Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 1. ПОХОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ, ЇЇ ФУНКЦІЇ І РОЗДІЛИ

§ 2. Історичні витоки філософування

Міф породжений знаково-символічною діяльністю і складається переважно з символів.

Особливості міфосимволічного світобачення. Протягом тисячоліть знаково-символічна активність пройшла протяжну еволюцію від фізичної діяльності мічення природного середовища до духовної діяльності надання смислів наявним природним явищам, що перетворило їх в особливо значимі культурно-культові символи. Це - так звані фетиші.

Французьке слово «фетиш» походить від португальського «феітіко» — амулет, талісман, оберіг. Першими фетишами в людській культурі справді були обереги - дерева, помічені зарубками, камені, помічені сколами; саме вони оберігали освоєну територію від непрошених відвідувачів. Далі, по мірі освоєння природного середовища, майже всі наявні в ньому реалії стають фетишами, оскільки набувають значимості для людини і отримують назву, або ім'я. Завдяки фетишизації в обіг людської міфо — пам'яті входить інформація про велику кількість природних явищ та істот. Так, якщо в арсеналі сучасної домогосподарки є декілька десятків різних рослин, то у «домогоспо-дарки» первісного племен — тисячі. Отруйне і неотруйне, споживне і не споживне, корисне і шкідливе — все це треба було абсолютно точно знати. Ознайомлення з отриманим засобами фетишизації інформаційним змістом міфів дає змогу з подивом стверджувати, «що головний масив цього змісту абсолютно не є практично цінним. Первісна людина створює гігантські запаси знань «на всяк випадок» - знань, зберігання яких неможливо пояснити ніякою практичною потребою» [238, 290-291].

Як «пакувалась» ця гігантська інформація в індивідуальних пам'ятях носіїв міфосвідомості? — окреме питання, до якого ми ще повернемося. Тут нас більш цікавитиме, як вона діставалась з пам'яті у потрібний момент, як передавалась новим поколінням індивідів.

Засобом пригадування потрібних масивів інформації, закарбованих в індивідуальній пам'яті (інших носіїв не було), стала магія. Магічна діяльність — предметно-ритуальна і словесно-заклинальна — була тоді надійним ключем до сховищ інформації, що в неусвідомленому (забутому) вигляді зберігалась в духовному світі індивіда. Велика кількість амулетів, без яких неможливо уявити первісну людину, магічних формул, які вона вигукувала, оперуючи амулетами, стимулювали асоціативне пригадування забутого [227, 398; 392-393].

Магічний ритуал, який оживляє міфосемантику, сприяє її пригадуванню і сублімації в свідомість, є обрядовим способом існування міфу, зокрема, способом міфологічної освіти: молоді люди, яким передавали міфічну інформацію, не отримували її у вигляді оповіді. Замість цього їх просто залучали до спільного ритуально-магічного дійства, спрямованого на розшифрування слова-імені, прославленого міфом.

Функції магії розширились, коли фетишизм еволюціонував в анімізм (одушевленість всього, що існує, відокремленість душевних і тілесних начал). Людина почала відчувати себе душевно спорідненою з усім навколо. Магія стала для неї засобом впливу не лише на свій внутрішній духовний світ (пригадування), а й на світ природний з метою приборкання душ ворожих стихій, душ агресивних хижаків, душ інших представників роду Гомо. Наскільки ефективним був цей вплив, важко судити, але те, що на відміну від неандертальців (гомосапіенс), неоантропи, які ним володіли, вижили, може бути якимось свідоцтвом про ефективність магії. Анімізм спочатку трансформувався в демонізм, потім - в теїзм. Нерідко демона зображали в твариноподібних, потворних образах. Так, демоном родючого ґрунту в одного з ахейських племен була кобилиця — Деметра, демоном лісів Аркадії — сатир, морів — тритон. Це пізніше кобилиця перетворилась у жінку-богиню, а сатир з тритоном у богів — чоловіків — Гермеса і Посейдона. Але то вже був теїзм, який поступово підточував засади міфології, готуючи ґрунт для релігії.

А до того анімізм з демонізмом зробили багато корисного для становлення культури.

«З надр землі, з розщелини скелі б'є прохолодне джерело, розповсюджуючи зелене життя навкруги, напоюючи стада і їхнього власни-ка: це — богиня, німфа, наяда. Відповімо їй ласкою на ласку, прикриємо навісом її струмок, висічемо басейн під нею, щоб вона могла милуватись на його дзеркальній поверхні своїм божественним виглядом. І не забудемо в належні дні кинути їй вінок з польових квітів... Зате, якщо в хвилину сумніву і душевної муки прийдемо до неї, схилимо своє вухо до її дзюрчання - вона згадає про нас і шепне нам рятівну відповідь або втішне слово. А якщо те місце, де б'ють джерелом її ясні води, зручне для людського селения, тут може виникнути й місто, і буде їй всенародна честь...».

Прадавні люди вважали себе нащадками певних домінантних демонічних фетишів. Такі фетиші — пращури звуться тотемами. Слово походить від «ототем», що в перекладі з мови північноамериканських індійців племені оджибве означає «його рід». Тотемізм виник в часи встановлення первісно-родового устрою.

Спочатку тотемізм був принципом родової самоідентифікації людей, принципом розрізнення «своїх» і «чужих» на основі належності перших до лінії спільного родоначальника. Такими спільними родоначальниками — тотемами могли бути людські істоти, тварини, рослини, їхні артефактні зображення тощо. їх також називають фетишами — португальським словом, яким європейські мореходи позначили статуї богів, витворені дикунами Верхньої і Нижньої Гвінеї. Але правильніше було б назвати їх ідолами, а тотемізм є не фетишизмом, а ідолопоклонством.

Окрім принципу родової самоідентифікації, тотемізм вносив у міфологічний світогляд засоби класифікації явищ природного світу. Класифікація - духовно-практичне освоєння природи, результатом якого є її цілісна картина. Будувалась така картина за аналогією з тілом тотема, який поставав тепер не лише родоначальником, а й впорядковувачем природного середовища. Спробуємо розгорнути цю тезу, звернувшись до міфів про Пурушу, Пань-Гу, Зевса, які, безсумнівно, спочатку були фетишами, потім - тотемами відповідних племен. Відповідно до будови їхніх тіл первісні люди уявляли світобудову. Це - антропоморфізм, сутнісна риса міфічного світобачення.

За прадавніми індійськими міфами, саме тіло космічної першо-людини Пуруші після його розчленування стало природою та її найзначнішими реаліями. Його дух - це Місяць, очі — Сонце, вуста — вогонь і одночасно жреці (слуги жертовного вогню, брахмани), дихання - вітер. Нижні частини Пурушиного тіла ототожнюються з іншими стихіями та верствами людей. У китайських архаїчних міфах світобудову також пов'язують з першолюдиною Пань-Гу. Його дихання — це вітри і хмари, голова — грім, ліве око Сонце, праве — Місяць, блиск очей — блискавки. Руки та ноги Пань-Гу — чотири краї Землі, кров — ріки, піг — дощ і роса, волосся ліси, комахи у волоссі — люди і тварини.

Оскільки вважається, що істоти типу Пань-Гу, Пуруші, архаїчного Зевса були чоловічої статі, стверджують, що прадавні уявлення про них відображають таку стадію в історії кам'яного піку, коли суспільство (рід) будувалось на патріархальних засадах. З цією стадією пов'язують також існування доміфічної релігії Бога-Отця, від якого первісні люди віддалились унаслідок гріхопадіння.

Більш пізні міфи демонструють явно матріархальні спрямування. Це прослідковується, наприклад, в «Теогонії» Гесіода. Вертикаль «верх-низ» нівелюється, що відобразилось у статусі неба. Воно перестало бути верховною, або головною, реалією. Небо-Уранос — один із синів Землі-Геї, яка може народжувати природні реалії і без нього, і взагалі без будь-якого чоловічого начала. Поряд з обезличенням вищого Бога-Отця і перетворенням його в невизначену силу, все більшу роль в первісному світогляді починає відігравати всезагальна стихія природи — матері.

У своєму дослідженні прадавньої міфології часів матріархату В. Соловйов змалював картину становлення уявлень про верховне божество природного світу — богиню-матір. Спочатку вона мислилась як дружина божественного Отця, потім як спільна родительниця всього живого, годувальниця і захисниця людей. Ставши верховним божеством, Матір-Природа поширює свій культ на величезних просторах від Піренеїв до Сибіру, про що свідчать численні знахідки її гіпертрофованих скульптурних зображень, вже згадуваних «венер». Річки й озера, ліси і поля, рослини і тварини, чоловіки й жінки — діти матері природи. Всі вони — родичі, всі — одушевлені, всі розуміють один одного, становлять єдине ціле природного світу. Родоморфізм стає головним принципом міфу, зумовлюючи його дальші особливості, поступово витісняючи антропоморфічні засади.

Перехід від фетишизму з примітивним анімізмом до анімізму розвиненого — тотемізму, ідолопоклонства — знаменує низку інших принципових трансформацій міфічного світогляду. Світ починає сприйматись крізь призму родової організації, а не схеми людського чи божественного тіла. З'являється система табу — заборон на кровозмішення, вбивство, крадіжку. Дещо змінюється в опозиції «верх-низ». Чоловіче начало, раніше приховане у «верхах» і мислиме лише як джерело піднесеного небесного задоволення, рішуче приземлюється, постаючи геносом роду. Це — початок теїзму і трансформації міфу в релігію.

Виходячи з міфу, ментальність первісних людей була надто обмеженою і світоглядно, і знаннєво, і методологічно. Не мали вони рефлексивних здатностей, умінь розрізнити (і чинити) добро та зло. Не було у них, як свідчать авторитетні знавці, також герменевтичних і компаративних засобів — передумов для розмежування і розуміння потворного й нормального, морального й аморального, жорстокого і людяного, природного і надприродного (чудесного), речі та її образу, об'єктивного і суб'єктивного, частини і цілого. Людину — суб'єкта цього світогляду — нічого не дивує. Феномен подиву, який пізніше став найважливішим із чинників філософування, такому суб'єктові невідомий. Несподівані явища його лише бентежать.

У своїх практичних орієнтаціях міфологічний світогляд був спрямований не на швидкий творчий пошук нових, досконаліших форм і способів взаємовідносин з навколишнім світом та між людьми, а на збереження та постійне відтворення традиційного (наявного) стану речей, який склався впродовж багатьох поколінь, освятився тотемами, усталився під захистом заборон - табу. Сам міф як особливе світобачення був першим і чи не найголовнішим захисником традиції, родової моралі, родової общини, звичних умов життя загалом. Він мусив трансформуватись.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua