Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 7. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ

§ 2. Головні концепції філософії науки

Філософія науки Л. Вітгенштайна

Людвіг Вітгенштайн (1889 — 1951) — видатний філософ XX ст., не був філософом науки, але його ідеї суттєво вплинули на розвиток філософії науки XX ст., причому як на логічний позитивізм, так і на постпозитивізм.

Вітгенштайн розмірковував над класичними філософськими проблемами, Його головною метою було досягнення ясності як необхідної умови при формулюванні філософських проблем. Своєю чергою ці проблеми були пов'язані, на його думку, з неправильним вживанням мови, тобто з порушенням внутрішньої логіки мови.

У своїй основній праці — «Логіко-філософському трактаті» (1921) — Вітгенштайн розглядав мову і світ, який описується мовою, як розміщені у спільному логічному просторі. Це означало, що не тільки вирази мови, а й предмети світу мають логічну форму. Такий підхід можна пояснити за аналогією з концепцією І. Канта. Кант стверджував, що пізнання є можливим завдяки тому, що пізнавана нами природа - це не річ сама собою, а явище. Вона організована і структурована суб'єктом, який її пізнає. А Вітгенштайн нам доводив, що умовою можливості стверджувати або заперечувати щось з ясним і точним смислом є те, що світ теж має логічну форму подібно до мови. Спробуємо це положення Вітгенштайна пояснити: щоб можливо було робити ясні, чіткі, однозначні висловлювання на кшталт «Такий-то предмет має таку-то властивість», світ повинен бути структурований певним чином, тобто він повинен містити у собі певні стійкі та відмінні одне від одного предмети, які мають мати певні властивості. Отже, світ повинен мати структуру, паралельну до граматичної структури мови. Світ, робить висновок мислитель, це не «річ у собі», це — світ нашої мови.

У «Логіко — філософському трактаті» Вітгенштайн робить таке припущення: умовою можливості для речень мати ясний і точний зміст є те, що будь-який складний мовний вираз розчленовується на прості, а ті співвідносяться з позамовною реальністю. Такі «атоми» мови мислитель називає іменами, а відповідні їм атоми світу — предметами. Ім'я однозначно співвідноситься з тим предметом, який відповідає цьому найменуванню, причому так само, як номерні знаки на будинках відповідають самим будинкам. Характеризуючи предмети, Вітгенштайн підкреслював, що подібно до того, як ми не можемо міркувати просторовий предмет поза простором, а часовий предмет поза часом, так само ми не можемо міркувати ні про який предмет поза його зв'язком з іншими предметами. Наприклад, логічна форма такого предмета, як «синій», передбачає, що він може поєднуватись з предметом «небо», створюючи ситуацію «небо синє», але не може поєднуватися з пред-метами на кшталт «скрегіт» або «біг».

Отже, з поєднань предметів утворюються ситуації і факти, а із поєднань імен — елементарні і складні речення. Елементарне речення, є образом факту, а зображуваний реченням факт є його смислом.Причому структура речення, тобто те, як поєднані прості елементи речення є ізоморфною до структури факту. З допомогою осмисленого речення зображується можливий факт. Цей факт і речення повинні мати одну й ту саму логічну форму. Якщо заданий факт насправді наявний, то речення є істинним, а якщо ні, — то хибним.

Унаслідок вищенаведених міркувань Вітгенштайн приходить до висновку, що осмислення речень є образом можливого факту, а опис фактів — це справа позитивних наук. Говорити ж про абсолютні моральні цінності, про божественне — неможливо, бо є речі, про які неможливо говорити, ними треба жити.

Наукові закони, за Вітгенштайном, не є сукупністю речень, вони мають іншу природу. Вони є способами уніфікованих описів великої кількості фактів. Але як закони співвідносяться з реальністю? Вітгенштайн дає таке пояснення: уявіть собі білу поверхню з хаотично розміщеними на ній чорними плямами. Можна зробити опис цієї поверхні, накладаючи на неї сітку з квадратними чарунками, а можна з трикутними або шестикутними чарунками. Різним сіткам відповідають різні системи опису світу, але ці описи абсолютно нічого не говорять про саму цю поверхню, тобто про самий цей світ. Отже, закони наук і наукові теорії — це не описи реальності, а тільки «сітки», з допомогою яких здійснюється цей опис, тобто правила побудови опису. Закон причинності характеризує тільки устрій цієї «сітки», а зовсім не устрій самої реальності. Але той факт, що реальність описується з допомогою механіки Ньютона, нічого ще не говорить про саму цю реальність, але про цю реальність говорить дещо те, що з допомогою однієї теорії вона описується простіше, а з допомогою іншої теорії - складніше.

Отож, хоча Вітгенштайн і притримувався позиції конвенціоналізму відносно наукових теорій, але теорії в його зображенні не зовсім є довільними, а реальність не зовсім є пасивною і байдужою до будь-яких описів.

Якщо чітко і ясно можна висловлюватись тільки з допомогою природничих наук, тобто справжня наука може говорити тільки про факти, то чим тоді має займатись філософія? На думку Вітгенштайна, усі проблеми, якими займається філософія, є безглуздими. Філософії, вважає мислитель, потрібно займатись лише аналізом висловлювань і здійснювати прояснення і витлумачення заплутаних, неоднозначних, неясних речень.

У своїй пізній філософії (з 1930-х рр.) Вітгенштайн відмовився від тези, що існують прості елементи мови, прості елементи реальності та прості відношення між ними. Він почав підкреслювати відносністьпонять «просте» і «складне». Також він відмовився від тези, що мова є образом і функцією мови, тобто зображенням фактів реальності. Тепер Вітгенштайн підкреслював багатозначність функцій мовних виразів і відповідно багатозначність відношень між знаком і тим, до чого цей знак відноситься. Мислитель запропонував такий образ мови: «Уявіть собі інструменти, які лежать у ящику. Тут є молоток, пилка, лещата, гвіздки і т.д. Наскільки є різноманітними функції цих предметів, настільки ж є і різноманітними функції слів». Такі фрагменти, які є моделями різних вживань мови, Вітгенштайн назвав «мовними іграми». Смисл цієї назви полягає у нагадуванні про те, як діти засвоюють значення слів під час певних ігор, певних видів діяльності. Тобто під мовною грою мислитель розумів мову і дію, з якою мова пов'язана. Вивчення мови дітьми подібне до вивчення процесу перекладу з однієї мови на іншу, тобто передбачається, що дитина вже має свою внутрішню мову і ми її переносимо на нашу загальноприйняту мову. Таким чином, оволодіння мовою є засвоєнням певної техніки, а оволодіння значеннями слів є елементом цієї техніки.

Вітгенштайн доходить висновку, що реальність не існує для нас поза способами її сприйняття та опису, тобто ми маємо справу не з самим світом, а зі світом, побаченим та зрозумілим певним чином, тобто пов'язаним зі словом «бачити». Філософ виділяє два значення цього слова: «бачити» що (тобто бачити деяку річ або факт) і бачити як (бачити річ або факт у певному аспекті або певним чином). Причому не буває бачення у першому значенні без бачення у другому значенні.

Отже, ми маємо справу з реальністю, певним чином усвідомленою, зрозумілою і описаною. Правила наших «мовних ігор» визна-чають те, як ми бачимо цю реальність, тому що у нас є схильність передбачати за кожним іменником якийсь предмет, який є його значенням, тоді як значення слів конституюються правилами мовних ігор. Саме в цьому сенсі Вітгенштайн стверджував, що значення слова — це і є їхнє вживання.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua