Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 8. ФІЛОСОФСЬКА АНТРОПОЛОГІЯ

§ 1. Антропологія в контексті інших розділів філософії

Версії антропогенезу

Однією з головних проблем вирішення людської загадковості є питання про походження людини. Спроби відповісти, як виникла людина, охоплює сфера антропогенезу.

Антропогенез походить від грец, «антропос» — «людина» і «генезис» — «походження», що значить вчення про походження людини. Слід зауважити, що версії про походження людини не прояснюють її сутності, проте дають цікаві варіанти тлумачення людини як роду.

По сьогодні вчені не дійшли єдиного варіанта розуміння виникнення людини. Є різні погляди на проблему антропогенезу. Найбільш відомі версії — це релігійна (теологічна), наукова (еволюційна) і космічна (уфологічно-інопланетна).

Відповідно до релігійної версії, людина створена Богом і посідає виняткове місце в світі. В Біблії (священній книзі християн), в Старому Заповіті описано акт створення людини — Адама — з початковим співіснуванням Подоби Божої і пороху, землі, що вплинуло на людську сутність і подальшу долю людства.

Суть суперечок, якими просякнута релігійна версія, полягає в питанні відхилення в творінні Бога: чому людина, створена Богом за Його образом і подобою, скоїла гріх? Чому людина, знаючи, якою мала і має бути, не змогла такою стати? Поява вселенського зла пов'язана з першим вчинком людини, чи воно з'явилось до її створення?

Вселенська подія першого гріхопадіння протолюдей (перших людей), які порушили перший же Заповіт (угоду) зі своїм Творцем, про-тягом віків викликала багато роздумів щодо природи людини. І, до речі, не лише у релігійних мислителів. Судіть самі. Чому, скажімо, всемогутній Творець, створюючи людину, не позбавив її здатностей до зради? Не зміг, чи не схотів? Якою б була людина цілком запрограмована на безумовне виконання настанов когось сильнішого і авторитетного? Чи була би вона образом і подобою Бога — Творця? Чи викликала б вона його цікавість до себе? Роздуми над цими та іншими питаннями приводять до висновку, що людина є визначально вільною істотою. Вона може піддавати все сумнівам, все заперечувати. Але при цьому не забувати про відповідальність за своє вільне рішення, за свій вибір, за свої власні творіння.

Тому релігійна версія походження людини як унікальної духовної істоти просто не може бути обійденою філософськими антропологами, бо в ній гранично загострено поставлені питання, що стосуються найпотаємніших глибин людської сутності.

Але релігійні версії антропогенезу не ігнорують і природних засад походження людини.

Відповідно до природничо-наукових версій антропогенезу, людина виникла з тварини, а точніше, людського пращура, подібного до сучасної людиноподібної мавпи. Натуралістична концепція трактування походження людини пов'язана з ім'ям Ч. Дарвіна і теорією еволюції. Головним аргументом думки, що людина є результатом природного відбору, є генетичне співпадіння людини і шимпанзе й археологічні здобутки, що доводять паралельність розвитку онтогенезу (індивідуального розвитку людини) і філогенезу (розвитку роду homo).

Вважаємо за доцільне викласти у цьому підрозділі досить об'ємний опис головних щаблів антропогенезу з наукової точки зору. Молодим студентам не завадить знати про нього. І не лише у зв'язку із вивченням філософії, але й інших гуманітарних, історичних, природничих наук. До того ж наявні наукові погляди на антропогенез суттєво вплинули на трудові, символічні і навіть супранатуралістичні гіпотези походження людини. В антропогенезі виділяють чотири стадії. Перша - стадія безпосереднього антропоїдного предка людини. Досить суперечливі судження про нього ґрунтуються на знахідках залишків людиноподібних істот, що жили з епохи міоцену (4-2 мільйони років тому). Ці істоти отримали спільну назву презінджантропи (пралюди). їхніми найтиповішими представниками є так звані австралопітеки (південні мавпи), кістки, черепи та сліди побуту яких знайшли у 1924 р. в Південно-Східній і Центральній Африці. До пізніх австралопітеків відносять пралюдей, знайдених в 1960 році в ущелині Олдувай, Танзанія. їхній мозок уже досягав об'єму 600 кубічних сантиметрів. Калійаргоновий метод засвідчив, що жили вони близько двох мільйонів років тому. Вражає те, що і в Олдувайській стоянці, і в інших стоянках типу Олдувайської культури археологи знайшли величезну кількість (сотні тисяч) невеличких кам'яних предметів з гальки, обробленої людськими руками. Якщо це знаряддя праці, то чому сліди використання помічені лише на двох — трьох відсотках екземплярів? [35, 36-41]. Загадка Олдувайської галькової культури, представники якої начебто тільки те й робили, що заготовлювали знаряддя для сотень майбутніх поколінь, призвела до того, що цих роботящих пралюдей прозвали ще й Homo Habilis (Гомо Хабіліс — людина вміла. А може Хабіліси дійсно транслювали в майбутнє якусь важливу інформацію, викарбовуючи її на гальках?

Друга стадія антропогенезу зветься стадією архантропа (древня людина). До архантропів належать залишки представників роду гомо, виду гомо еректус (людина випрямлена, прямоходяча), знайдені на о. Ява (пітекантроп, або мавполюдина), біля Пекіна (синантроп, або китайська людина), в Алжирі (атлантроп) тощо. їхній мозок, сягав 900 — 1100 кубічних сантиметрів. Епоха архантропа починається за мільйон років до нашої ери і продовжується до його другої половини. Зрозуміло, датування є надзвичайно умовним.

Архантропові, як фізичному типові людини, відповідає так звана Шелльська культура, залишки якої були знайдені в 1860-х роках біля м. Шелль поблизу Парижа. Шелльські знахідки виявились ідентичними зі знахідками з інших стоянок архантропів.

Попри таку ідентичність, важко щось стверджувати про те, що сотні тисяч сколотих гальок хабілісів транслювали архантропам якийсь досвід роботи з каменем. Про еволюційну неперервність між цими фізичними типами взагалі неможливо говорити, якщо не повірити в неї щиро. Освітні стосунки гомо хабіліс з архантропом назавжди залишаться метафізичною загадкою антропогенезу. Якщо, повторюю, не прийняти тезу про еволюційний зв'язок між ними. Колись її дотриму-вався Ч. Дарвін, Ф. Енгельс, пізніше — католицький церковний ієрарх і антрополог Тейяр де Шарден (брав участь у розкопках синантропа), православний священик і філософ О. Мень та інші. Хоча названі мислителі мали інакші світоглядні орієнтації, в питаннях раннього антропогенезу усі застосовували еволюційну гіпотезу.

Відповідно до цієї гіпотези можна стверджувати, що хабіліси таки передали архантропам не лише сотні тисяч своїх абсолютно не функціональних галькових знаків — виробів. а й приховані за ними навички роботи з каменем. Кам'яні рубила пітекантропів є складнішими у виготовленні, але вони, так би мовити, втілюють у собі стару принципову ідею відщеплення від каменю зайвих шматків з метою надання йому потрібної форми. Якщо мічені сколами гальки олдувайських хабілісів явно демонструють відсутність якоїсь утилітарної призначеності, то рубило архантропа має функціонально-прагматичну спрямованість. Напевно, призначення такого виробу закладалось ще у процесі його виготовлення. А це означає, що за "тут і тепер" процесу відщеплення зайвих шматків каменюки була наявна ідеальна просторово-часова перспектива застосування майбутнього інструменту. Але яким чином трапилося таке фундаментальне розшарування реальних і уявних просторів — часів?

Третя стадія антропогенезу пов'язана з появою палеоантропів (стародавні люди), які виходять на арену еволюції приблизно за 300 тисяч років до нашої ери. їх вперше знайшли при розкопках в долині Неандерталь поблизу Дюссельдорфа (ФРН) у 1856 році. Тому цей фізичний людський тип звуть неандертальцями. Для ранніх неандертальців характерні досить високий на ті часи зріст (бл. 160 см), великий обсяг мозку (бл. 1600 куб. см), велика фізична сила, відсутність членороздільної мови.

Палеоантропній типології роду гомо відповідає і певний тип матеріальної культури. Вперше стоянки палеоантропів були відкриті у Франції. Пам'ятки, знайдені при розкопках околиці міста Ам'єн, що зветься Сент-Ашель, послугували зразками для ідентифікації знахідок в стоянках людей неандертальського типу, розкиданих в Європі, Азії, Африці. їх культуру назвали Ашельською. До останньої примикає культура стоянки Ле-Мустьє, теж у Франції. Її називають Мустьєрською. Стоянки подібних культур знаходяться в багатьох регіонах. В Середній Азії — знаменита Тешик-Гаш [416], в Україні — Кіїк-Коба, Чокурча, Шайтан-Коба га інші в Криму, Молодовська в Чернівецькій області тощо. Знавці вищеназваних палеоантропних культур небезпідставно дивуються тим новаціям, які у них відбулися. Переважна більшість знарядь, як і раніше, — з каменю. Що сказати — епоха стародавніх каменюк, оброблюваних палеоантропами (палеоліт). Але погляньте на них, на ту велику кількість варіантів знаряддєвих форм, виготовлених з каміння. Тут і рубила, оббиті з однієї і двох сторін, гостроконечники для списів, стріл, колючих ножів. Є вироби на кшталт сокири, є скребла, масивні відщепи, нуклеуси тощо. За аналогією із започаткованою хабілісами і тиражованою пітекантропами кам'яною індустрією неандертальці будують також індустрію кістяну Знахідки, наприклад, в Молодово, донесли до нас кістяну ярангу із бивнів мамонтів, багато дрібних знарядь - гачки для риби, гарпуни, наконечники стріл.

Подив знавців викликало підтвердження співіснування пітекантропів з неандертальцями. Так, вони співіснували в часі і просторі, про що свідчать обгризені кістки гомо пітекантропос в житлах неандертальців і залишки гомо неандерталес в печерах пітекантропів [416]. Але як за таких умов могла відбуватись нормальна еволюційна передача родового досвіду від старшої до молодшої гілки роду гомо? А трансляція ця, без сумніву, відбувалась. Принаймні про неї мають стверджувати ті фахівці, котрі дотримуються еволюційної гіпотези. Бо еволюція не передбачає переривання поступовості.

Проте виробництво неандертальців принципово не вписується у виробничі схеми попередників. Пітекантропи Шелльської культури в принципі лише відтворювали невідомо для чого створені за 3 мільйони років хабілісами операції тесання каменів. їхні кам'яні рубила були такими ж примітивними й одноманітними як і сколоті (або просто помічені ударом іншого каменя) гальки. На відміну від пітекантропів, неандертальці неначе поривають свої зв'язки з попередніми виробничими традиціями. Якщо пітекантропи лише нав'язують каменю зовнішню предметну форму, отриману з глибини віків, то неандертальці, навпаки, витягують з нього все нові і нові варіанти знаряддєвих форм. Завдяки цьому камінь постає річчю, яка може бути множиною різних предметів. Неандерталець вже вмів вичленовувати з кам'яного уламка певну предметну форму, якої не було в попередній виробничій традиції. Без великого перебільшення можна стверджувати, що саме на розглядуваній стадії антропогенезу вперше простежуємо феномен людської творчості.

Але будь-яка творчість необхідно пов'язана з духовними передумовами, з творчою уявою. Чи мали неандертальці творчу уяву, яким був їхній духовний світ? Це ще одна із загадок антропогенезу. Начебто є всі підстави стверджувати про наявність у неандертальців і творчої уяви, і духовного світу. Так, вони першими почали хоронити своїх родичів, піклуючись про їхнє подальше перебування в позажиттєвому світі: разом з померлими клали предмети вжитку, їжу, зброю. Наприклад, у гроті Тешик-Таш (Узбекистан) разом з кістками похованого хлопчика були знайдені іграшки з рогів тварини. В Шанідарі (Ірак) в неандертальській могилі виявлено залишки безлічі квітів, якими колись було покрите тіло небіжчика.

Створення неандертальцями ритуалів, які не мають прямого утилітарно-біологічного і матеріально-виробничого смислу, ритуалів, не інтегрованих у виробничий процес, засвідчує їхні перші несміливі спроби започаткувати культуру, яка б знаходилась за межами культу виробництва. Тобто вони спробували створити культуру суто духовну, культуру як самостійну і самоцінну реальність, відокремлену від ма-теріального виробництва. Саме неандертальцю належать перші спроби створення орнаментальних малюнків, що свідчать про появу зачатків виробництва духовного як продукування особливих духовних цінностей.

Але, як відомо, палеоантроп-неандерталець виявився тупиковою гілкою еволюції людського роду. Чому щезли представники цієї гілки? Адже вони демонстрували такі можливості... Фізично сильні, добре озброєні, з неабияким інтелектом, здатні до творчості, вони, здавалося б, були приречені на виживання і прогресування. І все ж близько 30 тисяч років до нашої ери неандертальці раптом безслідно щезають, звільняючи місце для гомо сапієнс (людина розумна).

Четверта стадія антропогенезу пов'язана з неоантропом, або Людиною Розумною. Найдавніші залишки і сліди діяльності гомо сапієнс археологи знаходять ще в шарах верхнього або пізнього палеоліту, що відповідають приблизно 40 тисячам років до нашої ери. Певний час (близько 10 тисяч років) сапіенси співіснували з неандертальцями. Чи відбулась комунікація між ними, чи відбувалась трансляція родового досвіду неандертальців сапіенсам, як того вимагає еволюція? Матеріально-виробнича культура сапіенсів, попри всі її новації, в основі своїй залишалась кам'яною. Сапіенси успадкували і надзвичайно розвинули здатності попередників витягувати з безліч принципових новацій.

По-перше, саме неоантропи-сапіенси винайшли міф як організований категоріальний кістяк духовної і матеріальної культури. В основі міфу — ідея одушевленості всього, що існує (анімізм). Вона стала світоглядною підвалиною їхньої творчої уяви: все є одушевлено-спорідненим, будь-що може ставати чим завгодно. Скажімо, певний шматок каменя вміщує у собі безліч можливостей стати багатьма певними речами, які не втратять з ним духовної спорідненості. І сапіенси активно з цими можливостями експериментували у своїй практичній діяльності.

По-друге, саме в культурі неоантропів простежуємо роздвоєння раніше цілісного потоку кам'яної індустрії на виготовлення предметів утилітарного призначення, знарядь праці і виготовлення предметів, спрямованих на підтримання отого міфосемантичного кістяка культури, її світоглядних підвалин. Серед них важливе місце посідають предмети ритуалу, предмети мистецтва. Завдяки їм створюється світ специфічної духовності.

Верхній палеоліт та неоліт справді сповіщають про потужний духовно-еволюційний вибух, завдяки якому траєкторія розвитку лю-дини розумної стрімко підноситься. Про це свідчать наслідки її творчої діяльності — винайдення землеробства і скотоводства, поява шліфованих кам'яних знарядь, тканин, глиняної посуди, великих поселень типу Трипільських поселень в Україні, Ієрихону в Палестині, Чатал-хююк в Малій Азії. Мозок людини також нестримно еволюціонує в ці часи. Причому, як свідчать дані порівняльної антропометрії, розвиток мозку простежено у всіх народів відразу. Вже кроманьйонці та споріднені їм представники Оріньякської культури пізнього палеоліту (30 тис. років тому) нічим не поступалися сучасній людині. Як, до речі, і більш ранні, ті, яких відносять до Мустьєрської культури раннього палеоліту (часи появи homo sapiens) в Азії, Африці та Європі, зокрема, в Україні (Трипілля, Запоріжчина, Молодово, Антоновка, Крим). Реконструкції М. М. Герасимова по черепах, знайдених в гроті Мурзак-Коба (Крим), свідчать, що це були стрункі, красиві люди з прекрасно розвинутим черепом. їхнє мистецтво (так звана "оріньякська" скульптура і графіка) засвідчує, що духовний світ наших далеких пращурів був багатим і складним, що вони виділялись пречудовою художньою обдарованістю, проникливою інтуїцією, витонченою симпатією, які допомагали їм не лише реалізувати свою єдність зі світом природи, а й відчувати вищу духовну основу цієї єдності. Мабуть, лише вона надавала цим людям духовні сили у протистоянні небезпечним і сильним неандертальцям та хижакам в доісторичні часи. Бо саме сугестія (навіювання) могла, як стверджує Б. Ф. Поршнєв, бути ефективним засобом приборкання їхньої агресивності.

Як зазначають фахівці, саме на кроманьйонцях біологічна еволюція людини, яку пов'язують з природним відбором, зупинилась.

В подальшому її замінили еволюційні процеси поступу матеріальної і духовної культури. Вдосконалюються засоби праці. Кам'яні знаряддя змінюються мідними, потім бронзовими. Зростає продуктивність трудової діяльності, поширюється обмін її продуктами. Поряд з наявними родоплемінними спільнотами утворюються нові, побудовані на політичних й економічних засадах. Відбуваються великі переміщення народів. Так, упродовж VІ-III тисячоліть до н.е. здійснювалось розселення афразійських племен з Сахари по Північній Африці, а також по степових територіях Аравії, Сирії, Месопотамії, де осіла семітомовна частина афразійської мовної сім'ї. З IV тисячоліття до н.е. на землях між Карпатами і Уралом розселяються племена індоєвропейської мовної спільноти. Між IV і III тисячоліттями до н.е. були освоєні землеробами-скотарями долини трьох великих річок Африки і Азії: Нілу, Євфрату, Інду. На межі IV тисячоліття до н.е. відбувається перехід від первісної общинності (варварства) до цивілізації. З'являється місто.

Міста древніх цивілізацій по-своєму ілюструють факт "подвійного громадянства" людини та його значимість. Вони — наслідок чиєїсь на-тхненної творчості і чиєїсь важкої рутинної праці. Попри всю повагу до останньої, наголосимо на першій. Місто — природа, створена людиною "з праху земного", до того ж відмежована від навколишнього суто природного середовища духовним орієнтиром, у якому протягом доцивілізаційних тисячоліть був міф. Головний мотив тогочасного міфу - народження. Створені духовною творчістю і фізичною працею людей міста не резонують цьому мотивові. Радше вони протистоять міфології. Віднині людина живе у своїй власній, нею створеній природі, у зв'язку з чим відбувається і зміна уявлень про духовний, позаприродний світ. Міфологічні уявлення про нього вступають у протиборство з релігійними — більш абстрактними ідеями єдиного бога творця та творення світу. Саме в цивілізаційні часи виникає релігія як дофілософська форма духовності. Хоча можна цілком погодитись і з тими, хто стверджує її співіснування з міфом у часи доісторичні.

У порівнянні з двома мільйонами років існування роду homo, сорокатисячолітня еволюція homo sapiens виглядає стрімким вибухом. У порівнянні ж із чотирма тисячами років цивілізації, вона постає надзвичайно повільним процесом, кожне століття якого схоже на всі інші. І все ж еволюційні зміни відбувались. Кожен крок еволюцій людської культури був одночасно кроком людини у доланні власної обмеженості. Конечна у природному часі та просторі, вона сама відтворювала свою безкінечність, набуту завдяки духові. Таке відтворення називають трансцендуванням — виходом за власні природні межі. Але куди виводять людину ці виходи? Це питання стосується трансценденції. В доісторичні часи, в часи цивілізованого поступу, в сьогоденні воно постійно постає перед людиною як принципово творчою істотою. І вимагає відповідей.

Але суто природничо-наукова концепція походження феномену людськості таких відповідей не дає.

Натомість їх пропонують засновані на ній трудові теорії походження людини, зокрема марксистська теорія, яка виникла в середині XIX ст. «Трудова теорія» стверджує, що визначальним чинником антропогенезу є праця, проте вона не може відповісти на питання, що підштовхнуло мавп працювати? Чому археологами знайдені стоянки зі знаряддями праці та без соціальних характеристик?

Згідно з космічною версією людина не божественна і не природна сутність, а космічна, адже має космічну свідомість.

Цікавою є думка Тейяр де Шардена, який припустив, що в космосі, в процесі концентрації через взаємодію молекул, клітин і психіки на стадії ноосфери виникла людина. Космічний процес еволюції, як «дрейфування в бік надсвідомості», запрограмований «точкою Омега» (Христом), визначає сутність і призначення людини.

Традиційно виділяють два підходи до трактування людини:

• — натуралістичний;

• — супранатуралістичний.

Перший відкидає з характеристик людини все надприродне. Другий поєднує природне в людині з надприродним.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua