Головна

Шкільна бібліотека

Перелік предметів

Англійська мова
Біологія
Географія
Економіка
Інформатика
Історія
Математика
Німецька мова
ОБЖ
Політологія
Право
Природознавство
Психологія і педагогіка
Російська мова
Соціологія
Фізика
Філософія
Французька мова
Українська мова
Хімія

Підручники в PDF


 

Філософія посібник

Тема 2. МЕТАФІЗИКА

§ 4. Спекулятивна теологія

Метафізичні докази буття Бога

Доказів буття Бога чимало. Наприклад, історичний доказ буття Бога виходить з думки, що ідея Бога не випадково отримала широке розповсюдження. Всі народи мають релігійне світобачення, знають ідею Бога, а значить допустиме припущення, що Він існує.

Найголовніші з доказів: онтологічний, космологічний, телеологічний і моральний.

Сутність онтологічного доказу полягає у спробі раціонального доведення буття Бога із самого поняття про Нього. Ґрунтується цей доказ на законі тотожності й тому має апріорний, незалежний від досвіду характер. За своєю раціональною природою він є не що інше, як аналітичне прояснення поняття Бога, з'ясування умов його буття як несуперечливості буття і мислення. Вперше онтологічний аргумент буття Бога навів Ансельм Кентерберійський. Філософ виходив з розуміння Бога як найдосконалішої істоти, більше за яку нічого не можебути. Отже, все, що існує, входить до змісту Його розуміння. Висновок: буття Бога необхідне, Він необхідно існує. Ансельм задає питання, чи не безумство говорити, що Бога немає? І, відповідаючи, вказує, що Бог існує настільки істинно, що Його неможливо уявити таким, що не існує. Всезагальній вірі в Бога відповідає «вище благо, яке не потребує нічого іншого, в якому все має потребу для благополуччя і буття». Тома Аквінський розкритикував Ансельма за те, що в онтологічному доказі Бога достовірність його існування виводиться лишень із слова Бог, адже не всі «з необхідністю розуміють під словом Бог щось, понад чим не може бути помислене більше». Проте варто зазначити, що Ансельм спирається не на порожнє слово, а на віру, як безсумнівну достовірність. Поняття Бога для віруючого сприймається як дійсне, воно має своїм змістом не тільки те, як слід вірити в Бога, але і як Його мислити. Отже, Бог самоочевидний.

Р. Декарт також у своїх доказах буття Бога посилається на те, що Його існування збігається з Його сутністю, адже філософ не бажає «мислити найдосконалішу істоту без найвищої досконалості». Філософ говорить про найдосконалішу істоту, не порівнювану з іншими речами, а отже, покладену як безвідносне і самостійне суще.

Доказом буття Бога для Декарта є «використання методу ясного і чіткого пізнання». Вихідним пунктом при цьому є запитання про передпосилання сумніву. Сумнів — ознака недосконалості і сумнівається лише той, хто усвідомлює власну недовершеність. Бог безсумнівний через те, що він - найвища досконалість. Для Декарта ідея досконалої істоти є умовою будь-якого самоусвідомлення Я. Ця ідея сприяє єдності існування і сутності в Богові. Бог не може мислитись без того, щоб водночас мислилось, що він існує. Де про Бога належить говорити адекватним чином, неможливо Його мислити і одночасно визнавати Його таким, що не існує. Отже, Бог не тільки поняття, а й передумова мого існування, дякуючи якій, я осягаю себе у власній кінцевості. Для Декарта Бог самоочевидний, як самоочевидне положення «Я існую». Ф. Шеллінг зазначив, що цей аргумент об'єктивує Бога, адже представляє Його як «абсолютну реальну причину свого знання для себе, але не для мене». Людина, яка свідомо говорить Я, не означає водночас, що вона стверджує: «Я є». Тоді як ствердження «Я є» — не тотожне промовлянню Я. І. Кант піддав онтологічний доказ серйозній критиці власне через неможливість описувати буття як один з елементів змісту понять. Промовляння Я завжди потребує додаткових підстав через власну не самодостатність і не здатне довести існування або не існування Бога. Для таких доказів можна звертатись лише до віри.

Через вади онтологічного доказу буття Бога мислителі пропонували непрямі, опосередковані способи Його доведення. Таким є космологічний доказ.

Суть космологічного доказу буття Бога полягає у доведенні буття Творця через пізнання і аналіз Його творіння. Космологічний доказ, на відміну від онтологічного доказу, має апостеріорний, тобто досвідний характер і зводиться до причинно-наслідкових зв'язків у світі. Причому ці зв'язки поширюються і на матеріальний, і на потойбічний світ. Виходячи з факту загальної зумовленості всіх речей світу, Тома Аквінський розумів Бога як загальну підставу світу, безумовну, в собі сущу, абсолютну сутність і розробив систему космологічних аргументів. Вона складається з п'яти основних доведень, або шляхів від світу до Бога.

Перше доведення наслідує аристотелівський аргумент про нерухомий першорушій. Кожна здатна до руху річ приводиться в рух іншої річчю, оскільки не можна водночас приводитись у рух і бути рушієм. Інша річ так само потребує рушія і так до нескінченності. За таких умов рух безпідставний, проте припущення першорушія виводить з безвиході. І таки першорушієм є Бог. Те саме стосується і причини всіх речей. Першопричиною світу є Бог.

Третій космологічний аргумент виходить із випадковості всіх речей світу. Наш світ є світом становлення, у якому всі речі однаковою мірою причетні до буття і небуття, усі підлягають руйнації і народженню. Отже, жодна річ не існує необхідно. Тому має існувати така річ, яка існує сама через себе. Це і є Бог.

Четвертий аргумент виходить з різних якостей речей в світі. Речі по-різному добрі, погані, одні швидші, інші більш гарячі. Однак порівнювати речі можливо, коли є підстава порівняння, мірило, за допомогою якого ми зіставляємо ці речі. Таким критерієм — є найдосконаліша річ — Бог.

П'ятий аргумент виходить із доцільності устрою речей і світу, з певного порядку в ньому, що свідчить про розумного упорядника, Творця, який все розумно влаштував. Цей доказ, який Тома кваліфікує як шлях до Бога, відомий під назвою телеологічного доказу.

Телеологічний доказ — це доказ за задумом. Вперше цей доказ виклав Цицерон у трактаті «Походження Богів». Всесвітом має правити Вищий розум, адже світ має на собі відбиток божественного розуму. Світ розглядається за аналогією зі створеними людьми речами, адже кожна призначена для певної мети і потребує для свого існування майстра. Відповідно, розумний устрій світу потребує розумного задуму і Творця.

Всі наведені космологічні аргументи побудовані за однією схемою і пов'язані з переходом від окремих одиничних речей і відношень між ними до світу в цілому. Здійснюється такий перехід через поняття безкінечності.

Найпереконливіше спростування доказу за задумом можна знайти в зауваженнях, які належать І. Канту.

І. Кант один з небагатьох помітив, що Бог не може бути предметом зовнішнього світу, що Він завжди ідея, яка не піддається логічній аргументації, тобто доведенню. Ця ідея визначальна, адже спрямовує думку на пошуки безумовного, навіть без сподівань досягти Неосяжне. Вона має практичне значення, адже є практикою свідомості, тобто моральних діянь людини. Моральний аргумент побудовано на ствердженні того, що людина має вірити в Бога, має бути моральною, оскільки це споконвічна пізнавальна здібність людини. Відмова від своєї вічної сутності перекреслює майбутнє і спустошує душу, приводить до сваволі. Усі спроби спростувати моральний аргумент апелюють або до того, що людина сама створює ідею Бога, або до форми заклику доказу. В контексті філософії І. Канта ідея Бога невимушено є і тому людина сама прагне ідеї Бога, безпосередньо опирається на неї в своїх вчинках і діяннях. Таке представлення доказу буття Бога долає тяжіння до примушення і схильності (привабливості) раціональних аргументів і засвідчує безальтернативність (неможливість не обрати) морального доведення.


НазадЗмістВперед

 

 
© www.SchoolLib.com.ua