Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії - підручник

РОЗДІЛ І

ПОХОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ, ЇЇ ПРОБЛЕМАТИКА ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

Призначення філософії

Почнемо з питання, яке може виникнути у людини, яка тільки починає знайомитися з філософією: навіщо витрачати час та зусилля, щоб вчити філософію, яка має своїм предметом такі далекі від повсякденно-практичного життя речі? Чи не краще зосередитись на вивченні тих навчальних предметів, які забезпечать знаннями та навичками, потрібними для отримання хорошої роботи та досягнення бажаної кар'єри? Адже ми потребуємо і роботи, і кар'єри, щоб нормально жити, щоб задовольняти наші базові потреби. А які потреби задовольняє філософія?

Коли люди говорять про умови нормального життя, вони мають на увазі насамперед задоволення базових потреб у їжі, помешканні, безпеці, спілкуванні тощо, врахування і забезпечення яких підтримує існування людини як живої істоти. У їх задоволенні справді велике значення має кваліфікована й добре оплачувана робота, до якої готують спеціальні дисципліни, за що їх варто глибоко вивчати. Проте, як зазначають психологи, крім базових потреб, людина має і ряд інших — потреби у самоздійсненні, самоутвердженні, творчості, у реалізації свого потенціалу. У західній психології ці потреби називають актуалізуючими. У чому ж полягає значущість останніх?

Оцінюючи значущість курсів і дисциплін у поняттях їхньої цінності для підготовки до майбутньої роботи і задоволення базових потреб, ми надто вузько дивимося на те, що має і може прагнути людина. Така точка зору зовсім не помічає наявності "вищих" потреб або просто ігнорує їх. Для їх осмислення потрібна філософська точка зору. Однак хоча філософія й аналізує "вищі" потреби, це не означає, що їх вивчення з необхідністю приводить до самореалізації, творчості тощо. Філософія лише допомагає цьому, пропонуючи людині ідеал самоактуалізації, або те, що американські філософи М. Веласкес та В. Беррі услід за психотерапевтом К. Роджерсом називають ідеалом повнофункціональної особистості. Спробуємо переосмислити деякі з їхніх поглядів, щоб наповнити цей ідеал певним змістом й осмислити його, а водночас зрозуміти й те, як філософія може сприяти його здійсненню.

Розглянемо основні характеристики повнофункціональної особи як такої, що здатна до самоздійснення, самоактуалізації. Перша її ознака — здатність до самостійного мислення. Вона може формувати свої власні ставлення та переконання. Вона самостійна й незалежна, оскільки не поступає залежно від того, що в неї запрограмовано, подібно до носія міфологічного світогляду, або що від неї очікують інші. Така людина не обов'язково нігіліст — заколотник, вона лише самостійно формує свої власні думки. Вона думає, оцінює і вирішує для себе. Що може краще змалювати дух філософії та її значущість для досягнення такої інтелектуальної й поведінкової незалежності? Питання чисто риторичне, оскільки, як бачимо, філософія виникає як засіб звільнення від жорстких світоглядних і поведінково-особистісних залежностей.

Інша важлива характеристика — це глибока самосвідомість, місткість якої, як ми пам'ятаємо, тісно пов'язана з розвитком філософського погляду на світ, на себе. Повнофункціональна особа сповідає мало ілюзій щодо себе і рідко вдається до поверхневих виправдань своїх переконань, прихильностей, дій. Проте саме філософія закликає до постійного випробування, рефлексивної переоцінки базових інтелектуальних підстав життя. Адже лише філософська рефлексія здатна привести до усвідомлення раніше не усвідомлених переконань та уподобань, порівняти їх з іншими можливими уподобаннями та переконаннями, виявити їхні обмеженості, здійснити вихід за ці межі та сформувати більш адекватні підстави існування.

Наступна риса повнофункціональної особистості — це гнучкість. Кардинальні зміни, брак сталості у світі людського буття здатні зламати лише людину з жорсткими, на кшталт міфологічних, переконаннями. Проте вони не в змозі розхитати і порушити особу, яка здатна до самоактуалізації. Повнофункціональна, філософськи вихована людина здатна до постійного саморефлексованого контролю, до самоперебудови, вона самосвідома і саморефлексуюча, може витлумачувати, враховувати й оцінювати впливи змін зовнішнього світу, адекватно реагуючи на них закономірними і гнучкими змінами власного внутрішнього єства. Постійно випробовуючи, філософськи- критично переглядаючи базові інтелектуальні підстави життя, враховуючи зовнішні впливи на них, людина стає більш гнучкою та стійкою, здатною постійно відновлюватись та вистоювати перед лицем сумнівів, безладдя, невизначеності й хаосу. Адже філософія з початку свого існування якраз і подає світ у його перспективі, розглядає кожну річ залежно від цілого, малює загальну картину дійсності, в якій є місце для таких предметів, як надія, віра, любов, тобто тих речей, які тільки й здатні утримати людину над прірвою небуття.

Важлива характеристика повнофункціональної особистості з філософським світоглядом полягає у її здатності до творчості. Така особа не обов'язково має бути письменником, художником чи музикантом, оскільки творчість може проявлятися багатьма способами і на безлічі рівнів. Такі люди виявляють творчість, що б вони не робили. Адже саме філософія, як зазначалось у передмові до цього підручника, репрезентує певну ідеальну площину людського трансцендування — аналога безконечності людини, здатної охопити нескінченність, вийти за власні межі, перетворити внутрішні передумови бачення світу і, побачивши завдяки цьому нові шляхи виходу з проблемної ситуації, створити предметні, знаряда,єві умови вирішення проблеми. Філософія не тільки випробовує та перетворює наші внутрішні засади, а й визначає точку опори нашої рефлексії, яка надає можливість співвіднести одиничну проблему з повнотою всіх зв'язків Універсуму і тим самим відкрити перспективи її розв'язання.

Зрештою, саме вони — філософська рефлексія та герменевтичне витлумачення — с запорукою нашого розуміння світу, глибин його буття, які даються нам через наші переживання. Найчастіше, зазначає М. К. Мамардашвілі, наше переживання супроводжується усунено- стороннім поглядом на світ: він неначе виштовхує нас у момент переживання з самого себе. В цьому стані людині багато чого може відкритись. Але для того, щоб це відбулося, треба не лише зупинитись, а й опинитись під світлом або ж у горизонті питання: чому це тебе так вразило? Наприклад, чому я такий роздратований? Або навпаки: чому я так радуюсь? Застигнути в радості або стражданні. У цьому стані — радості чи страждання — і схований наш шанс: щось зрозуміти. Проте це лише пів шляху. На другій його половині потрібна філософія з її рефлексією та поняттями. Без допомоги рефлексії та понять далі йти нікуди. Наприклад, ми можемо вдарити того, хто нас образив, чи самозакохано нести свою образу і звинувачувати в усьому навколишній світ, втративши через це можливість зазирнути в себе і спитати: а чому, власне, я злюсь? Адже у цій злобі є дещо і від мене. Спрямована на зовнішні предмети, насправді вона щось говорить або намагається сказати і про нас самих, про те, що відбувається і в нас, і поза нами. Тому саме герменевтично-рефлексивне осмислення нашого переживання вимагає філософських понятійних засобів для відображення як відокремленості нас від світу, так і взаємного ототожнення та злиття, завдяки яким нам відкривається буття.

Наступна риса повнофункціональної особистості, яку допомагає сформувати засвоєння філософії, — це ясно концептуалізована, добре продумана система ціннісних уявлень у галузі моралі, мистецтва, політики тощо. Оскільки з моменту свого виникнення філософія цікавиться цінностями в різних сферах, вона надає можливість людям сформулювати власні ціннісні орієнтири, усвідомити сенс їх власного життя.

Як зазначає сучасний американський філософ і психотерапевт В. Франкл, наявність у людини системи ціннісних орієнтирів, які визначають вищі потреби та прагнення, сенс життя загалом, є вкрай важливими. їхня втрата або відсутність, навіть за умови прекрасної кар'єри, хорошої роботи, матеріального достатку та фізичного здоров'я, нерідко (у В. Франкла є така статистика) призводить до психічних неврозів, до самогубства. У традиційних суспільствах, зазначає В. Франкл, сама традиція диктувала людині, чого їй бажати. З розпадом традиції людина опиняється віч-на-віч з особистою проблемою добровільного пошуку сенсу життя, об'єктів вищих бажань та прагнень. І буває дуже погано, коли вона їх не знаходить. Душевне здоров'я людини виявляється залежним від того напруження, яке виникає у психіці людини, яка усвідомлює розрив між тим, ким вона є, і тим, ким би вона могла стати. В. Франкл вважає, що саме філософія і є основою методу логотерапії, або лікування смислом, методу, яким американський філософ користується впродовж багатьох десятиліть.

Чимало філософів, дотримуючись аналогічної точки зору щодо призначення філософії, висловлюють її дещо по-іншому. Так, Арістотель викладає свою позицію з приводу самореалізації людини, розділяючи тілесні блага (як- то здоров'я), зовнішні блага (багатство), духовні блага (наприклад, доброчесність). У своєму трактаті "Нікомахова етика" він пише, що щастя — мета і конечна спрямованість будь-якої людської істоти — не може складатись з будь-яких дій тіла чи почуттів. Іншими словами, щастя не полягає у задоволенні базових потреб. Швидше, щастя включає задоволення потреб вищого рівня, яке, за Арістотелем, пов'язується з діями найблагороднішого і найкращого, що є у нас, — розуму, причому не практичного, який теж спрямований на базові потреби, а розуму спекулятивного або теоретичного. Активність останнього, за Арістотелем, і є щастя як існування у людині інтелектуальних чеснот, головною з яких є філософська мудрість, що забезпечує людину вищими істинами і цінностями. Останні наповнюють людське життя глибоким сенсом, вірою, надією, любов'ю.

Про велику роль філософії у пошуках сенсу життя людиною, яка опинилася в критичній ситуації, є багато чесних і відвертих свідчень. Одне з них належить Северину Боецію, який, чекаючи на страту, перед лицем неминучої жорстокої смерті саме завдяки філософії знайшов мужність і сили створити кращу свою книгу "Утіха філософією".

Завершуючи наші роздуми щодо значення філософії в житті окремої людини, відзначимо ще й таке. Заняття філософією систематизують особистий досвід, формують впорядковану систему знань, цінностей, орієнтирів. Людина настільки вільна, наскільки обізнана про значущість зовнішніх впливів на її життя, наскільки вона може субординувати ці впливи, орієнтуватись у їх спектрі. Філософія, зрештою, залучає людину до історії думки, знайомить з різними точками зору, що, у свою чергу, сприяє розвитку відкритості, толерантності, людяності.

Крім особистісної, філософія має ще й суспільну значущість. Вона виконує у суспільстві ряд важливих функцій. Головні функції філософії досить добре викладені у підручниках. Серед цих функцій виділяють світоглядну, методологічну, пізня пальну, ціннісно-орієнтаційну та ін. При цьому треба мати на увазі, що будь-яка функція має місце і сенс лише тоді, коли філософія: по-перше, виступає елементом більш широкої соціально-культурної системи; по-друге, викликана до життя цією системою, детермінована нею; по-третє, сприяє цілісності й водночас розвитку останньої. Філософія укорінена в соціально- культурній системі, акумулює і передає наступним поколінням світоглядний досвід. Вона створює узагальнені образи людини (антропологія), буття (онтологія), діяльності (праксеологія), пізнання (гносеологія), цінностей (аксіологія). Філософія виконує також критичну функцію. Аналізуючи граничні підстави наявного людського буття в соціокультурному середовищі, виявляючи обмеженості цих підстав, вона формує образи буття належного, тобто висуває нові ідеали, будує "можливі світи". З цим пов'язана її прогностична функція.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua