У 1996 р. видобуто 570,0 млрд. м3. Більшість родовищ газу територіально збігаються із нафтоносними районами (Техас, Оклагома, Канзас). Дуже часто природний газ видобувається разом із нафтою.

Родовища газу відкриті у районі Скелястих Гір (Нью-Мексико, Колорадо, Вайомінг). У північних штатах найбагатшою на природний газ є Західна Вірджинія.

Згідно з прогнозами спеціалістів, географія видобутку природного газу може кардинально змінитися за рахунок більш повної експлуатації газоносного району Аляски.

Промислові райони Півночі і Північного Сходу забезпечуються природним газом за допомогою розгалуженої мережі газопроводів, прокладених сюди із Південного Заходу.

Видобуток вугілля у США зростав досить динамічно до 1913 р. (517 млн. т.). Починаючи з 20-х років, у зв'язку із інтенсивним застосуванням нафти, видобуток його поступово зменшувався. І лише в період загострення енергетичної кризи 70-х років, викликаної різким зростанням цін на нафту, попит на вугілля знову зріс. Якщо в 1970 р. його було видобуто 550 млн. т., то вже у 1980 р. — 710, а в 1995 р. — 858 млн. т.

США володіють значними запасами кам'яного вугілля — 225 млрд. т., що залягає до глибини 1200 м. Це близько однієї четвертої світових запасів. Найстарішим і найголовнішим районом видобутку вугілля є Аппалачський (штати Західна Вірджинія — 177 млн. т., Пенсільванія — 75 млн. т., Кентуккі — 161 млн. т, Алабама — 25 млн. т., а також район штатів Іллінойс — 60 млн. т. та Індіана — 34 млн. т.).

В останні десятиріччя значно зріс видобуток вугілля у гірських штатах Скелястих Гір (Вайомінг — 147 млн. т., Монтана — 35 млн. т.), а також в Колорадо, Нью-Мексико, Юта. Більшість цього вугілля видобувають відкритим способом.

Запаси бурого вугілля сягають 460 млрд. т. Вони розміщуються переважно у південних штатах (Техас, Арканзас і Алабама), а також у районі Центральної Півночі США. Найбільше видобувається бурого вугілля у Північній Дакоті. Щорічно його видобувається у межах 80-85 млн. т.

США є найбільшим у світі продуцентом електроенергії. За останніх сорок років (1955-1995) її виробництво зросло у 5 разів. В 1995 р. вироблено майже 3,4 трлн. кВт/год.

У структурі виробництва електроенергії найбільший відсоток припадає на теплові електростанції — 68,6 і гідроелектростанції — 20,2. Особливу роль відіграють атомні електростанції. Перший атомний реактор у США і в світі збудовано в 1942 р. в Чикаго. Незважаючи на небезпеку можливих аварій, США не згортають планів розвитку атомної енергетики. Потужності АЕС становлять понад 100 млн. кВт., що становить 32,5% світових потужностей атомних електростанцій. У перспективі атомні електростанції, за національною програмою США, повинні виробити близько чверті електроенергії країни, а нині вони виробляють всього 11,2%. Зараз у США діє близько 80 АЕС. Найбільша їх кількість знаходиться в Новій Англії — високоурбанізованому промислово розвиненому, але бідному на енергоресурси штаті. . Однак основою виробництва електроенергії є теплові електростанції, що продовжують працювати на вугіллі, а також на мазуті і природному газі. Гідроелектроенергія поповнює енергоресурси в тих районах, де дорогим є тверде паливо або його зовсім немає. Крім того, гідроресурси є екологічно чистими. Більшість гідроелектростанцій знаходяться у західних штатах — на ріках Колорадо, Колумбія. Води Колорадо приводять у рух гідроблоки найпотужнішої у США ГЕС — Гранд-Кулі (4,1 млн. кВт). ГЕС збудовані також на річці Теннессі, на Ніагарському водоспаді.

Чорна металургія. До середини 50-х років XX ст. найбільшим виробником залізної руди у світі були США, на які в 1950 р. припадало 40% світового видобутку цієї продукції. За останні десятиріччя видобуток залізної руди хоч і залишався стабільним (1950 р. — 49 млн. т., 1970 р. — 53 млн. т., 1990 р. — 54 млн. т., 1996 р. — 62 млн. т.), але частка США у світовому виробництві поступово зменшилась і на середину 90-х років становила всього 6%.

Металургійна промисловість США базується на великих запасах залізних руд в районі озера Верхнє і коксівного вугілля Аппалачського басейну. Найбагатші родовища вже вичерпані. Збагачення руд із нижчим вмістом заліза (таконітів), запаси яких у США дуже значні, обходиться досить дорого. Тому металурги перейшли на використання імпортних руд, що доставляються з Канади, Венесуели, Бразилії. Продовжуються пошуки нових родовищ. За свідченням спеціалістів, перспективними є Скелясті гори.Чорна металургія США зосереджена на північному сході країни, в межах Індустріального Сходу, у штатах, що прилягають до Великих озер і до північної частини Атлантичного узбережжя, тобто в районах розташування коксівного вугілля і залягання залізних руд. Металургія повного циклу (чавун-сталь-прокат) виникла між Пітсбургом, Клівлендом і Янгстауном, а також навколо Чикаго — на зустрічних вантажопотоках аппалачського вугілля (від Клівленда) і приозерної залізної руди (від озера Верхнє).

Основний металургійний район країни — Приозерний — сформувався на поєднанні вигідного транспортно-географічного положення на шляху підвозу кам'яного вугілля Аппалач та залізної руди із родовищ озера Верхнє й імпортної руди, що надходить по ріці Св. Лаврентія, та бази могутнього ринку збуту у вигляді металомістких галузей (металообробна, автомобільна) з важливими його центрами у Клівленді, Детройті, Чикаго.

Важливим центром чорної металургії залишається Внутрішній район із центрами в Пітсбургу, Янгстауні, Стьюбенвіллі.

На базі імпортної сировини виник відносно молодий Приатлантичний район із центрами у Балтиморі, Бєтлехемі, Філадельфії, Трентоні.

У всіх цих районах функціонують металургійні заводи повного циклу. Чорна металургія розвивається також на півдні (район Бірмінгема), у гірських штатах, де вона базується на виробництві електросталі із використанням дешевої енергії річкових гідроелектростанцій. Щорічна продукція чорної металургії оцінюється у 50 млрд. доларів. У 1997 р. виплавлено 97,7 млн. т. сталі, виготовлено 76 млн. т. прокату.

У кольоровій металургії США важливе місце займає виплавка алюмінію, в тому числі із брухту. В 1998 р. було вироблено 3,7 млн. т. алюмінію, що становило 16,4% світового виробництва (перше місце у світі). Заводи повного циклу працюють в районах забезпечених дешевою енергією — на ГЕС рік Колумбія і Теннессі. Працюють також заводи у містах Г'юстон, Новий Орлеан. Сировиною для них служать боксити, що імпортуються з Ямайки. США займають також перше місце за виробництвом свинцю — 1291 тис. т (1998 р).

На базі власних родовищ виплавляють мідь у Приозер'ї. Гірські штати є важливим районом кольорової металургії, де розташовані великі мідеплавильні заводи (штати Арізона, Юта, Монтана) і заводи, що виплавляють поліметалічні руди (штати Айдаго, Колорадо, Монтана). У 1998 р. вироблено 2,5 млн. т. рафінованої міді (18% світового виробництва). За останні десятиріччя виплавка кольорових і рідкісних металів перемістилася у морські порти, головним чином, Атлантичного узбережжя (Нью-Йорк, Філадельфія, Балтимор), які переробляють імпортну сировину. Щорічно ввозиться у США понад 320 тис. т. хрому, 615 тис. т. марганцю, 125 тис. т. нікелю.

Перспективним районом розвитку кольорової металургії є Аляска, де знаходяться родовища кольорових металів.

Хімічна промисловість — одна із провідних галузей промисловості США, які є світовим лідером у виробництві хімічної продукції, випереджаючи найближчого переслідувача — Японію удвічі. Виробництво хімічної продукції у США в середньому подвоюється за кожні 10-12 років.

Сучасна структура хімічної промисловості спрямована перш за все на виробництво полімерних матеріалів (синтетичного каучуку, хімічних волокон, пластмас і синтетичних смол), більшість із яких синтезується на базі нафтохімічної сировини. Зросло також значення технічних газів (кисень, водень, азот), що використовуються у металургії, хімічній технології, а також як складники ракетного палива.

Структурні зміни нового етапу НТР сприяли технічному переозброєнню галузі і наближенню її до районів, багатих на вуглеводи, зокрема у південні штати Мексиканської затоки. У результаті основна частина базових нафтохімічних виробництв концентрується на півдні США. В районі Г'юстона зосереджено більше половини потужностей нафтохімічної промисловості, а комбінат фірми "Доу" є найбільшим підприємством світу. Високопродуктивні виробництва зосереджені на північному сході США, а Нью-Йорк — значний центр фармацевтичної і тонкої хімії.

Потужні підприємства хімічної промисловості функціонують у Лос-Анджелесі, Сан-Франциско і їх околицях. Заводи, що виробляють хімічні добрива, розміщені по всій території США.

Машинобудування, будучи провідною галуззю промисловості США, виробляє майже 40% промислової продукції, займає дві п'ятих висококваліфікованої робочої сили Америки при концентрації лише 20% основного виробничого капіталу.

У США є десятки тисяч машинобудівних підприємств і тисячі фірм, але контроль над виробництвом мають тільки 500 з них. Найбільшими є автомобільні монополії "Дженерал моторз" і "Форд моторз".

Автомобільна промисловість — типова галузь американського машинобудування. США є однією із трьох країн світу (крім Німеччини і Японії), що мають повну номенклатуру машинобудівного виробництва. Вона розпочала свій відлік часу ще в перші роки XX ст., коли в Детройті виник найбільший світовий осередок автомобільної промисловості. Пізніше таких осередків автомобільної промисловості стало більше, переважно в районі Сан-Франциско, Лос-Анджелеса, а також у Нью-Йорку, Толідо, Атланті, Далласі, Клівленді. Працює в галузі понад 12 млн. осіб. Для випуску автомобілів використовується 20% сталі, 75% синтетичного каучуку, 14% міді, 13% алюмінію, близько 30% олова, велика кількість скла, оббивних матеріалів, багато інших видів сировини і напівфабрикатів.

Автомобільна промисловість США тривалий час була світовим диктатором і королевою автомобільних мод. Ще напередодні Другої світової війни американці виробляли понад 75% світової кількості автомобілів. Якщо в 1895 р. вироблено і випробувано чотири автомобілі, то вже у 1914 р. — 570 тис., а в 1928 р. — 4359 тис. Починаючи з 30-х років XX ст. виробництво автомобілів почало скорочуватися. В 1970 р., наприклад, з конвейєрів автомобільних підприємств зійшло 6642 тис. легкових автомобілів, в 1990 р. — 6052, в 1993 р. — 5939, в 1996 р. — 6300. Вантажних і легкових автомобілів у 1996 р. випущено 12,6 млн. шт. Столицею автомобілебудування США є Детройт, де складається більше 3 млн. автомобілів щороку. Великими сучасними центрами автомобілебудування є також Нью-Йорк, Сент-Луїс, Канзас-Сіті, Флінт, Атланта, Лос-Анджелес, Ленсігтон, Лансінґ, Даллас-Форт-Уейн, Джейнсвілл, Балтимор та ін. (ще 130 міст, що розташовані у 26 штатах).

Другою не менш важливою галуззю машинобудування США є авіаракетокосмічна промисловість, центрами якої є Тихоокеанські штати (Каліфорнія, Вашингтон), де ще напередодні Другої світової війни сформувалися головні райони авіабудування, а також Південь (Техас, Флорида) з містами — центрами авіаракетокосмічної промисловості Г'юстон (Центр Управління космічними польотами) і Даллас-Форт-Уерт.

У центральній частині країни до важливих центрів відносяться Сент-Луїс, Колумбус, а на північному сході — Нью-Йорк, Бостон, Гартфорт (центр виробництва авіадвигунів). Великою корпорацією, що домінує в авіа-бізнесі, є "Боїнг" (м. Сіетл). Перші підприємства електротехнічної і електронної промисловості сформувалися у великих міських агломераціях півночі і північного сходу США — Чикаго, Нью-Йорку, де зосереджувався наймогутніший науково-технічний потенціал держави. Згодом такі заводи виникли на Заході в районі Лос-Анджелеса і на Півдні — Даллас, Г'юстон, Новий Орлеан, Атланта. США тривалий час лідирували у цих галузях. Однак у радіотехніці, особливо в радіоелектроніці, в останнє десятиріччя вони поступаються Німеччині і Японії. США — батьківщина роботів, але 70 % їх світового експорту зараз припадає на Японію. Утримують вони лідерство хіба по виробництву комп'ютерів, випускаючи більше половини всіх ЕОМ світу.

Серед інших галузей промисловості спостерігається скорочення частки традиційних галузей, зокрема легкої, харчової, промисловості будівельних матеріалів та ін., які перебувають на стадії завершення реконструкції і оновлення. Серед галузей легкої промисловості США найбільш розвинені текстильна і шкіряно-взуттєва. На зорі економічного становлення легка промисловість концентрувалась на Півночі і працювала як на власній сировині, так і імпортній. Після Другої світової війни помітно зросла частка тканин, що виробляються на основі штучних і синтетичних волокон, а також комбінованих тканин, тоді як виробництво вовняних тканин скорочується.

Після Другої світової війни змінилася територіальна структура галузі. Підприємства легкої промисловості перемістилися із Нової Англії у південно-атлантичні штати, де знаходяться відносно дешева робоча сила і бавовняний пояс країни. Тут і на південному сході споруджено підприємства, які випускають синтетичні волокна (капрон, нейлон та ін.). Відомими центрами текстильної промисловості є Грінсборо, Уінстон-Сейлем, Хай-Пойнт, Шарлотт, Ґрінвуд, Колумбус. Текстильна і шкіряно-взуттєва промисловості тяжіють до середніх і невеликих міст, до місць розташування дешевої робочої сили.

Харчова промисловість США розосереджена по всій території. Найбільші підприємства знаходяться у північній частині прерій і в Приозер'ї. До важливих галузей харчової промисловості США відносяться м'ясна, молочна, консервна, борошномельна, а також виробництво алкогольних і безалкогольних напоїв.

Значними центрами харчової промисловості є великі міста. Хоча помітною є концентрація підприємств, наприклад, мукомельної промисловості вздовж узбережжя Великих озер; м'ясної промисловості — в Чикаго, Канзас-Сіті, консервної — в Каліфорнії. Виробництво тютюнових виробів зосереджується у південно-атлантичних штатах. США експортують на світовий ринок тютюн і цигарки, виробляючи їх 687 млрд. штук — більше 13% світового виробництва.

Сільське господарство. Сільське господарство — важлива галузь економіки США. Вона забезпечує не лише внутрішні потреби країни в продовольстві, але значна її кількість експортується — понад три п'ятих пшениці, майже дві п'ятих фуражного зерна, три п'ятих соєвих бобів.

Частка сільськогосподарського виробництва у ВНП останнім часом скорочується. У 1998 р. вона становила близько 2%. Продовжує скорочуватись і зайнятість (в 1995 р. — 3% загальнодержавного показника). Такі зміни пов'язані із структурною перебудовою як самої галузі, так і агропромислового комплексу (АПК) країни в цілому.

Нині у США нараховується близько 1,9 млн. фермерських господарств. В середньому на одне господарство припадало 190-200 га. землі, а обсяг реалізованої товарної продукції в розрахунку на одну ферму становив майже 100 тис. доларів.

Великих фермерських господарств із річною товарною продукцією більше 100 тис. доларів на одну ферму порівняно небагато — 305 тис. Але вони виробляють понад 70% усієї товарної сільськогосподарської продукції США.

Важливою складовою АПК є виробництво засобів виробництва для сільського господарства, і в першу чергу сільськогосподарське машинобудування, яке забезпечує фермерів тракторами, зерновими комбайнами та іншою технікою. В середньому за рік у сільськогосподарське виробництво надходить майже 70 тис. тракторів потужністю від 40 до 89 кінських сил, майже 60 тис. тракторів потужністю понад 100 кінських сил, а також 30 тис. самохідних зернових комбайнів, понад 20 тис. жаток кукурудзи, 11 тис. кормозбиральних комбайнів тощо.

Мінеральних добрив на товарний ринок поставлено: азотних — 14,0 млн. т., фосфорних — 11,0 млн. т., калійних — 0,8 млн. т.

Рослинництво. У США розвинене зернове господарство, вирощування кормових і технічних культур, овочівництво і садівництво. Цьому сприяють не лише помірний і субтропічний клімат, родючі ґрунти, рівнинний рельєф центральних, частково східних і західних районів, а в першу чергу підприємливість американських фермерів.

Для США характерне поясне розміщення сільськогосподарських культур. Вздовж кордону з Канадою, від озера Верхнє до Кордильєр, проходить пшеничний пояс. Південніше від нього, між Великими озерами і рікою Огайо на сході, через міста Сент-Луїс і Канзас-Сіті на півдні і до Кордильєр простягається кукурудзяно-соєвий пояс. Середньо-атлантичне узбережжя, середні і південні Аппалачі та рівнини, що до них прилягають — це колишній тютюновий пояс. Півострів Флориду і узбережжя Мексиканської затоки займає бавовняний пояс. Передгір'я Кордильєр використовуються як пасовища.

США виробили в 1999 р. 334,4 млн. т. збіжжя — 16,2% зернового збору світу. Порівняно з 1991 р. урожайність зернових зросла майже на одну п'яту. Такий високий приріст відбувся за рахунок підвищення врожайності пшениці — майже на 28% і кукурудзи — на 25%. У структурі валового збору зернових найвагоміше значення мають кукурудза, у 1999 р. — 71,3% і пшениця — 18,7%. Специфікою зернового господарства країни є домінування кормових зернових культур.

Кукурудза — високоврожайна зернова культура, яка вирощується переважно для відгодівлі худоби. Родючі землі Середнього Заходу, що охоплюють штати Айова, Іллінойс, Індіану, дають високі врожаї кукурудзи. В 1999 р. зібрано 334,4 млн. т. зерна кукурудзи, близько однієї п'ятої світового збору.

Вирощування продовольчого зерна має свою специфіку, пов'язану із особливостями клімату. У районах, де більш суворі і малосніжні зими, висівають яру пшеницю (штати Північна і Південна Дакота, Монтана і Вашингтон). А там, де зими більш м'які і сніжні, — озиму пшеницю (штати Канзас, Небраска, Оклагома, Техас). Урожайність пшениці в США є нижчою, ніж у Європі, але її валовий збір є значним — 62,7 млн. т. За станом на 1999 р. це третій показник у світі після Китаю та Індії.

Важливою кормовою культурою є соя, яку можна вирощувати у більшості районів, придатних для рільництва, хоча найбільше її висівають у кукурудзяному поясі. Боби сої ще називають "біологічною коморою", або "рослинним молоком", адже вони містять 17-22% жирів, 34-47% білків, значну кількість мінеральних складників і вітамінів. Соя — дуже калорійний додаток до кормів. На 23 млн. га. в 1999 р. зібрано 75,6 млн. т. сої, що в 2,4 разу більше, ніж у Бразилії, яка займає за цим показником друге місце у світі. У посушливій південній частині Великих рівнин культивують сухо-стійку кормову культуру — сорго (15,0 млн. т. — 1999 р., що становило 22,5% світового виробництва).

Рис як теплолюбну культуру вирощують у США на Примексиканській низовині — в болотистій долині Міссісіпі, а також в Каліфорнії. Товарний збір рису становить понад 9 млн. т. (1999 р., 11-те місце у світі).

Тютюнові ферми найбільш часто зустрічаються в Аппалачських районах (Північна Кароліна). Арахіс вирощують переважно у південних штатах (Джорджія).

Серед інших технічних культур важливе місце у сільськогосподарському виробництві займає бавовник (4,0 млн. т. — 1996 р.). США є першою у світі державою за врожайністю цієї культури. "Бавовняний пояс" сьогодні у США не існує. Вирощують цю культуру в окремих районах Півдня і Заходу: в долині Міссісіпі (від Міссурі до Луїзіани) в Техасі та на зрошувальних землях Каліфорнії і Арізони.

Плантації цукрової тростини поширені на Флориді, в Луїзіані, а також на Гавайських островах (за масою збору тростини США займають дев'яте місце у світі). Цукровий буряк вирощують в Каліфорнії, Айдаго, Північній Дакоті і Міннесоті. За врожайністю цієї культури США займають третє місце у світі після Франції і Німеччини. В 1999 р. американці виробили 7,6 млн. т. цукру, зайнявши четверте місце у світі.

Овочівництво, картоплярство і садівництво переважно зосереджені у західній частині США, особливо в Каліфорнії. Тут, у районі субтропічного клімату, вирощують помідори, цитрусові, виноград, фрукти і овочі. Другим районом садівництва і овочівництва є Флорида. Садівництво також розвивається у помірному поясі — на узбережжі Великих озер, в промисловій зоні. Посіви картоплі переважають у штатах Айдаго і Вашингтон.

Тваринництво США має м'ясний напрямок, орієнтуючись переважно на внутрішній ринок.

За поголів'ям великої рогатої худоби (ВРХ) США займають четверте місце у світі — 98,5 млн. голів (1999 р.), в тому числі майже 10 млн. молочних корів, які концентруються переважно у молочному поясі. Провідними штатами виробництва молока є Вісконсін, Нью-Йорк, Каліфорнія. Близькість молочних ферм до промислових штатів сприяє забезпеченню великих міст Атлантичного узбережжя молоком і цільномолочною продукцією. Молочні ферми, що віддалені від промислових районів, переробляють молоко на сири, масло та інші молочні продукти довготривалого зберігання, ВРХ м'ясних порід концентрується переважно в районах надійної кормової бази, тобто в пшеничному і кукурудзяному поясах.

У гірських штатах і на Великих рівнинах, де існують природні й окультурені пасовища, вирощують молодняк, який потім переміщується у райони, забезпечені концентрованими кормами (кукурудзяний і пшеничний пояси) для подальшої відгодівлі. Найбільше поголів'я худоби знаходиться в штатах Техас (10% поголів'я країни), Айова, Небраска і Канзас.

Свинарство розвивається в кукурудзяно-соєвому поясі, тобто там, де є надійна кормова база. Чверть поголів'я свиней знаходиться в Айові. Поголів'я свиней за останніх десять років зменшувалось, але в 90-х роках знову зросло. Так, у 1999 р. їх нараховувалось 62,2 млн. голів, що на 8,1% більше, ніж в 1991 р. Слід сказати, що американці споживають свинини менше, ніж яловичини. Попит позначається на ціні: свинина значно дешевша, ніж яловичина, тоді як в Україні — навпаки.

У США інтенсивно розвивається птахівництво, особливо промислова відгодівля м'ясних курчат (бройлерів) — з початку 90-х років понад 5 млрд. шт. щорічно. Традиційними штатами, в яких вирощують бройлерів, є Джорджія, Алабама, Північна Кароліна, Арканзас і Меріленд. Популярним серед американців є м'ясо індиків, яких вирощується щорічно близько 300 млн. шт.

Окрасою американських преріїв є коні, яких нараховується 6 млн. голів. Дуже скоротилося поголів'я овець. За їх кількістю (близько 10 млн. голів) США навіть не увійшли до першої двадцятки країн світу. В основному їх утримують на гірських пасовищах Заходу. До скорочення поголів'я овець призвела конкуренція імпортної вовни і заміна натуральних волокон більш дешевими синтетичними.

Інфраструктура. Величезні простори, нерівномірність розміщення населених пунктів і зональна виробнича спеціалізація сприяли швидкому розвитку всіх видів транспорту. На кожному історичному етапі переважав якийсь вид транспорту. Перша половина XIX ст. — це період інтенсивного прокладання каналів і широкого застосування в господарському будівництві внутрішнього водного транспорту. Друга половина XIX і початок XX ст. — період бурхливого розвитку залізничного транспорту. У 20-х роках минулого століття різко зросло виробництво автомобілів, прокладалися автодороги, а згодом — сучасні автостради. Середина і друга половина XX ст. — повсюдне будівництво аеропортів і встановлення інтенсивних авіасполучень між поселеннями, адміністративними центрами і районами країни.

Кінець 30-х і 40-ві роки XX ст. — це період започаткування розвитку трубопровідного транспорту, що разом із автомобільним посилили конкурентний тиск на залізничний транспорт.

В особливому становищі був і залишається морський транспорт, який від першого дня приїзду переселенців і до сьогодні не втратив свого економіко — стратегічного значення. А з часу введення у дію Панамського каналу став важливим засобом найкоротшого морського сполучення між Атлантичним і Тихоокеанським узбережжям США.

На транспорт США припадає близько 25% загального споживання енергії в країні і від 50 до 60% споживання рідкого палива. До транспортної системи країни відноситься транспорт загального користування — залізничний, автомобільний, морський; внутрішній — водний, повітряний і трубопровідний. Значну частину вантажних і пасажирських перевезень виконує також транспорт не загального користування — вантажний транспорт промислових підприємств, індивідуальні легкові автомобілі, особисті літаки.

Залізничний транспорт США, хоч і втратив своє колишнє значення, але і досі відіграє важливу роль у перевезенні вантажів і пасажирів.

Найвищого рівня розвитку залізничний транспорт США досяг у перші два десятиліття XX ст., коли загальна протяжність залізничного полотна досягла 460 тис. км. (1916 р.), або 40% їх протяжності у світі.

Гостра конкуренція з боку інших видів транспорту спричинилася до постійного зменшення нерентабельних ділянок залізниці. Якщо в 1940 р. залізниці нараховували 397 тис. км., то в кінці 90-х років — 164 тис. км.

Зменшилась не лише протяжність залізниць, але їх частка у сумарному товарообігу. Так, у 1930 р. вона становила 75%, а у 1990 р. — менше 30%. Зменшились також перевезення пасажирів. Якщо наприкінці 30-х років було перевезено 35 млрд. пас.-км, то в 1990 р. — 9,9 млрд. пас.-км, або близько 0,7% усіх пасажироперевезень країни.

Щільність залізничних доріг в цілому в США становить 1,7км/100км2 поверхні суші, але в окремих районах, особливо на Півночі і Північному Сході, вона є щонайменше втричі більшою. У штатах Нью-Йорк, Пенсільванія, Огайо, Індіана, Іллінойс — понад 10 км/100 км2. Автомобільний транспорт за кількістю перевезень вантажів займає друге місце — понад 25%. У США нараховується близько 30% легкових і понад 44% вантажних автомобілів, що використовуються у світі. Кількість автомобілів зростає дуже швидко. Якщо у США в 1945 р. було 25 млн. особистих автомобілів, а в 1960 р. — 61 млн., то в 1997 р. — вже 200 млн. Вантажних автомобілів — 7,8 млн. На кожних тисячу жителів США припадає 755 власних автомобілів і 1045 млрд. тонно/км. вантажоперевезень, що у 4,2 разу більше, ніж у Німеччині й Японії.

Зростанню кількості автомобілів сприяла розбудова дорожньої мережі. Більше 5,1 млн. км. автомобільних шляхів у США з покращеним покриттям (переважно асфальтним). На 100 км2 території припадає 67 км. покращених доріг.

Важливим чинником розвитку автомобільного транспорту стало будівництво швидкісних автострад. Перша трансконтинентальна магістраль Нью-Йорк-Сан-Франціско була збудована ще в 1927 р. Більшість великих американських міст з'єднані швидкісними автострадами (автобанами). їх протяжність — понад 73 тис. км.

У США на автомобілі припадає 80% пасажирських перевезень, а на автобуси — 1,3%. Майже половина американських сімей мають по два і більше автомобілів. На громадський транспорт припадає всього 3% обсягу міських пасажирських перевезень.

Трубопровідний транспорт забезпечує близько 25% перевезень вантажів країни. Мережа трубопроводів густою павутиною обплітає всі штати. Але найбільше їх на Півдні — тобто в районах, багатих на нафту і газ (Техас, Луїзіана, Оклагома) і в штатах Середнього Заходу — Іллінойс, Індіана, Айова, Мічиган, Міссурі. Нафтопроводи перепомповують три чверті всієї транспортованої в країні нафти. їх протяжність становить 650 тис. км. (1994 р.).

Більшість трубопроводів беруть початок на південному заході і спрямовуються на північний схід, на північ і на захід — в Каліфорнію. Трубопроводів США, що перевищують 2 тис. км., є багато. До найбільших відноситься нафтопровід від родовища Прадхо-Бей до південного порту Валдіз, що на Алясці.

З 1952 р. у США функціонують продуктопроводи. Один із них (в штаті Огайо) призначений для транспортування подрібненого вугілля у суміші із рідиною (пульпопровід). У 1970 р. для таких же потреб був збудований ще один продуктопровід (440 км.) між штатами Невада і Арізона. Крім вугілля продуктопроводами у США транспортують вапняк, фосфорити та інші солі.

Підвищення вартості сухопутних перевезень, а також реконструкція внутрішніх водних шляхів у повоєнні роки сприяли розвитку внутрішнього водного транспорту. Спільне фінансування Канадою і США в 1954-1959 рр. робіт, спрямованих на поглиблення дна ріки Св. Лаврентія, дало змогу морським кораблям запливати з Атлантичного океану до Великих озер. Внутрішні міста Чикаго, Детройт, що знаходяться на узбережжі озер, стали морськими портами. Важливу роль у формуванні єдиної водної системи країни відіграли берегові канали. Один із них, прокладений від Норфолка до Маямі, з'єднав ріки Атлантичного узбережжя, а другий — від штату Флорида до Мексиканського кордону — ріки Примексиканської низовини.

Загальна протяжність американських внутрішніх водних шляхів — 50 тис. км. З них близько 10 тис. км. має глибину понад 3 м., що дає змогу запливати кораблям великої тоннажності.

Важливою водною артерією є ріка Міссісіпі, яка за величиною вантажообороту перевищує Великі Озера. Значними теж є вантажопотоки на ріці Огайо, яка через Міссісіпі, систему озер і ріку Св. Лаврентія має вихід до Атлантичного океану.

Морський транспорт. За обсягом перевезень морський транспорт США займає перше місце у світі (понад 900 млн. т.), але за тоннажністю морського флоту — аж дев'яте (після Панами, Ліберії, Греції та інших країн).

Морський торговельний флот під американськими прапорами нараховує понад 730 суден (11,2 млн. бр. - реєстр. т.).

Портові комплекси: Нью-Йорк-Нью-Джерсі; Філадельфія-Балтимор; Новий Орлеан-Батон-Руж; Лос-Анджелес і Сан-Франціско-Окленд.

Повітряний транспорт. Авіаційний транспорт у США дуже розвинений. На нього припадає близько 40% усіх світових перевезень пасажирів. У США нараховується майже 13 тис. цивільних летовищ. Найбільші із них О'Хара (Чикаго) перевозять щорічно понад 70 млн. пасажирів, Атланта — 63 млн., Даллас — Форт-Ворт — 55 млн.

Протяжність регулярних авіаліній — 600 тис. км. Літаків різних видів нараховується у США понад 275 тис. одиниць. На внутрішніх і міжнародних лініях в 1998 р. перевезено 947 млрд. пасажирокілометрів.

Сфера послуг займає дуже важливе місце в економіці. Адже частка нематеріального виробництва і сфери послуг у ВНП становить 75,4% (1998 р.), займаючи за цим показником одне з перших місць серед розвинених країн світу.

Більшість американських спеціалістів включають у сферу нематеріального виробництва і послуг транспорт, зв'язок, роздрібну і оптову торгівлю, громадське харчування, фінансово-кредитну діяльність і страхування, послуги виробничого і побутового призначення, освіту, науку, охорону здоров'я, державний апарат управління господарством, а також військово-політичні служби держави тощо. Тобто до сфери нематеріального виробництва і послуг відносять усі види економічної діяльності, що створюють додаткову вартість через такі форми, як зручність, розвага, комфорт, своєчасність, підтримка здоров'я і все те, що спрямоване на задоволення потреб споживача.

Внутрішня торгівля має важливе значення в економіці країни. У ВНП її частка становить понад 16% (в тому числі оптова торгівля — 7%, роздрібна — 9%). У торгівлі зайнято майже 20% робочої сили США, включаючи громадське харчування та інфраструктуру самої галузі. Нинішні торгові об'єкти: супермаркети, моли (торгові центри, крамниці) характеризуються високою технічною насиченістю, різноманітністю товарного забезпечення і високим рівнем обслуговування.

Реклама як галузь сфери послуг розвивається у США дуже високими темпами. Вона обслуговує виробництво товарів і послуг, їх реалізацію і споживання, а також має визначальний вплив на характер і розміри попиту, інформує покупця про властивості товару. За допомогою реклами товари та послуги потрапляють на підготовлений для них ринок.

За витратами на рекламу найбільшу вагу має реклама в газетах, передачах радіо і телебачення.

Прискореними темпами розвивається телевізійна реклама. В США нараховується 1200 телестанцій, із них 70% є комерційними, які існують тільки завдяки прибуткам від реклами. У популярних американських телепередачах вартість однієї хвилини рекламного часу може коштувати 500 тис. доларів і більше.

Фінансовою основою американського радіобізнесу теж є реклама. Найбільше доходів від радіореклами припадає на місцеве радіомовлення.

Реклама забезпечує фінансове існування газет і журналів. 70-80%доходів друковані видання отримують від публікації рекламних оголошень, а решту — від реалізації тиражу.

Освіта і наука. Освіта в США включає як державний, так і приватний сектори.

Державний сектор домінує в закладах початкової і середньої освіти, де вчиться понад 90% дітей шкільного віку.

Приватний сектор переважає в закладах вищої освіти. їх у країні більше 1,8 тис. Тут навчається одна п'ята усіх студентів США.

А всього у системі вищої освіти США нараховується 3,3 тис. інститутів різних типів, в яких навчається понад 12 млн. студентів. У США функціонує 156 університетів.

Навчання у вузах платне. В приватних навчальних закладах воно становить 12-17 тис. доларів на рік, у державних — від 2 до 5 тис., в коледжах — близько 800 доларів.

Наука США займає провідні позиції у світі. Хоча за деякими показниками економічного і науково-технічного розвитку вона відстає від Японії й інших розвинених країн (особливо в галузі робототехніки та електроніки). Про це свідчать такі дані: частка США у світовому експорті наукомісткої продукції скоротилась з 31% на початку 60-х років до 20% у 1990 р.

Культуру США історично формували багато етнічних груп, що заселяють Америку, але найбільший вплив на неї мали вихідці з Великобританії, які в основу національної культури американців поклали свою мову, звичаї і традиції. В умовах відокремленості континенту від Британських островів англійська мова зазнала певних змін — має трохи іншу вимову і словниковий склад. Риси національної своєрідності деяких народів — переселенців найкраще збереглися на побутовому рівні, наприклад, у традиційній їжі. Чимало страв етнічних груп увійшло у загально-американське споживання: німецькі сосиски, італійські макарони, український борщ, китайські вареники (пельмені) тощо.

Більшість американців (98%) вірять в Бога. Характерним для США є високий ступінь релігійного плюралізму. У результаті імміграції представників різних релігій у США зосереджені майже всі існуючі у світі релігії і віросповідання. У країні функціонує близько 2 тис. різних віросповідних об'єднань, але найчисельнішим є християнство (понад 90%, 1999 р.), яке поділяється на два напрямки — протестантизм (55%) і католицизм (37%).

Найбільше протестантів у південних штатах (74%) і в середньозахідних (понад 60%). Серед протестантів найпоширенішим є баптизм (20%), зокрема, у південних штатах, як серед білого, так і негритянського населення.

Католицизм віросповідують 26,2% населення. В основному це потомки іммігрантів із католицьких країн Європи, які оселилися в північно-східних штатах США (44%). Це жителі великих індустріальних центрів.

Із нехристиянських релігій найбільш поширеним є юдаїзм (понад 2% населення) та мусульманство (1,9%). Мусульманство поширюється переважно серед чорного населення США.

Найхарактернішим виразником розвитку культури є мистецтво, і в першу чергу література, музика, танець, образотворче мистецтво. Американське мистецтво своїм корінням сягає глибини народної творчості — фольклору.

Американський фольклор відображає три основні джерела, що живлять сучасну національну культуру: древню культуру корінного населення Америки — індіанців та ескімосів, розмаїття культур іммігрантів з Європи і африканську культуру чорного населення.

Індіансько-ескімоський фольклор відображає умови і особливості їх проживання. Магічне слово покликане було допомагати індіанцям вполювати дичину, перемогти хворобу, відвернути біду, забезпечити врожай і довге життя.

Безпосередньою частиною народного життя американців є фольклор вихідців з Європи. Широкого поширення набули в США англійські і шотландські народні балади, пісні — розповіді і пісні — легенди.

Негритянська народна творчість — дуже багата і своєрідна частина фольклору США. Найвищим досягненням американського народного мистецтва спеціалісти вважають пісенні форми негрів "спірічуелс". Важливе місце у них займали вірші, які були початком афроамериканської поезії. По суті, в них звучало дві теми: це спасіння душі і свобода народу.

Іншим не менш важливим жанром пісенної творчості чорних американців став "блюз", що у перекладі на українську означає "зажура".

Американська художня література, хоч і базувалась на народній творчості, спочатку генетично була пов'язана із європейською, переважно англійською, художньою традицією. У першій половині XIX ст. в Америці, як і в Європі, панував романтизм. Найкращими представниками американського романтизму були Вашингтон Ірвінг і Джеймс Фенімор Купер.

Наприкінці XIX ст. американська література досягла нового етапу зрілості, впливаючи на всю літературу світу. Відомими письменниками цього періоду є Марк Твен, Теодор Драйвер, Джек Лондон.

Вершиною американської духовності стала літературна спадщина найвидатніших письменників XX ст. Ернеста Хемінгуея, Уїльяма Фолкнера, Джона Стейнбека.

Американська музика тісно пов'язана з фольклором, але модерністські течії другої половини XX ст. до певної міри позбавили її народного коріння. У 20-х роках швидко поширилась джазова музика. Батьківщиною джазу став Новий Орлеан. Спершу джаз вважався негритянською музикою, хоча дуже скоро вона завоювала США і поширилась по всьому світу.

Народна творчість мала вплив і на образотворче мистецтво. Формування американського живопису, як самостійного жанру, відбулося наприкінці XIX ст., досягши національного самоутвердження у творчості Томаса Ікенса, Уінслоу Хопера, Дж. Сарджента, Сент-Годенса та ін.

Розвинені в Америці театральне мистецтво і особливо кіномистецтво. Кіно вже на початку XX ст. було поставлено на промислову основу. Кінофільми про ковбоїв, індіанців, золотошукачів швидко завоювали світового кіноглядача.

Загальний рівень культури може визначатися деякими статистичними показниками, а саме: кількістю виданих книг, тиражем газет, кількістю продукованих фільмів та відвідувачів кінотеатрів, наявністю радіо та телевізорів, числом відвідувачів театрів тощо.

США відносяться до країн світу, в яких видають найбільшу кількість книг, найвищими є тиражі газет. За кількістю фільмів США займають друге місце в світі після Індії (більше 300 фільмів щорічно). За кількістю глядачів у кінотеатрах на 1000 жителів (близько 500 відвідувачів) поступається хіба Болгарії та Угорщині.

За кількістю радіоприймачів і телевізорів на 1000 жителів США займають перше місце у світі (2122 радіоприймачів і 814 телевізорів).

Гордістю США є їх система охорони здоров'я, на яку витрачається близько 10% ВНП, що становить майже 2 тис. доларів на одного громадянина, або майже у два рази більше, ніж у Японії, у півтора рази більше, ніж у Німеччині і на третину більше, ніж у сусідній Канаді. У системі охорони здоров'я США існує шість видів медичного обслуговування: профілактика захворювань, первинна, вторинна (у стаціонарних лікувальних закладах), третинна (у спеціалізованих центрах) допомога, медична реабілітація і післялікарняне обслуговування. Всі види медичного обслуговування орієнтуються на самооплату населення.

Крім того, у США існують спеціальні державні програми, наприклад, "Медікер", "Медікейд", що надають безплатну допомогу понад 50 млн. американців.

Житлово-комунальне господарство. США мають величезний житловий фонд — майже 95 млн. житлових одиниць (квартир і односімейних будинків). Три чверті житлового фонду — це односімейні (окремі) будинки, близько 20% припадає на багатосімейні (дві і більше сім'ї) і 5% — на пересувні будиночки-трейлери.

За віком житловий фонд США досить різний. Понад дві п'ятих будинків збудовані до 1950 р., близько двох п'ятих — в 1950-1970 рр. і лише одна п'ята — після 1970 р.

Житло американці будували за європейськими традиціями. Хоча в окремих штатах могли використовувати елементи індіанської культури, або тих народів, які колонізували ту чи іншу територію. Наприклад, у штаті Луїзіана, яка свого часу належала французам, збереглися будівлі з елементами французької архітектури. Своєрідною є архітектура і в південно-західному районі США, як у колишній іспанській колонії. Українці теж будували свої житла у традиціях матірної культури (церкви, дзвіниці).

Стильової оригінальності архітектура США досягла через сто років після здобуття незалежності (80-ті роки XIX ст.). Це особливо проявилося у забудові міст. Хмарочоси — висотні будинки на стальних каркасах — вперше появилися в Чикаго, а відтак — по всій Америці. В цих будинках вперше були використані ліфти як засіб доставки жителів на висотні поверхи.

Американці одні з перших широко застосували у будівництві скло та бетон як основний будівельний матеріал XX ст.

Туризм. США є визначним центром туризму не лише у Північній Америці, а і в світі. В 1998 р. їх відвідало 47,1 млн. осіб, що в 1,2 разу більше, ніж у 1990 р. Більшість інтуристів прибуває із сусідніх країн — Канади (42%), Мексики (20%), значно нижчий відсоток припадає на Японію (8,4%). Серед європейських країн найчастіше відвідують Америку жителі Великобританії (6%) і Німеччини (3%).

Європейці особливо охоче відвідують національні парки: Великий Каньйон, Евергладес, Еллоустонський, Йосемітський та ін. До найпопулярніших туристських регіонів світу відносять прибережні райони Атлантики, зокрема штату Флорида.

Одним із найважливіших регіонів рекреації є Гавайський архіпелаг як окремий штат Америки. Поєднання морського клімату, острівного розташування і самобутнього фольклору місцевих жителів сприяє інтенсивному потоку туристів на Гавайї протягом року.

Розвиток міжнародного туризму приносить значні прибутки. У 1998 р. вони досягнули 71,1 млрд. доларів. Крім того, туризм забезпечує роботою чималу кількість населення. У цій сфері зайнято близько 700 тис. обслуговуючого персоналу.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Зовнішньоекономічна діяльність США реалізується у таких основних формах: експорт та імпорт капіталу, зовнішня торгівля товарами і послугами, надання допомоги іноземним державам, участь у міжнародних економічних організаціях, використання національної грошової одиниці — американського долара у якості головного міжнародного розрахункового, платіжного і резервного засобу.

Основною формою зовнішньоекономічних операцій США є вивіз капіталу. Оборот підконтрольних американському капіталу зарубіжних підприємств перевищує 1,5 трлн. доларів, що V два рази більше експорту товарів зі США.

Особливістю вивозу капіталу зі США є зростання частки позичкового капіталу, що виражається у збільшенні обсягу займів і кредитів, які надаються американськими банками.

Їх сума на кінець 80-х років становила майже 500 млрд. доларів. У 1990-х роках вона зросла.

На базі вивозу капіталу і наявних за кордоном активів США одержують щорічно не менше 100 млрд. доларів прибутку.

Ввіз іноземного капіталу у США теж досяг великих розмірів. Він становить понад 100 млрд. доларів щорічно. Іноземці купують у США облігації, акції, землю, нерухомість. Іноземний капітал використовується для фінансування американської економіки.

Важливою статтею зовнішньої торгівлі США є торгівля ліцензіями на право користування новими технологіями, дорогими машинами, інструментами, американськими методами управління і на прокат кінофільмів.

Важливе місце у зовнішній торгівлі займає туризм, забезпечуючи надходження близько 40 млрд. доларів щорічно.

США надають чималу допомогу іноземним державам. У післявоєнний період з цією метою використано понад 300 млрд. доларів.

Особливо інтенсивно розвиваються зовнішньоекономічні зв'язки Заходу і Півдня США, які витісняють "старі" торгові центри Північного Сходу. Великими аграрними експортерами стали штати Середнього Заходу. Важливими центрами транспортування і обробки зовнішніх торгових вантажів є райони Великих Озер і ріки Св. Лаврентія.

Серед окремих штатів за рівнем експортного потенціалу виділяється Каліфорнія, Техас та Іллінойс.

Загальний товарообіг США у 1999 р. становив близько 1718,0 млрд. доларів, у т.ч. експорт — 692,8, імпорт — близько 1025 млрд. доларів.

Якщо характеризувати структуру зовнішньоекономічних зв'язків США із країнами світу, то найвагоміше місце на сьогодні займає Японія. Її частка в експорті США становить майже 13%, в імпорті — понад 22%.

Зв'язки із країнами, що розвиваються, теж змінилися. Зменшилося значення латиноамериканських країн у зовнішньоекономічних зв'язках зі США на користь країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Ослабло значення зовнішньоекономічних зв'язків із Канадою і, частково, навіть із Західною Європою.

Територіальні відмінності США. Згідно з існуючим географічним поділом праці, США поділяються на чотири частини: Північний Схід, Середній Захід, Південь і Захід.

Економіко — географічне районування на макрорегіони, мезорегіони і макрорайони дало змогу визначити відносно самостійні системи, кожна з яких характеризується історичною своєрідністю розвитку, територіальною спільністю людей і господарства, економічною доцільністю. У свою чергу, найнижчі територіальні одиниці (ареали, мікрорайони і підрайони) в основному відображають систему розселення і її осередки, які утворюються як зони тяжіння головних міських центрів.

Найнижчі територіальні одиниці формують макрорайони. Дуже часто сусідні макрорайони подібні між собою за деякими суттєвими ознаками і тоді вони об'єднуються в мезорегіони як складові частини макрорегіонів.

Макрорегіони — це обширні внутрішньо відмінні територіальні утворення, цілісність яких визначається культурно-історичною спільністю людей, що тут проживають, і подібністю місцевих суспільних відносин.

Північний Схід у пам'яті американців зберігається як найстаріший макрорегіон країни. Ця територія була заселена ще в колоніальну епоху. Тут було зосереджено дві третіх населення США, основні фабричні об'єкти.

Найхарактернішим районом Північного Сходу і країни в цілому є Нова Англія та її потужна регіональна структура — Мегаполіс із декількома могутніми центрами, серед яких виділяється Нью-Йорк.

Нова Англія розташована у найвіддаленішій північно-східній частині країни. До складу макрорайону входять штати Массачусетс, Коннектикут, Род-Айленд, Вермонт, Нью-Гемпшир і Мен.

У районі функціонує потужна мережа вищих навчальних закладів, серед них — Гарвардський і Йельський університети і знаменитий Массачусетський технологічний інститут. Наявність висококваліфікованих працівників дала змогу після Другої світової війни активно розвивати тут найновіші галузі промисловості — приладобудування, складне машинобудування, радіоелектроніку.

У 80-90-ті роки у Новій Англії розміщалися нові наукомісткі галузі виробництва, насамперед у Нью-Гемпширі і Мені.

Мегаполіс займає територію 100 тис. км2. Він характеризується найвищим рівнем урбанізації не лише в США, а й у світі. На відстані від Бостона до Вашингтона міста зливаються у гігантську майже суцільну забудову. Тут зосереджується менше 2% території, на якій проживає 40 млн. осіб — майже сьома частина населення країни. Вісім агломерацій мають понад 2 млн. жителів. Три із них (Нью-Йорк, Філадельфія і Бостон) відносяться до десяти найбільших в країні. Лише в Нью-Йоркському районі його валовий продукт більший, ніж у Канаді або у всіх країнах Африки, за винятком ПАР. Головні міста виступають значними центрами фінансової справи, розміщення контор, корпорацій, транспортних організацій.

За господарською структурою провідні центри Мегаполісу дуже різні. Наприклад, Нью-Йорк спеціалізується на швейній промисловості і поліграфії, Філадельфія — на хімії, Балтимор — на металургії, Бостон — на наукомістких галузях.

За територіальною структурою Мегаполіс розділяється на три частини — Філадельфську, Нью-Йоркську і Столичну, де тісно поєднані дві великі агломерації, які злилися своїми передмістями: Балтимор та Вашингтон.

Середній Захід. Цей обширний макрореґіон розкинувся у самому центрі Північної Америки, займаючи простір на північ від Канзасу до канадського кордону і на схід — до штату Огайо. Загальна площа території — 2 млн. км2. Макрорегіон характеризується однорідністю природних умов. Найхарактернішими його ознаками є виразна рівнинність, середня зволоженість і добра забезпеченість водними ресурсами (Великі Озера на півночі регіону, Міссісіпі, що протікає з півночі на південь, Міссурі — із заходу на схід і Огайо — зі сходу на захід).

Головною перевагою Середнього Заходу є чудові агрокліматичні умови. Це житниця країни. Займаючи всього п'яту частину території США, регіон дає 40-50% сільськогосподарської продукції. Зокрема, виділяється збором пшениці (майже 50%), понад 60% сої і 85% кукурудзи. Тут зосереджується по 50 млн. голів ВРХ і стільки ж свиней, відповідно майже 50 і понад 90% поголів'я США.

Інші регіони — Огайські рівнини і Лісове Приозер'я — це індустріально-аграрна частина регіону, яка має помітний вплив на розвиток як промисловості, так і сільського господарства.

Досить однорідною зоною інтенсивного землеробства є кукурудзяний і пшеничний пояси. Кукурудзяний пояс — це клиноподібна смуга, що розширюється із сходу на захід, перетинаючи посередині штати Огайо, Індіана та Іллінойс, займає всю Айову і заходить у східну частину штатів Канзас і Небраска, північну частину штату Міссурі і південно-західну частину штату Міннесота. Тут вирощують кукурудзу на зерно, що йде на продаж або на фураж для худоби.

У регіоні є невеликі міста, що спеціалізуються на сільськогосподарському машинобудуванні, яке є частиною могутнього аграрно-промислового комплексу кукурудзяного поясу.

Пшеничний пояс займає середину основної території США від канадського кордону майже до самого Півдня, знаходячись на стику двох великих макрорегіонів — Середнього Заходу і Заходу. При переміщенні зі сходу на захід клімат стає дедалі сухішим і континентальнішим, кукурудзу поступово змінює пшениця, щільність населення зменшується, а на західній окраїні пшениця поступається пасовищам і місцевість виглядає майже безлюдною.

Зміна клімату з півночі на південь викликає зміну внутрішньої спеціалізації поясу. На півночі, де більш морозна зима, найчастіше дозріває лише яра пшениця, а на півдні, де сухо і спекотно, сіють озиму пшеницю, бо вона встигає дозріти до літньої засухи.

Землі озимого пшеничного поясу потребують зрошення. Підземні води з водоносної формації Огамала дали змогу підвищити урожайність кормових культур майже вдвоє і пшениці — на третину. На базі зрошувальної системи прижився новий тип господарювання — вирощування грубих кормів і фуражного зерна, перш за все кукурудзи і сорго, що використовується для відгодівлі худоби на м'ясо.

Південь охоплює територію, що простягається зі сходу на захід майже на 2,5 тис. км., на якій могли б вміститися чотири таких держави, як Україна. На сході і півдні його омивають відповідно води Атлантичного океану та Мексиканської затоки. Значну частину території Півдня займають степи Техасу, тропічні болота Флориди, гірські масиви Південних Аппалачів, плоскі Берегові рівнини.

Культурна специфіка макрорегіону пов'язана з історією його заселення. Колоністи — європейці, освоюючи цей край, переслідували переважно комерційну мету — займалися вирощуванням таких вигідних товарних культур, як індиго, рис, тютюн, пізніше бавовник. Тут виникли плантації, для обробітку яких завозили негрів — невільників з Африки і найманих робітників із Європи. На Півдні ще на початку XX ст. відбулася швидка структуризація суспільства на багатих плантаторів, білу бідноту і чорних рабів.

На території району виявлені унікальні природні ресурси. Так, у надрах Примексиканської низовини знайдені великі запаси нафти, природного газу, природної сірки, фосфоритів тощо.

Кліматичні умови, в свою чергу, дуже сприяють сільськогосподарському виробництву. Вегетаційний період триває від 170-180 днів на півночі до 260-280 днів на крайньому півдні. Південь в основному займають вологі субтропіки. Кількість опадів поступово зменшується з півдня на північ. У найтеплішій частині району вирощують високі врожаї бавовнику, тютюну, цукрової тростини. На Півдні зосереджені значні трудові ресурси. їх поєднання із сировинним багатством і наявністю енергоресурсів посприяло притоку капіталів у будівництво нових промислових підприємств. Починаючи з 50-х років тут розміщали близько однієї чверті нових капіталовкладень країни.

Сьогодні промислова продукція Південного макрорегіону перевищує сільськогосподарську.

За вартістю продукції обробної промисловості Південь перебуває на третьому місці після Північного Сходу і Середнього Заходу, а за розміщенням потужностей на електростанціях США загального користування займає друге місце серед макрорегіонів країни. Це свідчить про посилення індустріалізації району.

У прибережній південно-західній частині сформувався значний район хімічної промисловості. Відомим є також район хімічної промисловості в долині ріки Теннессі.

Південь відіграє важливу роль у кольоровій металургії, особливо у виплавці алюмінію (Пойнт-Камфорт, Техас, Рокдейл, Луїзіана).

Автомобільні заводи Атланти і Далласа зайняті переважно складанням автомашин із готових частин, надісланих з інших регіонів.

У районі чимало великих і малих центрів текстильної промисловості (Шарлотт, Північна Кароліна, Грінвілл, Уінстон-Сейлем, Колумбія, Атланта, Колумбус).

Південь володіє також інтенсивним сільським господарством. Тут продукується майже третина товарної продукції сільського господарства, в той час як площі сільськогосподарських угідь займають 31,4%. Головною галуззю сільського господарства залишається рослинництво. У південних штатах (Техас, Міссісіпі, Арканзас, Луїзіана) збирають дві третіх бавовнику країни. У східній частині Півдня (Північна Кароліна, Вірджинія, Кентуккі) основною товарною продукцією є тютюн. Землі узбережжя Атлантичного океану використовуються для вирощування овочів, а Флорида традиційно спеціалізується на цитрусових.

Захід — це західна частина Сполучених Штатів, яка американізувалась найпізніше. Заселення краю розпочалося лише в 40-х роках XIX ст. Історично це наймолодший регіон країни. Молодий він і в геологічному відношенні, тому що перебуває у зоні відносно молодої геологічної складчастості. Звідси — винятково мальовничі території, де величезні гірські хребти чергуються із котловинами. У міжгірських басейнах Кордильєр розташовані найбільші в країні пустелі і напівпустелі. Клімат характеризується крайньою сухістю. Майже повсюдно річна кількість опадів менше 300 мм., а у багатьох місцях є значно нижчою. Символом особливої сухості є велике озеро Боннівель, яке настільки випарувалось, що від нього залишилось лише так зване Велике Солоне озеро.

Проблема води дуже важлива і для житниці Заходу — Каліфорнійської долини з її високоінтенсивним сільським господарством, яке спеціалізується на вирощуванні фруктів, овочів, бавовни, рису й інших теплолюбних культур.

На Заході є запаси нафти (штати Каліфорнія, Вайомінг, Нью-Мексико). У гірських штатах розміщено чимало кольорових і рідкісних металів, вугілля, промислові запаси урану. Тихоокеанський північний захід виділяється цінними породами дугласової ялини, кедру, червоного дерева.

На Західний макрорегіон припадає до 40% території країни і лише одна п'ята її населення. Тут проживає більше половини індіанців Америки, розташовано 80% їх резервацій.

Захід — наймолодший і найменш освоєний макрорегіон США. Довго спеціалізувався на видобувній промисловості і пасовищному тваринництві.

Інтенсивно почав розвиватися тільки у роки Другої світової війни, коли сюди прибули сотні тисяч переселенців із Півдня та Півночі. Особливими темпами розвивалась авіаційна промисловість (Лос-Анджелес, Сіетл, Сан-Дієго, Денвер), а також суднобудування, виплавка алюмінію.

Значні капіталовкладення спрямовуються у будівництво гідроелектростанцій, авіаракетну промисловість, металургію.

Найбільш економічно розвиненим серед мезорегіонів Заходу (Гірський Захід, Північний Захід) вважається Каліфорнія, в якій ще в середині XIX ст., а точніше в 1848 р., знайшли золото.

Нині за рівнем економічного потенціалу штат Каліфорнія займає перше місце в США. Тут розташовані два найбільші міста Заходу — Лос-Анджелес (3,5 млн. осіб), а разом із передмістям — 7,5 млн. осіб і Сан-Франциско (з передмістям — 6,8 млн. осіб).

Тривалий час вони виборювали роль головного центру на Заході. Відкриття нафти у Південній Каліфорнії прискорило ріст Лос-Анджелеса. У 20-х роках Лос-Анджелес став також відомим центром авіаційної промисловості США, а із 40-х — у світі.

Серед інших галузей в місті розвивається виробництво нафтового обладнання, нафтопереробка і нафтохімія, кіноіндустрія, швейна, харчова.

Гірський Захід як мезорегіон Заходу є напівпустельною малонаселеною територією Кордильєр. Займає близько 80% території Заходу (не враховуючи штатів Аляска і Гаваї, які з 1959 р. увійшли в склад Заходу).

Північний Захід часто іменують Тихоокенським. Він займає крайню північно-західну частину США. Найбільш розвиненою є територія на захід від Каскадних гір, тут зосереджено до 70% населення мезорегіону, тобто майже 6 млн. осіб. Найбільшими промисловими центрами є Сіетл і Портленд.

Аляска і Гавайські острови займають дещо особливе місце серед макрорегіонів Америки в силу свого географічного розташування — відірваності від основної частини США.

Аляска — це найвіддаленіший штат країни, що володіє значними запасами нафти (тут видобувається 20% американської нафти, яка через Канаду трубопроводами постачається у США), газу, золота, лісосировини. Аляску використовують, головним чином, у якості сировинної бази США. Особливістю Аляски є суворі кліматичні умови і низька заселеність краю.

Гавайські острови, що лежать у центральній частині Тихого океану, використовують переважно як місце відпочинку і туризму.

Промисловість тут розвинена слабо, зате сфера послуг і навіть сільське господарство спеціалізуються на обслуговуванні відпочиваючих. Товарною продукцією на тихоокеанських островах є цукрова тростина і ананаси.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua