Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії - підручник

РОЗДІЛ І

ПОХОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ, ЇЇ ПРОБЛЕМАТИКА ТА ПРИЗНАЧЕННЯ

Міф та міфологічний світогляд

Міф — це форма існування духу, яка відповідала общинно-родовому суспільству, була його світоглядом і як світогляд зумовила його духовні і моральні особливості. Міф є історичною передумовою і витоком філософії. Цієї тези дотримуються автори майже всіх існуючих концепцій походження філософського стилю мислення — міфогенної (за якою філософія виникає з міфу внаслідок його внутрішнього розвитку), гносеогенної (автори якої бачать виток філософії у розвитку пізнання), гносеогенно-міфогенної (ця концепція прагне врахувати і роль генези міфологічного світогляду, і роль росту пізнання), соціогенно-міфогенної, якої дотримуються автори підручника і яка прагне синтезувати попередні концепції, врахувавши соціально-економічні та політичні перетворення в традиційному суспільстві і перетворення у сфері духу, у сфері міфологічного світогляду.

Яким же бачиться світ крізь призму міфологічного світогляду? Якщо врахувати, що призму цього бачення становлять общинно-родові зв'язки, то і зв'язки явищ світу бачаться як взаємостосунки одушевлених та одуховлених предметів подібно до зв'язків індивідів в общині, зв'язків між родичами, які відчувають, усвідомлюють один одного, відрізняючи "своїх" від "чужих". Спочатку душевна взаємопов'язаність предметів світу мислиться ще у своїй повній тотожності з самою дійсністю, так що душа і дух цих предметів цілком тотожні їх матеріальному єству. Це, як відмічає О. Ф. Лосєв, є фетишизм, за яким принцип життєво-родинних стосунків речі з оточуючим колективом, або, як стали говорити потім, її демон, душа або дух і ще пізніше — її сутність та ідея, залишався невіддільним від фізичного тіла самої речі.

В первіснообщинному суспільстві фетишами ставали природні речі, які ще не слугували предметом людської діяльності. Природні властивості речей наділялися надприродною суттю, і фетишизм супроводжувався сакралізацією (освяченням) предметів, завдяки чому вони набували статусу соціальних регуляторів стосунків між людьми, виконували функцію репрезентатора певних соціальних норм. Нерідко такі фетиші (як правило, тварини, іноді рослини) ставали тотемами — уособленнями першородича общини та носія спільного імені її членів — "синів змії", "доньок орла" тощо. На думку багатьох дослідників тотемізму, тотем якраз і виступає не стільки як божество, скільки як прародич, покровитель общини, страж культу предків, наглядач за виконанням общинних традицій. Спочатку тотем пов'язувався із системою табу — забороною вбивати та поїдати тотемну тварину чи рослину. Потім значення табу розширилось. Вони стали заборонами форм поведінки (заборони кровозмішання, замахів на лідера общини, заборони на форми діяльності, які виходили за межі традиції, взагалі на будь-яку оригінальність тощо).

Первіснообщинне суспільство, на думку наших дослідників, було суспільством рутинним, яке орієнтувалось тотемами і табу на традицію, на постійне відтворення наявного стану речей. Зміни в ньому відбувались повільно — і суспільні, і у сфері духу. Але вони відбувались і здебільшого перші залежали від останніх.

Духовні зрушення, які спричинювали розвиток міфологічного світобачення, були пов'язані з переходом від фетишизму до анімізму. Дух поступово відділяється від матерії, і в уяві первісної людини виникають істоти, тією чи іншою мірою вільні від матеріальних речей, від яких вони раніше були невіддільні і яких вони одушевлювали, перебуваючи в них. Спочатку демон даного дерева не був відділений від останнього. Потім, у ході зростаючої міфологічної абстракції, цей демон став не тільки демоном даного дерева, а й демоном дерев узагалі. Й оскільки це стосувалось не лише окремих предметів або галузей дійсності, а й усієї дійсності загалом, то з'явились демони більш широкого значення: демони землі, річок, неба, океану, лісів, вод, повітря, усього видимого світу. Це — розвинений анімізм.

Анімізм міфологічного світогляду (від лат. anima — душа) спричинював певний погляд на явища навколишнього світу, за яким кожне явище, кожна річ мали свою душу, свого демона. Демони, пізніше боги, які уособлюють те чи інше явище або сферу дійсності, пов'язані між собою родинними зв'язками типу "предки — нащадки", зв'язками "батьки — діти". Богині, як і люди, народжують своїх дітей — нових богів, причому у теогонічно-космогонічних міфах цей процес збігається з процесом виникнення (теж народження) світу. Яскравий приклад такого збігу знаходимо в "Теогонії" (походженні богів) давньогрецького поета Гесіода (переклад В. В. Вересаева).

Прежде всего во вселенной Хаос зародился, а следом

Широкогрудая Гея, всеобщий приют безопасный,

Сумрачный Тартар в земных залегающий недрах глубоких,

И, между вечными всеми богами прекраснейший, — Эрос.

Сладкоистомный — у всех он богов и людей земнородных

Душу в груди покоряет и всех рассужденья лишает.

Черная Ночь и угрюмый Эреб родились из Хаоса.

Ночь же Эфир родила и сияющий День иль Гемеру:

Их зачала она в чреве, с Эребом в любви сочетавшись.

Гея же прежде всего родила себе равное ширью

Звездное Небо, Урана, чтоб точно покрыл ее всюду

И чтобы прочным жилищем служил для богов всеблаженных;

Нимф, обитающих в чащах нагорных лесов многотенных;

Также еще родила, ни к кому нe входивши на ложе,

Шумное море бесплодное Понт. А потом разделивши

Ложе с Ураном, на свет Океан породила глубокий ...

У наведеному уривку міф про походження богів або демонів окремих сфер дійсності є водночас викладом порядку походження навколишнього світу. У міфі цілком буденно співіснують природне і надприродне. Так, з одного боку, Земля — rte цілком реальна буденна земля, над якою розпростерте зоряне небо і на якій розміщені гори і море, що їх вона набула » процесі природної еволюції, "ни к кому не входивши на ложе". Крім того, Земля — жива одушевлена антропоморфна істота, справжня жінка — міфологічна Гея, яка антропоморфним способом народжує, і небо, і німф, і Океан.

Міфологічний світогляд не має засобів для розмежування природного і надприродного (чудесного), речі та її образу, об'єктивного й суб'єктивного, частини й цілого. Людину — суб'єкта цього світогляду — нічого не дивує, Несподівані явища його лише бентежать. Ось як про це свідчить С. Лейнер, який багато років провів у первіснообщинному суспільстві туземців племені бакувак у Новій Гвінеї в середині XIX ст. "З тривалого спілкування з ними, — пише він, — підтверджується, що по відношенню до всього звичного і повсякденного туземці не відчувають ніякої потреби у поясненні. Правильну послідовність відомих явищ вони, саме завдяки цій регулярності, сприймають як дещо дане, як таке, що не вимагає пояснення. Лише коли звичайний хід подій порушується якимось раптовим явищем, коли туземці стикаються з чимось незвичайним і лякаючим: з місячним або сонячним затемненням, з паводком, з попільним дощем (після виверження вулкану), з голодомором, коли поголовна хвороба починає косити людей у племені, коли вночі починає палати кокосова пальма, яку вразила блискавка, і под., тоді тільки дикуни — і то ненадовго — починають ламати голову над причинами цих явищ".

Явища, які споглядаються крізь призму міфологічного світогляду, навіть найбільш несподівані, навіть незбагненні, не дивують, можливо, лише бентежать. Не дивують і не досить бентежать тому, що їх, з точки зору міфологічного світогляду, легко пояснити; хтось із богів чи демонів розсердився на людей, чекає на їхні прохання, на жертвопринесення.

З анімізмом, з одушевлениям дійсності, пов'язане усталене ставлення до явищ. Це магія (від грецьк. — ворожба). Якщо явища світу одушевлені, якщо у своїй одушевленості вони подібні до людей, зрештою, якщо їхні стосунки повторюють стосунки людей в общині, то до них можна звертатись, як звертається людина до людини. Демонів явищ світу, богів його сфер можна обдарувати, підкупити, задобрити тощо. Звідси ціла низка магічних прийомів у спілкуванні з демонами окремих явищ світу, цілий набір способів спілкування з ними (жертви, заклинання, гімни, молитви тощо), які, з одного боку, знаменують свободу людини у впливі на світ, з іншого — її залежність від світу та самої себе.

Як уже зазначалося, міф — первісний й історично перший світогляд, тобто історично перша його форма. У звичайному розумінні слово світогляд — це задана певними передумовами (колективним несвідомим, віруваннями, традиціями тощо) форма усвідомлення людиною навколишнього світу, свого місця у ньому, свого ставлення до цього світу і до себе, своїх намірів і претензій у відношенні до світу, норм, критеріїв та ідеалів належної стратегії життя, шляхів здійснення життєвої програми. Світогляд — це специфічна призма, яка визначає певний кут зору на світ, певне бачення останнього. З одного боку, передумови, які задають той чи інший кут зору на світ, здебільшого неначе програмують людину, кодують її, визначаючи, крім бачення світу, ще й певну стратегію поведінки, систему цінностей, об'єкти прагнень тощо. З іншого боку, ці передумови заважають бачити й розуміти ті аспекти світу, які перебувають поза межами заданого куга зору. Те саме можна сказати відносно бачення людиною самої себе, усвідомлення себе, своєї особистості як вільної чи невільної, залежної чи незалежної.

Міфологічний світогляд — досить вузький погляд на світ. У діалозі "Держава" Платон уподібнює носіїв міфологічного світогляду до в'язнів, з дитинства прикутих ланцюгами до стін печери і спроможних бачити лише тіні реальних подій, що відбуваються поза входом до неї. Дійсні події, реальний, справжній світ для них закриті, оскільки кайдани безсумнівних родових авторитетів, традицій, вірувань і забобонів до краю звужують кут їх зору, зумовлюючи і духовну, і тілесну несвободу та пасивність.

У своїх практичних орієнтаціях міфологічний світогляд був спрямований не на творчий пошук нових, досконаліших форм і способів взаємовідносин з навколишнім світом та між людьми, а на збереження та постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який склався впродовж багатьох поколінь, освятився тотемами, усталився під захистом заборон — табу. Сам міф як особливе світобачення був першим і чи не найголовнішим захисником традиції, родової моралі, родової общини загалом.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua