Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 4. ГНОСЕОЛОГІЯ

§ 2. Варіанти та інваріанти понятійного змісту гносеології

Спільним для всіх різновидів гносеологічних учень матеріалістичної, ідеалістичної, інших орієнтацій є поняття пізнання. Воно — інваріант гносеологічної галузі у філософії. Але його трактування у різних вченнях демонструє поліваріантність. Наведемо головні варіанти тлумачення пізнання. По-перше, пізнання є відношення суб'єкта до об'єкта (інгенція). По-друге, пізнання є відображення об'єкта суб'єктом. По-третє, пізнання є творчість або конструювання дійсності. По-четверте, пізнання є діяльність, яка наслідує форму практики, праці, суспільної комунікації (спілкування). Спробуємо осмислити подані.

Пізнання як відношення суб'єкта і об'єкта

Як зазначалося вище, опозиція «суб'єкт — об'єкт» є головним пунктом гносеології. Тепер зрозуміло, чому саме. Адже вона є у центрі визначального поняття цього розділу філософії — пізнання. Щоб зрозуміти суть означеної опозиції, треба придивитися до змісту ключових гносеологічних термінів — «суб'єкт» і «об'єкт». Згідно з першим варіантом розуміння пізнання воно можливе за наявності трьох складових:

Суб'єкт — носій субстанціальних властивостей і характеристик, завдяки чому є витоком пізнавальної активності, спрямованої на об'єкт.

Того, хто пізнає, суб'єкта (від лат. «subjectum» — «покладений в основу»).

Головною субстанціальною властивістю суб'єкта, визначальною для можливості пізнання, є єдність пізнавального. Я, тобто єдність самосвідомості (сприйняття, мислення, пам'яті) і почуттів. Відсутність такої єдності означає не лише можливість пізнання, а й втрату душевної норми - роздвоєння особистості, самозабуття і т. п.

Єдність пізнавального Я повинна мати трансцендентальну, тобто понадпросторову і понадчасову основу. Суб'єкт має ставитись до простору об'єктів відсторонено, з погляду вічності. Таке трансцендентальне уподібнення безконечності досягається, як знаємо з попередніх тем, процесами трансцендентування, переходу власних меж, самотворчості і саморозвитку. Доланню власної конечності вчить культура, засвоєння якої і становить субстанцію суб'єкта.

Головні ознаки об'єкта — протистояння суб'єктові, змінюваність у просторі й часі, здатність чинити опір необґрунтованим відповідними засобами діям з ним (вияв його «об'єктивності»), здатність натякати на межу знань, якими оперує суб'єкт.

Інтенція — деяке відношення між суб'єктом і об'єктом, спрямованість суб'єкта на об'єкт.

Третьою складовою пізнання як відношення є інтенція (від лат. спрямування, устремління).

Стан інтенції передбачає увагу до об'єкта, вирізнення його з маси речей. У науковому пізнанні вирізнення об'єкта виливається у цілу низку складних феноменологічних процедур просторової фіксації об'єкта (його точної прив'язки до систем топографічних координат, встановлення реальної і віртуальної часовості, опис взаємодії з іншими об'єктами, детальний і загальнозрозумілий опис подій його змінюваності тощо.

Головне у пізнанні — чітке розрізнення станів інтенції від властивостей самого об'єкта. Ігнорування цього призводить до соліпсизму — станів інтенції, за якою існую я один, а об'єкти є лише комплексами моїх почуттів і уваги, не існуючими самостійно.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua