Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 2. Про сутність та існування людини

Діалектика трансцендування, творчість і самотворення

Перехід від творчості до самотворення, коли людина виходить з минулого стану і опиняється в новій структурі, відзначає сферу трансценденції і є досвідом трансцендування. Трансцендування людини здійснюється через взаємодію протилежностей, що перетинаються у ній. Це — конечність і безконечність, постійність та зміни, зв'язок з реальністю та потяг до ідеалу, відображення наявного стану речей та рефлексія щодо відповідного стану тощо. У процесі трансцендування людина повинна, з одного боку, постійно піддавати запереченню свої попередні стани, відмовляючись від обмежувальних її світобачення пересудів, ідолів, забобонів, а з іншого — постійно піклуватись про збереження спадкоємності минулих та майбутніх станів, про відносну константність своєї особистості. Вона має також знаходити єдино правильний шлях між Сціллою та Харибдою суперечливих впливів, мусить вирішувати суперечності, не стаючи на сторону однієї з них. Зрештою, живе людина в світі, що постійно змінюється, і постійно повинна ці зміни у світі враховувати з метою досягнення стійкості перед лицем плинних явищ.

Трансценденталії — це властивості сущого, необхідно притаманні йому. Є такими, що виходять поза межі. Це єдине, істина, благо. Трансцендентальний - це той, що зумовлює можливість пізнання і відповідає на запитання «Як можливе пізнання?» Трансцендентний — той, що лежить поза межами свідомості й пізнання. К. Ясперс вважав, що шлях трансценденції — це шлях від того, що можна охопити розумом, до того, що виходить за його межі. Екзистенціалісти А. Камю і Ж.-П. Сартр називали трансцендентне — Ніщо, через яке здійснюється людська свобода і є необхідною умовою спонтанного творення людиною самої себе. Для Фромма те, що людина зазнає постійну потребу трансцендування, сприяє її перевищенню свого становища пасивної істоти. Гайдеггер розумів трансценденцію як фундаментальну характеристику людини, що дає їй змогу долати предметний світ повсякденності. Наведені приклади свідчать, що саме трансценденталії позначають буттєве, а не звичне, предметне місце людини в світі.

Ми не одноразово говорили про те, що людина істота метафізична, чи то трансцендентальна. І зазначали, що надзвичайність людини не містична, а міститься в особистісному зусиллі людини, в її безсмертній здібності пізнавати себе і світ і в такий спосіб творити дійсність, бути як Творець. Трансцендування — це такий стан, в якому людина споглядає безумовне не зі сторони, а умоглядно, гранично, нібито вся є в бутті, повністю занурившись своєю думкою у підставу. Коли розуміння людиною себе і світу збігається з власне світом, з сутністю як такою, людина не знаходить собі місця в наявному світі, а виходить за межі предметної реальності, постійно долаючи її. Мить безупинного виконання свого локального простору дає можливість людині бути більшою за себе — одноразову. І бути такою не частково, а цілком. У такому завершеному вигляді людина стверджує власну «недоторканість» (унікальність) і неспроможність визначити ясно й однозначно саму неповторність (вічність).

В діалектиці трансцендування важливо вловити, що процес трансцендування не робить людину іншою, вона не стає іншою, а навпаки, трансцендування втримує людину, укріплює її на правах істоти «вірної», «міцної». Саме через трансцендування людина стверджує відданість своєму положенню бути собою (небуттям) і пізнавати більше в собі (буття). Виступаючи стрижнем думки, людина собою охоплює все людське, чуттєве і через себе передає безумовне, надчуттєве. Такий безпосередній стан перевтілює людину відразу і не десь, а скрізь, залишаючи її споконвічну сутність незмінною. Можна сказати, що в процесі трансцендування людина перевтілюється з абсолютного (остаточного) нуля на досконалий (безкінечний) нуль.

Постійне будування своєї сутності — є служінням безумовному і це креативний акт. Олюднення абсолютного — це опір своєму внутрішньому світу і є «застряганням» в іманентному Торкання до сутності як такої відбувається «не по-людськи» (без людини). Для людини не природно знищувати предметні межі і в цьому полягає її причетність Іншому. В той самий час людина не може позбавитись від нищення (кінцевості), бо тільки так має підстави свого здійснення. Людина завжди руйнує, будучи не налаштованою на знищення. А неналаштованість на знищення — це налаштованість на вічність, в процесі пізнання якої необхідним є момент історичного розгортання. Тому вихід у вічність або, інакше кажучи, процес самотворення дивний, не переобтяжений предметністю, звичністю. Кожний акт самотворення діє на підставі самого себе, починає все з початку, не пам'ятаючи себе попереднього. М. Мамардашвілі називав особистими лишень смерть і осмислення, тому творення себе особистістю є не простим досвідом творчості (мистецтва), а мистецтвом постійно бути «не дірявим», цільним, доречним, неповторним, воскреслим.

Отже, досвід трансцендування можливий лише тоді, коли людина не наслідує когось чи щось, а виконує своє істинне призначення. Творить не лише предмети культури, а ще й себе. І робить це самостійно, відповідально і послідовно через самозречення.

Діалектика трансцендування дає можливість осмислити співвідношення творчості і самотворення.

Творчість — відповідно до нормативного визначення, є продуктивною діяльністю з метою свободи та оновлення, коли зовнішня детермінація людської активності змінюється внутрішньою самовизначеністю. Це продукування нових результатів. Платон зазначав, що творчість — це перетворення небуття на буття. Ця ідея знайшла відгук у християнському світобаченні як «творіння з ніщо», яке виправдовувало ідею божественного творіння світу у сфері чистого духу. Аристотель вважав, що буттєва визначеність творчості виявляється у факті життєдіяльності, яка при усіх індивідуальних, неповторних варіаціях має загальнолюдські риси, характеризується універсальністю та не оберненістю часового, темпорального процесу. Кант і Гегель пов'язували творчість з діалектикою свободи і необхідністю, у філософії Бердяєва творчість розглядали з погляду сходження у вищі виміри буття, розкриття безкінечності.

Прийнято вважати найвищим виявом творчості геніальність, яка вміщує в собі талант. Геніальність інколи ототожнюють з божевіллям через те, що геній долає межі об'єктивності і тяжіє до універсальності, а талант, який з грецької перекладається як «терези», виявляється у межах універсальності і тяжіє до об'єктивності.

Творчість завжди спрямована на зовнішній світ і має відношення до природних вимірів людини. Самотворення має відношення до метафізики людини. Це творення себе як особистості, форма самовизначення себе як безумовної сутності. Зміна світу свого Я не в ланцюжку причинно-наслідкових зв'язків, не в предметному світі, а «Інша зміна», самопричинний перехід в собі, відповідно до пізнавальних здібностей людини. Коли йдеться про самотворення, розмежування на геніальність і талант є недоречним, оскільки розвиток себе до рівня особистості не потребує творчого натхнення, піднесення, особливої зібраності, обставин, задуму, напруження психічних сил, а є споконвічною пізнавальною здібністю людини як людини та її абсолютним обов'язком. Тому самотворення — це закон людства, безпроблемне зусилля думки безпосередньо стверджувати особливе в собі і бути носієм світу.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua