Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії - підручник

РОЗДІЛ X

ПОСТКЛАСИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX — XX ст.

Проблема людини у сучасній філософії

Людина не була б людиною, якби обмежувалася наявними умовами буття та життєдіяльності и не прагнула б вийти за їх межі. Тому попередні покоління, зустрівшись з певними негараздами й неспроможні здолати їх, завжди апелювали до наступних, зберігаючи віру в силу людського розуму і духу, сподіваючись на продовження та завершення своїх задумів нащадками. Особливі надії людство покладало на XX ст., на торжество розуму. Як і більшість попередніх етапів всесвітньої історії, нинішнє століття виявилося неспроможним розв'язати низку проблем, успадкованих від попередників. Динамізм поступу значною мірою обертався ірраціональністю та трагізмом. З одного боку, небувале піднесення продуктивних сил, науково-технічний прогрес, смуга соціальних та національно-визвольних революцій, докорінних реформ, що якісно змінили обличчя світу, а з іншого — дві світові війни з їх величезними і невиправданими жертвами, тоталітарні режими, геноцид, насильство, жорстокість, посилення соціального відчуження, локальні, регіональні, екологічні та глобальна кризи, що загрожують існуванню цивілізації, падіння моралі, духовності — все це вимагало глибшого філософського осмислення.

Багатоманітність проявів соціального буття зумовила таке розмаїття філософських шкіл, течій, напрямів, що це дало підстави говорити про нову революцію у філософії. Однак ці течії та напрями демонстрували часом протилежні позиції, пропонуючи або надміру оптимістичні чи надто песимістичні висновки і прогнози. Більше того, за умов розколотості світу в протилежних соціально-політичних системах голос пристрастей брав верх над розумом, а ідеологічна нетерпимість оберталася науковою заангажованістю на загальному тлі посилення ідеологізації та політизації науки і філософії, усіх форм суспільної свідомості. Відтак визрів інший висновок, протилежний за своїм змістом першому: сучасна філософія перебуває у стані глибокої кризи. Адже панувала загальна конфронтація, партійні гасла та політичні чинники оголошувалися істинами в останній інстанції, а критичний аналіз поглядів опонентів обертався пошуками помилок (дійсних чи надуманих) та навішуванням ярликів. Подібне філософствування ставало нормою не лише про- марксистських систем, а й західної філософської думки. Людству треба було пройти крізь страшні потрясіння, щоб усвідомити прості істини: світ не тільки розколотий, а й єдиний; крім вузькокласових, партійних інтересів, існують загальнолюдські цінності, всі ми живемо в одному домі — на Землі, а плюралізм думок передбачає їх діалог, завдяки чому можливий розвиток філософської думки.

Пошуки винуватців такого стану речей — марна справа, і не лише з огляду на їх скороминучість, а й тому, що такими були і "комуністи", і "капіталісти", "радянські" та "буржуазні" філософи, захищаючи власні інтереси від "імені народу". Та суть, власне, не в їхньому конформізмі, бо не вони визначали розвиток філософської думки.

І в західній, і у марксистській філософській традиції, крім відвертої апологетики, проповіді містики та окультизму, засобів одурманення, відвернення народу від конкретних реалій життя, є ряд фундаментальних праць, котрі заклали підвалини нових філософських напрямів, порушили важливі смисложиттєві проблеми. У розмежуванні складного переплетіння шкіл і напрямів сучасної філософії, а разом з тим виявленні точок зіткнення між ними, крім поділу, пов'язаного з основним питанням філософії, на ідеалізм і матеріалізм, існують й інші підходи.

Залежно від об'єкта дослідження, постановки центральних проблем у сучасній філософії чітко вирізняються дві течії — сцієнтична та антисцієнтична. Перша орієнтується на науку, здебільшого природознавство, цілком підпорядковуючи філософію пізнавальним потребам науки та ігноруючи її світоглядні функції, намагаючись перетворити саму філософію на точну науку з чітко фіксованими положеннями, доступними перевірці. Друга течія орієнтується на людину, світ її культури, особливу увагу звертаючи на світоглядні функції філософії, зводячи останню до вчення про людину, її культуру; тому її часто називають антропологічною.

Останнім часом структурування й поділ сучасної (йдеться про західну) філософії часто пов'язують із загальним територіальним підходом, згідно з яким численні філософські концепції поділяють на континентальні (європейські) та англомовні. Це не збігається з попередніми класифікаціями. Однак, враховуючи відмінність філософських концепцій за способом аргументації, концептуальним апаратом, подібний поділ цілком виправданий, тим більше, що відображає деякі загальні тенденції, де кореляція континентальної та англомовної філософії з матеріалізмом та ідеалізмом, сцієнтизмом та антисцієнтизмом більш-менш очевидна.

Англомовна традиція, до якої належать філософія Великобританії, Канади, Австралії, США, тісно пов'язана із сцієнтичною течією, дістаючи відображення в різних формах позитивізму, структуралізму, постпозитивізму. Континентальна (європейська) тяжіє до антисцієнтизму, антропологічних течій — "філософії життя", феноменології, екзистенціалізму, персоналізму, герменевтики, неотомізму та їх модифікацій. Вона більше теоретична, здебільшого орієнтована на світ свідомості й людини, далеко стоїть від емпірики, в той час як англомовна ближча до досвіду, намагається бути науковою. Всі течії мають своїх попередників у класичній філософії XIX ст., ідеї якої вони розвивали і використовували в процесі свого формування, навіть критично ставлячись до неї.

У сучасній філософії поряд з великою різноманітністю шкіл, течій, напрямів спостерігається і конвергенція, переплетіння їх. Тобто в певний період домінує і справляє вплив якась одна школа чи система. Коли ідеї і принципи останньої вступають у суперечність з реальними процесами пізнання і практики, виникає потреба звернутися до інших, продуктивніших систем. Це водночас спонукає до формування нових шкіл і зумовлює їх багатоманітність як за формою, так і за змістом при визнанні раціональних моментів своїх попередників і спростуванні тих положень, котрі не виправдала практика.

Стосунки між сучасними філософськими системами дедалі більше будуються за принципом плюралізму, синтезу поглядів, стилів, підходів у визначенні актуальної проблематики, використанні напряму методів, Проте саме поняття "плюралізм нині набуває специфічно гносеологічного та соціального звучання і означає право кожного на свою істину. В межах даного підходу утверджується така форма синтезу, як обговорення найбільш актуальних питань на симпозіумах, зборах філософів різної орієнтації, що має, однак, не лише позитивні, а й негативи» аспекти. Так, якщо у 60-ті роки були визнані як авторитети, лідери напрямів оригінальні мислителі (Е. Гуссерль, М. Шелер, Б. Рассел, Р. Карнап, Ж. П. Сартр, А. Камю, К. Поппер, М. Хайдеггер, X. Г. Гадамер, Ю. Хабермас та ін.), то тепер домінують групи, які об'єднуються навколо дискусійних питань.

За всієї різноманітності проблем "наскрізною" і найгострішою постає проблема людини. Вона інтегрує пошуки сучасної філософії. Усвідомлення причетності людини до глобальних суперечностей світу зумовлює необхідність постійної узгодженості її поведінки з об'єктивними закономірностями природи і суспільства, передбачення можливих наслідків впливу людини на природу.

Рух суспільного життя актуалізує роль світоглядних регуляторів діяльності особи, загострюючи інтерес до проблем сенсу життя, майбутнього людства, свободи, творчості, відчуження і шляхів його подолання, співвідношення індивідуального та соціального. Адже людина, яка не поступається принципами і совістю, — не лише мета, а й умова прогресивного розвитку суспільства. Коли ж інтелект не доповнюється високими духовними потребами, моральними ідеалами, то перетворюється на злу силу, породжуючи дефіцит порядності, обов'язку, відповідальності. Це вимагає інтеграції і координації філософських пошуків. Як слушно зауважив український філософ В. П. Іванов, якщо філософія не орієнтуватиметься на людину, не пов'язуватиметься із світоглядними проблемами, то втратить свій сенс і призначення. Міра ж її гуманізації зумовлюється розумінням сутності буття людини. Функції і представництво науки про людину приймає на себе філософська антропологія.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua