Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 6. ФІЛОСОФІЯ ПРИРОДИ

§ 2. Сучасна наукова картина світу

Гіпотези виникнення життя

Наступне коло питань, які вивчає природознавство і осмислює натурфілософія, є виникнення життя. Розрізнення між неживою та живою природою лише на перший погляд може здатись легким і очевидним. Живі істоти мають здатності до живлення, самовідтворення, реагування на навколишнє середовище і пристосування до нього. Відомо також, що предмети неживої природи складаються переважно з металів, а для виникнення життя необхідні вуглець, азот, кисень і водень.

Поява на нашій планеті живих організмів, а згодом і людини (що варте окремого розгляду), видається ще більшою мірою недосяжним для наукової констатації, ніж виникнення космосу. О. Горелов виділяє такі гіпотези, або концепції походження життя: 1) креаціонізм - божественне створення живого; 2) концепція багатократного довільного зародження життя з неживої речовини (її дотримувався ще Аристотель, який вважав, що живе може виникати і в результаті розкладу ґрунту); 3) концепція стаціонарного стану, згідно з якою життя існувало завжди; 4) концепція панспермії — позаземного походження життя; 5) концепція походження житія на Землі в історичному минулому в результаті процесів, що підпорядковані фізичним та хімічним законам. Хоча цей науковець вважає, що перша концепція є релігійною і прямо не стосується відношення до науки, її ідеї, по суті, або корелюються з аналогічними відповідями на питання про походження Всесвіту, або можуть мати евристичне значення. Крім того, практично всі науковці говорять про унікальність нашої планетиз погляду можливостей виникнення й існування життя. Питання про це стосовно інших планет Сонячної системи та в інших галактиках залишається відкритим і є, поряд з вивченням походження та будови небесних тіл, однією з провідних підстав розвитку космонавтики.

Зрештою, вплив креаціонізму на розвиток наукової і філософської думки важко переоцінити, тож наведемо відповідний текст, на якому вона основана: «І сказав Бог: «Нехай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю». І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за її родом, і всяку пташину крилату за родом її. І Бог побачив, що добре воно. І поблагословив їх Бог, кажучи: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство нехай розмножується на землі!» І був вечір, і був ранок, — день п'ятий. І сказав Бог: «Нехай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її». I сталося так. І вчинив Бог земну звірину за родом її, і худобу за родом її, і все земне плазуюче за родом його. І бачив Бог, що добре воно». Креаціоністська гіпотеза виникнення життя загалом становить своє-рідний зародок інших, зокрема і сучасних робочих гіпотез цієї проблеми. Варто згадати лише про антропний принцип — передумову такої організації неживої природи, яка уможливлює і готує появу життя, і зокрема людини. Вся сукупність живих істот на Землі утворює певну єдину цілість, і, враховуючи численні зв'язки між найрізноманітнішими виявами життя на Землі, згадана цілість, окрім терміна «Жива природа», має також назву «життєва оболонка Землі», або біосфера. Термін «біосфера» вперше вжив у 1875 році австрійський учений Едуард Зюсс, а класичне визначення — як ділянки існування живої речовини - дав видатний український вчений В. І. Вернадський у книзі «Біосфера», в якій зведено положення лекцій, прочитаних у Кардовому університеті в Празі та Сорбонні в Парижі протягом 1923 — 1924 рр. Біосфера охоплює водну оболонку Землі (гідросферу), повітряну (атмосферу), тверду (буквально кам'яну, літосферу), перебуваючи в місцях їхнього поєднання. Межі біосфери сягають від висоти 33 км до глибини 10 км під поверхнею Землі. Гіпотеза самозародження життя була робочою аж до кінця XIX ст., коли її спростували досліди відомого французького мікробіолога Луї Гіастера. Ідея повсякчасного існування життя є однією з найбільш спірних і має чи не найменше прихильників.

Відомішими є гіпотези панспермії (з грец. — «все насіння»), аргументами на користь якої є виявлені в ядрах комет і метеоритах органічні речовини, що можуть бути як зародки, «насіння» життя, занесені на Землю іззовні. Остання, п'ята із вказаних О. Гореловим гіпотез

виникнення життя, має два варіанти. Згідно з першим, походження життя - результат випадкового утворення єдиної «живої молекули», в будові якої було закладено план дальшого розвитку живого.

Другий варіант — це гіпотеза радянського біолога О. І. Опаріна, викладена в 1924 р. у книзі «Походження життя». Згідно з нею, життя виникло в результаті тривалого еволюційного процесу, який почався з утворення найпростіших органічних сполук - амінокислот — з газової суміші водню, метану та аміаку, що складали основу атмосфери Землі в початковий період її виникнення. Жива клітина складається на 70% з кисню, 17% вуглецю, 10% водню і 3% азоту — найпоширеніших хімічних елементів, які можуть утворювати між собою найрізноманітніші сполуки. Еволюція, за О. Опаріним, має дві стадії — хімічну та біологічну. Молекули, які склали основу біополімерів — нуклеїнових кислот, РНК і ДНК, без яких неможливе існування живої істоти, виникли з «первинного бульйону» — суміші глюкози, амінокислот, жирів, азотистих сполук. Глюкоза слугує джерелом енергії, амінокислоти є основою білків, жири — структурним матеріалом мембран клітин, азотисті сполуки — будівельний матеріал нуклеїнових кислот. Ці органічні речовини, утворення яких привело до переходу хімічної еволюції в біохімічну та появи спершу молекулярних, як-от віруси, згодом найпростіших клітинних форм життя, з яких розвинулися вищі до людини включно, могли утворитися внаслідок дії сонячної радіації, особливо ультрафіолетового випромінювання. Це - так званий абіогенний синтез, тобто утворення нової речовини шляхом прямого сполучення складових частин без участі живих організмів. Згодом, після появи одноклітинних організмів і їх переходу в багатоклітинні, атмосфера Землі змінила склад до сучасного стану: 72% азоту, 16% кисню, решта припадає на інертні гази. Відомо, що здатність утворювати органічні речовини мають рослини, а ознаки живої істоти, навіть найменші, задаються певним фрагментом складної молекули РНК або ДНК, що відомий під назвою ген (з грец. — «той, хто породжує»).

Про генетику буде сказано дещо пізніше, зараз же згадаємо дослід, який може підтвердити гіпотезу Опаріна. У 1953 році американський біохімік Стенлі Міллер, пропускаючи електричний розряд через суміш газів, які могли складати основу протоатмосфери, синтезував деякі амінокислоти. Вдалося отримати також прості нуклеїнові кислоти. Цей та подібні досліди, якщо і не дають можливості відтворити процес зародження життя зі стовідсотковою точністю, однак ілюструють деякі його механізми. Обчислено також вік найперших форм життя. Він становить близько 3 млрд. років.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua