Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії - підручник

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ, ЧИ ПРОСТО ФІЛОСОФІЯ?

Обговорюване впродовж декількох років питання, яку філософію викладати студентам педагогічних вузів, начебто знайшло свій розв'язок: безсумнівно — філософію освіти. Взята в єдності екзистенціально-герменевтичних та емпірико-аналітичних тенденцій, вона дійсно несе в собі неабиякий філософський зміст, і можна сподіватись, що її викладання буде не лише корисним для майбутніх педагогів, а й цікавим для філософів — викладачів. Проте філософія освіти в Україні є відносно новою науковою галуззю, тому статус, зміст та проблематика цієї дисципліни потребують подальшого обговорення.

Насамперед обговорення потребує визначення предмета "філософія освіти". Так, учасники заочного "круглого столу" "Філософія освіти: стан, проблеми та перспективи" (Вопр. философии, 1995, № 11) В. В. Платонов та В. М. Розін вважають, що філософія освіти — це "філософська думка в галузі освіти", це "рефлексія над освітою і педагогікою", породжена кризою педагогічної практики і педагогічної науки.

Дійсно, всі науки час від часу переживають кризові періоди (згадаємо знамениту кризу у фізиці, кризу в основах математики тощо). У такі періоди фізики, математики, біологи починають активно філософствувати (мислити і рефлектувати), що вони нечасто робили за часів "нормального" (Т. Кун) розвитку своєї науки. Проте вони не прагнуть будувати якусь окрему "філософію фізики" чи "філософію біології". Вони лише застосовують набуті в закладах освіти чи в результаті самостійної роботи навички рефлексії та філософствування для розв'язання специфічних філософських питань своїх наук.

Вітчизняні ж філософи освіти прагнуть йти своїм шляхом, а саме: інституалізувати філософію освіти як окрему дисципліну. Більшість з них "вважають за необхідне розроблення філософії освіти як спеціалізованої проміжної ланки між філософією і теорією педагогіки" (Лутай В. С. Філософія сучасної освіти. Навч. посібник. — К., 1996. — С. 16). Причому така необхідність, на їх думку, випливає з того, що, мовляв, філософу дуже важко оволодіти педагогікою, а педагогу — філософією. Як цю проблему зможуть розв'язати майбутні представники цієї спеціалізованої галузі? Чи зможуть зрозуміти їх, з одного боку, "чисті" філософи, з іншого — "чисті" педагоги? А чи не краще і не дешевше філософів ще у вищому закладі освіти вчити педагогіці, а педагогів — філософії, причому так, щоб останні могли самостійно розв'язувати філософські питання своєї науки.

Треба зазначити, що намагання інституалізувати філософію освіти мають певний сенс. Зведення філософії освіти, як і взагалі філософії, до філософствування — рефлексії чи герменевтичного тлумачення (Л. Вітгенштейн) — затінює їх проблемно-предметні області. Нам необхідно їх якось висвітлити та порівняти, щоб відповісти на запитання, винесене у назву післямови. Тому спробуємо хоча б побіжно перелічити ті філософські проблеми, які відносяться до змісту філософії освіти.

Першу групу проблем становлять проблеми філософської антропології. Криза сучасної педагогічної практики і педагогічної науки, про яку багато говорять фахівці, породжена саме зламом звичного образу або логосу людини в результаті стрімких соціальних перетворень. Ось як про це пише М. Ф. Фішер (співробітник інституту теоретичної педагогіки РАО): "Існує багато часткових педагогічних методик, які дозволяють освітнім системам і окремим педагогам вижити і заробити гроші в сфері "освітніх послуг". Немає ідеї, здатної об'єднати ці методики, ідеї, заради якої проводиться освітньо-педагогічна діяльність, немає ідеалу і соціокультурного зразка, органічного для Росії, достойного втілення у життя. Адже педагог не лише навчає читанню та письму, але й творить Людину. Яку і навіщо? Тепер це невідомо, чи має тоді він право викладати?".

Можна погодитись з автором цитованого уривка у тому, що сучасна педагогіка знаходиться на роздоріжжі. Образ людини, який був побудований на основі парадигм "людина — частина природи", "людина — сукупність суспільних відносин" та ін., розпався, а новий ще не синтезований. На яких підставах його синтезувати? Навряд чи буде правильним його створення на засадах інших, таких же часткових парадигм "людина — громадянин двох світів" (І. Кант), "людина — істота, яка вільно творить себе" (Ж. П. Сартр) чи "людина — діалогічна істота" (М. Бубер). У цій справі може допомогти лише всебічний підхід, інакше отримаємо знову урізаний, однобокий, схильний до саморозвалу образ людини. А для цього треба знати і розуміти усі можливі парадигми і вміти утримувати їх суперечливі взаємозв'язки в їх єдності. Отже, слід бути професійно, насамперед історико-філософськи, освіченою людиною і до того ж діалектиком. Іншими словами, педагог, котрий здатен професійно розмірковувати над філософськими питаннями своєї науки, повинен бути не стільки філософом освіти, скільки просто філософом.

Думка про те, що начебто специфічні для філософії освіти антропологічні проблеми можуть серйозно обговорюватись лише в широкому історико-філософському контексті, виявляється вірною і стосовно іншої групи проблем, які відносяться до так званої антропономіки. Антропономіка як розділ людинознавства об'єднує в собі багато точок зору з приводу номосу (внутрішнього закону, або сутності) людини. Зрозуміло, що ці точки зору також полемізують одна з одною, зливаючись у певну самосуперечливу цілісність, утримувати яку в змозі лише філософськи підготовлений розум. А втримати їх єдність вкрай необхідно, оскільки збочення однієї або навіть декількох споріднених точок зору призводить до викривлення ідеалу педагогічної творчості.

Найбільш полярними антропономічними точками зору, між якими знаходиться цілий спектр їх мутацій, є дві — ессенціалістська та екзистенціалістська.

Згідно з першою, субстанція сутності людини (природа, соціум чи культура) знаходиться поза індивідом, передує йому і входить в індивід у процесі його становлення особою. Головне питання ессенціалістської антропономіки — яким чином природна, суспільна чи культурна субстанція створює індивіда, яким чином субстанція стає суб'єктом?

Друга точка зору — екзистенціалістська — виходить з первинності існування індивіда, його автономності (індивід сам дає собі номос або сутність), з незалежності індивіда від зовнішніх обставин, з тотальної свободи та відповідальності за те, ким він стає. Головне питання екзистенціалістської антропономії — чим обумовлюється само — творення індивіда, його постійний вихід за власні межі або трансцендування?

Зрозуміло, і перше, і друге питання можуть бути осмисленими лише у широкому історико-філософському контексті, у якому можна знайти і відповіді на них.

Варто зазначити, що ґрунтовна обізнаність у повному спектрі відповідей на антропономічні проблеми — важлива для педагога річ, адже на їх основі грунтуються уявлення про педагогічну техніку формування людини. Саме антропотехніка, на думку філософів освіти, і повинна бути третьою складовою частиною їх дисципліни.

Проте й антропотехніка — начебто суто технічна (методична) галузь — виявляється сутнісно пов'язаною з власне філософією, зокрема з таким розділом останньої, як онтологія. Освіта людини, її формування засновуються на зміні способу індивідуального буття, з одного боку, наслідуванням індивідом культурної субстанції, передачею в поле зору людини соціокультурних феноменів, їх оцінок, етичних масштабів, підведенням до самостійного вибору, інформуванням про відповідальність, залежність буттєвих наслідків від того чи іншого варіанта, обраного людиною; з іншого — заданням свідомості (смислу) самостійного виходу за свої власні межі, смислу самотворення і творення нових буттєвих форм.

Отже, навіть дещо побіжне порівняння проблемно- предметних областей філософії освіти та власне філософії приводить до висновку, що філософія освіти навряд чи зможе бути ефективним засобом розв'язання філософських питань педагогіки, якщо її зводити лише до проміжної ланки між педагогікою та філософією. Не стане вона таким засобом у випадку її зведення до рефлексії над освітою, адже будь-яке внутрішнє питання філософії освіти при його обговоренні виходить за межі цієї дисципліни і може висвітлитись лише у широкому контексті результатів історико-філософського процесу. Тому філософську підготовку майбутніх педагогів слід засновувати саме на викладанні історії філософії, що розглядається під людинознавчим кутом зору.


НазадЗміст

 

 
© www.SchoolLib.com.ua