Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Вступ до філософії - підручник

РОЗДІЛ IV

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ В КУЛЬТУРІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

 

Впровадження християнської ідеології та її вплив на розвиток філософської думки

Досліджуючи історію становлення філософської культури Київської Русі, сучасні вітчизняні філософи звертають увагу на її характерні риси особливості. В. С. Горськии, зокрема, зазначає, що такими особливостями були "всесвітня відкритість", здатність до творчого синтезу різноманітних ідей світової філософської думки, її зв'язок з ідейними здобутками середньовічної Візантії, а через них — з ідеями античних філософів, зв'язок з надбанням болгарської культури, культури Сходу та Західної Європи. Характерною рисою культури Київської Русі є те, що ці "запозичені" ззовні ідеї сприймались не механічно, вони суттєво трансформувались у вітчизняну культуру. Далі, необхідні були могутні стимули інтелектуальної праці для подолання тієї відмінності потенціалів, яка склалась у часовому відношенні між вітчизняною і зарубіжною культурою. У створенні таких стимулів велику роль відіграло християнство, яке

сприяло перебудові суспільної свідомості, становленню філософського мислення.

Відзначається ще одна особливість, викликана взаємодією християнського і народного світорозуміння, — плюралізм світоглядних позицій, який надав філософській думці Київської Русі поліфонічного звучання. У давньоруському духовному житті відбулись перехрещення і взаємодія різноманітних культур.

Характерною рисою філософської культури Київської Русі є її несприйнятність абстрактного, відірваного від життя філософствування. Виробляється специфічний його тип, що відрізняється не предметом, а суб'єктом пізнання. У межах цього типу філософствування він виступає не як чисто гносеологічний, а як цілісний суб'єкт, для якого характерна єдність морального та гносеологічного. Цим пояснюється етизація філософської думки, а звідси і тяжіння до проблем людини й осмислення історії. Формується специфічний тип середньовічного антропологізму [4, с. 4—6].

На деякі основні риси українського світоглядного менталітету, які сприяли формуванню філософського мислення першого періоду історії Київської Русі, вказує А. К. Бичко, підкреслюючи переважання екзистенціальних мотивів в українській філософській думці, кордоцентризму, коли переважає пріоритет "серця" над "головою", антеїзму та ін. Всі вони разом створювали неповторну діалогічно-гармонійну цілісність — українську філософську думку [13, с. 229 — 230].

Процес становлення вітчизняної філософської думки відбувався приблизно наприкінці X ст. Це був період, коли Київська Русь ставала могутньою слов'янською державою з визначним економічним, політичним і культурним центром, яким була її столиця — Київ. І значною мірою цьому сприяла християнізація Русі, яка впливала на зміну світоглядних і культурно-ціннісних орієнтирів. 988 рік офіційно розділив історію східних слов'ян на язичницький і християнський періоди. На зміну язичницькому світосприйняттю приходить християнізована картина світу. Християнський світогляд стає панівним, і цим зумовлюється його провідна роль у культурі загалом і формуванні філософського мислення зокрема.

Однак нова релігія не одразу утвердилась у Київській Русі, вона нерідко натрапляла на протидію, особливо з боку простих верств народу, для якого відмова від старого світогляду, усталених звичаїв і обрядів була трагедією.

Ще тривалий час народ поклонявся язичницьким богам, досить поширеними були язичницькі елементи у творах художнього ремесла тощо. Десь аж до кінця XI ст. тривав "діалог" між християнським та язичницьким світоглядом, що зумовлювало поліфонію думок. Християнство змушене було з цим миритись і навіть багато чого запозичило від язичницьких вірувань, пристосовувалось до них, поєднавши свою культуру з традиційною культурою східних слов'ян. Тривалий час ще зберігались зародки космогонічних і космологічних уявлень, що мали фантастичний характер, у поглядах на людину, душу тощо, характерний був дуалізм. Склалося нове на той час явище — двовір'я (поєднання обох вір — язичницької та християнської) у свідомості русичів.

Проте поступово все чіткіше виявляються основні відмінності між язичницьким і християнським світоглядом. На противагу язичницькому християнське світосприйняття помістило Бога за межі природи, поставивши в центрі Всесвіту людину, а Бог через природу впливав на людину, передавав їй заповіді поведінки. У новому світобаченні чітко протиставляється духовне і матеріальне, і саме духовному віддається примат — все творить і всім править дух. З духом і матерією пов'язується боротьба двох протилежних начал — Бога і диявола, душі і плоті, добра і зла. Людині у цій боротьбі відводиться моральна відповідальність за свої вчинки, за свідомий вибір між цими протилежними силами. У християнстві вперше відкривається історія, вводиться тримірність часу — від минулого, тобто акту "створення світу" з нічого, через сучасне до майбутнього, тобто до "страшного суду", з яким наступить "кінець світу". Так у новій релігії людська історія поділилась на дві ери: дохристиянську як передісторію та християнську, власне історію.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua